Я намалював Цзі Ціня за фотографією. Я не вивчав живопис, тому картина вийшла посередньою, але я вклав у неї багато сил і постарався передати в ній те, як виглядає Цзі Цінь у моїх очах.
Я зробив все, що було в моїх силах.
Та фотографія – фотографія Цзі Ціня, що зберігається в моєму телефоні з давніх часів, а також моя улюблена. Коли я ще навчався в коледжі, я ходив дивитися гру Цзі Ціня в баскетбол. Того дня він уже закінчив гру і збирався йти. Сонце освітлювало його обличчя, роблячи його сяючим. Дивлячись на нього здалеку, я думав: «Для мене він з світу богів».
Почувши звук відчинення дверей, я в паніці схопився й сховав креслярську дошку, на якій щойно почали вимальовуватися обриси постаті. Я не звик до обстановки студії, тож, зачепивши щось, примудрився здійняти галас.
— Хто там усередині? — голос Цзі Ціня одразу долинув з-за дверей.
Вилаявшись подумки, я озирнувся, але не знайшов місця, де можна було б сховатися. Наступної секунди Цзі Цінь відчинив двері.
— Чому ти…
Очікуваного докору не пролунало. На завжди холодному обличчі Цзі Ціня відбилося збентеження. Здавалося, він на мить завагався, а тоді невпевнено запитав:
– Цзе Ань?
Я затнувся, почервонів і сказав:
– Вибачте. Я просто дивився з цікавості й нічого підряд не чіпав.
Цзі Цінь мовчав. Обережно підвівши погляд, я помітив на його обличчі неприховані ошелешення й розчарування.
– Усі речі тут належать Цзе Аню, – сказав він, коли його стриманий і ніжний погляд обвів олійну картину на підлозі й нарешті повільно повернувся до мене. – Я їх не торкався. Сподіваюся, і ви не будете.
Його тон був рівним, але він засмутив мене більше, ніж докір.
– …Вибач, – після довгого мовчання тихо сказав я.
Я мовчки вийшов зі студії несправжного Цзе Аня. Цзі Цінь зачинив за мною двері, а потім попрямував до своєї кімнати.
— Цзі Цінь! — неохоче покликав я його, і він, почувши це, зупинився, але не обернувся. — Ти… досі чекаєш на повернення несправжного Цзе Аня?
Цзі Цінь різко обернувся, і я помітив, як на тильному боці його долоні ледь проступили блакитні вени, ніби він намагався стриматися.
— Цзе Ань — це Цзе Ань. Не називай його несправжним Цзе Анем.
Я був застигнутий зненацька.
— Я вже казав тобі це раніше… Я — справжній Цзе Ань. Та людина лише ненадовго позичила моє тіло.
— …Як це взагалі можливо? Він явно був повноцінною особистістю.
Я розгубився. Виявляється, Цзі Цінь завжди думав, що саме я, а не той Цзе Ань, загарбав чуже гніздо, і ніколи мені не вірив.
Як усе могло статися… ось так?
— Отже, ти чекаєш, коли я зникну, а він повернеться? — запитав я його зірваним голосом, ховаючи тремтливі пальці за спиною.
Цзі Цінь мовчав, але, здається, я здогадався, що означало його мовчання.
Увесь цей час я справді намагався бути добрим до Цзі Ціня.
Незважаючи на те, що, здається, ми з ним були найзвичайнішими сусідами, які винаймали одну квартиру, і навіть на те, що він майже не звертав на мене уваги, я все одно залишав для нього ввімкнене світло, коли він повертався з роботи; кавомашина постійно була готова приготувати каву. Сніданок я завжди готував на двох і, пояснюючи це тим, що сам не можу все з'їсти, віддавав йому його порцію. Спочатку він опирався, а потім змирився, навіть якщо все це його дратувало.
Не знаю, чи з'їдав він це, чи ні.
Я робив це не просто для того, щоб зворушити його чи потішити. Зрештою, він завжди мені дуже подобався. Коли я міг бути до нього ближче, то справді не міг не хотіти бути з ним милим. Просто я не очікував, що єдине, чого він чекав, — це коли я зникну.
На жаль.
Я справді думав, що він змирився з тим, що я — Цзе Ань. Раз уже він від народження мав холодний характер і вважав мене небажаним сусідом із таким самим ім'ям, я дотримувався своєї позиції.
Справді… цього я не очікував.
— Насправді я — Цзе Ань, — через деякий час я марно почав пояснювати.
— Це ти… ти помиляєшся… ця людина несправжня.
— Де докази? — холодно промовив Цзі Цінь.
На мить я розгубився. Цзи Цінь, побачивши мою реакцію, усміхнувся й одразу повернувся до кімнати.
Думаю, у мене справді немає достатніх і переконливих доказів того, що я — справжній Цзе Ань.
Несправжній Цзе Ань за ці два роки краще за мене влився в моє життя, тож тепер я постійно почуваюся недоречно.
Навіть найближчі мені люди вірять, що саме він справжній. Але ж очевидно, що Цзе Ань — це я…