Розділ 13.
Запитання пана Крімсона застало мене зненацька.
Що?
Минуло лише два дні відтоді, як я стала особистою покоївкою головного героя. Для сторонніх це був надто короткий термін, щоб дізнатися про таке.
Особливо у світі, де ще навіть не винайшли інтернет.
Невже той рудий привів мене сюди, знаючи, що мені потрібна інформація?
Ні.
Відтоді як я отримала карту від Міли, минуло всього кілька годин, а з огляду на відстань між палацом і цим місцем він просто не міг заздалегідь повідомити пана Крімсона й привести мене сюди за планом.
Мабуть, побачивши моє спантеличене обличчя, пан Крімсон самовдоволено знизав плечима й сказав:
— Я дещо знаю про людей із палацу. Якщо хтось приходить сюди з такою купою золота, то я можу приблизно зрозуміти, хто він.
Після цього він витяг аркуш паперу й почав записувати моє ім'я золотим чорнильним пером.
Роуз Естанія.
Насправді це був перший раз, коли я побачила повне ім'я Роуз.
— Зазвичай я не беру замовлень від аристократів, але для особистої покоївки кронпринца можу зробити виняток.
— Кажіть, що вам потрібно. Звісно, за щедру плату.
Пан Крімсон говорив упевненим тоном.
Я вагалася. Чи можу я сліпо довіритися цій людині?
Попри тремтіння в голосі, я спробувала заспокоїтися й запитала:
— Ви також торгуєте речами?
На моє запитання пан Крімсон розсміявся й відповів:
— Це коштуватиме трохи дорожче, але, звісно, можливо.
Він дістав бухгалтерську книгу, простягнув її мені й почав перегортати сторінки.
— Що вас цікавить? Червоний діамант давньої королівської родини? Загублені золоті сувої магічної епохи?
Полиці були заповнені ілюстраціями, схожими на карти скарбів.
Я нервово ковтнула й заговорила:
— Перш ніж про це...
Я дістала жменю золотих монет і простягнула їх йому.
Навіть якщо пан Крімсон миттєво розкрив мою особу, я все одно не могла повністю йому довіряти.
У мене було три дні.
— Я дам вам один день.
Пан Крімсон насупився, почувши мої слова.
— Дізнайтеся, яку найбільшу таємницю зараз приховує герцог Тіанель.
Якщо нинішній герцог Тіанель був тим самим герцогом, що й в оригінальній історії, то його найбільшою таємницею була його позашлюбна донька.
І дуже мало людей знали про це.
В оригіналі чітко зазначалося, що про існування головної героїні не знає ніхто, окрім самого герцога та його найближчих довірених осіб.
Звісно, якщо знати, у кого питати, це можна з'ясувати.
Проблема полягала в тому, що зробити це було вкрай непросто.
— Ви сумніваєтеся в моїх здібностях?
Я пустотливо усміхнулася у відповідь на запитання пана Крімсона.
— Звісно, ні.
Я легенько постукала пальцями по столу й пошепки додала:
— Добудьте для мене потрібну інформацію, і під час нашої наступної угоди я заплачу вам рівно вдвічі більше.
***
Щойно завершивши справу, я схопилася за серце, що шалено калатало, і вискочила з книгарні.
— Це не може бути правдою.
Такі речі не вирішуються настільки легко, чи не так?
— Що? Га? Що відбувається?
Прямо переді мною знову наближалася рудоволоса голова.
Я скоса глянула на Еріна.
Що, в біса, це за хлопець?
Здається, він робить мені послугу, але від нього все одно ставало трохи моторошно.
— Нічого особливого. Просто в мене було не так багато книжок на мій смак, тому я й сам залишив замовлення, розумієш?
— О? А який у тебе є смак? Га? Я, до речі, теж дуже швидко читаю!
Я рішуче вперлася долонею в руду голову, що знову вторглася в мій особистий простір, і зробила крок уперед.
Мені потрібно було добре запам’ятати дорогу назад.
Щоб потім не забути дорогу й знову сюди повернутися.
Невдовзі мав настати час вечері.
Головний герой сказав, що мені не потрібно приходити до його кімнати три дні, тож принаймні на цей час я була вільна.
— Гей, базікало, показуй дорогу.
Ерін невдоволено скривився.
Після всіх своїх старань, щоб провести мене сюди, він почав бурчати, що це нудно, і скаржитися, що я ставлюся до нього як до слуги.
Коли ми проходили провулком, який навіть важко було назвати справжньою дорогою, перед нами з’явилася величезна імператорська стіна, прикрашена плющем і квітами.
Ерін, ніби давно звик до таких вилазок, природно зайшов через чорний хід, а я пішла слідом за ним.
— Так легко можна входити й виходити?
— Тайрон не надто часто все перевіряє.
Він похитав головою й поправив свій фартух.
Я подумки вирішила обов’язково скористатися цим у майбутньому.
На кухні й справді була жахлива організація.
— Роуз! Уже йдеш?
— Так.
Я повернулася, щоб піднятися до своєї кімнати, залишивши рудоголового позаду, але тут Ерін гукнув мене своїм гучним голосом:
— Ще побачимось, Роуз! До зустрічі завтра вранці—!
— …Оцей дивак.
Я прикрила обличчя руками й швидко покинула кухню.
Здавалося, я припустилася помилки.
Я уникатиму його, навіть якщо через це доведеться померти в палаці.
Стиснувши зуби, я поспіхом піднялася до своєї кімнати.
Моя порожня кімната була тихою та спокійною, а рослини, які я вранці пересадила в горщики, пишно розрослися й були сповнені життя.
Мені потрібно почати відкладати гроші.
Головний герой дав мені чималу суму, але якщо я витрачатиму її бездумно, а потім він раптом зажадає повернути решту, я нічого не зможу зробити. Треба було відкласти частину як недоторканний запас.
Якщо чесно, ціна за інформацію була надто високою.
З огляду на те, що базовою одиницею розрахунку було золото, це була просто божевільна ціна.
Тож мені потрібно було знайти інший спосіб, дешевший. Наприклад, травника на ім’я Меллорі, про якого згадувалося в щоденнику.
«Його ж згадали в щоденнику не просто так».
Мені потрібна була інформація.
Я швидко підійшла до столу й відкрила щоденник.
І там справді був новий запис, нашвидкуруч виведений на першій сторінці.
Я навіть не здивувалася.
Цей щоденник завжди працював саме так.
Це було схоже на ігрову систему, яка допомагає тобі щоразу, коли вважає це доречним.
Пан Крімсон, який продає різноманітні рідкісні книги, насправді є торговцем інформацією.
Він добре обізнаний із тим, що відбувається в темних провулках.
І це таємниця, яку він приховує від інших.
Базова вартість угоди — три золоті.
Я гірко розсміялася.
Потім, наче божевільна, повернулася до щоденника й запитала:
— Чого ти від мене хочеш?
Звісно ж, щоденник не відповів.
У будь-якому разі, якщо щоденник справді казав правду, завтра пан Крімсон принесе мені інформацію, яку я замовила.
Тоді все, що мені залишиться, — попросити його дістати офіційне запрошення від третього принца.
Принаймні тоді головний герой перестане невпинно переслідувати мене й намагатися вбити.
Я безсило впала на ліжко.
Здавалося, усе напруження, яке я стримувала, разом покинуло моє тіло, залишивши після себе лише біль.
На мене навалилася втома, і я заплющила очі.
— Ах, моя доле...
Я важко зітхнула й потерла обличчя.
Якби автор був трохи щедрішим на подробиці, мені не довелося б так страждати.
Я обурювалася через те, чого так і не сталося.
Чому роман починався вже після того, як кронпринц зійшов на трон? І чому мене закинуло саме в цей невизначений момент часу — ще до початку основної історії?
І що взагалі являє собою щоденник Роуз, який мені допомагає?
Уся ця невизначеність зводила мене з розуму.
Я була роздратована й сердита навіть тоді, коли просто стояла на місці.
Прямо зараз мені шалено хотілося розбити навпіл порцеляново-гарне обличчя головного героя.
Якби тільки з’явилася головна героїня, я б негайно покинула цей королівський палац.
Без жодних вагань.
***
Лист від пана Крімсона прибув.
«Його світлість герцог встановив спостереження за молодою леді, яка виглядає точнісінько як він.
Її ім’я... Серена».
Як вони взагалі змогли дізнатися навіть її ім’я?
Чесно кажучи, я була трохи здивована. Вони не лише знайшли її, а й з’ясували її ім’я. Схоже, герцог приставив до неї людей для таємного нагляду, через що відстежити її було непросто.
«Принаймні вона жива й здорова».
Я зітхнула з полегшенням і міцно стиснула руки.
«Моя єдина надіє, пані головна героїне! Будь ласка, протримайся ще трохи й з’явися перед Каліксом у потрібний момент».
Я подумки пригадала оригінальну історію.
У головної героїні також була нещаслива доля, дуже схожа на долю Калікса.
Народжена поза шлюбом і майже все життя сирота, вона випадково привернула увагу герцога й зрештою була визнана аристократкою.
«Готова посперечатися, зараз герцог ламає голову над тим, що його позашлюбна донька живе в брудних нетрях, а він лише приставив до неї людей для спостереження».
У будь-якому разі незабаром головна героїня увійде до дому герцога як аристократка. Тому витік такої інформації вже не матиме великого значення.
Щойно головна героїня стане дворянкою, новина про те, що в герцога є позашлюбна дитина, швидко стане відомою всім.
Я взяла перо й повільно написала відповідь.
«Ви ж розумієте, що інформація, якою ми обмінюємося, є конфіденційною? Якщо вона просочиться назовні... гадаю, пан Крімсон і сам чудово знає, що тоді станеться.
Насамперед надсилаю обумовлену плату.
Сподіваюся, наша співпраця триватиме ще дуже довго».
Тепер настав час дати йому нове доручення.
«Будь ласка, дістаньте для мене запрошення на маскарадний бал, що відбудеться через три дні».
Конверт голосно зашелестів. Усередині лежав мішечок із вкладеними монетами.