145. Могутній сокира і чарівна стріла
Тридцять чоловіків, що рухаються з великою швидкістю величезних сокири як поцілунки бога смерті, розрубували надвоє несокругованих, як скелі, воїнів у важких доспехах, так само легко як гострий їдальню ніж ріжуть тофу на тарілці, тому вони здивовано дивилися, наскільки їх тіло розділюється на дві частини, і ноги ще продовжують бігти вперед, поки тулуба залишалася там. Мечники в доспеках та палицями мали велику силу, але їхні тіла ламалися так само легко, як ламалися мечі, розліталися на шматки і кров застила небо, фарбуючи все у червоному. Ніхто раніше не бачив когось, так схожого на богів смерті з сокирою, запізнені істошні крикнули розносом полю, деякі зі відрубаними кінцівками не помирали відразу й кричали від жаху та болю...
Це був крімий пекло.
Воїн землі, загартовані в боях, вперше бачив таку криваву і жорстоку картину. Поряд з ним впала на землю відрізана нога, в якій він розпізнав ногу свого господаря - ще кілька хвилин тому цей хлопець зло посміхався і збуджено брязкнув мечем по нагруднику, розраховуючи піти грабувати, але зараз все бажання та прагнення проникали у повітрі, все, що тільки-но жило, перетворилося на фарш.
Ці потужні сокири проклали 5-6 метрів кривавої дороги і спустилися на землю.
За одну атаку пихота Шеньхуа з 200 чоловік втратила щонайменше чверть.
Ті, хто виживали були покриті каплями від кривавого дощу, костяй крихтою і шматками м'яса, остолбенів від жаху, вони тільки й могли, що слухати стони вмираючих товаришів. На короткий час вони засоромилися, але набралися сміливості і з криком кинулись у наступ знову.
Тому що 30 чоловіків, які виросли на їхніх очах, поклали зброю і тепер були беззброєні.
« Вбийте їх, відомстимо за наших братів!» - проревів воїн землі, піднімаючись на ноги і кидаючися першим в атаку
Але ---
Тридцять здоров'яків безстрашно крокували вперед, викликаючи ще більшу ненависть союзної армії, раптово вони роздягалися на два загони по п'ятнадцять чоловік і ... Раптом несподівано побігли! Без сокир вони бігали швидше за чоловіків, і минули два фланги союзної армії, раптово сховалися в зеленій траві, розчинившись у ній, наче й самі перетворилися на неї.
"Трусы!"
"Подлецы!"
« Огидні дезертири!»
"Малодушні мерзотники!"
Солдати і королі союзної армії задихалися від безсилої люті, ледве не виходячи з кривавого блювання, спостерігаючи за силоюетами. Тільки що вони понесли такі втрати, насилу встоявши, і тепер, можливо, вони б перехопили ініціативу, а тут противник безсоромно сбігає, залишивши їх з почуттям марно нагромаджених сил битися у нападі злоби!
На щастя, інші війська Шамбора ще не втекли.
Сун Фей швидко привернув до себе увагу спраглих помститися йому особисто.
« Перед вами! Зарубайте їхнього короля!»
У стані сильного збудження, з червоними кроличими очима, солдати кинулися до позиції Шамбора, скреготячи зубами, вони поклялись убити цього чортового короля, на їхніх обличчях було написано бажання засунути цьому безсовічку в дупу ручку сокиру.
Навпаки.
Над горами залив червоний прапор.
Воїни зі сталевими щитами почали рухатися перед Шамбором, дивуючись на все те, що вони не тільки намагалися створити оборонний кордон, але й відкрили своїх королів і градочника, підштовхуючи їх до мечі ворога.
Війська Шамбора були дуже дивним чином, у вигляді вугнутої дуги і вони дивно поводилися — непристойно розгойдувалися, так що це й не було схоже на захист, а більше виглядало як група жінок легкої поведінки.
Сун Фей похлопав чорну собаку і вона спокійно відійшла назад до віддалених пагорбів.
Цей рух оцінили союзні війська як спроба втечі і ще більше посилили їхню ревність нападати.
Але насправді Сун Фей зробив це для того, щоб стояти ближче до дітей.
Ці діти всі були відібрані з видатних учнів школи мистецтв і військової справи Шамбора, велика частина їх була виродками із бідних родин, що знали мороз та бідність, усі вони отримували королівську стипендію і Сун Фей бачив в них основу для майбутнього процвітання шамбора, а тому пішов проти загального погляду і хлопчиків на поле бою, щоб дати їм близько побачити жорстокість і блиск мінливості військових боїв.
« Дити Шамбора, не треба боятися, зараз відкрийте очі пошире і дивіться гарненько, як ваші батьки боротимуться з огидними загарбниками, відчувайте серцем цю атмосферу, тому що може бути в один день ви, подібно до ваших батьків, будете захищати свої сім'ї та близьких, візьмете зброю і будете битися, пам"ятайте, кожен студент шамбирської школи мистецтв і військової справи, може займати низьке становище, але буде хоробрим воїном, так само як генералові, а також боягузливим і стати Посильних як щура!»
Коли Сун Фей промовив це, він запалив вогонь в очах хлопців і одна дитина несподівано запитала: « Поняли? »
« Впізнали, пане директоре! » - відповіли хором хлопчиків, стримано кивнувши головою, але в їхніх очах сяяли справжні презирство і повага, і Фея наповнило якесь приховане відчуття.
У цей момент противники вже майже досягли війська Шамбора, не доходячи десяти метрів до розболтаної позі п'ятдесяти поліцейських, які тільки і взяли списів та виставили щити, як і раніше нічим не видаваючи ворога своєю настороженістю.
« Пребіть їх усіх до одного!» - засліплений блиск травнячої перемоги, закричав воїн землі, що біг попереду, розмахуючи руками.
Але в цей момент відбулася дивовижна зміна --
У безхмарному голубому небі не відомо, звідки розлилося сяйво.
Неначе щось відчувши, воїн землі підняв голову, і в його зірочках відобразився страх, який він не міг придушити, обличчя його скам'яніло і він, не витримавши, закричав: « Ні...»
Бух!
Треск!
Шшшу!
Наступної секунди, розновітне сяйво обернулося на землю і призвело до трагічного лиха: вибух льодові уламки льоду, розвіяли електричні блискавки, розбивався отруйний газ та запалив вогонь — одного разу в одну мить впала крига союзної армії, полум’я, отрута й блискавиця з неймовірною убитою силою виносили сотні життів, чули крики та вересок.
« Це чарівники! У них є чарівники!»
« Пастка, пастка... Швидше назад!»
"Мамочки, врятуйте мене, спасіть!"
"Ааа, моя нога, де моя ніжка..."
Ненависть і напор союзних армій як рукою знявся, що бігало попереду воїн землі другого зоряного рівня не встиг ухилитися і в нього зачепило відразу три стріли — крижана, вогняна та електрична; тому тіло його просто розірвало на шматки, а його ніяк не врятували дві зірки, але доспех швидше перешкодив ніж захист він несподіваної атаки, яка звалилася як сніг на голову.
За його спиною фаланга тяжкої піхоти Шеньхуа було знищено майже миттєво.
Завдяки електричному струму, крижаній та вогненній дії вони так само добре просуваються через металевий доспех і швидко поширюються по ньому, що стогін уцілів під важкими сокирами.
Вихід бою був негайно призначений.
Серед королів і атакуючих солдатів почався хаос, паніка через цю жахливу магічну атаки - невідомо як так вийшло, але на возах з « послідами» стояли дівчата з натягнутими луками, в яких були закладені чарівні стріли, що розбивали ворога, ніби сама смерть, затьмарюючи небо барвистим сяйвом та безжалісно знищивши солдат.
« Боже... Цієї двадцять шість чарівних лучників?» - всіх людей одночасно вразила ця думка, позбавивши їх здатності думати про щось ще.
Королі дев'яти держав побіліли як сніг, дивлячись на те, як ті, кого вони вважали легкою здобиччю, прекрасні білісінькі німфи раптом опинилися глашатаями бога смерті, і остолбенів дивилися на холодне вираження їх очей та відточені рухи, якими вони посилали всі нові й нові вогняні, крижаний, електричні і отруйні магічні стріли, немов поцілунки смерті.
Неймовірно швидко!
Лучники посилали стріли з неймовірною швидкістю.
Людям тільки і залишалося дивитися, як швидкі рухи чудових плечей кольору ніжного лотоса та елегантні яшмові пальці двадцяти шести лучниць одну за іншою випускають потоки стріл, з шелестом постійно літають по параболі, так що за десять зітханнях було звільнено більше тисячі пострілів!
Тисячі фатальних руйнівних магічних стріл.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування