Розділ 29. Берхт I
Територія північної імперії була поділена на північний захід, північний і Північно-східний регіон, керовані трьома сім'ями.
Основним обов’язком було захищати кордони. Фрейдени, свята земля для воїнів, були відомі на цілий світ, але родина Даман не була достатньою.
— Доброго вам здоровя! Сподіваємося, конференція Берхта пройде добре!
На залізничній платформі Харлана, столиці дому Дамана, палацові охоронці зголодніли Гільтеону, який кивнув усміхом.
Дякую. Не забудьте доставити товар графу Даману.
— Да, сэр!
Залізниця розташована в Харлані, що на півночі. Сильвія подивилася на сніжинку на кінчику носа.
— У квітні йде сніг.
Гільтеон посміхнувся, подумавши, яка вона мила.
— Ну, врешті-решт, ми на півночі. Ходімо. Пора відправлятися.
— Ха-а...
- Ми залишимо вас позаду, якщо ви будете зволікати, міледі...
— Заткнись.
Невдовзі після цього група сіла на поїзд.
Їх VIP-купе, розміром з половину вагона, було обладнано не тільки ліжком, але й диваном, письмовим столом і стільцями.
- Як скоро ми туди дістанемося, тату?
— Від Харлана до платформи 6 годин, а потім ще 3 години до гірського хребту, — відповів Ґілтеон.
"Платформу", куди приходив експрес Терка, називали просто « купою інформації", оскільки навколо неї не було жодних поселень на честь яких можна назвати її. Там була тільки платформа.
Приїхавши туди, ми переїдемо на експрес Терка.
— Про що була та доповідь розвідки? — Вона запитала Сільвію, поклавши свої письмові приладдя і записники на стіл.
— О засіда.
Очі Сильвії широко розкрилися, коли вона сіла за стіл.
- Треба повідомити іншим.
— Те, що ми повідомимо їх, не означає, ніби вороги не нападуть. Якщо я розкрию цю інформацію, то вони будуть готові до іншого плану, який напевно призведе до ненужного кровопролиття, оскільки буде винайдено в поспіху. Магі повинні знати самі про себе.
Сільвія мала такий вираз обличчя, що вона цього не розуміла. Тож Гільтеон продовжив з посмішкою:
— Берхт завжди був таким, дорогая. Насправді 15 років тому було ще небезпечніше. Сама присутність на конференції була справжньою війною.
- Чому?
— Тому що запрошення від Берхта є великою честю для будь - якої сім’ї. Це удостоєна лише 12 традиційних сімей і 8 нових родин, чиї імена будуть навіки попечатані в історії.
П'ятнадцять років, двадцять літ, сімнадцять років.
Оскільки кожна зустріч була дуже довга, Берхта досяг небес влади і відвідуваність конференції вважалася явним показником сили, добробуту та чарівності сім’ї.
— Але Берт має певні правила.
Сім'ї, які не прибули на конференцію, хоча їх викликали, більше не запрошували. У разі відсутності будь-якої сім'ї під час конференції, перед продовженням має бути викликана нова родина. Якщо одна з 12 традиційних родин не була на місці, то одна нова родина займала її.
— Дорога, як думаєш, який найкращий спосіб позбутися однієї з 12 традиційних сімей?
Сильвія відразу зрозуміла.
— Хіба це не буде покаранням?
— Ха-ха-хо! — Гільтеон засміявся.
У такі моменти він іноді запитував себе, чи не занадто сильно доглядав свою дочку. Вона все одно повинна була дізнатися про жорстокість світу, тому він подумав, що краще почати зараз.
— Люба, яка з 12 родин була традиційною від самого початку, люба?
— Ах...
— Верно. Якщо буде покараний один, то повинні бути покалічені й інші. Тому ніхто не зазнає покарання, і смерть на шляху до Берхта та під час перебування в Берихті за своєю природою вважається природною смертю, пов’язаною з магією. Лише в такі моменти лідери кожного будинку можуть легально позбутися один одного.
У минулому було ще гірше.
Щоб знову приєднатися до Берхти, деякі вигнані сім’ї припинили своє існування і створювали нові. Сім’я Рівінд, очолювана своїм господарем, була одним з таких випадків.
— У порівнянні з минулим, ми живемо в епоху миру. Звичайно, влада Берхта як і раніше абсолютна. Дзекдан, їхній новий лідер, не любить конфліктів, тому він придумав інші способи, які дозволяють сім'ям зміцнювати свою репутацію.
—...
— Але не можна заперечити, що Берт все ще сповнений небезпек.
Сильвія кивнула, і Гільтеон беззвучно посміхнувся. Той, хто сидів поруч Сіріо, теж усміхнувся в вікно. Здавалося, що звук палаючих каменів мана постійно лунав по поїзду.
Сильвія почала вивчати й аналізувати лекції Деклейна.
Роздумуючи над кожним словом, яке він промовив, вона з усіх сил намагалася зрозуміти його уроки і застосувати їх до мані у своєму тілі. Але невдовзі вона витягла ще одну тетрадь.
Вона тримала в ній свої малюнки.
Вона взяла олівець і почала створювати нове творіння. Це були очі. Блакитні очі, з яких текли сльози.
***
У своєму залі для тренувань я працював над одягом.
[Пиджак Георга]
[Жилет Георга]
[Кластична сорочка Георга]
Георг був найвідомішим портом на континенті. І я використав [Приторкнення Мідаса] на його одязі, яке зазвичай носив. Можна сказати, я озброївся перед конференцією Берхта.
Маги мали невеликий вибір у ефективному захисному спорядження, яке захищало б їх від чудової безпеки, тому що штучні артефакти мають строк придатності і приймання магією звичайного одягу було важко достеменно.
Ось чому у володінні престижного будинку Юклайн було багато рідкісних книг магії, але мало магічного захисного спорядження.
Що, якщо замість цього я одягну броню?
Магія, вкладена у цій броні, може перешкодити моїй власній магії. Тому я вирішив використати [Півторненя Мідаса] на своєму костюмі.
— [Пиджак Георга] —
✔ Опис:
Пиджак, зшитий на замовлення Георгом, найкращим кравцем в континенті.
: Його захисні властивості були значно збільшені [приторгнення Мідаса].
✔ Категорія
: Одяг > Костюми
✔ Ефекти
: Физичний опір середнього рівня.
Магічне протистояння низького рівня.
[Приторкнення Мідаса: Рівень 3]
Фізичний опір середнього рівня був подібний до міцності сталі. Навіть меч може витримати подібний одяг.
На даний час я вже шукав 24 000 манівок за останні два дні, щоб зміцнити своє спорядження. Тому я був упевнений, що тепер у мене була відносна охорона.
Тук-Тук!
— Хто там?
— Це я.
Це була Єріель. Вона сама відчинила двері і увійшла.
- Ти відправишся у свій костюм? Ти не одягнеш це?
Єріель дала мені плащ. Це був « скарб » за межами артефакту, який називається [Дровий плащ Юклайн].
— Чи ж не для таких випадків ти берегав його?
Здається, вона турбувалася про мене.
Як тільки я подумав про це, вона відразу додала:
— Не пойми неправильно. Просто мені буде важко отримати посаду голови сім'ї, якщо ти помреш до офіційної церемонії.
— Не хвилюйся. Я не помру.
— Я хвилююся не про це. Якщо тебе раптово вб'ють, сім'я втратять місця в конференції Берхта, і це ускладнить моє становище ...
Єріель зробила паузу, перш ніж поставити мені питання:
- Більше ти нічого не хочеш сказати?
— Нет.
- ... реально?
Дякую за плащ.
Єріель похитала головою.
— Справа не в цьому. Я маю на увазі, це ж Берт... Ах, ладно, забудь. Я йду.
Після того як Єріель повернулася, відчинила двері і знайшла перед собою Роя, який стояв там з гостем.
— Пан, Аллен прибыл.
Єріель покинула погляд на те, що опустив Аллен.
— Хто ви?
— Ах... Я Аллен, старший професор Деклейна.
— А... То це ви? Зрозуміло... - Пробурмотала Єріель, подивившись на нього так, ніби щось у ньому її не влаштовувало. — Удачі. Можливо, ви будете більше схильні до подорожі з цією людиною.
Аллен вклонився Єріель, коли вона вийшла зі залу, перш ніж сам увійшов всередину.
- Який у нас план, професор?
- Ми поїдемо завтра вдень, так що краще відпочинь зараз.
— Д-да. Як скажете.
Однак, незважаючи на його відповідь, обличчя Аллена було похмурим. Темні кола навколо його очей, здавалося, стали ще більше. Це було цілком природно, оскільки він не спав, готуючись з минулої ночі.
— Аллен.
— Да?
— Візьми це.
Використовуючи телекінез, я вручив йому [Святій мантії] яку купив учора ввечері.
Це був артефакт з відмінною характеристикою, тому, незважаючи на те, що він проіснує всього два тижні, він все одно коштував 30,000 ельне.
— Я-я не можу...
Аллен раптово розплакався.
— Перестань плакати, інакше я розлючуся.
— Ах, да! Прошу вибачення!
Через свою фобію я не переносив навіть це. Я не могла стримати сліз і голосінням.
Аллен зробив усе можливе, щоб стримати сльози, і обережно надів мантію.
— Відпочинь у кімнаті.
— Х-добре!
У мене ще було багато справ.
На додаток до [Дримного плаща Юклайн], який дала Єріель, кілька кунаїв чекали своєї черги на підкріплення.
- А поки моя мана відновлюється...
Я дістав книгу.
[Бієві мистецтва Ертранда, середній рівень]
Це була книга, написана легендарним майстром бойових мистецтв Ертраном, який прославився на передовій, але вже пішов у відставку. Вона обійшлася мені майже в 500,000Ельне.
Тим не менш, я вважаю, що вона того стоїть, тому що в книзі були зібрані всі позитивні моменти багатьох бойових мистецтв.
Я почав повторювати рухи, описані в книжці.
***
Ми з Алленом вирушили в подорож о другій годині дня у суботу. Рой і прислуга побажали нам удачі, а Єріель вже поїхала додому.
З Гідеона ми вирушили до столиці Дамана, Харлан.
Через сім годин ми дісталися до місця свого призначення, де купили книжки [Природженого богач]. Після цього нас чекала 6-годинна подорож на північ.
Лише в неділю вранці ми прибули на платформу Терка.
— Ого...
Аллен був в захопленні, що було цілком природно. Навіть я ніколи раніше не бував у такому місці.
За межами залізничної станції до самого горизонту простягалися снігові простори, але в приміщенні було тепло і затишно. Це містечко було зовсім не схоже на маленьке.
Тут був не один, а п’ять ресторанів, де було досить багато відвідувачів. Були також готелі, лікарні і навіть магазин для магів.
- Доброго ранку.
До мене підійшов лицар, і мою увагу відразу привернув герб на його грудях.
— Лицарь Фрегеїма?
Мене звати Верон. Мені доручено супроводжувати ваш поїзд.
— Вы один?
— Так, кожен поїзд супроводжує лише один лицар. Зазвичай маги супроводжують їх власні охоронці...
Я активував [Свобода злочин на всяк випадок, але нічого від нього не відчув. Він був безбарвним. Навіть [Природженн богач не реагував.
- Я бачу, тут багато людей.
— Так, але небагато хто піде до Берхти.
Що ж, це було зрозуміло. Це було відоме мисливське господарство, тут також росли рідкісні лікарські рослини, що робило цю ділянку доброю для піднімання рівня і фармацевтики.
- Аллен, ти не проти, якщо ми пропустимо сніданок?
Аллен кинув.
— Я все одно взяв з собою ланч. Підігріти для вас, професор?
— Нет, не варто.
Приблизно через 15 хвилин на шляху до нас з’явився поїзд.
- Це перший потяг сьогодні! Сьогодні буде 5 поїздів, так що якщо хтось хоче затриматися, майте це на увазі! - Розповіло оголошення.
— Мені пора.
Верон вклонився і першим сів на поїзд. Тим часом ми з Алленом підійшли до VIP-вагону, показавши квитки співробітникам.
- Ви можете зайняти будь-яке місце, старший професор Деклейн. Ах. Тепер, коли я дивлюся на вас особисто, ви навіть красивіше, ніж я чула.
Я зайняв місце і зняв капелюх.
Загалом у цього експреса було 7 вагонів, один з яких був для VIP-пасасжарів. Єдина різниця між ними полягала в тому, що VIP-гогон був набагато простішим, а крісла - більш розкішним.
— А? Хіба ви не професор Деклейн?
Як тільки я зайняв місце з Алленом, зі мною відразу заговорив інший пасажир. На перший погляд він виглядав палацом, але в руках мав фотоапарат.
— Ха-ха. Я Роен, магічний аналітик і журналіст. Не можу повірити, що їду в одному поїзді з професором Деклейном. Це велика честь...
Я подивився на нього, відзначаючи неприродні рухи зморшок на обличчі і тремтячи кутки його рота.
« Ох, здається, ми торкнулися місця, — сказав Роен у вікно і зайняв своє місце.
Поїзд відправився.
Експрес рухався зі швидкістю, яка не дуже відрізняється від швидкості звичайної електрички.
— Ось це так! — Здивований, він подивився у вікно.
Навіть я на деякий час втратив дар мови через пейзаж за вікном. Вид був настільки красивим, що повільна швидкість пересування була досить толерантною.
— Тут відразу видніється скелі...
На відстані витягнуті руки були стрімкі, на краю якого видно лише туман.
— Навіть дна не видно...
Я подивився на Аллена, чиї очі здавалися сонними.
- Можеш поспати, якщо хочеш.
Експрес зрушився вперед, тримаючись краю гірського хребта. Поїздка до Берхта займе близько 3 годин.
— Хм? Ах, да... Тоді зовсім небагато...
Аллен закрив очі, а я поставив свій портфель на підлогу.
Загалом тут було 11 VIP-пасажирів.
Одним з них був Роен, а інших 8 чоловік я не знав.
Я обережно відкрив портфель, щоб ніхто не помітив. Кунаї вислизнули назовні і проповзли через вагон, розташувавшись по його кутах.
У цей момент щось доторкнулося мого плечея.
Це був Аллен, який заткнувся обличчям мені в плече, тихенько сопаючи.
Це викликало в мене огиду, але я зміг придушити його. Все повинно бути в порядку, поки він не пускає слини. Я залишив його в спокої і замість цього дістав книгу.
[Бієві мистецтва Ертранда, середній рівень]
Я вирішив просто читати цю книгу, поки що-небудь не відбудеться ...
***
Тік-Так...
Час пролетів непомітно.
Роен подивився на кишенькові годинники зі своїми штанами. Минуло вже 30 хвилин.
Експрес прибув на першу станцію, і троє пасажирів залишили вагон.
Він подивився на Деклейна, який все ще читав книгу.
Роен спокійно розкрив газету.
Тік-Так...
Минал уже час.
На другій станції вийшло ще двоє пасажирів. Деклейн все ще читав книжку.
Роен випив холодну воду, щоб заспокоїти серце.
« Нема про що хвилюватися. Все йде згідно плану."
Він не робив нічого поганого. Його завдання було просто вийти на четверту станцію.
На третій станції вийшло ще двоє пасажирів.
Тепер, крім Деклейна та його асистента, залишалося лише двоє людей.
Деклейн все ще читав книжку. Асистент спирався на його плече, але поставка Деклейна не трогнула. Він здавався ідеальним, наче позував для картини.
Вібрація кишенькових годин починала дратувати Роена. Тиша дійсно зводила людей з розуму. Час тривав дуже довго.
Зрештою, вони прибули на четверту станцію.
— Фух...
Роен зітхнув з полегшенням і встав зі свого місця.
На той час всі пасажири залишили вагон, за винятком Деклейна та його асистента.
— Професор Деклейн. Для мене було честю бути в дорозі з вами, нехай це і був короткий час. Прощайте.
Але він не міг зрушитися.
Його ноги продовжували рухатися, але він залишався на місці. Після деяких зусиль, Роен нарешті озирнувся.
Деклейн все ще читав книжку, не кажучи ні слова.
- Що відбувається? Мені потрібно йти ...
Невдовзі після того, як він швидко оглянув своє оточення, то нарешті знайшов причину.
Його кишеньковий годинник.
Його годинник ширяли в повітрі.
Звичайно, Деклейн був єдиним, хто міг викликати таке дивне явище.
— Дек... Професор Деклейн? Чому ви це робите?
— Поміркуйте самі.
- Що? Про що ви говорите?
Він ніяк не міг цього помітити.
Ні, він би не сів на цей поїзд, якби помітив!
Принаймні, він не сів би в VIP-гоун!
« Відпусти мене, шматок лайна!»
— Я дам вам шанс.
— Ні, це не...
— Пять.
Він почав відлік.
— Чотири.
Визг!
Поїзд знову рушав, швидко набираючи швидкість.
— Три.
- Я-я нічого не знаю! — Побагровів, вигукнув Роен.
— Два.
— Ні, це просто... П-погодите! Мені наказали зійти на 4-й станції за 30,000Ельне! Ах! Вот дерьмо! Треба негайно йти! Він вибухне!
—...
Тільки тоді Деклейн скасував телекінез. Роен впав на підлогу, швидко відповзаючи в сторону.
- Занадто пізно.
БАМ!
По всьому вагону проходила дивна вібрація.
Невдовзі після цього...
По дні вагона стався сильний удар.
Це був вибух.
— А-а-А! — Закрикнув Роен.
Бум!
Роздався оглушливий рев.
Як і очікувалося, бомба під їхнім вагоном була вибухна.
Роен знав, що вибухне поїзд і впаде з скелі. Вони помруть такою жахливою смертю, що ніхто навіть не знайде їхніх трупів.
Він помре! Через Декліна!
Однак...
Лише перше передречення Ісуса здійснилось. Поїзд дійсно зійшов з колії.
— Уа-а!
Тіло Роена злетіло в повітря, а потім знову повалилося на підлогу.
— Кха...
Застонавши, він відкрив очі, намагаючись зрозуміти, що сталося. Вагон залишився цілим.
Він задумався, чи був вибух ілюзією, але незабаром зрозумів, що це дійсно сталося.