Розділ 149 - Приборкання зграї червоного полум’я
Натовп військовополонених під суворим наглядом наглядачів вступала до міста, залишеного на полі бою озброєною зброєю та вогнепальною зброї було зібрано, розоровано і занурено по шести возах з молодими скакунами. Навіть пошкоджені мечі та обломані, не стали винятком міста Чамборда при всій своїй титуловності аж ніяк не гинули цією роботою, вони перекопали й досліджували кожен сантиметр рівнини перед містом і незабаром на цьому місці вже не залишилося худого кінчика стріли.
У цей раз Королівство Чамборд непогано поживало.
Окрім понад п’ятдесяти цінних комплектів зброї та важкої амуніції кавалерістів, було зібрано більше ста цілих щитів, більш ніж двісті списів і понад три сотні великих мечів з чистої сталі й більше восьмидесятних комплектах вольчуг тоншої роботи. Принаймні, всієї цієї кіпіровки з ліхвою вистачить на оснащення армії Королівства Чамбрідда. Інші частини, як - от пошкоджена зброя та зброю, можна зібрати на металобрухт і привезти ковальу в заднє схилі гори. Відремонтувавши або повторно переплавивши, можна було знову виготовити багато різних устаткування та інвентаря — принаймні це добре допомогло б усунути нестачу залізних виробів у Королівстві Чамборд.
Сина все ще метушилась, коли Сун Фей верхи на великій чорній собаці сміявся і жартував з веселою дітоврою в місто.
Перед міськими воротами вже винайнялася ціла шеренга з міських жителів, які вітають переможців. Молоді дівчата кидали свіжі квіти на дорогу, якою йшли воїни. У старих міських стінах відображувалося ехо, ніби хвилі одна за одною: « Нехай живе король Олександр! ». Молоді хлопці, що стояли поряд з Соном Феєм, схвильовано вип’яли груди і почали співати. Адже перемога Чамборда у цій битві коштувала того, щоб вона була в серці й пишалася своїм життям.
Великий чорний пес по прозвищу "Чорний вихр" був також задоволений як ті молоді хлопці.
Ця домашня скотина ну просто боготворили, пес, безумовно, став улюбленцем всього народу, придивившись очі, відкривши рот і висунувши мову, він здавався собі майже таким чудовим героєм, як Дроба. З їхніми людьми цей пес міг бути до біса милим, шанобливим і дружнім, і в ньому, здавалося, вже не було ні краплі від того лютого, злого звіра, який запекло розправився з противником. На той час жителі Чамборда вже добре познайомилися з цим величезним і трохи дивним псом. Оскільки він був нерозлучний з Королем Александром, а також під час останніх боїв чудово виявив свою силу та спроможність, багато хто полюбив його і стали називати « священним псом».
У натовпі, що вітають Сун Фей помітив сплячу наречену Анджелу та білокрую маленьку Лоліту. Вони йшли за монахинею Анкарою до глухих гір, щоб вивчати ліки та лікарські трави. І хоча на самому кінці шляху з ними стався нещасний випадок, що погіршив здоров’я Елени, пізніше, оскільки Сун Фей прийшов вчасно, вони поквапилися в місто. Але деякий час вони присвятили навчання разом з іншими дівчатами із "школи мистецтв" Чамборда. Коли черниці поверталися в темний світ, вони продовжили свій шлях з гір і тільки коли досягли околиць міста, дізналися новини про те, що дев’ять королів об'єдналися та таємно напали на трон. Дівчата побігли до міських мурів, і дізналися, що бій закінчився. Чамборд здобув абсолютну перемогу тільки тоді вони заспокоїлися.
Сон Фей зі своїм хохотом стрибнув з спини великого чорного пса, не звернувши уваги на натовп і посадив гарну наречену на спину Чорного вихору, а за захід сонця сором’язлива Анжела походила на прекрасну фею. Під привітні вітання і сміх підданих Сун Фей однією рукою тримав маленьку ручку придворної леді, інший- обіймав Анжелу, вони неквапно попрямували до королівського палаца, захід сонця залишив прекрасні тіні, поступово зникає далеко.
Коли вони проїжджали школу мистецтв Чамборд, Сан Фей відпустив молодих хлопців, які весь цей час слідували за ним. Звичайно ж, він залишив їм домашній зад: хлопцям потрібно було з'явитися в школу, взяти там пергамент із бареячої шкури і гусіне перо, потім кожен з них на наступний день повинен був принести твір про свої досягнення та спостереження на полі бою. Сон Фею так і не терпілося чекати, коли на другий день занять ці молодці підростуть й стануть дорослими, тоді їхні таланти можна використовувати для блага служби королівства Чамборд. У даний момент королівство як ніколи потребувало людських ресурсів.
Дорога до палацу була веселою і сповненою сміху, Сун Фей по дорозі прикинув усі свої втрати та придбання, ретельно записував все на листку з шкури вівці. Це була його давня звичка, всі свої щоденні відкриття і думи він ретельно записував. Він думав про те, як збільшити свою силу і тільки в темному світі ці золоті пальці були безсилі.
Знову якісь клопоту. Пообідати йому вдалося лише тоді, коли сонце вже далеко за західними горами.
Вечеря була розкішною. За цей час мудра Анджела вже зрозуміла, що Сон Фею не подобається сільській їжі. Вона навіть провела розслідування, щоб дізнатися про те, як любить Сун Фей, чого він не любить. А ще раніше Сун Фей ненавмисно обмовився про рецепти деяких закусок, які готували у попередньому світі. Тому за стіл повністю відповідали Анжела і дворяна пані, Сун Фей наївся з радістю й був дуже задоволений.
- запитала Анжела за вечерею.
Сон Фей здригнувся, в голові висихла картина того божевілля у зеленій кімнаті, він був подумав, що Анжели спрацювала інтуїція, бо не міг стриматись від неї. Але побачивши стурбовані і чисті очі нареченої зараз зрозумів, як надумався зайвого і йому стало совесно, а тепер весело відповів: « Давніше все гаразд, Єлени виникли невеликі проблеми під час тренування, магічна сила трохи взяла над нею верх, до щастя, це швидко помітили та поступово виправити ситуацію, вже добре."
Анжела леґонько накручувала волосся, яке зісковзнуло до вуха і в її великих чистих очах засяяла радість. Вона плескала у долоні: « Найсвіжіший Бог війни бачить усе! Це чудово! Мене дійсно налякав кривавий вид Елени! Ми всі дуже переживали за неї!"
Сон Фей засміявся, проковтнувши шматок їжі.
Звичайно, рано чи пізно Анжела повинна розповісти про те, що сталося між ним та Єленою, Сун Фей і не намагався приховати цього. Це було б несправедливо з боку обох дівчат.
Все вірно, йому подобалася Анжела, він любив її чистоту і доброту, але якось він почав відчувати прихильність Елени. Він відчував підтримку цього прекрасного найманого воїна у битвах, на межі між життям та смертю. В минулому житті Сан Фей був ботаніком, який зовсім не міг протистояти жінкам, він вже довгий час зустрічався з двома, порівняно з ним, богинями, за цей час у нього виникли до них почуття, які він був не в змозі контролювати. Коли він уклав шлюбний договір з Анжелою, то був упевнений, що одного дня і все своє життя. Але хто ж знав, що з ним станеться таке, йому здавалося, ніби якийсь містичний голос із темного світу спеціально підбудував таку ситуацію.
Сьогодні Сун Фей не мав підхожого випадку і вирішив почекати трохи, чекаючи більш вдалої нагоди розповісти Анжелі про це.
Поїхавши, Сун Фей, проте не пішов спати, він раптом згадав щось і разом з Анжелою вирушив у царську конюшню.
Сьогодні в полоні коней і понад 60 вогняних звірів уже перебувають у стайні. У цій глухої і тихій зазвичай конюшні раптом стало жваво, слуг при палаці було небагато, трохи більше десятка, тому вони завжди були дуже зайняті. Сон Фей взяв з собою Анжелу, яка дуже любила тварин, і пішов в конюшню, щоб трохи потішити цих переляканих коней та звірів червоного полум'я ну і щоб трішки заспокоїтися самим.
« Остороніше, вони ще не звикли до нового середовища, характер їх може бути непередбачений і здорен, можуть напасти на людину» - покарав Сун Фей і попросив слуг уважно стежити за Анжелою, а сам прошев у той кут конюшні, де лежали звірі червоного полум'я. Він почав уважно розглядати цих нащадків священних єдинорогів і коней.
Хоча вони майже не були схожі на звичайного скакуна, проте мали набагато сильніші розміри. А в моменти напруження чи гніву їхні очі фарбувалися і лусочки щільно покривали шкіру. У них були гострі зуби, тварини виявляли агресивні та мали чудове тіло і в чотири рази перевертались вантажопідйомністю звичайних коней. Тільки такі чарівні тварини були дуже мало, і вони були дикими, важко підкорялися людині, але мали надзвичайну силу. Будучи спійманими людьми, ці тварини не їли й помирали. Уряд Чішуй неймовірно щасливий, що має кількох малюків і лише через кілька поколінь вони досягли певних результатів у прирученні цих тварин. Сюн Фея, на відміну від своїх очей, зберегла свою надзвичайну витривалість і швидкість. Але характер був трохи м’якший, тому вони могли слухатися воїнів кінноти.
Але тепер очі цих тварин були глибоко червоного кольору, що вказувало на крайній ступінь занепокоєння і злякання: оскільки відбулася різка зміна середовища, колишніх господарів не видно, за наказом Сун Фея їх в одну мить вигнали до цього тісного місця, тому очевидно, зараз вони не підпустили б до себе людини.
Сон Фей спробував було наблизитися кілька разів, але відпрягнув назад, відлякнувшиний спробами тварин брикати і кусатися.
А якщо застосувати грубу силу, то, боюся, результат буде ще гірше.
Сун фей поміркував і перейшов у режим "друїд". У той момент "друїд" досягала 21 рівня, і це поглибило розуміння серця тварин та людей. У той момент, як сун Фей змінив режим, раптово негативні хвилі тривоги, жаху і занепокоєння тварин передалися йому, він дуже чітко відчув хвилювання. Сон Фей почав безмовно схлипувати, борючись сам з собою, наче безпорадна дитина.
Сун Фей намагався силою свого духу наблизити тварин, наскільки можливо передати їм відчуття дружби, спорідненості і усунення їх захисні бар'єри, потім став крок за кроком до наближення ...
"Ваші Високість, ця зграя дуже люта, будьте обережні, не наближайтеся до них ..."
Слуги, які були поруч, намагалися зупинити його і не встигли закінчити свою промову, як знервовані в замішанні. Тільки - но люті й агресивні звірі, які не підпускали нікого, раптом ніяк не відреагували на Сон Фея, а навіть самі потягнулися до нього, почали тертися головами про тіло Сун Фейа, немов ображені діти ластяться до матері. Слуги протерли свої очі, вони просто не могли повірити власним очам — це було неймовірно. Потрібно знати, скільки сил і способів вони витратили до цього, щоб хоч на півшага наблизитись до цих звершок, але все без успіху, та ще й трохи по обличчю не отримали через брикання розлютих тварин.