Розділ 143. Сила "стражда"
Стріли посипалися, як дощ.
Але тіла були досить далеко від союзної армії дев'яти країн і не досягаємо стріл. Рідні стріли вилетіли з луків і, очерпнувши косу траєкторію, падали на землю так само як моросяючий дощ; жодна загроза Сунь Фею та його людям вони не могли створити.
Величезний чорний пес гаяв у радісному збудженні і носився туди й назад з Сунь Феєм на спині, як облака чорного диму; за один такий захід можна було перенести шість тіл. Інші охоронці Сянбо теж не вагалися, бо кожен міг підняти два трупи, підібравши щити і рушниці, вони втекли назад...
Не минуло й десяти хвилин, як сотні озброєних піхотинців з Красноводського табору були перенесені до Сянбо.
Ці хлопці були непромаховані, навіть шолома не залишили правителю Красноводська.
Коли всі вже були відреаговані назад, його Величний правитель країни підстрибуючи на спині чорного пса вигукує: « Ей, дух війни вчить нас, що марнотратство непроникне, біжіть швидше, там залишилося ще одна рушниця, швидше заберіть її!»
Двоє бамбуків, сторожі, як тільки почули ці слова, відразу кинулися назад і взяли в руки останній рушницю, яка стирчала у землі з самовдоволеним виглядом помахали їм на видалених правителями союзних військ. Потім вони пішли задом, зняли штани і довго плескали в себе по дупі перед правителями.
Коли він побачив, як на вітрі виблискують сандалії по обличчю правителя Красноводська сльози, то розплакався.
Сянбо були справжніми бандитами, які влізуть у будь - яку дірку, що пожирає все на своєму шляху сараною, жадібними хом’яками; вони залишали після себе спустошену землю, де ви не знайшли б і волосинки. На території між двома таборими в цей час залишилися тільки розкидані травинки та сліди крові, більше нічого не було.
Яка ганьба!
Всі правителі союзників були просто обшарпані.
Звичайно, армія союзників не могла нічого зробити проти мародерства.
Але п’ятдесят магічних стрілок [особистн із Сянбо блискавично реагували на зміни в областях, 50 луків у їхніх руках були подібні до серпа духу смерті, вони міцно тримали більше двох тисяч людей. Якщо хтось наважився просунутися вперед, то він миттєво перетворювався у їжака з стріл; навіть лучники союзників були під суворим контролем, що вже говорити про інші види армії. Навіть великий щит не спасав, стріли збільшувалися очима; вони проникли через щілини, отвори, фундамент та інші несподівані місця, кожен удар означав загибель, винятків не було.
Двом тисяч розлючених воїнів лишалося тільки виташуючи очі, коли сторожі Сянбо виносять усе.
Після того як до табору Сянбо віднесли всі тіла, сховані на відстані одного кілометра сто [плавних вершників] протрубили збирання і почали будуватися в загони, готуючись розпочати атаку залізних копит. Ці одягнені в важку броню піхотинці, яким стрілянки не боялися, пішли надто далеко і з самого початку не могли нічим допомогти.
Бойовий дух союзного війська дев’яти країн різко пішов вниз, як графік котировок акцій.
У таборі Сянбо, що стояв навпроти нього, були протилежні.
П’ятдесят з більше як одну перемогу вартового міста перед лицем союзної армії зі сміхом тягли обладунки із загиблих воїнів Красноводська і одягали на себе, піднімали щити у формі качки, міцно стискали в руках рушниці. Вони перезаряджували свої дробовики, і коли вони виглядали зовсім по-іншому; вигукували складні лозунги, з роздрібного ножем та тесаками броду перетворилися в повністю екіпованих справжніх піхотинців.
Сунь Фэй був в захваті.
Щиро кажучи, те що я вирішив назвати цих хлопців « стражданнями міста» було дуже прозорим і мудрим кроком; принаймні в питанні розкрадання трофеїв вони повністю оправдували свою назву та не вдарив обличчям у бруд.
"Ха-ха, подякуйте Красноводськ за великодушну екипіровку!" - наказав Сунь Фей, бажаючи ще позіхнути і без того розбещеного правителя Червоної книги.
"Благодарем правителя Красноводська за щити і броню!"
"Ха-ха, ця броня дуже жахлива!"
"Ай-я, не вистачає тільки довгого меча, Ваша Величносте, володар Красноводська, будьте великодушні, чи не подаруйте нам меч!!"
У справі вартових міста виявилися ще гірші, ніж Сунь Фей, пронеслось кілька подібних криків, і багато людей в союзницьській армії просто-таки задиралися від злості. Ці хлопці зовсім обнаглили.
"А-а!!!" - правитель Красноводська був збитий і не міг зв'язати й двох слів, він не зміг чекати важкої екіпованих [плавних вершників]. Раптом, тремтячи всім тілом, він схопив за горло правителя Шеньхуа: « Швидше в атаку, нехай твої важкі піхотинці йдуть у бій швидше!...»
Під командуванням правителя Шеньхуа насправді було більше 200 важких піхотинців.
Важкі піхотинці хоча й просувалися досить повільно, але їх тіло закривала повна броня, якщо забрати від нього, то, крім зап'ясток і голіней, які були беззахисними, всі інші місця були надійно захищено бронями. Якщо потрібно було ризикнути і почати просуватися під дощем зі стріл, можна було гарантувати, що принаймні половина воїнів не вб’ють своїх солдатів, піхотинці прорвуться до Сянбо й знищать передні ряди лучників... Але проблема полягала в тому, що намісник Шеньхуа не міг розлучитися зі своїми піхотинцями. Ці дві сили були його тілом і кров’ю.
Але тепер, коли він стояв перед злим правителем Красноводська лицем у вічі, йому довелося поступитися.
Нацисти зловживали владою, але нічого не робили, мусили відривати від серця; якщо держава п’ятого рангу не втягне такого великого царства третього ранги як Красноводськ, то наслідки могли бути не найкращими.
Коли намісник Шеньхуа з болем у серці збирався віддати наказ виступати своїм важким піхотинцям, в таборі напроти нього відбулася непередбачена подія: 50 стрілків [особливо] підняли луки, розділилися на два загони і побігли до різних напрямках.
"А-а... Жах, кінчик пальця відірвало, біль страшна, неможливо стріляти!"
« Так, біжіть швидше!»
Правителі союзної армії мало чули, що хтось зі стрільців стогне, трясе пальцем; потім коні лучників полетіли галопом, як налякані зайці. Одна з них вбігла у зарослі на далекому пагорбі і зникла з уваги, незрозуміло, куди вона займається...
Правителі Красноводська і Шеньхуа дивилися на це нерухомим поглядом.
Усі люди були в шоці від надзвичайної сцени.
Усе те, що сталося сьогодні в Сянбо, позбавило провідників союзних військ здатності роздумувати.
Противник скоро зведе їх з розуму!
"В атаку, вперед!" - правитель Шенхуа відгукнувся першим. Чи був це план шаленого правителя Сяньбо чи ні, але п'ятдесят "духів смерті" зникли, всі люди війська союзників відчули, що небо раптом почало голубіти, повітря очистилось, в один момент наче гора з плечей звалилася, і врешті-решт, все змогли зітхнув.
"Був у них мрія чи ні, треба використовувати випадок і розчавити Сянбо, навіть якщо ці п'ятдесят магічних стрілок повернуться, вони не зможуть підняти хвилю!"
Це було спільною думкою майже всіх правителів союзних військ.
Отримавши наказ, понад 200 важких піхотинців Шеньхуа просувалися вперед; вони були як грізний сталевий потік і навіть земля почала трястися під їхніми ногами. Попереду війська йшов генерал ростом понад два метри, від його шолома виходило жовто-коричневе полум'я войовничості; це був майстер бою по системі землі другого рівня.
"В атаку!" - посміхався воїн землі.
У той час, як вони не мали загрози з боку магічних стрільців, важкі піхотинці виглядали гордо, наче генерали; без коливань вони зняли з голів шоломів і, чеканя крок, били в нагрудну броню мечами, гострий металевий звук ударів піднімався вгору, войовничий вид армії кидав усіх у жах.
Це була добірна армія, яку не можна було ігнорувати.
Повадки були більш пихатими, вони мали силу придушення та атаки в загальному рівня колишньої Армії у чорній броні. Як бачите, Шенхуа мала деякі бази при порівнянні з побоїщем Сянбо було ще очевидніше.
"Наперед!"
Коли принц Лунена побачив, що стався випадок, він з радістю розмахував мечем і наказав воїнам висіти зі своїх озброєних мечів разом із сильною пехотою Шеньхуа йти на штурм; десяток молодих красуня на шістьох колісницях змусив вкинути його звірину кров, то не міг дочекатися, коли піде на атаку, візьме їх у полон і гарненько одужає.
Коли правителі інших держав бачили це, то також зраділи.
Перед лицем 50 стрілок [особого рівня] ніхто з них не сміявся виснутися, але коли перед очима замахнула велика вигода, ніхто не захотів залишитися в хвості, всі боялися, що у них відберуть здобич перед самим носом. Ті, хто хотів потрапити в місто першими, мріяли розграбувати його і заодно зробити своїми коханцями з шести колісниць.
« Перед, полонимо правителя Сянбо!»
« Бий! Все, що заберете - ваше!»
"Ха-ха, бачу, що на колісницях більше нікого немає, всіх вже поділили..."
У той час, коли в жилах воїнів союзної армії закипіла кров, перемога була так близько; зазвичай благородна знати показала свою жорстокість і дикість, на устах у них були різні грубі слова для підтримки духа, а обличчя з’явилися образливі вирази, як ті, хто втікав від пожадливих демонів.
« Давайте захопимо правителя цієї маленької держави, і зробимо з його черепа чашу для вина! Нехай двори Сянбо зникнуть у полум'ї!» - викрикував злий проклятий правитель Червоноводська, який втратив більше сотні воїнів.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування