Він був щасливий, що скористався порадою хлопця. Руден здається. Тепер він став байково багатим і буквально ширяв у мріях, особливо в повітрі. Яка ж чудова перспектива! Шкода, що довелося розлучитися зі своїми двома найкращими рабами, але тут вже нічого не поробиш.
- Я прийшов за вільною для хлопчика з умовою угоди, - сказав Куай-Гон.
- Ти грав нечесно, жулик-джедай! Ха, та тільки я ще більше тебе обдурив - хлопчик з мамою вчора ввечері викупилися і ми славно над тобою сміялись! А ще я все поставив на нашій Ені, - Вотто весело покрутився в повітрі. - Тепер я зовсім не в ображенні.
- А болід?
Виникла байдужа відмашка.
- Тепер це просто вигорілий мотлох, який годиться тільки на звалище - можеш кинути у мене на задньому дворі в спільну купу, інакше за сміття оштрафують.
Куай-Гон стримано вклонився і вийшов з торгової крамниці. Якби обидва не були настільки зайняті, то могли б помітити дивну колючу металічну сферу, що зависла в повітрі і націливши на них об’єктив.
***
Нам потрібно було ще багато часу, щоб спорожніла велика арена. Глядачі розійшлися по каваках і кантинах святкувати виграш або заливати гіркоту поразки. Хтось вирушив у ущелину збирати уламки боліду Себульби - на сувеніри. Сам Себульба з'явився, кульгава на праву лапу, буркнув щось в адресу Енакина і пішов, його більше ніхто не бачив. Машини, або те, що від них залишилося, розтягли по боках. Завтра ними займеться механіки. Гонщики підійшли привітати нового чемпіона, поговорили між собою подробиці гонки, несхвально прийнявши і його у своє суспільство, пом'якшили неприємним словом Себульбу, пожалкували про Хаббі Кії та розійшлися.
Енакін вирішив не поспішати. У нього були ще двигуни в голові, а варто було закрити очі, як назад походила пустеля, ущелина і скелі. Розмажуючись в жовто-бурні смуги.
Як добре, що більді майже не пошкоджений. Потрібно лише виправити стабілізатори, відновити з'єднання, ну і оновити фарбу - можна буде вигідно продати його як сувенір. Але це потім.
Він підняв голову і посміхнувся Куай-Гону. Бачиш, все вийшло, хотів сказати він. Тепер у тебе все буде в порядку. Обещаю. Але з’ясувалося, що мова ледве повертається так він втомився. Джедай опустився поруч з ним на коліна. Енакіну подобалося, коли він так робив, тому що в той час їхні обличчя були на одному рівні: спілкуватися було дуже зручно. А якщо його зараз і обіймуть, він взагалі опиниться нагорі блаженства. Наприклад, мама обіймає зовсім не так, з мамою він - ніби немовля, а Куай-Гон просто кладе свої важкі сильні руки на плечі, наче рівному.
- Дісталося тобі сьогодні, - негромко сказав джедай, і хлопчиська зажмурився від задоволення як дитинчатко маркоту, відчувши на плечах знайому тягар. - Ти все зробив як треба. - Він стирець з обличчя Енакина бруд.
І знову, подумав хлопчисько. Якби це зробила мама, він відчував би себе рідкою дурнем і спробував втекти. Він же не маленький, врешті-решт!
- Ну ось, - помітив Куай-Гон. - Зовсім став хороший. Тепер можна йти до наших жінок. - І прислав Енакіну розріпану шевелюру.
А поки вони цим займалися, жінки самі прийшли до них. І тут вже не вдалося уникнути обіймів чи поцілунків. На радостях частина їх дісталася Куай-Гону. Той хоробро переніс жіноче захоплення, так що Енакін теж вирішив потерпіти, тільки час від часу морщил облуплений веслярний ніс.
- Ми зобов'язані тобі, Ені, - посміхнулася йому Падмі, і це була найпрекрасніша річ, яка сталася за сьогодні ранок.
Мама знову смокнула його в щоку.
- Ма-ам!
- Ти чудовий, Ені, - сказала вона. - Ти повернув надію тим, хто в розпачі. Я дуже тобою пишаюся!
І знову смокнула. Енакін зморщив ніс.
- Ну, ма-ам...
І я вирішив підійти, поки його зовсім не затискали як кошеня.
- Вітаю Енакін, ти повірив у власні сили але не захопився і переміг. Візьми цей комлінк в подарунок. Це найкраще, що я зміг тут знайти. До того ж, він вже має свою частку від моєї ставки на тебе. І запам'ятай, в цьому не було подачок. Ти все добився сам. Ми всі були тільки поруч і підтримували тебе, чим могли. - Потім тихо на вухо продовжив: тепер ви обоє повністю вільні і тільки вам вирішувати як продовжувати жити і чим зайнятися. - Потім обняв його, злегка поплескав по спині і одночасно підпіймався витривалість, підвів Силою. Досить, пора збиратися в подальший шлях.
***
Обі-Ван вискочив з корабля, ледь вони виявилися через бархана.
- Я турбувався, - зконфуженно визнав він, забувши привітатися і важко утримуючись від пориву пекти вчителю на шию.
Куай-Гон допоміг Паді поспішати. Дівчинка пробурмотувала слова вдячності і втомилася від ніг за ногу. Її здорово вкачало. Зустрінь її механіки, які прийшли в екстазі з гіпергенератором. За механіками з'явився Панака і ще одна служниця. Просто ціла делегація. Якийсь час джедаї спостерігали за розвантаженням. Потім Куай-Гон втомився в сідло.
- Я відлучуся, - сказав він і додав, зауваживши, як помарнував учень: - Скоро повернуся. Просто залишилося одна незакінчена справа.
Можна було б збрехати, що йому треба повернути тварин, але Обі-Ван дивився на нього занадто стривожено.
- Справа? - Ехом відгукнулися падаван.
Він хмуріл брови.
- Я ненадовго...
Обі-Ван нарешті заспокоївся і навіть дозволив собі посміхнутись.
- Вчитель, чому я відчуваю, що з нами ще хтось полетить? - Запитав він.
Куай-Гон подивився на механіків. Ті були занадто зайняті.
- Хлопчик і його мати, - поправив він учня. - Тільки завдяки цьому хлопчику ми отримали запчастини. І це його кров ти перевіряв вчора вночі.
Високо в небі, непомітний у сонячному мареві, над дипломатичною неозброєною яхтою висів дроид-розвідник.
***
Енакін йшов додому з мамою, Руденом із друїдами і Ц-ЗО. Він думав про те, що все-таки чудово було натягнути Себульбе ніс, тепер він перестане так важливо роздуватися при кожній зустрічі, правда, задирати і дражнити навряд чи стане менше. А коли прокотився крізь натовп Куай-Гон витягнув його з боліда і підняв над усіма, посадивши собі на плече, Енакін остаточно зрозумів, що переміг. Майже, так не в усьому.
Захоплення проходило, і з'являлися думки, що тепер джедай-рицар зможе полагодити свій корабель, а отже, незабаром з Руденом відлетить з Татуїна. А разом з ними полетить Падме. Вона поцілувала його на прощання, помазуючи заглянула в очі, а він стояв і мовчав, точно дроїд без укодера, тому що найбільше на світі хотів попросити їх залишитися. А потім вони поїхали до свого корабля, їм потрібно було відвезти генератор і він хотів сказати, що сам все полагодить, він добре ремонтує, хоча це означало, ніби вони відправляться в дорогу ще раніше. Але мама сказала, що він нікуди не піде, хіба що додому, а коли тобі дев'ять років, з батьками не сперечаються, навіть якщо ти щойно виграв гонку Боонта Ів.
Куай-Гон сказав, що ще повернеться, і що сьогодні можна не ходити до Вото, а робити все, чого заманеться. І поїхав. І Падмі поїхала разом з ним і навіть не озирнулася на прощання. Вона сіла верхи на епи позаду Куай-Гона і обняла лицаря за пояс, щоб не зісковзнути з сідла. Енакін подумав, що для того відчуття, яке при цьому боляче його укололо, він поки не знає назви. Він навіть не засміявся, коли Джа-Джа спритно схопився на другого епісі і тут же звалився з нього з іншого боку. Р2Д2 підбадьорюючі побібикав, і гунган спробував знову, цього разу - вдало. Сам дроїд зручно вівся на возі разом з ящиками зі запасними частинами.
Мама сказала, щоб вона не відходила далеко від дому і пішла до Джіре купити їжі на вечерю, а він поїхав додому, де кипіла юрба. Його плескали по плечу, махали руками, вітали, обіймали і навіть поцілували пару разів. Він відповідав на рукостискання, посміхався, жартливо ухилявся від поцілунків і думав, що найбільш смішне полягає в тому, щоб він ще не повірив до кінця у власну перемогу, хоча звідкись знав що прийде першим. А найсумніше - в тому, що швидше всього він ніколи більше не побачить Падмі. А він навіть не встиг віддати їй подарунок...
Неначе з-під землі, перед ним виникла родимаєць, старший за нього, але теж не надто дорослий. Може бути, родич Вальда. Енакін збожеволів, прохаючи батьківіанця. А інакше гонку Боонта Ів йому не виграти. Раби взагалі нічого не можуть виграти... Енакін заткнув йому пащу кулаком, і вони покотилися по піску. Енакін помішав ворога зі знанням справи, не думаючи тепер ні про що, навіть про те, наскільки він злий. Навіть через те, що його злість не пов’язана з ворогом, він сам більше не є рабом. Просто Падмі навіть не озирнулася...
А потім він відчув, що хтось міцно взяв його за шиворот і витримав з бійки. Енакін в запалі намагався пнути непроханого миротворця. Не вийшло.
https://literna.net/uk/books/444-insha-istoriya-zoryanikh-voi-n