Розділ 25. Слід V
Два години раніше.
У 19:00 Сильвія залізла в машину і поїхала. У руці вона мала пачку нотаток, квіти і ручки. Це було не найкраще.
Тихо сидячи на задньому сидінні, вона пробурмотала собі під ніс:
— Чому він залишив нас завданнями? Навіть якщо потрібно виконати лише два з трьох завдань, а вимоги невисокі, то для 5 кредитів це занадто...
— Ми прибули.
Вона не хотіла виконувати домашні завдання і досягала свого призначення.
Її вечірнє повітря було прохолодним. Сонце сідає на захід і розсіює оранжеве світло по небу.
Це місце було подібне до цього.
Сильвія йшла між надгробкою з квітами в руках, її елегантні туфлі тихо стукали по доріжці. Її чекала надгробна плита, прикрашена букетами.
[Сілія фон Елемін Іліаде]
[Гордий маг, дружина Гільтеона і мати прекрасної дочки Сильвія]
Місце, де назавжди попалась її мати.
Її мати хотіла, щоб її поховали в рідному місті.
— А ось і я.
Сильвія поклала квіти на надгробку і стала навколішки.
— Сьогодні мій молодший брат пройшов тест на здібності.
Минуло п’ять років відтоді, як її батько одружився вдруге. Її молодшому брату, який раптово з’явився в її житті, щойно виповнилося чотири роки.
— У мого брата немає таланту до магії. І взагалі він схожий на картоплю. Я думаю, у нього проблеми з розвитком.
Жалобу Сильвії продовжувались.
— Професор Деклейн справжній лиходій. Здається, він думає, що крім його лекцій мені зайнятися нічим.
Вона більше не могла згадати голос матері. Навіть її смуток з приводу долі матері вже затьмарився. Але навіть у цьому випадку раз на місяць наступав особливий день, коли Сільвія, яка зазвичай тримала думки в собі, розповідала мамі історії про своє життя. Сьогоднішнім виправданням була бомбардування Деклейна домашні завданнями, але що б це не було, вона відчула себе набагато легше після того, як випустила пару.
— Ладно, я піду.
Сільвія, чиї коліна розболілися, знову піднялася на ноги і, не задумуючись, повернулася, щоб залишити кладовище. У тьмяному місячному світлі стояв чоловік, якого вона ніяк не очікувала зустріти в такому місці.
Деклейн. Той самий чоловік, який викликав у неї сьогодні стрес, тепер стояв недалеко від неї, дивлячись на надгробку в повній тиші. Але хтось ще привернув її увагу. Поряд з ним стояла прекрасна дівчина-рицарь в легкій броні і з білим волоссям, які, здавалося, виганяли саму темряву навколо неї.
Вона думала, що вони прийшли разом, але невдовзі зрозуміла, наскільки це неправильно. Дівчина спостерігала за Деклейном на відстані, розташувавшись під таким кутом, що він не міг її бачити.
—...
Деклейн був надто зосереджений на могилі перед ним, щоб помітити її. Якийсь час здавалося, що він нерухомо читає ім'я на надгробки, загублений у старих спогадах, які воно викликало. Невдовзі він опустився на коліно і обережно провів голою рукою по надгробній плиті. Його погляд скоро погас, його пусті зіниці відбирали місячне світло.
По його щоці текла сліза!
Сільвія, яка була найдивнішою в році, несвідомо відступила і випадково потрапила у сухе листя. Деклейн здригнувся і відразу ж схопився, дивлячись на неї почервоніли очима.
— Ты...
- Я не хотіла заважати.
Тон Сильвії був таким же байдужим, як і завжди. Вона безпричинно подивилася туди, де стояла Біловолоса дівчина, але її там більше не було, як ніби вона розчинилася в повітрі.
Він простежив за її поглядом.
- Хтось ще був тут?
Вона похитала головою, щільно зтиснувши губи.
— Нет.
Потім він закрив очі і глибоко видихнув.
— Ха-а...
Сильвія боялася, що він почне лаяти її, але насправді Деклейн був їй дуже вдячний. Завдяки їй він зміг прокинутися від емоцій, які шаленіли більше за будь - який шторм. Якби його зараз не привели до тями, він би потонув у них.
— Тоді підемо.
Він пішов у протилежному від входу на кладовище напрямку. Сильвія вагалася, але вирішила піти з ним хоча й не знала куди він іде.
« Не гнівайтеся, — з тривогою сказала вона, але відповіді не було.
Він просто продовжував йти все далі і далі, відходячи вглиб кладовищ. Сильвія дедалі більше турбувалася.
- Я нікому не скажу, що бачила сьогодні.
Він все ще мовчав.
Зараз вона думала про те, щоб втекти, але не знала, що робити, якщо він накаже її за це дисциплінарним запитом. Вона навіть не була впевнена, чи може вона понести покарання з такої причини. Але невдовзі вона усвідомила, що це не мало значення.
Він міг призначити їй пізніше покарання за останній інцидент.
— Сильвия.
Деклейн зупинився.
— Да?
Він озирнувся.
- Де ми?
Сильвія здивовано моргнула. Розуміючи, що він трохи не в собі, вона показала йому правильний напрямок.
- Вихід знаходиться в іншій стороні.
— Зрозуміло. Веди мене.
Вони розвернулись, але не встигли зробити і кроку, як раптом помітили дивного чоловіка в капюшоні, який навмисно недооцінював вузьку лісову доріжку, що вела до виходу.
Деклейн подивився на нього втомленими очима.
- Ти ще хто?
Чоловік не відповів, але Деклейну було все одно. Використовуючи свій телекінез, він скинув з нього капюшон.
У нього було довге волосся, шрами навколо очей, як у хижого птаха, і гострий підборіддя. Хоча Сільвія вперше бачила його, їй було знайоме це обличчя.
Локхарк, вбивця магів.
— Сильвия.
— Да?
— Убегай. Якщо обійдеш навколо, то зможеш вибратися, вірно?
Деклейн побачив, як [Судьба злост виявив себе у вигляді грізної червоної аури, яка обкутує тіло Локхарка.
Він зробив крок вперед, закривши собою Сильвію.
— Ви впевнені? — обережно запитала Сильвія.
— Да. Ти не зможеш йому протистояти.
Він занадто добре знав, що звичайні маги не можуть зрівнятися з Локхарком. Його [Анулювання магії] будь-який геймер назвав би шахрайством. Йому навіть не потрібно було торкатися своєї мети, щоб вона працювала; поки вони були в межах радіусу дії його сили, вони не могли використовувати магію. Навіть магія, випущена через межі його досяжності, буде погашена, як тільки виявиться в зоні заворушень.
Але щоб мати таку чудову особливість, він мусив пожертвувати своєю маною.
— Уходи, Сильвия.
Сильвія не відповіла, через що брови Деклейна здригнулися.
— Не протись и уходи.
Реакції як і раніше не було. Деклейн стиснув зуби.
ти заважатимеш мені тут. Не дури...
Накричати на неї Деклейн обернувся і втратив дар мови. Сильвія тут не було. вона вже була досить далеко звідси.
Топ-топ-то...
Це був дуже швидкий спринт.
—...
Деклейн ніяковіє посміхнувся, перш ніж повернутися обличчям до Локхарки, який, здається, не збирався відпускати Сильвію. Отже, йому треба було діяти швидко.
В одній руці Локхарк тримав кинджал, який здавалося був особливим. Він випромінював моторошну аура.
Деклейн мовчки стояв, надягаючи рукавички. Потім він поправив комір і розтрощив складки на костюмі.
- Професоре, ви не зможете використовувати магію.
— Ладно. Я можу зробити тобі теплий прийом і без магії.
Очі Локхарка звузилися. Потім його рот зігнувся в ухмилці, і він кинувся на атаку.
Але Деклейн не зрушився з місця, наче замірів. Він ніби готовий був прийняти його в обійми без будь-якої захисту або контрмер.
Коли Локхарк дивився на такого зухвалого палацянина, то подумав, що маги завжди були кучкою зарозумілих і гордих виродків. Вони покладалися на свою магію і помилково думали, що перевершують її. І зрештою, коли люди усвідомлювали, що магія проти нього неефективна, вони стали безпорадними. Їхня самовпевненість і гордість у цей момент забруднювалися, і вони починали стогнати, благаючи про помилування.
Цей професор не відрізнявся. Ні, цей професор був самим втіленням магів.
Локхарк наблизився до Декліна і без вагань замахнувся кинджалом.
— Тц!
Однак його відбирали від раптового удару, який він отримав у животі. Локхарк впав на землю, але швидко піднявся і зосередився на Деклейні. Він все ще стояв на тому ж місці, не зрушившись ні на дюйм.
— Кха...
Він витер зі своїх губ кров, якій закашляв, усвідомивши, що його противник тримав якусь зброю.
Локхарк знову підскочив і витягнув руку, вдаючи, що завдає удару кинджалом, а потім різко відскочив назад, щоб з'ясувати, яка у нього зброя. Але замість холодної зброї або тупого предмета довга нога Декліна догодила йому прямо по носу.
— Пха!
Локхарк відступив, схопився за ніс.
— Локхарк.
Декляна не була надто чутливою.
Наскільки сильні мої удари? — З цікавістю запитав він.
Від якості мани залежала не тільки магія, але й [особистість]. Отже, особливість [Залізна людина] також зросла завдяки вдосконаленню маніпуляції.
Ось чому Деклейну було цікаво.
- Не змушуй мене запитувати тебе двічі.
Локхарк сердито подивився на нього, намагаючись зупинити кров з носа.
Наскільки сильні мої удари?
Локхарк здригнувся, відчувши на собі цей крижаний погляд.
- Відповідай.
Замість відповіді Локхарк розвернувся і побіг, але перш ніж він встиг піти далеко, його вдарили ногою по затилку, змусивши впасти на землю.
Бах!
Весь його світ перекинувся догори ногами, а потім він побачив над собою два блакитні кристали, що мерехтять в темряві, наче сам демон дивився на нього.
Очі Юклайн.
- Відповідай.
Локхарк витягнув ногу, і з підошви його черевика вискочила лезо. Потім він замахнувся ногою, мітаючись в шию Декляна.
Проте Деклейн легко уникнув удару, просто зробивши крок назад. Його рухи були граційними, наче він танцював вальс.
- Я визнаю, що ти сильний. Ти не схожий на чарівників, з якими я зустрічався. Але я все одно зможу вбити тебе.
Ніяка магія не могла матеріалізуватися біля Локхарка. Однак його жертва повинна бути в межах досяжності його спроможності.
Йому потрібно просто бути на крок попереду Декляна. У його охороні було повна колода, але він знав, що це не повинно вводити його в оману. Він вже знав з досвіду, що це пастка, але він міг легко урівноважити шанси, використовуючи власну пастку.
Локхарк знову кинувся в атаку. Дистанція між ними швидко скоротилася, і Деклейн наніс кулаком, але Локхарк встиг пригнутися. Він вирішив, що цього разу жертва не піде від нього. Кулак ворога був у полі його зору, тому він замахнувся кинджалом по діагоналі в бік Деклейна.
Почувши, як його кинджал встромився в тіло, Локхарк досить посміхнувся. Але вираз обличчя чоловіка відразу помчав.
Досить цікавий прийом.
Деклейн, з кинджалом в боці, дивився на Локхарка з невгасимим миром.
- У такому випадку...
Швидше, він виглядав так, ніби про щось думав.
Локхарк провернув кинджал, і брови Деклейна трохи трогнули, але не більше того.
— Це цілком зносно.
Після цих слів Деклейн зарядив ліктем прямо в лоб Локхарку. І відразу після цього інший його кулак вдарив його по підборіддя.
Бах!
Почувся хруст, наче від розколого арбазу. Локхарк відлетів в сторону, звалившись на землю.
— Локхарк.
Деклейн повільно підійшов до нього.
— Я спитаю тебе востаннє. Наскільки...
- ...змушений виродок, це схоже на удар молота! Тепер ти задоволений?
Деклейн кивнув, дивлячись на Локхарка.
- І ще дещо. Чому ти націлився на магів?
Йому було цікаво. Цей хлопець не мав ніякого відношення до основного сюжету, але йому все одно хотілося знати.
— Тому що маги є нащадками проклятої раси! Вони — відступники, які зраджували Бога! — Він вигукнув, відпльовуючи кров. — Берхт, Вежа Магії - усі вони лише гнилі виродки. Пустовинні, які нічого не можуть зробити без магії, маньяку, яким подобається різанина.
—...
— А ты... Ты...
Локхарк спробував поворухнути своїм тілом, але не відчував нічого нижче шиї.
— Ким ти, чорт візьми, возомнил себе!
Деклейн спочатку думав вбити його, але він не прагнув крові того, хто вже зазнав поразки. [Свобода зло] була легко подолана. Більше того, з його слів він дещо зрозумів.
- Ось що. Ти з червоних народжених.
У цей момент налиті кров'ю очі Локхарка широко розкрилися.
- Звідки ти знаєш? Юклайн все ще пам'ятають рудунів?
- Принаймні, я.
Вони народжуються, коли одягаються в червону мембрану, тому їх називають червонородженими. Кажуть, що вони народжувалися з кров’ю демонів.
Але магія була винайдена для знищення демонів, тому маги та червонороджені були змушені конфліктувати.
Їхня жорстока війна була однією з стовпів сюжету гри.
- Я розумію ваші почуття. Я співчуваю тому, що ви багато років страждаєте від депресії.
—...
Краснороджені все ще жили по всьому континенту, ховаючись від решти, але їхня доля не позаздрюєш. Вони жили в страху, що одного дня їх наздоженуть і покарають.
Зовнішній імператор не звертав уваги на них, але якщо він або його наступник займе іншу позицію, то може статися справжнє кровопролиття, бо червонороджені вважали їх демонами.
Ні, навіть зараз проводилася « зачистка », про яку ніхто не здогадувався.
- Вбий мене.
На обличчі Локхарка було дивне смирення.
- Я не вбиватиму тебе. Якщо я це зроблю, то поступлюсь своїми принципами.
У цей момент здалеку донісся шум. Наближалося підкріплення. Сильвія, мабуть, покликала допомогу.
- Досить базікати! Просто вбий мене! Зараз же!
Деклейн похитав головою.
— Я знаю, що червонороджені ні в чому не грішні.
- Що? Що може знати такий маг як ти?
Локхарк був розлючений, кричачи так, ніби у нього була нападка.
Звук кроків швидко наближався до них.
— Я Деклейн з роду Юклайн.
Сказавши це, Деклейн затягнув краватку, поправив комірця і розтрощив складки на піджаку та сорочці.
— З давніх - давен наша кров передавалася від мисливців, які воювали з демонами.
Локхарк залишався нерухомим, дивлячись на нього.
— Локхарк.
Його волосся падало на холодну вітрі.
— Чи втратив я гідність, борючись з тобою?
Цей спокійний голос.
- Чи мої провокації потрясли тебе?
Це владна присутність.
- Ти можеш вірити моїм словам.
Тільки одне слово приходило на думку Локхарку.
Ти людина, а не демон.
Благородство.
Деклейн продемонстрував справжню гідність, на відміну від підроблених людей у світі.
—...
Гнів, що палає в очах Локхарка, вщухнув і незрозуміле горе швидко заповнило порожнечу.
Декліна відчував себе дуже пригніченим, тому вдарив його ногою по лобі.
— Кх!
Побитий Локхарк знепритомнів перед прибуттям поліції.