Том 14

Розділ 1. Правиця Залізна рука

  - Вибачте, а який у вас рівень скульптурної майстерності? Як я розумію, середнього ви вже досягли. Може навіть вище за шосту, так?

  Якщо я подарую вам один досить цінний шматок залізної руди, чи не могли б ви хоча б безнанного привідувати таємницю створення своїх робіт?

  З боку це виглядало досить незвичним і забавним видовищем. Гноми буквально ліпли до ніг Віїда, витягуючи у нього відповіді на свої запитання. Але цікавим було інше. Коли Вікід вибрав шлях Вічного скульптора, відбулися значні зміни.

  Дзинь!

  Відмовляючись від інших можливостей, Віід поставив все на клас скульптора. На кар’єрі, де здобув багато успіхів. Його творіння не лише зачарувало все місто Версальського континенту, але й принесли йому славу і схвалення!

  Той, що стояв поруч гном-наставник знову заговорив:

  Навіть якщо присвятити своє життя величезному світу скульптурного мистецтва, важко передбачити, який вид скульптури здобуде кінцевий результат. І хоча ті, хто захопився подорожами та мисливством гноми нехтують цією майстерністю, наш пращур Кенделл славився не менш захоплюючими пригодами. Чи ви чули його історію?

  Учні, що зібралися навколо них, були тихими і чекали цікавого продовження.

  "Скульптор Кенделл"?

  'Це ж те саме ім'я, що згадується в нікому не підданого завдання".

  "Однако цього разу наставник починає свою розповідь по-іншому".

  'Ну, давай ще скажи, що ти про нього не чув!'

  Учні переповнилися безліччю думок, але ніхто не вимовив ні звуку: всі вони застигли, приготувавши слухати наставника.

  Але Вікід все ж не втримався, і з його уст сама собою полилася звичною лестощами:

  - А то як же! Ми, скульптори, отримуємо задоволення від важкої роботи, можемо без проблем обійти своїми ногами все світло.

  - Хм... Верно. Не багато рас мають нашої витривалості, тому їм доводиться сподіватися у своїх подорожах переважно на коней, кивнув наставник.

  - Ну, а крім того, переміщення пішки містить толіку романтики. Адже така подорож відкриває нові можливості.

  - Так. Здається, ти і тут дещо розумієш.

  Гноми, які спостерігали за всім цим, почали поступово дратуватися.

  'Як йому взагалі вдається так утримувати увагу наставника?'

  'Блін, коли вже вони закінчать тріпатися і перейдуть до справи?.'

  Але тут, наче почувши ці думки, гном-наставник знову продовжив.

  - У будь-якому випадку, хоча Кенделл і подорожував на самоті, ніхто не міг завдати йому шкоди. Він був з тих рідкісних гномів, до яких навіть ельфи відчували глибоку повагу.

  - Схоже, він був чудовим майстром, оскільки вони визнали його майстерність.

  Віід, звичайно ж, знав про ставлення цієї раси до скульптур. Ельфи були категорично необізнані з каменю, глини чи дерева. Навіть при тому, що для скульптур використовували природні матеріали, штучна обробка вважалася неприйнятною. Особливо вони ненавиділи скульпторів за знищення дерев. Саме тому в ельфійських поселеннях не було жодної гільдії скульпторів.

  - Ця історія бере початок ще в часи мого прадіда. Саме тоді Кенделла стали називати благословенними Богом. Як шкода, що жодна з них до наших днів не збереглася...

  У свій час у королівстві Розенхайм скульптор Захаб зазнав сильного переслідування, і в більшості його творів були знищені. Проте деякі колекціонери та інші держави зберегли достатньо їхньої кількості. Не говорячи вже про творіння у храмах, церквах, фортичках та вежах чарівників. А ось роботи гнома-скульптора Кендела в світі не були відомі.

  - Тому зараз нам, гномам, залишається тільки ворожити про майстерність нашого великого предка. Адже ці горді ельфи просто не хочуть ділитися інформацією про стільки, скільки вони робили...

  - А діти чи учні у нього були? - запитав заінтригований Віід, який вже вирішив знайти хоч якихось нащадків або послідовників такого прославленого скульптора.

  - Кажуть, що ні. Кенделл любив подорожувати сам. Він не одружився і все своє життя прожив на самоті. Отже, і в останній шлях відправився, не залишивши ніяких вказівок, де його шукати. Хоча це не є чимось незвичайним, для нас — гномів, уся наша робота полягає в нашому житті.

  - Це точно.

  Гноми були тими людьми, які найбільше пишалися власною зброєю, броньоєю та предметами мистецтва.

  - Мені важко повірити, що всі створені ним протягом життя роботи були зруйновані і ніхто їх більше не побачить. Нехай це лише здогадки, але де-небудь у важкодоступному місці, можливо ... Так, Кенделл був великим творцем, і мене не залишають думки, що в тому самому останньому сховищі, захованому місці де він залишив світ, спочиває одна з його неймовірних робіт. Щоб знайти це місце, потрібен скульптор, який зможе зрозуміти задум великого майстра.

  Віід кивнув.

  - Це звучить досить здорово.

  - Прошу, якщо тобі раптом вдасться виявити його сліди, поділіться зі мною інформацією. Мені б дуже хотілося нарешті утерти ніс цим зарозумілим ельфам і людям.

  Дзинь!

  Учні, які раніше розмовляли з ними, знову сказали:

  Наставник знову повернувся до своєї нав'язливої ідеї. Не погоджуйся. Подумай гарненько, він дає його всім гномам, навіть тим, хто тільки навчився скульптурної майстерності. Нагорода майже жодна. А якщо ти погодишся, то вже не зможеш так вчинити. Повір мені...

  - Ага. Я вже брався за це завдання. Але про гнома Кенделла так нічого й не дізнався. Кілька днів порозумівся з запитаннями і пошуками, після чого відмовився. Втратив багато Слави і повагу наставника. Треба було добре потрудитися, щоб повернути їх.

  Гноми, які зібралися разом, відмовляли Віїду. Хоча й глибоко в душі, хоч і гнітючі сумніви, вони хотіли вірити в цю історію.

  "А розказана наставником історія зараз трохи докладніше ..."

  Насправді це не було чимось незвичайним. Просто наставник давав більш скорочені пояснення про скульптора Кендела. І тому що багато гномів теж цікавились видатними майстрами, то вони таки погоджувались. І лише після днів, тижнів чи навіть місяців пошуків вони зрозуміли, з яким складним завданням зіткнулися, відмовилися.

  Вііду ж отримала більш детальну інформацію. Це могло бути наслідком високих хвали та художньої майстерності, а також довір’я наставника. Хоч би як там було, він спочатку розумів, що завдання буде не легким.

  Подумавши, Вікід вирішився.

  - Я вірю, що і серед нас гномів існував видатний скульптор. І щоб утерти носа зазнайкам-ельфам, докладу всіх зусиль, аби знайти про нього інформацію.

  - Дякую. Дуже сподіваюся, що ти щось знайдеш.

  На знак вдячності наставник подарував Віду статуетку ельфа.

  - Ого! Він все ж прийняв завдання.

  - Навіть, що ми так його відмовляли. Може, варто одуматися і все ж відмовитися, поки не пізно?

  Ті, що стояли навколо гноми продовжували наполягати на своєму. Але насправді це стало причиною тривоги, яка охопила їх. Спостерігаючи за багатьма невдачами інших претендентів, вони майже переконались у тому, що прохання вчителя неможливо задовольнити. Однак коли Вікід, незважаючи на всі попередження, прийняв завдання і почав сумніватися в цьому. Крім того, коли вони дивилися на цього дивного гнома, у них з'являлося неприємне відчуття, що він досягне успіху.

  - Наставник, я теж вірю в історію про Кендела. Відправте мене на пошуки.

  - І мене! Мене теж.

  - А хіба ви вже не відмовилися від цього завдання? Хоча... Чим більше гномів шукатимуть, тим краще. Звичайно, візьміться.

  Всі нові гноми, надихнулися згодою Віїда, підходили до вчителя і просили дати йому завдання. У них збуджувалося бажання завершити його першими.

  Але Вікід цього вже не бачив. Застосувавши момент, він тихо вийшов на вулицю.

*

  "Жезла рука", село гномів, була заснована згідно з крутим гірським ландшафтом. Майже всі будинки і кузні будувалися з ухилом, а центральна площа більше сягала сходів. Звичайно, були присутні тут і рівні ділянки рельєфу, але їх кількість була обмежена та й коштувала багато.

  Як і в інших поселеннях, для продажу речей або пошуку учасників у загони не було кращого місця ніж центральна площа. Саме на ній, в кутці, Віід і влаштувався, щоб вирізати статуетки.

  - Чув, цей гном чудовий скульптор. Це так?

  - Подивися і сам зрозумієш. Знаю тільки, що він взявся за завдання про Кендела без будь-яких сумнівів. Його ще ніхто не зміг виконати.

  - Тоді потрібно буде не спускати з нього очей...

  Так, знайшлися гноми, які вирішили стежити за Віїдом. Гравці, які колись провалилися в пошуках і тепер планують за рахунком впевненого та явно щось знаного незнайомця нарешті знайти відповідь на цю загадку.

  Віід створював статуетки, не залишаючи місця. Він робив, неквапно обертаючи округлий пенні і зрізуючи все непотрібне, наче шкірку зі яблука. Таке вміння не могло бути для присутніх.

  Навіть після того, як Віід став гномом, невідомі голоси не покинули його голову.

  'Вибачте, що я вас раніше ігнорував. Будь ласка, покваптеся і зробіть статуя, яка мене зображає.

  'Подивіться на мене. Ну, я маю на увазі, що треба дивитися на мене, щоб створити.

  'Слабый. Я виглядаю слабким. Не хочеш придати мені більш відважний вид?

  Мабуть, через те, що Вікід подався на шлях Вічного скульптора, ставлення невідомих істот змінилося і стало ввічливішим. І що було набагато важливіше, з моменту демонстрації здібностей в гільдії скульпторів вони більше не надсилали на нього прокляття. Отже, Віід нарешті зміг, як і раніше, неквапливо та з душею творити свої роботи.

  - Эй! Сьогодні й тільки тепер! Я зроблю для вас чудові статуетки. Вставайте в чергу, поспішайте зайняти черга!

  Ось так Віід мимовільно почав конкурувати з молодими гномами...

  Більшість гравців у королівстві Тор вибирала класи воїна або берсерка. Гномія комплекція ставала досить важливою перевагою у ближній битві. Ті ж, хто до цих бійців ще не досяг підліткового віку заробляли гроші, займаючись ремеслом і продаючи свої вироби купцям, крамарям та туристам.

  - А можна накинути за статуетку ще один медяк?

  - Старо завершена робота, але, на жаль, ні. Я куплю її у вас, тільки якщо вона буде ще трохи дешевше...

  Саме в цю торгівлю і вкинувся Віїд.

  - Сьогодні особливий день знижок. Всім, для кого я щось виріжу, 30процентна знижка! Поспішіть, її отримають тільки перші п'ять покупців.

  Спостерігачі за його вмілою роботою молоді гноми-скульптори отримали найсильніший удар по самолюбству. Більшість з них не змогла цього винести і залишила площу. Вони розуміли, що не зможуть скласти хоч якусь конкурацію.

  Віід затіяв все це спеціально, щоб відважити стеження нав'язливих гномів. Але поступово він занурився у роботу з головою. Занадто давно у нього не виходило так спокійно попрацювати над скульптурою, та й сусідні гравці реагували інакше ніж в людських поселеннях.

  Ваші роботи відрізняються від поділок інших гномів. Я заплачу вам золото.

  - Дякую. Дуже красиво.

  - Ох, ви прийшли сюди спеціально для нас, туристів? Щиро дякую.

  Шанобливе вміння гноми слухняно платили ціну, яку вони вимагали від Віаду. Особливо популярними були злегка карикатурні статуетки людей, в яких угадувалися характерні риси гномів.

  Деякі з робіт несподівано отримали статус гарних.

  Дзинь!

  Якщо виготовили статус чудових статуеток, то рідко коли їх використовували.

  Хоч би як Вікід намагався передати деталі, шанси створити таку роботу виходило не більше, ніж у бобового зернятко - проросту в пустелі. Але відтоді як він ступив на шлях Вічного скульптора, чудові статуетки почали отримуватися значно частіше.

  'Це все завдяки підвищеному ефекту навичок'.

  Цей випадок дуже тішив Віїда. Не тільки вміння скульптурної майстерності, але й навички пов'язані з ним покращилися на 20 відсотків. Наприклад, було легше передавати подробиці вибраного об’єкта і таким чином отримувати більше бонусів за використання Скульптури. Також знизилися штрафи при оживленні скульптур. Тепер він втратив лише шість балів мистецтва, один рівень і 60% досвіду. І так стало всюди!

  Після кожної нової прекрасної статуетки Віі досить кивав і говорив покупцям:

  - Ох, а ця невдала...

  - Да? А на мій погляд, хороша.

  - Ні. На жаль, годиться тільки на сміття.

  Він старанно складав гарні роботи в рюкзак.

  - Може, тоді просто мені віддасте?.

  - Вибачте, але ні. Жоден скульптор, який поважає себе, не продає невдалої роботи. Почекайте трохи, зараз створимо ще одну.

  - Як скажете... Тоді зробіть для мене щось ще більш вражаюче, будь ласка.

  Ось так спритно Віід залишав усі прекрасні роботи собі. Звичка, здобута ще в часи підробки у закусочній.

  - Офіціант, пляшку сайди, будь ласка!

  Тоді, в минулому, проводилася акція 'Найди під кришкою другу пляшку'. Подавши відвідувачам випивку відповідно до їхнього замовлення, демонструючи чудове обслуговування, Хен спритно відкривав її і, заговоривши клієнтам зуби, тихенько захоплював кришкою рукавом. Ще підлітком він вивчав науку, як отримувати користь з не очікуваних клієнтів бонусів.

  Таким чином за час, проведений на площі, він зміг зібрати 45 гарних робіт і заробити 1200 золотих. Це, звичайно, було дрібницею в порівнянні з заробітком інших майстрів за подібний час, але у ситуації, коли він вклав всі заощадження в Мору і залишився без копійки в кишені, навіть така сума гріла душу!

  Віід вирізав статуетки всю ніч на проліт.

  А з світанку на площу прийшли представники визволитної організації гномів.

  - Година днів зборів!

  За будь - яку комерційну діяльність на площі треба було платити податок. Тих, хто цього не робив, примусово виганяли з громади. Зборами в селі Залізна рука займалася саме Визволувальна організація гномів! У всіх її поселеннях податкова ставка становила 35 відсотків. Просто вбивствні відсотки!

  Багато гномів не могли стримати своїх почуттів, коли їх було покладено під ці виплати.

  'Йм краще змінити свою назву. Вона більше підходить - "Експлуатаційне товариство гномів".

  І чимсь, а назвою організація себе зовсім не виправдовувала: методи стягування податків іноді і справді більше підходили якимось бандитам...

  Під владою визволитної організації гномів було майже все королівство Тор, вісім гільдій і кілька поселень. Кожного місяця гільдії повинні були платити велику данину драконові Кейберну у вигляді товарів або коштовностей, через що багато хто ніяк не міг розбагатіти.

  Так що тепер, під час кожного дня збору гноми, досягнувши середнього рівня майстерності, випухали очі і всіляко намагалися розвернутися. Іноді вони навіть блефували, грозячи покинути площу і піти в інші місця. Але все це було безрезультатно: з них усе одно вибивали гроші.

  Одна пара гномів з Визволильної організації підійшла до Віди.

  - Артхенд, ти теж повинен заплатити податок.

  - Але, шановні, я бідний гном і зароблений на день повністю трачу на їжу.

  - Решта скульпторів же платять. І якщо вірити чуткам, ти заробляєш багато.

  - Але як же... Я тільки нещодавно почав торгувати скульптурами. Звичайно, у мене було кілька клієнтів, але не більше. Люди, які обмовляють мене просто заздрять. Скільки, на вашу думку, може заробити простий скульптор?

  - ...

  - Прийміть від мене ці 15 золотих.

  - Плати 20 і ні мідяка менше. Інакше забирайся з села.

  Під загрозою знищення Війду довелося віддати 20 золотих. У порівнянні з ковальними ковалями, він легко відділився від кількох сотень золотих.

  Збираючись таким чином, вивільняюча організація мала шалений прибуток. Їм не потрібно було витрачати гроші на утримання армії, бо ні монстри, ані інші королівства не хотіли їх атакувати.

  Звичайно, виникали локальні конфлікти між гільдіями, але зазвичай вони тривали недовго та й будь-які руйнування не приносили. В основному, це було наслідком того, що підземний народ дуже важко захопити зненацька. Селяни та міста були на крутій гірській місцевості, і це дуже допомагало захисникам при облогах. У той же час гравці не отримували класу мага чи лучника, і для захоплення поселень у локальних сутичках просто бракувало руйнівної сили.

  Не дивно, що багато гномів розчарувалися у своєму королівстві. Нехай воно і було місцем їхнього народження, в якийсь момент, набравшись майстерності, вони кидали все та приймалися подорожувати по просторах Версальського континенту.

*

  - Ах! Яка гарна скульптура. Мабуть, найкраща з усіх вас була створена.

  - Що ти таке говориш, Фін? Вчорашні латинські статуї були просто дивовижними. А яка була статуетка дитини, що тремтіла!.

  - З жіночої точки зору сьогоднішні роботи краще.

  Віід під час цієї розмови старанно висідав скульптуру двох явно ворожих і вже майже почав бійку людей.

  Герман був справжнім гномом-кузнаком. Коли він прийшов на площу і побачив за роботою Віди, то без зволікань зробив дуже простий висновок:

  - Схоже, у тебе досить високий навик коваля.

  Той, хто працював над скульптурою Віід, не зацікавився.

  - І як ви про це здогадалися?

  - Якщо уважно придивитися, це очевидно. Ти ж не місцевий, чи не так?

  - Так.

  - Гономи добре знають один одного. Багато людей думають, що ми всі на одне обличчя, але як я казав раніше, якщо придивитися, то можна побачити відмінності.

  Довжина бороди, колір волосся, форма жакету, розмір голови - все це і навіть більше, розрізняло урожаїв різних ділянок королівства Тор. Якщо люди, які не мали жодних труднощів у розрізі гномів, то для тих, хто тут жив, це було зовсім неважко.

  Злегка тереба бороди, Герман вів:

  - Я знаю багато скульпторів у королівстві Тор, але, чесно кажучи, ніколи не зустрічав нікого, схожого на тебе.

  - Ось як? Мабуть, ви добре знайомі з скульптурою.

  - Нічого особливого. До речі, ти досяг у ньому такого майстерності заради Ремеслу?

  - ...

  Я також вчився в гільдії скульпторів, тому що більше не шукав, я так і не розвинув важливі навички у цій галузі. Я хочу сказати, що якщо ви дійсно пустите мистецтво у скульптурі не так і просто, то можете піти з гільдії досить високої майстерності.

  - Хм-м.... Останнім часом я бачив досить багато учнів-гномів.

  - Розумію, до чого ти клонуєш. Більшість з них мріють досягти вершин скульптурної майстерності. Це ж лише одиниця. Адже, займаючись ґрунтовно чимось одним, хіба легко розвиватися одночасно і в інших напрямках? Хоча, думаю, тебе це не стосується.

  - І чому ви про мене такої високої думки?

  - Знаєш, скільки годин тут сидиш і працюєш, перекусуючи лише шматочками бляного хліба?

  Віід не знав. Він з головою поринув у роботу і іноді навіть забував поїсти.

  - Вже двадцять другу годину... Дивлячись на твій спокій, терпіння і дивовижні навички у скульптурному мистецтві, я дійшов висновку, що, безумовно, ти розвинув і щось інше.

  За гномів здебільшого гралися дорослі люди, оскільки молодь виготовляла предмети з давніх - давен і вважала їх довгими.

  Герман також не був винятком і насправді вже давно перевалив за 40-річний кордон. Його син був воїном, а дочка - садівником в іншому королівстві. Вони відвідували його раз на три - чотири місяці. І для власника їхніх броней і зброї батька це були дні справжньої радості.

  Поруч з Німеччиною стояла дівчина на ім’я Фін, яка віднеслась до раси, представників якої зовсім не сподівалися побачити. Вона була феєю! Правда, на відміну від інших фей розміром з муху, розвиток Фін наближався до нормального людського. За класом вона була заклиначем, волею долі оселі гномів для розвитку своєї майстерності. У королівстві Тор здобував досвід у роботі з духами землі подвоювався.

  Віід переглянув не тільки ці два, але й усі мешканці села протягом 20 днів.

  - Артхенд, ти закінчив мій перламутровий комод?

  - Так. Вон стоїть позаду мене, забирайте.

  Було б перебільшенням сказати, що ця робота стосувалася скульптур. Віід робив на замовлення і меблі. Але нелегка. Коли він досяг вершин і в дерев’яному різьбі, а також у ковсі металу, то міг робити виняткові меблі.

  Під час виготовлення перламутрового комоду не тільки було зроблено чудову обробку, але й прикрашалися витонченим розписом по дерев’яному дереві та коштовними каменями. Щоб створити щось подібне, інші майстри повинні були б мати такі ж високі мистецькі здібності.

  - Чудово, Артхенд! Це було важке завдання, але тобі все вдалося. Твоя робота не гірша від того, хто-небудь із майстрів нашої гільдії.

  Заплачемо круглу суму, гном забрав свій комод і пішов.

  Вікід залишився задоволений цією угодою. Комода коштувала досить дорого, так що й оплата такої праці була відповідною.

  - Артхенд, що там з ножами, які я замовляв?

  - Ось, все зроблено.

  - Дякую. Наступного разу обов’язково повернуся до тебе!

  Гноми продовжували приходити.

  - Дядя, а ви полагодили скульптуру журавля, яку я вам приносив? Якщо мама помітить, що я розбив її, бути бідою.

  - Я заклеїв шию в високоякісних клею і надав їй первісного вигляду.

  - Без єдиної подряпини?

  - Звичайно, ось дивись.

  Віід брався за будь-яке завдання від гномів. В основному це були якісь незначні побутові проблеми, тому що якщо гномам потрібно було створити якийсь предмет мистецтва, наприклад, скульптуру, вони робили це самостійно, не довіряючи іншим.

  Отже, прохання мешканців не приносили великої слави або нагороди. Але Вікід не розчаровувався. Хоч би яке завдання йому давали, завдяки наполегливості і майстерності він легко досягав успіху!

  І ось в один прекрасний момент на головній площі з'явився гном у червоному жакеті. Він відразу ж звертав на себе увагу, тому що не тільки був п'яний, але і явно щось вишукував.

  - Ну де? Куди ж вона поділася? До визначеного терміну залишилося зовсім мало.

  У Гані загорілися очі.

  'Зараз прийшов час припинити очікування'.

  У поселенні Залізна рука Віяду так і не вдалося знайти когось, хто знав про скульптора Кендела більше, ніж загальновідомі чутки. Що ще гірше, не знайшов він і вирішення проблеми голосів. Але королівство Тор не обмежувалося селищем, і Віяда мала одну добру підказку від самої богині Фреї.

  'Вони ... Вони існували від самого початку світу, але не змогли знайти форми. Любий скульптурну майстерність, ти маєш йти в царство маленьких істот. Ти знайдеш шлях там, де вони, дуже вперті і дрібненькі, відчувають велику гордість'.

  Вікід звернувся до п'яного гнома:

  - Чи не шукаєте ви випадково, гарну залізну руду?

  - Так! Так! Звідки ти знаєш? А, неважливо ... Але все ж! Якщо у тебе є добра, прийнятна для використання залізної руди, чи не погодишся ти продати її мені? Знаю, що це нелегко. Я б не вирішив просити про це когось іншого. Але ти останнім часом показав всім, що ніколи не відмовляєш у допомозі тим, хто потрапив в біду гномам.

  Вікід вже кілька тижнів сидів у селі і за цей час виконав просто величезну кількість замовлення. А оскільки золото майже не було пошкодоване, то за свою роботу часто давали руду або ж такі вироби як кинджали.

  - Я знайду для вас залізну руду.

  - Правда? Дуже дякую.

  - У мене мало часу. Коли ти зможеш дістати руду? Знай, я гном, для якого важливо виконання обіцянок, тому ти зобов'язаний не підвести мене.

  - Так у мене якраз є залізна руда, яку я готовий віддати вам прямо зараз...

  І щоб не бути голосовним, Віід покопався в рюкзаку і витруснув на землю двадцять кусків скрині з рукотворної залізної руди.

  - О як... Дуже вам дякую! Тепер я зможу виконати домовленість, яку отримав від старійшини Ноблхенда.

  Дзинь!

  - Отже, скільки я винен тобі за залізну руду? Якщо накину зверху двадцять срібняків від звичайної вартості, буде достатньо?

  Звичайна ціна залізної руди в селі становила 30 срібняків. Якби Вікід мав клас торговця, він міг би добре торгуватися і вибити більше з цього гнома, але гроші в даному випадку були не головним.

  - Я не той гном, що буде використовуватися чужою бідою для отримання прибутку. Так що заплатите за встановленою ринковою ціною, і розійдемося на цьому.

  - Ось, значить, як? Давай тоді я пригощу тебе пивом в таверні.

  Дейненд, що положив бороду, виглядав задоволеним.

  - Ти дуже розкошований гном, Артхенд. Якщо ти тягаєш із собою 20 шматків залізної руди, значить любиш метал. У той же час, хоч у тебе і була можливість отримати вищу ціну, ти увійшов в моє становище, ніж показав свою сумлінність.

  За те, що він передав руду Віїд отримав 20 золотих і добре ставлення до Дейнхенда. Який раптом засяяв від події, яка до нього в голову прийшла.

  - А знаєш, що? Чи не хотіли б ви відвідати кузницю старійшини Ноблхенда?

  Прикинувшись нічого не розуміючим, Війд перепитав:

  - Кузьку?

  Взагалі-то, старий зовсім не любить коли до нього приходять незнайомі гноми. Але якщо ти прийдеш у справі від мене, він не відмовиться. Так от, я зараз трохи тут зайнятий, в таверні, так що, якщо хочеш, можеш віднести цю руду замісно мене.

  Перед Відом з'явилося ще одне вікно повідомлень зі завданням рівня F! Легке завдання по доставці 20-ти кусків залізної руди гного Ноблхенду в кузницю.

  Віід погодився і почав свої неспішні збори. У той час ті, хто сидів по сусідству і веселився з Німеччиною та Фіном, повернулися в його бік.

  - Ви збираєтеся на завдання? - запитала Фін.

  - Верно.

  - Бажаю успіху!

  Герман теж помахав рукою.

  - Удачі, Артхенд!

  - Так, дякую. Ну, до зустрічі.

  Вікід схилився і зрештою пішов довгожданим шляхом.

*

  - Пішов. Він більше сюди не повернеться?

  - Він отримав тут те, що хотів. Дочекався прохання Дейнхенда.

  Дивлячись на фігуру, що швидко віддалялася від нього, Герман і Фін обмінювалися жалем. Щоб не було чутно всім гравцям, Герман продовжував тихим голосом:

  - Є вісім способів потрапити в Курисо. Найпростіший з них - це отримати завдання від Дейнхенда. Ось тільки для цього необхідно велике терпіння.

  - А як він дізнався про це?

  - Мабуть, знайомий з кимось, хто знає. У будь-якому випадку, нам теж немає необхідності тут більше затримуватися.

  Гноми, які знаходились на площі, були зацікавлені в тому, щоб витріщатися на парочку.

  - Ми знову підемо в Курисо?

  - Так, у нас там теж є справи.

  - Сподіваюся, Артхенд до нашого приходу вчуть щось цікаве.

  - Молода леді, здається, закохалася.

  - Не висміюйся над дівчиною! Це зовсім не так.

  Мотаючи головою, Фін категорично заперечила слова Германа. При цьому, кожного разу у неї на деякий час в волосах подавалася унікальна для раси фей зелена антена.

  Герман від такої реакції був сміхом.

  - Аха-ха-хо! Ну, погодься, є ж у ньому деяке обалення? Виглядає простим і байдужим, а все одно приваблює до себе увагу.

  - Так, так. Чесно кажучи, мені він дійсно сподобався. Вперше дивлюся на гнома як на чоловіка. Але я ще не думаю, що це любов, симпатія і...

   - І що?

   - Рухи його рук під час створення скульптур просто чарівні.

  - Аха-ха-хо!

  Розкотистий сміх Германа знову розлетівся над площею.

Глава 2. Курисо

  Завдяки майстерності гноми могли оселитися в селі.

  Ті, чиї навички були нижчі за рівень жили в нижній частині села. Хоча й ці гноми переважали людей та представників інших рас, вони не мали жодної переваги. Вони могли одночасно відремонтувати дуже пошкоджену зброю і броню або зробити предмети достатньо високої якості.

  Основна частина товарів, яку закупляли торговцями для перепродажів у інших містах Версальського континенту, була створена саме такими майстрами.

  Кузниця Ноблхенда знаходилась у верхній частині села. І це лише означало, що він був видатним і шанованим майстром.

  Ввійшовши в кузницю, Віїд зайняв від поту Ноблхенда за топорою.

  - Що тобі потрібно, хлопче? - Ледве глянув на гостя, проворчав майстер.

  - Я приніс двадцять шматків залізної руди замість Дейнхенда.

  - Чому це раптом він дотримав обіцянку на цей раз? Ну, гаразд, якщо хочеш подивитися, як я працюю, можеш сісти в тому куті.

  Послухившись чекати на лавку, через тридцять хвилин Віїд отримав нове завдання. Оскільки Ноблхенд не мав часу на виплавку заліза з очищеної руди, то попросив його зайнятися цим. І Віід виявив все зусилля, щоб відлити ральні залізні зливки. Взагалі, таке завдання міг би виконати будь-який коваль, досягнувши третього рівня навики.

  - Дякую за те, що ви завершили швидко. А ще... - Але тут, побачивши представлений результат, Ноблхенд запнувся. - Який гном зробив ці зливки?

  - З ними щось не так? - Заспокоївся вже Віід.

  - Вони одного розміру і ваги. І якість на висоті. Якщо попросити коваля з подібними навичками викувати сто мечів підряд, один від іншого буде не відрізнятись.

  Ноблхенд дуже цінував цю роботу.

  У більшості випадків, коли коваль замовив кілька мечів на сотню, вони не давалися. В основному це відбувалося через незначні відмінності в кількості матеріалу, температуру вогню і силу ударів молота.

  А дерев’яні вироби, на відміну від залізних, мали меншу масу і вимагали зважного підходу. Отже, завдяки досвіду з деревом та розвиненому Ремеслу не було проблем.

  Ноблхенд неквапно перебрав все злитки, поки його обличчя різко не змінилося.

  - Здається, не вистачає близько сорока грамів в кожному... З двадцяти шматків руди точно більше нічого не залишилося?

  - ...

  - Ну, гаразд, не так вже й велика втрата. Ви, випадково, не хотіли б отримати від інших відмінної зброї?

  Згідно з інформацією, яку Віід прочитав на сайті темних геймерів, у відповідь слід було сказати: "Так".

  - Я хотів би мати зброю, яка здивує весь світ! І, думаю, тільки гноми мають відповідні здібності для створення такого великого творіння.

  Ноблхенд, досить посміхаючись, погладив бороду.

  - Воістину, це так. Тільки ми, гноми, можемо відчувати метал. Тут людські майстри ніколи такого не досягнути.

  Гномія самовпевненості не знала меж! Але вона ґрунтувалася на незаперечних фактах і репутації найбільш вправних робітників вогню та молота.

  - Якщо вже говорити про творіння майстрів-гномів ... За яку ціну ви хотіли б придбати зброю?

  Тут Віід трохи придумався. Якщо назвати надто високу ціну, він навряд чи зможе щось купити, тому вирішив, що найкраще зупинитися на сумі трохи більше ринкової.

  - Я купив би зброю і за п'ятсот мільярдів золотих, але ...

  - За п'ятсот мільярдів золотих! - скрикнув майстер, явно розсердившись. - Так, якщо всі гноми світу зійдуться, стільки не вийде. що в тебе такі безглузді фантазії у голові. Забирайся з моєї кузні!

  Вікід зрозумів, що трохи перегнувся і майже зовсім не зробив своїх останніх зусиль.

  Тож він швидко додав:

  - Я мав на увазі, що така справжня цінність зброї гном'ячої роботи. У мене ж тільки двадцять тисяч золотих.

  - Хм... Кажеш, двадцять тисяч?

  - Саме так.

  - Ці гроші ти приніс, щоб придбати нашу зброю?

  - Так, щоб купити найкраще.

  - Добре. Якщо це так, то я зможу тобі допомогти. Ми, гноми, хоча і з'явимося на перший погляд багатіями, але це насправді зовсім не так. Гроші майже завжди не вистачає через низку досягнень і невдач при створенні предметів. Ми б'ємося як риба про лід через постійні позики і брак матеріалів.

  Існувало лише два види товару, які торговці могли задорого продати в королівстві Тор: матеріали, необхідні для роботи, і пиво. Справжні майстри ніколи не шкодували грошей на сировину для задуманих ними шедеврів. Іноді вони просто сплачували нездійснені суми.

  Але гноми не витрачалися на предмети розкоші. І не тільки тому, що у них часто не було грошей, - просто прикраси не поєднувалися з їхньою зовнішністю. Досить важко уявити гнома з серьгою в уха або проколотим носом...

  Хоча першопричиною була всепоглинаюча бідність мешканців королівства.

  - Твої двадцять тисяч золотих можуть істотно допомогти моїм знайомим. Його передбачення без перебільшення можна назвати величними. Я напишу рекомендаційний лист. Тобі треба піти на схід, в сторону села Нейнхенд. По дорозі ти наткнешся на одну стару шахту і, проходячи нею, побачиш місце, де живуть найбільш відомі гноми.

  Дзинь!

  Все, що було потрібно Війду - це лист.

  Він спирався на знання, отримані за допомогою Товариства темних геймерів. Там, де збираються найвишуканіші гноми, які досягають найвищої майстерності і відчувають гордість, він зможе заодно освоювати найвищий рівень кузенної справи.

  Тепер шлях його лежав на схід. До темної покинутої шахти. І вже пройшовши по ній до кінця, він повинен буде спочатку виявити підземне озеро, а потім місто з кам’яними будинками, заліза й золота.

  Протягом останніх кількох тижнів у цьому місті пройдуть зусилля.

*

  Віду не було важко рухатися в правильному напрямку. Досить швидко він знайшов найстарішу шахту в окрузі і зайшов всередину.

  На перший погляд нескінченна копальня закінчилася великою печерою. Вііду доводилось про це тільки читати, і ось зараз під акомпанемент шуму своїх кроків, в створеному смолоскипом коло світла він неквапно рухався вперед, оточений первісними страхами.

  Приблизно після 30 хвилин ходьби він нарешті досяг печери. З цього моменту в навколишньому середовищі з'явився новий звук. Рідкісні краплі води, які падали зі сталактитів, наганяли в навколишнє середовище ще більшу жуть.

  З ростом популярності Королівської дороги кількість глядачів жахів різко зменшилася. Все тому, що під час подорожі по Версальському континенту гравці могли відчувати справжній жах на власній шкурі, чи то при русі через темний підземний простір, повні пасток або зачистка безлюдних руїн, заповнених страшними монстрами.

  А якщо чесно, то першокласників тепер не здивує навіть найжахливіші фільми жахів.

  - Зомбі!

  - Мабуть, тридцятого рівня. Без здібностей до виклику епідемій.

  - Одного мого благословення вистачило б, щоб він зник.

  І це були приклади кількох коментарів людей, які спостерігали, як головний герой рятується від самотнього зомбі.

  Він не відчував страху, коли спускався все глибше в печеру.

  - Може, монстр який вискочить, хоч якесь різноманіття.

  Але, оскільки він напевно знав, що тут немає монстрів і пасток, це були просто мрії. Отже, йому не залишалося нічого іншого, окрім того, що він міг насолоджуватися написами на стінах і частиною яких була повна нісенітниця.

  Ці та інші написи на стіні були написані для того, щоб наганяти тривогу і страх на самотніх подорожніх. У силу свого оптимістичного і безглуздого характеру гноми обожнювали жартами. І якщо поряд не було улюбленого вогню, а навколо панувала темрява, то вони захоплювалися такими написами-граффіті.

  Багато шукачів пригод приймалися за вивчення цих написів, але так і не добившись будь-якого успіху, зрештою відступили. Проте, написів було настільки багато, що ніхто не виключав можливості знайти там справжню "дорогоцінність".

  Коли Вік майже звикнувся з темрявою, перед нами відкрилась світла. Зрозумівши, що мета близька, він мимовільно прискорив кроки і нарешті дістався до кінця печери.

  Перед ним відкрився величезний, очевидно створений рукотворний простір.

  Багато потоків ґрунтових вод спадають у озеро. Коли вода впала, то виблискувала і бурила так, ніби в ній було блискуче срібне зерна. Будинки з глини та каменю були розкладені біля цієї краси.

  Звичайно, в них жили гноми.

  До кожного дому було підведено свій водний канал пряміком з озера. Так що, виблискуючи срібними відблесками, вода надавала цьому селищі неймовірного вигляду. Вони доповняли картину, де постійно клубили білим димом кузні.

  Деякі доми були збудовані з золота, срібла, міфріла і навіть дорогоцінних мінералів. Звичайно, гноми були схильні до надмірності, але в порівнянні з тими, хто мріяв про розкоші, використовували ці матеріали зі цілком визначеною метою. Наприклад, будинки зі золота й срібла здебільшого були тавернами, оскільки люди вважали, що з справжніх шляхетних металів смак пива значно покращиться.

  Так виглядала село Курисо, місце проживання найвидатніших гномів-кузнаків.

*

  Завдання священика смерті.

  Деймонд, який отримав перше у світі завдання рівня S, вирішив звернутися до людей за допомогою оголошення на форумі Королівської дороги.

  Реакція гравців була дуже віддаленою.

  - Грабіжники земель, їхній час вже минув.

  - Селевю святих вже захопили... Якщо ви хочете полювати на монстрів, йдіть туди...

  - А чи зможуть вони реально здобути перемогу над такими босами?

  Тих, хто брав участь у цьому полюванні було зовсім мало. Північ була заселена таким числом монстрів, що навіть просто подорож по ньому вважалася безглуздим ризиком.

  Але, незважаючи на це, деякі групи гравців все ж таки вирушили на розвідку.

  - На сході озера Ельда, що лежить біля Плачучого болота, є одна гідра, у якої багато голів... Звичайно, немає повної впевненості, що це бос, але все ж ...

  Як тільки зробила ця інформація, Деймонд на чолі своєї гільдії рушив вперед. Він дійсно зустрівся з інформатором у сусідньому селі і віддав десять тисяч золотих, після чого відправився на палаюче болото.

  Там вони сягали понад 6 метрів заввишки. І хоча рухалися вони досить повільно, деякі з них виділяли сильнодіючий отрута. Ця кислота впродовж кількох хвилин понижала міцність броні та щитів!

  До того ж гідрі жили в болотистій місцевості, де трясина могла затягувати гравців майже по груди і це вимагало великих труднощів.

  - Вперед, хлопці.

  Деймонд очолював загін воїнів.

  На другий день бою з гідрами вони нарешті знайшли боса.

  Сімголовий монстр, який безперервно випускав отруту і накладав прокляття. На відміну від звичайних гідр, його голови рухалися дуже швидко.

  Двадцять п'ять членів гільдії отримали серйозні поранення і побували на межі життя та смерті, але все ж бос був повалений. Самим же битвою транслювалося в Зал слави.

  - Здається, вони дійсно полюють на небезпечних босів.

  - Хто-небудь хоч раз вбивав раніше гідру на Півночі?

  Невдовзі назбиралося кілька донесень про можливі цілі.

  Деймонд вибрав найближчу до їхнього поточного місця призначення.

  - У місці, розташування руїн стародавньої цивілізації живуть великі земляні черви... Одна експедиція, яка випадково потрапила туди, була повністю знищена.

  Хоча ці монстри спочатку здавалися незахищеними, вони й не повинні були ігнорувати їхню силу. Як рідкісну кількість нежитю, черв’яки виявили дивовижну виворотність при атаках і, що найгірше, були неймовірно живучі.

  - Серед них є бос Лава, колір шкіри - зелений, голова схожа на людську.

  І цього разу, правда, з великими втратами гільдія Грабіжники землі змогла перемогти ворога.

  Все ще залишалося невідомою, скільки ж насправді було великих монстрів на Півночі. Але це було одне, що завдяки нерозсудливій боротьбі з босом Деймонд зміг привернути до грабіторів землі все більше уваги.

*

  Курисо дійсно заслуговувало звання 'ря для ковалів'.

  Прямо на вулицях можна було побачити над чимось, хто працював гномів з молотами в руках. Довкола лежали різноманітні мінерали та рівні кипи.

  У порівнянні з Залізною рукою та іншими поселеннями гномів атмосфера тут виявилася більш спокійною через меншу кількість жителів, але в той же час на вулицях було набагато спекотніше.

  - Чув про недавно створеного Екборіного списа?

  - Ага. З базовим уроном в дев'яносто.

  Але він вклав у нього елементи вогню та вітру і отримав ефект вогняного торнадо.

  - Правда? І тоді скільки ж в ньому додаткового урону?

  - Двадцять три. Нехай списа не буде постійною зброєю, але це чудова зброя.

  - Мабуть, авторитет Екборіна сильно виріс. До того ж, впевнений, зброя неймовірно міцна, як і всі його твори.

  - Я тут подумав, і вирішив теж зробити копію. Спробую створити першу копію, базовий урон якого буде перевищувати сто.

  Так, гноми були поглинуті роботою. Не звертаючи уваги на те, що минав час від часу, а деколи і затримувався ненадовго в особі Вііда, вони продовжували говорити про останні новини поселень.

  - Чув я, що старий Фабіо, як і раніше, займається тільки доспіхами.

  - Ну, так він великий майстер по посиланню броні. До того ж, якщо ти готовий витратити багато грошей на екіпіровку, то ліпше вкластися у озброєння ніж до зброї.

  - Чёрт. Якби у мене було стільки грошей, я б зайнявся чимось іншим.

  - Не нам його судити. Хіба не своїм майстерністю старий Фабіо все заробив? Тут немає місця для заздрощів.

  - З цим не посперечаєшся, його історію всі знають.

  Віід теж почув про Фабіо.

  Гном-кузець з королівства Тор став досить відомим гравцем. Фабіо славився своїми доспехами ще в той час, коли Воїд бився з Рицарем смерті у небесному місті Лавіасі. Вже тоді казали, що він може змусити будь-яку старі обладунки блищати як новенький.

  Майстер золоті руки Фабіо. Щоб попросити його про допомогу, представники ряду та престижних гільдій приходили з усіх куточків Версальського континенту і тримали наготовані мішечки з грошима.

  Хоч укріплені обладунки збільшувалися порівняно з звичайними, жодна людина на світі не відмовиться від міцної броні. Особливо у світлі підвищення рівня населення зріс ризик смерті. А вмирати не хотілося, тому вони не шкодували грошей як на те, щоб придбати найліпшу зброю і броні, так і для того, хто вже був у безпеці.

  На цьому Фабіо і сконструював своє величезне багатство. Перший справжній коваля-бог. Він став настільки відомим гравцем, що під час трансляції CTS Медіа, присвяченої Віїду, увійшов до числа восьми шанованих експертів.

  Після цієї програми вже минуло досить часу, щоб на континенті з’явилося багато ковалів із середнім рівнем майстерності. Почалася розробка міфічних шахт, а збільшення кількості азартних гравців зросла і добувається на полюванні мінералів. Завдяки росту якості і кількості сировини значно легше підвищувати навички кузні.

  І саме в цей час, коли на Версальському континенті поступово зросла кількість гравців, які брали участь у підтримці броні, Фабіо зник зі сцени. Усім було цікаво, куди він поділявся, і, здається, відповідь на це питання була відома кожному.

  Чим далі просувався Віід, тим частіше він зупинявся. Йому було дуже цікаво дізнатися, який рівень речей виставлені на вулиці. Що цікаво, завантажені гномами не тільки не звертали на нього уваги, але й взагалі не займалися продажем чого-небудь митцем.

  - А чим зараз займається старий Герман? Останнім часом його не видно.

  - Не знаю. А він повернувся? Може, працює над черговим мечем?

  - Ай-яй, помилка старини Германа в тому, що він занадто обережний. Тепер майже немає ковалів, які мали б стати його пралькою.

  - У минулому я теж дотримувався цього стилю. У той час, близько п'яти місяців тому, навики Герману переважали наші та справили сильне враження.

  - Але все ж... Навіть якщо ти наполегливий і намагаєшся вкласти душу у клинок, робота займе не більше тижня. А якщо на створення зброї піде, як у Германа, за місяць чи більше, тоді не буде клієнтів.

  - Так. Повністю з тобою згоден.

  - Крім того, іноді навіть на аукціоні не вдається продати товар за реальну ціну. Після такого не залишається нічого, крім як здатися. Адже кузнічна справа постійно вимагає грошей...

  Вііда тільки недавно спілкувався з Німеччиною.

  Звичайно, на континенті було багато гравців з таким ім'ям... Але оскільки Герман був ковалем, і зустріч відбулася дуже близько, то в селі Залізна рука він майже запевнявся, що це його недавнє знайомство.

  - Хто знає, може тоді ми ще зустрінемося знову.

  Насправді Вікід не приділяв великої уваги стосункам з іншими гравцями. Хоча це не заважало йому подружитися і досить довго полювати разом з Пейлом та іншими.

  Але, оскільки по суті він був темним геймером і в грі перш за все заробляв гроші, дорога зі знайомими нечасто перетиналася, особливо у світлі того, що він не міг відмовитися від виконання небезпечних завдань.

  Важко дружити з звичайними людьми, коли основна частина часу, окрім сну і навчання, присвячена лише Королівській дорозі.

  - Подивимося, чи зведе нас доля ще раз ...

  І Віід відправився в адміністративний центр Курисо.

*

  Адміністративний центр Курисо керував усім поселенням.

  На відміну від інших королів, де все вирішувалося указами короля або знаті, тут діяла унікальна система правління. Старійшини, які виділили з - поміж населення на перший тиждень кожного року, керували селищем.

  Адміністрація складалася з десяти старійшин. Троє з них були видатними воїнами, тоді як інші — не менш чудовими ремісниками. Вибір відбувся лише з тих гномів, які досягли повноліття.

  З боку могло здаватися, що будь-хто може зайняти одне з керівних місць в адміністрації, але ось ще не було випадку, щоб якийсь гравець ставав старійшиною.

  - Дивлюся, ви нещодавно в Курисо. Хочете зареєструватися?

  - Так, хочу.

  - Ваш клас?

  - Скульптор.

  Оскільки Курисо не підкорявся дракону Кейберну, тут гравці не мучили гільдій як Визволитель організації гномів. Однак у цих поселеннях були власні правила.

  Наприклад, вхід до Курисо був відкритий для всіх! Але з однією умовою... Якщо гравець хотів покинути поселення, йому потрібно було створити і залишити як оплату свого перебування виріб не нижче середнього рівня.

  Скульптори, звичайно ж, залишали скульптури. Ніхто не забороняв залишати роботу вище рівня, ніж це було потрібно, але в жодному випадку не гірше. І це була мінімальна умова, щоб займатися якоюсь діяльністю в Курисо.

  Але, на відміну від інших королів, тут не потрібно було платити податки.

  Гном-старейшина звернувся до Віїду:

  - Як тебе звати?

  - Артхенд.

  - Гарне ім'я.

  На цьому реєстрація і закінчувалася. Тепер, щоб покинути Курисо, потрібно було залишити роботу. Але Вікід не хотів йти.

  - У мене є питання.

  - Питай. Хочеш дізнатися щось про Курисо? Або тобі нічого робити, і ти не проти виконати моє завдання?

  Просьба гнома-старейшини!

  Але Віяда не сподобалась. Він втратив колишню Славу, бо переїхав у гном. Звичайно, він мав невеликі заслуги завдяки створеним роботам і допомозі жителям Залізної руки, але все ж це не схоже на те, що було раніше.

  Якби слава залишилася, вона все одно не зіграла б великої ролі. Оскільки Курисо майже не торгувала з іншими королівами, репутація міста Версальська та Північна континенти просто зникла.

  Отже, пропозиція старійшини була не зовсім іншою, окрім дрібного завдання, в якому він не цікавився.

  - Мені не потрібні доручення, а ось від інформації б не відмовився. Чи знаєте ви щось про гнома-скульптора Кендела?

  Не відшукаючи будь-якої інформації в королівстві Тор, Віід сподівався, що знайде її до Курисо!

  Старійшина закинув головою.

  - Звичайно, знаю. Він був найвидатнішим майстром серед нас, гномів. Кажуть, що його роботи були наповнені таємницею життя. Я чув про нього історії від батьків.

  Тут Віід повірив, що у нього є шанс знайти інформацію про Кендела. Принаймні тепер він напевно знав, що цей гном існував.

  Віід запитав з надією:

  - А де можна знайти його учнів або якісь роботи?

  - Цього мені знати не дано. Він не залишав скульптури... Про учнів мені теж нічого не відомо, можливо їх і не існувало. Я дивлюся, багато гномів стало цікавитися Кенделлом.

  - Окрім мене хтось їм теж цікавився?

  - Багато. Принаймні 20 гномів.

  Отже, в Курисо на розвідку приходило як мінімум двадцять гравців і їхні спроби, оскільки наставник за цей час не відмовився від завдання, виявилися проваленими.

  'Все рівно підказка має знаходитися десь тут. Все вказує на це. А те, що інші не поширюються про це полягає в їх бажанні ускладнювати життя суперникам.

  Навіть якщо хтось із гномів знаходив якісь натяки на сліди Кендела, вони ніколи не розкривали добутої інформації, щоб конкуренти не могли просунутися далі.

  Тоді Віід поставив інше запитання:

  - А внутрішні голоси... Що потрібно зробити, аби створити їх скульптури?

  Але тут старійшина не розумів, що на нього дивиться.

  - У світі і таке є?

  - ...

  - Щоб отримати інформацію в Курисо, потрібно знайти її самому. Щоб дістати щось, потрібно особисто докласти до цього зусиль.

  Тепер Вікід зрозумів, що все буде не так і просто. І можливо, він взагалі не знайде відповідей на свої запитання.

  'Невідомі голоси, я навіть не уявляю, хто вони. Цілком ймовірно, що хтось інший вже зробив для них скульптури, і у них більше немає потреби просити про це мене.

  Багато гравців могли насолоджуватися професією скульптора, але досягши найвищої мети — майже жодна людина в цілому світі!

  Хоч Вікід нікуди і не квапився, він вже розумів: щоб отримати якусь інформацію тут, в Курисо, потрібно добре потрудитися.

Глава 3. Таємниця скульпторського завдання

  Вийшовши з адміністративного центру, Віід знову почав оглядати Курисо.

  Більшість ковалів та інших ремісників розташувалися на вулиці, без жодних труднощів створюючи свої роботи. Проте, оглянувшись навколо, можна було помітити і будівлі з такими вивісками як: 'Кузниця Фабіо', "... Екборіна, '... Вамбі.

  Подібні ім’я гіноми могли вибудувати за власний рахунок і отримати заслугу перед владою. Як і в інших королівстві, тут можна було отримати власну земельну ділянку або будинок за внесок у розвиток поселення чи вірної служби, наприклад, як лицаря.

  'У Курісо можливості гравців напевно оцінюються по кузнічному майстерності'.

  Не те, щоб гноми не цінували кравацьких справ та інших навиків, а просто щиро любили створювати предмети з первісного матеріалу.

  - Я гном Хенст. Шукаю кого-небудь на допомогу для термінової кивки сто копій. Завдання від зброярній крамниці.

  Як і в інших поселеннях, у Курисо були ті, хто шукав помічників.

  - Мається завдання. Потрібно виготовити двадцять якісних комплектів озброєння. Шукаємо гномів з початковим 8-м рівнем кузнічності і вище. Ці матеріали з нас, оплата - 300 золотих. Тільки для тих, хто зацікавлений у розвитку навичок!

  - У восьмому тунелі з'явилися монстри, через які виникли складність зі здобиччю рудки. Збираємо загін для очищення цієї території. Нагорода - по двадцять золотих на кожного учасника.

  - Потрібні добре вироблені обладунки. Заказ від власника лавок броні. Йому потрібні товари з захистом не нижче 30. Хто зі мною?

  У кожній фортеці чи селі існували торгові площі, де люди шукали собі компаньонів для полювання або виконання завдань. Там також відбулась основна торгівля між гравцями.

  Але в Курисо через спеціфекі поселення акцент завдання був зміщується до виробництва або спаду необхідних матеріалів. Оскільки були і дуже складні завдання, люди не могли знайти компаньйонів для проходу. Завдяки чому саме тут гноми з низьким рівнем навичок могли завжди отримати добру практику.

*

  Курисо!

  Заселення, назване на честь стародавнього гном’ячого королівства, стало чудовим притулком для справжніх майстрів. Хоча будівництво було саме для гномів і всі будинки в ньому мали маленькі й вузькі двері, запас висоти потовків завжди вистачало для зручного перебування навіть високих людей.

  На кордонах поселення було багато крамничок з обручками та іншими магазинами. Але серед усіх будівель, які найчастіше зустрічались гномами кузні, були не набагато сильніші таверни, в яких завжди можна було пити.

  - Я думаю, цього разу у мене вийшло гарну зброю. Саме таке, що ідеально підходить для проламування голови орками.

  - Якщо ти справжній коваля, то повинен жити тут, в Курисо.

  - Ми можемо пишатися своїм лідерством у кузеновому мистецтві на континенті.

  Голоси гномів на вулицях не смолялися ні на секунду. Але там були не тільки члени цього гордого народу. Люди та ельфи, які, як і Віід, пройшли через покинуту шахту, ходили вулицями в пошуках будь-яких предметів.

  - Но-о... Чому так дорого? - Він почувся на вулиці, викликаючи ельфійки, яка очевидно покласти око на один з представлених в лавці луків.

  Гном-торговець не став цибулювати.

  - Просто ми не робимо знижок ельфам. Не хочеш купувати - не купуй.

  - Взагалі-то... Я хочу купити, але...

  - Тоді плати визначену ціну!

  - Що тут відбувається? Лумі, у тебе немає грошей?

  - Є, просто не вистачає півтора тисяч. Я прошу зробити невелику знижку, але торговець упёться і не поступається.

  Справжнє гном'є впертість! На відміну від доброзичливого ставлення до своїх співвітчизників, гноми не дуже любили людей, а тим більше ельфів. Отже, навіть п’ять обворожливих ельфійських красунь стояли перед лавкою і не схиляли серце справжнього гнома до поступок.

  Війд непомітно підійшов до відчайдушних торговців ельфійками. Він не збирався їм допомагати. Він просто цікавиться характеристиками тих, хто продавався в лавці цибулі, і навіть цих дотепних дів. На відміну від інших континентів, вироби з Курисо були найвищою рисою.

  Вікід вказав на цибулю, яка хотіла ельфійка.

  - Можете показати мені он ту річ.

  - Взагалі-то, я перша його прийняла, - гнівно вимовила ельфійка.

  Повертаючи голову, Віід спокійно її озирнувся.

  - Правда?

  - Так, але через те, що грошей... Мало не вистачає...

  - Тоді можна мені подивитися?

  - Ну...

  Розчарування ельфійки кивнула. Її очі, здавалося, були металами блискавки!

  Торгівля відразу ж дала лук.

  - Ми будемо дуже раді, якщо наш співпрезменник-гном буде використовуватися у своїх подорожах нашим луком.

  Віід нічого не відповів. Він уважно розглядав протягне гномом зброю.

  - Ідентифікація!

  "Непогано'.

  Так Віід оцінював отриману інформацію. Але оскільки він мав середній рівень кузнічності, то зміг дізнатися набагато більше.

  Вікід трохи погортав в руках лук і віддав його назад.

  - Скільки, ви сказали, він вартий?

  Гном, погладивши бороду і оглянувши покупця, відповів:

  - 15500 золотих.

  - Хм...

  - Ну що, берете?

  - Все ж ні.

  І Віід відійшов від крамниці. Насправді у нього вже був лук вищого ельфа Елрика, і він оглянув цю зброю тільки щоб зрозуміти вартість товарів в Курисо. І це була єдина причина, чому він оглядав вироби гномів!

  У нього не було ні найменшого бажання купувати тут якусь зброю.

  Торговець прищепив мовою.

  - А жаль. Хоча цибулі не є зброєю, яка потрібна нашому собрату.

  Оскільки Віід нічого не купив, біля ельфійки загорілися очі, бо в неї знову з'явилася можливість отримати насолоду від цієї бажаної зброї.

  Проте, кинувши на неї погляд, Війд спокійно сказав:

  - Раджу вам не купувати той цибуля.

  - Що?

  Здивування ельфійки дуже розкрило очі.

  Хоча в грі було багато гарних дівчат, особливо серед ельфійців. Чиста шкіра, великі розкошені очі і струнке тіло. Зустрівши таку красуню з гострими вошками і зеленим водоспадом волосся, рідкісний чоловік міг зберегти спокій.

  - Це зброя - дешева.

  - Що? Про що ти ...

  - Молодий гном! Що ти собі дозволяєш!

  Торгівля була збита, але Вікід продовжив, ніби не помічаючи цього:

  - Оружію не приділяли достатньо уваги. Адже воно робилося не для гномів, а для вас, ельфів... Поганий центр ваги, середній урон і міцність.

  Ельфійці не могли повірити йому, бо їм цибулі видавалися дуже добрими. Обличчя торговця ж горіло так, що він не міг проронити ні слова.

  - Що ж ти мовчиш, гордий гном-торговець?

  - Це правда? - Пошепки запитала ельфійка.

  Вікід продовжив говорити:

  - Так, лук має чудову швидкість стрільби, але центр ваги не відрегульований належним чином, тому просити за нього більше десяти тисяч - сумна вимагання. А якщо ви все ж хочете купити його, виберіть ціль на відстані і самі перевірте.

  Після промови Віід не звертаючи уваги на присутніх, він швидко заходив далі по вулиці. Він вирішив допомогти ельфійці порадою тільки тому, що вона нагадала йому сеструнку, сверстицею якої на перший погляд і здавалася.

  Обличчя торговця почервоніло від сорому. Завдяки високому Ремеслу кожен гном був майстром. А оскільки Віда була лише одна правда, він не міг спростувати її так просто.

  - То що, берете чи ні? - звернувся торговець до ельфійки.

  Та на мить завмерла, але, оскільки зброя все ще хотіла, злегка нервуючи, запитала:

  - А за яку ціну ви його віддасте?

  - За 12500 золотих.

  - Але той гном сказав, що центр ваги поганий...

  - Тоді не купуйте.

  Дотошний торговець знову включив "стару пластинку" і заносливо склав руки на грудях.

  Тільки зараз ельфійка усвідомила, наскільки допоміг їм проходячий повз гном. Покинувши погляд на Віяда, що швидко віддаляється, вона поспішно вислала йому запит.

  - Додати до друзів.

  - ...

  На її пам'ять це був перший випадок, коли чоловік відхилив дружбу.

  Адже під час бою або виконання завдань ельфів використовувалися дуже популярні люди. Завдяки високій швидкості пересування, швидкої реакції і відповідної стрілянини вони завжди були бажані учасниками загону. А гарні обличчя і фігура були причинами турботи та залицяння інших чоловіків.

  Те, що більшість дівчат насправді були дуже неважливими школярами з книжками в руках, аж ніяк не перешкоджало їм у Королівській дорозі користуватися небаченою популярністю.

  Відкинувши гордість в сторону, ельфійка знову відправила запит.

  - Додати до друзів!

  - Додати до друзів!

  Зрештою їй вдалося досягти своєї третьої спроби.

  'Вид? Так, значить його звуть Віід.

  У той же мить ельфійка Ідель відправила Війду через 'шепот' вітання, але в відповідь отримала тільки непривітну суху мову:

  - Вміння і відданість гномів...

  Ідель слово в слово повторила те, що нашёптував новий знайомий.

  - Ми не сумніваємося в здатності і відданості гномів, але для нас, простих ельфів - цей лук занадто дорогий. І ніхто не знає, що ви можете з легкістю робити вироби такого рівня.

  - 12 000 золотих.

  Щоб ельф міг торгуватися з упертим гномом - про таке в священних лісах не згадували навіть стародавні казки! Це здавалося неможливим, не тільки для ельфів.

  - Середній урон...

  Уважно слухаючи « шепот », Ідель продовжувала обережно передавати чужі слова.

  - До того ж середній урон тут нестійкий. А якщо не можна передбачити, скільки урону буде завдано противникові, то це дуже небезпечно. Особливо в бою з проклятими орками, які будуть натовпом бігти на мене.

  Орки були ворогами як для гномів, так і для ельфів. А якщо копнути ще глибше, то можна сказати, що саме їх гноми найбільше ненавиділи, серед усіх рас.

  - 11 000 золотих. Менше не проси.

  - Але як же так, міцність, вона ж ...

  - 10500 золотих.

  У цей момент ціна стала доступною для всіх присутніх ельфійців.

  - Вау!

  - А я й не знала, що Ідель може так торгуватися.

  Ельфійки зааплодували своїй подрузі, думаючи, що вона добилася свого і тепер вже точно купить цибулю. Але Ідель мовчала, що бажані ціни ще не досягнуто.

  Ніби уточнюючи, вона знову запитала:

  - Эм... Шановний гном, не заперечуєте, якщо я спробую пустити кілька стріл в он ту дальню мишень? Безумовно, лук був створений великим майстром і я б хотів повністю відчути його винятковість. Але у випадку невеликого відхилення стріли ви ж зробите мені таку саму маленьку знижку?

  Уперше обличчя гнома поблизнело.

  - Добре, віддам за 9000 золотих. Нехай у лукі є невеликі недолітки, але за таку ціну це більш ніж відмінна зброя.

  Таким чином, Ідель вдалося придбати цибулю за дуже низьку ціну.

  Звичайно, під час стрільби з нього на далекі відстані стріли летіли з невеликим розладом, та й середній урон був трохи нестабільним... Але ці недолітки завжди можна компенсувати навичками стрільби.

  Набування лука з великим уроном і можливість швидкої стрільби за такою ціною було просто дивовижною. Особливо через те, що торгувалися з дуже недружелюбно налаштованим гномом.

  Радісна Ідель відразу ж поспішила відправити Віїду "шепот" з вдячністю.

  - Дуже дякую. Завдяки вам я змогла купити...

*

  Більшість завдань у королівстві Курисо стосувалося гномів і кузенної майстерності.

  Тому щось, пов'язане з скульптурною майстерністю, виходило знайти стільки ж часто, як боби-ротки - у пустелі. А якщо щось і було, то зазвичай давалися досить низького рівня.

  - Ох, у мене немає грошей навіть для покупки пива. А самовпевнена гордість не дозволяє їй просити. Але, до речі, власниця пабу якось обмовилася, що їй подобаються скульптури. Не могли б ви зробити для мене одну з дерева? В обмін я віддам свою кирку. Звичайно, у вас її тут ніхто не купить, але може вона знадобиться десь в справі.

  Дзинь!

  - Я зроблю скульптуру прямо зараз.

  - Ох, говорите, ви справді скульптор? Скульптор... У дитинстві я бачив багато дивовижних скульптур. Що, хіба по мені не видно?

  - Ні, що ви. Гноми ж вважаються видатними художниками та майстрами.

  - Верно. Високомірні люди кажуть, що ми не зацікавлені в мистецтві. Але ж, на відміну від дикунів-орків, ми відрізняємося винятковим розумом і любов'ю до всього красивого та міцного. У нашому Курисо багато воїнів, які не знають, що означає відступати на війну. І тому я тут вирішив, що хочу підкреслити ці якості у себе вдома. Зробіть мені ще одну скульптуру гордого гнома-воина.

  Дзинь!

  - Візьмуся за неї прямо зараз.

  Ось так Віід отримав нові завдання, навіть не завершивши попереднє.

  Все це завдяки його спеціалізації, яка допомогла йому знайти життя у світі, де б вона не привела долю.

  Вікід блукав містом і виконував випадкові завдання з створення скульптур.

  'Курисо, як виявилося, не таке вже і заселене місце'.

  Тут проживало тисячі гномів. І хоча поселення розміщалося на досить велику площу, через пустих будинків здавалося доволі тихим. Якби в Курисо не було людей і ельфів, його можна навіть назвати віддаленим місцем.

  'Якщо я продовжуватиму виконувати завдання, то, ймовірно, в якийсь момент голосу повернуться з вимогою створити їх скульптури'.

  Вікід дуже сподівався знайти зачіпку.

  Але, незважаючи на те що він виконав кілька десятків завдань поки нічого не сталося. Самі ж завдання хоч і були кращими, ніж в селі Залізна рука, все одно не перевищували складності D. Послідовних же практично не було - в кращому випадку гноми лише знайомили з кимось, хто теж потребував скульптур.

  На мить в голові Віяда навіть мігнула жахлива думка:

  'Невже це і є межа завдань, пов'язаних з скульптурною майстерністю?"

  У грі, де гралися військові класи, зазвичай брали участь у пригодах, пов’язаних з бійками. Про обраних клас Авантюриста і говорити нічого. Вони розкопували, досліджували флору і фауну, ловили монстрів та виконували інші цікаві завдання. Навіть священики брали участь у спеціальних церемоніях і обрядах церкви.

  У світлі останніх днів Війду стало здаватися, що для скульпторів не існує таких завдань.

  'Правильно. Якщо подумати, навіть створення гробниці для короля Розенхайма не виходить за звичайні рамки.

  А це ж мав рівень складності В!

  Для інших класів завдання такого рівня були пов’язані з надзвичайними пригодами, які давали змогу отримати певний вплив на Версальському континенті!

  Однак зведення гробниці не лише було складним, але й вимагало тривалої одноманітності.

  'Робота, яка вимагала неймовірної кількості сил. Якщо подумати, то навіть під час створення скульптури богині Фреї так складно не було'.

  Вікід не боявся важкої фізичної праці і, якщо з'являлися пов'язані з ним завдання, з легкістю брався за роботу.

  Але він боявся іншого. Наприклад, якщо видадуть кілька десятків тисяч самоцвітів і дадуть їм можливість створити роботу, яка залишиться у віках. Хіба це не буде надто відповідальним?

  Віід з радістю приймав завдання, які вимагали значної фізичної праці.

  Але зараз, прокручуючи всі минулі події в голові, він всереалістично занепокоївся з приводу складного становища речей.

  'Розмачення завдань, пов'язаних з скульптурою, насправді просто нікчемне".

  Тепер, коли він створив велетенські виграні скульптури, які колись були чимось надзвичайними, це виглядало як межа скульптурного мистецтва. Адже, якщо подумати, то участь у битвах в колі однодумців ніяк не підходила для власників класу Скульптора! Здавалося, сама гра нав'язалася в якусь курну кімнату і створювала там на самоті нескінченні скульптури.

  Звичайно, ковальники і кравці до певної міри також йшли цим шляхом, але Віід не міг все знати напевно. А ось щодо скульпторів у нього вже почав складатися відчуття, що вони не брали участі в якихось серйозних пригодих.

  'Ну, ні. Чорт! Це ж правда. Хіба мені хоч раз потрапляли які-небудь інші пригоди, пов'язані з скульптурною майстерністю..."

  Вікід впав у відчай.

*

  Кожного дня гільдія Грабіжників землі на чолі з Деймондом привертала до себе дедалі більше уваги. Це було причиною того, що гільдії полювали на короля грифонів у ущелині Гавельн. Полювали там, де вважали неможливим перемогти!

  Стая жовтих грифонів стирла в пух і прах багатьох тих, хто відправився на Північ пошуків пригод. І після цих нищівних поразок гравці чудово зрозуміли, що кидати виклик літаючим, проворним і розумним грифонам — самогубство. Ущелина Гавелін стала місцем, де багато хто знайшов спочинку.

  Саме туди прийшов Деймонд зі своїми людьми.

  Гріфони вітали непроханих гостей снарядами у вигляді каменів і дерев. Але вони самі ще не вступали у ближній бій.

  - Якщо хочете йти далі, йдіть. Але живими ви звідси не вийдете.

  Такі викрики вселяли в гравців страх, не кажучи вже про те, що щоночі їм не вдавалося зомкнути очей через несподіваних нальотів монстрів.

  Подолавши майже третину ущелини, всі зрештою зрозуміли, що залізли надто далеко, щоб повертати назад. До того ж, атаки грифонів стали набагато виразнішими, через що серед Грабіжників землі з'явилися перші загинули.

  Під трансляцією відразу ж почали коментувати про невдачу цієї спроби. Досвідчені гільдії висміювали нерозсудливість інших, не знаючи, що про себе замишляли претенденти.

  - Тільки божевільні будуть кидати виклик ущелину Хавелин.

  У Королівській дорозі існувало досить багато гільдій з великими силами і можливостями, ніж у Грабіжників земель навіть в їхні найкращі роки. Але жодна з них не наважилася навіть спробувати захопити таке небезпечне місце, як ущелина Гавелін. Зрештою, якби вони зазнали поразки, то завдали б великої шкоди своїй репутації. Не кажучи вже про серйозні втрати через смерть костяка гільдії.

  Саме тому гільдії були дуже обережними до таких небезпечних місць, а вихідка малозабезпечених грабіжників землі, які безстрашно вступили у ущелину Гавельн, викликала у них не більше ніж посміховисько.

  - Якщо вони й далі вестимуть себе так безглуздо, то скоро розваляться або покриють весь Північ своїми трупами.

  Незважаючи на втрати, Деймонд і його співгір’я тримались та продовжували рухатись вперед. Тепер, коли віщують з повітря грифони, вони не залишали загін ні на хвилину. А оскільки вони були повітряними монстрами, то не могли дістати їх без великої кількості заклинань або стрільців.

  Однак вони не могли літати безперервно, тому мали місце для відпочинку. Гніздо, що в самому центрі ущелини Хавелин. Там же росли і безкрилі діти, поки ще не здатні літати.

  Грабіжники землі, очолювані Деймондом, дісталися до цього гнізда і билися з більшою кількістю їх стаей грифонів, що принесло неймовірну перемогу. Вони вбили ватажка грифонів і зловили 35 дітей, які були дуже цінними у подорожах.

  І всю цю битву, від початку до кінця, гравці могли спостерігати в реальному часі у Залі слави. У цій битві загинув Деймонд, але глядачі все одно були вражені тим, як він до останнього бився з ватажком грифонів.

  Люди були повністю зачаровані нерозсудливістю і силою гільдії Грабіжників землі.

*

  Переживання Віїда про скульпторські завдання за минулий час тільки посилилося.

  - Що ж, нічого не зробиш. Не дарма ж кажуть, що вчення - це злодій...

  Все одно в світі не існувало ніяких інших способів розвитку скульптурної майстерності. Тому треба було виконувати кожне завдання, яке вони виконували.

  - Хороша робота.

  - У якомусь сенсі ... - Зітхнувши, погодився Віід.

  Він пішов глибоко в себе, трохи відриваючись і спілкуючись з замовниками.

  - Ох! Яка прекрасна скульптура.

  - Та ні, що ви, вирізав на швидку руку.

  - Так гладко відшліфована поверхня... А ще цей винючий чарівний малюнок. Вишукана скульптура - вершина.

  'Я витратив на неї купу часу, залиште вже базікання і просто заплатите'.

  Вікід став втіленням відчуженості!

  Було кілька причин. Хоч він постійно чув похвалу від замовників, нагорода за його роботу залишалася такою ж нікчемною, як і на початку. Гноми платили суворо в рамках наукового договору, виключаючи випадки, коли скульптури отримувалися набагато краще, ніж вони сподівалися. Тоді нагорода трохи зросла. А втім, традиційне ставлення Віди на них просто не діяло.

  Гноми посміялися над подібною відчуттєвістю.

  - Такий скульптор, як ви, повинен мати почуття гордості.

  - Ага, звичайно! Якщо ми закінчили, то давайте вже розпрощаємося!

  - У вас прекрасний характер. Якщо з'явиться ще замовлення, обов"язково прийду до вас.

  - Так, заради бога, тільки замовте щось дорожче.

  Хоч Віід не стримував свого роздратування, задоволені добре виконаною роботою клієнти втікали без будь - яких претензій. Але це не так важливо, адже повторних замовлень від цих гномів просто не було.

  Якщо у центрі Версальського континенту навколо Вііда було прорвано багато різних завдань, починаючи з будівництва гробниці і закінчуючи статуєю богині, то Курисо має цілком протилежний стан. Хоча тут було багато пам’яток, виставних залів, музеїв та інших культурних місць для досягнення великих ремісників, знайти підхожу роботу було дуже важко.

  - Ну ось, здається і все, - зітхнув Вінд і віддав останню виконану роботу.

  Але навіть коли всі замовлення закінчилися, він продовжував вирізати.

  'Ну, створюй, створи наші скульптури'.

  "Скульптор, чому ти все ще слідуєш за цим нікчемним шляхом?"

  Віід знову чув голоси незнаних істот.

  Він також почав співпрацювати з магазином на продаж скульптур, в який продавав всі свої вироби, створені під час хожань по місту. Саме в одному з таких візитів продавець і простягнув йому статуетку кажана.

  - Артхенд, оціни цю скульптуру.

  - Навіщо?

  - Хіба ця робота не викликає у тебе якихось відчуттів?

  Віїд недбало покрутив статуетку і простягнув продавцю назад.

  - Мене вона дратує. Ви ж знаєте, що скульптори не займаються такими справами.

  - Знаю, але я б не став просити просто так. До того ж, обіцяю, якщо віднесешся до цього більш серйозно ти не будеш розчарований компенсацією.

  - Як щодо того, щоб ви взяли мої скульптури дорожче?

  - Добре, накину ще десять відсотків зверху. Ваші скульптури користуються попитом, тому швидко розійдуться, навіть якщо будуть коштувати кілька дорожчих інших робіт...

  Ціни на скульптури то піднімалися, то знижувалися залежно від становища на ринку. Якщо з’являлося багато торговців, які хотіли придбати цей товар у Курисо, ціна зросла. Але це траплялося рідко, особливо якщо порівнювати з продажем зброї та зброєю, заради яких Тор і в королівстві приходили з усього континенту.

  Отже, якщо ціни були відповідно до попиту на ринку, навіть праці Вііда не могли продаватися за великі гроші. Не кажучи вже про те, що на їх виготовлення не витрачалося будь-яких цінних матеріалів або багато часу.

  - Кажіть, підвищіть ціну на десять відсотків? Дайте глянути ще раз.

  Віід почав детально розглядати деталі статуетки.

  - Все одно, здається, в ній немає нічого особливого...

  Виготовивши неймовірну кількість скульптур, він встиг уже виробити намечений погляд. І якщо вірити йому, статуетка кажана - а продавець віддав саме її, — ймовірно, був створений не надто високорівним скульптором і з відбивного матеріалу.

  'Скінченно невиразна мордочка, погана шліфувавка, має багато дрібних зарубок. Повна відсутність ідеї і душі.

  Віід оцінив статую як невдалу. У скульптурному мистецтві зазвичай чим більше часу майстер присвячує роботі, тим менше помилок у нього. І тут же їх назбиралося неймовірна кількість.

  - Потрібно подивитися детальні відомості, тоді буде зрозуміліше. Ідентифікація!

  Віід простягнув статуетку назад її власнику.

  - Нічого особливого. У ній немає цінності і, здається, вона зроблена напіх.

  - Правда? Яке розчарування. Її знайшли під час річки, що впадає в озеро. Я поклав на неї великі надії...

  Але поки продавець жалкував, він випадково зустрівся поглядом з кам’яним виваленням.

  Жах! Очі кажана були переповнені жахом! При огляді йому здалося, що очі невиразні, а очні яблука, як і все інше, виведені наспах. Але тепер було так дивно, що маленькі червоні намистинки рухаються. Він також зрозумів, що вони були створені з невеликих рубінів.

  Віід проковтнув і мовчки забрав скульптуру в продавця, знову взявся за вивчення. Він протир рубини кінчиками пальців і почав розглядати їх під світлом лампи.

  'Похоже, що каміння не оброблені. Але все одно, якщо їх трохи підправити і продати, можна буде з легкістю виручити кілька тисяч золотих. І вони абсолютно не підходять для вставки в таку нікчемну статуетку.

  У цю мить вискочило нове повідомлення!

  Вікід відразу ж вимовив:

  - Ідентифікація!

*

  У підземному королівстві Курисо області, що розташовувався за озером, були печерні системи.

  Причому вони були настільки заплутані, що більше нагадували мурашник, в якому знайти щось без провідника здавалося неможливим.

  Завдяки інтуїції та здатності відстежувати заляжі руди гномів зазвичай не втрачали дороги. Але навіть маючи на руках карту, представники будь-яких інших рас не вирішили б пройти далеко вглиб.

  Молодий гном Ґудольф обережно ступив у печеру.

  ' Цього разу... Я повинен знайти дорогоцінні камені'.

  У свої молоді роки він уже відомий як ремісник, який добре знався на землях довкола нього.

  - Я повинен піднести їй найкрасивішу брош.

  Гудольф мав намір подарувати свою кохану брошь з самоцвітами, які були б дорогоцінними.

  У пошуках Ґудольф зайшов у печеру Шаспен. Рубінова жила, яку він вирахував ось уже кілька днів, відповідала кудись у цю сторону.

  Зазвичай у такі місця не здавалися на самоті, але осліплений любов’ю молодий гном обережно попрямував до самого палуня.

  Йому доводилось пробиратися через темну і вузьку печеру! Рухатися дуже повільно, щоб не розбудити тих, хто спав на стактитах кажанів. Він ризикував своїм життям, щоб знайти дорогоцінні камені. І через деякий час, зайнявшись вже досить глибоко, виявив свою мету.

  - Ось вона!

  Гудольф з радістю негайно кинувся до кирки. Нарешті він дістався до місця народження високоякісних червоних рубінів, про які так довго мріяв!

  - Ці камені якраз вистачить для створення прекрасної броші.

  Гном був неймовірно задоволений. Однак під час своєї роботи він не помітив, як удари кирки розбудив зниклих кажанів. Вони розлютилися крилами і налетіли, щоб вкритися у печеру голки.

  - Ні, ні! Допоможіть!

  Гудольф, рятуючись від мишей, кинувся у печеру. Він біг, не розбираючи дороги, сліпо дотримуючись інстинкту самозбереження, поки в кінцевому підсумку не опинився біля прірви з киплячою лавою!

  Він відірвався від мишей, але здавалося, що він зовсім втратив силу. Через велику втрату крові свідомість почала затуманюватися, що вже тут говорити про рух кудись далі. До того ж він все ще був у печері Шаспен, вихід з якої перекручувала зграя роздратованих кажанів.

  - Шляхи назад немає...

  Гудольф усвідомив це, обробляючи свої добуті рубини і виготовивши їх. Те, що він всім серцем хотів подарувати коханій Джені під час пропозиції руки і серця.

  Потім він взяв маленький камінь і створив зображення Шаспенської кажана, в очі якої та вставив пару позосталих після створення броші рубінів.

  - Хоч би хтось знайшов...

  Оскільки Гудольф почувався мало, він загорнув виріб у свій верхній одяг і доковилював до невдалеки річки та кидав його зривком по течії. Сподіваючись, що річка доставить скульптуру в Курисо!

  Ось так одяг зі статуеткою кажана-кровопійці вирушили в дорогу по воді. Під час цієї подорожі входили як глибокі місця з тихою течією, так і цілі лабіринти маленьких проток із лютим напором. Коли вдарили об землю і сталактити тканину по багатьох місцях порвалася, скульптура отримала багато дрібних пошкоджень. Але, незважаючи на це, їй вдалося досягти мети в відносной цілісності і безпеці.

  Минуло більше місяця, але вона все-таки добралася до Курисо, де і була виявлена гномами. Щоб нарешті знайти спокій у скульптурній лавці.

*

  Коли Віід прозрів, то побачив усі події, пов’язані з виготовленням статуетки Шаспененської кажана.

  Дзинь!

  Дзинь!

  Вікід був ошелещений не менше, ніж якби його вдарили молотком по голові.

  Скульптурне мистецтво, яке люди завжди висміювали і ігнорували! Роботи, які ніколи не давали майстра, якщо він вкладав у них душу!

  - Я скульптор... Скульптор...

  Більше не потрібно було зосереджуватися на думці інших. Не потрібно було випрошувати низькорівні завдання. Адже справжні випробування були сховані в самих скульптурах. Роботами, завдяки яким можливо все!

  Ось що означало бути справжнім скульптором.

Глава 4. Команда

  Віід вирішив придбати статуетку Шаспененської кажана.

  Завдяки цьому власник крамниці віддав його за дешеву ціну, навіть не покривала ціни рубінів.

  - З тебе три золоті. Сподіваюсь, ти виконаєш останнє бажання Гудольфа.

  Заплутаний розповідь Віда справив сильне враження на гнома. Крім того, він не перестав мати прихильність власника.

  - Я і не думав, що у тебе такі здібності в скульптурному мистецтві. Я буду брати роботу за дві ціни.

  Це була чудова пропозиція для Віда. Тепер, якщо не витрачати багато грошей на матеріали, він зможе отримувати якийсь прибуток. Можливо, ми навіть зможемо жити тільки створення скульптур.

  - Ви впевнені, що це підвищення ціни вас не розірве? - Цікаво запитав Вііда.

  Таким чином він хотів згладити свою пихатість і зухвалу поведінку, яку зазвичай спостерігав господар крамниці до цього моменту.

  - Навіть подвійні ціни, на мій погляд, недостатньо. Артхенд, зрозумій, я сам себе не прощу, якщо роботи майстра такого рівня будуть продаватися за копійки.

  - Ну що ви... Я просто звичайний скульптор. Дякую за пропозицію, але я б хотів, щоб ви все добре обдумали ще раз, - сказав Вікі з лагідністю у голосі.

  Увесь час смиренність вважалася чеснотою. Отже, якщо б власник крамниці дійсно дав після нього задній хід своїм словам, його чекала би кара у вигляді щонайменше трьохденної ругані з усіма.

  - Іноді я зовсім не можу зрозуміти душі творчих людей.

  - ...

  - Є у вас звичка самих себе недооцінювати... Я як власник крамниці також маю власні переконання і гордість, так що, як і сказав раніше, тепер буду купувати твої роботи за максимально можливою для реалізації ціни. Дякую, що продаси їх саме в моїй крамниці.

  - ...

  Ось так Віід приобрив статуетку Шаспененської кажана, а разом з нею - і нове завдання.

  Дзинь!

  Поки здивований Віїд перетравлював інформацію, всі гноми Курісо отримали за власним повідомленням.

  Для гномів гордість за свій народ була великою. І якщо хтось не відправлявся в правий похід у ім'я помсти за свого собрата, то він більше не вважався справжнім, гідним спілкування гномом.

  - Я братиму участь.

  - Покажіть мені, де ці Шаспеські кажани!

  Воїни клялися і відразу приймали завдання. Після чого кричали:

  - Шукаймо того, у кого є скульптура Гудольфа!

  - Хто він?

  - Ми вже зібрали групу. Веди нас!

  Умить тиша Курисо перетворилася на бурю хвилювання.

  Повсюди лунали крики гномів, які шукали Віїда.

*

  Завоювання печер Шаспен!

  Воїни збиралися в похід, покинувши все, навіть найважливіші справи. Більшість ковалів мали зброю та обладунки.

  - Використай з током і не забудь повернути.

  - Бажаю, щоб ваш похід був переможцем.

  Усі гноми громади об'єдналися для досягнення мети.

  На відміну від інших місць, у Курисо жило досить мало гравців. Крім того, незважаючи на подібність між воїнами та ковальськими ковалями, останні не вважали за потрібне виконувати якусь чужу роботу і йти в бій.

  - Расове завдання... У порівнянні з людьми та іншими народами у нас є щось особливе, дивовижна справа, чи не так?

  - Ще б. Просто неймовірно, що воно походить від скульптора!

  Віду вдалося зустріти Германа. Той разом з Фін біг кудись із охапкою зброї.

  - Ось створені мною предмети. Більшість не надто вдалася, але я готовий позичити скільки потрібно.

  Хоча зі слів Германа виходило, що зброя не була достатньо хорошою, насправді вона на голову перевищувала наявні копії багатьох інших коваль.

  - Ось ми і зустрілися в Курисо, а часу й на пару словечок немає, - сказав коваля, побачивши Вініда.

  - Думаю, наступного разу його буде достатньо.

  - Звичайно. Але все ж ти вразив мене. Не думав, що скульптори можуть отримувати такі завдання.

  Вікід зустрів також інших ковалів. Наприклад, Екборина і Вамбі, що входили у п'ять тисяч великих майстрів Курисо. До речі, Герман також був одним з них. Фабіо не прийшов, але прислав обладунки зі своєю дочкою.

  Кузняни не покупилися, і зібрали багато різних речей від першого до двохсотого рівня, причому більшість з них не мали класових обмежень.

  - Що ж мені вибрати з цього.

  Вііду виділили цілу купу захисного спорядження, розрахованого на захист, а не напад! Рівень предметів був дуже низький, але багато з них можна було одягнути навіть без сили. І ось, хоч би що він робив, все було дуже важким і перетворено на товстого бегемота, який не міг навіть повернутися.

  Гноми запевняли, що така броня і опір магії допоможуть пережити війну навіть такому слабому гравцеві як скульптор.

  Але Віід негативно похитав головою.

  - Мені це не знадобиться.

  - Що?

  - Я і так не помру.

  Якби таке сталося, то це стало б жахливою катастрофою. Тому що здатність реінкарнації була б відкрита, і воскреснувши завдяки 'Силе, здатній обманути смерть', Віїд постав би перед усіма в образ неживи! Якщо все це побачать співзвучні його гноми, то простим обуренням тут вже не відбудешся.

  Але Вікід був невпевнений у собі.

  'Гудольф залишив після себе не тільки статуетку'.

  Пам’ятаючи про це, Віід знав форму Шаспенської печери і мисливські повадки кажанів. І на його погляд, у вирішальній битві йому не передбачалося жодної небезпеки.

*

  - Давайте за мною, хлопці.

  Як тільки гноми дійшли до Шаспенської печери, Віід виїхав з натовпу і швидко замахав вперед, ніби був у себе вдома. Такі дії дуже вразили воїнів.

  - Артхенд, ти в своєму розумі?

  - Скільки чашок невеселеного пива ти випив?

  Гравці почали не на жарт турбуватися.

  Для успішного виконання завдання Вііда мав залишитися живим. Їхня мета полягала в тому, щоб вигнати ворогів з їхнього народу за його наказом! Але коли багато хто побачив недосвідченість і легковажність лідера, то змінив своє ставлення до нього.

  Віід, не звертаючи уваги на вигуки, продовжував рухатися вперед. Знаючи точне розташування кажанів, він добре розумів, що ні йому, ані воїнам у порожній печері нічого не загрожувало.

  Коли ворог зупинився на місці, де пролягало приблизно п’ятсот метрів, він підняв руку.

  - Тут.

  - Що? Ти взагалі про що? - запитав, що поруч стоїть воїн Біндель.

  Він був найуспішнішим воїном серед присутніх, бо знав не тільки різні види атаки, але й міг користуватися чотирма видами зброї.

  - Ми будемо битися тут.

  - Тут? Тут же немає ніяких монстрів.

  Віід подивився йому в очі.

  - Ми заманимо їх сюди і проведемо бій.

  Воїни, що оточують нас, нахмурилися.

  - Дурниці! Як експерти у битвах ми візьмемо цю частину на себе.

  - Так. А ти просто відпочивай у безпечному місці.

  - Як можна їх заманювати сюди, якщо ти навіть не знаєш швидкості кажанів! Крім того, ніхто з нас не взяв із собою луки.

  До цього моменту гноми поважали Віїда за те, що той став ініціатором такого рівня. Але тепер довір’я Свідків втратило своє.

  Деякі види монстрів просто неможливо залучити битися в якесь визначене місце! З іншими, сильними, як боси, було досить важко битися, навіть підготувавшись. Отже, для внесення таких речень гравцеві спочатку треба було пережити щонайменше десяток навантажених боїв з різними противниками.

  Гноми продовжили рух, проходячи повз ігнорованого ними скульптора.

  Тоді він витягнув скульпторський ніж і порізав своє передпліччя.

  - Що ти робиш? - Він закричав.

  Всі замерли. Гноми й припустити не могли, що Віід вирішить вчинити самогубство! Але якщо він помре, то завдання не тільки провалиться, але й ті, хто бере в ньому участь, отримають величезні штрафи.

  Поки гноми стояли в замішанні, Віїд спокійно вимовив:

  - Войско гномів, приготуватися до бою!

  - Що?

  - Він досі за своє?

  Він швидко пояснив:

  - Далекість зору Шаспеських кажанів - двісті метрів. Але джерело крові вони чують у радіусі шестисот метрів і визначають його як жертву.

  - ...

  - Через звивисті печери відстані можуть різнитися, але тут практично пряма дорога. Тут низький стеля і безліч сталактитів, отже ці творці не зможуть літати досить швидко. Зараз наш шанс. Звільніть гномів, приготуйтеся до бою!

  Під тиском Віїда гноми витягли зброю і настроїлися на бій.

  'Що за ... Чорт забирай, що за звуки попереду?

  'Здається, вони летять сюди ...'

  Із гучномовцем зграя кажанів з’явилася із темряви.

  - Вони справді прилетіли.

  - Ворог!

  Воїни, які заздалегідь приготувалися до роботи, відразу ж зустріли противників — енергійно заробляли сокирами і молотами. Але через високу швидкість кажанів і темряви в печері ефективність дій гномів виявилася не на висоті.

  Якщо б серед присутніх були священики, то за допомогою божественної магії група могла б легко відпасти навіть у ситуації, але, на жаль, тепер їм доводилося покладатися тільки на себе. Воїни воювали з противниками, вірячи у своє здоров'я, витривалість і силу озброєння.

  У цей момент пролунав Левійний рів Віяда:

  - Змінити побудову! Встати в колону по п'ять!

  Всередині печери рів просто оглушився.

  Вікно подібного повідомлення з’ явилося перед кожним гномом.

  Повсюдним учасникам війни був той, хто брав участь у будь - якій битві. Тому що якщо він низький, то гравці не могли на повну залучити в них захист і магічне протистояння. Завдяки збільшенню Боївого духу ефект замішання від нападу великої кількості противників і до того ж зросла й удача!

  - У шеренгу по п'ять!

  Повторно пролунав рів Віяда. І хоча це не було другим разом, але шум вийшов з-під контролю: ехо ще довго блукало печерою.

  - По п'ять в ряд!

  - Встаём вп'ятиром! Давай!

  У розпал бою гноми перебудували ряди по п’ять воїнів. Вони не розуміли, чому це робиться, а просто виконували наказ.

  Найдосвідченіші з них були вражені, але також вистраждалися в ряд.

  - Те, що ми зараз чули - хіба це не лицарський уміння для управління групою?

  - Цей ефект... Ніколи не чув про навики, що підвищують Бойовий дух.

  Не минуло ж і пари хвилин, як у тих гномів, що будували гноми почали проколювати думку:

  "Так, різниця ж ніяка".

  Побудова не дуже полегшила ситуацію. Якщо колись гноми билися розсередково, то тепер вони робили це стоячи поруч і іноді заважаючи один одному. Крім того, печера не була ідеальною: іноді в одному місці було лише чотири воїни — шість чоловіків.

  Після того, як останні гноми нарешті вишикувалися, пролунав новий рів Віїда:

  - Ведучая шеренга, три кроки вперед! Друга шеренга, залишатися на місці!

  Воїни, що стояли попереду, добре зрозуміли, як це стосується їх і рішуче зробили три кроки вперед. Між першими двома шеренгами виникла невелика відстань, і тепер ті, хто стояв перед ними, мусили зустрічати всіх противників.

  - Друга шеренга, прикривати провідну!

  У другому ряді гноми почали наносити удари головним чином за кажанами, які атакували спини по їхніх землях. Завдяки тому, що гноми були дуже об’єднаними людьми, вони легко виконували подібний наказ.

  - Ведучая шеренга, ще три кроки вперед. Друга шеренга, три кроки вперед; третя - закривати спини другий!

  У цей момент гноми зрозуміли, як треба діяти.

  Вони лише заплутували свої ряди, бо боялися кажанів і тільки на себе рахувалися. Через відсутність допомоги від союзників воїни не могли нормально зустрічати противників, оскільки постійно вертілися, боячись нападу зі спини. Отже, кількість кажанів майже не скорочувалась, а поранені вороги встигали відлетіти назад і невдовзі повернутися в бій.

  Але, згідно з Віадою і вціліючи у колоні, бій став набагато легшим. Тепер воїни повинні були боятися нападу тільки спереду і зверху, а спину захищали зібрати по зброї.

  Але це усвідомлення обійшлося недешево. Ще до того, як вони повністю вибудувалися, кажани начисто розгромили шосту і сьому шеренги. Через темряву противники просто обліпили гномів і висмоктували їх до останньої краплі крові.

  Зате залишилися шеренги були під прикриттям один одного, так що, якщо комусь в спину зачепилися кажани, які стояли позаду воїни швидко їх збивали.

  'Ми зможемо перемогти'.

  "Впертися заради перемоги!"

  Очі гномів загортали, як ліхтарі; знову пролунав Левовий рїв.

  - Всім шеренгам - вперед. Розгромувати противників!

  Гноми бойко рухали своїми маленькими ногами.

  Колона, яка не зупинялася без зупинки, раз у разом зі своїми навалив велетенський купець кажанів. Серця гномів шалено тряслися. У них ще ніколи не було такої битви!

  Зазвичай бій у тісному просторі в п’ятирому або шині було досить важко. Але зараз понад сто гномів діяло спільно. Незважаючи на велику стаю кажанів і відвоюючи крок за кроком нові позиції, вони відчували неймовірне відчуття задоволення та гордості.

  Тут почулася нова команда Віяда:

  - Швидше!

  Темп бою збільшився.

  'Бышайте, швидше, хутко!'

  Впевнені в собі, наче мантру, гноми рвуться вперед.

  Розміровий рух змінився швидким кроком. Ті, хто налетів на круту шеренгу, зміталися в мить оку і ті, що пролітали далі, попадали на третю, п’яту й усміхались перед лицем восьмишеї шьоренги.

  Гноми більше не боялися за себе: ті, що мали підвищений Бойовий дух, керовані вказівками Віїда, вони перетворилися в єдину смертоносну машину, яка змітала все на своєму шляху.

  - Вперед!

  - Швидше!

  - Вперед! - хором повторювали вже ті, що бігають гноми.

  Для них цей бій став найбільш захоплюючим за весь час гри. Ніхто з гравців не думав, що в темній і вузькій печері можна так битися. Кожен з них зараз викладався як ніколи раніше.

  - Шеренги, починаючи з провідної по третій, примкнути до лівої і правої стінами печери. Четверта шеренга рухається вперед, не звертаючи жодної уваги. Ведуча шеренга, після проходу всіх, зайняти місце останньої!

  Ще нещодавно ті, хто стояв попереду гноми були стурбовані своїм становищем. Оскільки вони бачили головний потік кажанів, їхня витривалість і здоров’я були досить швидко знижені. Але, не бажаючи підводити інших та втягнутися у бій, воїни вирішили триматися і мовчати до останнього. Вони добре усвідомлювали, що ключова шеренга є важливою і якщо її розпадання може бути повністю зруйнований.

  Віід розумів почуття тих, хто стояв у передовій лінії гномів, так що в той момент, коли їхні сили почали підходити до межі і тривога зросла, він дав наказ про зміну позицій.

  Воїни, що наражалися попереду, розташувалися по боках печери і з усмішками зустрічались заміною гномів із четвертого шеренги. Ті ж з радістю привітали своїх братів:

  - Молодці.

  - Хороша робота.

  Очі гномів горіли від упевненості!

  Але душами вони об’єдналися, як ніколи раніше.

  - Вперед до кінця!

  Нова команда Вііда підстебнула шеренгу гномів, що вели вожді. У той же момент рух, здавалося, ще більше прискорився, і вони що їсти сечі почали винищувати все не втікаючих противників.

  Тільки тепер гноми почали усвідомлювати, наскільки величезною була зграя кажанів.

  'Якби ми діяли як зазвичай, цей бій став би для нас справжнім випробуванням'.

  'Смагли б воїни так само ефективно боротися без подібного побудови?'

  Раптом, наче грім серед ясного неба, до гравців прийшло усвідомлення того, що насправді зробив Віід.

  Змінюючи провідну шеренгу ще п'ять разів, гноми змогли розмітати зграя противника. Але завдяки змінам у лавах, солдати все ще мали достатньо сил.

  - Всі назад!

  Гноми без коливань повертались в сторону Віїда. Без сумніву, зараз він мав повний контроль над кожним з бойців. Гравці, які були впевнені у ефективності командування, охоче слухалися будь - якого його наказу.

  - Вперед, добити решту!

  Не можна було випускати з уваги тих кажанів, що пролітали повз або залишалися пораненими на землі, через які скаплювалися за спиною. Коли гноми розірвали головну стаю противників, вони робили той самий шлях у зворотному напрямку, щоб добити всіх остаточно і зібрати випалий раніше речі.

  У світлі останнього воїна на ім'я Біндель і звернувся до Віди:

  - А яким чином будуть розподілені випалені речі?

  Це питання цікавило всіх, тому що гноми з провідних колон мали більше можливостей збирати речі. Водночас вони не могли відволікатися, інакше через їхню жадібність все побудову розвалилося б.

  Таке питання не можна було ігнорувати, особливо в ситуаціях, коли у сутичках брали участь багато гравців.

  - Все, що випало, можна збирати на власний розсуд. Але якщо ви візьмете більше, ніж зможете знести, і ваші швидкість та ефективність зникнуть, я зроблю все можливе, щоб раз і назавжди виключити вас з бою й відібрати все.

  - ...

  - Битва буде продовжуватися до кінця печери в цьому ж темпі, так що приготуйтеся, воно вам ще набридне до огиди. Тому краще збирати речі помірно, щоб не постраждали бойові якості, а разом з ними і здоров'я...

  Гноми закидали головами.

  Коли виникає таке запитання, вони погодилися залагодити пожадливість. Адже в разі порушення цього правила їх могли атакувати власні склади. До того ж бій ще не закінчився, і попереду буде безліч можливостей отримати цінні речі.

*

  Полювання на Шаспінських летючих мишей!

  З кожним наступним зіткненням з ворогами дії шеренгу воїнів, завдяки отриманому досвіду, ставали все ефективнішими та руйнівнішими.

  - Швидше! Швидше! Швидше!

  - Вперед!

  - Знищити всіх!

  З шаленою ревністю гноми неслися углиб печери до логіки кажанів.

  Раніше ніхто з них і подумати не міг, що в таких вузькіх та темних печерах, де місцями не те що людині - гному довелося повертатися, щоб пролізти далі, можна вести такий динамічний і запеклий бій.

  Деякі з них не могли стримати свою радість.

  - Якщо це все завантажити на сайт Королівської дороги, підніметься така галасу.

  - Так, це відео всіх поставить на вуха.

  У Курисо воїни мали досить високі рівні, тож не дивно, що серед них були гравці з зареєстрованим Залом слави.

  Віїда не сприйняла цих розмов.

  Гравці виконували завдання разом, тому що не мали монополії на запис бою. Крім того, у цій ситуації він не міг оголосити факт своєї участі. Якщо люди побачать його у образі гнома, то їм не важко зрозуміти клас і навіть таємницю перевтілення.

  Віід пристосувався до своїх почуттів і зосередився на чомусь важливішому.

  - Хм-м, сльози летючих мишей ... Думаю, для чарівників це важливий реагент.

  Вікід намагався збирати тільки легшу і коштовну здобич, навіть при тому, що на відміну від інших, йому не потрібно було брати участь у війні, та й позбавлення всіх зібраних речей в разі перевантаження не загрожувало.

  У цій битві Віід здобув небачену владу і вплив гравців. Багато з них діяли повністю, щоб побачити його накази. У той же час, хоча він і не брав участі безпосередньо в битві, завдяки тому що був скульптором, ставлення інших гравців до нього залишалося цілком привітним.

  "Цікаво, скільки може винести скульптор?"

  'Він вніс великий внесок у бій, та і завдання ми отримали, по правді кажучи, тільки завдяки йому ... Бідолаха, здається, багато він в цьому поході не запрацює".

  Війду навіть співчували.

  Гравці просто і уявити не могли, що всі його таємні кишені вже були забиті предметами, які переважили своєю цінністю все майно в рюкзаку будь-якого іншого гнома!

  Все тому, що між діями Віда і звичайних гравців була величезна різниця. Якщо показати всім іншим місце з купою скарбів, то вони потурають своїй пожадливості і намагатимуться схопити якомога більше речей. В той час як Віід швидко пробирався по ньому поглядом. При цьому він навіть не дивився в сторону дешевих речей. Даючи гномам можливість підібрати перші предмети, він вибирав момент, щоб непомітно прибрати найдорожче.

  Ось у такому темпі гноми дісталися до кінця печери.

  - Він тут! - Почувся крик з провідної шеренги, першої виявивши останки гнома.

  Віід пробрався через ряди воїнів і знайшов осушене кажанами тіло, яке більше нагадувало мумію. Гудольф був також основним брешелем, виготовленим в останні години життя.

  Дзинь.

  Він обернувся і закричав:

  - Це кінець. Повертаймося назад до Курисо!

  Так гноми успішно завершили нелегке завдання.

*

  Після повернення до Курисо вони знайшли Джену, щоб віддати їй рубінову брошку. Оскільки Вікід був зачарувальником завдання, він і говорив з дівчиною, в той час як інші гноми просто спостерігали.

  - На жаль, у мене погані новини для вас. Гудольф... Любив вас найбільше на світі, і в кінці його останнім бажанням було віддати вам цю брош.

  - Хнык-хник!

  Дівчина, що плакала тремтячими руками, почала падати на коліна.

  - Як же так, Гудольф, ти покинув мене...

  Дзинь!

  Отримавши звіт про успішне закінчення завдання, гноми загострили від радості. Але Вікід не звертав уваги на них, а лише сумував за Дженом.

  "Люді ніколи не зрозуміють, як боляче тому, хто втрачає близьких ... Принаймні, поки не відчують цього на власній шкурі.

  Вікід думав про своїх батьків. Найближчі люди, які залишали своїх дітей напризволяще, напевно в останню мить не могли бути спокійними.

  Джена, яка плакала, відчула на собі силу встати.

  - Я не повинна більше ридати, не буду поводитися так. Гудольф не хотів би бачити мої сльози по ньому.

  - Тоді що ви будете робити?

  - Ця бреше не тільки доказ його любові, але й пропозиція руки і серця. Так що з цього моменту і до кінця я буду жити як його дружина.

  Жінки гномів були дуже категоричними в деяких питаннях.

  У цей момент Джена трохи заспокоїлась і навіть посміхнулася.

  - А вам... Я впевнена, що Ґюдольф хотів би передати його рубінова руда. Я буду молитися, щоб ви знайшли багато гарних рубінів при його розробці.

*

  Віід зареєстрував шахту в адміністративному центрі Курисо.

  Рубінова копальня Артхенда в печері Шаспен!

  У зв’язку з відкриттям нового родовища адміністрації було оголошено про те, що нові воїни та ремісники добувають там рубіни. Навіть якщо Віду доведеться віддавати 60% вартості на обслуговування рудника, прибуток отримувався величезним.

  Крім того, з поступовим зростанням безпеки в печері у майбутньому він зможе скоротити кількість наймачів для охорони воїнів і прибуток ще більше зросте.

  - Хороша робота, Артхенд.

  - Ага. Особисто для мене це завдання вийшло найвеселішим і найшвидшим з усіх, що потрапили в Курисо. Якщо буде ще робота, клич, навіть якщо винагорода буде маленькою.

  Ті, хто брав участь у війні гноми, також розірвали радість.

Глава 5. Битва з Рукою смерті

  У скульптурах Вікіда було знайдено джерело нових завдань.

  Статуетка Дівча сльози!

  Він знайшов її закопаною на узбіччі дороги.

  - Ідентифікація!

  Рівень складності E!

  Віід знайшов ту дівчинку. Але з моменту створення скульптури пройшло досить багато часу, і сьогодні вона вже стала дорослою жінкою! І робила, як і її мама колись шити.

  - Вибачте за занепокоєння, можна з вами погратися? - Сказав Віід з посмішкою на обличчі.

  Він приніс з собою таку улюблену панночкою яблукову медовуху і дійсно десь із півгодинки грався з жінкою.

  - Ви здійснили мою мрію дитинства. Я зробила цей одяг... Візьміть.

  Віід отримав створену вручну мантію! Цей одяг небесного кольору призначений для магів з 130 рівня. Не надто високорівневе, але дуже цінне.

  Магі не особливо переймалися своєю охороною. Вони повністю зосереджуються на відновленні манів та уроні, коли грали найбільшою атакуючим силою. Отже, зовсім не важливо, наскільки високими є захист чи приближення до здоров'я, головне - чим і мала ця мантія - це збільшення швидкості створення заклинань та обміру мани, завдяки чому вона й коштували приблизно сім тисяч золотих.

  На відміну від палиці, одягу, що впливав безпосередньо на бойові якості, магам у грі було важко знайти і тому високо цінувалися.

  Загалом, вийшло просто величезна нагорода за таке легке завдання.

  - Можна сказати, що скульптури - це квіти справжнього мистецтва!

  Тепер Віід не шкодував хвали для скульптурної майстерності.

  - Ласкаво просимо, Артхенд!

  - Вітаю шанованого вартового. Можна увійти?

  - Тобі тут завжди раді!

  Віід зайшов у будинок вартового, з яким подружився завдяки лесті та недорогим подарункам. Він зробив це, щоб отримати доступ до скульптури.

  Між людьми і гномами Курисо існувала велика різниця. Якщо перші художники завішували свої будинки картинами та витворами мистецтва, то в них не було жодного уявлення про дві статуї. Деякі з них не мали жодного сенсу. Але були і такі, що вели до завдань або ж щось символізували.

  - Схоже на надзвичайну роботу...

  - А? Ця скульптура дісталася мені від предків.

  - Можна подивитись на неї ближче?

  - Звичайно. Для мене буде честю, якщо такий великий майстер оцінить мою скульптуру.

  - Дякую. Ідентифікація!

  'Дозвольна істота..."

  З якоїсь причини здавалося, що складність завдання буде високою.

  Віід вирішив, що справа досить серйозна.

  'На їхньому місці я б ніколи його не простив'.

  Якщо майстер в поті обличчя заробляє один золотий, а тут з'являється сусід, який легко отримує два і то й три золоті за те ж... Менше, ніж моральним шоком і розчаруванням в собі, тут не відокремлюєшся!

  На цей раз проблема завдання досягла рівня С!

  - Думаю, і цього разу буде чудова нагорода.

  Замість того щоб воювати з людиною на мечах, він мусив перемогти її в бою.

  Вік досить швидко знайшов гнома, за виглядом якого з високою ймовірністю і приховувалась "диявольська" сутність. Коли гравці робили якийсь гарний предмет, поруч з ними з'являвся гном, який створював щось ще краще.

  Звали його Рукою смерті!

  - Кхы-хе!

  На відміну від звичайних веселих гномів, він часто і противно сміявся і дійсно був підкований у створенні предметів. І вже встиг прославитися в Курисо своїми непередбачуваними діями.

  'Якщо він не п'є пиво, то не залишиться місця для сумнівів".

  Вікід витратив цілий день на спостереження за Рукою смерті і переконався у своїх припущеннях. Гном, який не п'є пиво, точно не міг бути нормальним! Останні ж сумніви відпали, коли, вставши спеціально неподалеку, Віісто запропонував випити підозрілого гнома, і той не виказав ніякого інтересу.

  - Гей, покажися, таким мечем не можна навіть арбуз перерубати.

  - Кхы-хе...

  Саме в цей момент Рука смерті стояв навпроти чергового розчарованого гнома-ремісника. Цей гном витратив усі свої заощадження на придбання якісного матеріалу, з якого мріяв створити прекрасний костовий меч! Використовуючи вбогу кістку огра і витрачаючи багато часу на роботу, ремісники врешті - решт розбіглися радісним криком:

  - Так! Нарешті я закінчив перший офігенний костовий меч!

  Але перед тим, як він встиг розділити радість з іншими гномами, до нього підійшов Рука смерті.

  - Хы-хи. Так-а, мабуть було важко. Як ти зробив такий меч?

  Ремісник витратив на виготовлення меча кілька спроб, з яких лише остання виявилася успішною.

  'Їдва и...'

  Гнон з косяним мечем в руках зосередив всю свою увагу на Руці смерті.

  'Та ні ж... Не цього разу.

  Для виготовлення меча немає більше матеріалу, ніж залізо. Змінюючи його форму плавленням і килимом, можна досягти надзвичайної міцності виробу. Не кажучи вже про подальшу шліфувальку, яка дасть зброї довготривалості.

  На відміну від заліза, виготовлення костяного меча для помилки не було достатньо крихким.

  Навіть ковалі з високим рівнем майстерності не могли ось так запитано, без знання властивостей матеріалу, при відсутності досвіду, створити якісне зброю.

  Рука смерті зробив кілька спроб з різними кістками, а потім взяв і витягнув кістку огра.

  - Хех, а адже вона зберігалася у скарбниці ...

  Після цього він почав швидко працювати і через деякий час закінчив свою зброю! Огра, яку отримав меч з кістки, була набагато кращою і вродливішою від того, що зробив ремісник.

  Але Рука смерті взяв і кинув свою зброю на підлогу, після чого його розламав.

  - Знову невдалий твір! Цим мечем і арбузом не наріжеш. Та що там арбуз... Яблучко! Ні, навіть банан не можна цією нікчемною зброєю розрізати!

  - Кхы-хе!

  Поки Рука смерті сміявся, його жертва гірко плакала.

*

  Вікід без попередження присів поруч з Рукою смерті.

  - Що б таке зробити? Поки немає досвіду, важко що-небудь створити.

  Він став більш схожим на новачок у скульптурному мистецтві. Витягнувши простий гумок початку, протягом наступних десяти годин Віід ретельно вирізав скульптуру протеїнів. З них близько чотирьох годин пішло на хвіст, два - на голову, інші розділилися між торсом і лапами, які він так до кінця не досягав.

  Унаслідок цього в тварин, які отримали таку ж кількість речей, не було місця для мініатюрних щічок. Через це мордочка підходила більше до ласки чи борсуку і її розмір нагадував дикого кабана. Звичайно, неможливо було роздивитися білку в цій роботі.

  - Кхы-хе...

  Коли Рука смерті побачив кінцеву скульптуру протеїнів, вона не могла стримати сліз. Як і будь-який інший гном, він не бачив в цьому 'шедеврі' нічого, крім величезного провалу.

  Віід знову взявся за ґум.

  - Нічого страшного, невдачі - це етап на шляху до створення чудових робіт!

  Цього разу він збирався вирізати слухняного і працьовитого бика.

  Вікід доклав ще більше зусиль, щоб створити нову скульптуру, але в результаті не було ніякого сліз. Товщина і довжина кожної ноги розрізнялися, хвіст сягала лише одного сантиметра, а голова з великою тріщиною просто чудом трималася на шиї. Як і в попередньому випадку, мало хто розпізнав би у цьому створенні вола.

  До того ж, коли Віід зробив останні штрихи і поставив роботу на землю, її ноги просто не витримали ваги, і, завалившись на один бік, скульптура розлетілася відразу на кілька шматків. Просто жахливе видовище для будь-якого творця.

  Зв'язані з скульптурою характеристики почали ще більше погіршуватися.

  - Кхы-хе! Їху-хі-хи!

  Рука смерті сміявся пуще попереднього. Крім того, Віїддіоди зацікавились тим, що обожнювалось чужими невдачами.

  - В принципі, мені немає потреби втручатися, якщо подивитися, як він все робить, але ...

  Його погляд впився у сумно сидячого Віда.

  - Я повинен стерти його в порошок, щоб він ніколи більше не міг створювати скульптури!

*

  Скульптурний поєдинок між Рукою смерті і Відом!

  Новина швидко розлетілася по маленькому Курисо.

  Рука смерті до цих пір встиг висміяти майже всіх майстрів поселення. Але цього разу йому вперше треба було зробити поєдинок, і тому результат був важко прогнозувати.

  Віїд негайно став гарячою темою для всіх гномів, які розпилювали пиво в таверні.

  - Якщо думати неупереджено, як думаєш хто виграє?

  - Мабуть, Рука смерті.

  - Ні вже. Я вірю, що Артхенд впорається і улете ніс цьому прохітдею.

  Воїни, які ходили до Шасена в печеру, були повністю по стороні Віїда.

  - Думаєте, навички скульптора так легко отримати? Він, можливо, і показав себе хорошим стратегом в невигідному бою, але досвід створення скульптур це йому не замінить.

  - Хочеш посперечатися?

  - Давай! Той, хто програє, купить переможцю випивку протягом ста днів.

  - Як побажаєш. Дві бочки пива сюди!

  На якийсь час таверна перетворилася на тоталізатор, де розігріті і заінтриговані гноми складали між собою одну пару за іншою.

*

  Для своєї скульптури Рука смерті вибрав Примарного лицаря з королівства Валгест.

  Свірепогова армія, яка б’ється верхи на бойовому коні! Коли цей монстр з’явився, всі навколишні створіння тремтіли від страху.

  - Кхы-хе-ехи.

  Рука смерті дуже спірно взявся за роботу над Примарним лицарем. Оскільки скульптура була дуже велика, він використовував її як форму обпеченої глини.

  - А скульптура - дійсно важке діло, - сказав він і награно важко зітхнув.

  Віід зі свого боку видав болівій стогін розуміння. На його погляд, поки що у руки смерті не сильно і виходило: ноги коня мали таку товщину, що більше підходили якогось бика. Але тут 'гном' зробив кілька швидких рухів, підправивши торс і змінивши ноги так, що одна з них навіть виставно завмерла в повітрі.

  - Ох, я не збирався так робити... Мені просто пощастило...

  Однак його рот постійно розпливався через злість.

  У такому ж темпі противник Віяда передав кожному м'язу пишучого життя тварини, точно вирізьбив кожну деталь воїна від шпильки до кольчужих ланців у обмундиндуванні. Отож, дуже скоро перед глядачами з'явився Примарний лицар Валгеста.

  - Фух, хто б міг подумати, що я можу створити щось подібне ... Сумніваюсь, що у світі є більше нікчемної роботи. Але якби хтось створив її, мабуть йому варто було б померти за свою бездарність. Нет... Він навіть не заслуговував смерті.

  На підтвердження своїх слів «гном » розплакався.

  - О боже, мені не варто більше створювати скульптури. Я не маю права робити це з такими скромними навичками! - Сумно вигукував Рука смерті.

  Гноми, які прийшли поспостерігати на змагання, прикусили мови.

  - Здається, з'явилася ще одна жертва.

  - Ага, сьогодні він діє дуже жорстоко, не залишаючи противнику і крихти надії для створення хоча-небудь порівняйної скульптури.

  Пихатість гнома вже розбила руки смерті.

  - Але цього разу противник Артхенд, хіба це нічого не змінює?

  - Ну, просто так він не здасться. Це точно.

  Звичайно, гноми не знали, наскільки вмілими є Віди. Але оскільки він отримав завдання складності В, вони думали, що у нього хоча б початковий рівень скульптурної майстерності.

  Віід дістав гумок початківця.

  - ...

  Гноми та Рука смерті не відходили слідом за кожним його рухом. Однак, поклавши ґум на вагу і трохи подумавши, він опустив руку.

  Відновлюю подих.

  - Ах!

  - Невже здався? - Викрикнув хтось від нетерпіння.

  Віід подивився в сторону крикуна і байдуже сказав:

  - Ні. Просто мені нічого не потрібно.

  Після цього, не доставивши матеріал і відклавши ґумовий різак, він почав водити руками по повітря. Спочатку нічого не було, але потім почало з’являтися слабке сяйво!

  Вікід тихо прошепотів:

  - Прийшла пора для справжнього мистецтва.

  Створення скульптур із матеріалу - досить просте заняття. Його світло - це ще складніша справа, яка веде до додаткових бонус художньої цінності роботи. Однак справжнє мистецтво місячного світла мало намір створити скульптури за допомогою самого світу.

  Лути, наче нитки, просочувалися крізь пальці Віди.

  - Ого! Що це?

  - Здається, магія... Гном, який використовує магію?

  Глядачі мимовільно підходили вперед. Він став центром Усесвіту, творцем на якому було встановлено світло. Рука смерті не могла відірватися від того, що відбувалося.

*

  Тонких струмків світла переливалися калейдоскопом квітів. Ці глибокі і прекрасні відтінки було важко описати якимись словами.

  І серед цього свічки руки Віди танцювали незнаний танець.

  'Збирати. Зав'язати. Розподілити. Пролити. Розгорнути. Не повинно бути... жодної помилки.

  Вікід повністю занурився в роботу. Вперше після того, як він почав вчитися, то вирішив відкрити скульптурне мистецтво місячного світла в умовах, коли помилка не дозволена. Він дуже обережно вивчав нові технології і намагався переосмислити та застосувати знання, отримані при створенні дерев’яних чи кам’яних скульптур.

  Скульптурне мистецтво місячного світла. Щоразу, коли Вікід напружував пальці, він з’являвся насиченішим і втратив ману. Це була тоненька і небажаною робота з регулювання розміру та кольору світла. Важка праця у створенні скульптури, яка може по своїй складності перевершити навіть Піраміду в королівстві Розенхайм. Скульптура, яка може стати найбільш неймовірною роботою, коли-небудь створена кимось без обробки.

  Вікід готувався до цього протягом кількох місяців. Під час створення робіт мана витратила в залежності від рівня навичок, і саме зараз, після всіх створених 'слухованих" скульптур, Після підвищення рівня він міг спробувати це зробити, застосувати вищу техніку скульптора - мистецтво місячного світла!

  "Мої навички не такі хороші, як хотілося б, але..."

  Вік почав свою роботу з кольору. І першим став палаючий червоний.

  'Ні, не годиться. Занадто викликаючий і яскравий'.

  Агресивний колір не підійшов би жодній скульптурі, так що Віїд продовжив рухатися поки крізь пальці не пробився жовте світло. Але він також не був готовий виконувати свою роботу. Тоді пішли зелений, оранжевий, синій, чорний, фіолетовий... Кольори змінилися один за одним. Цей калейдоскоп приховував до себе погляди всіх людей.

  Вікід ж від розпачу занурився в дитячі спогади.

  'Чорт! Я не можу зрозуміти, який же мені потрібен.

  Він ніби знову опинився в школі, коли через бідність у нього було всього вісім кольорових дрібниць. Тоді він також не міг вибрати потрібну для малювання річ.

  Щоправда, колір постійно змінювався і визначитися стало важче. Адже тепер перед Геном був не приємний колись набір з 48 або 60 дрібних, а тисячі, десятки тисяч м'яких кольорів, які відрізняли насиченість і яскравість.

  Віід вирішив довіритися інтуїції.

  'Ну, можна вибрати не найгарячіший, а той, що зачепить за душу'.

  Перед очима все ще милились тисячі варіантів. Звичайно, після вибору можуть залишитися жалості, але іншого виходу він не бачив.

  'Все. Ось цей.

  Остаточно віддаючись почуттям, Віід зупинився на яскраво-сіребраристому з синім. Сріблистий колір, який перелився синіми відтінками. Саме ці слова використав у своєму житті не більше восьми кольорів Хен.

  Дзвін зі світла, що проходив між пальцями Вііда до цього моменту, відразу зник. Тепер в його руках залишився тільки ніжний серебристо-синій світло.

  І це стало початком місячної скульптури.

  'Що ж тепер зробити?'

  Перелякані Вікіда випарувалися в ту ж мить, як він подивився на світло. Скульптурне мистецтво було повністю зав'язане на матеріалі, тому що не кожен з них підходив для певних робіт. І, звичайно ж, Віада мала кілька задумів щодо майбутньої скульптури, адже він спочатку хотів використовувати в поєдинці техніку місячного світла.

  'Союн. Я створив її вже стільки разів, але ніколи - з використанням лише світла, а в подібному сповненні вона стане майже богинею.

  Насправді Віід добре розумів, наскільки важко створити скульптуру людини із світла. Для цього потрібно мати риси, красу і особливо реалістичність шкіри. Тому зараз робити Союн він не збирався, але коли-небудь, в майбутньому, це стане для нього гідним викликом.

  'Ляжний дракон і виверни теж будуть непогано дивитисяся'.

  Використання образів у роботі може відсвіжити досвід. Але, вдивившись у палаючий серебристо-синій світло Віід того ж самого моменту прийняв рішення.

  "Создам скульптуру, відповідну цьому відтінку".

  Замість того щоб відтворити одну з відомих робіт Вііда, він вирішив триматися голосу серця. Він почав плести в повітрі пальцями. І, дотримуючись його зусиль, світло зміщалося, розшарувався і вагався.

  Вперше Війду в роботі не потрібно було щось вирізати! Скульптури зі світла будувалися за іншими принципами, що ґрунтувалися на таких рисах, як уважність і ретельність.

  Пальці Віда були обережні, наче він грав на невидимому музичному інструменті. Товщина, відтінок, довжина та інші параметри світла повністю залежали від інтенсивності і тривалості його натиснення. Створення місячних скульптур вимагало надзвичайної зосередженості і емоцій.

  Для всіх людей, Вікіда був джерелом неймовірної харизми. Глядачі не могли відірвати очей від цих рухів, від таїнства усмирення світла скульптором! Здавалося, якби зараз Віяда вдарила блискавка, він би навіть цього не помітив.

  Час пролетів непомітно, і нарешті, пара крил, які Віід і створював із серебристо-синього світла, була завершена!

  Окинувши скульптуру поглядом, Віід вимовив перше, що спало на думку:

  - Крила світла.

  Якби інші дізналися, що саме Віід підбирав назву для свого творіння в цю хвилину, вони б розчарувались. Це була фантастична робота, створена з прекрасного сяяння.

  Губи Вііда мимовільно розлилися в теплому усмішку.

  - Як завжди, мої назви - найкращі.

  - Так.

  Вражає уяву робота!

  До цього часу Віід створив кілька творів з використанням місячного світла, але на цей раз він зробив справжню луну. Історична цінність скульптури перевершує будь - які попередні роботи.

  Але тут, замість того щоб радіти, Віід впав на землю і закричав:

  - Нещаслива! Яка жахлива і невдала робота!

  - ...

  Обібралися навколо гноми мало не встигли. Але їм вистачило мудрості, щоб не почати ображати того, хто кричав на нього.

  'Кажися, розумом тронувся, божевільний гном!'

  "Создав таку скульптуру - і кричить, що вона невдала. Він що, знущається?

  Серед присутніх не було нікого, хто б здогадався про можливість створення таких робіт. Тож не дивно, що реакція Віда з’явилася божевіллям.

  А той в цей час продовжив:

  - Бездарність, яка ж я бездарна, краще б я помер. Хнык-хник. Як я міг створити таку паршиву скульптуру?

  - ...

  - Це все через нещирість. Треба було ще більше намагатися.

  Насправді ж ця місячна скульптура стала для Віда найскладнішим творінням. Підтримання рівномірного світла і відбиття світла вимагало постійного контролю відчуттів на кінчиках пальців, через що у нього не було ні миттєвості для коливань або нерішучості. Кожен рух вимагав надзвичайної довіри. Отже, хоч ніхто з присутніх не помітив, як пролетіли ці чотири години, Віід був заморожений від ніг до голови.

  - Рука смерті.

  - А? Навіщо тобі... Я? - Невпевнено запитав 'гном'.

  Його обличчя було видно, що він все ще перебував у замішанні від того що сталося.

  Вікід, повернувшись до нього, продовжив:

  - Я прошу вибачення.

  - Чт... Що? Чому у мене?

  - Ви були праві. Такий бездарний скульптор, як я, недостойний створювати роботи.

  - ...

  - Зараз я зробив своїми кривими руками настільки паршиву скульптуру, що мені від сорому хочеться втиснутися.

  Насправді в роботі дійсно був невеликий дефект. Сам по собі крила мали бути симетричними, і якщо придивитися до них, то можна було помітити, що вони трохи відрізнялися розміром.

  Звичайно, цей маленький дефект ніхто, крім Вііда, зараз не бачив. Настільки важко його було розгледіти неозброєним оком. Але якщо взяти до уваги, наскільки складно створити ідеальну роботу, то перша справжня місячна скульптура була дуже близькою до успіху.

  Загалом, її найвищий, Грандіозний статус про це і говорив.

  - Як же мені соромно. Якби тут була миша діра, я б її забив. Такий бездарність, як я, немає місця на цьому світі.

  Він же, вставши в очі Руці смерті, почав бити його словами:

  - Ви казали, що мої скульптури паршиві. Було б краще, щоб такі, як я, більше не створювали ніяких нікчемних робіт. Що ви думаєте про це, шановний Рука смерті?

  - Я... Я...

  Відомий своїми знущаннями над іншими Рукою смерті був настільки розгублений, що втратив дар мови.

  Очаровані Крильами світла гноми нарешті зрозуміли те, що сталося.

  Адже це був поєдинок між Відом і Рукою смерті!

  'Артхенд переміг'.

  'Нарешті смерті переможений!'

*

  Перед Віїдом і іншими гномами Рука смерті схилив голову.

  - Програв. Вибачте за те, що я зверхньо виставив свої здібності.

  Завдання скульптури вартового було завершено!

  - Не думав, що серед гномів є настільки талановиті особи. Але знай, одного разу я знову повернуся, щоб перевірити твої здібності.

  Рука смерті витягнув через пазухи невелику статуетку і простягнув її Віїду.

  - Я сподіваюся, ти збережеш її до нашої наступної зустрічі.

  Рука смерті ще трохи постоял вбік, після чого пішов.

  - Це що, він залишив скульптуру і кінець?

  - Все коли-небудь закінчується...

  Гноми втомилися крутили головами. Вони запам'ятають цей день надовго - як чудово відтворену скульптурою Примарного лицаря з Валгеста, так і неймовірним процесом виготовлення Крилів світла.

  Але один чоловік, безперечно, знав: якщо взяти до уваги здібності й репутацію руки смерті, то це не було б кінець!

Глава 6. Мрія континенту

  Юнікон*.

  Ця назва більше підходила якомусь монстру або божествові, але коли люди чули його, вони в першу чергу згадували акціонерну компанію "Юнікон". А якщо точніше, їх головний підрозділ, який створив Королівську дорогу і тепер займається її управлінням.

  Не буде перебільшенням сказати, що в компанію стікалися гроші з усього світу за рахунок відкриття нового світу. Хоча й вона володіла багатьма похідними товарами, основними продуктами яких були капсули та портативні комп’ютери.

  Навіть з урахуванням витрат на обслуговування Королівської дорогої щомісячності компанії виходила просто астрономічна.

  Крім того, Юнікон постійно намагався розширити свої інтереси у створенні найновіших мереж, анімаційного відео, культури, туризму та розваг.

  Але Королівська дорога все ще залишалася центром. Без сумніву, саме управління нею і притягання нових гравців залишалися основними завданнями компанії.

  На даний момент у Юніке відбулося засідання, на якому зібралися провідні працівники компанії. Його керівник групи, відповідальний за формування середнього та довгострокового планів, Жанг Юнсу.

  - Пане Кім, я хочу почути від вас невелику довідкову інформацію. Яка швидкість підвищення рівня гравців зараз?

  Начальник відділу Кім Гансо деякий час перегортав матеріали, потім витягнув хустинок, щоб витерти піт з лоба, після чого швидким поглядом окинув зал засідання.

  - Я Кім Гансо, начальник відділу управління, відповідального за богиню Версу.

  Богинею Версаєм називали штучний інтелект, який контролював Вірсальський континент.

  Сімнадцять вчених-геніїв, включаючи Кіма Гансо, разом створили його.

  З моменту появи континенту все вирішувалося за волею богині Верси. Абсолютного інтелекту, який фактично відіграв роль творця Королівської дороги.

  Тепер вона відпочивала, спостерігаючи за змінами на материку згідно з правилами.

  Одержувати матеріали від богині Верси могли тільки учасники відділу управління системою, де працював начальник Кім Гансо.

  - Як вам вже напевно відомо... Вся інформація, яку я повічу, є таємницею і будь-яка її витока неприйнятна. Ви не повинні навіть коротко згадувати про неї ні інших керівників, ані підпорядених всередині фірми. Перш ніж я продовжу, ви повинні обіцяти це.

  Начальники відділів за приходом на засідання вже пообіцяли зберігати таємницю. Тому присутні в залі не дуже швидко кивнули. Вони добре розуміли, що матеріали, про які піде мова, були настільки важливими, щоб перевернути весь Версальський континент. Ці люди не могли не знати, що станеться при витоку такої інформації.

  - Тоді почну. Зараз у найбільш розвинених гравців 430-ий рівень.

  - А кількість тих, що перевищили 400-й рівень?

  - Рівно 890 чоловік. Зараз це нижче нашого прогнозу.

  У Королівську дорогу грали люди з усього світу, не тільки з Кореї. Але найкраще розвивалися все-таки корейські гравці. Ті, що хотіли пройти до кінця, незважаючи на труднощі. За рахунок їхніх дій вже кілька разів помінялася історія гри. Інформаційний відділ і управління не могли заперечити тенденції розвитку таких людей.

  Начальниця Су Інхе з відділу міжнародної співпраці підняла руку.

  - У мене питання. Якого рівня досягли користувачі за межами Кореї, наприклад в США, Китаї та Японії?

  - Поки що досить низького рівня. На початковому етапі Королівської дороги вони не хотіли гратися, тому поки їх вплив слабкий. Здебільшого вони нагромаджують сили на островах та у прикордонних містах.

  Поява Королівської дороги США і Китай зустріли в багнети. Люди в цих країнах просто не могли повірити, що Юнікон вдалося створити справжню віртуальну реальність. Хоча ця дослідницька компанія і зробила свій внесок, однак преса публікувала лише негативні статті.

  У Королівській дорозі могли зареєструватися люди всього світу, але через такі публікації гравці цих країн не поспішали розпочати свою подорож у гру. Коли ж вони зважилися, то опинилися в числі відсталих і поки не могли надати будь-якого значного впливу.

  У багатьох країнах Центрального континенту чи на островах більша частина цих перекладів не була визначена як приналежність до певної країни.

  Начальник стратегічного відділу Сон Ілганґ слабо посміхнувся.

  - Це заспокоює. Принаймні не існує навіть найменшого шансу, що гравець з іншої країни зможе стати імператором.

  - Мабуть, так і є, - з усмішкою вимовила Жанг Юнсу.

  Імператору, який вперше об’єднав Версальський континент, буде дано 10 відсотків прибутку від місячного доходу гри. І це було не тільки винятковим привілеєм для людини, яка могла б стати правителем усіх континентів, але й головною пригодою.

  Однак преса зосереджувала увагу лише на величезній суми нагороді.

  Окрім грошей, була ще одна можливість: гравець отримував п’ять відсотків акцій компанії Юнікон! Наукові та дослідники, так само як і акціонери протестували проти цього кроку, але нагорода була утверджена завдяки зусиллям системного і стратегічного відділу.

  Ставши імператором, він здобуде абсолютну владу. Він зможе зруйнувати всі поселення, створені на континенті, і закласти нові. З такою владою гравець стане здатний контролювати навіть саму компанію Юнікон. Але богиня Верса не зможе зворушити правителя, якщо він досягне свого становища законним шляхом.

  Імператор віртуального світу, де живе незліченна кількість людей.

  Це звання означало навіть більше, ніж багато хто думав поза компанією.

*

  Ранкова частина збору закінчилась обговоренням рекламної політики Королівської дороги, підтримки нових технологій і бізнес-партнерів. Але присутні не мали голови над тим, щоб думати про Бадирея та інших сильних гравців, як - от гільдій.

  Однак денна частина засідання почалася з обговорення попередніх завдань.

  - Інформація з стратегічного відділу. Останнім часом мила зовнішність корінних жителів у королівстві Горд стає популярною. Ми надсилали документ у відділ персонажів, вам відомо про це?

  - Так, ми працюємо над створенням схожих персонажів.

  - Збільшилося кількість гравців, які використовують возожеве троче в подорожі. Є багато позитивних відгуків про її високу швидкість, безпеку та доступну ціну. Як щодо того, щоб розмістити її на курорті?

  - Для пересування по курорту? Взагалі, їх можна буде використовувати в гірських експедиціях, лижному спорті та гольфі. Ми подумаємо...

  Так проходила « хвилинка » обговорення простих ідей.

  Звичайна розмова розділів відділу за обіданням бутербродів.

  Трапеза швидко закінчилась, і директорка Жанг Юнса знову поставила робочий тон:

  - Так... Здається, пора розглянути розставку сил у Королівській дорозі.

  Сон Ілганґ піднявся і включив центральний екран.

  На ньому була намальована карта з інформацією про країни, гільдії, фортуни та поселення.

  Якщо ви уважно подивитесь на континенти, то маєте 66, схід - 10; західно - 8, 13 і північніше 3.

  Джанґ Юнсу подивилась на екран, а потім показала на місце скупчення багатьох прапорів.

  - Сил на Сході більше, ніж я очікувала. Багато гільдій у поселеннях і велика кількість високорівневих гравців.

  - Так, королівство Розенхайм швидко зростає за рахунок нових гравців і також помічено розвиток орків у Землях відчаю. Збільшує кількість орків, і це призвело до встановлення балансу між їхніми племенами та королівством.

  - На півдні гравці в основному займаються подорожами і надіються тільки на свою силу. На заході їх не так багато через постійні конфлікти, але з цієї причини там виникають і дуже сильні гравці. Зараз потрібно звернути увагу саме на центр.

  Сон Ілганґ звернув увагу на центральну частину Версальського континенту. У таких країнах, як Калламор, Хабен та інші держави традиційної імперії.

  За можливостями політики та економіки, зростання населення цієї території може мати більший успіх, ніж інші. Нам потрібно звернути увагу на 149 гравців.

  Джанґ Юнсу запитала:

  - Як ви вибирали гравців, на яких потрібно звернути увагу?

  Якщо коротко, то використовуючи їхню популярність, рівень і силу впливу.

  - У такому випадку серед них, напевно, багато розділів гільдій і аристократів, власників твердостей?

  До початку конференції, навіть така начальниця, як Джанґ Юнс, не могла отримати всі дані з цього журналу. Та й тоді не можна було забрати матеріали з залу. Тому інформація обговорювалася прямо на засіданні по мірі її приходу.

  - Верно. У ній включено декілька гравців, які діють самостійно, але їх вплив обмежений. Спершу подивіться на дані про силу основних гільдій.

  Члени директорства якийсь час вивчали папку з матеріалами по 149 гравцям. У залі було чути тільки звук переливання сторінок матеріалів.

  Ця інформація повністю відрізнялася від тої, яку давали ігрові телеканали. Матеріали ретельно зібрали стратегічним та системними відділами, тому вони були цілком достовірними.

  У ній говорилося, що гільдії в різних країнах чудово зберігали рівновагу. Якщо в якійсь країні з'являлися одна дуже сильна гільдія, то п"ять-шість тих, хто віддавав союз і боровся з нею. Або, якщо існувало близько десятка подібних за силою гільдій, всі вражали один одного.

  Кожного разу, коли баланс порушувався і хтось вирвався вперед, він відразу став мішенню ще більшої кількості ворогів.

  Минали війни, які змінили порядок сил у королівстві, але ще не було такої ситуації, після якої змінилася б ситуація на всьому континенті.

  Під час читання матеріалів з сумнівом директор відділу офісу Ха Юнджі сказала:

  - Військова сила Бадрія і гільдії Гермес дуже відрізняється від того, що мені відомо. Чому така оцінка була важливою?

  - Ви поставили дуже важливе питання.

  Погляди у залі звернулися в сторону Сон Ілганга.

  Саме засідання було секретним. До сьогодні в головному офісі Юнікана керувалися лише загальновідомою інформацією, яка включала схильність гравців і прогрес завдання. Але цього разу була можливість обговорити дані, доступні лише невеликій кількості головних працівників компанії.

  Згідно з цією інформацією, Гільдія Гермес у п’ять разів перевищувала всі інші гільдії королівства Хабен по військовій силі, фінансам, території, техніці, виробництву та решті параметрів.

  Бадирея - видатний гравець. На самому початку Королівської дороги він вирвався далеко вперед і заснував гільдію Гермес. Після цього, влаштовуючи справи управлінського характеру, інші лідери трохи відстали від них, аж поки недавно знову не стали гравцями з найвищим рівнем. Напевно, ви зараз вперше дізналися, що у Бадрія 447 рівень.

  Люди в залі засідань розчаровано закидали. Вони навіть не підозрювали, що існує так багато людей з рівнем більше ніж чотирисотого, і вже говорити про знаменитий гравець.

  Телекомпанії та гравці думали, що Бадрія має десь 410 рівень. Але насправді навіть рівні його конкурентів були вищі за цю цифру. Звичайно, не так, як у Бадріреї, але все одно і цього б вистачило, щоб звичайні гравці зневірилися від одного усвідомлення різниці.

  Навіть люди в залі засідання були вражені тим, що вони бачили на екрані.

  - Високорівні гравці справді вражають. Не тільки їхня сила та рівень, але й вміння боротися на основі навичок справжньої битви набагато перевершують такі у звичайних гравців.

  Відеороліки від топових гравців стали популярними у зв’язку зі своєю оригінальністю. Там можна було побачити швидке і точне знання бою, що нагадувало технології воїнів часів Чосон та Корьо, унікальні власні стилі битви і невідомі раніше способи полювання на монстрів.

  Сцени, в яких гравці руйнували фортеці або билися з монстрами були найкращим фантастичним фільмом.

  Наприклад, один гравець-вбивця самотужки проник у відому переповнену монстрами фортецю в королівстві Баймар, де щоночі зайняв близько десяти життів. Через кілька днів вороги залякані до жаху, і він втягнув свій прапор на найвищій вежі. Ця подія позначила появу нового власника, а відео слави до переможця приєдналося багато прихильників.

  Це сталося не спонтанно, а було заплановане заздалегідь і приведено в мить ока.

  - Але найстрашніша їхня сила в іншому. Звичайно, є високорівні гравці, які воліють подорожувати і керувати поселеннями самостійно. Але більшість з них має власні гільдії, набирають прихильників і зосереджуються на політичних іграх, щоб підвищити свій вплив. Найоціненніший приклад цього — гільдія Гермес. Вона не нехтує жодними методами, щоб посилити свою силу. Під час поточного збору даних ми дізналися, що в союзі "Анти-Гермес", який бореться за головування у королівстві Хабен, є три-чотири гільдії, які мають міцний зв'язок з самим Герміс.

  - ...

  Гільдії ґрунтувалися не на дружніх стосунках, а на верховній владі. Версальський континент мав велику цінність, і багато гравців хотіли б мати над ним владу.

  Члени директора схопилися за голови.

  - Справді багато видатних людей.

  - Аж мурашки по шкірі. Як вони можуть це робити?

  Начальник відділу Кім Гансо почав заспокоювати колег:

  - У цьому немає нічого дивного. Ми думали, що так само з самого відкриття Королівської дороги.

  - ...

  - Це ж віртуальна реальність. Хіба ви не сподівалися, що люди в ній планують отримати владу?

  Присутні, звичайно, очікували, але розгубилися через недооцінення діяльності гравців.

  У цей момент на екрані показані битви кількох високорівневих гравців. Битва була такою динамічною, ніби люди боролися в реальному світі з справжніми монстрами. Майстерність застосування навиків, відвагага, витіснені дії викликали повагу у всіх в залі.

  Спочатку передбачалося, що з’явиться лише кілька особливо сильних і цілеспрямованих гравців до нагороди людей. Але насправді гра приваблювала цілу купу надзвичайно талановитих та амбітних азартних ігор, які зрештою можуть захопити владу над Версальським континентом!

  Керівники компанії були дуже зворушені тим, що вони створили гру.

  - Це новий світ. Тільки так варто розглядати Королівську дорогу. Нам слід зважати на те, хто буде правителем. Цей чоловік у будь - якому випадку сильно зв’язаний з нами. Це і є ціль поточного засідання.

  Кіма Гансо виголосив цю промову, і всі присутні зустріли її приголосними кивками.

  Слово знову взяв Сон Ілганґ.

  - Бадирей та інші високорівні гравці не відкривають інформацію про себе телекомпаніям і іншим пресом. На основі отриманих даних можна зрозуміти, що вони використовують пропаганду і виявляють лише малу частину інформації, аби інші гравці не були натягнуті.

  Джанг Юнсу простонала:

  - Мудре рішення, настільки, що хочеться найняти їх у рекламний відділ.

  Світ вважав Бадрія азартним гравцем, який швидко розвивався. Його слава безпосередньо залежала від гільдії, яка стояла позаду нього. Але навіть цей факт був неправдивим.

  Присутні на засіданні перехресні.

  Нам потрібно звернути увагу на 149 гравців, які мають надзвичайні здібності і контролюють більше десяти тисяч людей. Проте якщо розділити їх по силі, то з цієї маси виділяються тринадцять особливо цікавих осіб. Такі як Штормовий Роам або Гунт Созведие Лева, дуже сильні і хитрі гравці. В майбутньому, можливо, багато чого зміниться, але на даний момент з нашого аналізу є 70% ймовірність того, що хтось із вищезгаданого списку стане імператором.

*

  Засідання тривало до пізнього вечора.

  Ці головні теми обговорення все ще залишалися балансом сил на Версальському континенті та впливом гільдій. Зміни, зроблені деякими гравцями, були настільки вражаючі, що багатьом з присутніх стало не по собі.

  Після закінчення конференції в залі затрималося тільки кілька керівників - зокрема Джанґ Юнсу, Сон Ілганг і Кім Гансо.

  - Фу! Все закінчилося. Пане Сон, хороша робота.

  - Ні, що ви, навпаки, це ви провели чудове засідання.

  Простий обмін люб'язністю за чашкою заслуженої кави.

  Кілька наступних хвилин вони сиділи в тиші, поки Джанґ Юнс не виснула руку, ніби її щойно загортала цікава думка, і не сказала:

  - Пане Сон, до речі кажучи...

  - Да?

  - Є один гравець, яким я особисто цікавлюся, але осценічного матеріалу про нього не було.

  - Це неможливо! Я доклав всіх, хто може стати імператором... Як його звати?

  - Віід.

  - Той Віід, що переміг Армію безсмертних?

  Сон Ілганґ та Жанг Юнсу продивилися відеозапис цієї пригоди.

  У зв’язку з цим ім’я Віада було на слух багатьох людей.

  - Віід... не було включено до списку через рівень і силу впливу.

  - Я так и думала...

  Джанґ Юнсу засмутилася.

  Побачивши це, Кім Гансо сказав:

  - Але навіть якщо б він був у списку, то мав би найменшу ймовірність стати імператором.

  - Да? Чому?

  Кім Хансо спокійно, але різким тоном відповів:

  - Бо він не має мети.

  Джанґ Юнсу нічого не розуміє, тому вона запитала:

  - Немає мети? Віід виконує завдання, які відображають світ. І чи знаєте ви, як мало часу пройшло з початку його гри в Королівській дорозі?

  Але потім він став на бік Кім Гансо.

  - Я теж не ставлю на Віїда.

  - ...

  - Насправді наш стратегічний відділ уважно стежив за ним. Як ми знаємо, недавно він брав участь у історичній битві Паланка і також побував в королівстві вампірів.

  Кім Гансо кивнув.

  - Це зацікавило і мене. Я теж був гравцем Землі Магії.

  Насправді завдання Віда переглянули всі науковці системного відділу.

  Сон Ілганґ продовжив:

  - Але в цьому якраз і вся суть. Може, він і виконує будораючі світ завдання ... Але не більше. До того ж, якщо серйозно вивчити виконання цих завдань, зокрема принципи діяльності, зміни навичок та вміння у битвах, то він і правитель Мори - одна й та сама людина.

  - Що? Віід є правителем Мори? Скульптор?

  - Достовірність інформації - 99%.

  Джанґ Юнсу дуже збентежила. Вона навіть не здогадувалася, що Віід може стати Скульптером. Дуже важко було повірити, що він менше ніж за рік потрапив у Зал слави і виконав завдання Армії безсмертних.

  - Мабуть, так і є. Продемонстровані ним навички ближнього бою і магічні здібності занадто слабкі, щоб вважати, що у нього бойовий клас. Він здобуває перемогу за допомогою скалки і ремісної майстерності.

  Джанґ Юнсу ніяк не могла повірити в це. Але Кім Гансо кивком показав, що все сказане - правда. Йому ж не можна повірити. Кім Гансо був майже єдиним співробітником компанії, який мав повний доступ до даних гри.

  - Ви не сподіваєтеся на нього через його клас Скульптора?

  - Ні, звичайно ж ні.

  Незважаючи на всі сподівання, Кім Гансо не вважав, що цей клас був перешкодою для того, щоб стати імператором.

  - Навіть у нашому системному відділі в нього багато поклонників. Виід, легендарний темний геймер... Як бачите, він показав свою майстерність, виконуючи складні завдання. Я також з цікавістю спостерігав за ним, але тепер розчарувався.

  - Чому?

  - Він... Можна сказати, що роса росте як рослина в теплиці.

  - ...

  Він полює лише з кількома знайомими, виконує завдання і не афішує себе перед іншими. Живе скромно. Це звичайна помилка темних геймерів. Як ви думаєте, чому ми забезпечили в грі цілковиту свободу дій?

  Джанґ Юнсу пригадала оригінальний план Королівської дороги і відповіла:

  - Бо гравці це мешканці Версальського континенту? Закони і правила повинні встановлювати саме вони...

  - Так. Ми не вважаємо їх джерелом прибутку. Тому не важливо, куди вони рухаються. Поки у них є честолюбство і амбіції, ми не будемо вставляти палиці в колеса.

  Розробники відкрили гравцям шлях на вершину Королівської дороги, до можливості стати імператором материка. Вони дали свободу і можливість втілити неіснуючу в реальність мрію.

  Але багато темних геймерів добре заробляли, продаючи речі або працюючи найманцями при виконанні завдань. Вони були задоволені цим і більше не хотіли цього. Були серед них і такі, що збільшували доходи ще й за допомогою телеканалів або Залу слави. Заробляли так багато, що це вважалося успіхом в організації темних геймерів.

  - Тільки на основі кількості переглядів у Залі слави, можна зрозуміти, що деякі гравці отримують більше, ніж лідери середньостатистичної фірми... - Відніс Кім Гансо не залишав місця для тону. - Що стосується Віїда. Таємниця його особистості не може бути вічно схована. Я досить довго спостерігав за ним, щоб це зрозуміти. Крім того, якщо стратегічний відділ зміг зв’язати його з графом Мори, то й інші люди рано чи пізно здогадаються.

  Кім Гансо був абсолютно впевнений, що при всій тій обережності, прихованості з якою вів себе Віід, секрет його особистості врешті-решт випливе на поверхню. Це станеться у найближчому майбутньому.

  - Але ж це дивно, що він досяг подібних результатів, будучи Скульптером? - Сказала Джанг Юнсу, наче захищаючи свого героя.

  Однак Кім Гансо відреагував різко:

  - Віід великий Скульптор. Важко навіть сказати, наскільки. Але чому ви думаєте, що ми або його вороги повинні жаліти Бога?

  - Я не це маю на увазі...

  - Знаю. Але подумайте, Мора зараз розвивається неймовірними темпами.

  - Так. Село стає містом Півночі. Звідти усі північні експедиції вирушили в подорож, але останнім часом у нього було інвестиційно велику суму.

  - Коли припиниться захист ордену Фреї, і кількість гравців зросте, серед навколо людей з'явиться багато охочих прибрати Мора до рук. Як ви думаєте, вороги, які вторгнуться в поселення зроблять знижку на те, що правитель є Скульптоном?

  - ...

  - Звичайно, його популярність як Бога війни велика. Але щоб зберегти це звання і репутацію, потрібно докладати неабияких зусиль. Так як, якщо Вікід буде полювати на лаврах, не за горами той день, коли все відберуть.

  І Джанг Юнсу вже нічого заперечив.

  Він, мабуть, отримує той самий прибуток. От тільки нічого не вийде, якщо топтатися на місці і не кидати виклики світові. Якщо його не вестиме мрія, він помре, будучи розтоптаним іншими, які мають її. Ну, або закінчить в результаті звичайним середньостатистичним гравцем... Версальський континент не дає поблажок людям.

  Уперше Кім Гансо говорив з таким жаром, що Джанґ Юнсу аж подалася.

  Член директора Юнітона, який мав схильність до науки і видатний розум. У своїй області Кіма Гансо був дуже освіченим, і його слова були для всіх абсолютною правдою.

  - А якщо... Вікід все ж поставить своєю метою підкорити Версальський континент? Що ж тоді станеться? - запитав Сон Ілганґ, щоб трохи розрядити атмосферу.

  Це було звичайне питання, яке не мало якогось прихованого сенсу.

  Начальник Кім Гансо закрив очі і довго мовчав.

  Коли ж всі подумали, що він заснув через довге засідання, він відкрив очі і сказав:

  - Тоді, можливо, він отримає владу над Версальським континентом...

  - ...

  - Якщо тільки він почне мріяти, все зміниться. Ця прихована сила розкриється, його популярність запрацює на повну силу, і тоді бажання Бога війни Віїда... Збудеться, а Версальський континент перетвориться.

*

  Деймонд і гільдія Грабіжників земель все ще вели полювання на монстрів-босів Півночі в пошуках частин карти, що указувала шлях до ордену смерті.

  - Нам не страшно навіть смерть! Це наша остання надія, потрібно досягти успіху будь-що!

  Ті, хто оточував їх, глузували з них. Боси були небезпечними через свою силу і відсутність у гравців знань про їхні повадки або стиль ведення бою.

  І люди були праві. Нестаток інформації спричиняв великі втрати! Деякі учасники гільдії загинули у віці 10 разів, аби нарешті зрозуміти дію монстра.

  Але, заповнивши всі дані, з допомогою новачків, які допомагали їм таким приємним гільдії, врешті-решт вони перекидали одного непереможного боса за іншим.

  - Ура Грабіжцям землі!

  - Вони показали себе як найкраща мисливка гільдія на континенті.

  - Гільдія воїнів, які полюють тільки на босів.

  Після перемоги над дванадцятьма найсильнішими босами Півночі популярність гільдії досягла небачених раніше висот. Але в цей момент Деймонд і його люди без жалю всі сховалися.

  Це сталося після того, як вони зібрали всі сім кусків карти, що і було метою.

  Але їм нічого не коштувала слава переможців. Кожен з присутніх за час полювання не раз втрачав своє життя, так що і перемога над болями фактично нічого не приносила.

  Деймонд на чолі Гільдії зайшов у похмурий підвал.

  - Кэп.

  - Що?

  - Чому ми прийшли саме сюди? - запитала відьма Нардо.

  Деймонд зустрівся з нею поглядом.

  - Так ми більше схожі на плануючи темні справи злочинців.

  - Ха! Ти занадто переграєш.

  На що Деймонд посміхнувся і витягнув шматки карти через пазухи.

  - Пора, нарешті, це зробити.

  У його голосі явно відчувалося напруження. Але більше не марнуючи часу на порожні болтівню, він почав з'єднувати зібрані обручки, наче якийсь пазл. Коли останній шматок піднявся на місце, карта несподівано спалахнула.

  - Ах!

  Деймонд і його гільдія замерли.

  У полум'ї виникали якісь бачення. Карта показує їм шлях, який вони мали пройти: велику порожньу землю, кладовище монстрів з безліччю розкиданих кісток, гір, поля, непролазні вівчарі, що вкрилися лісом у тумані і були висушені сухими деревами. За лісом була резиденція ордену смерті, яку за останні кілька сотень років не було знайдено. Останнє видіння - це її величезні ворота.

  Карта зникла, залишивши після себе лише попіл.

  Деймонд підняв очi, що виспынули.

  - Все це ясно бачили?

  - Так, ми запам'ятали все.

  - Тоді зараз же прямуємо туди.

  Гільдія висунулась до позначеного місця, що розташовувався далеко від Мори. Після виходу з міста вони мусили протягом чотирьох днів йти на спори коней і потім обминути пустище з півночі. Хоча в цій місцевості було кілька підземних підземель, мандрівники майже не заходили туди.

  - Пустошь Дэриам. Не думав, що потрібно її перейти.

  - Це ж саме місце, де ми полювали на монстра-боса.

  - Ага. Пам'ятаю, як ми настрашились, шукаючи де ж він залег.

  Північні експедиції та самотні мандрівники вже вивчали багато країн. Але зазвичай вони просто уникали таких місць, як пустиш або Туманний ліс.

  Територія Версальського континенту настільки велика, що можна було б пройти повз будь-який підземель якщо не знати його точного розташування. Отже, перші дослідники Пустоші могли виявити лише кілька найбільш небезпечних монстрів і на решту їм не вистачило терпіння та часу.

  Для того щоб знайти місце, показане у видіннях, гільдія Грабіжників землі пройшла пустиш і вівчарі. Вони ледь не заблукали у лісі Туману, але змогли знайти дорогу завдяки висихлим деревам.

  Зрештою вони подолали всі труднощі і досягли ордену смерті. Вона зустріла їх високими стінами і могутніми воротами, на яких був виграбований схожий на коня дикий звір з серпом у руці.

  Без сумніву, це велике відкриття залишить свій слід в історії Версальського континенту.

  Деймонд із захопленням розглядав видиму частину церкви, яка хоч і покривалася шаром пилу, але не постраждала за довгий час.

  - Що написано на воротах?

  Маг Гільдії пояснив:

  - Напис зроблено стародавньою мовою і перекладається як « Врата Ада ».

  - Чи це означає, що їх не можна відкривати?

  Дэймонд ненадовго впав у глибокі роздуми. Його лякало те, що могло статися, коли ці ворота розкриються. Чим довше він дивився на них, тим сильніше відчував, що їх не можна чіпати.

  - Але ми не можемо ж після всього здатися.

  Деймонд стиснув зуби.

  Завдання не закінчиться, якщо просто знайти церкву.

  - Не важливо, що нас чекає, я піду до кінця.

  З цими словами Деймонд, нарешті, відчинив залізні ворота.

  За ними з’явилось багато огидних монстрів, яких можна було б уявити в кошмарах! Тут були і боси, на яких вони полювали до цього.

  - Д-деймонд, обережно!

  Навіть у голосі безстрашного варвара Сувана чулися нічки страху.

  У той же час Нардо спокійно оглядала монстрів.

  - Не атакують.

  - А?

  Навіть якщо ми їх бачили, вони не нападають.

  Щоразу, коли Нардо рухалася від однієї стулки воріт до іншої, монстри лише стежили за нею очима. Не бажаючи напасти, вони мовчки стояли по сторонах проходу досить широкого для однієї людини. Тоді, сміливо ступаючи вперед, відьма опинилася на такій відстані, що монстри могли в будь-яку мить витягнути морди і зачепитися до неї. Але вони все ще мовчки стояли і нічого не робили.

  - Ну що, йдемо по цьому шляху?

  - Добре. Вперёд.

  Деймонду і Грабіжникам Земелл довелося вирішити цей важкий вибір. Коли вони тільки взялися за збирання шматків карти, ніхто з них і припустити не міг, до чого приведе завдання складності S. Тепер, коли вони йшли дорогою, то відчували на собі тягар завдання.

  Деймонд розправив плечі і заїхав вперед.

  "Життя... Краще вважати, що звідси живим вже не піти".

  Бажання боротися теплиться тоді, коли кількість противників достатньо, щоб залишалися хоч якісь шанси на перемогу. Монстри, які зібралися в об'єкті смерті, у більшості своїх були Деймонду невідомі, але і тих, що він знав, вистачило, щоб зрозуміти, ніби всі учасники гільдії для них - не більше ніж ходячих шматки м'яса.

  "Ми вже тут, і більше смерті нічого не станеться".

  Монстр з барельєфа, що вони бачили на воротах, був присутній у вигляді скульптури та коло вівтаря, до якого учасники гільдії дійшли по проходу серед монстрів. На вівтарі були символи і фрази, які вживались у стародавньому тексті.

  Для Деймонда це було дуже важко зрозуміти, тому він вирішив не думати.

  - Прихід Ембіню? Вперше чую про нього. Потрібно буде дізнатися, що все це означає.

  Доки гравці оглядалися. І хоча навколо було багато цікавого: закриті двері, прикраси та інші речі, - учасники гільдії намагалися не діяти легковажно.

  - Ми знайшли орден Смерті, і тепер треба дізнатися про священика. Вперёд.

  Всі пішли слідом за Деймондом, в будь-який момент очікуючи нападу монстрів.

  Припускали, що це орден Смерті, але раптово учасники гільдії зіткнулися з протилежним поняттям для цього місця - "породження".

  - Ну що, може є ще щось підходяще?

  - Ні, не видно, тільки ця кімната.

  - Тоді заходим. Не втрачайте пильності.

  Відчинивши двері, вони увійшли в наповнену павутиною і пилюку приміщення. Усередині нікого живого не було, але він був ув'язнений за столом сухий до стану мумії труп. На столі перед ним лежала книга.

  "Біблія Відродження".

  Украшена золотим шиттям, вона відразу притягували до себе погляд.

  Це завдання було розкрите таємним священицьким орденом смерті. Для цього треба було уважно дослідити труп і речі, що оточували його. Але Деймонд не зміг перебратися спокуси й доторкнувся до книжки.

  "Ідентифікація!"

  Тож не дивно, що орден Ембіну назвали Орденом смерті. Його 11 - ий парафії були забуті і тому забирали життя інших людей, воскрешали померлих та вправляли ними.

  Дзинь!

  Можливість стати священиком Ренесанс...

  Якщо під їхньою покорою будуть всі монстри, послідовники ордену, то Грабіжники землі миттєво приєднаються до рівня найсильніших гільдій. Більше не буде проблем з союзниками або воїнами, які наймають за гроші, будуть усунені всі негаразди, пов’язані із частішими членами власної гігієни. Монстри підкоряться будь-якому наказу. Крім того, прихильники ордену матимуть можливість користуватися магією Відродження.

  Однак плата за такі можливості була величезною: якщо смерть не може бути воскрешена, то гра закінчиться.

  Коротка, але яскрава і небезпечна дорога для відважного гравця.

  Перед Деймондом було два варіанти: або змусити всіх у Королівській дорозі звернути увагу на нього і його гільдію, або продовжувати відкривати таємницю священика, щоб виконати завдання.

  - Хочу стати ксьондзом Ренесансу.

  Він вибрав перше.

*

  Члени гільдії також покинули свої класи і стали священиками Ренесансу.

  У руки цих людей потрапило все майно і монстри ордену Відродження. Звичайно, там не було гір скарбів, але було багато священних книг і предметів, які використовувалися в магії.

  - Це може стати нашою останньою розвагою.

  Деймонд слабо посміхнувся.

  Священики Ренесансу мусять постійно вбивати когось і воскрешати померлих зі своїх жертв, щоб мати силу та могутність. І з цього стало зрозуміло, що тепер їм доведеться зносити хаос і руйнування на Версальському континенті.

  Але назад вже не було.

  - Повеселимося на славу! - З усмішкою вигукнув Суван, ставши священиком.

  Після відьмського одягу Нардо кивнула одяг.

  - Ніде не сказано, що наша смерть буде скорою. Ми проживемо довго. Ні, не так, ми обов'язково виживемо і підкріпимо нашу знамена над просторами всього континенту.

  Деймонд кивнув головою.

  - А це хороша ідея.

  Завдання відкрити таємниці священиків смерті було скасовано.

  Взаємини почали прославляти Ренесанс на Версальському континенті.

Глава 7. Водні ігри маленьких гномів

  Віід за допомогою статуї місячного світла переміг Руку смерті. Хоча він мав лише одну статуетку смерті, але був дуже розчарований.

  - Задорого продам!

  Усе це пов’язане з грошима. Хороша сума не лише за зброю, обладунки чи коштовності. Якщо поглянути на статуетку більш уважно, на майстерність різьбителя, якість матеріалу - чорного бурштину, можна зробити висновок, що це незвичайна річ. Вона зображувала коня, яке не тільки за назвами, але й очима нагадувало смерть.

  - У будь-якому випадку зараз це не важливо.

  Глибокої ночі, коли гномам важко побачити на вулицях, Віід подався до місця перебування Крилів світла. До загадкового і чарівного серебристо-синому сяйва, своїми восками навіяв тремтячи листя на вітру.

  Ця скульптура була створена завдяки мистецтву місячного світла. Якби це створіння побачили п’ять великих майстрів гномів, то воно б надихнуло їх на нові досягнення.

  Віід обережно погладив свою роботу. На мить йому навіть здалося, що світло відіграло свою руку і він втратив власне життя.

  - Сестрёнка б сподобалося. У будь - якому разі, потрібно завершити справу. Дорога моя скульптура, я ділюся з тобою життям. Створена величним мистецтвом, прокинься від довгого сну і перебудь зі мною. Оживлення скульптури!

  Війду було шкода залишати скульптуру місячного світла просто для декорації Курисо. Тож він вирішив подарувати їй життя, щоб зробити все для себе.

  - Оживити скульптуру.

  Крила світла злетіли і приклеїли до спини Віяда. Оскільки вони не мали тіла, для існування їм вимагався хтось інший. Так що тепер кілька десятків метрів прекрасного світла, повертаючись з боку в сторону у повній тиші, розсіяли темряву. За мить звичайна людина перетворилася на крилатого воїна світла.

  Раптом Віід плавно піднявся в повітря.

  - Відпусти зараз же!

  Ці різкі слова не зв’язувалися з магією моменту.

  Крила світла ще широко розкрилися. Серебристо-синій світло засяяв сильніше, розмальовуючи навколишнє середовище своїм благородством. Дія, спрямована на те, щоб підбадьорити свого господаря, показала йому силу!

  Виід насупився.

  - Прибери світло.

  - ...

  - І опускайся. Я багато разів літав.

  Крила світла зменшились у п’ятнадцять разів, і тіло Віди тихо опустилося на землю.

  - Господарю, дай мені ім'я, - почувся шановний голос.

  На відміну від наглої інтонації віверну чи холодної льодового дракона, голос Крилів світла був чистим, наче ангельне дитя.

  - Твоє ім'я... Будеш Крилами світла.

  - ...

  Якби поряд були Ваїл, Золотий чоловік або льодяна дракона, вони б поділилися своїми почуттями з новим співбратом на нещастя.

*

  Вікід вирішив залишити статуетку смерті у себе.

  - Гадаю, в ній теж є якась таємниця...

  Він відчув це відразу ж. Для цього не потрібно було жодних досліджень - треба лише поглянути на складність скульптури і незвичність завдання, пов'язаного з Рукою смерті. Поза всяким сумнівом, його чекало якесь продовження.

  - Гаразд, поки це можна залишити на потім.

  Вікід вирішив почекати. У Курисо було багато інших скульптур, яких він не досліджував. Не кажучи вже про найважливіше - знайти слід гнома Кендела!

  Нове завдання, за умови якого потрібно було знайти дорослого гнома по статуї дитини. Але оскільки мешканці підземного королівства зазвичай не зберігають своїх дитячих зображень, то проблема була не простою.

  Проте Віїду вдалося знайти придатного гнома в одній з печер Курисо.

  - Верно. Моє ім'я Номан. Звідки ви знаєте мене?

  - Не так багато гномів, що виглядають настільки ж безглуздо, як ти. Що в дитинстві, що зараз ти зовсім не змінився.

  - Ваа-а!

  Номан розрівався, наче маленька дитина.

  У цьому завданні потрібно було проаналізувати матеріал скульптури і знайти загублену печеру, в якій його знайшли. Вікід допитав усіх ковалів і рудокопів, а потім, озброївшись їхніми підказками, зробив блискуче завдання. Печеру, яку хтось назвав "Твіттер", він зареєструвався на своє ім'я. Тепер, враховуючи раніше знайдену рубінова шахта, в майбутньому можна буде очікувати ще більший прибуток!

  Ось тільки, виконавши в подібному ключі ще з 10 завдань, слід Кенделла він так і не виявив. На жаль, не всі скульптури мали пам'ять. Ті ж, що мали її, Віід обірвав все, і нічого нового вони принести не змогли.

  - Але завдання виявилося не з легких.

  Інші гноми, які брали участь у ролі інструктора Зорбіда, не були дурними.

  - Щось я роблю не так...

  Війду було шкода повертатися назад з порожніми руками, тому він вирішив залишитися в Курісо ще на десять днів.

*

  - Артхенд, ти так стараєшся.

  Герман і Фін удосконалили Віїда. Вони прийшли подивитися, над чим ж з ранку до вечора працює молодий скульптор. Причому заради цього вибрали не тільки вони - порядку ще п'ятдесят гномів стовпилося навколо в очікуванні нового 'великого" творіння. Здебільшого це були знайомі гравці, які в нетерпінні чекали, коли майстер створить ще одну примарну скульптуру.

  Але Вікід не використовував методу місячного світла.

  "Мої навички ще далеко від досконалості".

  Незважаючи на те, що вони були зайняті роботою Ґрандіозної праці, Крильям світла Вііда не сподобалося.

  Історичний твір мистецтва!

  Особливість таких робіт полягала в тому, що їхня цінність збільшувалась при наявності характерної риси. Але в кожній роботі зробити такий ефект надзвичайно важко.

  Треба намагатися стати першим, але не можна йти завжди попереду!

  Навіть у процесі створення Крилів світла були допущені незначні помилки, так що перш ніж братися за нову роботу такого плану, потрібно було все добре обдумати.

  'До того, як керувати світлом, робити щось з нього, застосовувати всі його особливості, потрібно проникнути в його суть як у ні в що інше'.

  Основа будь-якої роботи - це розуміння матеріалу. Поки його не було, Віід використовував техніку місячного світла, грався з нею, вилазячи повністю ману, після чого відпочивав, створюючи звичайні дерев’яні роботи.

  Він перебивався хлібом і впродовж цих днів займався однією скульптурою.

  - ...

  Віід нічого не відповів на слова Германа. Він, звичайно, поважав старших, але всьому був межа. Коли людину протягом тижня запитують про все, що вона робить, це не може дістати.

  Не звертаючи уваги на мовчання, Герман і Фін продовжили розмову між собою.

  - З такою наполегливістю, як у нього, можна домогтися всього за життя. Фіне, ти повинна знайти собі саме такого надійного хлопця.

  - Звичайно. Але де можна знайти таких?

  - А навіщо шукати в житті, якщо він вже є поруч?

  - Ой, ну що ти, дідусь ...

  Ця пара вже мала стрес, коли розмовляла з Віяда. Але навіть коли не було цих двох, інші гноми не відставали зі своїми просьбами.

  Завдяки завершенню з Відом почали спілкуватися багато жителів Курисо, і в якийсь момент він почав допомагати їм у гравіруванні створеної зброї та озброєння. І все це стало причиною того, що майже всі предмети, створені гномами Курисо, були випущені тільки після обробки Віяда. Сам він став несприйнятливим знавцем рівня і майстерності навколо ковалів, які щодня за днем змагалися в досконалому умонастрою.

  "Доспехи Фабіо відрізняються неймовірною якістю. Якщо інші параметри іноді і не надто хороші, то захист завжди на вищому рівні".

  Фабіо ніколи не шкодував матеріалів і не хитрував зі сплавами при роботі.

  'По предметам подібного рівня... Ви можете зробити висновок, що він володіє вищим рівнем навичок ковальу.

  Віід міцно тримався цього, дивлячись на веселкові обладунки.

  - Ідентифікація!

  Ці обладунки мали чудові захисні параметри.

  Навіть при тому, що міцність була низькою, ймовірно через відсутність у творця високого Ремеслу, і обладунки довелося б періодично лагодити, носити їх не відмовився б навіть Вііда.

  "Добре б дізнатися, з чого вони зроблені"

  Він не міг за допомогою ідентифікації подивитися на назви і кількість пристосованих матеріалів. Але навіть без цього у Вііда вийшло дізнатися деякі з тих, які він колись використовував, такі як міфіл або чорна залізо. Хоча, звичайно, багато чого це не дало.

  Фабіо був символом ковалів. Як справжній майстер, він збирав усі відомі матеріали вищого рангу, завдяки яким і створював чудові захисні предмети.

  'Зараз конкурування Фабіо, мабуть, можуть скласти тільки Екборін і Герман'.

  Теж дві відомі ковалі, правда, зосереджені вже на списах і мечах відповідно. Їхні здібності були нижчими, ніж у Фабіо. Але через суперництво і почуття власної гідності вони намагалися не поширювати цей факт у відкритій. Але Віід, який мав нагоду оцінити їхню роботу, міг зробити висновок, що вони також мали вищий рівень кузенів.

  'Якщо ці троє мають такі високі навички, то з великою ймовірністю всі п'ять великих майстрів, включаючи тих двох, кого я ще не бачив, володіють найвищим рівнем кузенової майстерності".

  Віід зміг оцінити копію Екборіна під час його гравірування. Меч же показував сам Герман. Це була ще не завершена робота, але вже по ній були видно майстерність і захоплення, які гном зносив до мечів. Те, як він розповідав про заколення, те, що інші гноми описали процес його роботи, вказувало на глибоку любов Германа до цього виду зброї.

  Якщо Фабіо і Екборин гналися за тим, щоб мати вищий рівень навичок, то Герман працював тільки для створення найкращого на світі зброї. Як і в житті, усі ковалі відрізнялися.

  'Пожалуй ... Першим вершиною майстерності досягне саме Фабіо.

  Він вважався найкращим ковалем Версальського континенту і мав велику підтримку. Якщо подивитися на предмети, якими він забезпечував інших, то можна було б зрозуміти, що він знайомий з найвищими гравцями. А вже це у свою чергу дало змогу їм працювати високоякісними матеріалами, завдяки яким і розвивалося його майстерність.

  Тому, здавалося б, що честолюбний Фабіо колись стане майстром.

  'Гноми в Курисо дійсно володіють винятковими здібностями'.

  Ось так Віід переглянув майже з усіма в поселенні.

  Воїни, які відвідали його на завданні і додалися в друзі, часто запитували: « Чи не з’явилося чогось нового? » Кузняни намагалися подружитися через скульптурну майстерність. Навіть до того, як деякі гноми іноді приносили вієві рисові кульки, він не помер від голоду.

*

  Протягом цих десяти днів Віід витратив більшість часу на ознайомлення з місячним світлом. Завдяки цій наполегливій праці він не тільки почав краще керувати світлом, але й досяг наступного рівня у скульптурній майстерні.

  Віід вирішив так зосередитися на скульптурах не тільки тому, що він мав багато задумів, які він хотів втілити за допомогою світла, але й тому що через нещодавнє пожвавлення скульптури потрібно було відновити втрачені бали мистецтва.

  Останній день, як і всі попередні, проходив за створенням чергової скульптури в оточенні вже багатьох гномів.

  - Скульптор так намагається. Мабуть, піду-но і я створимо меч.

  Роботодавство Віда на декого справило таке сильне враження, що воно дало поштовх удосконалити власне мистецтво.

  - Красиво.

  Так само як і раніше, Фін та Герман почали спостерігати за процесом створення скульптури.

  Для Віїда така робота стала чимось звичайним. Та й як могло бути по-іншому, якщо він присвятив їй вже кілька сотень днів. Ремеслу і простий досвід, який він зробив, були природними завдяки збільшенню скульптурної майстерності. Дерево наче оживало після його рук.

  - Як ти думаєш, що таке мистецтво?

  Гренман Віід, найзапекліше запитання, непокоївся.

  - Майстерство, яке не приносить грошей.

  - Але деякі художники дуже багаті. У новинах показують, як продаються картини вартістю в кілька сотень тисяч.

  - Зазвичай це ціни на творчість вже мертвих майстрів.

  Яка різниця, що його картини продають за кілька сотень тисяч або навіть мільйонів доларів? Все одно це відбувається після його смерті.

  Вікід продовжив дуже різко:

  Тільки один художник знає, скільки йому довелося голодувати, поки створювалися картини. І немає прощення тому, хто вирішив пройти ці випробування разом з родиною.

  - Але завдяки подібному « Голду » з'явилися найвеличніші шедеври світу!

  - Який в цьому сенс, якщо картина або скульптура не можуть замінити тарілку з їжею?.

  Герман поцокав мовою, ніби показуючи, що Вікід не зовсім правий.

  - Стандарти, звичайно, у кожної людини свої... Але може сенс життя в тому, щоб за час перебування у цьому світі зробити щось інше.

  - Мені такого не зрозуміти.

  - А я тільки в цьому віці почав більш-менш розуміти. У житті є не лише проблеми з прожитком і харчуванням. Кожна людина повинна мати хоча б одну річ, яку може робити найкраще, і тоді життя буде приємнішим...

  Вислухавши цю, здавалося б, глибоку промову, Віїд нічого не відчував.

  І це було природно, бо лише десять хвилин тому Герман діставав його, щоб він приготував котлети зі свіжозамінної риби. Ну, а оскільки під час розмови коваля з апетитом сплітав приготовлену страву, це ніяк не налаштовувало на серйозний лад.

  - М-м, смачно, тільки з доброї риби виходить таке об'їдення.

  У цей момент Віід завмер.

  - Інформація про завдання 'Поручення інструктора Зорвіда'.

  Скульптор Кенделл, який мав владу над вогнем і водою, світлом та темрявою!

  Ключ до розгадки був у описі самого завдання.

  'Зоснова будь-якої скульптури - матеріал. Що потрібно, щоб робити вогнем і водою?

  Звичайно, вогонь і вода. Рівно так само, як під час створення місячних скульптур потрібне світло.

  Віід швидко побіг до озера. Спостерігачі цей божевільний ривок, це забавне переригування коротких ніг Фін та Герман мимовільно і самі кинулися за ним.

  - Що сталося?

  - Бежим, дізнаємося.

  Вікід зупинився перед озером і кілька разів глибоко зітхнув.

  'Невідомо, правильна моя здогадка чи ні. Але Кенделл був скульптором. І, як справжній майстер, він не міг не творити. Його творчість є в Курисо, просто гноми не змогли його знайти.

  І Віід стрибнув у озеро. Після чого, наче камінь, відразу ж пішов на дно.

  До того моменту його стрибка гноми замерли в нерішучості.

  - Хто вміє плавати?

  - Як гном може плавати?

  Через свою статуру гноми плавали не краще пивної пляшки.

  А коли він досягнув дна озера, то почав швидко пересуватися і шарити руками по піску. Завдяки кришталево чистої води гноми могли чітко бачити цю дивну поведінку.

  - Не схоже на потопаючого.

  - Здається... він щось шукає.

  Поки Віід блював по дну, навколо нього пропливали великі сазани і пієнгаси. Іноді вони робили це так близько, що їх можна було б схопити руками, але Війду не до цього.

  'Де-то тут. Якщо в Курисо і можна щось знайти, то тільки тут.

  З кожною секундою тиск у грудях дедалі посилювався, але Віід не здавався і, широко розтягнувши руки, продовжував досліджувати один метр дна озера за іншим. Ніколи раніше, як тепер, Вікід не шкодував про те, що у гномів такі короткі руки.

  "Задихаюсь'.

  Він майже досяг межі, поклавшись на свою витримку.

  Раптом з різким звуком щось хернулося в озеро. Це була стріла, випущена Ідель, якій недавно Бід допоміг при купівлі цибулю. Поруч стоїть Фін з племені фей прив’язала до неї дух повітря.

  Віід підійшов до стріли і вдихнув життєдайного повітря.

  - Швидко виходьте!

  Хоча крик Ідель досяг самого дна нерозбірливим, Віід зміг приблизно зрозуміти зміст і негативно похитав головою, після чого продовжив пошуки.

  Протягом наступних хвилин Ідель ще кілька разів стріляв зачарованими стрілами, забезпечуючи Віїда повітрям, поки в якийсь момент він не виявився так глибоко, що стріли просто не могли досягти дна.

  "Скоріше за все, скульптура знаходиться в найглибшому місці".

  Віїд впевнено рушив вперед. Тепер, відчуваючи, що мета зовсім близько, він був навіть готовий померти і за допомогою сили, здатної обманути смерть, продовжити свій шлях вже в образі неживи.

  Як скульптор він був повністю впевнений, що скульптура знаходиться десь тут!

  І в найглибшому місці озера, де, здавалося, неможливо навіть рухати рукою, Віід доторкнувся до чогось. Не до предмета, а до дивного місця для цього руху.

  Віід кивнув.

  -Буль-буль. В-в-во... Відновити.

  Кожен раз, коли він відкривав рот, вода з озера поверталася всередину, через що вимова вийшла просто жахливим, але Віід зміг висловити сенс.

  І тоді вода в озері захопилась. Ігноруючи гравітацію, вона злетіла і закрутилась. У повітрі з’явилися зорі, що ширяють птахи, метелики та танцюють діти. Озеро ожили і перетворилися на цілу групу водяних скульптур, що покрили все Курисо.

  - Вау!

  - Озеро перетворилося на скульптуру!

  Від Вііда йшла нова дорога. Кілька десятків водяних потоків розходились убік, здіймалися вгору і спадали додолу. А по цій своєрідній дорозі повільно пливло невеличке судно. Його щогла, екіпаж і носова фігура у вигляді дельфіна - все також було створено з води.

  Коли ви дивитесь на цю неймовірну виставку, це переповнило прекрасний і повний спокій та щастя. Це була надзвичайно складна робота, яка передавала красу води!

  Вікід, не розміряючи пропливаючи.

  Технологія відразу підхопила його, закрутило і виснуло вгору. Війд проплив повз корабель і справжні острови. Смішні дельфіни стрибали, вітаючи його і оббризкуючи краплями води.

  - Здається, виглядає весело!

  - Пішли спробуємо!

  І присутні на березі гноми, ельфійка і фея теж кинулися у воду.

  - А-а-А!

  - Супер!

  Майже через все Курисо, що не видалася у світі з водою. У деяких місцях, як - от кузні, потоки води йшли повільно й обережно.

  - Ура!

  - Ох, це так весело!

  Всі насолоджувалися, кричачи, як божевільні.

  Прохолодні потоки води охолоджували обличчя і тіло. Вони крутили і носили створінь, які стрибнули в них, немов досвідчений лижник або швидкі акули.

  Виявлений твір складався з казки, яка виходила за межі уяви.

  І на додаток до цього, поки гноми насолоджувалися політом по воді, в самому верху печери спалахнула справжня веселка.

  - Ох, як красиво!

  Іноді веселка була так близько, що здавалося, її можна доторкнутися руками.

  А в якийсь момент всі, хто знаходився у воді опинилися в повній темряві і тиші.

  Гармонія світла і темряви. Рух зі швидкістю черепахи, ні, навіть слимаків. Під звуки чистого й прохолодного потоку води. Здавалося, що люди потрапили в справжні хмари.

  Так Віід знайшов скульптури Кендела.

Глава 8. Створення духів

  Першою справою Деймонд і гільдія Грабіжників землі оцінили придбані сили.

  Під їхнім командуванням було близько 50 величезних демонських створінь, які не мали страху перед драконами! А також більше десяти тисяч середнього монстра і десятки тисяч малих.

  - Давайте спочатку їх подумаємо, - задумливо вимовила Нардо.

  З цим пропозицією Деймонд був повністю згоден.

  - Треба зрозуміти, якими силами ми тепер володіємо.

  Назовні військо демонів справило сильне враження, але було потрібно переконатися в її дієвості у реальному бою. Отже, на чолі монстрів Деймонд разом зі своїми друзями залишив церкву Відродження і подався у порожній для проведення випробувань.

  Першим їхньою жертвою стала зграя мантікор, на свою біду, яка проникла в цей момент. Ці велетенські, подібні до левів монстри мали таку велику швидкість і силу, що Грабіжники землі самі не зважилися б на це. Навіть у минулому, коли їхня гільдія була сильнішою, вони перемогли б тільки з великими втратами.

  - Атакуйте їх.

  За наказом Деймонда, великі демони рушили вперед. З кожним кроком вони набирали все більшу швидкість, залишаючи позаду себе глибокі сліди на землі. Коли вони досягли ворога, то використовували свої тіла як таран. Від зіткнення мантікор просто зносило, після чого справу закінчували кігті, роги і лапи. У свою чергу, удари мантікор не навдавали будь-якої шкоди цим демонам.

  Деймонд та його товариші стали жертвами занепаду Ренесансу.

  Після кожного переможеного демонами противника гравці отримували енергію Відродження і влучив у невідомий для них орден Ембіну.

  Армія Деймонда зростала кожного разу, коли використовувала силу Відродження!

  Нардо засміялася і почала співати.

  - З такою силою ми зможемо зруйнувати стіни будь-яких твердинь.

  Тепер їм не потрібно було спеціального зброї для захоплення поселень. Потрібно було тільки послати великих демонів вперед і насолоджуватися видовищем.

  Нарешті, відчувши справжню силу ордену Відродження, могутність, яка тепер повністю належала йому, Деймонд та його товариші відчули справжній трепет.

  Навіть сили середніх і малих демонів виявилися вражаючими. Не кажучи вже про те, що завдяки силі Відродження можна оживити загиблих солдатів і лицарів. І ці обділені розумом істоти будуть люто і безжалісно боротися з будь-яким визначеним ворогом.

*

  - Тепер треба вирішити, куди нам йти, - сказав Деймонд.

  У руці він задумувався над тим, щоб вдягнути палицю, якою час від часу постукував по загрозливому шолому. Обидва предмети стосувалися категорії рідкісних і були отримані через нещодавнє полювання в порожньо!

  - Спочатку підемо звідси, - запропонував Суван. - А взагалі, думаю настав час для завоювання людських або ельфійських королів.

  За останні дні армія Відродження значно поповнилась, через що в порожньо стало досить важко знайти відповідне для полювання місце. Вони так добре зачистили її, що навіть для середніх демонів не залишилося ворогів. А оскільки Грабіжники землі були войовничими, і вся їхня гра була полюванням або пограбуваннями, то вони стали дуже нудьгувати.

  - Час вже рухатися, - погодився колишній злодій Мабін.

  У ньому з’являлася думка, що гріх не буде використовуватися такою силою.

  Тепер усі вони мали силу, яка перевершувала багато королів. Звичайно, дуже ймовірно, що ця сила приведе світ у хаос, але майбутнім її не було ніякого сенсу турбуватися про це або щось вичекати.

  - Яке найбільше село тут? - запитала Нардо.

  - У цій порожньоші є пара дрібних сіл, що розвиваються.

  Подорожуючи з армією Відродження, вони кілька разів проходили повз село мисливців або селян.

  - Вони занадто малі для нас. Якщо ми зустрінемо подібні дороги, то й зруйнуємося. Метою же варто зробити щось на зразок Мори, де збирається багато людей.

  Мабін пропонував Мору. Найближче до них зараз велике поселення!

  Але Суван думав інакше.

  - У Морі розташувався орден Фреї. І рівень гравців там досить високий. Ми понесемо великі втрати при атакі.

  - Ну, втрати у першій битві завжди будуть. Крім того, померлі демони завжди можуть оживити силу Відродження.

  - З цим не посперечаєшся. Але навколо Мори немає інших королів чи великих поселень, які ми могли б згодом захопити.

  - Так і є, тільки ось до чого...

  - Отже, поки ми будемо завойовувати Мору і очищати навколишні невеликі села Півночі, королівства на центральному континенті встигають приготуватися. Тому я вважаю, що поки люди про нас ще не знають, ми повинні атакувати ці королівства і швидко нарощувати силу.

  Така постановка повністю підтримала Сувана.

  - Вести маленькі бої, в яких не можна програти, забавно. Але поки ми витрачаємо на це час, то можемо втратити більше, ніж здобути. Можливо, краще відразу піти на Центральний континент і розвернутися вже по-швидкісному?

  Учасники гільдії розділилися на тих, хто був завоювання Мори та довколишніх поселень, і людей, які хотіли негайно відправитися на велику землю.

  Як завжди, останнє слово залишилося за Деймондом.

  - Я вирішив. Ми йдемо на Центральний континент. Перш за все, щоб помститися всім тим, хто забрав нашу землю і вбивав наших братів. У нас вистачає сили, і немає причин тягнути. З цього моменту ми залишаємо ім'я гільдії Грабіжники земель. Тепер ми "Орден Відродження"!

  Ось так новосформований орден Ренесанс висунувся на південь.

*

  - Демони вторгуються!

  - Сюди йдуть жахливі монстри!

  Полювання на полювання гравці повертались до північних воріт столиці Ітсор.

  - Що таке?

  - Монстри атакують?

  Ті, хто хотів дізнатися про це, підібралися на твердій стіні. Звичайні монстри не могли пробитися через цю величезну перешкоду, але якби навіть спробували, стали б легкою мішенню для стріл і магії.

  - Полювання група заробила стаю монстрів і повернулася назад?

  - Що це за монстри, якщо вони з такою швидкістю уплепають?

  Гравці розслаблено перекидалися на стінах, чекаючи того часу, коли з’явиться те, від чого втікали перелякані мисливці.

  - Готуйтеся до втечі!

  - Вижити можна, тільки покинути королівство!

  - До нас наближається армія монстрів!

  Але істеричні нотки в голосах паніки лише розпалили інтерес у торговців, які дрімали на центральній площі. Замість того щоб втікати, вони попрямували на стіни дізнатися про те, що насправді сталося.

  - Потім шкодуватимете, і я не винен!

  - Ми вас попереджали!

  Гравці, які швидко втікають через північні ворота, так само з такою самою швидкістю вилетіли південними. Їхні знайомі й друзі все ж таки пішли за ними, хоча в глибині душі не вірили у них.

  У цей момент на північних стінах вишикувалися лицарі і солдати королівства Ітсор. Навіть маги, які зазвичай не брали участі в таких боях, взялися за палиці і приготувалися до війни.

  Тільки тоді гравці зрозуміли, що справа серйозна.

  Але коли вони вирішили залишити фортецю, з півночі наблизилась велика демонська армія. Жахливі монстри, серед яких був навіть один, розміром не з цілої фортеці.

  Це був Орден Відродження зі своїм легіоном у десятки тисяч демонів.

  Коли монстри вишикувалися у будівельний проект, Деймонд виїхав на коні.

  - Мене звати Деймонд!

  Він знаходився в декількох десятках метрів від фортеці, так що гравці на стінах могли абсолютно ясно чути кожне його слово.

  - Деймонд, гравець?

  - Здається, це той самий гравець, що відомий полюванням на північних босів...

  - Тоді яке завдання він виконав, раз зараз оголосився з цілою армією монстрів?

  Зі страхом у серці люди чекали на наступні слова Деймонда. Його вимоги, при яких королівству Ітсор доведеться розпрощатися з великою кількістю майна або взагалі повністю перейти під контроль нових сил. Адже іншого і не могло бути, раз сюди прийшла настільки велика армія монстрів.

  І вони не могли жахатися, почувши продовження промови.

  - Ми оголошуємо війну королівству Ітсор. Якщо ми не хочемо воювати, то даємо десять хвилин для того, щоб покинути місто через південні ворота. Решта ж, хто погорджує цією щедрою пропозицією і залишиться, помре.

  Це була не просто смілива, а шалена заявка!

  Але, побачивши армію монстрів, яку привів Деймонд, більшість гравців тихо пішла з фортеці. Щоправда, деякі з них не покинули королівства, а просто піднялися на найближчий схил, щоб побачити битву тих сил.

  Орден Відродження не торкався цих спостерігачів.

  - Десять хвилин пройшло. Тепер все, що залишилися в фортеці - наші вороги.

  Деймонд та інші священики Ренесансу почали заклинати, і фортеця охопила сірий туман. Він швидко поширився по стінах, після чого особи частини солдатів і лицарів з'їли. Дуже скоро вони ослабли настільки, що не могли витримати вагу власної броні, через яку падали на землю!

  - Земляні дракони, вперед!

  Великі демони, яким Нардо дала це ім’я, зробили перші веселі кроки. Спочатку їхні рухи видавалися незграбними і комічними, але монстрам довелося розійтися з великою швидкістю. Остання не витримала такого напору, і дуже скоро у багатьох місцях з'явилися великі тріщини.

  Земляні дракони продовжили свою брудну справу по руйнуванню стіни, в той час як середні демони почали атакувати ворота фортеці або, використовуючи спини і 'працюй' своїх згромаджів, вилізатися нагору, до воїнів.

  Охоронці королівства Ітсор стріляли з луків і використовували руйнівні заклинання, але навіть після того десятки пострілів демони відразу знову ставали. Це тому, що священики Відродження постійно воскрешали їх.

  Невдовзі під натиском велетенських монстрів стіни фортеці були повністю зруйновані. Гравці, що зібралися на пагорбі з жахом спостерігали за розвернутою різаниною. Деймонд був відданий своїм словам до останнього.

  У той же час армія монстрів стала ще сильнішою. Демони, як і гравці, мали досвід у вбивстві ворогів, а їхні ряди наповнювали жвавих солдатів та лицарів.

  Ось так армія Відродження захопила королівство Ітсор.

  Страшний вітер змін прийшов на Версальський континент.

*

  Гноми Курисо вівсю насолоджувалися з'явленням Водніх ігор.

  - Ухо-ха!

  - Пиво в такій поїздці просто чудове.

  Всі жителі поселення, незважаючи на стать і вік, почали кататися в водному атракціоні, тому не дивно, що у якийсь момент стало популярним одночасно з цим пити пиво.

  Герман і Фінан підійшли до Віїди.

  - Скульптура Кендела! Це ж расове завдання, яке видає наставник в гільдії скульпторів. Не думав, що саме мій знайомий зможе завершити його. Просто неймовірно...

  - Вітаю вас! Ви завершили завдання, яке довго нікому не давали.

  Для всіх гномів відкриття легендарного Кендела стало важливою подією. У Віада ж змінився статус завдання. Тепер там було написано, що можна отримати нагороду від вчителя Зорвида. І бачивши ці рядки тексту, він добре розумів те, чого заздрять Герман та інші гноми.

  Вікід скромно сказав:

  - Що ви. Я просто гарненько все обшукав.

  - ...

  - Перевернув весь Курисо, поки не залишилося лише одне місце.

  - ...

  - У цьому немає нічого особливого, думаю іншим не вистачило волі і зусиль.

  Просто відштовхуюча манера розмови!

  Кіднепінг лише змусив Віяда почуватися незручно, тому він намагався швидко навернути все в жарт. Робив він це через давно випрацьований і перевіреного життям принципу:

  'Ні в якому разі не можна приймати компліменти'.

  Коли він вперше влаштовувався на роботу, ще неповнолітнім людям не вдавалося багато чого зробити і його часто лаяли. Це були часи, коли він отримував більше лайок ніж оплату. Проте з часом завдяки своїй працьовитості він набирав необхідних фізичних сил і майстерності, а потім працював не гірше за інших. А в певний момент починав перевозити цеглою, пришивати очі лялькам або розносити газет більше, ніж всі інші.

  - У тебе просто талант до цієї справи.

  - Ти той, хто нам конче потрібний.

  Чим більше Хен чув такі компліменти від людей, що оточували його тоді, тим частіше він відчував тиск.

  Верхом цього процесу стала робота в пивному барі.

  - Чудово! Досконала комбінація смаків! Ти, Лі Хен, будеш виконувати всю роботу в нашому закладі.

  Отже, хоч би що хвалило інших і тішила вуха, Віід добре розумів: невдовзі за неї доведеться заплатити втомою.

  Звичайно, у цьому випадку Герман не мав ніяких прихованих намірів, але Віід зреагував підсвідомо. До того ж він не брехав. Будь - які пошуки видавалися важкими лише до їхнього закінчення, а після того, як вони зробили кроки були цілком природними.

  - Просто скульптор повинен зосередитися на скульптурі. І не важливо, що зображено, головне - зануритися в матеріал, його особливості, уявити місце, яке найбільше йому підійде.

  - Відчути особливості матеріалу... Не просто створювати меч, а зануритися в процес?

  Хоч Віід нічого особливого не мав на увазі, його слова завели Германа на нові ідеї і він впав у роздуми. Тоді, коли затягнулось мовчання, Фінн вирішила обережно запитати.

  - Якщо ви виконали завдання, значить, скоро покинете Курисо?

  Вона знала, що майже всі завдання, пов'язані з скульптурою, виконані, а тепер ще й слід Кендела.

  Насправді ж Віід міг спробувати виконати ще багато завдань. Майже все, що було пов’язане з розвідкою, зачистками, шиттям або кузнічним мистецтвом, не кажучи вже про створення скульптур залишалося доступним для нього в цей момент.

  Як різносторонній герой у Курисо він мав просто прорву різних можливостей.

  Місцеві жителі, побачивши його, відразу ж просили виконати якесь завдання.

  - Одна зі східних копалень кишить червоними хробаками. Будь ласка, поділися з ними.

  Червоні хробаки були монстрами з 300 і більше рівня. Він міг би на них полювати, якби мав заклинання. На жаль, без них було дуже важко дістати під землю нейтралізовану отруту черв’яка.

  - Ходять чутки, що десь у нашому королівстві захований легендарний меч, здатний розколоти сталь з одного удару. Уявіть собі, що від нього неможливо захиститися навіть щитом! Хочу, щоб ти його шукав.

  Завдання на здобич легендарного меча. Він мав високий рівень А, і в Курисо не було нікого, хто б вирішив взяти його. Інформації про зброю було дуже мало, так що для закінчення її довелося б вдруге оглянути всі околиці і поговорити з усіма мешканцями Курисо.

  Вііду, лісозаготівля якого здавалося мала в крові, завдання, фактично, підходило більш ніж повністю. Однак йому довелося відмовитися, бо під час виконання потрібно було кузнічної майстерності вищого рівня.

  - Кажуть, що в заболоченій місцевості на півдні від Курисо ростуть фрукти, які дме життя гномів. Правда, ніхто не зміг їх дістати. Хочеш спробувати знайти?

  Завдання рівня В, за умови якого потрібно було заручитися підтримкою священиків, дослідити всі підземелля на південних болотах.

  І ось подібні завдання складності А і В падали на голову Віда одне за одним. Можна сказати, для нього тут був справжній Клондайк.

  Віід подивився на Фінн.

  - Гадаю, доведеться покинути Курисо.

  - Тоді...

  - Але ще не час. Здається, я нарешті можу отримати те, чому сюди прийшов.

*

  Віід все ще не до кінця представляв рівень Кендела, але йому здавалося, що гном-скульптор не досяг звання Великого майстра.

  - Але якщо справа інша, він повинен був залишити після себе секретну техніку.

  Завдяки знайденим скульптурам Віід тепер знав, куди слід копати. Якщо припустити, що Кенделл був скульптором, який досяг надзвичайної близькості з матеріалами, зокрема такого споріднення із водою, які міг ставитися до неї як зі своїм тілом, значить, саме тут і розміщувалася нова скульптурна таємниця!

  Скульптор, який міг створити роботу з чого завгодно, після того як повністю 'складається" з матеріалом.

  Так само як Віід навчився Техніку місячного світла, по цілому світі існували інші скульптори. Любов до скульптур спонукала їх проторити свої шляхи в художньому мистецтві.

  Після усвідомлення всього цього у Віяда з'явилася впевненість в тому, що тепер він зможе виявляти невідомі істоти, які постійно звучали в його голові.

  'Гей! Скульптор, використовуй, нарешті, свої нікчемні руки і голову і створи мене'.

  'Назви причину, чому ти ще не твориш? Я буду вірно служити, тільки створюй'.

  Голоси поверталися щоразу, як Віід працював над ще однією скульптурою.

  'Мені потрібно зрозуміти їх. Віддатися почуттям і відчуттям, і нарешті зрозуміти'.

  Кожна крапля води має свою форму і світність, вітер виблискує свободою, а веселка - калейдоскоп фантастичних квітів.

  Серед творіння Кенделла райдуга здавалася особливо живою. Вона, наче уві сні, не могла збагнути, що́ таке забуті почуття і змушує дорослих знову стати дітьми.

  Віід взяв по скульпторському ножу в кожну руку.

  'Надо стати ними. Окунься в відчуття, творити, віддавши поштовх серця'.

  "Скульптор, ти створюєш мене?" - пролунав в голові ввічливий і солідний голос, здавалося, що несе тепло і підтримку.

  У цей момент Віід повністю віддалився відчуттям. Він не уявляв собі, що саме він має перед ним. Голос вів його. Адже за його допомогою можна зрозуміти почуття та характер господаря, уявити собі габарити і зовнішність.

  'Глаза, наповнені добром, великі довгі руки, широкі м'язисті плечі і масивне тіло. І все це прояснилося упевненістю і теплом.

  Він не усвідомлював, кого насправді робить.

  І тільки завершивши скульптуру і відкривши очі, зміг уже оцінити результат. Людина мала довгі ноги й руки, які були характерні для людей. Однак воно нагадувало не мерзенного монстра, а доброго дядька, повного батьківського кохання.

  - Це і є та скульптура, яку я створив для вас.

  Дзинь!

  До цього моменту Віід вивчив техніку секуючого ножа, оживлення скульптури та скульптурну трансформацію. Тепер же він оволодів здатністю творити духів.

  Таємнича техніка скульптора, яка відносилася до мешканців стихії.

  Поблизу дерев’яних скульптур з’явилася земля, яка через кілька хвилин придбала форму скульптури. Тоді цей ком з землі відкрив рот і ввічливо сказав:

  - Скульптор, ти створив моє тіло, тепер дай мені ім'я.

  Вікід, добре подумавши, відповів:

  - Земляною.

  - Добре.

  Коли він дивився на Віїду, то побачив лише дві асоціації — землю і людину. Але дати ім'я "Земляна людина" було занадто, тому він вирішив його скоротити.

  'Все-таки немає нікого, хто б придумував імена краще, ніж я!'

  Віід змінив погляд на Земляного.

  - Ну як, тобі подобається тіло?

  - Здається, трохи важкувато рухатися, але подобається.

  У певному розумінні дух можна було вважати новим типом жвавої скульптури, тому Вік вирішив отримати всю доступну інформацію.

  - Ідентифікація.

  Оскільки це була перша спроба, Вііду так до кінця не зміг відчути необхідні риси майбутнього створіння і воно вийшло не найсильнішим.

  'Чортов скульптор! Як ти можеш створювати когось перш, ніж мене! Я зол. Так злюся, що якщо ти зараз же не виправиш цю недбалість, спачу все навколо.

  Вікід відчув, що загроза божевільна і взяв у руку гумку.

  - Це духи. Не обов’язково надати їм форми людини.

  Він віддавшись почуттям і створив нову скульптуру, істоту з тілом, подібним на потужне полум’я, але тільки з довгими руками й ногами.

  Виямучу скульптуру охопило полум’я. Дуже швидко дерево перетворилося на попіл, а на його місці залишилося бушувати живе полум’я.

  - Мені подобається це тіло. Я дуже задоволений. Тепер назви моє ім'я!

  Поки дух радів, Віід зробив перше, що прийшло йому в голову:

  - Огоньку.

  - Огоньку? Просто прекрасне ім'я.

  - Ідентифікація!

  - Визиваю Земляного, викликаю Вогонь.

  Очі Віїда виблискували від світла, а мана стікала немов струмок. Земля довкола задрижала і завмерла, піднявся сильний вогонь. Своєю командою він викликав кілька сотень Земляних і вогників. Середніх і Висих духів. Це і була справжня сила скульптурного майстерності вищого рівня!

  Зазвичай заклиначі намагаються викликати не більше шести парфумів одночасно. Адже, коли ви думаєте про це число, стало надто важко командувати.

  - Ах, ми змогли з'явитися на світ! Це точно реальність, чи нам сниться?

  - Дивись. Справжнє тіло. Воно реальне і може рухатися, як ми захочемо.

  Новонароджені духи були наївними, як діти. Вони втішались тілом і топталися на місці, розглядаючи себе. Від їхніх дій земля навколо неї піднімалась, і в ній з’явилася сильна пожежа.

  Невдовзі після того, як духи знайшли своє життя, вони поверталися до Віїду. До нього вони відчували близькість, підсвідомо дізнавшись в ньому господаря, який їх створив.

  Після того як Віяда набрав стількох ідей, ораторські й провідні здібності пробудилися самі собою. А через кілька хвилин він вже почав гарячу промову:

  - Екхм! Я ваш господар. Будьте слухняні мені, адже я подарував вам життя.

  Земляна і Огоноко відрізнялися один від одного при створенні. Однак інші подібні духи копіювали риси своїх перших товаришів.

  Духи вклонились Вийду.

  - Ми підемо за вами, пане, підтримаємо силою землі.

  - Ми спалимо ваших ворогів, усіх, хто загрожує вам.

  Духи, які будувалися в стрій присягалися у своїй відданості.

  Вікід, наче лідер секти, підніс руки вгору і закричав:

  - ВІРТЕ І СЛІДУЙТЕ ЗА МНОЮ!

  - Слухайте, пане.

  - Ми віримо вам. Удача тим, хто вірить.

  - ХТО Я?

  - Всемогутній наш господар і творець.

  - Необізнаний кордон скульптора, герой, який робить неможливе можливим.

  Земляні й вогники у своїй лестощі, наче змагалися. Тому що духи були створені Віидом, вони швидко навчалися непоганого.

  - МІЙ УМ?

  - Найкращий на всьому континенті.

  - Ви геній!

  - Так. КОЛИ МИНУЛО РІК, я ПРОБУГАЛ СТОМЕТРУ ЗА ДЕСЯТОЮ ДОЛЮ СЕКУНДИ. У ДВА МОГ ВЖЕ ЛІТАТИ З ДОПОМОГА КРИЛІВ.

  - О-оу!

  На підтвердження його слів за спиною Віяда розкрилися Крилі світла. Усе довкола сяяло сліпуче сяйво. Використана для вранілья оживлена Грандіозна місячна скульптура!

  Якщо ви бачите абсолютну довіру духів у Віїда, то це забило більше.

  - Моє обличчя найпрекрасніше у світі. Немає нікого красивішого за мене! Жодна дівчина не встоїть перед моєю посмішкою.

  - ...

  - ...

  Вирази обличчя Землі змінилися, наче ті, хто з’їдав хурму.

  - Це вже занадто...

  Віїд інстинктивно подивився на вогників. Вони сушили й жгли рідкісні порослі трави.

  - Хотів слухати все, але кінця його промови немає.

  - І не кажи. Чому ми повинні витримувати все це, отримавши тіло.

  - Тепер мені здається, що залишатися чистим духом не так вже й погано...

  Хоч вогники і намагалися тихо перешіптуватися, Віід все почув.

  Тоді він голосно кашляв.

  - Кхе-кхем! На жаль. З такою працею створені духи незадоволені цим світом... Може, мені варто знищити всіх руйнівною силою скульптурної майстерності?

  Відчувши реальну загрозу життю, Земляні й вогники вкинули руки.

  - Хай живе Віід!

  - Наш господар, навіки!

  Але радісний момент тривав недовго: Земляні і вогники почали повільно бліднути, ставати прозорими і потім зникати. Мало - помалу їх ставало все менше, оскільки мана у Віда закінчувалась і він більше не міг підтримувати їхнє існування.

  - Визивай нас у будь-який час, пане!

  - Не забувай нас.

  Це були невиразні голоси останніх духів, що зникли.

  Незабаром навколо нікого не залишилося, і Віїд занурився в роздуми, очікуючи відновлення мани. Техніка створення духів. Перед очима промайнули дні, коли він намагався знайти цю таємницю. Весь час, коли він займався скульптурою, то отримував багато проклять.

  Коли мана відновлювалася, він встав з місця.

  - Викличу Земляного, виклик вогню.

  Сотні духів знову піднялися з землі!

  Віід підняв дві руки високо.

  - Хай живе господар!

  - Ура! Господарю!

  Протягом цього дня Віід продовжував промивати їхні мізки. Майже нескінченну муштру, після якої духи не могли пройматися повагою.

  - ХТО Я?

  Наш абсолютно безсмертний творець, який зжалився над нами і дав нам життя.

  - А МОИ СЛОВА?

  - Безмовний наказ, який потрібно виконати навіть ціною життя!

  - Для нас буде честю померти за вас, виконати будь-яку роботу для вас!

  Наступного дня духи землі були відправлені на рубиновий рудник.

  - Дійте обережно. Щоб жодної тріщинки не з'явилося!

  Заклиначі ставилися до духів з повагою, як до друзів. Адже разом з цими милими створіннями вони подорожували по Версальському континенту весь час.

  Але це не стосувалося Вііду.

  Як дешевий роботяг, дух вколював день і ніч, добираючи для нього рубини.

Глава 9. Розмова темних геймерів

  Лі Ген приєднався до чату Асоціації темних геймерів. Цей шанс з’явився зовсім недавно після підвищення рівня доступу за відкриті відомості про Північний континент, відповіді на питання та продаж предметів.

  Звичайні люди заходили в чат - кімнату, щоб швидко литати. Але це не стосувалося темного геймера. Гравці, які постійно шукали користі, обмінювалися інформацією про королівство, особливості своїх класів і секрети завдань.

  Але не варто було вважати це місце іншим видом форуму, де гравці могли читати певну інформацію в залежності від свого рівня доступу. Зовсім ні, це було місцем для невеликої кількості вибраних.

  Звичайно, що все почуте в чаті вимагає таємниці.

  - Хуні: Вітаю, Хен.

  - Так, радий знову тебе побачити.

  - І я тебе, друже.

  Радий познайомитися з тобою, Хен.

  На даний момент у чаті було сім чоловік. Але всі інші, не вважаючи Хуні і Поркового диявола, у переписці відмовились бути сторонніми спостерігачами.

  - Херні. Ти заходиш останнім часом тільки пізно ввечері, та й то ненадовго. Чим зараз займаєшся?

  - Просто... Я навчусь професійних навичок.

  - Хуні: Ну, навички дійсно важливі. Зазвичай ти не надто балакучий, коли підходиш до чату. Перевіряєш у цей час оцінки на предмети, я правий?

  - Так.

  - Порочний диявол: я теж часто роблю це.

  Усі темні геймери так роблять. Немає такої зайнятої роботи, як наша.

  Регулярна перевірка цін, завдань і місць полювання - ось щоденне проведення кожної темного геймера. Вони робили це не стільки заради того, щоб заробити більше грошей, скільки для інформації. Вони не могли розслабитись і просто насолоджуватися пригодами, тому завжди мусили бути попереду.

  - Хуні: Я серед темних геймерів вже сьомий рік. А ви по скількох?

  - Порочний диявол: Три. Хоча, якщо повністю, то близько двох.

  Я старший за тебе. Хоча, звичайно, це нічого не означає. Два роки... Тобто, життя темного геймера ти почав у Королівській дорозі?

  - Порочний диявол: так і є. Почав, коли Королівська дорога тільки з'явилася. Я розвинувся трохи швидше, ніж інші люди.

  - Хуні: Заздрю. А що щодо тебе, Хен?

  Десь рік тому він вступив на шлях темного геймера.

  Дивовижно!

  - Порочний диявол: що, правда? У тебе, мабуть, незвичайні здібності, оскільки ти отримав доступ до цього чату... Адже тут наголошується не лише на тому, що рівень інформації важливий, але й на якості того, як давати відповіді на запитання інших.

  Справді неймовірно, всього рік... Не поробиш, в чому твій секрет?

  Я просто старався. І як темний геймер почав заробляти набагато раніше, плюс готувався до гри.

  - Порочний диявол: я так і думав. А темним геймером у Королівській дорозі бути дуже важко.

  - Соргенги: Здрастуйте. Я був свідком вашої цікавої розмови, коли займався з іншими справами. Я шостий рік темний геймер.

  У чаті з’явилися ще інші гравці, які раніше мовчали. Повідомлення швидко змінювалися, передаючи вітання та висловлювання людей.

  Але не минуло й десяти хвилин, як все знову стихло. Гравці знову пішли шукати потрібну інформацію або відпочивати, через що в чаті були дуже номінальними.

  Лі Хен також відбився на короткий час для пошуку, а коли повернувся, розмови знову вели тільки Хуні і Порковий диявол.

  - Ей, Хен, ти ще з нами?

  - Так.

  - Я тут нещодавно взявся за одне завдання... Отже, хочу дещо з вами порадитися.

  - Порочний диявол: А що за завдання?

  - Ну, перш за все, зрозумійте, що я не можу розкривати всі деталі.

  - Порочний диявол: це природно.

  Ми розуміємо.

  - Хуні: Дякую. Насправді я виконую трохи незвичне завдання.

  - Порочний диявол: небезпечні?

  - Хуні. У нього дуже високий рівень складності... І якщо під час виконання я помру, то вже не зможу відродитися.

  - Порочний диявол: в якому сенсі 'не зможеш відродитися'? Що це означає?

  - Мається на увазі, що персонаж після смерті назавжди втрачено?

  - Хуні. Все правильно.

  Абсолюта смерть персонажа.

  Зазвичай це відбувалося після того, як грав у заборонену магію або відновлювався душа якою-небудь силою. Одного на таку умову вистачало, щоб будь-який темний геймер відмовився від такого завдання. Навіть найсильніші прокляття можна зняти з часу, але коли втрачався персонаж, треба було починати весь шлях від початку.

  Лі Хен був незадоволений, коли отримав класу Місяного скульптора. Але навіть тоді він не відмовився б від нього, бо уявляв собі, скільки часу доведеться витратити на прокладання нової дороги.

  Як ти отримав це завдання?

  - Хуні: Я лідер однієї гільдії, і це було завдання для всіх нас.

  - Порочний диявол: Якщо ти добився титулу лідера, значить, персонаж у тебе дуже видатний. Шкода такого втрачати.

  - Хуні. Я сам трохи шкодую. Навіть заради друзів і зборів було досить важко прийняти це рішення, але результати були дуже великими.

  - Порочний диявол: Настільки, що темний геймер готовий почати все спочатку?

  Я розумію, що завдання дуже нелегке, але на цей момент ситуація складалась так, щоб варто було взятися за цю справу, бо навіть якщо ми провалилися протягом виконання, то можемо отримати велику нагороду.

  - Порочний диявол: я особисто б переживав. Все-таки важко розвивати нового персонажа з нуля.

  - Хуні: За сім років діяльності в якості темного геймера це найбільший шанс і виклик, що мені випадали. До того ж, за минулий час я встиг накопичувати гроші і, думаю, в разі провалу зможу почати все спочатку.

  Між рядами було сказано, що Хуні намагається підбадьоритись і мати позитивне ставлення до обставин, але він не міг повністю відкидати погані думки.

  Тому що страх втрати персонажа рівносильний страху втратити роботу для темного геймеру! І це не могло не лякати, особливо коли потрібно якось платити за рахунки, а компенсація при звільненні або пенсії не передбачається.

  Якби Лі Ген опинився в ситуації, коли його персонаж Віі міг зникнути назавжди, він не зміг би спати від хвилювання.

  'Я ще не встиг нічого заробити!'

  Хену здавалося, що він не зміг би взятися за це завдання хоча б через жаль про виконання роботи. Не кажучи вже про тривогу. Звичайно, він встиг відкласти трохи грошей, але поки цього не вистачало навіть для власного задоволення.

  Після смерті в грі персонажі втратили рівень та досвід у навичках, і вже одне це для темних геймерів було дуже важким подією.

  - Порочний диявол: Тоді раджу зосередитися на складі речей. Якщо що, залишаться хоча б вони.

  - Хуні. Всі предмети, отримані під час виконання завдання, лежать на балансі аккаунта або продаються. Але абсолютне зникнення персонажа, до якого я так сильно прив'язався... Звичайно, це ще не сталося, але все одно серце болить.

  Мабуть, ти дуже турбуєшся.

  - Хуні: тут вже нічого не зробиш, залишається тільки рухатися вперед.

  - У тебе є досвід для швидкого росту, та і завдання...

  Руки Лі Хена зависли над клавіатурою.

  Звичайно, це було тільки припущенням, але при закінченні таких завдань загроза остаточної смерті цілком зникла. Тому що в будь-якому випадку ніхто б не взявся за їх виконання.

  Проте Хуні зосереджувався на найгіршому з можливих варіантів.

  'Здається, дійсно важке завдання'.

  Можливо, воно навіть складніше пошуку голки у скирті сіна.

  Бажаю тобі успіху у виконанні завдання. Мені більше нічого сказати.

  - Хуні: Дякую. Буду намагатися з усіх сил. Мені здається, що саме таку підтримку мені і не вистачало.

  - Порочний диявол: я дуже радий бачити, як ви двоє спілкуєтеся.

  - Хуні: Порочний диявол, Хен... Може, будемо друзями? Хоча я не знаю ваших вікових та адрес, але думаю, було б непогано дружити, пускай лише в чаті темних геймерів.

  - Я згоден.

  - Ну, тоді дозвольте почати першим. Мені 28 років.

  Мені 23 роки.

  - Херні, ти мені як молодший брат.

  - Хэн: Брат. Можна і так.

  - Ти не проти? Порочний диявол, а скільки тобі років?

  - Порочний диявол: брати! Мне 15. Оскільки я наймолодший серед вас, прошу дуже не ображати.

  - Хуні: ...

  - Ген: ...

  - Хуні. Диявол...

  - Порочний диявол: Так?

  - Хуні: Вже 11 годин. Тобі пора лягати спати.

  - Порочний диявол: Ах! Так час летить. Скоро мама прийде... Пора зробити вигляд, що робив уроки, і готуватися до сну. Бувайте.

  - Ген: ...

  - Хуні: ...

*

  Лі Хена також була дуже зайнята своїм студентським життям. Навіть коли він здавав усі заборгованості, щоденні заняття не давали йому розслабитися.

  Крім того, все ще потрібно було виконати експедиційне завдання в Королівській дорозі. Інформацію про підземелля збирали Чхве Сангжун та Пак Сунджо, і в цьому плані у них все складалося нормально.

  Не хвилюйся, Хен, головне, добре підготуйся і покажи свої скульптури, - великодушно запропонував Чхве Сангжун.

  Він знав, що завдання доведеться виконувати в групі, куди Лі Хен вже прийняв і багато чого від скульптора очікувати не варто. Тому учасники заздалегідь домовилися, що під час подорожі він продемонструє свою скульптурну майстерність і награно захитається яким група зможе отримати хорошу оцінку від професора.

  'Буде величезний успіх, якщо ми зможемо пройти складній підземеллі зі скульптором в загоні'.

  Чхве Сангжун збирався зробити майбутній похід свого тріумфу. Протягом останніх днів з допомогою гільдії і позичаючи предметами, він прискорився темпом

  Тепер Чхве Сангжуна хвилювався тільки Пак Сунджо, який був у грі високорівним злодієм!

  'У підземельах від злодіїв мало проку. Але, в принципі, буде непогано мати його у команді. Трохи допомогти він все ж зможе".

  Оскільки той був злодієм, то принаймні від нього можна було очікувати знешкодження пасток і розтин дверей.

  Під час обіду група вже не була з Лі Геном.

  - Ну що, хлопці, кого ми доберемо на два позосталі місця? Незабаром відбудеться фестиваль, і всім буде не до цього. Тому варто заздалегідь визначитись та підготуватися, — сказала Мін Сора, поїдаючи сендвіч у шкільній їдальні.

  У групі 'С', до якої входили всі присутні, зараз було тільки п'ять чоловік. А для початку роботи їм потрібно було добратися ще двох.

  Чхве Сангжун прокручував це питання в голові вже мільйон разів. Оскільки в майбутній подорожі він збирався виділитися, йому не хотілося брати когось сильніше себе. У той же час потрібен був гравець, який принаймні міг би допомогти.

  "Добре б дістати священика або шамана... Так, хто ще у нас не визначився з командою? Або, може навіть переманити когось з інших груп?'

  Чхве Сангжун прикинув різні варіанти.

  У цей момент до столика і підійшли Джу Юнхі та Хонґ Сонге, які були членами їхньої команди в недавньому поїздці на острів Сильмідо.

  - Привіт всім! Слухайте, якщо ви ще не визначилися з групою, можливо, об'єднаємо зусилля?

  Чхве Сангжуна таке несподіване речення дуже втішило.

  - Звичайно. А які у вас клас і рівень? - запитав він.

  - Віршовий маг 266-го рівня. В даний час я перебуваю в королівстві Дейл.

  - А я Рейнджер 285-го рівня. Зараз у Некані, повертаюся разом з Юнхі.

  Маг пов'язаний зі стихією і рейнджером. Обидва класи були дуже далекі від священика або шамана, яких так хотів Чхве Сангжун.

  - Тоді ласкаво просимо! - З посмішкою на обличчі сказав він.

  Навіть якщо дівчата не мали найкращих класів, він вирішив прийняти їхню пропозицію. Джу Юнхі і Хонґ Сонге були чудовими людьми, за якими на факультеті гонялися багато хлопців.

  "Юнхи просто обворожена".

  Ну, і крім того Джу Юнхі була ідеалом Сангжуна, тому він ніяк не міг їй відмовити.

  - Правда? Дякую, Сангжун, - сказала Юнґі і посміхнулася, показуючи милі ямочки на щоках.

  - А... Ага.

  Лі Южон засмучений поглядом окинула Чхве Сангжуна.

  - Королівство Дейл... Ми зараз теж там. До фортеці Некан зможемо дістатися за день.

  - Южон, а який у тебе рівень?

  - Я мечник 237-го рівня. І зі мною Мін Сора, Чародей 144-го рівня.

  - Ось як?

  Джу Юнхі та Хонґ Сонге виглядали розгубленими. Навіть у мечника, на їхню думку, був занадто низький рівень, що вже говорити про чаклуна, від якого не було ніякого проку в дослідження підземелля.

  Вони були настільки розгублені, що Мін Сора вирішила запитати:

  - Ви впевнені, що наша група вам підходить?

  - Так. Хоча, звичайно, це незвично. Але, до речі, а ... - Хонг Сонге трохи запнулася і почервоніла, але продовжувала: - А чому тут немає Лі Хена? Він хіба не у вашій групі?

  - Він не бере участі в нараді.

  - Але... Чому?

  - Сказав, що дуже зайнятий. Та і в цьому немає сенсу, все одно він Скульптор.

  - ...

  - Эй. Ви точно не передумали бути в нашій групі?

  - Д-да.

  Оскільки відмовитися зараз було б вже безглуздо, дівчатам воля-неволів довелося погоджуватися. Але коли вони знали класи і рівні нових співрабів, то відчували тільки одне.

  "Кошмар...".

  'Я в такій групі ...'.

  'Це кінець'.

  'Прийде знову відвідувати всі ці лекції'.

*

  Кожен обідній перерву в університеті Лі Ген проводив на подвір'ї газоне.

  'І сьогодні вона тут'.

  Жіноча червона рисова коробка. Протягом останніх дев’яти днів вона лежала біля місця, де він обідав. Звичайно, Лі Хен не торкався її.

  'Чужий же обід'.

  Він думав, що за нею прийде господиня і тому навіть не хотів відкривати.

  Але наступного дня коробка лежала все там же. Тільки цього разу вона була жовтого кольору і обгорнута в білу хусточку. Поряд лежала записка.

  Дуже витончений і гарний почерк.

  Лі Хен полюбляв їх і тихо пробурмотів:

  - Не знаю, для кого це, але заздрю.

  Намалювали коробку, яку можна було порівняти до букету квітів!

  - Іздавна немає кращого подарунка, ніж їжа. Як, мабуть, добре тому хлопцю, у якого є така дівчина. Гроші на їжу не доводиться витрачати.

  Лі Хен сумно посміхнувся і з'їв саморутно приготований обід. Він був упевнений, що трохи пізніше прийде інший хлопець і з'їсть рис із цієї коробки. І навіть на мить не міг припустити, що обід — це подарунок для нього, людини, яка ніколи в житті не мала стосунків з дівчиною.

  Настав наступний день.

  Цього разу написи не давали жодних підстав для сумнівів.

  Можливо, через те, що один письменник хвилювався, почерк виявився не таким вишуканим як раніше, але Лі Ген цього і не помітив.

  - Так цей обід для мене!

  Він швидко відкрив коробку. Усередині неї щільними рядами лежали кімпаби!

  - Чому саме вони?

  Лі Хену хотілося лаятись.

  Кожного разу, коли він приходив до університету, то брав із собою саме кімпаби. Хен готував їх, тому що рецепт був простим і весь процес не займав багато часу. Хоча часто йому хотілося спробувати щось інше.

  - Ну що ж... Кімпаби теж непогані, якщо вони смачні.

  Лі Хен підхопив одну штучку і обережно відкусил. У той же момент у роті з’явилася ціла букет смаку. Найрізніших, які не піддавали опису якими-небудь словами!

  Люди дуже відрізнялися від звичайних кімпаба з солодкої рейдики, крабових паличок і шпинат. Коли він подивився на надкусанну частину, то побачив ікру білуги та ніжки морського краба!

  Хоча Лі Ген мав багато знань у кулінарії, він ніколи не бачив рецепту приготування цієї страви з такими складниками.

  - Ікра зовсім свіжа... І звідки ці краби, та ще такі смачні?

  Це був найкращий і найдорожчий кімпаб, що він пробував!

  Лі Хен з радістю все підчистився, після чого залишив записку в порожній коробці.

  Він залишив записку зі слабкою надією в серці.

  Наступного дня на газоні знову лежала коробка.

  Лі Ген відкрив рисову коробку.

  Цього разу на місці теж лежав кімпаб, але він складався з плавців, річкового вугра та лосось. А на десерт готують салат із свіжих фруктів.

  - Смачно.

  З того дня, коли Лі Ген пішов до університету, він перестав брати з собою їжу. Він завжди приходив на обід у двір і знаходив нову рисову коробку.

*

  Сун здалеку спостерігала, як Лі Ген поїдає її обід. Кожного разу, коли він з радістю їв кімпаб, вона відчувала себе ситою, навіть якщо за день у неї не було і крихти в роті.

  'Друг...'

  Найдорожча істота, єдине у світі. Вона була вдячна, що він не відмовився від їжі і з’їв усе без залишку.

  Спочатку через брак кулінарного таланту всі інгредієнти випили з боків кімпабо. Але з часом, навчаючись у кухаря п’ятизіркового готелю, він міг робити все смачніші й цікаві речі.

  Коли вона бачить, як їй подобається їсти приготовані страви, то сон відразу червоніє. У цей момент вона вважалася сором’язливою богинею.

*

  Щоб відновити витрачену рису, Віід знову включився до роботи.

  "Самий швидкий спосіб підвищити мистецтво - це використовувати ремесло".

  Добре зроблена скульптура може стати джерелом багатьох окулярів мистецтва. І хоча це було гарно звучить на словах, цього не вистачало. Віід, як і будь - яка інша людина, мав необмежену уяву та майстерність, він не міг створювати унікальні скульптури.

  Але якщо робота не отримувала особливого статусу, а при цьому було вкладено багато праці, вона все одно мала шанс підняти мистецтво на один або два бали так що, створивши десятки таких робіт, можна практично гарантовано отримати хоча б один ментал мистецтва, і навіть такий неефективний метод робив Вііда.

  - Вперта праця ніколи не підводить. Навіть без створення Грандіозних робіт можна завжди досягти свого.

  Крім того, на сайті Королівської дороги Кендела було опубліковано відео з Водними іграми. Гравці-гноми, які спробували таку чудову забаву, хотіли поділитися своїми пригодами.

  І якщо до цього моменту секрети існування Курісо навіть серед гномів знали лише невелику кількість гравців, з появою записів в Інтернеті люди почали цікавитися місцезнаходженням атракціону. І дуже скоро секрет проходу туди був розкритий.

  - Це тут!

  - Вау! Підземне королівство гномів!

  Велика кількість людей і ельфів мандрувала в колись заховане королівство, через що число гравців у Курисо зросло більше ніж у п'ять разів. А разом з ними поселення поповнили і ненамірно захоплені скульптури! У Віїда самі по собі йшли статуетки, які гравці отримали на поверхні за виконання різних завдань.

  - Пане Артхенд, я чув, що ви проводите оцінку скульптур.

  - Хмм. Так, але я роблю це не для всіх робіт... Хоча зараз у мене якраз є вільний час, так що показуйте, що там у вас.

  - Дякую!

  Як Артхенд Вікі вже встиг прослужити найкращим скульптором в Курисо, де зібралися найкваліфікованіші гномьї майстра. А битва в Шаспені та боротьба з Рукою смерті перетворилися на запаморочливі історії. Отже, завдяки базікам воїнів у тракті ці чудові подвиги встигли дійти і до вух нових гравців.

  Ось так скульптури тепер самі йшли в руки Віаду.

  - Ідентифікація.

  Несподівано Вікід відкрив ще один спосіб, як поліпшити мистецтво. Будь то оцінка картин, гарного меча або ж легендарного доспеха, тепер він міг отримати трохи очок і через автентифікацію.

  "Здається, мистецтво відрізняється від інших характеристик"

  Щоразу, коли Вікід витрачав окуляри мистецтва на пожвавлення скульптур або використання інших навичок, то в подальшій роботі це ставало дедалі коротшим.

  Зазвичай, розпізнавання скульптур неможливо отримати будь-які характеристики. Але тепер, після створення духів, мистецтво підвищилося щонайменше вдвічі легше, ніж раніше. Так само, як суха чи кравецька справа підвищувалась при використанні рідкісних матеріалів.

  'Тим не менш цей спосіб не вийде використовувати часто'.

  Таке прискорене підвищення характеристик було здійснено лише тоді, коли мистецтво поновлювалось! І якщо займатися лише тратою і наступним поверненням очок, то ніколи не вдасться досягти вищого рівня.

  Але поки підсилення діяло, Віід вирішив залишитися в Курисо і зосередитися на створенні скульптур та зустрічей з новими гравцями, за допомогою яких він збирався повністю відновити все витрачене.

  - Ей, Артхенд, будеш пиво? Я плачу.

  - До речі, ти ж ще ні до кого не приєднався?

  Досить часто гравці різних гільдій намагалися зманити талановитого скульптора на свою сторону. Однак Віід завжди відпускався.

  Під час однієї з цих відмов, дочекавшись закінчення розмови, який стояв поруч Герман ввічливо звернувся до Віди:

  - Було б непогано, якби ти подумав про вступ в гільдію. Як корисний ремісник... Ох! Ну, пускай відносно корисний... Загалом, таким майстрам, як ти і я, краще мати гільдію.

  - Ну, з цим не посперечаєшся...

  - Тоді, мабуть, є якась особлива причина, чому ти ще нікуди не вступив?

  Це питання лежить на темному геймері. Адже навіть у часи, коли гра була в Магії Віід, він почувався самотнім.

  Не дочекавшись відповіді, Герман усміхнувся.

  - Здається, у тебе є причина, яку не можна озвучити. Ну що ж, перебування в гільдії не означає, що потрібно начисто викладати все про себе.

  - ...

  - Якщо ти не хочеш щось розповідати, то можеш цього і не робити. І ніхто не забороняє тобі покинути гільдію, якщо вона раптом тобі розірветься?

  - Все правильно, але...

  - Знаєш, у моєму віці найбільше жалкують про втрачених в молодості можливостей. Але ж ти можеш цього уникнути, просто попробувавши? Та й нерозумно витрачати свою молодість на якісь досвіди.

  Ці слова спонукали Віда задуматись.

  'А ж, справді, було б непогано приєднатися до якої-небудь гільдії, яка не обмежує тебе в діях'.

  У багатьох відношеннях Віід почувався самотнім, але це не означало, що він автоматом виключав власну можливість участі в гільдії.

  Навіть його брати МЕЧі, тільки почавши гру, заснували свою власну гільдію. Правда, після того як вони поїхали подорожувати по королівству Розенхайм, ця подія стала чисто алемінальним, і МЕЧі самі вже забули про нього

  'Але ж не обов'язково приєднатися до гільдії братів".

  Вік і так був у близьких стосунках з усіма, включаючи Першу МЧУ. Вони бачилися щодня на уроках у школі і, будучи друзями, постійно спілкувалися в грі. Тож вони не мали жодного сенсу приєднатися до гільдії.

  Герман, ніби відчувши коливання Вііда, продовжив говорити:

  - До речі, ти, випадкум, не чув про гільдію 'Пустинні мандрівники'?

  - Ні, вперше чую.

  - Це гільдія, в якій складаю я. Там багато тих, хто воліє просто полювати або подорожувати ... Загалом, гільдія створена людьми, які хочуть жити по-своєму.

  - І скільки вас там?

  - Хм, зараз 25. Але активність учасників досить висока. Якщо говорити про вік... Є пари старих, таких як я, ну і багато людей, кому за 20, 30 і навіть 40 років. Ми не пов'язані ні з яким королівством і не вимагає нічого при вступі. Не хочеш приєднатися до нашої гільдії?

  - А якщо налагодити у вас буде незручно для мене?

  - Тоді можеш просто піти.

  І Віід вирішив, що пропозиція Германа дуже приваблива.

  'Так і, начебто, вони не ті, хто буде вимагати від мене багато'.

  Майже всі, хто до цього підходив до Віду представники гільдій робили це через бажання отримати високорівневий скульптор. Того, хто зробить для них якусь гільдійську скульптуру і краще не одну.

  Але у випадку з Германом здавалося, що цього не станеться.

  - Добре. Що мені робити?

  - Прийняти запрошення від мене. Кожен гравець, який протримається в гільдії понад рік, має право на рекомендацію нових учасників.

  Дзинь!

  Якби у гільдії були якісь вороги, то в неї вирішився б не кожен гравець. Але, оскільки інформація ясно говорила про протилежне, то не передбачалося жодної шкоди від прийняття цього рішення.

  - Я згоден.

  Дзинь!

  У чаті Війди з’явилися нові повідомлення.

  Сабіна: А ось і наш новачок. Вітаю з вступом!

  - Фін: Ласкаво просимо.

  Приємно познайомитися.

  Гільдія вітала свого нового собрата!

  У списку тих, хто грав зараз, було з'єднано 24 із 26 гравців гільдії, у тому числі Віїду. І хоча діяльність була справді чудовою, однак вітання написали лише троє.

  - Віт: Добрий день. Я Віід, новий учасник гільдії, приємно познайомитися.

  - Іван. Інші, здається, зайняті полюванням або завданнями. У нас багато людей, які подорожують, відключивши вікно повідомлень гільдії. Тому, якщо щось потрібно, тобі краще буде потім додати людей в друзі, щоб простіше спілкуватися.

  - Вііде: Я маю на увазі.

  Але, дідусь Германн, ви не казали, що Артхенд вступиться?

  - Що ти кажеш? Артхенд зараз і вступив.

  - Фін: Зовсім ні. До нас приєднався пан Віід. Самі перевірте.

  - Герман. Не можна бути, щоб я помилявся. Я особисто зустрів і запросив Артхенда... Ха, як це сталося? Справді, зараз приєднався Віід, як ти і сказала, Фін.

  Тільки вступивши до гільдії, Віід першим засік свій рівень і клас у списку учасників. Він не хотів відкриватися перед людьми, яким ще зовсім не довіряв.

  Але справжнє ім'я все одно вказувалося.

  - Вік: я і є Артхенд.

  Справді? Артхенд, гном-скульптор?

  - Вііде: Так. Але я не гном.

  - Ні, ні.

  Вік: через обставини, що склалися, я прикидаюся гномом.

  - Артхенд, приємно тебе бачити. Але як це не гном? Ти ж стовідсотковий коротун-гном... Ах! Нетактовно називати гнома коротою, вибач. Ти не тільки з дідусем Германом?

  - Вііде: Ні.

  - Тоді хто ти?

  - Вііде: Я людина.

  Імперія Германа, яка мовчазно читала цей лист біля Артхенду, скам’яніло. Дивовижно деталізовані скульптурні завдання, що були зроблені з сяяння дивовижних Крилья світла - все склалося в одну картину.

  У голові Германа крутилась лише одна думка.

  Герман: Людина, скульптор, Віід. Невже... Правитель Моры?

  - Вііде: Так. Це я.

Глава 10. Гільдія "Пустельні мандрівники"

  Після того як виявилось, що Віід є графом провінції Морта, вікно чату на короткий час ожило. Кілька тих, хто мовчав, віталися з друзями. Ті ж були вражені, що Фін і Герман дійшли до висновку, ніби нічого подібного навіть не підозрювали.

  - В принципі, не багато гравців мають подібні навички мистецтва, посміхаючись, сказав Герман, вже вголос, що стоїть поруч Війду.

  Якщо задуматись, то поява настільки видатного гнома-скульптора було саме по собі дивним. Тесен, який мав такі здібності майстрів, дуже швидко поширювався чутки.

  Герман добре це розумів, тому що був одним з таких гравців. Кузнецьом, який входив у десятку кращих не тільки до Курисо, але й на всьому Версальському континенті! Його вироби рідко коли використовувалися, оскільки в продажу робили лише найприбутковіші речі. Але його ім’я широко знали.

  Він трохи поступився славою скульптора Вііду.

  - Обличчя і зовнішність ти змінив в церкві?

  - Якщо судити за результатами, то можна і так сказати.

  У церкві також можна одержати благословення, як - от короткочасне прийняття вигляду іншої раси. Але для цього треба було пожертвувати велику суму грошей і дати спеціальні подарунки священикам.

  - У будь-якому випадку, забавно вийшло.

  Від душі він розсміявся і більше не продовжив цю тему.

  І хоча гільдії були дуже цікавими, вони також не почали розвивати теми. Присутні, не зварюючись, вирішили просто залишити все в таємниці.

  Але на цьому обговорення не закінчилися, і тепер настала черга дивуватись Віїду.

  - Сабіна: Едвін.

  Едвін: Так, сестричка.

  - Ти коли-небудь ловив крильда сама?

  - Едвін: було пару разів. Завдяки дерев’яному соку вони створюють ліки для ран.

  Крольди були монстрами близько 380-го рівня, а лікохід був собою мазь, яка допомогла навіть у випадку серйозного поранення. Звичайно, її ефективність не порівняти з цілющою магією священиків, але вона мала певний попит на неї попри те, що була дорогою.

  У випадку смерті або серйозного поранення в бою священик вважав добрим тоном гравців у групі мати з собою хоча б за одним ефективним засобом.

  - Сабіна. Чи зможу я перемогти його сама?

  - Едвін: Проще простого. У них мало здоров’я, тому їх легко полювати. Де ти зараз?

  Сабіна.

  - Едвін: У тому місці дістатися до кролів трохи складно, але перемогти їх неважко. Просто рухайся в палубі печери.

  - Сабіна.

  Можна було здогадатися про високий рівень Германа, але ось рівні інших гільдії виявилися повною несподіванкою. Не дивно, що в чаті не було постійних запитань, які ставили початку. Не кажучи вже про те, що факт відкриття особи Віяда був центром уваги лише короткий час.

  'Це явно непроста гільдія'.

*

  Лі Хен підключився до сайту темних геймерів. Трохи помедіння, він все ж впровадив у рядок пошуку гільдію Пустені мандрівники.

  - У будь-якому випадку, потрібно бути впевненим у своєму виборі і вивчити все в деталях.

  Як темний геймер, він не міг дозволити собі розслабитися і просто так насолоджуватися грою. Ось чому він був зобов'язаний шукати інформацію про гільдію, в яку вступив.

  Відсутність інформації на сайті темних геймерів означало, що гільдії не дуже активні.

  - Яке полегшення, що немає нічого поганого.

  Лі Хен, пробравшись із останніми сумнівами, заглянув на дошку темних геймерів. Як завжди, там було багато різних оголошень: на супроводжувачі інших гравців, спільну полювання, битву у великих гільдійських війнах і багато-багато іншого.

  Хоча отримання темного геймера як найманця дорого коштувало, велика частина оголошень мала статус прийнятих.

  Зазвичай Лі Хен переглядав дошку заявок лише для того, щоб дізнатися про загальну ситуацію на Версальському континенті або отримати якусь корисну інформацію з призначення, але сьогоднішні візити були особливим.

  Лі Хен збирався сам розмістити оголошення!

  'Чи дійсно потрібно так робити?'

  Він трохи похитався, а потім почав писати:

  Офіційна платня воїна з рангом В, який мав прихований, становила близько 5000 золотих. Але Лі Хен не забув у кінці попросити про знижку.

  - Завдання безпечне, так що, швидше за все, його приймуть.

  Оскільки в оголошенні визначено ранг темного геймера і його клас, то гравець не зможе побачити ці характеристики.

  І незважаючи на очікувані трати мінімум у 4000 золотих, Лі Хен збирався зробити все можливе, щоб створити скульптуру для Мандола і його дружини.

  Гроші в житті дуже важливі, але їх завжди можна заробити знову. Якщо ж ти не будеш робити цього, щоб твоє сумління було чистим, то житимеш у мирі з тобою.

  - Я б волів їсти безкоштовними зразками в супермаркеті, ніж є в чужому ресторані не заплативши.

  Лев ніколи не дозволить собі їсти траву, незалежно від її голоду. Лі Ген керувався логікою, коли допомагав людині і не втратив сім’ї.

*

  Орден Відродження захопив королівство Ітсор.

  На його території почали будувати величезні храми Ренесансу.

  Чим більше будували храми, тим сильнішою ставала сила ордену і сили його священиків, у тому числі Деймонда. Разом з цим зростала і армія Відродження.

  З цього моменту у всіх інших релігійних орденах з'явилося нове завдання:

  Після цього по цілому світі почали формуватися експедиційні війська, що утворились з паладонів і священиків.

  - Ми хочемо виконати свій обов'язок і врятувати братів королівства Ітсор.

  - Для нас, лицарів, буде великою честю відправитися в звільнення.

  Правителі різних королів і голови гільдій вирішили допомогти, керуючись своїми прихованими мотивами. Вони зібрали війська з наміром знищити орден Ренесанс і після привласнення королівства Ітсор як нічну територію.

  Кількість евакуйованих експедиційних армій становила 90 000 осіб!

  Упевнені у своїх силах, гравці мужньо попрямували до Ітсора, але були змушені зупинитися перед величезною фортецею, якої раніше не існувало.

  Кам'яна фортеця, яку Деймонд насильно змусив будувати мешканців королівства!

  Розташована в ущелині, центрі гірського ланцюга, вона не дозволила нікому просто так обминути його. А висота стін, на яких розташовувалися лучники, була не менше 30 метрів.

  - Давайте обійдемо фортецю.

  - Ні. Це займе надто багато часу.

  - У нас достатньо солдатів, так що немає причин обминати.

  Гравці-нанімники хотіли уникнути важкої штурму, але аристократи вважали це інакше.

  'Спасита побудована в поспіху фортеці не може бути видатною'.

  'Вони бояться нас? Чи, може, така грандіозна споруда створена для чогось іншого?

  Будівельне будівництво зазвичай вимагає чималих витрат. Саме тому під час облоги ремонт і підтримка були досить нелегким завданням.

  "Все ж думаю, бояться. Хіба будівництво такого зміцнення не показує їх страх перед нашими силами?'

  Незабаром більшість людей почали думати так само, бо якби Деймонд був упевнений у своїй перемозі, то навіть не подумав би про будівництво твердинь.

  Було досить просте рішення.

  - Треба йти напрямок.

  - Боги підтримають нас під час штурму.

  Так було рішення ради генералів.

  Вони передали його головам кожної гільдії та священикам.

  Насправді, експедиції продовжували формуватися. Навіть у далеких краях Гільдії, в боротьбі зі святими орденами і королівськими силами об’єдналися щоб відхопити свій шматок. Отже, поспішність тих гравців була цілком зрозумілою.

  З урахуванням прийнятого рішення війська почали готуватися до облоги.

  - За справу!

  - Приготуйте достатньо стріл і осадових сходів. Яка довжина тунелю?

  Експедиційні війська зайняли позиції і приготувалися до облоги. Гравці не сумнівались у своїй перемозі, але й не втратили пильності щодо армії Відродження, яка захопила ціле королівство.

  НІПи-солдати, якими вони командували, також були цінною бойовою силою. І бажано було зберегти якомога більше воїнів, які пройшли через довгі тренування. Кам’яна фортеця здавалася дуже високою і міцною, тому здавалося, що її стіни важко пробитися.

  Магі підкріплялися, підготовка йшла повільно до глибокої ночі. До початку останнього світанку місяця залишалося кілька годин, і ніхто не помітив, що настав час, коли сила монстрів ставала найбільшою!

  Армія Ренесанс Деймонда раптово напала на війська, що зібралися під стінами.

  Масивні укріплені ворота розлетілися в щупиці, і звідти вилізли величезні демонічні монстри. Кожен крок заворушив землю.

  Прості воїни, які відпочивали перед майбутнім нападом, повискакували зі своїх місць.

  - Вороги!

  - Вони першими напали!

  На обличчях аристократів, які правили військами, було лише розгублено. Зазвичай війни, які вони бачили, починалися зранку і закінчувалися ввечері.

  Ніхто не воював після заходу сонця.

  Охоронцям не потрібно було напружуватися, бо вони могли сховатися за стінами. Крім того, мало хто хоче піти в нічний напад, знаючи наскільки це небезпечно. Особливо передового загону, ймовірність смерті в якому була дуже велика.

  У королівстві Калламор і Хабен нічні напади на загони постачання стали чимось звичайним, але в інших регіонах континенту мало хто брав участь у справжній війні.

  - Побудова, захистити тил!

  - Воїни! Приготуйтеся битися!

  З наметів почали вибігати гравці.

  Більшість відпочивала, граючи в покер і випиваючи, тому вони не були підготовлені до зіткнення. До того ж, прийнявши зайвого перед тими боргами та запеклими бійками, коли ніхто з них не зможе дозволити собі і краплі алкоголю, вони потрапили в дурне положення і тепер не могли повністю контролювати свої рухи, через що багатьох із них чекала смерть.

  - До прибуття під стіни фортеці на складі однієї з сіл королівства Ітсор ми знайшли дуже багато алкоголю. Невже вони цього домагалися?

  Це здавалося занадто явним ходом, щоб бути частиною стратегії. Але, незважаючи на простоту, це спрацювало, тому що прийшов по найбільш слабкому місці армії, яке легко забути з виду.

  Виявлений алкоголь воїни взяли з собою і розпиляли перед битвою, наче б’ючись. Через що швидко сп'яніли.

  - Ех, не очікував такої хитрості!

  Гравці хиталися через випитого, але були здатні тримати зброю.

  В принципі більше половини війська складали паладини або священики, і вони в більшості свого не пили, тому іншим можна було сховатися за їхніми спинами і хоча б якось прикривати тили.

  Але це не допомогло зрозуміти, чому зброя була набагато важчою від попередніх.

  У таборі поширилась епідемія.

  Її принесла зграя щурів, яка бігала навколо наметів.

  - Священики, паладини! Де ви?

  - Сюди, вилікуйте хворобу!

  Гравці кидаються шукати допомоги. Але священики, які могли зупинити епідемію, наступили з неба як військо літаючих демонів.

  Потім почалася масштабна атака армії Відродження.

  Це була не просто нічна вилазка, а повноцінний наступ, в якому все було поставлено на карту, і кинуті у бій всі особи, які мали монстри.

  - А-а-А!

  - Бийтеся з ворогами. Куди всі поділися?

  - Бежим!

  - Не тікай, бійтесь!

  Ця раптова нічна атака майже повністю зруйнувала експедиційні війська.

  Армія Ренесансу не тільки зазнала значних втрат, але й отримала у свої ряди ще більше демонів і зібрати з тіл переможених. Кожного разу, коли вона здобула перемогу чи то знищення армії, падіння форту або церков інших орденів, вона мала ще більшу силу і владу!

  Тепер Деймонд зібрав таку кількість військ, якого вистачало не тільки на захист королівства Ітсор, але і на захоплення інших земель, тому він вирішив просуватися на південь. Нова мета полягала в тому, щоб стати регіоном, який колись контролював гільдію Грабіжники землі.

  Знову і знову утворилися експедиційні армії — усі аристократи, які мали свої території ордену, намагалися зібрати якомога більше солдатів.

  Але місця, де проходила армія Відродження, стали раєм для монстрів.

*

  Завдяки наполегливій праці Вііду вдалося відновити сто очок мистецтва.

  - Повертати характеристики - теж важка праця.

  І хоча вихідні значення досягли швидше, насправді це було не так і просто. Але, працюючи, Віід не тільки збільшив досвід у скульптурному мистецтві до 70%, але й досяг Ремесло на найвищому шостому рівні.

  Столь розвиненого Ремесло можна було назвати свідченням його тяжкої роботи!

  Але Вікід і далі намагався вирізати сережки.

  Сто і одне очко мистецтва.

  Віід видужав від полегшення. Його наполеглива праця не тільки повернула характеристики, але й навчалась правил Юліри.

  - Для трудящих людей немає нічого неможливого.

  Тепер Вікід не хвилювався навіть про те, що ще не вивчив зачарування предметів.

  - У будь-якому випадку не так вже багато залишилося до титулу майстра.

  Тоді як учасники його гільдії спілкувалися один з одним у чаті, Віїд зосередився на створенні прикрас.

  "Мені ще належить зробити дуже багато скульптур".

  Вікід навмисно відклав усі думки про створення скульптур до повного відновлення загублених окулярів мистецтва. Йому було шкода витрачати сили на створення унікальних робіт для простого відновлення характеристики.

  Для тих, хто не вмів наполегливо працювати, це важке рішення. Лі Хен навчився наполегливо працювати з одним прорабом на будівництві, який змушував всіх носити цеглу на двадцять п’ятий поверх збудованого будинку за допомогою сходів і ліфта тільки тому, що йому не хотілося витрачати електроенергії.

  І ось, під час роботи Віід почув "шепот" Хварен.

  - Привіт, Вііде. Чим займаєшся?

  - Створю ювелірні вироби в Курисо.

  - Ювелірні вироби?

  - Так, я вивчив навички створення прикрас.

  - Я знала, що скульптор може освоїти нові навички, але хіба можливо вивчити такі унікальні?

  - Так, я отримав його після створення тисячі прикрас. По суті, скульптор мало чим відрізняється від того, що роблять інші ремісники.

  - Вау! Так ти намагаєшся заради мене. Для танцівниці прикраси важливі як повітря... Щиро дякую!

  - ...

  Відколи Віід створив статую богині Фреї, Хварен зацікавився роботою скульптора. Ну, а тепер, якщо судити за тим, що прозвучав, вона помилково вирішила, ніби він вивчив ювелірну справу тільки заради неї.

  Але тут і Війду нічого було приховувати.

  - Я зробив і для тебе кілька прикрас.

  Звичайно, він відкладав гарні вироби для Хварено. У цьому не було нічого дивного: він збирався продати їх, бо у неї було багато грошей.

  - Дякую. Хотілося б швидше їх побачити.

  Віід продовжував виготовляти прикраси, розмовляючи з Хварен.

  У цей момент він і почув, як ковалі Курисо тривожно перешіптувалися.

  - Кажуть, що вчора армія Деймонда дісталася рівнину Нофнем.

  - Виходить, він захопив двадцяту частину всього Версальського континенту?

  - Без перебільшення можна сказати, що в даний момент він володіє найбільшою військовою силою на континенті. Не кажучи вже про те, що з королівства Ітсор йде постійне поповнення його армії новими демонами.

  - Так, жахлива справа.

  Віід слухав цю розмову, продовжуючи працювати.

  Насправді навіть тут, у Курисо, гравці вже встигли відчути майбутні зміни. За останні кілька днів ціни на предмети просто злетіли. Після нападу армії Відродження правителі королівства та гільдій перестали жаліти гроші на самозахист.

  Але відсутність єдиного союзу не могло турбувати простих людей.

  Все більше гравців говорили про те, що потрібно зупинити армію Відродження, яка з кожним днем ставала все потужнішою. Але правителі королів не зволікали об'єднуватися, і все ще вели жорстоку конкуренцію.

  Отже, поки що від цього вигравали тільки найманці з темних геймерів.

  "Армія Відродження. Ех, що ж мені робити?"

  Віід переглянув записи, які демонстрували армію Відродження.

  Сила демонів вражала! Не кажучи вже про їхню кількість, яка зросла настільки, що армія монстрів могла повністю розтоптати військову силу цілого королівства.

  У той же час Деймонд забезпечував безпеку звичайним гравцям, які хотіли бути на завойованих територіях. Завдяки цьому вони змогли потрапити на телебачення.

  Це зображення з церквою Відродження, своєю формою нагадувала істота, щось схоже на коня, що тримав серп. У записі виявлялося, як військо Відродження підводило його величезну копію.

  Проблема була в тому, що храм був відомий Вііду.

  'Звільнена Рукою смерті статуетка в точності така ...'.

  Вікід підозрював, що вона була продовженням чергового ланцюга завдань. В одному з них цю статуетку доведеться застосовувати для сприяння Деймонду або, навпаки, для протистояння. Але для чого б вона не стала, в будь-якому випадку не було ніяких сумнівів, що статуетка пов'язана з орденом Відродження.

  'Проблема в тому ... Чи варто мені прийняти завдання чи ні'.

  Якщо його прийняти, то це може стати ще однією важкою боротьбою.

  Під час створення ювелірних виробів Віід глибоко роздумував.

  "Може, цю статуетку просто продати?"

  Хоча це було б ідеальним рішенням, знайти покупця здавалося неможливим, оскільки його використання підрахувало високий рівень скульптурної майстерності та володіння класом Скульптора.

Глава 11. Очікування Дайні

  Начальник Кім Гансо дивився на Юн Бенджуна, свого вчителя, вченого-генія, чоловіка, якого дали світові небеса. Його голову покривала густа сивизна, а почервонілі очі ховалися за товстими склами очок. Зовнішній Юн Бенджун здавався дратівливим, але для людини його розуму навіть слово "геней" було образою.

  'У світі думають, що Королівську дорогу створили сімнадцять вчених на чолі зі мною ...'

  Кім Гансо похитав головою. Те, що знали люди, і правда сильно відрізнялась між собою.

  'Насправді саме Вчитель розробив концепцію і створив всі основні навички. Я та інші вчені просто розрізали все, що залишилося.

  Але Кім Гансо та інші вчені не могли розвинути Королівської дороги, за якою вони відповідали. Часто здавалося, що віртуальна реальність, над якою вони повсякденно працювали, просто неіснуванням і насправді не більш ніж ілюзія. Кім Гансо вже не міг сказати, скільки разів прокидався кошмарами, коли його переслідував провал проекту.

  Добре, що кожного разу, коли щось зовсім не виходило, на допомогу приходив Юн Бенджун. Адже тільки він повністю розумів всю механіку роботи Королівської дороги. Тоді як інші вчені, включаючи Кіма Гансо, працювали з концепцією світу, маючи лише обмежений доступ до богині Верси для вирішення своїх поточних завдань.

  Кім Гансо, намагаючись не шуміти, спокійно пройшов повз Юн Бенджуна.

  - Я прийшов.

  - Ага, бачу. Про що говорили в головному офісі?

  - Про все. Але найбільше занепокоєння через армію Відродження.

  - Хе-хе. Що поробиш.

  - Ще заступник стратегічного відділу Сон Ілганґ скаржився на те що почалась ця повсякденна нічна робота.

  - Хе-хе-хе.

  Юн Бенджун сміявся так, ніби все це передбачав.

  - Гравець на ім'я Деймонд. Що ви про нього думаєте, Вчителю?

  - Навіть і не знаю. Ну, він непоганий.

  Здавалося, відповідь не сподобався самому Юн Бенджуну, і він продовжив:

  - Завдання на армію Відродження... Ну, це один із способів, через який можна отримати величезну силу.

  Учені, які обробляли в тій самій кімнаті за головним комп'ютером свої дані наздогнали вуха, намагаючись нічого не пропустити зі слів їхнього кумира.

  Юн Бенджун, який у корпорації здобув небачені авторитети і владу, свідомо не відкривав світу своїх здібностей. Адже навіть за межами цього кабінету мало хто знав, що тут всім керував саме він.

  Але що дійсно вразило, ні, навіть жахало до мурашок вчених, так це досконалість богині Верси. З моменту її створення не було ніяких виправлень програми або правок будь-яких її рішень. Цей унікальний штучний інтелект досконало працював з моменту запуску Королівської дороги.

  Досконала система, яка по праву носила звання богині.

  Вона керувала не тільки Королівською дорогою, але й всією адміністративною діяльністю корпорації Юнікон. І для обох цих завдань задіяла лише 20 відсотків від первісних можливостей!

  Для вчених, які працювали в корпорації це було чимось неймовірним.

  Якби хтось сказав, що все це розробив лише одна людина, ніхто б на світі не повірив таким словам. У цьому були впевнені всі, хто працював поруч з Юн Бенджуном.

  - Науковець, життя якого цінніше ніж життя десяти мільйонів людей.

  - Вчений, який міг би прискорити розвиток світових технологій на 30 років вперед, якби створив не Королівську дорогу, а щось інше.

  Цей чоловік не міг бути предметом обожнювання і поваги інших вчених, яким тільки те, що вони народилися та працювали з ним в один час, додавало великого значення.

  - Так от... - Він продовжував говорити Юн Бенджун. - Мабуть, Деймонд зіпсує все, віддавшись своїй жадібності. Тепер він переможе ворогів через несподіваність і хитрість... Але в результаті цього багато противників захоплять так, що не зможуть впоратися з цим.

  Жоден науковець не сумнівався у словах Юн Бенджуна.

  Ще ніколи геній цього століття не помилявся. Якщо він так сказав, значить, коли-небудь все так і буде. Та й самі люди, які працювали безпосередньо з богинею Верса, не вважали армію Відродження такою вже великою загрозою.

  Королівська дорога була справді віртуальною реальністю. Насправді, у багатьох відношеннях від гравців було безліч прихованих можливостей та напрямків.

  І вже присутні в цьому кабінеті вчені чудово уявляли, як люди проводять час у грі. Вони витрачають багато часу, щоб здобути силу або прославитися як лицаря чи великого воїна. Ні, у такому неймовірно великому світі не було місця для занепокоєння армією Відродження.

  Вчені не приховували своїх усмішок.

  Вони брали участь у створенні Королівської дороги, яка стала справжньою віртуальною реальністю. Навіть тепер у багатьох новинних джерелах обмінялася інформація, що після відкриття гри людство стало на 40 відсотків щасливішим. З гордістю в серці через відкриття дверей у цей новий світ вчені повернулися до своєї щоденної роботи.

*

  Юн Бенджун пробурмотів про себе:

  - Люди в цьому світі занадто легко обманюються.

  На екрані, на який він зараз дивився, були шукачі пригод, що діяли на Версальському континенті. Гравці, які набирають силу, полюючи в джунглях, куди багато хто не наважувався б і крокнути. Гравці, які розвивали Виносливість підйомом на найвищу і скелясту гору континенту. Гравці, які ставали сильнішими за виживання на заповненому лише ордами монстрів острова.

  У Юн Бенджуна піднімалося настрій, дивлячись на таких людей. Вони жили на межі своїх можливостей і відчували те, чого вже не могли знайти на Землі.

  - Королівська дорога - гра...

  Після того як відкрили Королівську дорогу, преса захоплювалась найвищою технологією гри. Передові розробки, які дозволили реалізувати справжню віртуальну реальність! Безмежна для людей, яка водночас призвела до краху всіх тих ігор, що існували раніше.

  З появою нового світу навіть ті, хто раніше ніколи не захоплювався іграми, починали свою подорож в Королівській дорозі, через що преса то й справа підносила корпорацію у нові лідери індустрії розваг. А от директори компаній могли торгувати фруктами в середньовічних замку або подорожувати світом з мечами за спиною. Вони витрачали величезні гроші і хвалилися, що є новими зірками в наступному поколінні індустрії розваг.

  Юн Бенджун міг тільки посміхатися, читаючи такі статті.

  - Слабкі і ліниві люди. Вони навіть не підозрюють, що їхнє майбутнє вирішується тут.

  Тому Юн Бенджун нікого з них не жалкував.

  Він витратив усе своє життя на розробку Королівської дороги. Вийшло як душевно, так і фізично, він віддав усе, аби завершити своє творіння, яке для нього було чимось на зразок власної дитини.

  Юн Бенджун здався, якби хотів створити тільки гру.

*

  Група гравців вислідувала Скелета зарі протягом цілого тижня. Зрештою їм вдалося оточити його біля кладовища і за допомогою священної магії.

  - Ми це зробили!

  - Відмінна робота, хлопці.

  Найбільше тішились священик і Копейник.

  - Дайні, без тебе ми б точно не справилися. Дякую.

  Навіть найвишуканіші мисливці Скелет зарі не є простими видобутками. Коли хтось помічав цього унікального монстра, той відразу ж кидався в гори, де не тільки жила багато інших ворогів, але і було підземелля, у якому можна добре затерятися. Якби не закляття Шамана, що підвищували швидкість пересування, то зимка монстра стала б справжнім випробуванням для групи.

  Дай мені трохи усміхнулася.

  - Пустяки. У битві я майже не допомагала.

  - Неправда. Як шаман ти чудово зціляла, не кажучи вже про інші закляття... Отже, якби не твоя допомога, нам довелося б добре попотіти, щоб завершити це завдання.

  - Дай, ти справжній шаман.

  За короткочасну спільну гру дівчина встигла завоювати міцну довіру всіх учасників загону.

  - Дай, а давай і далі з нами?

  - Підеш виконати наступне завдання?

  - Звичайно, я згодна.

  Протягом наступних кількох місяців Дані була приємною подорож у складі різних груп. У той же час її слава як Шамана поширювалася.

  Через деякий час, коли в провінції Морта майже не залишилося гравців, які не знали Діані, її запросили до експедиції у Темні прокляті землі. Відряд з двадцяти кращих гравців Мори, які кинули виклик незнаній небезпеці!

  Через кілька місяців після того, як вони побачили багато нових монстрів і підземель та отримали різні завдання, Дайні зі славою повернулася до поселення.

*

  - Фу! Нарешті я знову тут.

  Дайни широко усміхнулась.

  Після довгої відсутності в Морі... Вона не могла описати, наскільки скучала за селом. На відміну від самотності в Лавіасі, вона знайшла тут багато друзів і рідної домівки.

  - До речі, потрібно щось робити з прокляттям... - Вона задумливо вимовила і заклопотано озиралася.

  Під час недавньої подорожі всі в експедиції отримали велике прокляття. Воно не тільки зробило шкіру чорною, як у темних ельфів, і додали первинні татуювання, але й подвоїло ефективність магії та навичок!

  І ані закляття Шамана, ні молитви священика не змогли його прибрати.

  'Нужно буде піти до церкви'.

  Жодна інша команда не могла нічого зробити з прокляттям, але тільки священики могли знайти порятунок.

  Дайні увійшла до церкви ордену Фреї. Вона була переповнена як учасниками експедицій, так і гравцями, які прагнули благословень.

  Після довгого часу, дочекавшись своєї черги, Діані зустрілася з речником ордену.

  - Добрий день. Я хочу зняти з себе прокляття.

  - Так, я дивлюся на вас наповнені чари стародавнього зла?

  - Так.

  - Це плата за те, що ви вступили у заборонені землі. Це було зроблено під час подорожі по місцевості, яка не любить незнайомців. Для його зняття потрібно зробити порошок із платини, моркви та крові Білого кролика. Якщо ви змішаєте ці інгредієнти і вип'єте отриману суміш, то зможете звільнитися від прокляття.

  Загалом, серед перерахованих не було нічого, що було б складно дістати. Отже, коли серце захопилося бажанням вирішити цю проблему було легше, ніж очікувалося, Дайні трохи поклонилася священику.

  - Дякую.

  - Не за що. Вся гармонія за волею богині.

*

  - Купую і продаю різні товари!

  - Звертайтеся, дістану все що завгодно.

  Вийшовши з церкви ордену Фреї, Дайні вирушила на головну площу. Така поведінка гравців стала традицією, яку можна побачити у будь - якому місці Версальського континенту.

  Після того як вона розпродали речі, що назбиралися за її ходом, то почала неквапливо бродити по площі.

  Я спробую цього разу почекати.

  Дайні прийшла в Мору зустрітися з Відом. Але той якраз відправився в якусь подорож, і тоді, статуту від очікування, вона теж пішла виконувати завдання.

  Коли ж повернулися, виявилося, що скульптура богині Фреї та інші роботи були відбудовані і з’явилися різні будівлі.

  І якщо вірити чуткам, закінчивши все це, граф Мори знову кудись зник. Відправився в нову подорож, де його просто неможливо знайти.

  І чомусь саме тоді, коли вона тут.

  Дайні самотньо йшла міською дорогою, розглядаючи нові будівлі.

  'Богиня Фрея...'

  Коли вона побачила скульптуру, у ній з’явилася заздрість. Дайні добре розуміла, що є звичайною трохи симпатичною дівчиною, яка ніколи не зможе конкурувати з подібною красунею. Їй захотілося повернутися до Ловіасу, де зберігалися дорогі спогади. Але тоді буде ще важче зустрітися з Віідом.

  Так що вона продовжувала прогулюватися містом.

  - Вибачте.

  Дайні обернулася на голос.

  До неї зверталася худенька, тендітна дівчина з добрим поглядом. Вона була в білій мантії, мабуть, ксьондзом або Жреком.

  - Ви це мені?

  - Так.

  - Чим я можу допомогти?

  - Ох, вибачаюся за занепокоєння... Але ви, випадково, не Дайні, Шаман?

  - Верно.

  - Фух! Нарешті знайшла. Мене звати Ірен.

  Було помітно, що Ірен дуже соромилася, змовившись з незнайомою людиною, але не приховувала радості від того, чого знайшла Діані.

  - Наш загін збирається виконати одне завдання. Але для цього доведеться подолати велику відстань, тому ми вирішили, що непогано б дістати до своєї групи хорошого шамана.

  Назва завдання, яке отримав Пейл: « Секрет створення стародавнього нагрудника ». У його описі було зазначено, що секретний метод захований десь у північних землях, тому для пошуку друзі вирішили взяти до себе в загін Авантюриста і Шамана. Саме тоді вони випадково почули, що в місто повернулася одна відома шаманка.

  У голосі Ірен знову спалахнула напруженість.

  - Завдання рівня складності С. Якщо ви не зайняті, може, приєднаєтеся до нас?

  Дайні не поспішаючи розглядала обличчя Ірен.

  'Каже, вона хороша людина. І, по-моєму, навіть мого віку..."

  Однак Дані не хотіла вирушати в нову подорож. Вона хотіла дочекатися Віди. Звичайно, вона могла б довго чекати. Але лише після довгої експедиції їй хотілося трохи відпочити.

  - Вибачте. Але я планувала відпочити...

  Коли Діані заговорила про те, як з боку магазинів до них підійшла ще одна дівчина, одягнена у розкішне вбрання і прищеплює безліч коштовностей. Тільки - но вона з’явилася, як усі присутні на площі почали супроводжувати її кожен крок. Коли вона ступала легко, з якимсь неземним витвором, то одним своїм виглядом наповнювала радість і веселість.

  'Танцевиця'.

  Тільки власники класів Танцора або Барда могли дозволити собі подорожувати світом у такому вигляді. Але браслети і намиста, сережки та взуття з низьким каблуком більше підходять саме для танців. Крім того, дівчина не мала жодного музичного інструмента, тому Діані зробила такий висновок.

  - Хварён. Де ти була?

  - Обедала в ресторані. А це хто?

  - Це Дайні. Знаменитий Шаман...

  - Ах, та сама!

  З подивом Хварен подивилася на Дайні. Особливо її вразила чорна шкіра дівчини, яка перетворила ту в якусь цінну річ.

  - Ти дізналася про участь?

  - Так. Але, на жаль, вона сказала, що не зможе з нами піти.

  Але перед тим мовчазна жінка, що стояла біля Дайні, втрутилася у розмову:

  - Ну, я передумала.

  - Що?

  - Я вирішила поїхати з вами в подорож.

  - Чесно? Це просто чудово! Дуже дякую.

  - Ні, що ви. Дякую за запрошення.

  В останній момент Дайні вирішила прийняти пропозицію Ірен. Все тому, що зовсім недавно вона бачила статую богині, яку створив Віід. Статую, обличчя якої чудесно з'являлося при погляді на Хварен.

*

  Кожного дня Лі Хен тренувався в школі Ан Хён-До.

  Завдяки такому збільшенню сили й витривалості м’язи стали видимими плодами праці. Чотири наставники, кожен протягом півгодини, бралися за Лі Хена і проводили одну адську по складності тренування. Проходячи через неї щодня, тіло Лі Хена перетворилося на зброю.

  - Навіть гострий меч стає марним в повільних руках. Якщо ти не вмієш контролювати своє тіло, то також можеш забути про меч. Добре тренуйтеся дуже важко, але це важливий етап перед тим, як серйозно взятися за зброю.

  Лі Ген вірно дотримувався суворого керівництва Чонга Ільхуна. Щодня виконуючи адський за складністю комплекс фізичних вправ, він і на секунду не виявляв ніякого незадоволення.

  Це було настільки незвичайним, що вчителі навіть зібрали нараду.

  - Інтенсивність тренувань не занадто висока?

  - Якщо ми продовжимо в тому ж дусі, чи не вирішить він все кинути?

  - Навіть і не знаю. Вчитель попросив його завантажити, думаю, не без причини.

  - Напевно, так і є, адже ж?

  - Ну, іноді буває, він діє без будь-якого плану ...

  - ...

  Лі Ген, виконуючи вправи, відчував, що крім тіла він був здоровий і розум. У найтяжчі та напруженіші моменти, коли сили майже виснажились, завжди були розумними. Справжня сила волі можлива тільки тоді, коли ми зносимо важкі випробування!

  Після тренування з наставниками Лі Хен відпочивав за чашкою чаю в компанії Ан Хьонн-До.

  - Сьогодні жоношеневий чай.

  - Дякую, вчитель.

  Лі Хен спустошив свою чашку швидко, навіть з якоюсь жадібністю. Робив він це не стільки через спрагу, скільки щоб не пропустити краплинки цього нектару!

  А Ен-До знову наповнив чашку, потім спитав:

  - Навчання не надто важке?

  - Терпимо.

  - Добре. Це похвально. З таким настрійом ти зможеш досягти ще більших висот. Як щодо решти життя?

  - Тобто?

  - Твоє особисте життя. Все нормально?

  Лі Ген на короткий час задумався, потім кивнув головою.

  - Все добре.

  - Добре? А що саме?

  - Ну... Бабуся проходить лікування, сестричка вступила до університету. Так і я... - Хен трохи завагався, але потім рішуче закінчив: - ніяких проблем немає.

  У дитинстві найважче було прожити ще один день. У них не було грошей на лікарню, іноді їм бракувало їжі. Але зараз вони навіть щось відкладали на чорний день.

  Ген, граючи в Королівську дорогу, зміг забезпечити сім'ю усім необхідним, так що, на його думку, ніяких проблем дійсно не було.

  Ан Хен-До похитав головою.

  - Все, про що ти говорив, це твоє повсякденне життя.

  - ...

  - Я ж маю на увазі особисту. Ти задоволений своїм життям?

  - Так.

  Лі Хен відповів не задумуючись. У інституті, окрім цього, було декілька набридливих і нудних речей, але все складалося добре, тому він був задоволений життям.

  - Але я про це і говорив. Я ходжу в коледж, сестричка добре вчиться, до бабусі повертається здоров'я...

  Тоді Ан Хён-До несподівано зайшов з іншого боку.

  - А що ти хочеш робити?

  - Чим я хочу займатися?

  - У дитинстві у тебе, мабуть, була мрія, те, що ти хотів робити найбільше.

  Ось тут Лі Хен вже гарненько задумався.

  Все дитинство він присвятив своїй сестричці. Це був час, коли він боявся наступного дня лежати в ліжку вночі. Коли він добре наївся, то вже боявся голоду.

  І не було ніякої надії, все довкола мусило бути тільки розпач.

  Якби не страх за свою сім’ю, Лі Хен вже давно б вирішився на крайні заходи.

  Але цей час минув, тепер сестрёнка виросла, вступила до університету і навіть отримувала стипендію. А бабуся пройшла через кілька операцій і тепер успішно видужала.

  Саме сім’я була метою життя Лі Хена. Він ніколи не думав про те, що буде робити після того, як з його допомогою відпаде потреба.

  Лі Хен зітхнув.

  - У мене немає мрії.

*

  МЕЧІ прибули в село орків, щоб подолати розпач та гори Юрокіна. У поселенні, заселеному гравцями зі свинею і надзвичайною родючістю.

  Багато з тих орків уже мали власні сім’ї. Зрештою, коли новосформованою парою було потрібно побути на обід, то самі бігали навколо себе маленькими діточками.

  П'ятий МЕЧ схопився за голову.

  - Це кінець. Дівчата тут...

  Третій заспокійливо поплескав його по плечу.

  - Все гаразд, вони просто замінили це на вечерю. Орки з самого початку були такими, так що нам залишається тільки це прийняти.

  Четвертий теж вставив слово:

  - Брате, тільки чоловіки з широким кругозір зможуть знайти собі дівчину.

  У Королівській дорозі можна було займатися коханням. Багато людей або ельфійських парочок воліли побути на самоті у своїх домах, щоб скористатися цією можливістю і приємно провести час.

  Але орки були особливим випадком. Вони хотіли тільки розділити споживання їжі з коханою, як тоді діти навколо них народжувалися.

  На початку гри багато хлопців дуже розчаровані тим, що бачать такий легкий і нереалістичний розвиток подій. Оскільки орки мали високий плідність, багато гравців думали так само.

  Але невдовзі вони зрозуміли, чому оркам вистачає лише вечері для того, щоб завести дітей.

  'В ніздрі оркчихи без проблем вміститься чотири пальці'.

  'Ну, а орк-самець! Він може повністю проковтнути арбуз, якщо позіхне в весь рот'.

  'А якщо подивитися на цей величезний живіт на свіжу голову, неможливо навіть подумати спати з таким "перефарбованим" героєм'.

  'Яке полегшення'.

  Задоволені їжею орки почали приносити плоди. Як гриби після дощу, у горах Юрокіна з’являлися нові села. Деякі гравці навіть стали лідерами власних племен.

  Сечві як командир орків після повернення до поселення виявила свої керівні здібності.

  - Орки, чви-чві! Ми повинні більше їсти! Мати багато речей. Давайте боротися. Чвік!

  У її словах не було жодних пояснень і фактів. Але навіть ця проста логіка про боротьбу за їжу та предмети діяла, і орки підкорялися.

  Наблизившись до найбільшої громади орків, зібралося велике число гравців-людей, які прийшли сюди через свою цікавість.

  - Орки так дивно виглядають.

  Вони, як окремі особи, слабкі, але їхня плідність лякає. Їм не потрібно наймати воїнів, бо завжди можна швидко наростити дітей, які ще й повністю віддані... Я думаю, що зараз орки можуть заявити про себе.

  - Кажуть, що з темними ельфами у них погані відносини. Чи ж це не доведе до чого?

  - З недавнього часу гравці можуть вибирати і расу темних ельфів. Це, мабуть, обістрить стосунки.

  - Я майже впевнений, що в майбутньому буде війна між орками і людьми.

  - Межрасова війна? Цілком можливо. Особливо, коли кількість орків настільки зростає, що вони просунуться в центр континенту.

  - Може, зараз варто скористатися моментом і, поки вони слабкі, напасти самим?

  - Це безглуздо. Немає жодної користі від перемоги, а також відстань для цього доведеться подолати значні. Багато гравців, мабуть, чекають часу, коли конфлікт розійдуться і з’являться нові завдання.

  Ці гравці не підходили близько села орків. Насправді це було навіть небезпечно, оскільки стосунки між людьми і орками були не найкращими. І тому вони дуже здивувалися, коли МЕЧі без вагання 'влетіли' до поселення і почали виконувати завдання разом з оркчихами.

  - Як взагалі це можливо? Орки й орки зовсім не сторожі.

  - Напевно, це частина завдання.

  - А я думаю, що це особливість класу. Чув, є такі, що дозволяють мати дружні стосунки з якоюсь іншою расою.

  Було багато різних припущень, аж поки один з гравців не зміг вловити справжню суть подій.

  - Подивіться на їхній вигляд. Як щодо орків-самців?

  - ...

  Тільки тоді, коли людина пильно спостерігає за нею, можна було побачити справжню причину. Так, ці дивні гравці були з роду людей, але їх широкі плечі і велике тілоснування переважали навіть оркські.

  І лише побачивши ці фігури, навіть найсмішніші орки поспішали подружитися.

*

  - Фух!

  Перший МЕЧ люто розмахнувся дворучним мечем.

  Цього разу його противником був Оґ, монстр, силою мало поступався кому-небудь ще.

  Ось тільки Першому було все одно. Коли він досягнув неймовірних вершин сили, соровики та мистецтва фехтування, то не міг стримати гніву.

  Рух меча був швидким і невідворотним.

  Але й Огор не стояв на місці. Розхвилений нахабством людини, він настільки поширився сокирою, що з’явився вітер і обдавав обличчя Першого МЧа. Незважаючи на це, монстр не встиг простежити за природним рухом противника.

  - Ха-а!

  Дворудний меч розрубав бік монстра. Однак Огор помер ще не скоро.

  Перший МЕЧ зовсім не використовував навиків, і його мани залишалися збутком. Він свідомо уникав смертельних місць і далі завдавав жахливої рани. З його голови ніяк не виходили слова, почуті вдень від нього дуже молодого, але вже кращий учень.

  - Немає мрії...

  Перший МЕЧ згадав свою молодість.

  'У мене була лише боротьба'.

  Коли він прямував по дорозі, то брав участь у безперервних бойових боях. Він часто перебував на межі життя і смерті, а також боровся навіть при жахливих ранах. Але коли він виграв такі небезпечні сутички, то не відчував задоволення від того, що все це було черговим кроком до ще сильніших противників.

  Уся молодість пройшла у тренуваннях і небезпечних битвах, з яких він виходив переможцям.

  Потім в якийсь момент Ан Хён-До зрозумів, що стоїть на вершині фехтування. З славою, захопленням та шрамами від перемоги найсильніших він увійшов у нову епоху меча, яку нікому не можна було знайти в світі.

  Прості люди не знали його, але всі майстри мистецтва фехтування та люди з нелегальних боїв боялися і поважали. Але Ан Хён-До відчував лише порожнечу у своєму серці. Коли він досягнув такої мети, то зрозумів, що так і не знайшов сім’ї, а родичі вже давно вважали його мертвим.

  - У мене не було сім'ї.

  Пустота і знеохочення - ось результат всього його життя!

  - Я став найвидатнішим у світі майстром меча, але навколо мене лише порожнеча.

  Він провів багато часу наодинці, перш ніж повернувся в Корею, відновив зв’язок зі своєю сім’єю і почав вести нормальне життя.

  І чого б він ніколи не хотів, так це щоб його учень чекала така ж доля.

  Так і не могло статися, бо тягар думок про сім’ю вівся на плечі Лі Гена. Він не почувався самотнім, адже завжди будуть рідні, друзі чи брати.

  Крім того, Хен мав сильну волю, здатність і винахідливість. Якщо щось потрібно було зробити, він не вагався. Він діяв як справжній чоловік.

  Хоча для Ан Хен-До він все ще залишався дитиною, який шукав мету всього життя.

  - Заздрю йому.

  Якщо чесно, то Ан Хён-До повністю розумів свого найкращого учня. Він би теж ніколи не пішов з сім'ї, якби у нього була така ж красива і мила сестра, як Лі Гаян.

  - А що щодо друзів...

  В оточенні Вііда були навіть такі гарні і виховані дівчата, як Хварен, Ірен та Ромуна. Перший МЕЧ намагався пригадати, як він жив у молодому віці.

  - Зібрання неприємних хлопців! Настільки жахливі люди, що хотіли стати сильнішими лише для того, щоб дати їм урок.

  Можливо, він ніколи б не воював, якби обставини його життя були такими ж, як у Віїда!

  - От же відверте самотність.

  Перший МЕЧ, набираючись рішучості, бурчав.

  - Я надто багато віддав на відкуп наставників. Пора самому взятися за справу.

  Він покаже, що таке пекельні тренування.

  Прийшов час навчити Віїда реальної битви на мечах.

*

  З наближенням фестивалю кількість студентів, які залишалися на території інституту після занять, зростала. У кожному шкільному закладі підготувалося виставу, мюзикл або музичний виступ, який вже тренувався на сцені. Ходили чутки, що на фестивалі проведуть конкурс співаків, шоу фокусників і навіть спортивні змагання з сусідніми установами.

  Лі Хен ніяк не міг цього зрозуміти.

  - Чому ми повинні витрачати час на те, що щодня і так крутять по телевізору?

  Для нього, як зайнятого в готуваннях днів святкування не було радісною подією, коли можна пропустити інститут. Навпаки, все це перетвориться на жахливу повільну і марнотну подорож, коли всі навколо будуть знайомитися з культурою власних регіонів та крутитись довкола знаменитостей, що прийшли до нас.

  Але старші учні не залишили нікому вибору, щоб їх залякати.

  - На цьому святі ми зобов'язані перемогти інші школи. Ми не можемо дозволити їм нехтувати нами лише тому, що наш факультет новосформований. Зрозуміло?

  - Так! - кричали першокурсники з усмішками на обличчі.

  Лі Хен ж пробурнил собі під ніс:

  - Безпогана конкуренція. І чому ми повинні якось залежати від їхніх поглядів? Зрештою, якщо ви ігноруєте, навіть краще жити. Конкуренція між факультетами в стінах одного інституту - прям кінець світу.

  У нього було багато претензій, але довелося зберігати мовчання, щоб не втягнутися у беззмістовні суперечки.

  "Навіть якщо я не вийду, напевно це зробить хтось інший'.

  Крім того, ніхто не казав, що обов’язково брати участь у святкуванні всім.

  Але час проведення фестивалю все наближався, а на факультеті Віртуальній реальності так і не з'явилося будь-яких зрозумілих планів.

  - А як щодо організації параду в моді персонажів Королівської дороги?

  - Давайте зробимо великого динозавра. Можна навіть створити голограму тираннозавр і стати головною подією фестиваля.

  - А може, краще хижих велоцироптерів? Якщо кілька сотень таких істот з'явиться на святі і почне полювати на людей...

  Не було жодних пропозицій, але більшість з них були занадто дурними або грандіозними і не знаходили відгуків у серцях людей.

  До фестивальу залишилося близько двох тижнів.

  Учасники студентської ради зібрали нараду з усіма студентами, які мали честь навчатися в школі.

  - Нам теж потрібно щось уявити.

  Адже саме цього очікували декан і всі професори факультету.

  Але жодного плану ще не було.

  - Важко на кожен свято щось готувати, та і часу майже не залишилося. Може, просто не будемо виступати? - обережно запропонував Чхве Сангжун.

  Тоді слово взяв один з старост курсом вище.

  - Кажуть, професори зараз думають, чи зробити перед канікулами ще одні виїздні збори або ні.

  - ...

  - Я чув про тижневі змагання на острові Сільмідо з дуже конкретною програмою...

  - Ні! Ми братимемо участь у фестивалі!

  Тепер ставлення старших учнів і першокурсників стало спільним.

  - Проблема в тому, що робити... Ми повинні брати участь у спортивних змаганнях від факультету. У нас багато дівчат, хотілося б, щоб хтось сам викликався. Є ті, хто хоче?

  - ...

  - Значить, ні. Тоді нехай будуть всі.

  Слова членів студентської ради дорівнювали закону для присутніх.

  Але всі погоджувались, бо краще сто разів помучитись під час фестивальної вистави ніж провести годину на острові Сільмідо.

  - Ще нам потрібно брати участь в конкурсі пісень. Професора точно перевірять.

  - У цьому конкурсі від нас будуть брати участь десь п'ять команд.

  З кожною хвилиною деталі майбутнього виступу факультету ставали все більш відчутним. Фестиваль проводився для того, щоб студенти розважалися, але для веселощів вимагалося участі в конкурсах або різних заходах.

  Взагалі, самі студенти були не проти фестивалю, їм просто не хотілося брати участь у виставах, оскільки через це, в кращому випадку, вони повинні будуть провести підлогу свята в одному місці і багато чого не зможуть подивитися.

  - І ще потрібно організувати закускову. Для отримання грошей. Є ті, хто хоче?

  У закусочних, переповнених дрібною роботою студентів чекала повна зайнятість від початку фестивальної вистави і до самого кінця. Загалом, дуже одноманітна і набридлива робота, але Лі Хен швидко підняв руку.

  - Лі Ген, так? Дякую. Хто ще?

  За рішенням студентської ради кожен студент у школі мав брати участь принаймні в одному заході. І штучна стала тією можливістю, за яку вхопився саме Хен.

  "Краще я попрацюю на свято, ніж протягом цих двох тижнів буду витрачати час на які-небудь приготування до виступів".

  І раз працювати в закусочній мало десь з обіду, у нього може навіть вийде виділити якийсь час для гри. Але крім Ліна, ніхто не квапився піднімати руку. Інші студенти не хотіли брати в цьому участь, бо важко спостерігати за тим, як розважаються інші, поки ти працюєш.

  Тоді, в той момент, коли ніхто вже нічого не чекав, руку підняла дівчина. Та сама дівчина, яка була на факультеті, вважала себе честю для решти учнів. Настільки красива, що багато присутніх кожного дня сумнівалися в її погляді, сон це, реальність або вже рай.

  Піднята рука належала Союн.

  Глава студ порадиа так розгубився, що перейшов у розмову на 'ви'.

  - Будете працювати в закусочній?

  Союн злегка кивнула головою.

  Тоді не пройшло і минання, як вгору злітали руки всіх інших хлопців.

  - Глава, и я! Я теж хочу працювати там.

  - Я раніше підняв руку. Обов'язково візьміть мене.

  - Глава, нет, брат! Я Донг Хун, ви ж призначите мене? Да?

  - Санг Хок, я до кінця навчання буду пригощати тебе пивом, тільки визначи мене на роботу в закусочної. Все життя буду вважати тебе своїм рятівником.

  Дуже скоро всі вільні місця в закусочній були зайняті хлопцями-хольцями з блискучими очима.

  Кінець 11 глав і 14 томів.

  ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ...

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor