140 > Зрадно, це фальшивка.
Річка бурлила, дув холодний вітер.
Об’єднана армія лежала на віддалі метрів від південного берега річки Цзулі. Войска майже припинили прибувати і розташувалися злегка хаотично, коні безладно ржавіли та нерядово переміщались, навіть прапори після зупинки були поставлені недбало. Надмінний вершник виглядав відреставрованим. Навіть для тих, хто нічого не розумів у військовій справі, на полі бачили не армію, а НЕорганізовану юрбу.
Однак самі загони були абсолютно впевненими у своїй силі.
« Тільки початок, і ми відразу захопимо Шамбор, а цей дурний підозра король Олександр буде повзати на колінах та ридати! »
« За моїм наказом після падіння стін, всіх здорових і вирощених чоловіків викрадати в рабство, пора ретельно провчити це огидне королівство!», король держави Чанба був збуджений, у той час як за його спиною солдати готували залізні клітини та кандзи.
« Цей малий король буде повзати на колінах перед моїм конем і ридати... Кажуть, у нього красива наречена, ха-ха, можна притягнути до палацу Лунєн мити нічні горщики...» - наслідний принц князівства Люсіен підняв забрав і похобно посміхнувся.
"Ха-ха-хо!"
Почувши ці слова, всі чоловіки засміялися.
Навіть неотесані солдати голосно реготали і потрясали зброєю, бо коштовності й жінки завжди були найкращим стимулом для віття.
« І все ж я раджу дати Шамбору шанс. Пошлем людини передати їм, що у них є одна хвилина на те, щоб опустити міст і капітулювати, а також видати всіх варварських полонених в'язнів, інакше імперія від них мокрого місця не залишить, так що й на карті цього королівства не буде» - розмірно вимовив градочник міста Чішуй.
Чішуй був найсильнішим серед дев’яти підрозділів армії. Його військо нараховувало близько шести сотень бійців, і серед присутніх вони були краще всіх екіповані та організовані, між них виділявся загін важкої кавалерії, який назвав себе « Вогненна підкова». Воїни в чорній броні сиділи на одній гарячій звірі з Варкрафту, ці так звані вогняні тварини були схожі на бойових коней, але вони мали гострий ріг по вухах своїх предків — чарівних єдинорогах. Вони наче були створені, щоб мчати як вітер і мати дивовижну вантажопідйомність, що безперечно зробило їх найкращим вибором для кавалерії.
Кажуть також, що чішуйці забрали цих тварин завдяки тому, хто колись був колишнім старим королем, який підібрав військо і купив у нього за низькими цінами два десятки малят. Після дбайливого розведення армія Чішуя придбала сотню таких тварин, і можливо, « Вогняна підкова» стала однією з причин того, чому конкуруючі Аршавін та Домінгес обидва вирішили домовлятися з чишійцями миром, тому Чишуй стало Вассальним країною третього рангу.
Один вершник загону « Вогненна підкова» важив до трьохсот кілограмів, тому казали, що коли дати підрозділу мчати по рівнині на повну опору, то силою від такого удару можна знести твердий мур. Серед шістдесятох незалежних держав не було такої сили.
Побачивши, що правитель Чишуя так говорить, інші були змушені погодитися з тим, хоча й мали внутрішню неприязнь до нього. Хіба що був незадоволений той чарівник, який накладав у штани під градом стріл зі стін, вимагав вломитися в місто і підпалити стіни, але незважаючи на розбої на думку біля загородів, всі давно зрозуміли підступність та невигідність для них цього ландшафту, тому сходилися в тім, що хоча й виказували з Санкт-Петербурга знаки поваги, проте не сприймали його серйозно.
Однак жоден з провідників війська не очікував, що Шамбор виконає свій обов’язок і не чекатиме на нього. Протягом десятиметрового залізничного мосту з гуркотом і лязком опустився на південну кам’яну половину, знову перекриваючи розлом, ніби жахливий величезний дракон раптово приземлився в клубах замітнуваної пилюки.
« Міст опустився... Невже вони так злякалися, що вирішили здатися без бою?», - зарозуміло xотнув один із принців.
Пил розсілась.
Об’єднані армії раптово виявили, що з воріт фортеці один за одним повільно виходять і стоять на березі в бойовому порядку групи, попереду йшли двадцять воїнів зі сталевими щитами. Поступ був важким, розміреним і ідеально вивіряним, наче крокували воїни слідом. Дивлячись на цю вежу з сталевих щитів, яка нагадує велику браму, що ще нещодавно гниває принци та солдати раптово замочили і відчули мороз сонця до кісток.
За спинами воїнів з щитом стояли п’ятдесят лучників. Вони не мали зброї і всі були одягнені в якийсь облямливий одяг, на спинах були зрошувані блискучі чорні шкури, у руках - довгі луки; навіть довші за звичайні великі цибулі, а в колчани позаду — близько сотні стріл.
« Як мало лучників, усього на один зуб, кожен з моїх солдатів помахне мечем і вони закінчуться... Ха-ха, дійсно бідна держава Шамбор - висказав шостого рангу, ось так гідний спад!», - презирливо скривався принц королівства Лунсен, і його солдати захопили, грему та б'ючи своїми мечами.
Навпаки, Шамбор усе ще існував.
За лучниками слідували три десятки рослих молодиків, як і раніше без зброї, так що на фоні блискучих лат противника вони виглядали як жебраки поруч з аристократами, але їх зброю вражало жах - у руках кожен з них тримав величезний сокиру розміром з двері, а точніше, двометрову алебарду. Якщо вся вона була викувана з чорної сталі, то повинна була б важити близько однієї-двох сотень кілограмів, так що звичайній людині не те що боротися, але навіть підняти таку було не під силу.
« Як це можливо? Напевно, вони покрили дерево чорною і срібною фарбами, це точно підробка!», - перелякано пробурмотів хейшуйський принц, струхнувши.
Це погляд багатьох прихильників, і навіть високомірний маг, скрикнувши: « Звичайно ж, підробка може потрапити на цю вудку, ха-ха, я думаю, що це можливо, а щити несправжні, але просто дерев'яні!».
У будь - якому разі, зухвалий виступ шамбордців сильно вплинув на дух союзних військ — полум’я самодовольчої бахвальності похитнулося відро холодної води.
П'ятдесят здоров"яків слідом вишикувалися в піхотну фалангу. Вони виглядали не так акуратно, як їхні товариші з алебардами і у всіх було різна зброя - хтось тримав в руках напівалебарду, хтось був озброєний палицями, дехто був із іржавим дворучником, хто-небудь з секерами, Хтось з молотом ... Всі вони виглядали так хаотично, ніби це були не солдати, а кучка селян.
"Ха-ха, подивіться-но, ось тепер і з'явився справжній рівень армії Шамбору!" - різко посилив хтось.
« Та це просто натовп селян... Мені і моїм солдатам це дуже соромно!»
« Така країна вже приречена...»
Командні арміями швидко розвіялись, висміюючи клоунське уявлення Шамбора.
У цей момент на мосту знову відбулося рух ---
Приблизно з двадцяти чоловік, які будували конус, повільно виходив із воріт. Всі вони були одягнені в важку зброю кавалерії, і тому ледве плелися, злегка захитаючись, наче дуже втомлені — лати ще не захищали власників, але вже обтяжували їх.
"Гей, святі небеса, та здається їхній король скинувся з місця на землю, коли вже зачепив кавалерійські панцири на піхоту..." ...." Розхитався король Чішуя, повернувшись до солдатів, - 'Hромова підкова 14. в момент перетворення цих молодиків у купу іржавого барахла!!"
"Ці хлопці в доспіхах - жалюгідне видовище, а ось обладунки виглядають непогано, вони мої!" - жадібно утупився король Шенґхуа, оскільки всім було зрозуміло, що озброєння і справді гідні, і якщо одягати на них вершників, міг би вийти чудовий кавалерійський загін.
« Хто перший відхопить, тому й достануться!»
Очі інших королів забили в передвикопитку ласого шматочка.
І вони не знали, що навпроти табору в печері на іншій стороні гори, Сан Фей просто втратив голову і зажадав уваги.
"Ва-ха, чудово, рівно сотня вогняних звірів, і всі будуть мої, треба віддати наказ, щоб усіх їх взяли живими... Всі ці королі і справді розігрілися, мені тільки треба трохи поманити їх золотом, і вони самі занесуть своє спорядження мені в ворота!"
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування