Том 12

Розділ 1. День вирішальної битви

  Нарешті прийшов той день, коли загін мав увійти в Тодум. Манауе з тривогою дивився на час.

  - У будь-якому разі ми повинні завершити це завдання!

  Як торговець, Манауе не міг активно воювати. Його головною турботою була доверху заповнена товарами візка. Адже, коли похід у Тодум виявиться невдалим, багато припасів могли зіпсуватися.

  Під час подорожі загони вже розжовувалися різними цінними предметами, але цей дохід не падав у жодне порівняння з можливою вигодою від продажу вивезених до столиці вампірів товарів.

  - Мені досі не віриться, що тут немає потреби платити податки.

  На Версальському континенті податки і мито вимагали в будь - якому населеному пункті. Навіть у селі Мора з торговців брали відсоток від отриманого прибутку. Але існує ще багато інших видів податків. Додаткові збори не вимагалися тільки у великих містах.

  Навіть у селі орків платили податки всередині громади.

  А ось у вампиров їх не було!

  Манауе тремтів від хвилювання.

  - Ніяких податків навіть при величезній прибутку!

  Під час навчання в економічній школі він найбільше цікавився темою оподаткування. І коли готувався до співбесіди в компанії "Еконде", Манауе довго думав, які ж навички найкраще виділили б його серед інших кандидатів.

  - Можливо... Чи це право володіти англійською?

  Але тепер рідко можна було зустріти людину, яка б не розмовляла однією або двома іноземними мовами.

  - Або видатні навички користування комп'ютером...

  У сучасному світі навіть школярам слід було добре розумітися в комп’ютерах.

  Проходження стажів на будь-якому підприємстві, волонтерська діяльність, призові місця в різних конкурсах вже не відігравали особливої ролі.

  - Так в чому ви гарні?

  Коли начальник відділу кадрів поставив йому це питання, Манауе відчув, що ось-ось потерпить розгромна поразка.

  - Відхилення від податків - ось мій особливий навик! - У розпачі випалив він тоді.

  - Що?

  - До цих пір я жодного разу нормально не сплачував податки.

  Ну, хіба він не кращий кандидат для цієї фірми?

*

  Хварен дістала і одягла нещодавно куплене червоне плаття. Золото, яке фарбували, було добре підкреслене всіма вигинами стрункої фігури.

  Дівчина, закохавшись у себе, хитнула головою.

  - Не так вже й погано.

  Насправді все було вище від будь - якої похвали. У цьому плаття Хварен була настільки полонена, що жоден чоловік не міг би відвернути від неї погляд під могутні чари спокуси!

  - Ла-а. Ла-ла-Ла...

  Коли дівчина наспівала собі під ніс, то почала поволі танцювати під місяцем. Ця чудова, трохи таємнича картина чіпляла за душу.

  Повід для танцю був досить простий.

  'Від перед кожним великим бійом намагається чимось себе відволікти. Ось і я піду за його прикладом!"

  Хварен танцювала місячної ночі, щоб розвіятися перед боєм.

  Згідно з цим, поганий приклад є заразливий.

*

  Коли над Тодумом виступили ночі, він піднявся на маленький крутий пагорб.

  - Час вирішальної битви, нарешті, пробив.

  Він вдягався у чорні, що поглинають світло обладунки Даллока, такий же шолом, Манто вампіра і чорні черевики, ставши одним оком схожі на справжнього Темного лицаря!

  Віід прийшов однією ногою на великий камінь, що стояв на вершині пагорба, і обкинув краєвидом околиці. Перед ним відкривався прекрасний вид на Тодум, столицю королівства вампірів. Між ними були десятки стародавніх замків, які наче з’єднані зі старими полотен.

  Місяць: Баллун, Колун і Сейлун - висіли поки досить низько, а оточення дихала миром.

  Насправді в Тодумі, де ніколи не сходило сонце, не було чіткого розділення часу доби на день або ніч. Просто в певний момент три місяця піднімалися досить високо, і ставало дуже ясно. І саме тоді наступало 'утро'.

  Першою зійшла місяць Сейлун. Вона залила своїм світлом пагорб зі темною фігурою.

  Саме цього так чекав Вікід! На фоні величного пейзажу запанувала особлива атмосфера. І навіть легкий вітерець, що зайшов у траву, з'явився якнайскоріше.

  'У такі моменти не слід поспішати'.

  Віід ефектно зняв шолом і посміхнувся.

  - Хе-хе-е!

  Вітер тріпав його волосся, розвівав за плечима довгий чорний плащ. Тепер, за його власним образом, він уособлював себе як одинокого воїна, котрий насолоджується останніми хвилинами спокою перед вирішальним битвою, від якої залежало життя.

  'Ось воно, це відчуття!'

  Він постояль так якийсь час, дивлячись на підніжок пагорба і намагаючись налаштуватися. А потім швидко вхопив правою рукою меч Рот. Меч льоду і снігу, який зберігає енергію холоду. Його заточена до різано-особного стану кромка леза блищала в місячному світлі.

  'Це ще не все'.

  У лівій руці Віід взяв стародавній щит, виготовлений найкращими ковалями-гномами з міфрилу і кістки невідомої тварини. З плином часу прикрашений ледь помітним незвичайним орнаментом і, на жаль, непіднімався починці... Тим не менш щит був унікальною зброєю. І нехай для того, щоб використовувати абсолютно всі його переваги, потрібно було мати особливі навички завдяки піднятому до середнього рівня кузенної майстерності, Віїд міг ним користуватися.

  Крім того, на його руці вкрався браслет Бахарана — один з скарбів імперії Ніфлхайм. Вік дуже дорожив цим, але він все одно користувався ним. За допомогою штучного інкрустованого самоцвіту браслет надавав йому необхідної краси.

  Віїда мала рідкісні білі рукавиці, але вони не підходили до решти екіпіровки.

  - І все-таки я кращий!

  Вікід встав проти вітру, тримаючи в одній руці меч, в інший - стародавній щит, і заспівав:

  Створюємо обладунки,

  Непідвладний час,

  Сонцю і місяці,

  Вітру і дочекаюся.

  Створимо вічне броню!

  Простучим сильніше:

  Р-рам - бам - бим!

  Зверху золотом покроємо.

  Пам - пам!

  І дорожче продамо.

  Яка ж ціна?

  Три золоті?

  Нет-нет, нет.

  Тепер коштуватиме ...

  Мінімум сім золотих!

  Цей рідкісний товар чекає вже перший клієнт...

*

  Непомітно зійшло все три місяця, і настав ранок.

  Коли він спустився з пагорба, загін був на ногах. Друзі потирали очі і виглядали так, ніби зовсім не відпочили.

  Незрозумівши, Він запитав:

  - Щось сталося?

  - Ні-ні, нічого такого, - похитала головою Хварен.

  Але насправді для неї світанок був наче кошмар!

  Пейл, Мейрон та Ірен і всі інші дуже нервувались перед наступною битвою, тому зібралися в грі навіть раніше визначеного терміну. Вони хотіли обговорити все, що їх турбувало і хоч трохи настроїлося на війну.

  Так вони проводили час, аж поки не почули співу Віди!

  'Боже, ні слуху, ані голосу!'

  'А що там за слова!.'

  Від прослуховування такого жахливого виконання у всіх миттєво розболілася голова.

  До того ж перша пісня, всього з чотирма куплетами, була тільки « квітами »! Але друзям вистачило цього: після прослуховування пари перших куплетів їх розум зовсім помутився, і далі вони вже нічого не сприймали.

  А Віід все продовжував:

  Наче знамена, мій плащ розвівається на вітер.

  Вночі, тепло вкутавшись у нього, можна спати.

  Тільки ось ніхто не знає, коли стирали його.

  Укрившись плащем, я пильно стежу за ворогом.

  Хм-хм... Що за запах навколо?

  Дивно пахне мій теплий плащ ...

  - Все-таки щось сталося, - з підозрою оглянувши друзів, повторив Віід.

  - ...

  Учасники загону відповіли на слова Віяда важким мовчанням. Тепер вони більше турбувалися про майбутній бій, а це не вимагало такого вже сильного обговорення.

  Невдовзі до них почали приєднуватися МЕЧі. Оскільки на цей раз групи полювали окремо, то заздалегідь встановили час зустрічі і дружно до нього з’явилися друзі.

  Вчитель, брати, радий, що у вас все вийшло - привітав їх Віід.

  - Да-да...

  Пейл і Манауе переглянулися. Перший відповів так, ніби повернувся з звичайної прогулянки!

  Другий МЕЧ також зберігав невгасимий вираз обличчя. А ось 3 - й і 4-й, які були дуже зворушені.

  - Це будуть транслювати?

  - Тоді потрібно ще більше битися.

  - І поводитися як завжди.

  - А ще б підібрати вдалий ракурс.

  Програма 'Від' почала виходити пару тижнів тому. І хоча спочатку рейтинг був низьким, пізніше завдяки регулярним трансляціям вони стали дуже навіть вражаючими. МЕЧІ вовсеві насолоджувалися процесом.

  Зефі озирнувся.

  - Вііде, щось досі не видно Юрін.

  Всі інші вже були на місці, тільки вона поки не з'являлася. І це трохи занепокоїло його.

  - Юрин не прийде, — хитнувши головою, коротко відповів йому Віїд.

  - Що?

  - Я сказав їй відпочити сьогодні вдома.

  - ...

  Це посилило хвилювання у групі.

  'Невже він сховав свою сестру?'

  'Ну, якщо враховувати характер Віди, то цілком можливо'.

  Вони не мали жодного сумніву, що всі просто витримали факт.

  Насправді Віід просто не міг передбачити наслідки цієї битви.

  "Чи зможе хто-небудь з присутніх вижити?" - думав він про себе.

  Коли вони вперше з’явилися на землі вампірів, лише MILE було 505 чоловік. Але з урахуванням Пейла та інших загонів було 516 учасників. Але через постійні зіткнення і втрати зараз залишилося лише 353 особи.

  І ще невідомо, скільки з них переживе майбутній бій. Манауе та Сечві, які не можуть захистити себе від класу і рівня, наражалися великою небезпекою.

  Думаючи про битву, яка ось-ось почнеться, всі були надзвичайно тихими і мовчазними.

  - Вірте в мене. Я постараюся врятувати якомога більше людей, - сказав Віід.

  У голосі він почув похмуру рішучість, і на душі Мейрон та Сеечві стало тривожно.

  'Ну, ось все і почалося ...'

  'Що ж, подивимося на справжню форму того, кого називають Богом війни'.

  Легендарний Віїд, непереможний воїн з Землі Магії, виконував найскладніші завдання і сам зачищав найнебезпечніші місця! Якщо він зазнає поразки в Тдумі, то це обов’язково буде великою подією.

*

  Цього разу Віід зробив надзвичайно щедрий сніданок.

  - Приємного апетиту!

  - Їжте гарненько. Хто знає, може цей сніданок виявиться останнім.

  - ...

  До того часу він використовував продукти низької якості, навіть якщо вони були цілком смачними. Тепер, перед вирішальним бійом, він вирішив готувати з наявних кращих інгредієнтів, добових на полюванні.

  Завдяки цьому він підвищив навички приготування до шостого середнього рівня! Піклуючись про загону під час подорожі по землі вампірів, Віід нарешті зміг це зробити. Вся таємниця розвитку навичок на високих рівнях була в тому, як у виконанні жодної дрібної роботи. Так, коли Вікід знаходив корисні рослини, він завжди прибирав бур’яни. І якось він навчився збирати лікарські рослини, досяг 9-го середнього рівня. Завдяки цьому Віід тепер міг виростити у будь - якому місці батат. Приблизно таким же чином він підняв до четвертого вищого рівня і Ремесло.

  З ранку, очистивши і змішавши близько десятка високоякісних складників, він приготував смачну трав’яну кашу!

  Через рідкість інгредієнтів ціна однієї порції складала близько п'ятдесяти тисяч золотих. Звичайно, це не найдорожча страва, що будь-коли готував Вікід. У великих містах він, можливо, створював кулінарні шедеври вартістю понад двісті золотих! Але тепер, оскільки всі інгредієнти були добуті зовсім недавно, їхня якість безсумнівно зіграла свою роль: страва була неймовірно смачним тане в роті.

  Крім того, Віід ще розщепився на випивку!

  - По пляшці на кожного!

  Він дістав напій, приготований для них з трав і ягід лісу. Той ще не встиг добре настояти, але МЕЧі, все ж, з задоволенням всі випили.

  А от Пейл, Зефі та інші навіть не звернули уваги, оскільки від хвилювання все ніяк не могли розслабитися. Вони вперше виконували завдання рівня "А", і PS з єдинорогами здавалися їм надто могутніми противниками, щоб сподіватися хоча б на якийсь добрий результат.

  Від думки про те, що доведеться боротися з такими монстрами, ланцюгіли руки і ноги. Здавалося, що друзі не зможуть поворухнутися під час зустрічі з ворогом. Навіть спустошивши пляшку, вони далі нервувалися.

  Зараз бойовий дух в загоні був не менш важливим показником, ніж навички і характеристики кожного. Психологічний фактор міг відігравати вирішальну роль, і його слід було брати до уваги, особливо під час битви, в якій бере участь стільки гравців.

  'Здається, все дуже нервує'.

  Мейрон вирішила підняти навколишній бойовий дух і першо-наперво звернулася до Віїда:

  - Вііде, знаєш, мене завжди цікавило одне питання. Можеш відповісти на нього?

  - Звичайно.

  - У Землі Магії, на острові Івана Фортена, є лабіринт...

  В голові Віяда мигнули якісь невиразні спогади.

  'А-а, вона про те місце, де був замкнений демон'.

  Одне з найвідоміших місць у Магії. Нікому, хто раніше не підкорився острову зла! Навіть після того, як він побував у Вііді, в цей таємничий лабіринт ніхто так і не зміг захопитися.

  - Так як ти потрапив до демона?

  Мейрон очікувала почути у відповідь про щось незвичайне. Сподівалася, що коли слухатимемо розповіді про пригоди Віда, то всі будуть зворушені духом.

  Але відповідь була більш ніж несподівана.

  - Ти знаєш, що в підземеллі цього лабіринту багато стокових канав, де живуть миші?

  - Так, вони кишать ними... Невже?

  - Треба було лише пробратися по ньому.

  - ...

  Все виявилося до банального просто. І від того, що до такого очевидного рішення ніхто раніше не здогадався, навіть настрій зіпсувався.

  Помовчавши, Мейрон вирішила ще одну спробу.

  - А пам'ятаєш Короля скелетів пекельного полум'я?

  Король скелетів! Цей палаючий вогнем костової монстр дійсно вражав.

  - Адже його теж переміг ти. Звичайно, твої фізичні атаки і магічний захист були незрівнянні. Але як ти справився з одним із найсильніших монстрів, не рахуючи драконів?

  - Я просто штовхнув його у воду, і він помер.

  - ...

  Здавалося, що Мейрон задала свої запитання лише даремно. Однак правду, яку вони почули, не слід було недооцінювати. Все-таки, щоб іти в лабіринт потрібно було самоособливо скласти карту, вивчаючи детально всі відомі райони, і припустити можливість розташування демонів. А потім здогадатися, що знайти найближчий вхід до нього можна лише через стічні канави.

  Адже навіть для того, щоб вбити короля скелетів, потрібно було провести війму атаку і шукати його слабкості. Протриматися досить довго, щоб її знайти. І під кінець - ще зумітити штовхнути цього монстра в озеро!

  І це був секрет успіху Віада - ретельне дослідження та підготовка, а не випадкового везіння. Якщо опустити проміжні етапи, все й справді здавалося досить простим, але насправді він стикався з багатьма різними труднощами.

  'У будь-якому випадку, це було легше, ніж заробляти на життя'.

  Хоч би яке завдання виконував Віід, він ніколи не вважав його складним. Це не мало ніякого порівняння з тими часами, коли він мусив покинути школу і намагатися прогодувати хвору бабусю та маленьку сестру.

  Через те, що у нього не було закінченої середньої освіти, як би старанно він ні працював, кожен з начальників рано чи пізно завжди скорочував зарплату. І хоча він без нарікань виконував складні, небезпечні та неприємні завдання, його могли легко звільнити в будь - яку хвилину! Навіть до того, як Віяду довелося конкурувати з гастарбайтерами!

  Важко було знайти роботу. Якби його хтось запитав, яку б складність він дав за ігровою шкалою того часу, то відповідь була би однозначно один: 'S'! Жодне інше завдання не могло зрівнятися з тим його реальним життям.

  Зрештою, завтрак підійшов до кінця, і Віід піднявся на ноги.

  - Ну, що, всі готові?

  - Так.

  Товариші повільно кивнули. Хоча вони й далі почувалися непевними, але розуміли, що не мали іншого виходу.

  - Тоді рушаємо. Кожен несе відповідальність за себе.

  Трохи нервуючи, Віід загін через головні ворота Тодума. По вулицях міста, між замками, як і раніше, у великій кількості снували єдинороги та пегаси. Вони постійно піднімалися до високих шпилів або спускалися на площі.

  - Приготуватися до бою! - Оцінювання оточення, з твердою рішучістю видихнув другий.

  Учасники групи відчули надзвичайний душевний спокій. Монстри були присутні дуже багато, і кожен з них здавався надзвичайно сильним. Але попри це друзі готові роїтися в бій. До цього моменту вони з Опакою уявляли собі своїх ворогів і наслідки зустрічі з ними, але зараз, нарешті, настав час битви, і всі страхи відступили на задній план.

  Вікід, зупиняючи їх, хитнув головою.

  - Не тут. Є місце краще для полювання.

  - Де ж?

  - Для початку йдіть за мною.

  Віід тихо опустився на землю і раптом суперечка поповз на четвереньках!

  Побувавши трохи, усі пішли його слідами. І незабаром по вулицях міста один за одним рухалося понад 300 осіб. При цьому через те, що цепочка отримала досить довгу, ризик потрапити на очі комусь з пегасів або єдинорогів зростає. Тому в хвостовій частині особи було дуже незручно.

  Відряд рухався з досить високою швидкістю. І хоча, порівняно з бігом, кількість сил зменшилась вдвічі швидше, ніхто не відставав.

  - Ох-ох-ох. Постой, Виід, - з важкою видохнув, попросив Манауе.

  В усьому загоні він єдиний не мав бойових навичок, тому що вибрав для себе в грі клас торговця. У його праці потрібно було бути лише мудрішим за ворога. Тому і для того, щоб заробляти гроші, він мусив відмовитися від більшості рис: Інтеллекту, мудрості та Харизму. Хоча Манауе, щоб подорожувати, підвищив рівень виживання, він ледве заспівав за всіма.

  Важко зітхаючи, Манауе продовжив:

  - Думаю, навіть якщо повзти не так швидко, ми навряд чи потрапимо.

  Адже, як тільки всі пройшли через браму, Віід попрямував загін, що проходив крізь місця, де було багато порожніх ящиків. Він старанно уникав великих доріг і завжди вибирав найкуштовхливішу вуличку.

  Коли його запитали, чому вони рухаються саме так, Віду не довелося вигадувати відповідь.

  - Якщо спостерігати уважно за тваринами, у них можна багато чого навчитися.

  - Що?

  - Наприклад, принципів виживання.

  - І чиїм же законам виживання ми зараз дотримуємося?

  - Таракана.

  - ....

  Вікіда ставив на приклад не лева чи тигра, а таргана! Він навіть рухався, наслідуючи цього самого мешканцю. Постійно повертав голову праворуч-лево, наче шовеля невидимими вусами і перевіряючи, чи не наближається ворог. Завдяки таким зусиллям загони вдалося безпечно дістатися до місця свого призначення, не стикаючись з монстрами.

  Звичайною метою виявився абсолютно чорний замок. У його-то підвал і пробралися друзі.

  Опинившись всередині, він зітхнув з полегшенням.

  - Тьфу-ух. А що це за замок?

  Віід відповів коротко:

  - Місце, де я знайшов Торідо. Це його дім. Першу битву проведемо тут. Так що приготуйте ваші луки.

  П’ять наставників та їхніх учнів почали доставляти величезні луки, які їм дали Віїди.

  - Цей? - уточнив перший МЕЧ

  Звичайно, вчитель був власником найбільшої цибулі. А ось другий, третій і всі наступні МЕЧій вони поступово зменшились у розмірах. Навіть у цьому бійці дотримувалися певної ієрархії.

  Пейл і Мейрон, спостерігаючи за ними, раптом дещо зрозуміли для себе. Нехай луки MILA виглядали громіздками та важкими, і, без сумніву, ними було важко користуватися, але в майбутньому вони дозволять на деякий час уникнути безпосереднього контакту з противником. Незважаючи на всі незручності, вони дають додатковий захист.

  Тим часом він швидко відполірував обладунки Даллока, за якими завжди доглядав так ніжно, що не було видно пилку і давнього щита та витирав меч Рот.

  - Ось так набагато краще, - потонув він, а потім звернувся до інших: - Давайте сюди і свої щити.

  МЕЧІ дістали величезні щити, які могли прикрити їхні тіла повністю. Однак, незважаючи на розмір, вони були малоефективні, оскільки зменшували урон від ворожої зброї або стріл і підвищили захист не більше 50%. Крім того, з ними дуже знижувався обман і вони мусили тримати зброю в одній руці.

  - Зараз і вам заточу мечі та спроваджу в порядок решту спорядження.

  Для Віїда це стало відмінною вправою. Завдяки цьому він розвивав навички кузена і заточував зброю друзів.

  - Завершено. Ірен, тепер твоє благословення!

  - Дай їм сили у боротьбі зі злом. Благословляю! - відразу ж сказала дівчина.

  Тіла Віїда і МЕЧій на мить окутало біле сяйво. У той же момент єдинороги і пегаси відчували відголоски творим священнослужительської магії та, виламавши двері, вдерлися у підвал, де ховався загін.

Глава 2. Битва в Тодумі

  Десять єдинорогів і дванадцять пегасів увірвалися через двері підвалу.

  - У-ухы-хои!

  - Пфи-пфа!

  Протяжно заіржавши, єдинороги і пегаси кинулися вперед. З кожним кроком їхня швидкість швидко зростала. І це не дивно, адже найбільшою стороною цих монстрів було блищання.

  Як мінімум подвоїти від звичайних коней, єдинорогах і пегасів, сердито пирика, швидко наближалися до загону. І хоча, здавалося б, все навколо було заповнено порожніми ящиками і колонами, великою перешкодою для несущих вперед монстрів це не стало.

  З гучним гуркотом колони розлетілися по всіх напрямках. Слідом за ними пішли й ящики. Стіни і підлогу замку затремтіли. Що-що, а ось настільки успішний просування противника вперед в таких обмеженох умовах Віід ніяк не міг припустити. Але він без зволікань реагував:

  - Розділимося на п'ять загонів. В порядку зростання, перші сімдесят медей - перший загін, наступні Сімдесят - другий, з 140-го по 210-й третій і так далі. Перший загін - я, решта наставників. Спершу всі розійтися по периметру і заважати просуванням ворога!

  Не встиг ще Вінд закінчити, як сімдесят чоловік під командуванням П’ятого мечника, сховавшись щитами, перейшли в наступ.

  - Йо-хоу! Приступим!

  Пігаси і єдинороги зменшили відстань з страшною швидкістю. Здавалося, ніщо не могло зупинити цих монстрів. Але МЕЧІ, піднявши захисні щити наперед, кинулися вперед. Зібравши всю їхню волю та рішучість, вони хоробро втікали вперед, щоб не дати противнику набрати Критичну загону, швидкість.

  Піднявши щит, Віід також вибіг уперед. Він міг спокійно стояти і чекати осторонь, але йому потрібно було особисто перевірити наскільки великий урон противника. Це так, наче він не зміг би витримати такого зіткнення і ніхто з них не зможе отримати найвищі якості захисту та витривалості.

  Вже на бігу Віїд викрикнув другий наказ:

  - Ромуна, скористайся магією! Трать все, що є. Перетвори землю на глину!

  - Зроблю!

  Ромуни були головним напрямом вогню. Але вона також мала трохи інших форм стихій, у тому числі води.

  - Про чисту воду, проливай землю і зупини ворогів. Зыбкий пісок!

  Як тільки Ромуна почала заклинання, земляної підлогу почав змінюватись...

  Пігаси і єдинороги були справжнім захистом від магії. Якими б заклинаннями не атакували їх гравці, завдати великим урон вони б ніколи не змогли. Але зараз, заклинання було спрямовано не на магічних істот, а на підлогу під їх ногами і тому, ефект не змусив себе довго чекати.

  Пегаси та єдинороги встромили у багнюку, що з’явилася. Можливо, монстри зменшили б рівновагу або зовсім впали, але ці чарівні істоти, припинилися, задіяли свої крила для утримання рівноваги і знову почали набирати швидкість.

  Саме в цей момент п'ять загонів під керівництвом своїх лідерів, і зіткнулися лоб у чоло з наступаючим противником. За мить до зіткнення Віід закрив очі.

  Здавалося, все навколо загрізало від зіткнення. А перед Відом в цей час вискочила нове повідомлення:

  Здоров’я ніколи не було сильною стороною класу Скульптора, але захист від Віїда був однією з найкращих у грі. Лише наполовину знизився стан здоров’я.

  Але про себе Віід не думав. Він більше турбувався про учнів. І, мабуть, не даремно. Після перших рядів монстрів 12 осіб, які були введені у хмару іспарені. Сила удару єдинорогів і пегасів була настільки жахливою, що учні нічого не могли зробити. Вони просто загинули з щитами в руках.

  Ті ж, хто зрозумів небезпеку і зіткнувся з нею, розлетілися в різні сторони. Вони намагалися не потрапити під ноги монстрів, які проносяться повз них.

  Перше зіткнення закінчилося дуже трагічно. Учні виглядали трохи загубленими, і більшість щитів були зламані. Ті щити, які Віід з цим трудом створював, використовуючи навички коваль 3-го середнього рівня, не витримали навіть одного удару! Але і це було ще не все...

  За весь час у Королівську дорогу з Відом траплялося всього кілька разів. І це при тому, що він спеціально намагався пропустити якомога більше ударів для збільшення виробів.

  Тепер, у найгірший момент, він був оглушений!

  На цьому його похід в Землі вампірів може бути і завершено. Але добре було б, якби пегаси та єдинороги зазнали збитків і поспішили на початкову позицію біля входу в підвал. Вііда, однак, після першої серйозної зустрічі з монстрами, які виявилися набагато сильніше, ніж він думав, зачаровувалися страхом.

  І тут, під звук легкого тріску, перед ним вискочило ще одне повідомлення:

  Застерегти, хто не підлежить ремонту! Оскільки він коштує щонайменше тисячу доларів, то Вііда очікував від нього багато чого! Берег — це найцінніший скарб. І ось тепер, в першому ж зіткнення, його міцність зменшилась на одиницю.

  - Мої гроші...

  Бойовий дух Віда знову спалахнув.

  - Приготуватися до запуску стріл!

  Пейл, Мейрон і всі ті що залишилися в живих МЕЧі підняли свої луки. Ціль очевидна - пегаси і єдинороги. Жертвам п’ятого загону їх вдалося зупинити. Зараз монстри були на відстані 20 метрів і готувалися до нового нападу.

  - Вогонь!

  Звільнені від кайданів стріли випорснули на волю. Сотні величезних, підстати створених луками стріл — летіли до своїх цілей. Вони були настільки великими, що їх можна було прийняти за стовбури молодих дерев.

  Монстри похитнулися. Деякі з них заіржали від болю.

  МЕЧам ж нарешті повернулася їх звичайна впевненість. Хоч би як добре вони не поводилися зі зброєю, однак були впевнені у собі. І оскільки вони поводилися з луками не гірше, ніж клинки, то вникнути урону 280-ти, які долають всього якихось 20 метрів, стріл, пегасів і єдинороги просто не могли.

  Але ніхто з монстрів не помер. Один з них був найспекотнішим, але й у нього залишилось більше третини здоров’я. У цей момент, коли монстри застигли у нерішучості і не чекали такої атаки, він повернувся до підрозділу:

  - Кліпки в бій! Готуйтеся до об’єднання!

  МЕЧІ закинули луки за спини, і діставши зброю, кинулися вперед. Цього разу ніхто з них не хотів дозволити, щоб своєю силою монстри знову набрали смертельну швидкість.

  - Помріть!

  - Це вам за загиблих!

  Розмахуючи мечами, учні вступили у ближній бій з монстрами. Таким чином, нав'язав битву в найбільш незручному для пегасів і єдинорогів положення. Ці монстри мали величезні розміри й найсильнішу магію і воліли нападати з розгонів, а то й неба. Але в підвалі їм не залишалося нічого іншого, як діяти у дуже обмеженому середовищі.

  - Не дайте їм рухатися!

  - Будь-яку ціну!

  Монстри розлючені. Вони били копитами, кусалися і таранили головою МЕЧей. Щоб цього уникнути, потрібно було падати на землю, вертися і робити все можливе між монстрами. Учні усвідомлювали безглуздість атаки спереду і концентрувалися на задніх ногах та великих конях.

  - Які ж вони величезні!

  - Та й сильні до того ж!

  Відвідуваність роздавалася бойові викрики учнів. І хоч загиблих поки було мало, незначними такі втрати назвати не можна. Навіть для MIDA противник виявився занадто сильним. Справитися з 20-ма двома монстрами із більш ніж 400-м рівнем, здавалося майже неможливо.

  У цей момент і з'явився Хварен.

  - Танець чарівність!

  За допомогою унікального вміння свого класу вона підходила все ближче і ближче до єдинорога, повільно й відверто. Чим ближче вона підходила до велетенських монстрів, тим страшніше з боку виглядала ця картина, але на щастя для всіх, монстри так і не атакували.

  - Красуня! У-у-хихы!

  Коли Хварен залишалося всього пару метрів до єдинорогів, вони не тільки перестали атакувати, але й схилили свої ноги перед 'явою богинею'. Хварен був зачарований, і єдинороги спокійно закривали очі.

  - Щастя! У-у-хихы!

  Танець зачаровання усував ворогів. І Хварен швидко закінчуючи з першими трьома єдинорогами, вирушила в сторону найближчого пегаса.

  'Хоть б і на нього вплинуло'.

  Якби вміння хоч на секунду дав збій, то її затоптали б в той же момент. Але це був єдиний спосіб, як Хварен могла допомогти загону в битві. І все-таки, смерті вдалося уникнути, вміння вийшло і на пегаса.

  - У-у-хихы!

  Посмішки монстри почали покачуватися з боку в сторону задоволення. Чи то людина, вовк чи жеребець - нахили самців однакові.

  Після того як хварен засипала ще двох пегасів, вона витратила усю ману, що мала в неї.

  Ситуація трохи поліпшилася. Кількість активних монстрів зменшилась, і МЕЧі змогли перейти до більш активної дії.

  - Атакуйте ноги! Так, щоб вони і зрушитися не могли! - Викрикнув новий наказ Третій.

  Раніше він атакував тулуби монстрів десятки разів, але там була настільки міцна шкура, що йому так і не вдалося досягти будь-якого успіху. Коли ж він нарешті взявся за ноги пегасів, монстри вперше виявили біль.

  - Ось їх слабке місце!

  - Цільтесь в ноги, бийте тільки туди!

  МЕЧІ, як і завжди, змагалися надзвичайно хоробро, але цього разу вони зіткнулися із настільки могутніми ворогами, що опинилися на межі життя та смерті. Звичайно, в найсуворіші моменти їх рятувала магія лікування Ірен, але якщо все й далі продовжуватиметься, то незабаром вона закінчиться маном і загін почне нести великі втрати.

  Після того як пара найближчих монстрів перемкнеться на інших противників, Віід пішов в сторону, щоб подумати про цю ситуацію.

  "Шанси на перемогу у нас є".

  І хоча спочатку загинуло багато МЕЧів, все ж вони могли перемогти цю групу пегасів і єдинорогів. Якби Вік не був у цьому впевнений, то ще в перші мить віддав би наказ до відступу.

  Тепер же потрібно було зібратися і знищити всіх цих монстрів, усіх 'гадів' через яких знизилася міцність його унікального щита! І пускай поки жоден з пегасів і єдинорогів не загинув, всі минулі сутички так само не пройшли для них даром. Через тих, що вчепилися як п'явки МЕЧей, монстри нехай і повільно, але впевнено втратили своє здоров'я та сили.

  'Ми можемо перемогти'.

  Віід був абсолютно впевнений у цьому.

  - Не дайте їм відступити. Не дайте застосувати магію! І тоді ми зможемо перемогти!

  Гучний вигук Віда додав МЧам сил.

  - Так!

  - Ха-ха-хо.

  - Ці монстри стануть нашою здобиччю.

  МЕЧІ зовсім не сумнівалися у словах Віїда. І пускай їм раніше доводилося багато разів ризикувати, і після цього не завжди погоджуватись з данними наказами, зараз, вони повністю довіряли Вііду.

  'Якщо у справі не замішані гроші, то Війду можна беззастережно вірити!'

  Між ними була повна довіра! Крім того, МЕЧІ вже відчували незначні зміни у війні.

  'Двищення монстрів потроху сповільнюються.'

  'Їх можна перемогти.'

  МЕЧІ не відволікалися ні на що інше, вони повністю зосереджені на монстрах. Здатність повністю зосередитися на війні незалежно від навколишнього середовища була одним з найважливіших його розумів.

  Але навіть побачивши їхній поступ, Віід вирішив не ризикувати. Прийшов час посилити ряди загону.

  - Торідо! Рыцарь смерти Ван Хок!

  - Все-таки покликав.

  Лорд вампиров Торідо в мантії, що розвівся, з'явився ззаду. І хоча стосунки 'хазяна і слуги' між ними були назавжди припинені, заради майбутнього Тодума вони вирішили об"єднати зусилля ще раз.

  Облачений в обладунку Рыцарь смерті Ван Хок з'явився з диму зліва. Отримавши з рук Віяда відібраний колись у нього шолом, слуга в похмуро-вознесному настрої замірів перед наступним наказом.

  - Хапайте монстра, який справа.

  - Так.

  Ван - Хок і Торідо відразу пішли в сторону свого ворога.

  - Монстр справа.... Стріляйте в тому, що справа ... - Виід вже звернувся до друзів.

  - Добре. Починаємо.

  З самого початку битви Пейл і Мейрон допомагали МЕЧам воювати монстрів з цибулі. Але тепер, отримавши вказівки, вони перемістили свою увагу на єдинорога справа.

  Віід також дістав через спини, що були у нього цибулю і почав атакувати того самого ворога. Дуже скоро, за допомогою Торідо і Ван Хока, їм нарешті вдалося вбити першого противника.

  - Хе-хех!

  Гуркот від падіння громіздкого тіла єдинорога на землю дав усім надію. На тому ж місці, де помер ворог, з’явилися ювелірні вироби, ріг, шкіра і наколені. Подібно до сканера очі Віїда обійнялися випаленими предметами.

  "Кельтські наколінники - 220 золотих, ювелірні вироби - 400 золотий, шкіра 7 шт - 325 золотими, а ще ріг! Крім того, якщо зібрати кілька матеріалів на 2000 золотих матеріалах, то з рогів можна створити гарну цибулю. Продаючи який можна буде отримати, щонайменше п'ять, а якщо вийде щось незвичайне і унікальне, то все 78 тисяч золотих! Окрім рогів, на руках є все 945 золотих!'

  Дивившись на все це, Віїда заблискує від пожадливості.

  Одинороги були досить високорівними монстрами, і що не мало важливо, невідповідними до звичайних підземель. Самі вони були відомі як дуже багаті на предмети противників.

  З моменту відкриття гри, на них ніхто ще не полював і тому можливість випадання предметів був достатньо високим. Настільки високий, що при певній вдачі, з інших монстрів можна було очікувати ще більше різних речей!

  Віід закричав:

  - На гроші, отримані від продажу предметів з єдинорога можна купити 3500 буляк ячмінного хліба!

  Якщо ви рахував гроші, голова у Вііда працювала надзвичайно швидко.

  - Так багато ячмінного хліба?

  - Завалимо всіх!

  - Так, так!

  - Нарешті вже немає голоду!

  МЕЧЕЙ охопила нестримне бажання перемоги. Вікід же прибрав цибулю, і винявши меч, повернувся в гущу бою. Він діяв, як справжній лідер! Тому що неможливо було ані словами описати важливість першого зіткнення з новими монстрами!

  Ще на початку Віід навмисно прийняв один з перших ударів лише для того, щоб дізнатися, наскільки потужними є напади противника і вирішити, бути битвою чи відступати.

  'Тепер нам час завершити цю битву'.

  Він рішуче кинувся на одного з ворогів, прийнявши рішення.

  - Техніка сідаючого ніж місячного світла!

  Цього разу його метою стало пегас, здоров’я і життя після атаки MIA знизилися більш ніж впівовину.

  - Концентруйте удари по одній точці!

  Віід повністю зосередився на ногах пегаса. Він атакував одне й те саме місце знову і знову, без зупинки. Використовував техніку, помилки якої не дозволялися.

  Пегас сказився і повністю переключався на одного Віїда. Але це тільки допомогло поряд вартісній МЧам, який атакував монстра з інших сторін, діяти значно обережніше. Здоров’я пегаса має бути повільним, але постійно знижувався. Навіть якщо монстр мав чудовий захист, він не міг протистояти таким величезним і всебічних атакам.

  В якийсь момент вирішивши, що тут допомоги вистачить, Віід відстрибнув у сторону і попрямував до наступного монстра, якого почали атакувати Торидо та Ван Хок.

  - Пейл, Мейрон! Як і тоді, виберіть і атакуйте тільки одного монстра!

  Концентрування урону по одній меті працювало набагато ефективніше, ніж утримання загального привілею. І нехай не можна було передбачити, як ситуація зупиниться, без сумніву, тепер потрібно знищувати ворогів якомога швидше.

  Скоро впав ще один єдиноріг, потім інший. Спочатку монстри гинули переважно там, де билися Ван Хок, Торідо і Віїд. Але потім ситуація змінилася.

  - Да-а! Ми це зробили!

  - Вчитель звалив його!

  Ще один монстр помер від ударів МЕЧей. У той час, який стояв ліворуч від Вііда, він розправився з наступним пегасом і відразу ж перемкнувся на найближчого до нього єдинорога. Другий і третій почали змагатися, хто з них уб'є більше монстрів.

  У той момент, коли МЧІ вже тезили опірних противників, чари Хварен спали і опустилися мертві монстри. А трохи пізніше біля руїн у підвал з’явилося ще десять нових єдинорогах! На мить ситуація знову погіршилась, але захоплені минулими перемогами МІЧІ негайно перейшли на них. І через небагато часу...

  Дзинь!

  Вигравши цю важку битву, загін отримав додаткову приємну компенсацію. Особливо важливою стала слава, тому що зараз у друзів Віда вона була нижче плінтусу.

  Підлий і недалекий лучник Пейл. Манауе, відомий торговець, вважає, що діти шантажують батьків заради їжі. Сурка, яка воліла керуватись кулаками замість словами. Всі вони, виконуючи численні завдання вампірів, не тільки не отримали ніяких імен, але й заробили дуже недобру славу. Так що такі бої були єдиним способом хоч трохи, але поліпшити становище.

  Звільнивши замок від пегасів і єдинорогів, загін не тільки отримав багато різних речей, але й розбудив із сну ті що знаходяться всередині вампірів.

  - Вітаємо вас, панове!

  Вампір-аристократка, а також сотня звичайних вампистів приєдналися до сил загону! І хоча в цілому всі вони були близько 200-го рівня, це була дуже вагома підтримка. У той же час загін втратив 28 учнів. Дванадцять з них загинуло у першому зіткненні, що залишилися - в бою і після появи нової групи єдинорога.

  - Так ось який він всередині, замок вампірів.

  Учні, які залишилися в живих, розібралися по різних кімнатах. Майже кожна з них була прикрашена якимись стародавніми витворами мистецтва. Десь стояли золота подуда і срібні свічники, в інших місцях висіли покриті коштовностями мечі та облагороджені. Скарб був просто незліченний.

  Віід і Манауе, наче балакучи, розійшлися по - різному. Щоразу, коли вони проходили через наступну кімнату, скарби в ній наче самі себе випаровували. Все зникло негайно! Якщо була можливість хоч щось закрасти, то вже ця парочка її точно не відпускала.

  Єдине, якщо тип та параметри предметів ще можна було визначити, то ось ціна вони дізнатися зараз ніяк не могли. Тому що ціна залежала від рідкості, особливостей або історичної цінності трофеїв. Звичайно, в бою можна було використовувати мечі та обладунки, але тільки при їхньому нозі вони дуже погіршувалися деякими характеристиками і особливо сильними.

  Вікід тихо запитав:

  - Скільки це буде коштувати?

  Манауе так само тихо відповів:

  - Хоч речей і багато, велика частина піде за безцінь. Ну, десь тисяч дванадцять, я думаю, набереться ...

  Вікід, згідно покидаючи головою. Він підрахував, що ціна була приблизно така сама. Оскільки серед предметів не було унікальних речей, сподіватися на якусь астрономічну суму не існувало жодної причини.

  - Все це потрібно продати, Манауе. Виручені гроші розділимо навпіл.

  - Так!

  Хоча всі ці предмети були досить давні, а деякі майже музейними, для цих двох їх цінність вимірювалась лише в одному - грошолюбстві.

  Гуляючи і підчищавши одну кімнату за іншою, Віїд в якийсь момент наткнувся на картину, що висять високо на стіні. Зауважте, вона була тим, що від неї здавалося, виходила невидима енергія. Незнайомий майстер зобразив на полотні блідолицего вампіра, який дивлячись на шию беззахисної дівчини, прямо облизав губи.

  Дивлячись на картину, можна було отримати непоганий додатковий бонус. Вікід відразу ж зібрав всіх в залі, після чого, дав нову команду:

  - Тут ми закінчили. Ходімо в інший замок.

  І загін висунувся до наступної мети. Замок до якого вони вирушили цього разу був трохи більше оселі Торидо. Там загони мали воювати відразу з тридцятьом двома монстрами.

  Цього разу загін Віда діяв на вже перевірений план. Вампіри, які приєдналися до походу, вирішили використати потім, коли буде можливість перехопити всю ініціативу. До того ж, для пегасів і єдинорогів, вони поки ще були занадто легкою здобиччю і Віїд хотів, щоб вампіри хоч трохи піднаймала досвіду та сил.

  МЕЧам довелося знову битися на самоті. Бій видався не легким, але і цього разу вони знову перемогли. Досвід якого отримав загін був навіть більше ніж минулого разу. Віід отримав відразу двадцять відсотків від рівня, але МЧІ перейшли на наступний. Так само як і в першому замку, до них приєдналася ще одна сотня вампірів.

  Завдяки досвіду минулої битви кількість загиблих зменшилась і становила 16 чоловік. Але Вііда це прізвисько не влаштовувало:

  - Все одно втрати занадто великі. Якщо десять чоловік помруть кожного разу, то ніхто не залишиться живим перед тим, як ми звільнимо Тдум. Нам потрібно намагатися взагалі уникнути будь-яких втрат.

  Тепер вони розуміли стратегію ворога. І щоб виправити всі свої недоліки і розвинути перевагу, Віід дістав так дбайливо збережені матеріали.

  Гнилі кістки дракона, матеріал, який він отримав після битви з Костяним змієм на півночі експедиції. З них Віід вирішив зробити нову зброю і броню:

  І несподівано для Віїда кожен з гнилих кісток дракона предмет значно підвищив його вміння ковалі. І це при тому, що якість виготовленого меча або доспеха було не дуже вже й високим.

  - Хоч у мене і не виходять надійні речі, але як мінімум по двадцять тисяч золотих з кожного предмету я зможу отримати.

  Якщо б за виготовлення взявся більш видатний коваль, можна було б сподіватися чогось ліпшого і неповторного. Такий майстер міг би витиснути всі дані.

  Можливості Віїда були ще обмежені. Для виготовлення меча йому потрібно було обробити три кілограми кісток дракона, а для щита або спорядження ця цифра падала від п’яти до 15 кілограмів. Під час битви з драконом Віід зібрав близько 30 кілограмів матеріалу. Отже, тепер він виготовив лише десять мечів, а решта переробив у щити і обладунки. У дуже багато щитів і обладунків!

  Дзинь!

  Вікід не тільки отримав ще один рівень кузнічності, але й набрав так багато досвіду, що був у кроку від п'ятого рівня. Віід віддав свої мечі інструкторам і першим учням.

  - Прийміть, Вчителю.

  - Невже правда віддаєш?

  - Так, хоча матеріали досить цінні, я з радістю віддаю їх у справу в надії, що ви будете їх використовувати і зможете довше протриматися.

  - Вііде!

  МЕЧІ були глибоко зворушені несподіваною турботою та дарами!

  Вікід вирішив не зволікати ні секунди. З плином часу про подарованих предметах поступово забудуть, так що він 'кував, поки гаряче'.

  - Але ви можете подякувати мені... Віддайте мені предмети, отримані від пегасів та єдинорогів, і це допоможе збільшити вміння коваля, ремесла й прасування.

  - Звичайно. Нам вони абсолютно не потрібні, забирай все собі.

  Для МІЧей та інструкторів цінність таких предметів дорівнювала нулю. Крім того, тепер вони отримують готові предмети і віддають непотрібні матеріали.

  З цього моменту баланс сил значно змінився. За допомогою зброї втрати вдалося скоротити всього до п'яти-шість чоловік. І хоча поки зачищав лише невеликий, заповнений малим противником замки, кількість вампірів, які підкорялися Війдові, значно зросла.

Глава 3. Ад Сільмідо

  Лі Ген вирішив не готуватися до подорожі.

  "Навіть якщо не я, то хтось інший обов'язково знайдеться".

  Він вважав, що ліпше не заморочуватися і тоді може ще й добре відпочити. Усередині групи було вирішено провести підготовчий збір. Головою за яку став Пак Сунджо. Навіть Суйн прийшла задля цього прийому до університету.

  - Для початку давайте розділимо обов'язки. Хто вміє готувати?

  - ...

  Відповіддю Пак Сунджо було трунуче мовчання.

  - ... Ну, кхм-км, в принципі, якось приготовимо. Йдемо далі. Хто знає, як поставити намет?

  - ...

  - Хто-небудь взагалі ночував не вдома, а на природі? Можливо навіть у горах?

  - ...

  Сюн не була особливо балакучою, але цього разу й всі інші мовчали. Окрім навчання в університеті, студенти більше нічого не робили. Ніхто з них не міг організувати дорогу.

  Така ситуація сильно обурила Лі Хена.

  'Створище ледарів!'

  На обличчі ж Пак Сунджо виступили крапельки поту. Ніхто з них раніше не мав досвіду таких поїздок. Вони взагалі не уявляли, що ж далі робити. Минуло десять хвилин, а потім ще двадцять і збір так не зрушився. Оскільки сподівання на те, що все вирішиться само по собі не залишилось, Лі Гану залишалось тільки як висловити власну думку.

  - Бюджет у нас обмежений, тому як щодо того, щоб почати з обговорення самого необхідного? Нехай жоден з нас не буде обдарованим, але ми можемо зараз разом визначитись із покупками.

  - Верно. Почнімо з найбільш необхідного.

  Як тільки Мін Сора підтримала Лі Гена, кожен почав висувати свої варіанти того, що їм може знадобитися в майбутній поїздці.

  - Палатка!

  - Для приготування їжі потрібна жаровня і посуд.

  - Без м'яса і алкоголю нікуди... А без води взагалі ніяк.

  - Якщо будемо там ночувати, то і кілька ковдр потрібно буде прихопити.

  - Полотенце для миття.

  - Зарядка для телефонів.

  - Туалетні приладдя, тарілки, склянки, палички, ложки.

  - Мало не забули! У поїздці без фото ніяк. Треба взяти фотоапарат.

  Тепер здавалося, що вони візьмуть усе перераховано, але Чхве Сангжун наxмурився.

  - А як ми все це купимо? У нас бюджет - 50 доларів на людину. І до речі, нам все це ще на собі тягти. Як ви собі це уявляєте?

  Все знову притихли, а обговорення в черговий раз зайшло у глухий кут.

  - Проблема в грошах.

  - Да... На 50 доларів мало що можна собі дозволити.

  - І як тоді інші групи справляються?

  - Я чула, що в одній купили коробку Рамена, який і будуть готувати щодня.

  Отже, подорож була прямою причиною оцінки. Навики виживання оцінювалися за багатьма критеріями, і більшість груп, щоб не вдарити в бруд обличчям, вирішив зупинитися на приготування найпростіших страв.

  Але кожен раз є тільки Рамен... Мало кого з присутніх це влаштовувало! Поки всі морщилі лобі, Лі Южон вирішив зробити остаточне рішення.

  - В принципі, це не такий вже й поганий вибір. Макарони можна використовувати як закуску до алкоголю, а в бульйон додати заздалегідь купленого рису...

  Тоді, не дочекавшись ще будь-якої думки, слово взяв Пак Сунджо.

  - Ну, що, давайте вирішувати, зупиняємося на Рамені?

  Три дні, принаймні шість страв. Хоча після оголошення теми поїздки всі знали, що це буде нелегко, все ж їм було важко вирішити цю проблему.

  - Ну, раз інших речень немає...

  - Тоді купуємо рамен?

  З огляду на те, що Чхве Сангжун і Мін Сора також підтримали рішення, стало зрозуміло: група зрештою визначилась з майбутньою їжею. Але Лі Ген втрутився. Зрозумівши, що більше не можна зволікати, він перехопив ініціативу в свої руки...

  Наступного дня, майже після світанку, біля ринку зібралися Лі Южон, Пак Сунджу і Чхве Сангджун. Прийшли вони сюди в таку рану тільки через Лі Гена, який вперто відмовлявся купувати Рамен.

  - Ні за яких умов я не буду їсти подібну їжу!

  І справа не в тому, що ця страва вважалася досить шкідливою. Навпаки, для Лі Хена рамен був одним з найбільш вживаних продуктів. У важкі часи, коли гроші не мали для нього жодної вартості, він завжди давав потіху тим дешевим стравам.

  Донині Хен не міг забути про смак кімчі і рамена, які він вже давно готував та їв разом з бабусею й сестрою.

  'Але, незважаючи на це, я не збираюся наступні три дні харчуватися одним раменом'.

  Йому часто доводилось робити це в дитинстві, але він перепробував його. Тому тепер Хен волів скоротити споживання цього продукту у своєму раціоні. Крім того, якщо наступні шість разів їсти лише один рамен, то він не доповнить необхідної частини поживних речовин.

  - Краще я сам приготую все необхідне для подорожі, включаючи їжу і приладдя для ночівлі.

  Коли Лі Хен запропонував таку пропозицію, запевняючи у тому, що в нього є бюджет, інші учасники групи не повірили. Але оскільки інших, кращих варіантів не було, вони вирішили дати йому шанс, а заодно і особисто переконатися, як він це робитиме.

  Лі Хен прийшов точно до домовленого часу і відразу вирушив до групи, яка очікувала його.

  - О, все тут?

  - Так.

  - Тоді ходімо.

  Лі Ген повів їх на оптовий сільськогосподарський ринок. У місці, де у інтелігентного Лі Южона виникло багато запитань щодо того, чому вони взагалі сюди прийшли.

  - Але ж супермаркет набагато зручніше. Хен, чому ми прийшли на ринок?

  Лі Южон був священно переконаний, що ринки вже давно застаріли. Їхня епоха минула, і зараз повсюду панували супермаркети, куди й треба було йти за потрібними їм товарами.

  Лі Хену ж не хотів нічого пояснювати. Він мав багато зробити, так що вирішив не витрачати сили ще й на роз’яснення.

  - Потім зрозумієш. І це не просто, а оптовий ринок.

  Як і на будь - якому базарі, біля входу було багато різних видів лавок: м’ясних, овочів, крупинків та навіть посудів. І коли Южон побачив ціни, які в них винесли, то не зміг промовчати.

  - Не може бути! Сто грамів свинини за долар сорок!

  У супермаркеті таке м’ясо коштувало більше двох доларів! А інші ціни, як - от рис, овочі та фрукти, були вдвічі меншими за тих, до яких він звикав протягом свого життя.

  - Тут що, все імпортне?

  Але у відповідь Хен негативно похитав головою.

  - Свина не приносить великого прибутку, її зазвичай не імпортують. Рибу ще можна, вона більш ходовий товар.

  - Тоді чому так дешево?

  - Ну, це ж не великі мережі. Тут прості вуличні магазини, які займаються мілководдями по десять чи більше років, тому їх дешеве.

  Лі Южон часто допомагав мамі з походами в магазини, тому зараз був просто вражений тим, наскільки велика різниця між супермаркетом і ринками.

  Власники лавок побачили Лі Гена і засміялися.

  - Молодий чоловік, сьогодні вирішили двічі зайти?

  Справа в тому, що сьогодні вранці для приготування сніданку сестринці Хен, як і завжди, вже пробігся по ринку один раз.

  - Так і є. Вітаю знову. Ми зібралися разом з друзями на один університетський захід, так що багато чого доведеться купити.

  - Ну, тоді ласкаво просимо. Продам тобі сьогодні трохи подешевлі. Ці молоді люди - теж студенти?

  - ...

  Поки всі відходили від того, що можна купити ще дешевше, Лі Хен почав вибирати м'ясо.

  'Поскольку бюджет обмежений, потрібно почати з найдорожчих продуктів".

  Він взяв по два кілограми свинячої грудинки, ребер і шейки. Кількість Хен зараховувала, що буде готувати на вісім людей протягом трьох днів. Можливо, виявиться, що цього буде недостатньо, але в будь-якому випадку, смажена свинина - це завжди добре.

  - Хоч тут і трохи, візьми ще свинячих ніжок в подарунок!

  - Дуже вам дякую.

  Потім Лі Хен пішов у овочевий відділ. Коли готуєш їжу з м’яса, то завжди смакуватимеш овочі.

  Але прибувши на нове місце, Пак Сундж і Чхве Сангжун злегка розгубилися. Перед ними було безліч лавок, що відрізнялись, на перший погляд, тільки табличками типу: 'Овощі Борам ?21' або "Свят Дапочжу"?30" Ці назви видавалися дивними, але й жодних овочів на вітрині не було: вся продукція була розкладена всередині крамниці з великими пакетами або коробками.

  Лі Ген зайшов всередину крамниці і почав вибирати коробки з салатом, цибулею, китайською капустою та іншими овочами.

  - Скільки коштує?

  - Коробки салату і цибуля - по три долари, китайська капусту віддаю за п'ять.

  - Добре. Дайте ще петрушку, часник, перець і картоплю.

  - Скільки?

  - Побільше. Так, щоб вистачило на вісім чоловік протягом трьох днів.

  - Так ви студенти! Тоді так, звичайно, дам більше!

  Власник крамниці вклав усе, що було згадано в кілька коробок, а зверху додав вісім солодких картоплинок і когуми.

  - Ось, тримайте, з вас сім доларів.

  Лі Хен уже замислився.

  - Але як же так, продаючи за таку ціну, ви ж нічого не заробляєте?

  - Останнім часом когума сильно підшевела, так що не переживайте, беріть.

  Після того, як Лі Хен сплатився, кожен з присутніх підхопив коробку і вони висунулися далі. Натомість Ген, лавок з фруктами зупинився і запитав:

  - Фрукти купувати?

  - М-м-му? Так, якщо можна купити, чому б і ні - відповів Лі Южон, розгубившись.

  З бюджетом у п’ятдесят доларів на людину, навіть якщо все добре запланувати, в магазинах мало що можна собі дозволити. А вже на те, що вони куплять в похід фрукти ніхто навіть і не очікував. Але завдяки Лі Хену і цьому дивовижно-ринку це раптом стало цілком реальним.

  - Тітонька

  - О, хто прийшов!

  - Добрий день. Скільки сьогодні бульбашок коштує?

  - Дві ящики - по чотири, а ось ті, що попереду, м'яті, — по три долари.

  - Нам, будь ласка, пару ящиків, тільки хотілося б краще і подешевлі.

  - Ну, що ж. Для таких, як ви, міцних хлопців скину з чотирьох до трьох доларів!

  Пак Сунджо і Чхве Сангжун вигукнули:

  - Нічого собі!

  - Чому так дешево?

  Здавалося, що ці двоє прибули з іншої планети. Коли вони пройшли все своє свідоме життя по супермаркетах з картками, то просто не уявляли собі десь таке. Навіть після купування полуниць у них залишилось досить багато грошей.

  Лі Южон, натхненний цим, запитав:

  - Класс! Тепер можна буде купити намет, посуд і жаровню?

  Але Лі Хен тільки похитав головою.

  - Підготуйтеся до поїздки довірили мені. Так що не переживай, я розберуся.

  - Брат напрокат, за правилами, не можна.

  - Я знаю, сказав же, разберусь. Зараз треба докупити продукти, не будемо ж ми їсти тільки свинину?

  - Ну... да. Було б добре ще що-небудь випити.

  Похід по ринку продовжувався. Наступного дня вони купили ще трохи тофу, креветок і молюсків. Також Лі Хен не забув затаритися пасточкою з червоного перцю, соєвої пасти, сіллю та іншими спеціями.

  - Курку будемо купувати?

  Тепер, коли Южон знехтував ним всіма цими питаннями, то кивав головою. А Пак Сунджо і Чхве Сангжун вже давно, самі по собі перетворилися в тихих носильників.

  - Тоді курку я принесу з дому, віддам за оптової ціни.

  - З дому?

  - Так. Ми розводимо кури біля себе на подвір'ї.

  - А-а-А. Як домашні тварини?

  - Звичайно ж, ні. Для практичних цілей.

  - ...

  - Ну, в сенсі, вирощуємо курчат, вони ростуть, потім несуть яйця...

  - Але як же ти їх візьмеш і з'їси після того, як стільки часу дбайливо вирощував?

  - Нормально. У нас вдома сім курей. Перша - 'Яйзо врутую', друга - "Глазунь"...

  - Це їх імена?

  - Так. Третя - 'Насідка', вона виводить курчат. Вона є головним джерелом нових членів сім’ї. А ось починаючи з четвертої курки, вони діляться за способом приготування: 'Важана', "Жоряна", 'Со спеціями". Найменша, семимая, відразу - 'Напововина жаржена, наполовину в спеціях'. Хоча сім’я постійно змінюється, всі її члени мають подібний принцип.

  - ...

  Не варто було чекати від Лі Гена якоїсь сердечності. Куриці для нього були їжею, і тільки.

  Морський порт Інчхон. Студенти з нетерпінням чекають на поїздку.

  - Ю-ху! Нарешті цей день прийшов!

  - Я не хотів би, щоб він наставав.

  - Ох, нас навчаємо ми, напевно

  Старші учні вже не нарікали. Такі зустрічі проводилися щороку в Кафедрому університеті, причому завжди різні. І всі вони були по-своєму складними.

  - Ми їдемо на Сингбонг. Читал, це маленький і красивий острів, тому думаю, цього разу буде краще.

  - До речі, ваша команда що взяла з їжі?

  - Закупилися Раменом. Ну, і на один раз - свининою.

  - І у нас те ж саме.

  - Бюджет у всіх був невеликий, так що всі команди приготувалися однаково.

  Коли старші студенти обговорювали майбутні випробування, першокурсники веселилися. Такі виїздні заходи були чудовою нагодою подружитися між собою.

  Лі Хен підійшов до своєї команди, якраз коли організатори очікували останніх учасників.

  - Що це?

  Усі присутні цікавилися тим, які ще речі та продукти приготував Лі Ган. У кількох прихованих чорних пакетах неможливо було розгледіти вміст. Але чомусь всім здавалося, що там не намет, посуд і жаровня, як вважалося спочатку. До того ж, в одному з них була зроблена отвір і щось барахнулося та шумило.

  - Ко-ко-но!

  - Тихіше!

  Лі Хен вщипнув пакет, і після цього у ньому все затихло.

  - ...

  - Невже...

  Чи Хен спокійно подивився здивовані обличчя своїх товаришів.

  - Заморожене м'ясо не таке смачне.

  До того ж Хену не хотілося брати з собою ящики з льодом. Він не бачив потреби тягти таку вагу на безлюдний острів.

  Свину він поклав у коробку з пенопластика, куди зверху навалив трохи льоду і потім замотав ізеленою. У такому пакунку м’ясо могло зберігатися довго, як мінімум близько двадцяти трьох днів.

  Але він вирішив зробити щось інше. Свіже м'ясо має більш тонкий смак, на відміну від замороженого, тому замість того, щоб розділити і тягти замерзлою 'Наполину смажену, наполовину в спеції", він приніс її живу.

  Окрім Лі Хена, ніхто не додумався.

  Через деякий час у трапа корабля з’явився професор.

  - Все на посадку. Скоро вирушаємо.

  Студенти разом з викладачами почали підніматися на корабель. Там вони були на палубі, роздивлялися синювато - шалене море і насолоджувалися криками чайок.

  Для студентів, які вперше піднялися на корабель, все було дуже цікаво.

  - Корабель хитається.

  - Ось як тут все влаштовано.

  Багато хлопців вже чекали моменту, щоб заговорити з дівчатами, які їм подобалися. Моменту, коли можна спокійно і не поспішаючи розділити щастя майбутньої подорожі.

  Союн стоїть поряд з Ліном. Вона ніколи не відлучалась від свого єдиного друга. Вона могла повністю покладатися на свого чоловіка.

  'Чувствую, до кінця цієї подорожі мені від неї не відвернутися'.

  І хоча Лі Хен тремтів від хвилювання і страху, він ніколи не збирався упускати можливість розглянути її обличчя ближче.

  "Хоча б заради майбутнього роботи я зобов'язаний це зробити".

  Союн, що віяв вітер, трохи розіп’ялися. Але Хен цього не бачив, він повністю зосередився на відчуттях, намагаючись зрозуміти, чим ж відрізняється сьогоднішня Союн і та, що він запечатав перший раз у селі Бенран. І якщо при створенні тієї скульптури йому хотілося хоч трохи відобразити її красу, то зараз він мріяв про фотоапарат, який міг вловити цей момент. Уперше в житті Хен відчував подібне.

  'А до цього моменту я вважав, що фотографування абсолютно безглуздо'.

  Хену здавалося, що саме море зіпсувало його присутність. А Хен, повністю зосередившись на обличчі, помітив, що кутки рота Союн були злегка підняті! Можливо, якби він не стояв так близько да і не знав так добре кожну черницю її обличчя, він цього ніколи б ніколи так не помітив.

  'Здається, їй тут подобається'.

  Якби Лі Хена був на місці когось іншого, він би так ніколи й не дізнався про усмішку Сон.

  Зрештою настав момент від’їзду корабля до моря. Вчительки вийшли на палубу, за завчасно скинувши верхній одяг. Тепер вони більше побували на морських піхотах, ніж умудрих професорів!

  Вперед вийшов професор Чжу Чжонхун.

  - Увага всім учасникам! Інформація про наступний поїзд!

  Студенти, що зібралися на палубі, приготувалися уважно слухати професора.

  - Як ви знаєте, спочатку ми збиралися на острові Синбонг. Цей острів дуже гарний, правда? Але оскільки думка про те, що він не зовсім відповідає нашій меті - побувати в умовах дикої природи, ми вирішили скасувати поїздку туди. На острові Синбонг ми знову з’їздимо.

  Оголошуючи все це, професор Чжу Чжонхун усміхаючись.

  - Треба було відразу сказати, що ми їдемо не на Синбонг.

  - Професор, тоді куди ми підемо? - Чувся викрик звідки-небудь з боку групи старшокласників.

  - Скоро дізнаєтеся. Не варто хвилюватися. Хоча... Силь... Ні, у будь-якому випадку, вам тільки потрібно знати, що це теж острів. І це чудова нагода навчитися справді дикої природи, власні здібності і налагодити дружбу між собою!

  Після закінчення такої несподіваної промови і відходу професора головною темою розмов студентів, звичайно ж, стало вияснити кінцевий пункт подорожі.

  - То куди ми прямуємо? Це точно один з островів у жовтому морі.

  - У жовтому морі таких островів не один і не два.

  Корейська частина жовтого моря славилася великою кількістю гарних маленьких островів. Чимало з них жили в селах, які харчувалися лише за рахунок моря.

  Заінтриговані першокурсники почали заздрити тому, хто якнайповніше згадає і назве назви відомих їм островів.

  Однак поки одні розважалися, інші дедалі більше розчаровувалися через видалений порт Інчхон.

  - Краще б я цього разу залишився вдома.

  - А я думав, що це чудовий шанс познайомитися з новобраними дівчатами після відновлення в університеті...

  Лі Хен, який виконував подібні ритуали, все більше й більше нарікав. Він вступив до університету не з власної волі і багато чого не розумів. На цю ж поїздку він чекав досить сильно, оскільки все-таки хотів налагодити відносини з одногрупниками. Інакше життя в університеті стане нестерпним. І тут, зрештою, якщо вірити розмовам старшокласників, то це влучило у пастку.

  - Чому вони вибрали саме це місце?

  - Тьфу-у. Навіть думати про це не хочу.

  - Якби був рятувальний жилет, я б зістрибнув ще при відсиланні корабля.

  Деякі старші учні, особливо новонавернені на навчання, знали, куди вони йдуть. Професор Чжу Чжонхун випадково назвав перші літери їхнього призначення. Острів з назвою Силь. Один час був фільм з такою назвою, а також цей острів були відомі тим, що колись його відвідало понад десять мільйонів туристів.

  Однак останнім часом про цей острів мало хто знав, крім дорослих студентів, які бачили все в однойменному фільмі.

  - Сильмідо.

  - Ні-і!

  - Чому саме цей острів?

*

  Пропонування старших учнів виявилися правильними. Відправлений в південно-західному напрямку з порту Інчхон корабель прибув на острів Сильмідо! Широкий берег і заболочена місцевість "неправно" втішили всіх студентів. Але це не було найстрашнішим.

  - Розклад заходу. Щоб завершити подорож за всіма правилами, прохайте дотримуватися плану і вкластися у вказаний нижче час.

  Для студентів це був просто пекельний розклад! Зазвичай такі поїзди веселяться і їдять, але цього разу викладачі підготували суворі випробування.

  - Дикі умови, і участь в 'Курсах пекла' обов'язково!

  Професорам вигадування розкладу "Курсів пекла" далося нелегко, але закінчуючи з ними, вони були дуже задоволені собою.

  - Ми ламали голови, але в результаті отримали приголомшливу програму.

  - Зробимо все точно, як придумали.

  - І ніяких поблажек, робимо, як планували. Ніяких поблажек.

  - Абсолютно ніяких!

  Усі вони пам’ятали минулий день вчителя. Сумний день, коли жодного з них не отримав квітів або подарунків від студентів! Ні, вони придумали все це не для відплати. Абсолютно не для відплати...

*

  Незважаючи на занепокоєння, студенти спокійно прийняли програму поїздки.

  - Невже все буде так, як у розкладі?

  - Та це просто жарт.

  Багато з них мають симптоми « втечі від реальності »! Однак кожна група, зайнявши речі, зайняла своє місце на широкому березі.

  - Почнемо з ночівлі.

  Першим пунктом розкладу був він, тому всі почали готувати місце для сну. Щоб розбити намет, студенти почали витягати речі. Майже кожна група взяла по одній великій наметі, розрахованій на вісьмох людей.

  Через те що ми купили трохи грошей, Лі Ген не зміг придбати намет для своєї групи. Але він не хвилювався, бо вирішив змінити своє рішення.

  - Давайте розбивати місце для ночівлі, - сказав Хен і почав неквапливо діставати з чорних пакетів пенніпласт, довгі алюмінієві стрижні та пеногiпс.

  - Це наш намет?

  Учасники групи не могли приховати свого сорому. Чан, які викладав перед ними Ген, не узгоджувався з їхніми уявленнями про організацію табору. А той між справою, як ні в чому не було, продовжив пояснювати:

  - Звичайно, це не назвеш наметом. Але нам вона не потрібна, ми побудуємо тимчасове житло.

  - ...

  Пак Сунджо обережно запитав:

  - Але що ми можемо побудувати з цього... Ці матеріали? Їх же недостатньо!

  Лі Хен дістав лише 8 алюмінієвих стержнів, а пенніпласти і піногипса ледве вистачило, щоб доверху забити один великий пакет.

  - Я знаю. Але ж ми можемо знайти відсутні матеріали.

  - Как?.

  - Зараз покажу! Я швидко за ними, а ви поки чекайте тут.

  В одному з пакетів виявився ящик із інструментами, з якого Хен дістав невелику пилу і швидко попрямував у ліс, що шумить біля берега. Члени його команди не знали, що й сказати. Нехай ліс був не таким вже й великим, але ніхто з них не кинувся допомагати. Вони просто розгубилися від того, що сталося.

  Підтверджуючи свої слова, Лі Хен повернувся досить швидко. І хоча він брав з собою пилу, за цей час зрубувати живі дерева просто не міг. Замість цього в його руках була велика візанка гілок, яку, обмочивши знатною мотузкою, він ніс на спині. Через вагу вантажу в Хена напружилися м’язи, на руках виступили жили і стало можливо помилуватися красою його тіла. Якщо його ще кілька років тому без перебільшення можна було б назвати калікою, то завдяки спорту та правильному харчуванню тіло стало міцнішим і перекатувалося рельєфними м’язами.

  'Які у нього груди і плечі'.

  "Такий прес! Цікаво, наскільки він міцний...'

  У тих, хто дивився на нього дівчат загорілися очі. Але інші, навіть викладачі, з цікавістю спостерігали за діями Лі Гена.

  - Все, матеріали готові, можна починати будувати будинок.

  Лі Хен вбив глибоко у землю алюмінієвих стрижнів. Зверху ж принесених гілок він побудував міцний дах.

  Останнє не дуже сподобалося Чхве Сангжуну:

  - Якщо піде дощ, все намокне.

  Сполітний дах видавався досить міцним, але через те, що в ньому було достатньо тріщин, надія залишитися сухим у дощ ні в кого не було. Звичайно, дощ міг і не піти.

  І хоча Чхве Сангжун нічим не допомагав, зробивши таке зауваження, він хотів виділитися. Насправді, всі члени команди боялися того самого, тому він ще й озвучував спільні думки.

  - Почекай, я ще не закінчив.

  Наступними діями Лі Ген одразу дозволив занепокоєння команди. Потрапивши в інший пакет, він дістав великий рулон прозорого поліетилену, яким і покрив у три шари даху. Після цього занепокоєність учасників команди про сухі дахи зникла сама по собі.

  Але на цьому Хен не зупинився. За допомогою того ж поліетиленового матеріалу він створив стіни, не забуваючи прикріпити мотузки і добре промазувати місця з’єднання герметиком. Завдяки цьому стіни і дах могли витримати будь - яку бурю. А розміром житло було вдвічі більше, ніж їх можна побачити на пляжі наметів.

  - Двері краще зробити по напрямку до моря? - запитав Лі Ген думки учасників команди, але вони не знали що сказати і тільки кивали головою.

  Весь час з початку будівництва Хен постійно чимось стукав, щось забивав або приробляв. З кожною хвилиною вони ставали дедалі міцнішими і зручнішими.

  Зробивши кілька шарів поліетилену, Лі Хен зробив двері з видом на море, після чого відійшов в сторону помилуватися результатами. Тепер він міг спокійно лежати і милуватися морем. Не тільки двері та стіни, але й дах був майже повністю прозорим і вночі учасники команди зможуть лежати і розглядати зоряне небо.

  Світлий місячним світлом будиночок на березі моря! Оголосить все навколо морської прибою! Шелест дерев! Ну, як взагалі можна не заснути в такому прекрасному місці?

  "Всі ж будинок побудувати простіше, ніж створити скульптуру".

  Для створення скульптур потрібно було багатої уяви. Якась ідея, що поєднує художній твір і навколишнє середовище. Але будинок для Хена, який вкладався у море, не було великою проблемою.

  Після завершення стін Лі Ген перейшов до підлоги їхнього майбутнього притулку. Щоб не було холодно, він покрив землю пенніпластом, а зверху ще поклав шар піногипсу. Останнім часом на будівельному ринку з’явилося багато корисних матеріалів, тому в найближчі кілька днів не було проблем із житлом.

  - Завершено! Можете заносити речі.

  Після закінчення будівництва члени команди з цікавістю заглянули всередину. Вони були здивовані, коли дім став просторим і затишним.

  - Мені подобається.

  - Затишно. І місце набагато більше, ніж в наметах.

  Навіть до того мовчазні студенти, Хонґ Сонг і Джу Юнхі, були в захопленні від будівництва житла. Інші команди все ще страждали від утоми наметів, а в них за такий короткий період був лише визначний будинок.

  Ще ніколи не було цікаво, як до Лі Хена підійшла Хонґ Сонге.

  - Здається, ти захоплюєшся дизайном і архітектурою. Знаєш, хлопець з такими інтересами і здібностями - мій ідеал.

  Одна з цих фраз добре показала, наскільки швидко люди починають думати про нього. Але Хен не збирався щось прикрашати або якось користуватися своїм успіхом, і відповів досить просто:

  - Пропрацювавши три місяці будівельником, хто завгодно зможе таке побудувати.

  - Ха-ха. А ти також з почуттям гумору, - розсміялася Хонг Сонге і пішла в сторону будинку.

  Союн теж попрямувала до будинку. Оглянувши все всередині, вона залишилася доситью. Насправді, ще на початку подорожі вона не була впевнена в тому, що може жити з іншими. Їй було б дуже важко разом з іншими учасниками команди. Проте коли він опинився на березі і побачив такий затишний та просторий будиночок, то заспокоївся.

  - Ну, що, тепер пора і поїсти, - сказав Лі Хен і почав діставати продукти.

  Оскільки він готував для своєї сестри щодня, то робив це дуже вправно і вміло. Він помив рис, поклав його в каструлю і відклав усе убік на каміння.

  - Потрібно розпалити вогнище.

  Почувши ці слова, Мін Сора та інші дівчата підійшли ближче до нього і побачили, як йому це вдається. Усі вони перестали бачити в ньому лінивого і нікчемного студента, якого можна зазнати лише відразою. Коли Хен розібрався з житлом, він в одну мить не тільки зняв з них вантаж невизначеності, але й завоював загальне розташування.

  - Ну, що, приступимо.

  - А як ти це зробиш?

  - Зараз побачите. Якщо є інструменти, це не так вже й складно.

  Хен на мить замислився. Якби була лупа, то він міг би фокусувати сонячні промені і досить швидко розпалити вогонь. Це був найпростіший з відомих йому способів зробити це без сірників або запальнички.

  'Але лупи немає, так що доведеться шукати щось інше'.

  Звичайно, він міг використати решту поліетилену, наповнити її водою, створити лінзу і використовувати те саме сонячне світло для розпалення вогнища. Але це було не так і просто, та й займе досить багато часу.

  - Я підпалю вогонь за допомогою тертя.

  Лі Хен швидко знайшов гілки, взяв висохлі щупиці і траву і, склавши все разом, почав скоро-швидко терти одну з гілок між руками. Він не забув, щоб трохи дути, аби кисень простягався до місця тертя дерев’яних рослин.

  Спочатку здавалося, що нічого не відбувалося. Але згодом з’явився легкий білий дим, який незабаром став маленьким і водночас яскравим полум’ям. І хоча з боку здавалося, що повторити це зможе будь-який, без жодного досвіду розпалив вогонь подібним чином - не найпростіше завдання.

  'Ось Королівська дорога знадилась і для чогось ще'.

  Коли Хен тільки робив перші кроки у світі гри, йому було дуже шкода витрачати гроші на кремень для вогнища. Так що з того часу він практикувався в створенні вогню саме таким чином. Крім того, з-за класу скульптора шматки дерева завжди зберігалися в його рюкзаку для роботи.

  А вже потім, в дійсності, коли він тренувався у різьбленні по дереву, йому несподівано прийшла думка спробувати розвести вогонь і тут. Спочатку всі його спроби виявилися марними. Але після чотирьох годин наполегливих зусиль йому нарешті вдалося отримати полум'я. Завдяки чому він зміг зробити це і тут, на острові.

  - Вау-у!

  Побачивши полум’я, що палахкотить, всі учасники команди втупилися на Хена з справжнім подивом. Одна справа розвести вогнища за допомогою сірників або запальничок, і зовсім інша — розпалити його з інших підручних засобів.

  Добувши точного і сильного полум’я, Лі Хен продовжив приготування їжі. Він мав на це лише дві години, бо викладачі думали, що буде більше часу для того, аби видобути вогонь.

  Отже, Хен повільно зварив свинину і рис.

  - Ой, дивись, вони вже їдять! Мені теж хочеться!

  - Тоді давай запалюй швидше, зараз складем рамен.

  Інші команди квапилися діставати посуд, каструлі та Рамен, після чого "зависали". Проблема була в вогні. Намагаючись здобути його, як і Лі Ген за допомогою гілок, багато людей не тільки палили вогнище, але й отримували досить болючі мозолі.

  Чому ж ні?

  - Ми ж зробили все, як вони.

  У результаті декілька команд за допомогою лінзи з фотоапаратом розводили вогонь через сонячне світло, а потім поварили собі рамен із рисом. Майже всі інші сиділи голодними з каструлями, не добувши жодних результатів.

  І тут настав час першого етапу "Курса пекла"...

Глава 4. Дикі умови й курс пекла

  Багато студентів урчали животи, але оскільки час наступного пункту вже настав, всім довелося вибудувати на березі. Професора вже там були і тільки чекали останніх затримок.

  - Вам потрібно пробігти коло вздовж берега, і на цьому тесту курсу буде завершено.

  Багато людей, почувши подібне, розслабилися.

  'Всего-то пробігти коло, та до того ж часу - до п'яти вечора. Можна не поспішати'.

  "Одружиться, можна прогулятися довкола острова і водночас помилуватись природою"

  Кім Генчжун, один з першокурсників, підняв руку.

  - Професоре, у мене питання! Наша команда не встигла пообідати. Якщо ми проїдемо навколо острова, і у нас залишиться час, можна, ми поїдим?

  Після того, як він послухав учня, професор закинув головою:

  - Скільки завгодно. Як завершите перший етап « курсу пекла », до наступного пункту у розкладі на вільний час. Ну, що, всі готові?

  - Так!

  Студенти вже були в кросівках, частина з них через перевдягання якраз і затрималася. Тепер, дивлячись на те, як всі вишикувалися і чи майже не підстрибують на місці, було зрозуміло, що вони готові бігти.

  - Ну що ж! Почали!

  Як тільки професор Команзував, близько сотні студентів з шумом рушили вперед.

  - Сонце, пляж, морський вітерець! Яке ж чудове місце для пробіжки!

  - І для здоров'я корисне. Добре, що ми взяли участь в поїздці, так адже, хлопці?

  - Так, дійсно.

  Більшість студентів побігла неквапно, деякі замахали, наче на прогулянці. І хоча берег був піщаним, ноги не падали в пісок, але йти було нелегко. Під шаром піску була досить кам’яниста поверхня, і було приємно пересуватися нею.

  Однак не всі діяли так само. Деякі старші студенти, що повернулися після армії, втекли з усіх сил.

  - О-хо-го!

  - Швидше, швидше!

  Подібні наполегливі зусилля розвинули багато нерозуміння з боку першокурсників.

  - Можна ж бігти повільніше!

  - За вами важко наздогнатися.

  Недбалість зростала, але повстали студенти лише посміялися на бігу:

  - Якщо так, то біжіть як можете.

  - Ага. А ми, як закінчимо, будемо чекати вас в таборі.

  Студенти, які побігли не поспішаючи, запитали:

  - А що, є причини, щоб так нестися?

  Але ті, що вже бігають досить-таки попереду студенти просто похитували головами.

  - Які причини? Просто хочемо бігати, от і все.

  - Не кожен день випадає можливість побувати на такому чудовому острові. Та й бігти на вітер так круто! Чи не так?

  - Да-да. Ми просто хочемо втекти.

  Вони ще більше прискорилися, сказавши це.

  Лі Хену теж не було ніякої справи до бігу. Він мав добре провести час і пробігтися навколо острова легкою боягузкою. Однак його поведінка була досить дивною.

  'Тут щось не так'.

  Лі Ген нікому не довіряв. Все, що він коли-небудь робив завжди було тільки заради сім'ї! Він уже давно перестав вірити людям. Можливо, хтось ще вважав, що світ переповнений не тільки пожадливістю та вигодою, а й тим, хто має перевагу над життям. Але так думають тільки ті, хто не був на самому « дні ». Коли у тебе забирають три мільйони доларів, світ вже не здається таким прекрасним.

  Яке ж це справжнє життя!

  І тільки після того, як ти прийшов на день, ти розумієш, що не можна вірити людям.

  'Будь завжди насторожі і тоді не отримаєш удару в потилицю. Я не вірю цим хлопцям!

  Коли Лі Хен дивився на студентів, які повернулися додому, він також продовжив свою діяльність. Хоч у Додзьо йому і доводилося виконувати різні фізичні вправи, але біг він так добре не тільки через це. Оскільки Хену було шкода витрачати гроші на громадський транспорт, він щодня пробирався досить пристойною відстань. Так само він економив час і поліпшував свій фізичний стан, через що тепер пробіжка навіть у такому місці не складала для нього жодної роботи.

  Швидкість, з якою він біг, значно перевищувала швидкість інших студентів! Без особливих зусиль Хен догнав першу п'ятірку бігунів. Однак він не обганяв їх, а намагався зрозуміти причину того, чому вони так бігли вперед. І відповідь не змусило себе чекати. Хоч би скільки студентів бігли вперед, кінця і краю пляжу не було видно.

  - Ох-хо, може зараз вже потрібно змінити напрямок? Чому у мене таке відчуття, що ми біжимо тільки прямо?

  - Здається, вже пройшло більше 15 хвилин.

  - Кушать хочеться.

  - Зараз помру від спраги.

  На кораблі студенти, які тільки подивилися на запланований графік після армії зрозуміли, що ж їх насправді чекає в цій поїздці. Зазвичай всі помилково вважають, що коли острови в Залізному морі маленькі, то обминати їх вздовж іперек можна менш ніж за годину. Але насправді це не так і легко. Довжина узбережжя Сільмідо була понад 6 кілометрів! І проїхавши таку відстань один раз, на друге коло мало хто відважиться.

  "Простите, молодшікурсники".

  Учні, які знали правду, втекли з усіх сил.

  І якщо інші, подібно до них, теж збільшували швидкість, то з часом вони усвідомили, що кінець і край узбережжя не було таким очевидним. Крім того, вони були голодні і дуже швидко виснажувались.

  Хоча порядок студентів змінювався декілька разів, загальна швидкість зменшується і вони дихали дедалі важче. Для тих, хто не займався спортом, ця пробіжка перетворилася на курс пекла. Через деякий час більшість з них перестала бігти, перейшовши на крок.

  Провівши коло, Лі Хен, звичайно ж, увійшов у першу тридцятку. Його запросили на навчання старших учнів, які повернулися після армії і з доброю фізичною підготовкою. Сун теж була серед них. Під час лікування в лікарні вона виробляла звичку бігати вранці з Чха Юнхі, тому що для неї ця пробіжка не стала яким-небудь важким випробуванням.

  У той же час ті, хто не належав до першої тридцятки, повинні були пробігти ще одне коло навколо Сільмідо. Всі вони були абсолютно виснажені, голодні і жахливо пригнічені. Їм здавалося, що це випробування ніколи не закінчиться.

  - Я зараз помру!

  - Благаю, хто-небудь допоможіть!

  Вимощені до межі першокурсники намагалися знайти хоч когось, хто зважиться побігти замість них, але від учасників своєї команди не отримували навіть і слова підтримки. Цілих шість кілометрів! Хоча ця цифра не була вражала на слова, але для студентів, які пробігали по пляжу, вона вже ніколи не виглядала такою маленькою. І від думки, що їм доведеться пробігти ще одне коло, у багатьох підламувалися коліна.

  Тепер усі вони зрозуміли, чому цей етап тривав три години! Навіть якщо б вони не втекли, цього часу було б достатньо для того, щоб встигнути до кінця строку. Однак тепер, коли вимотувавшись на цю відстань, мало хто з них залишився стійким і навіть пішов геть. Здавалося, всі вони ось-ось впадуть.

  - Допоможи мені, будь ласка... Вибач, але може ти пробіжиш замість мене?

  Хонг Сонге впала прямо перед Ліном. Виснажена фізично, вона шукала опори у того, хто її називав нікколо не втомленим знайомим. Лі Хен трохи поспішав від подібного прохання.

  - Ну... Це...

  Він шукав будь - якої причини для відмови! Як тут...

  - Добре!

  Лі Хен вирішив ще раз пробігтися. Він прибіг рано, і робити тепер на острові було абсолютно нічого. У порівнянні з цим, було б краще витратити час на поліпшення фізичної форми.

  На другому колі більшість студентів просто йшла пішки. Для тих, хто ніколи не займався спортом, пробігти за три години 12 кілометрів було надзвичайно важко. Тепер втікали тільки не ті, хто входив у першу тридцятку повсталих після армії хлопці і тих, які змушували себе рухатися з останніх сил.

  - О-о-ох.

  - Ех-х.

  Тепер зі уст тих, хто втікав від школи, роздавалися тільки стогіни. Вони отримували кожний наступний метр дедалі важче і важко. Багато хто хотів здатися. Але тут приходили думки про інших учасників команди, а з ними були сили на ще один крок. Вони залишилися без обіду, і якщо зараз хоч один з них здасться, то вся команда залишиться вже й без вечері.

  "Так от чому вони назвали це курсом пекла..."

  "Мастерскі складений розклад"

  І хоча вони ледве рухалися, дозволити собі хоч на секунду зупинитися ніхто не міг.

  Але раптом одна дівчина замерла на мить і в наступну секунду впала на коліна. Це була Мін Сора. Її повністю витримали, і тепер вона лише важко дихала та дихала.

  - Я більше... Я не можу... Ні за що не піду далі.

  Побачивши цю картину, Лі Хен повернув назад.

  - Залезай на спину.

  - Що?

  - Залезай на спину. Немає правила, який забороняє нести інших. Тому давай, поспіши.

  - Але як же? Тобі буде важко.

  - Не турбуйся. Я часто піднімав таку вагу.

  Лі Хен згадав, як він працював носильником. У порівнянні з тим, як йому в дитинстві доводилося тягати величезний мішок рису, для нього вага була мізерною!

  "І тим більше це легше, ніж тягати цеглини на будівництво багатоповерхового будинку. Там такі сходи..."

  Попрямувавши трохи, Мін Сора обережно залізла на спину Лі Гена.

  - Буде важко - опусти.

  - Добре.

  Але для Лі Хена це було дійсно зовсім не важко. Підтримуючи руками її ноги, він потихеньку почав йти.

  Інші студенти дивилися на це з заздрістю або захопленням. Тут одному йти важко, а цей хлопець ще несе на своїй спині дівчину. Просто дивовижна витримка!

  Але справжній шок усіх ще тільки очікував.

  Лі Хен, що несе на спині Мін Сору, раптом взяв і побіг!

  - Що?

  - Як так?.

  Тут йти пішки-то складно, а він ще й біг! От тільки якщо б студенти дізналися, що Хен в цей час ще й контролював свою швидкість, то не повірили б тому що відбувається.

  'Якщо швидко прибіжу, знову нічим буде зайнятися. Краще цього разу буду під іншими і просто прийду в числі перших. Так, так і зроблю.

*

  Лі Ген, як і мав намір, у тому числі першим легко завершив друге коло.

  - Господи, як важко.

  - А-а, я зараз здохну. Як же хочеться морозива.

  - Або хоча б напитися холодної води

  Студенти, які живуть на землі, не перестають читати. Коли Мін Сора побачила і зрозуміла цю картину, то раптом почервоніла.

  'Він дійсно біг і ніс мене на спині'.

  Спочатку вона дуже переживала, що піднялась і Ен відразу опустить її, відчуваючи хоча б малу вагу. Але він не тільки не відпустив, але терпеливо побіг з нею на спині до самого кінця.

  Вона вважала його простим знайомим, а тут виявилося, що він не тільки міцний хлопець, але й людина, на яку можна покластися. Думка про Лі Хену з її боку в один момент змінилася.

  Після закінчення другого кола настав час довгожданої вечері. Лі Хен відразу взявся за ніж. Цього разу він не тільки готував смажені ребра у розмарині, але й зварив середземноморський суп із морепродуктами. Звичайно, можна було просто запалити більше м'яса, але він вирішив, що після такого пробіжку у людей буде жахливий апетит, а перевантажувати шлунок важкою їжею - не найкраща ідея.

  - Давай я помогу тебе.

  Засунувши рукави, до Хену підійшов Пак Сунджо.

  Інші учасники команди або ще не дійшли до їх «домика », або лежали на землі, важко дихаючи і мріючи тільки про те, щоб тремтіння в ногах нарешті пішла, і вони змогли піднятися. Пак Сунджо ж, на щастя, під час першого кола прибіг двадцять девятим і у нього було достатньо часу для гарненькості.

  Лі Ген, який поділив ребра, подивився на нього і вирішив дещо уточнити.

  - Вдома часто готуєш?

  - Эм-м, нет. Зараз буду в перший раз. Я навіть на кухню не часто заходжу.

  - Ясно. Але все одно має бути щось, що ти готуєш найкраще.

  - Ага, я добре варю рамен.

  - Може, фрукти тоді вмієш чистити?

  - Зрізати шкірку? Ніколи не пробував. Але якщо потрібно, то постараюся з усіх сил.

  - Тоді хоча б тарілки помий.

  Цього разу Хен вирішив "вчитися" самотужки. Якщо в Королівській дорозі він ще міг сподіватися отримати допомогу у приготовленні страв або, щонайменше, у підготовці інгредієнтів від інших гравців, то в реальності, де не можна було ось так просто, за кілька секунд вивчити навички приготування, він вирішив не ризикувати і готувати все сам.

  Звичайно, Союн все ще залишалася. От тільки при думці про її приготування по тілу тремтіла. Та каша була найжахливішою на світі! І Союн не тільки приготувала її, але й насильно змусила з'їсти все до останньої ложки! Так що якщо зараз вона раптом встане і голосно заявить, що буде готувати, Хен вирішив що зробить все що у його силах, щоб її зупинити.

  "Що вдіяти. Така у мене доля... страждати через неумливих людей.

  Хен запалив вогонь і почав смажити ребра.

  - Важко?

  Хонґ Сонге дістала чистий рушник і, вставши біля Лі Хена, витиралася мокре волосся та обличчя. Мабуть, поки інші втекли друге коло, вона встигла зануритися в море.

  - Через мене ти пробіг два кола, вибач. Мабуть, тобі було важко.

  Але, як і минулого разу, Лі Хен не став юлити і відповів надзвичайно чесно:

  - А-а, дрібниці.

  - Та ні ж. Професора перегнути палицю! Як же можна було організувати такі жахливі подорожі?

  Якщо вже дівчата кимось жахливо незадоволені, то точно не варто зупиняти їх потік "причитань". Навіть якщо в такій ситуації ти можеш стати на їхній бік, то зможеш ще більше зблизитися з тобою. У порівнянні з якимись логічними аргументами та реченнями, кілька слів розуміння цінуються набагато дорожче ніж будь-що.

  Проте Лі Хен не прагнув виглядати добрим і на цей рахунок мав власну думку.

  - А мені здається, курс пекла вийшов легким.

  - Легким?

  - Так, його і адом-то не назвеш.

  І тут Хен зовсім не лукавив. Якщо б він планував подорожувати, то просто учасники не мали би часу. По - перше, коли вони прибули на острів, то мали б йти 20 кілометрів у гори. А коли він був би закінчений, для розслаблення тіла Хен провів б бойову зарядку. Потім обід на п'ять хвилин і перехід до наступного випробування. Студентам би довелося зайти у воду по пояс і, тягаючи на своїх плечах величезну колоду, бігати навколо острова! Хоча можна і не навколо острова, а через гори та болота... Фактично, щодо використання колоди у голові Хена було багато чудових завдань. Студенти не тільки залишалися б до другої години ночі, але й благали все повторити, бо наступного дня вони ще більше постраждали.

  Ось що в розумінні Хена було справжньою вправою! Дивлячись на наставників у Додзьо, він зрозумів простий урок: люди не мають меж! Якщо ти щось хочеш, то візьми і зроби це. Якщо щось не виходить, то зроби так, щоб вийшло. Немає нічого неможливого, якщо докладати всіх зусиль. Лі Хен провів багато часу з наставниками, і він мимовільно вправляв їхні критерії та методи життя.

  - Хм-м.

  Хонґ Сонге сприйняла відповідь Хена зовсім по - іншому. Вона подумала, що хоч він і втомився, поки біг замість неї друге коло, але все одно хотів залишитися в її очах справжнім чоловіком, для якого здійснене - просто ще одне плелеву справу.

  "Може, я йому подобаюся?"

  Вона, безперечно, помилялася. Але тут страви були готові, і всі в загоні взялися за їжу. Під час цієї ситної вечері їм довелося витерпіти десятки заздрісних поглядів від інших команд. Практично всі вони їли ту чи іншу варіацію рамена з кімчі, говядиною або ще чимось.

  - Ко-ко-но!

  Кожного разу, коли наймолодша курка, "Наполовина жаржена, наполовину в спеції", змахувала крилами і намагалася злетіти, у всіх сусідніх текли слинки.

  - Ти чув? Вони цю курку збираються з'їсти...

  - Заздрю! Правда заздрю.

  Життя у суворих умовах дуже відрізнялося від звичайного міського. Якщо б ще до випробування будь-якого з студентів запитали, які три речі він взяв би у подорож, перш за все, це було б одне: запальничка. Хен ж на це питання відповів би зовсім по-іншому: "Наповини жаркова, наполовину в спеціях!"

  Хоч би як там було, тарілки спорожніли і невдовзі настав час для сміливих змагань. Професора для цього випробування дали досить просте завдання.

  - Треба піднятися на ту гору і знайти сховані там записки. Команда, яка знайде їх більше всіх, як приза отримає... лікер!

  У цьому випадку професори сподівалися випробувати мужність студентів, які не тільки мали дістатися до гори через лісовий дрючий ліс, але й наткнулися по дорозі на чучела левів і отруйних змій!

  І під час цього випробування команда Лі Хена зайняла перше місце з абсолютним відривом.

  - Ноги так сильно болять.

  - Спати хочу. Кушать хочу. Так втомився...

  Інші команди, яким довелося тягтися через темний ліс і потім у гори, швидко вичерпались. Разом з тим Лі Ген, Соун і Пак Сунджо енергійно бігали й за визначений час змогли знайти десять записок.

  Але навіть вони, як тільки годинник пробили одинадцять годин, відразу завалилися спати. Всі студенти неймовірно виснажилися. Крім того, день був дуже багатий на те, що вони пливли човном, ставили намети, готували їсти і брали участь у випробуваннях.

  Після всього цього ні в кого не залишилося й краплі зайвих сил. Отже, на березі в унісон з шумом хвиль із безлічі наметів роздавали лише хропіння.

  Шум хвиль.

  - Хр-р р-н...

  Шум хвиль.

  - Пыщ-ще-чш...

*

  Лі Хен прокинувся рано.

  "Поснідала чи Хаян? Так само бабуся повинна була віднести їжу.

  Але на острові він цього, звичайно ж, не міг зробити. Як, загалом, не міг почитати нову інформацію на сайті Темних геймерів або дізнатися про ціни на веб-сайті аукціону. Він просто лежав.

  'Такий відпочинок для мене - рідкість'.

  Уперше за багато років Хен відчував спокій. Здавалося, саме місце було просочене їм. Тепер у повітрі розставалися лише тихе співання його знайомих та шум моря за стінами сховища.

  Хен тихо піднявся і вийшов назовні. Все ще було темно. Світла місяця і зірок у ці ранкові хвилини вистачало лише для того, щоб не спіткнутися в дорозі.

  - Добре...

  Лі Ген прогулювався берегом і думав про життя. Як і всі, він хотів би подружитися з іншими студентами. Однак він вважав, що це неможливо.

  'Я вже не такий, як вони. Не такий наївний. Я звик покладатися тільки на себе, жити, заробляючи гроші і залишаючись у тіні'.

  Для нього було дивним заводити друзів. Всі, з ким колись він дружив у школі віддалилися від нього. Батьки друзів особисто приходили до Хена, щоб попередити:

  - Не спілкуйся з нашою дитиною.

  Тоді Хен був ще малим і не міг зрозуміти причини такої грубості. Він навіть запитав:

  - Чому?

  І відповідь була шокована.

  - Твої батьки померли. А ще ми чули, що ваша сім'я дуже бідна. Тому не спілкуйся з нашою дитиною. Навіть не думай, що йому потрібні такі друзі.

  Через відсутність батьків і погані умови в родині Хен більше не міг заводити друзів. Більше того, кожного разу, коли в класі щось зникло або учні щось втратили, перший учитель завжди підозрював Лі Хена. У результаті постійний тиск змусило його почати красти по-справжньому.

  Але це не означало, що Хен не розумів таких батьків.

  "Своя дитина важливіше за інших. І захистити його від шкідливого впливу - одна з головних завдань добрих батьків ...'

  Але тут Лі Хен зупинився і "витряхнув" всі думки з голови. Він більше не збирався згадувати щось з минулого. Коли така нагода дає нагоду відпочити, нерозумно витрачати її на марні переживання. Крім того, тепер Хен налаштовувався, що після закінчення подорожі він працюватиме ще важче.

  Хен, гуляючи по пляжу, насолоджувався атмосферною тишею і спокійно. У якийсь момент він заїхав далеко в сторону і зненацька для себе натрапив на чоловіка, що сидів на камені. Ця була Союн. Зазвичай вона спала довше, але оскільки на новому місці було незручно, то теж встала і вийшла прогулятися.

  '...'

  Союн помітила Лі Гена. Вона не вимовила ні звуку, але кивком голови вказувала на місце біля себе. Де, через кілька секунд роздумів, Лі Хен рішуче і сів.

  'Ось чорт! Вона ж хотіла, щоб я сів поруч з нею? Адже так? Якби я не сів, вона б розлютилася. А потім, може навіть знайшла і помстилася в грі.

  Навколо все ще було темно. Лі Ген і Союн сиділи на камені й дивилися на горизонт. На небі сяяло безліч зірок, а внизу простягалося море. Так вони сиділи, нічого не кажучи, не роблячи нічого, тільки насолоджуючись відпочинком.

  - ...

  Сун зазвичай мовчазна хотіла, що-небудь сказати. Але через хвилювання не могла вимовити і слова. Вона просто не знала, про що говорити. Навіть якщо Гана була другом і раділа, що зараз поруч з нею, вона не знала, як почати.

  'Він повинен і без слів зрозуміти. Вона ж передається.

  Так що вони так і сиділи в тиші двом. Іноді Сун довго і задумливо дивилася на Лі Гена, що мало не спонукало її до божевілля.

  'Чи знає вже вона, що я створив скульптури, використовуючи її образ? Треба було ще тоді прибрати статую Красави з Мори. Чи вона зрозуміла, що я створюю в долині Відчування скульптуру - моїх рук справа? Або, може, дізналася про ту, що знаходиться в селі Бен? І цей погляд... Він точно такий же, як той, що був у неї, коли вона змушували мене є ту жахливу кашу!'

  Світло Хен побачив переповнений ілюзіями, недовірою і страхом.

*

  Головні ворота Мори.

  - Ти чудово спробував.

  - Ага. Ти теж, Дайні. Саме завдяки тобі ми змогли пройти це завдання.

  Учасники загону збиралися розходитися. Вони щойно повернулися з тріумфу, перебуваючи біля Родника забуття.

  - Не віриться. Ми змогли підкорити Сумеречні руїни!

  І речей отримали купу, не кажучи вже про досвід. І все завдяки Дэнни.

  - Хі-хі. Я нічого особливого не зробила.

  Але гравці, які зібралися тут, ніяк не могли з цим погодитись. Усі вони добре пам’ятали, наскільки дивовижна ця шаманка!

  Зазвичай власники цього класу нічим не вирізнялися. Оскільки хоч і могли лікувати, посилювати або проклинати всіх навколо, та й до того ж боротися в ближній бою, але здебільшого через це розмаїття не досягало навіть середнього рівня навичок, які вже давно переборювали інші вузькоспеціалізовані класи. Тому-то їх ніхто особливо в загони і не шукав. Шаманів запрошували в похід, коли не вистачало сил священика, або потребували якихось особливих заклинання.

  Але Діані не була такою, як звичайні шамани. Її цілющі навички були такими ж, як і в священиків! У той же час урони в ближній битві і сила заклинань не відставали від можливостей інших учасників загону.

  Осліплення, Блокування магії, обеззброїння ворогів, Невидимі стріли і Помут в очах - ось лише маленький список її унікальних здібностей. Дайні використала різні заклинання, які могли б позаздрити навіть чарівникам. Не дивно, що всі загони були підкоренені.

  - Хе-хех. Тоді ми додамо тебе в друзі?

  Всі навколо посміхалися.

  - Добре.

  - Наступного разу, як вирушимо в похід, обов'язково запросімо тебе разом з нами!

  Тож Дані попрощалася з новими знайомими, і вона не встигла обішувати Мору. У селі, що постійно будується за її відсутності, з’явилося багато нових крамничок.

  - Вони хочуть потрапити на південь. Магі особливо вітаються!

  - Ми не боїмося померти трьохсотих і більше рівнів. І так, з витримкою не менше чотирьохсот балів.

  - Помагають чарівники. Для виконання завдання особливо потрібні некроманти і заклиначі.

  Життя в селі просто кипило! У майстерні майстри постили молотками, а торговці голосно закликали клієнтів у крамниці. Останнім часом у поселенні були побудовані магазинчики, кателе і навіть церква.

  У готелі шили одяг. На відміну від інших міст, тут, надавши дорогу шкіру або тканину, кожен гравець міг отримати одяг нормальної якості. У церкві могли зняти прокляття або благословити перед небезпекою. Крім того, вони також виховували лицарів і священиків.

  Торгові крамниці завжди були забиті товарами. Чим більше людей ставало в селі, тим частіше на вітринах з’являлося багато інших речей. До того ж через те, що тут було багато торговців, трофеї з усього півночі на продаж тягли саме сюди!

  Завдяки всьому цьому поселення швидко розвивалося, і всього кілька днів тому в ньому нарешті закінчили будівництво гільдії найманців.

  Усередині гільдії найманців виднілися величезні червоні щити.

  Усередині його стін зібралися справжні сорвиголови, які вже звикли постійно перебувати між життям і смертю. Купивши їм напої, кожен з гравців міг не тільки переговорити, але й, якщо обидві сторони все влаштовують, найняти чи нанятися для виконання завдань.

  Звичайно, все, що було можливо від рівня до слави, класу гравця і закінчуючи зв’язками з гільдією, враховувалося. Хоча найманці завжди мали великі грошові витрати, тих, хто бажає скористатися ними, ніколи не було перекладено.

  Дівчині, обійшовши село і купивши все необхідне, попрямувала до гільдії, де сіла за столик підрозділу, який потребував догляду мага.

  - Клас: шаман. Две двадцять сьомий рівень.

  - Низковато... Мені треба обговорити це з іншими. Почекай хвилинку.

  Лідером цього загону був відомий своєю технікою бою з списом Пайкмен. Він кивнув головою і повернувся до Діні через шепіт з іншими учасниками загону.

  - Я бачу, ти володієш досить високою славою. Так що ласкаво просимо в наш загін, Дайні. Ми займаємося пошуком слідів Скелетів Зарі. Після виявлення яких нашим завданням буде їхнє повне знищення. Приєднаєшся до нас?

  - Так!

  Завдання було просте, і Денні без жодних сумнівів дала згоду. Через кілька хвилин загін висунувся до цілі - зеленого озера, що лежало неподалік села Мора

Глава 5. Розкриття особистості Лі Гена

  Наступного дня вранці всі бачили ясний і сонячний день. Однак мало хто з них був задоволений, і в наметі лунали дивні звуки.

  - Ой-ой.

  - Охо-хо.

  - Ох, мої ноги....

  Вчорашня пробіжка не давала забути про себе і сьогодні. Курс пекла сам по собі був жахом, але наступного дня не існувало жодного опису того, як хворіли м’язи ніг!

  - Підйом! Вже ранок!

  Для того щоб розбудити й витрухнути учнів, вони мусили особисто зайти в намети. Студенти потирали сонні очі, а потім помилися і заварили ситі сніданки. Вчора, після пробіжки, всі були занадто втомлені, так що зробити на вечерю щось крім Рамена змогли небагато. Нині на вогнищі жарилося м’ясо, а замість води з наметів виймали маленькі ящики.

  - Професоре, а можна, ми трохи позі вип'ємо? - Розхрещившись, запитав хтось з учнів.

  Звичайно, коли учні збирались на природу, вони прихопили з собою алкогольні напої, оскільки дружня подорож і гарячі напої були майже синонімами для учнів.

  Професор кивнув головою, не задумуючись.

  - Звичайно, пийте! Ха-ха! Головне, після цього майте витримати нинішній курс пекла!

  Коробки з соджу поспішно повернулися в намети.

  Цього разу Лі Ген вирішив не виганятися і готувати їжу з решти. Він підсмажив тушене м’ясо, перемішав на закуску кімчі з смаженою рибою і відварив рис із ворослями.

  Учасники команди з радістю накинулися на все це багатство. А в кінці, як усі любили робити з дитинства, додали у каструлю з пригорілим рисом воду, після чого швидко її спустошували до блискучих боків.

  - Це найкраще, що я їв! - Сказав Чхве Сангжун і показав великий палець.

  Мін Сора із задоволенням доповнювала свою частину рисової води і запитала:

  - Ген, а де ти навчився так готувати?

  Уже давно відомо, що саме добре навчені готувати чоловіки - справжній ідеал дівчат! Вони не зможуть встояти перед тим, як сказати їм, що на них чекає прекрасне життя. Немає сумніву, що для того, щоб знайти пару, спершу треба навчитися справжнього чоловіка - це смачно готувати!

  - Все просто. Готував удома, так і навчився. Уже років десять.

  - Ой, з таких ранніх пір? Як же приємно готувати все, що ти готуєш!

  - Ну-у... Так склалися обставини. Взагалі, я використовував прості рецепти, але нещодавно завдяки грі навчився готувати і складніші страви.

  У Королівській дорозі було тісно переплетено навики та принципи справжньої кулінарії. Тому не можна було сказати, що смак страв у грі залежить виключно від рівня навичок. Якщо рис напортувати з водою, то він або пригорне, або стане кашицею. Загалом, буде провал. А втім, вміння готувати в грі зменшало б наслідки такої помилки або якби її не було, зробити страву ще смачнішою. Отже, щоб зробити самовдосконалювальні зміни, треба було вибрати правильний метод приготування. Лі Хен щодня вивчав такі методи, постійно розвиваючи свої навички не тільки в житті, але й у грі.

  Непомітно для кожного сніданка підійшло до кінця, і настав новий курс пекла!

  - Гусовим кроком триста метрів - вперед!

  - О-о!

  На інструкторів обрушився потік скарг. У студентів збило ноги, але вони мусили йти зі стороною. Випробовування видавалося дуже важким, але, благо, виявилося невеликим.

  - Фу-ух, цього разу не так погано. За двадцять хвилин управилися.

  - Все-таки у викладачів є совість.

  - Я хочу виспатися.

  Костер незадоволених студентів, здавалося, почав утихомирювати, як тут викладачі підкинули нову порцію 'дрів':

  - Закінчили з розминкою?

  Раптом для всіх виявилося, що це була лише розминка для м’язів після вчорашнього бігу. Справжній курс пекла тільки почався! Команди погнали в човни, які причаїлися до берега і видали за комплектом весел.

  - Правила прості. Ви повинні пропливти човном навколо острова.

  Перед цим викладачі на кожну подію внесли рятівну жилетку до кожного учасника. Але вони сіли в моторні човни, щоб стежити за ситуацією.

  Лі Хен першо-наперво оглянув човен.

  - М-да-а, - пробурмотів він собі під ніс, — дерево зовсім старе. Як мінімум - двадцяти років. Я ніколи до цього не плавав на човні. Ну що ж, спробуємо погребти?

  Лі Хен зібрався вийти вперед, як раптом Чхве Сангжун перший схопився за весла.

  - Я хочу спробувати.

  - Правда?

  - Так. Відпочинь. Пізніше зміниш мене.

  Чхве Сангжун відчував себе винним перед Лі Хеном, який вчора потроївся більше, ніж хто-небудь. Поки всі інші страждали, його команда спокійно насолоджувалася життям.

  - Е-е-эх.

  Чхве Сангжун почав гребти.

  - Хм-м-му?

  З кожним його гребенями човен поступово рушав вперед, ривками. На щастя, вона була цілком міцною і мала витримати цю майбутню подорож.

  - Ліве! Бери ліворуч!

  - Ми прямуємо до відкритого моря!

  Під час випробування потрібно було пропливти одне коло навколо острова, але човен чомусь наполегливо намагалася згорнути з курсу. І хоч через сильні хвилі її то і справа гойдала з боку в сторону, команда дещо просунулась вперед. Чхве Сангжун і Пак Сунджо протягом 40 хвилин веслували, змінюючи один одного, і до кінця цього часу зовсім змоклі.

  - Ну, що, поміняється?

  - Так.

  Пак Сунджо з радістю встав і поступив своє місце Хену. Той самий, зручно впритулившись, вхопився за вагу і почав гребти. Він робив це набагато сильніше, ніж Чхве Сангжун. Здавалося, потрібно було лише пропливти навколо острова, але оскільки веслування доводилося проти хвиль, сили це віднімало не менше ніж вчора.

  'Не так-то це і просто'.

  Лі Хен припинив гребти і призадумався. Рух проти хвиль потребував більше зусиль, а отже, якщо нічого не змінити, м’язи швидко потомляться. Безумовно, потрібно було щось міняти...

  'Це як розмахувати мечем. Потрібно просто слідувати за течіями.

  Спочатку Хен не торкався веслалів, повністю зосередився на хвилі моря. Він намагався відчути човен, кожну хвилю, що вдаряла об його борт. Потім, глибоко зітхнувши, Хен почав повільно веслувати. Він робив це легко, майже не докладаючи зусиль. Тепер її не качало, вона не збивала з курсу, не втрачала як раніше, напрямку і, що найголовніше, рухалася вперед вже набагато швидше. І хоча до справжніх рибалок Хену ще було далеко, але в порівнянні з мученими Пак Сунджо і Чхве Сангжуном прогрес був явно на обличчі.

  - Ти вже на чомусь плавав? - Здивований, вигукнув Сангжун.

  Звичайно, Лі Хен ніколи не плавав. Він і в човні-то сидів у перші. Хоча, відверто кажучи, Хен намагався влаштуватися на рибальське судно в дитинстві, але його не взяли.

  - Це все досвід.

  - Що?

  Хоча Хена і була простою, але не всім зрозумілою. Ці слова містили мудрість, яка знайшлася лише через довгу і наполегливу працю. Адже, працюючи рано чи пізно, людина отримує цінний досвід — засіб, який не лише допомагає їй виконувати свою роботу.

  З кожним новим рухом Хена човен просувався дедалі швидше. Невдовзі вони опливли довкола острова Сільмідо, і на світ з’явилася чудова й неторкана природа.

  Потім настав обід, і за ним - багато спортивних змагань. Після плавання студенти були стомлені, але захопленими. Завдяки свіжому й морозі вони отримали силу. Це був чудовий подарунок для людей, що закрилися у своїх містах.

  У змаганнях Лі Ген також виявив себе. Футбол, боротьба, бокс на колоді - практично не напружуючись, він показав у всьому кращі результати.

  Звичайно, після цього Хен не міг привернути уваги людей. Студентка Пак Сумін настільки активно закрилася в долоні, що поневолила мислення інших.

  - Саме так! Я, здається, зрозуміла, де тебе бачила.

  Ці слова Лі Гена кинуло в грудях.

  'Невже вона знає, що я і є Віїд?'

  І хоча ймовірність цього була вкрай мала, Хен почав перебирати всі випадки, за якими його могли розпізнати. Це точно не могла бути серія передач по Землі Магії, де він використовував стандартну, яка зовсім не має відношення до реального вигляду. У битві проти армії безсмертних він діяв у образі орки. Тому навіть дуже уважна людина не могла б побачити в Карічі реальні риси Хену. Їх там просто не було. У битві з драконом Хен навмисно приховував своє обличчя всіма доступними способами, а коли потрапив під камери, вже перебував у вигляді скелета. Так що і тут його не можна було дізнатися.

  Отже, залишалася тільки КМС Медіа і її нова передача "Віїд". Однак, як відомо Хену, канал вирішив не давати жодного оплакування, що його учасник - це Віяд з Землі Магії. У всіх же анонсах передачі подавалася як подорож за новим, ніким раніше не видного королівства вампірів Тодуму. Крім того, щоб зберегти інтригу якомога довше, фрагменти за участю Віда або скорочуються з ефіру. Зараз же вийшла тільки друга серія, де він був представлений як скульптор.

  Але здається, навіть цього вистачило, щоб його дізнатися. Скульптор Віід сам по собі був досить відомий. І не тільки тому, що був володарем Морати і носив титул графа, але й завдяки своїй майстерності, через якого і день не проходив, щоб не прийшло нового речення від будь-якої гільдії. У Королівській дорозі більшість гравців не розбиралися або просто не цікавилися скульптурною майстерністю, але серед них не було нікого, хто б не чув про скульптора Віяде.

  І хоча Хена доклала всіх зусиль, здається, що тепер вона досягла своєї мети.

  Пак Сумін підняла руку і, вказавши пальцем на Лі Хена, голосно й радісно вимовила:

  - Я бачила тебе два роки тому!

  Усі викладачі та студенти заінтригували себе на цих двох.

  Хен же необачно похитав головою.

  - Два роки тому?

  Він намагався згадати, але нічого не приходило в голову.

  - Що? Ви десь бачилися?

  - О, так ви знайомі? Не тягни, давай розказуй.

  Поцікавившись іншими, Пак Сумін спокійно сказала:

  - Рицар принцеси, чи не так?

  Рицар принцеси - прізвисько, про яке Хен вже встиг забути. Це сталося, коли він ходив до школи на випускну сестру і був змушений з її погрожувати брати участь у трьох конкурсах. Один з них і носив назву "Зпасення принцеси"! І Пак Сумін, побачивши сьогоднішні випробування, згадала те відео, на якому Хен показав дивовижні можливості по проходженню смуги перешкод. Тоді він легко пробіг по колоді, відбив усі кулі з водою і піднявся на височений мур. І оскільки призом у конкурсі була досить велика сума, заради якої зібралося багато претендентів, відео швидко розійшлося по Інтернету.

  - Риц... Лицар принцеси?

  - Саме так! Так це ж той хлопець з фестиваля!

  І хоча Пак Сумін єдина згадала і порівняла побачене, багато з присутніх також бачили цей відеозапис проходу випробувань.

  Хен не сподівався такого "зламання" нахмурився. Йому зовсім не хотілося носити прізвисько 'Рицар принцеси'.

  - Ні, ти прийшла. Це не я.

  Без будь-яких докорів сумління Лі Ген спробував наглу схитрити! Але Пак Сумін похитала головою і привела просто залізний аргумент:

  - Ні, там точно ти. Відео всього два роки, і я не сумніваюся, що якщо його зараз знову переглянути, то дізнатися тебе ніколи не буде важко. Ти виглядаєш зараз точно так, як і тоді.

  - Все ж ти помиляєшся. Повір, там точно не я ...

  - Те, що ти зараз все так заперечуєш, лише підтверджує протилежне.

  - ...

  Так, незважаючи на всі зусилля, за Геном прив'язане прізвисько 'Рицар принцеси".

  - Хлопці! А давайте вип'ємо за нашого Рыцаря?

  - Так, а-а!

  Спортивні змагання закінчились, і всі зібрались для заслуженого відпочинку. Так, настав останній довгоочікуваний пункт.

  Через кілька годин Хена стала нескінченною ланкою знайомств. Протягом цих двох днів його популярність настільки зросла, що йому довелося перекинутися кількома словами майже з усіма студентами. Його вчителі часто тягли його до себе за стіл.

  - Тебе ж звуть Лі Ген? Ти той студент, що ніколи не робить домашнє завдання... Хочу сказати, що ти просто відмінно проявив себе. Вип'ємо за таку чудову подорож!

  - Давай.

  Лі Хен залпом випив отриману від професора випити. Не залишаючи й краплі у своїй склянці, він здобув повагу в очах викладачів і таким чином полегшував собі майбутнє життя в університеті. Сила лестощів Коли ти ходиш перед сильним - слабким, а біля слабких сильних людей люди комфортніше себе почувають. Такі правила цього життя.

  - Лі Ген, а не міг би ти зробити для нас дещо? - запитав один з студентів, що прийшли.

  - Що саме?

  - Розйди, будь ласка, тут вогонь.

  І хоча студенти почали ставитися до нього з повагою, Лі Хена це прізвисько не торкалося. Після всього, що трапилося з нею, це було подібне до купованої краплі води минулої пустелі людині.

  - Професора ж роздали всім запальнички, - злегка роздратовано відповів він.

  Але студенти так просто не здалися.

  - Нам просто хочеться подивитися, як ти так, за допомогою віток, розпалюєш багаття.

  Всі вони були розпещені і чужими 'миру' Хена, але, поспілкувавшись з ними ще трохи, він зрозумів, що, загалом-то, вони веселі та непогані хлопці.

  - Гаразд, ідіть сюди...

  Ті, хто колись був байдужим до нього, тепер приймали усмішку і виявляли зацікавлення.

  - Давай до нас, Хен, вип'ємо по склянці!

  Незабаром Лі Ген зблизився з одногрупниками, а невдовзі знайшов спільну мову і зі старшими студентами. Особливо з дівчатами, які іноді розчаровували його. Вони дивилися на нього, як на племінного коня! Зустрівши хлопця, у якого було не тільки м'язисте тіло, але й сильний характер, вони возую його обговорювали.

  - Адже не важливо, з якого він курсу, вірно?

  - Подивися на його ноги... Вони такі міцні, а ягідці... Охо-хо...

  Але не тільки Лі Хен почав зближуватися з усіма. Інші студенти, особливо першокурсники, також почали знайомитися і вести невимушені розмови.

  - Фух! И не говори. З веслами було важко управлятися.

  - Але завдяки тобі ми з усім успішно справляємося. Чудова подорож!

  Так, вони всі втомилися, але пройшли разом через труднощі та випробування і змогли ліпше пізнати одне одного. І час, який вони провели разом: приготування, змагання, курс пекла - стане для них хорошим спогадом.

  Ось так вони і пили весь вечір. Поки непомітно не настала ніч, і в одинадцять все вже лягали спати, щоб з ранку відправитись у зворотну подорож.

*

  - Охо-хо...

  Лі Хен прокинувся з жахливою головним болем. Навіть через те, що вчора у нього було сильне похмілля, це ніяк не вплинуло на його звичку вставати рано вранці.

  'Тепер тільки чекати повернення'.

  Хоч йому і було трохи сумно, Хен залишився задоволений, що зміг добре відпочити та познайомитися зі студентами свого курсу. Але тепер, повернувшись додому, він мав повернутися до Королівської дороги. Два дні і три ночі він не виходив у мережу, а його конкуренти ставали лише сильнішими. І якщо звичайні темні геймери в ці ночі проходили завдання і збирали предмети, то честолюбні - організовували загони та втілювали грандіозні плани.

  Лі Хена в Королівській дорозі чекала зовсім не гра. Він повертався у світ, в якому мав вести запеклий бій!

  "Сьогодні зекономлюю час на 'школі'. Я зараз продам розминку.

  Коли Хен прийняв рішення, то залишив дім і почав розмиватися на пляжі. Загорнувши нормальну серію вправ, він вже збирався почати пробіжку, як зауважив, що на вчорашньому камені знову сидить Союн.

  'Коли вона прокинулася?'

  Лі Ген зібрався з думками і підійшов привітатися.

  - Привіт.

  - ...

  - Знову рано встала?

  - ...

  Союн мовчала, як завжди. Тоді Хен, наче все відбувалося так як вчора, обережно опустився поруч з нею на камінь. По суті, спочатку він хотів проігнорувати її і продовжувати займатися спортом, але в останній момент побоювався і вирішив присісти поруч. Він більше не говорив.

  Соун все ще мовчала. Її так і не стримали сумніви й почуття. І хоча насправді вона багато чого хотіла сказати, але не знаючи, як і з чого почати, просто зітхала.

  Наступні 30 хвилин пройшли у повному мовчанні. Тільки шуміли хвилі, та кричали самотні чайки. І якщо Лі Хен був напружений, то Союн розслабилася.

  Задув легкий вітерець, а з ним прийшов і новий день. З-за лінії горизонту здалося сонце. Раптом Хен відчув, що Союн притулилася до його плеча. Дівчину клонувало в сон, і вона попри несвідомо присутнє привелася до теплого Лі Хену. Через те що вона вже другий день не могла добре поспати, а ще вчора випила алкоголь, втома навалилася з подвоїти сили. До того ж поряд з нею був чоловік, з яким вона почувалася спокійно і завдяки цьому змогла розслабитися та втратити сон.

  Лі Ген відчув її подих. І його скував так сильно напруження, що здавалося, зараз серце вистрибне з грудей. У цей момент вони були лише вдвох: він і вона. І пускай в палатах спали інші студенти, всі вони були далеко, дуже далеко.

  Союн тихо співала. А Лі Ген вважав, що небо дало йому такий шанс!

  Його очі холодно забили.

  'Я ще пам'ятаю, як ти мучила мене. Як використала мою безпорадність через простуду і насильно піхала в рот убивцьно жахливу кашу.

  Ось він, прекрасний шанс помститися. Соун так сильно спала, що з нею можна було робити все що завгодно. Наприклад, взяти і викинути в море. Їй кінець!

  Але все ж Хен зібрався і відкинув цю нав'язливу ідею. Звичайно, він міг і хотів помститися, але боявся неминучих наслідків.

  'Якщо я зкину її в воду, невідомо, що ще станеться!'

  Тому Лі Ген тихо і важко зітхнув, після чого став стежити за тим, щоб вона не прокинулася. Він просто був поруч.

  'Пусть вона спокійно попитає'.

  Притримуючи її за руку, він акуратно поклав Соун головою на свої коліна. Після чого почав детально розглядати обличчя.

  'Ладно ж бути хоч якийсь дефект на її обличчі'.

  Звичайно, помста була дурна, але Хен не здавався. Вперше він побачив Союн у домі інструктора і оцінював її красу до кінця. Але все ж він запам'ятав її обличчя, а потім і використав його при створенні статуї богині Фреї. Вже тоді вона зачепила його своєю красою.

  Після того як вони зустрілися вдруге в Долині відчаю, вона з'явилася перед ним ще більш прекрасною. А вже під час подорожі на північ і спільних боїв з монстрами він не міг відвернути від неї очей.

  Кожного разу, коли Хен дивився на Суйн, вона здавалася йому все прекрасніше. І не тому, що вона гарно з кожною хвилиною. Зовсім ні, Союн залишалася такою, якою є. Просто через деякий час Хен усвідомлював, наскільки вона творча.

  Очі, ніс, брови, підборіддя, губи... Від будь - якої з рис її обличчя не можна було відвести погляд. При кожному погляді вони зачаровували Хена знову і знову. Він міг би милуватись цією особою вічно!

  Лі Хен все шукав вади, але так нічого й не знаходив. У своєму прагненні він так близько дивився кожну її рису, що відчував дихання на своїй обличчі. Безсумнівно, це була одна з унікальних можливостей спостерігати за Союн поки та ще спить.

  "Кожна... Ідеальна. Жодної зморшки, жодної видимої пори. Як взагалі шкіра може бути настільки білосніжною? Обличчя... Воно дивовижне. Якщо класти на нього скульптуру, то вона буде ідеальною у всіх сенсах, просто божественних пропорцій. Які ж довгі вії! Чому?. Чому у неї навіть волосся таке ідеальне? "

  Незважаючи на всі свої пошуки, Хен не знайшов жодної вади на обличчі Союн.

  "Добре, визнаю, воно ідеально. Але ось інші частини тіла ..."

  Погляд Хена помістився нижче. Соун була в одязі, так що багато побачити він не зміг. Але навіть у тому, що бачив, знайти якісь проблеми, як і з обличчям, в нього не виходило. Соун була високою і стрункою. Лодижки, стегна, талія - все було ідеальним пропорцій. Навіть пальці ніг, які стирчать з сандалів, були чудовими.

  Лі Хен не ненавидів жінок. Він просто їх уникав, бо зустріч з ними означала автоматичну трату грошей. Але, дивлячись на Союн, він змінив свою думку.

  'Ось з такою дівчиною можна навіть сходити поїсти кімпаб. Хоча ні. Якщо почати з кімпаба, у неї може зіпсуватися характер. Ну, тоді можна купити удон в магазині.

  Для Ліна такі думки стали показником великих внутрішніх змін.

  Минав час, а він все так і сидів разом зі сплячою у нього на колінах Союн. Сонце ж почало свою неквапливу дорогу нагору. І якщо вчора через туман цим видовищем не вдалося повністю насолодитися, то сьогодні, при абсолютно ясному погоді, в місці, де небо і море зливаються разом, здіймалося прекрасне, що опадає все навколо сонця.

  - А-а-ах.

  Лі Хен був спонуканий. Крім того, як і багато інших людей у цей чудовий час, Бог дав обіцянку з глибини серця.

  "В цьому році я заробляю гору грошей".

  Зрештою на обличчі Сонна з’явився погляд, і вона знову перемістилася. Здавалося, при сонячному світлі вона стала ще прекрасніше. Легкий рум’янець, який випивав спиртне, робив його привабливішим.

  Союн співала, як маленька дитина.

  Тоді Хен, кивнувши самому собі, трохи піднявши дівчину, нагнувся за деревом і дістав маленький гострий ніжок. Він вирішив, що зараз найкраща можливість вирізати спокійну сплячу дівчину.

  Ген легко міг зробити це завдяки здобутому в Королівській дорозі навиків. І нехай його майстерність в житті поки ще не вистачало для створення такої ж, як у грі, красива чи грандіозна робота, вкладаючи душу, він все одно міг зробити достатньо красивої статуетки.

  Без звичного ножа Захаба вирізати було досить важко. Однак завдяки досвіду й старінню дерев’янка в руках цього чоловіка поступово набуває рис, які він так хотів передати...

  Хен дуже акуратно і ретельно вирізав спляче Союн.

Глава 6. Тінь трофеїв

  Першим кроком після повернення Ген пішов до Королівської дороги. Однак, опинившись там, він зрозумів, що для гри немає настрою. І причиною цього була Союн.

  'Я був занадто легковажний'.

  Хен стикався з різними людьми. Іноді з такими зіпсутими, що їх і людьми було не можна назвати. Вони плазували перед іншими, і це було так, наче паразити існували. У той же час, коли работоргівляни стояли перед сильними і не забували відшукуватися також на слабких.

  Переживаючи у подібному світі, де на мить довірившись комусь, зрештою опинишся використаним, неможливо не навчитися обережності. А якщо сім'ї доведеться голодувати через незароблену кілька разів зарплати, то і зовсім недостовірно втратити довіру до людей.

  Саме це і сталося з Лі Геном. Перша зарплата, яку він повинен був отримати, дорівнювала шестистам доларам. Звичайно, ця сума не дотягувала до прожиткового мінімуму, але була для нього достатньо серйозною.

  Хен щиро радів, що нарешті отримає платню за свою важку працю. Він навіть заздалегідь планував відвідати ринок, де збирався купити новий одяг для своєї сестри та бабусі. Загалом, настрій у нього було на висоті.

  І пробував в ньому аж до вечора, поки не виявилось, що начальник видав йому не всю суму. Спочатку з нього вирахували трохи за харчування і страховку. Потім повідомили про збори по 30 доларів на подарунок, який минулого місяця отримав один зі співробітників. Потім розповіли про складну ситуацію на заводі, через яку його зарплата знизилася ще трохи. У результаті від і так не надто-то і велика сума залишилося тільки чотириста п'ятдесят доларів.

  Хену довелося просто подарувати комусь чесне зароблене сто п'ятдесят доларів!

  Наступного місяця все повторилося. Тільки цього разу історія була про те, що він неповнолітній, працевлаштування незаконно і тому повинен платити підвищену страховку. Хен вірив цьому. Як довго я вірив, аж поки не дізнався від інших працівників, що страховки взагалі немає! Ох, як злився він тоді! Це злилося не на начальника, а на колег, які користувалися його віком і постійно скидали на нього важку чи неприємну роботу. Вони знали, що начальник обманював його, але мовчали і лише засміялися в курці на перервах.

  Отже, Хен добре знав про життя на дні. Життя без надії, як і п’яниці або в боргових іграх!

  І якщо хоч раз опинитися там, то вибратися назад буде досить і дуже важко. Ось тому-то Хен і не вірив нікому. Він дуже добре знав людей, знав які вони є насправді.

  Но Союн... Вона для нього стала особливою.

*

  Статуетка Лі Хену не любила, коли вона прийшла з дерев’яної деревини. Нехай для звичайного сувеніру вона вийшла цілком нормально, але ось емоції... Емоції робота зовсім не передавала. Хен пов’язував подібні результати з браком часу і неповноцінним матеріалом із інструментами.

  Однак хоча він і не любив статуетка, керуючись щирими почуттями, зрештою вирішився й непомітно поклав її в кишеню Союн.

  'В якійсь мірі цим я віддякую її'.

  Кожного разу, коли Ген використовував образ Союн під час створення скульптур, його мучило сумління. І оскільки він розумів, що жоден секрет не може існувати вічно, то вирішив зробити перший крок зі свого боку. Принаймні, так він міг сподіватися, що його не "приб'ють" в реальності!

  Темні геймери, навіть смерть у грі вважались головним чином фінансовими втратами, що вже говорити про будь-які збитки в реальному світі! Отже, Хен вирішив не просто так перестрахуватися.

  Однак, прокинувшись, Соун не злилася. Вона помилася і, дочекавшись чергового сніданку від Лі Гена, як завжди, в повному мовчанні взялася їсти. Щоправда, інколи вона трохи червоніє при погляді на Гена.

  "Відимо, це через вчорашнє випивання? Хоча хто знає, може вона так сердиться.

  Лі Хен мав багато здогадок на даний рахунок, але відповідь на його запитання була дуже зрозумілою і просто:

  'Він бачив, як я сплю'.

  Союн, в першу чергу, була дівчиною. І їй було дуже незручно від того, що Хен побачив її сплячою. Адже, судячи з того, що прокинулася вона, лежачи головою на його колінах, часу пройшло досить багато.

  'Удруг моя голова була занадто важкою?'

  Вона перебрала все, що тільки могло статися. Особливо переживаючи через можливого хропіння. І саме тому щоразу, коли вона дивилася на Лі Хена, їй ставало соромно і з'являвся зрадницький рум’янець на щоках.

  Можливо, на цьому всі пригоди на острові Сильмідо закінчились. Але перед самим від’їздом відбувся ще один інцидент. І зв'язок він був з куркою, яку привіз із собою Лі Хен. Куркою, що носить горде ім'я 'Напововину жаржена, наполовину в спеції".

  Коли учасники команди збиралися додому, то несподівано виявилося, що більшість їжі не була в стані їх підтримувати. І якщо всі інші просто не знали, скільки потрібно їжі, то Лі Ген, який в першу чергу орієнтувався на апетити інструкторів та учнів у школі меча, просто помилився. Так і, як виявилося, апетит у його нових знайомих через постійну втому був не чета все ще.

  Отже, є багато продуктів. І, посварившись, вони вирішили пообідати та розібратись від дому до дому. Тоді Мін Сора поставила своє запитання:

  - Ген, а що ти будеш робити з куркою?

  - Віднесу додому і там, нарешті, приготую. Чи, може, ти візьмеш?

  На таке дурне питання Хен відповів як є. Насправді він би хотів позбутися наполовину смаженої, наполовину в спеціях і прихопити інших продуктів, що ліпше, ось тільки навряд чи Мін Сора забрала б до себе у квартиру курку. Тож, трохи подумавши, Хен додав:

  - Якщо хочеш, то можна прямо зараз згорнути їй голову...

  Він вирішив спростити Мін Соре завдання. Але раптом Суун, яка сиділа тільки що цілком спокійно, змінилася в обличчя. У її очах з'явився жах, здавалося, вона ось-ось розчавиться.

  Союн швидко піднялася і схопила Наполовину смажену, наполовину в спеції. Вона обняла її так міцно, що всім навколо відразу стало ясно: так просто курку тепер не забрати.

  Ну, майже всім. Лі Хен, який спочатку декілька разів відправлявся від таких заходів, не збирався все так залишати.

  - Віддай її сюди.

  - ...

  - З їжею не жартують.

  - ...

  Союн мовчала, але курка схопила більше. Тоді Хену спало на думку, що дівчина сама хоче її з'їсти. Це все пояснювало.

  - Ладно. Якщо вже так хочеш, забирай її собі. Сподіваюся, ти розумієш, що взяв собі курку і доїли в інших продуктах тобі вже не бачити? Добре, тоді відпусти її ненадовго. Зараз я поверну їй шию.

  Хен тільки потягнувся за куркою, як раптом Союн голосно розплакалась.

  - ...

  У ту саму мить на Лі Хені схрестилося багато осудливих і незадоволених поглядів. Союн з куркою у руках, здається дуже зворушливо. Взагалі, протягом цих днів вона часто підкармлювала рисом Наполовину смажену наполовину в спеціях і дуже до неї прив'язалася, тому-то не могла собі уявити, що та прямо зараз помре.

  - Що тут сталося?

  - Чому вона плаче?

  - Хто плаче?

  - Кажися, все через курку...

  - Ти хотів забрати курку силою?

  - Як так можна?

  Ми навіть не можемо уявити, наскільки сильними можуть бути сльози красуні. Репутація, зароблена Геном за ці три дні, розвалилася в одну мить. Не даючи і шанса на виправдання, на нього дивилися так, як-будто він жахливої людина на землі.

  'Блін, ну і заспокоїло ж мене!'

  Лі Хену хотілося стукнути себе. Ну, чому в кінці він забув про обережність? Своїми останніми діями він створив таку ситуацію, що Суун отримав багато переваг. Тепер усі будуть впевнені, що вона добра і любляча тваринка. А він - жахливий і моторошний дикун.

  Звичайно, Хен відчував несправедливість.

  'В цій поїздці ви всі з таким задоволенням їли м'ясо, а тепер раптом заробилися захисниками тварин".

  Тоді Хен холодно глянув на Союн. Та нічого не говорила, тільки сіла на пісок під деревом і плакала, стурбовано дивлячись на курку в своїх руках.

  "Точно, вона хоче її з'їсти".

  Хен керувався добрими намірами, коли пропонував згорнути курку шию. Але, як виявилося, Союн не мав на увазі цього.

  'Відимо, їй хочеться зробити це своїми руками. Без сумніву, як тільки вона прийде додому, сама і згорне курице голову'.

  Ситуація склалась непроста, але Лі Хен більше не хотів поступатися. Він хотів перемогти Союн.

  - Стривайте. Здається, з'явилося непорозуміння. Я просто пожартував... Ну, хіба я міг би так вчинити?

  Ген, граючи на моральних принципах, придумав безпрограшну брехню для повернення своєї курки.

  - Поверни мені, будь ласка, Наполовину смажену, наполовину в спеції. Вона мій улюбленець, якого я ростив з такою любов'ю. І в нас вдома її чекає сім'я. Якщо вона не повернеться, то мамі-куріці буде сумно.

  Просто геніальна комбінація!

  За такий короткий час Хен придумав таке виправдання, щоб навіть Союн не могла нічого протиставити його словам. Що б вона не сказала, він уже переміг!

  - Віддай, будь ласка!

  Лі Хен з упевненістю потягнувся за куркою. І в цей момент...

  - Ко-ко-но!

  Напововина смажена, наполовину в спеціях з силою клюнула його у руку. Пітомиця, про яку він так 'небезпечно' піклувався, відмовилася до нього йти!

*

  Віід з групою Пейла і МЕЧами продовжував зачистку замків Тодума. І все ж їх залишилось ще багато: цілих тридцять два!

  - Попереду ворогів буде тільки більше. Як мінімум по сорок єдинорогів і пегасів. Тому прошу, ніколи не втрачайте пильності.

  Вікід дуже переживав, що після всіх перемог у Тодумі учасники загону втратять обережність. Він, як міг, намагався переконати їх, але виявилося, що це не занадто і допомогло.

  - Обморожуйте!

  - Валіть їх!

  З самого початку МЕЧІ, які були поранені, кинулися в бій і не шкодували своїх життів. Хоча тепер вони мали досвід у боротьбі з такими ворогами, вороги не могли триматися його.

  Отже, Війду треба було контролювати хід бою, щоб і цього разу спробувати звести майбутні втрати до мінімуму.

  - Пейл, Мейрон! Заберіться в пегаса, який використовує магію! Ромуна, на тобі пара єдинорогів, що зараз помиляється якимось заклинанням!.

  - Добре!

  Віід добре розумів, що коли дозволити противникам вільно використовувати заклинання, то можна було б обійтися малою кров’ю. Тому він намагався перешкодити їм.

  Добре, що всі бої віяли тільки всередині замків. Тому що зустрічі з пегасами та єдинорогами на відкритому просторі, ймовірно, закінчиться для учасників загону негайною знищенням. Силу заклинання і нападаючої магії в більш ніж чотирисотому масштабі монстрів недооцінювати не варто.

  Але, на щастя, поки обрана стратегія оправдувала себе на всі сто відсотків. МЕЧІ просто не давали монстрам відпочити і хоча на секунду вийти з ближнього бою.

  - Неймовірно!

  Через багато років перший МІЧ знову відчував зацікавлення до бою.

  Взагалі, битви в Королівській дорозі для нього не становили будь-якої праці. За своє життя він провів тисячі поєдинків і деякі з них ризикували своїм життям. Він пережив їх, подолавши свій страх і здобув безцінний досвід та силу.

  Щоправда, іноді в грі йому доводилося зустрічатися з такими зарозумілими противниками. Але навіть тоді він не відчував такого емоційного піднесення, як тепер, у битві з пегасами і єдинорогами.

  Ні на секунду не припиняється, перший МЕЧ швидко озирнувся.

  Однороги та пегаси були розлючені, але учні не давали їм і шансу змінити хід бою. Зараз всі МЕЧі працювали разом і ризикували життям не для того, щоб похвалитися своєю майстерністю, а потім, аби наблизити та відзначити перемогу з друзями.

  Усі викладалася по повній, не шкодуючи сил.

  Напруження наростало. Битва вже почалася так довго, що здавалося це не скоротемний бій, а справжня війна. Пегаси і єдинороги, відчуваючи небезпеку, як скажені, металися з боку в бік.

  - Давим!

  - Сьогодні на вечерю - м'ясо єдинорога!

  Крики Второго і третього МЕЧої відбиралися від стін замку. Але не тільки вчителі були захоплені.

  - Наш МІЧ непереможний!

  - Наш МІЧ непереможний!

  Здійснення криків і тріумфу учнів, які ловили монстрів з усіх боків

  Але ситуація не була такою приємною, як здавалося. Хварен використала всі свої сили, щоб приспати сім монстрів. Крім того, залишилося ще тридцять чотири небезпечні противники — вони намагалися вбити їх.

  Переможу над першою парою єдинорогів довелося оплатити життя п’ятьох учнів. Навіть її пробивали, якщо вона мала великий захист з кістки дракона. Учні ледве витримали цей дикий тиск. І хоча єдинороги та пегаси також були поранені, кількість жертв серед МЧей зросла.

  Оцінивши ситуацію, Віід закричав:

  - Торідо!

  Той, хто стояв навколо пегаса вампір наніс кілька ударів мечем і сказав:

  - Що ще?

  - Міняємо план дій. Тепер ти атакуєш не одного монстра, а намагаєшся відволікти на себе якомога більше противників. Одним словом, всі повинні бити тебе!

  Подібний наказ Віід віддав і борючись на іншому флангу Рицарю смерті.

  - Ван Хок! Роби те ж. Зверни увагу і концентруйся на захисті!

  - Виконуваний, пане!

  Після того як Рицар смерті відразу почав виконувати новий наказ, Торідо вже не був таким покірним. Вдалий напад він убив свого ворога і попрямував до одного єдинорога, який стояв поруч.

  - Вибач, Вііде, але я не буду виконувати цей наказ! - Викрикнув він з посмішкою на обличчі.

  Торідо більше не був підлеглий Віїду, отже він і діяв за його першим словом. До того ж накази деяких противників не цікавились такими, як ті, що скидали смерть і руйнування.

  Тоді Вікід пішов на відчайдушний крок.

  - Я віддам за Манауе!

  Торидо неотесаним заморгал.

  - Навіщо?

  - Щоб ти зміг напитися!

  - Ха-ха! На таких умовах я згоден!

  Договір був укладений. Манауе був шокований, коли побачив свого друга.

  - Віід...

  Незважаючи на жалібний вираз обличчя Манауе, Віїд був як ніколи холоднокровний.

  - Сам подумай. Уявіть собі, які ми зможемо отримати після цього бою трофеї!

  - Трофеї! Э-э-е... Ех!

  Манауе настільки розігрався, що випадково сковтнув. Ті, хто випав з монстрів трофеї дуже відрізнялися. І якщо з вовків або лисиць можна було отримати в основному клики та кігті, то єдинороги і пегаси - набагато цінніші речі й інгредієнти.

  І за кожен з них у Манауе видобудуть десять, а то й більше золота.

  - Я згоден, відклади мою частку!

  Буханка хліба, торт і напої. Коли Манауе мусив купити квиток у кіно чи на концерт, отримати нову іграшку або пограти в ігрові автомати, він з підліткового віку здавався для цього кров. І, здається, сама доля була визначена, щоб і зараз вибір впав на неї.

  Тепер Торідо « в парі » з Манауе відбивався від цілої групи розгніваних монстрів. І кожного разу, коли його здоров'я зменшувалось більше ніж наполовину, він впивався киями у шию торговця і відновлювався буквально за секунди.

  - Вихор клинків!

  Крім того, Торідо отримав подібне джерело енергії і почав використовувати в бою заклинання та техніки. Але, як виявилось раніше, Манауе легко і цього разу не брав участі в битві. Крові вампір пиячив небагато, і торговець міг не хвилюватися, що його висушать досуха.

  Завдяки тому, що Торідо стягнув на себе велику кількість противників, учні змогли хоч трохи відпочити і перегрупуватися. Після цього під керівництвом одного монстра, який вже входив у бій Віїда МЧі, почали тезнити і вбивати один за одним. Одна з причин, чому учні більше не думали про захист флангів, полягала в тому, що вони могли вирватися вперед і, хоча б час був обмежений вдвічі раніше, все ж зачистити замок.

*

  Після важкої перемоги загін розташувався на короткий відпочинок. Попереду їх чекало ще більше 30 замків, при думці яких третя усміхалася, як дитина.

  - Так ось що означає завдання рівня складності 'А'!

  Другий МЕЧ повністю поділяв настрій свого собрата.

  - Чудово. Давно я не відчував подібну тремтіння в тілі. Таке дивне відчуття...

  Їхній відпочинок не затягнувся, і незабаром загін висунув до наступного замку.

  - Ідіть швидше. Попереду ще багато захопливих битв... Ех, адже їх всього три десятки...

  МЕЧІ були фанатами бою, тому вони не могли захопитися подібною серією бітів. І якщо Пейл з групою морально готувався до кожного зіткнення, то МЕЧі не роздумуючи кидали в них із головою.

  У новому замку їх вже було понад 60 противників. У битві з ними напруження досягло такої межі, що тепер ніхто не мав навіть секунди на перепочинку.

  Дев'ятнадцятий замок став дуже складним, але після закінчення бою кожен з учнів і наставників подолав планку в 293-й рівень.

  Взагалі, досвід у королівстві вампірів набирався з надзвичайною швидкістю. Окрім того, що битви вели проти дуже сильних і високорівневих монстрів, кожен з учасників загону отримував додатковий досвід за звільнення замків. Усе це приводило до жахливого швидкого росту.

  Дізнавшись про свій рівень, дев'ятий задумливо зауважив:

  - А набивати рівні не так вже й складно.

  Один, що стояв поруч, був у полоні.

  - Ага. Хоча раніше нам доводилося довше полювати, щоб отримати рівень. Мабуть, це через те, що ми зараз з Відом. Тому все так просто.

  У Пейла від таких промов мало не закрутилася голова. Якщо б звичайні гравці стали свідками цієї розмови, то почали б кричати й переконувати людей, які були такі дурні.

  - Підвищення рівнів не може бути простою справою, - пробурмотів він.

  Взагалі, як тільки гравці подолали поріг 200-го рівня, швидкість розвитку персонажа значно сповільнилася. Окрім того, що отримання нового рівня вимагало щораз більше досвіду, так і повсякденні монстри та місця полювання з кожним разом примушували його значно менше. Якщо раніше гравці витрачають на полювання три години, то для досягнення цього завдання потрібно було чотири й більше!

  А втім, усе це приносило радість. Ті, хто постійно рухався, перш за все бився, не відчували жодної втоми. Для них вісімнадцятигодинний бій був однозначно дорівнював добре проведений час.

  Хоча не можна відзначити тут і вплив Вііда. Оскільки він був лідером, всім не хотілося дотримуватися обраного ним темпу гри. Це стало звичним явищем швидкости! Коли постійні бої змінювалися лише короткими хвилинами перерви на обід.

  Сам Віід, завдяки останнім кількома днями полювання, зміг набрати стільки досвіду, що досяг 347-го рівня. Але це не тільки підвищилося. Майстерність меча, стрілянина з лука, різні бойові техніки та вміння також поліпшилися! Що, взагалі-то, призвело і до посилення нанесення різними способами урону.

  Це стало можливим лише завдяки боротьбі з могутніми ворогами. І тільки так, як розумів Віід, можна було швидко підвищити рівень середніх та вищих навичок.

  Після зачищення замку всі знову тихо насолоджувалися рідкісними хвилинами відпочинку, як раптом Мейрон голосно запитала:

  - Вііде!

  - Що?

  - А чому зараз ти не використовуєш скульптурну майстерність?

  Вона помітила, що Віід використовував вміння кравацького та ковдри, перев’язки, збирання трав, приготування їжі і різних технічних засобів! Він використовував усе, крім художньої майстерності. І їй стало дуже цікаво, чому так відбувається.

  Віада ж мала свої причини. Прості статуетки з дерева він часто робив на шляху у вільний час, а ось щось велике і піднесене дійсно не створював.

  "Для великих скульптур потрібно гарне місце"

  Крім того, для створення великої роботи потрібно було б працювати лише над нею кілька тижнів. Все ж таки все ще стояло питання з матеріалами. Такі скульптури вимагали багато сировини, знайти яке тут Віду не могло бути можливим.

  Крім того, в Тодумі було багато інших охочих робіт. І нехай серед них можна було знайти щось дивовижне або грандіозне, але з’ясувати те, що найкраще збільшувало потрібні характеристики.

  Віід вирішив не вдаватися до деталей і пояснив все просто:

  - Мене не надихнуло створення роботи. Так і різних підсилюючих статуй та картин у вампірських замках, без того повним-повно.

  - Ось воно що.

  Мейрон цілком влаштував таку відповідь. Але тут вже замислилась Хварен.

  - А скульптуру обов'язково робити з каменю, дерева чи інших матеріалів?

  - М-м, в сенсі?

  - Я просто подумала, що якщо хочеться якось висловитися, то спосіб не важливий.

  У замку вампірів усі зібрання розміщувалися на стінах або стелі, вони були традиційними і не привертали уваги.

  'А й справді. Хіба для того, щоб створити грандіозну скульптуру, потрібно тільки щось матеріальне?'

  Віід згадав Башню світла, яку він створив у провінції Морта. Навіть не стільки саму вежу, скільки гармонію світла, що відображає її справжню красу. Завдяки цій роботі він отримав серед людей прізвисько "Скульптор світла", майстер, який має вражаючу уяву і майстерність. Хоча про це він і не здогадувався.

  Якби колись він випадково не продав статуетку за два срібні промені, то нічого б цього не було. Оскільки Віїда особливо цікавилася грошима, а не славою.

  Отже, Хварен переоцінювала його. Вона була впевнена, що Віїд може створити все, чого забажає.

  - Що, якщо, використовуючи світло, ти створиш ще якусь скульптуру, як та вежа?

  Віід серйозно задумався.

  'За останній час я дійсно знехтував умінням скульптора'.

  Тодум несподівано виявився відмінним місцем для полювання. І, зосередившись на здобутті досвіду та трофеїв, Віід забув про розвиток інших навичок.

  "Здати скульптуру із світла..."

  Завдяки скульптурній майстерності місячного світла він міг спробувати створити грандіозну роботу. Проте, подумавши ще трохи, він дійшов висновку, що не знає, яку ідею втілити.

  Цим він без будь-якого сорому і поділився з усіма учасниками загону.

  - Хм-м...

  - Що ж робити?

  - І таке, щоб прийшла слава.

  - І в формі, яку зможе прийняти світло ...

  Тепер усі присутні вжилися у обдумуванні ідеї для роботи. На кілька хвилин у замку, захопленому замком, перетворилася тиша.

  'Ось вона яка, зворотна сторона мистецтва'.

  'Не думав, що для створення чогось вартого потрібно все так ретельно продумувати'.

  Нарешті, через деякий час довге мовчання було порушено Суркою.

  - А як вам це? А що, як використовувати тінь?

  Ромуна з повним непорозумінням подивилася на Сурку.

  - Тінь?

  - Так. Тіні предметів. І, використовуючи їх, створити роботу.

  - А більш детально?

  - Ну, можна взяти купу предметів, якось їх обробити, скласти і отримати з їх тій витвір мистецтва.

  - Ідея непогана, але чи вийде з тіней створити щось варте?

  Ромуна сама ідея сподобалась, ось тільки в результатах її втілення вона сильно сумнівалася. Їй здавалося, що навряд чи тінь можна висловити щось цікаве.

  Віід ж вважав ідею хорошою. Інший скульптор, можливо, не розвивав би її далі, але Віід побачив у такій роботі певні переваги.

  'Не з світла, а з тіні. Так можна буде створити лише велику скульптуру.

  Роботи з масштабом! Саме те, що так любив Віід! І йому не доведеться навіть шукати матеріали, адже будь - які предмети навколо нього скидають тінь.

  Віїд негайно прийняв рішення.

  - Трофеї. Я створюю скульптуру з тіней трофеїв.

  У його голові зародився амбітний план: створити роботу не з простих матеріалів, а з цінних речей, які він отримав, полюючи у світі вампірів.

  - Чудова ідея!

  - Коли будеш пробувати?

  Без сумніву, вони дали свою частину трофеї. Наслідуючи їхній приклад, усі інші зробили те саме. Складені разом предмети височіли над великою купою. Хоча серед них не було зброї, вартість їхньої кількості все одно перевищувала сто тисяч золотих.

  - Гадаю, матеріалів достатньо.

  Для скульптури Віід вибрав пагорб поблизу Тодума, куди за допомогою возів Манаве і перевіз усі трофеї. А через кілька годин роботи в його вухах прозвучало заповітне:

  Дзинь!

  У результаті, нехай і незвичайна, але проста робота. А оскільки Вікід, який був художником у своїй майстерні, створював скульптурні скульптури набагато цінніші за художню цінність, то можна сказати, що робота взагалі не вдалася.

  - Хм-м. Ну, так я ще не закінчив.

  Віід не збирався зупинятися. Він не користувався навіть однією десятою частиною зібраних загону трофеїв.

  - Це тільки початок!

  Продовживши працювати, він все збільшував і збільшувати висоту вежі, як тут ...

  Дзинь!

  Але це ще не кінець. Ще не закінчена башта, як планувалося.

  'Якщо зараз не зміцнити основу, то вона довго не простоє'.

  Вікід зробив, а потім продовжував збільшувати її висоту. Кожен новий предмет він клала впритул до попереднього, діючи надзвичайно зосереджено і уважно. Однак іноді він спеціально залишав порожній простір.

  'Три місяця... Коли вони світитимуть ясніше за все... Потрібно все гарненько ще раз продумати'.

  Хоча спочатку йому здавалося, що зробити її буде легко, робота затягнулася надовго. Він пройшов два дні, але врешті - решт вежа заввишки понад 50 метрів і височіла над усією місцевістю. Вона була створена з трофеїв!

  - Все ж матеріалу виявилося недостатньо, доведеться ще похотіти.

  Тоді вони знову почали звільняти замки Тодума. Після чергової перемоги кількість трофеїв збільшувалася, а разом з ними зростала і висота вежі. пір'я, уламки скла, шматки металу, корінь та інші матеріали - в справу йшло все. Зрештою висота роботи перевищила п’ять метрів.

  Дзинь!

  У нагороду за чудову роботу всі характеристики збільшуються на 1

  Нарешті Віід здобув чудову скульптуру! Це досить цікавий і цінний ефект, що збільшує кількість добутих з монстрів предметів.

  Але Вікід не зупинився на цьому. Кожного разу, коли впродовж наступних днів полюбіль загони добався трохи трофеїв, вони йшли на будівництво скульптури. Завдяки цьому невдовзі висота вежі перевищила 60 метрів.

*

  - Ха-ха-хо!

  Він сидів на вершині вежі і посміхався.

  Сьогодні настав той день.

  'Більші муки завжди нагороджуються'.

  Коштовності з предметів були набагато легшими, ніж у вигляді інструментів. Тому що через неправий рух ножа на роботі міг залишитися слід, який вже ніяк не виправити. Але закінчувати його треба було до певного дня, і Віду доводилося багато працювати.

  - Незважаючи на обмеження часу, я все одно встиг її завершити.

  Вікід терпеливо чекав, коли на небі зійдуть Баллун, Колун і Сейлун.

  Три місяця повільно піднімалися. Відкисоване ними світло в Тодумі видавалося особливо яскравим. Він висвітлював замки та їхні околиці так, що навколо було світло, як вдень.

  Від місячного світла засяяла та Башта трофеїв. Золото, срібло, коштовності та мечі - все переливалося яскравими бліками.

  Для скульптури Віід, окрім видобутку загону, використовував предмети мистецтва, обладунки та зброю з замків Тодума. І під місячним світлом вежа виявилася настільки чудовою, що ця картина виходила за межі уяви. У Вііда від захоплення перехопило подих.

  - Вау! Хіба ще щось може бути настільки прекрасним? У порівнянні з усіма скульптурами, які я зробив раніше, ця Башта просто прекрасна!

  Хто б не мріяв про таке? Віід сидів на вершині вежі, яка повністю складалась з « Майда ». Вона була межі мрій будь-якого темного геймера.

  'Все це - гроші. Я сиджу на горі грошей!'

  Віід міг би скупатися в нагромадженому добрість, спати у ньому або, як зараз, просто сидіти. Він був настільки щасливий, що міг би освітлювати небо так як сонце.

  'Ось він, смак грошей'.

  Тінь від вежі почала рости в бік Тодума. Вона рухалася повільно і невідступно, зміняючись та перетворюючись кожну хвилину в залежності від місця розташування луну. Поки в якийсь момент не досягла заздалегідь продуманої чіткої форми.

  Дзинь!

  Він створив скульптуру не з фізичних матеріалів, а тіней. Ця робота була винагородою за неї, вище від будь - яких сподівань.

  - Яке ж полегшення. Я зробив чудову роботу!

  Віід радів, як ніколи. Скульпттура повністю відповідала наміру творця! Це було дуже важливим, оскільки якщо робота не передає закладених скульптором почуттів, то й задоволення він не зможе отримати.

  Але тінь вежі була настільки чіткою, що будь-який випадок міг би зрозуміти задум творця.

  Рух тіні складався в одну сцену: самотньо стоячий чоловік повільно і невідворотмо повертає свою шию.

  Вікід і досі виявляв образу за той випадок на острові.

  І саме завдяки скульптурному мистецтву нарешті зміг покінчити з вислизаючим із його рук Наполовину смаженою, наполовину в спеції.

Глава 7. Перемога в небі і на землі

  Завдяки бонукам "Башні таємничої тіні" битви почали проходити більш жваво. Однак у кожному наступному бою загинуло кілька учнів. Тому що хоч вони були краще одягнені, а також мали вищі рівні ніж раніше, то тільки більше противників.

  Захопивши тридцять третього замку від удару єдинорога загинула Сурка. На закінчення ж бою в живих залишилося тільки двісті дванайцять учеників.

  У житті першого МІЧ бачив свою провину.

  - Я допустив загибель молодої дівчини.

  Віід опустив голову.

  - Ні. Це моя вина. Я не міг захистити людей, які довірили мені.

  - Неправда. Це я не зміг показати всім приклад.

  - Тоді, можливо, Вчитель, нам більше не варто покладатися тільки на свої сили.

  - Ти думаєш?

  - Так. Мені здається, час нарощувати швидкість.

  Перший МЕЧ замислився на мить.

  - Добре. Думаю, це і на краще. У прийдешній битві учні вже не будуть діяти чета. Так що краще дійсно змінити план.

  Для загарбки і поліпшення майстерності учнів Тодум став чудовим місцем. Тут вони не тільки проникли духом громади, але й могли отримувати задоволення від справжніх складних поєдинків.

  Щоб зламати одну силу, потрібна інша сила. Саме тому, коли учні боролися з єдинорогами і пегасами, вони виходили на новий рівень майстерності. І навіть якщо хтось з них загинув, це тільки надавала іншим озлобленості і бажання якнайшвидше перемогти ненависного противника.

  Але так було до цих пір.

  Через смерть Сурки, слабу і всіх коханих дівчат дух учнів запанував над ними. Вони вже не могли насолоджуватися війною.

  Віід оголосив усім:

  - Більше ніяких смертей. Тепер ми будемо битися не одні.

  З того моменту в бій уступали звільнені з замків Тодума вампіри! Настав зоряний час для харизми і лідерства Віїда. Невдовзі позосталі пегаси і єдинороги будуть зламані не майстерністю, але абсолютною вищою перевагою.

  За минулий час загону вдалося звільнити чотири тисячі шістьсот вампірів. І пускай більшість з них не мав високого рівня, в битвах із єдинорогами у них буде шанс все змінити.

  - Поверніть собі почуття власної гідності і гордості. Бийтеся з противником! Атакуйте його! Знищіть його!

  - Ми, вампіри, зазвичай не слухаємо чужих наказів. Але людина на ім'я Віід довела, що завжди діє розумно і раціонально.

  - Його слова не принесли нам шкоди.

  - У будь-якому випадку, пегасів і єдинорогів нам доведеться коли-небудь знищити.

  Винагороджені чорні плащі вампіри нападали на ворога.

  - Охо-хо-го! Подивіться на мене. Дозвольте мені розповісти вашій солодкій крові.

  - Так, так. Ми занадто довго спали у своїх темних трунах, час показати цим дурним істотам, хто їх справжній ворог.

  - Вони наступають? Давайте покажемо їм, кому насправді належить ця земля.

  Вдягнутися в шкіряний одяг вампірші махали батогами. Їх викрики зливаються в одне звучання, що затьмарює свідомість ворога.

  У минулому багато лицарів ордену Фреї стали жертвами такої техніки чарівність.

  - У-ху-хо!

  - І-хі-хи!

  Роги єдинорогів засяяли фіолетовим світлом.

  Завдяки магії та розвиненому розуму ніхто з пегасів і єдинорогів не піддався чарам чарівності. Та й проклять не підіграли жодного сильного ефекту, тому що у них був вроджений імунітет до чорної магії.

  Але вампіри не припиняли відволікати їх своїми заклинаннями. Навпаки, до того ж вони населяли величезні зграї жалюгідних комах!

  У той час слабші вампіри ставали кажанами, і в такому вигляді вони опускалися на спини ненависних ворогів. Вони прокусували гострими зубами шкіру і пили кров доти, доки противники не загинули. Навіть якщо вони були поранені через свіжу кров, то відразу відновилися.

  Незважаючи на все це, у кожному подальшому зіткненні загинуло не менше двохсот, а в особливо важких битвах - і три сотні, вампіри.

  Але ті, хто виживав, ставали набагато сильнішими! Усе завдяки унікальній особливості вампірів. Пияцтво!

  Вона була дуже грізною зброєю. Окрім того, що вампіри з її допомогою негайно відновилися, вони ще й адаптувалися до ворога. Вампіри, що випивали кров єдинорога або пегаса, отримували менший урон від їх магічних атак. До того ж, поки кров повністю не засвоювалася, їхня сила значно зросла.

  Вампіри стали великою підтримкою для загону. І нехай вони несли постійні великі втрати, але тепер не вмирала жодна з MAL.

  Виставляти таку величезну армію вампірів було дуже ризиковано. Не кожному з гравців вона підкорялася б. Але Вікід усе ще був під контролем. Постійні перемоги вампіри майже стали продовженням його рук і ніг.

  Дзинь!

  Насправді це були не такі вже й гарні новини. Хоча погана слава і допомагала у виконанні особливих завдань, здебільшого від монстрів, але наслідки її володіння були набагато жахливішими. У мирних селах таких гравців просто боялися, а в особливо запущених випадках вони втікали від них!

  Поки значення поганої слави у Вііда було не таким вже й високим, і турбуватися зовсім не варто.

  'Я зможу знизити її за допомогою пожертв у храм або виконанням ордену Фреї пари завдань. Так що все поки нормально'.

  Звичайно, ймовірність того, що Віід піде добровільно жертвувати гроші в храм, дорівнювала приблизно нулю, але якщо дуже знадобиться, це буде дійсно найкращим способом очиститися.

  Проблема в іншому.

  Дзинь!

  У той же момент на лобі Віїда червоним кольором спалахнуло його ім'я. Це була мітка! Мітка, значення якої знав кожен.

  - Та за що ж мені це...

  Вікід дуже засмутився. Якби інші теж обзавелися подібним 'подарком', то було б ще не так прикро. Однак лише він мав знак вбивці.

  Взагалі, цей статус у грі приносив із собою багато неприємностей. Гравці ставали більш вразливими до атак. Після смерті з високою ймовірністю втрачали предмети, які були у них. Мені важко було отримати завдання. І, що було особливо неприємно, не могли так просто від цього статусу відділитися.

  - Чому це сталося саме зі мною? Нарікаючи, він питав у всіх.

  Після глибоких роздумів Пейл дав, як йому здавалося, дуже вірогідну відповідь:

  - Може, тому що ти вбив більше всіх пегасів і єдинорогів?

  Рівень і, відповідно, у Відіда були найвищими в групі. Так що і монстрів за час битв він вбивав найбільше.

  Але Ромуни мали власну версію.

  - Вікі, так адже це ти затягнув нас усіх в Тодум.

  Ірен, плескаючи своїми цілковитою щирістю очима, задумливо вимовила:

  - Послідовники темної сторони - найбезжальніші істоти.

  - ...

  Тому що це було правдою, Віід вирішив, що краще буде помовчати. Але не мовчали МЕЧі, які почали боятися заздрити йому.

  - Виглядає круто!

  - Ага. Це так по-чоловіки.

  - Виявляється, ставши вбивцею можна прославитися...

  Але найбільше вампіри зраділи.

  - Він з самого початку виглядав недобрим.

  Наші припущення виявилися правдивими.

  - Якщо його душа стає ще темнішою тут, то можливо ми побачимо, як він вчепляться своїми зубами у шиї останніх товаришів.

  Віід, отримавши повну і безмовну підтримку вампірів, продовжував вправно загарбувати замки. Щоправда, йому довелося зробити значні зміни в стратегії, оскільки молитви Ірен лікували лише людей.

  "Для вампірів ж вони подібні до отрути'.

  Але ж діти вночі мали інший ефективний засіб - кров! Навіть під час смерті вампір міг врятуватися, напившись чужої крові. Тому з часом, завдяки новим підкріпленням від звільнених замків, кількість вампірів почала зростати. Загалом, як і їх рівень.

  Правда, через це сам Віід, МЕЧІ, Пейл та інші почали отримувати все менше досвіду і трофеїв. Але через те що це було неминуче, ніхто не засмучувався.

  Торідо, очолювані пташенятами, дуже швидко отримали титул вищої вампіри. Згодом інші замки також прокинулися. Вони приходили вампіри з новими класами. Серед них були управителі снодійних снів, які створили ілюзії з надзвичайною темною магією. Там були й такі, яких противники не помічали до того часу, коли застряті зуби прокусували їхні беззахисні шиї. Справжні вампіри-ассасині.

  Інший, зовсім не відомий Війду - клас дітей ночі. Якщо звичайні вампіри були вишуканими і вродливими, то вони більше походили на перевитих м'язами тварин. Все їхнє тіло покривала шерсть. Вони не могли використовувати магію і в бою надіялися лише на свої кігтисті руки. Якби не накидки на їх плечах і не зуби-іґли, їх і вампірами-то язик не повернувся назвати.

  Коли кількість вампірів перевалила за п'ять тисяч, Лідери Віяда перестали хапати для повного контролю. Насправді, більше сотні з них йому зовсім не корилися.

  Віід вже зустрічався з подібними, коли керував орками і темними ельфами. Тоді, незважаючи на всі його лідерські якості, йому довелося хоч півхвилини відволіктися, як підлеглі починали займатися своїми справами і відстоювати від роботи.

  Віід намагався компенсувати брак лідерства харизмою, великим контролем і 'Реєм Лева', але, як виявилося, цього було недостатньо. Тоді він перепоручав частину вампірів Сечві.

*

  Оркчиха Саечві так зітхнула, що саме небо тремтіло.

  - У цьому тілі я навіть не можу прийняти нормальне становище!

  Коли вона намагалася нахилитися вперед, великий випіровий живіт дуже заважався. Коли жир рухався на боках, то падав і перевалився. А коли вона хотіла зробити серйозний вираз обличчя, постійно наштовхалася на якісь перешкоди, як, наприклад, ікла.

  І все це треба було зносити щодня.

  - Як ні круті, а орки просто смішні! Чвік!

  Сечві насолоджувалася самотністю. До цих пір вона не могла нічого зробити, аби допомогти під час битви. Швидше це було догляданням за нею, поки вона виконувала роль збирача або носильника.

  Але тепер усе змінилося.

  Сечві отримала нову навички з дуже важливим бонусом до Лідерства.

  В залежності від свого класу звичайні гравці могли збирати групи до п'яти гравців одночасно. А більше за все потрібно було Лідерства, по п'ятдесят очок за кожного нового учасника.

  Але орків у цьому випадку не було. Вони вже могли формувати групи по десять, а то й двадцять гравців. При цьому Сечві мала класом орка-командувача, завдяки чому могла об'єднувати значно більшу їх кількість. І що важливіше, не тільки збільшувати характеристики учасників групи, але й керувати монстрами.

  - Нарешті я сила, чвік-чвіку! Ні, навіть більше, я тепер командир, чві-і!

  Грузі Сэёчви вмиг випарилась. Вона випила живіт і голосно зачвикала.

  - Чви-чві-чак! Якщо ви будете мене добре слухатися, вас очікує багато смачної їжі!

  Сечві безупинно вигукувала один за одним.

  Взагалі, якщо спочатку вона мала сумніви щодо розсудливості прийняття Віди в якості лідера загону, то тепер вони остаточно випарувалися.

  'Ці дикуни-Мачі ... Якби це був хтось інший, не Віід, то вони б ні за що не підкорилися".

  Перше враження, що медицина має мало людей. Зрістом з орків, потворно м'язисті, стрибні налисо. І це настільки бентежило людей, що вони не хотіли просити пробачення, коли зустрілися з ним!

  Загалом, видок у МІЧей був жахливо гнітючим. Проходячи повз звичайні люди, вони з’їдали від страху. А вже коли їх збирали разом кілька сотень, то уже мало хто наважувався взагалі що-небудь сказати. Люди, швидше за все, поступово прокрадалися повз них, щоб не влізти у постійні великі суперечки.

  Хоч би де були МЕЧі, у людей навколо них завжди виникали якісь неприємності. І всі, крім Вііда. Перед ними були наївні домашні свинки.

  'Головне - давати їм їжі. Тому що вони спалюють все, що б не з'їли.

  Їжа, приготовлена Віїдом, влаштовувала їх на смак, аромат і навіть зовнішній вигляд. І що вже тут казати, коли коль скоро мова йде про солодкі пудінги або найсмачніші морські страви з акулячих плавців!

  Сечві вже сама не пам’ятала, скільки разів її руки тягнулися за свіжим смачним делікатесом. Але коли вона вперше зустріла МЕЧей, то зовсім не розуміла, як взагалі можна бути настільки одержимим їжею.

  Однак ця загадка легко розв’язалася після вияснення всіх подробиць. МЕЧІ жили в суворих, просто-таки спартанських умовах мінімум по десять, а хтось - і по тридцять років. Увесь цей час вони харчувалися курячою груддю та яйцями. Точніше, триста грам вареної курки без будь-яких спецій і 10 - двадцять яєчних білків без солі.

  Після десяти років такого життя гумка і так виглядатиме, наче блювота богів. Не кажучи вже про смажені свинячі ребра, від шкворчання яких навіть у гурманів почали б текти слинки.

  До того ж у Королівській дорозі просто не було шансу хоч якось потовстіти, через MIKE тепер не могли зупинитися. У боротьбі з могутніми ворогами вони не шкодували зусиль і викладали на всі сто. Шили напролом, не відчуваючи страху. Бо вони боялись тільки одного - голоду!

  МІЛЬЙОНИ стали для неї джерелом щастя, горя, життя і смерті. Всі вони були простодушними і суворими чоловіками, очолювати яких міг тільки така людина, як Віід.

  'Але їх все ж можна приручити за допомогою їжі. Вирвати з їх 'дикого світу', даючи трохи смачної їжі ... Прив'язуючи і роблячи їх залежними.

  Для такого загону Віід був просто ідеальним командиром. Своєю політикою, більш властивою якомусь царю чи диктаторові з країн третього світу він міг так контролювати MIA, що навіть звичайні гравці на зразок Пейла спокійно терпіли їхню присутність.

  "Так що найкращий спосіб когось подякувати - це смачна їжа! Ні харизма, ні лідерство тоді не потрібні. Ну, можливо, лише маленька крапелька відлуння..."

  Сама не помічаючи, Сечві в якийсь момент перейняла манеру управління Віїда.

*

  Сила армії вампірів, очолюваної Віядом, поступово зростала. Разом з нею росла сила - силенна боїв. А ось досвід і кількість отриманих трофеїв значно знизилися. Тому що монстри, з якими вампірували, не давали попереднього досвіду.

  - Вирушаємо до наступного замка, - вуглюмо скомвалтував Вікід.

  Незважаючи на те, що недавно вони знову були блискучими переможцями бою, то не було радості. І навпаки, такий вираз обличчя лідера швидше говорив про погіршення ситуації.

  Гравці майже нічого не отримували, і заздрість з образою вже палила душу Віїда.

  "Всі приходять тільки вампіром!"

  Але оскільки тепер найважливішим було завершити своє завдання, він не міг нічого зробити з цим. Як не міг і сказати, що самому йому трофеї зовсім не виходило.

  На відміну від усіх інших, на стороні Вііда бився Ван Хок. Справжнє темне лихо, справжній Рицар смерті! У боротьбі з єдинорогами і пегасами він показував все, на що міг! Багато противників палало від його рук, і природно, всі нагороди за них отримувалися саме він.

  В якийсь момент Ван Хок почав отримувати в Тдумі стільки досвіду, що дуже скоро перестрибнув оцінки у 368-й рівень. І це означає, що рівні звичайних Рицарів смерті були десь на початку другої сотні.

  Без перебільшення можна було сказати, що з ранги звичайних монстрів він перейшов у вищі.

  - Вікно характеристики Рицаря смерті!

  Начальник армії темряви. Рыцарь смерті, що колись вів цілі орди легіону безсмертних. Віід не доручив йому командувати вампірами, хоча й мав усі навички. Що, загалом, не дуже засмучувало Рыцаря смерті, який самозабово бився в перших рядах.

  Без втоми і страху Ван Хок рухався по шляху до звання боса.

  І, дивлячись на успіхи свого слуги, Виід не міг не видатися ностальгії.

  'З нашою першою зустріччю в Лавіасі ми висшахали вже півконтиненту'.

  Віід зачистив разом з Рицарем смерті багато підземних підземель. І великою мірою завдяки йому в тих битвах він міг не турбуватися про свій тиль. І навіть під час подорожей на півночі, де його шлях на якийсь час перетнувся з Союн, тільки дівчина зникала з якихось причин, на сцену в якості надійного помічника виходив саме Ван Хок.

  Не дивно, що зараз, дивлячись на Рицаря смерті, Віід відчував щось рідне.

  - Мій клятий слуга.

  - ...

  - Менше відпочивай і краще бився!

  Ностальгія зникла так само швидко, як і з’явилася, повернувши назад колишній Віїда.

  З моменту введення в дію армії вампірів всі боролися безперервно. Вікід боявся втратити свіжу кров, тому не давав нікому навіть хвилини для відпочинку. Через що скарги вампірів після кожного наступного замку роздавали все голосніше і гучніше.

  - Я звик битися один раз за ніч.

  - Командире, дай нам відпочити.

  Зрозумівши, що слова вже не допоможуть вампірам рухатися далі, він зробив крок уперед і рішуче виявив упередження.

  - Пийте.

  Виід заповнив їхні сили та зміцнив ще кілька боїв. Наслідуючи приклад Пейл, Ірен і всі інші зробили те саме. Зрештою, перемога була такою близькою і невивільниками були лише чотири замки.

  - І-хі-і-и-хи!

  У цьому замку Віід вперше зустрів золоторогих єдинорогах і срібних пегасів.

  Зефі, побачивши їх, нервово проковтнув.

  - Ці монстри... З ними ще ніхто не зустрічався!

  - Ага. Але, начебто, їх небагато. Отже, якщо навалитися з усіх боків, впораємося, - з азартом виголосив Вііда і простер свою праву руку вперед.

  Це був наказ, який дуже сподобався тисячам вампірів, які з радістю кинулися в бій. Дуже скоро у купі маленької дитини не було видно нічого, окрім мірошіння чорних плащів і крил кажана. Як же вампи відхнулись назад, нї одного з противників живих не стало.

  Так само немислимо було визволення і тих трьох замків, які залишилися.

  І коли останній з них був остаточно зачищений, Хварен із ноткою захоплення сказала:

  - Я думаю, Віід з народження має просто чудову пам'ять!

  - Эм-м? - Учасники загону збентежено втупилися на неї.

  - Ми ж усі разом ходили по Тодуму. Ну, і хто з вас зараз може згадати та прокласти шлях серед усіх сорока семи замків?

  Раптом усі зрозуміли, що Вікід впродовж цих днів безпомилково провадив їх від одного замку до іншого.

  Вікід, побачивши на обличчях своїх товаришів таке сильне здивування, поспішив розвіяти хибне припущення.

  - Це тому, що у мене є карта.

  - Карта?

  - Так. Юрін навчила мене малювати, так що я зробив одну для себе.

  Очі Хварен відразу загорілися. Їй стало дуже цікаво, яку мапу міг намалювати така творча людина, як Віід.

  - А можна мені на неї поглянути?

  - Та без проблем. Зараз...

  Віід заліз у нагрудний кишеню і витягнув звідти невеликий зм'ятий лист паперу, після чого простягнув його Хварен.

  Карта починалася зі входу в Тодум. Далі йшли замки, і що цікаво, якщо перші п'ять їхніх зображень ще збагатили деталі, то наступні ставали все меншими й нерозбірливі. Місця Віяду явно не вистачало. Але не замки на карті привертали увагу, а дороги. Уся їхня кількість перепліталася і розходилась по всьому аркуші паперу. І кожна з них складалась із слів. Короткі та відривні пояснення.

  Єдиною людиною, яка могла все це зрозуміти, був звичайно ж, Вікід.

  Хварен задрижав руки.

  'Не можу повірити, що ми всі це обійшли ...'

  Але, незважаючи на її невірство, останній замок був дійсно звільнений. А разом з ним отримали свободу і останні вампіри.

  З того часу, Віда, МЕЧей і Пейла з загою попрямували до неба, а думки - до очікуваного майбутнього.

*

  Тодум!

  Легендарне королівство вампірів! Місце, де в небі сходить відразу три місяця. Місто з дивовижною скульптурою трофеїв, Башней Героїв та замків, яке викликає жах і чарівність.

  І поки він все ще був захоплений пегасами і єдинорогами. Багато цих створінь літали над вежами в небі або паслися на зеленій траві у парках.

  Аж ось чорні хмари налетіли здалека. За лічені хвилини вони покрили небо над містом. З ними прийшли сильний вітер і сильна злива. Розкоти грому, що чергуються з яскравими спалахами блискавиць.

  На землі пегасів і єдинорогів обліпили кажани. Величезна кількість цих замків, розбивши вікна стародавніх замків, злетіла зі всіх боків. І хоч темрява опустилася на землю, їм це не завадило.

  Вампіри були слабше пегасів і єдинорогів, але, прокусуючи їх шиї та висмоктаючи кров, вони ставали неймовірно житчими.

  - І-хі-і-хи-и, - жалкували зануди вмираючих пегасів.

  І, коли він побачив цю картину, почувся королівський єдиноріг у небі:

  - Ми, члени лісового братства, не можемо дозволити створенням темряви повернутися. Спалити всіх! Заклик Саламандр!

  Огнені духи відгукнулися на поклик. Але, вв'язавши в орді кажанів, вони не змогли завдати багато-небудь серйозного урону вампірам.

  - Заклик Вендін!

  Тоді єдинороги викликали водяних елементів. Їхня сила перетворилася на краплі дощу, які розлетілися в розбиті списи і обвалилися кажанами.

  Не відставали від своїх родичів і срібних пегасів.

  - Танець світла!

  - Вогонь!

  Темрява засяяла великою кількістю спалахів світла, і з боку вампірів пішли перші серйозні втрати.

  Битва між темрявою і світлом почалася!

  Як поперемінно граючи в 'кошки-думки', у небі закрутилися кажани, покликані елементали і вбивствні закляття.

  Але перші вампіри все ще мали перевагу.

  - Кровь. Ця солодка кров єдинорогів!

  Вампіри захоплююче розсміялися, і єдинороги непереконливо заспокоїли на місці. Дбайливі дівчата з’явились перед вибором.

  - Гарна.

  - Чи правильно я зроблю, якщо піду до неї? Їхо-О-о!

  Часи вампірш не захопили їх остаточно, але змусили вагатися топтатися на місці. І, що важливіше, вони впровадили такий же стан покликаних ними елементів.

  У небі ситуація для пегасів і єдинорогів теж була дуже поганою.

  Летючі, переповнені силою лісові створіння зустріли найжорстокіший опір. Звичаї, наче блискавки, розсікали небо пегаси.

  - Їхо-хо!

  Щоб врятуватись, вони приземлялися на землю і люто били копитами. Але це не допомагало вампірам, які обліплювали їх з усіх боків і тягли кров. Коли ж крові вже не було, чари впадали у заціпеніння. А вампіри їх уже без жодного опору вбивали.

  У такий удар грому і спалахом блискавки пегаси та єдинороги остаточно заглушували сили. Їхні останні відчайдушні передсмертні крики полетіли вдалечінь, пронизуючи дощ і вітер. І, почувши їх, все нові й нові лісові істоти з'явилися на допомогу від усього міста.

  Золотороги й сріблясті пегаси не могли так легко побачити загибель своїх родичів.

  - Діти ночі за це заплатять! Ви, хто любить сон, готові прийняти вічний спокій!

  Одинороги почали творити свою магію. Навіть якщо це було можливо, вони без вагань кинули свої заклинання в різні сторони і розчавили вампірів та довколишніх будинків.

  Зрештою, Пегаси виявили силу.

  Як бігуни, вони не мали місця для розвернутися у своїх минулих битвах. Тепер же їх ніщо не стримувало, і відразу кілька десятків цих створінь набрали жахливу швидкість, пролетівши крізь хмару кажанів, а потім й стоячих на землі вампірів.

  Там, де вони пролетіли, лишалися лише мертві трупи і діти вночі стомлюються від болю, наче іграшки.

  - Ох, ледве вижили! Я хочу їх кровь... Кров!

  - Чи треба нам кинутися в погоню?

  - Навіть у образі кажанів ми зараз їх не доженемо ...

  І це була чиста правда. Атакуючі пегаси вже літали у вишині за 3ста метрів від них.

  На відміну від пташиних зграях, лісові створіння не кружляли в небі. Пегаси різко змахували вгору, а потім розвертали голову і швидко пікірувалися. Пікували, все більше і більше прискорюючись.

  - Ту-ду-ду!

  Аж ось декілька секунд тому вампіри думали, що противники далеко не так сильно напали. Від чергового зіткнення з пгасами безліч кажанів назавжди випарується, а вампіри залишилися тільки чорні плащі.

  - І-хо-го!

  У порівнянні з теперішніми подіями, колишні битви у замку тепер здавалися дитячою грою. Демонстровані єдинорогами і пегасами швидкість та сила заклинань просто жахали. Якби раніше їх швидкість не стримувала стіни, а здатність творити закляття - МЕЧі, то від загону нічого б вже не залишилося в другому замку.

  Тепер же, щоб перемогти, потрібно було шукати нову стратегію

  - Зробіть щось!

  - Ми не можемо навіть укусити їх. Що ж робити? - Казали вампіри.

  Вони ніяк не могли придумати спосіб справитися з подібним противником. Лісові істоти надто швидко рухалися, і вони постійно викликали елементів та використовували магію. Навіть вампіри, які використовують закляття, не могли в них потрапити.

  Пегаси і єдинороги, які колись зазнали поразки від Віаду - армії учнів, тепер повністю показували свої здібності високорівневих монстрів.

  Вампіри несли серйозні втрати. Але це не було кінець. Зовсім ні. Отримавши серйозні урони, але після подібних нальотів вампіри спускалися і впивалися в обліплених кажанами світлих створінь.

  - Кхя-а.

  - Ця життєдайна кров!

  Не проходило і хвилини, як вони повністю відновилися, а характер смерті став для них такий же далекий, що й на початку битви. Глоток свіжої крові - найкраще з усіх ліків!

  До того ж ніхто з Лордів вампірів не загинув. Але ж вони були набагато сильніше звичайних дітей ночі. Серед них був один особливий - Торідо з клану Джеоліо.

  Колись давно його здібності зовсім не були виданими, проте, борючись разом з Віємом, він набув багато досвіду і розвинув свої навички. Торідо знав, як справлятися з пігасами.

  Він використовував закляття.

  - Заклик Паутіни!

  З темних небес вдарили нитки павутини. Міцні, довгі вони сплелися навколо стін і башт замків. Ті ж, що не зачепилися, спускалися на землю і по дорозі обкутували кажанів! Побачивши, що ви незахищені вампірами, єдинорогами й пегасами з вражаючою швидкістю падали і вбивали їх.

  Але з кожним таким броком і самі натикалися на павутину, через що їхня швидкість різко знижувалася, не дозволяючи діяти як раніше.

  - Заклик Паутіни!

  - Заклик Паутіни!

  Побачивши все це, тепер вампіри не тільки з клану Торідо, але й всі інші почали викрикувати закляття. Дуже швидко всі замки Тодума виявилися покриті просто незліченною кількістю павутини.

  І пегаси з єдинорогами стали сильно в'язати у неї, стаючи легкою здобиччю для чіпляючих і тягних кровь вампірів.

*

  Віід, МЕЧІ та загін Пейла зібралися біля головних воріт. Захопивши останній замок, всі вони попадали на землю від втоми. Але не встигло пройти й кілька хвилин, як між вампірами, пегасами та єдинорогами почалася нова битва. І часу для відновлення здоров'я і мани не залишилося.

  - Ну що ж, йдемо. Попереду остання битва!

  - Настав наш час.

  Бурхлива перекриція, Віїд разом з МЕЧами кинувся вперед. Вони зробили лише кілька кроків, з відносного спокою потрапили в горніло війни. Ті, що літають з неба заклинання, кружляють довкола елемента і тремтять під ногами землю.

  Битва продовжувалася в розпалі.

  У повітрі вампіри, єдинороги та пегаси скинулися у люту битву. Без перебільшення можна було сказати, що саме від її підсумків все зараз і залежало.

  Другий МЧ, який спостерігав за цією картиною у роздратуванні сказав:

  - Ну, і як, чорт візьми, нам там їх дістати?

  Хоча деякі навички давали можливість таких атак, проте у випадку MIЧів, які вклали всі бали характеристики у Силу та Ловочість, дуже мало мана їх сильно обмежувало.

  Як найдосвідченіше слово взяв перший МЕЧ.

  - Ми не обмежені однією зброєю. Якщо ми не можемо використовувати клинки, тоді настав час луків.

  - Ви, як завжди, праві, Вчитель!

  Таким чином, з подавачем все МЧі, від наставників до учнів, витягли луки і натягнули тетиву.

  - Всі готові? Вогонь!

  Стручка стріл піднялася в темне небо. Багато з них застрягли в павутинні, але не менше число досягло своїх цілей. Щоправда, цілі стали не тільки пегаси і єдинороги, але й союзники.

  - Ква-а-ак!

  - Люди напали на нас!

  Вампірів те, що сталося зовсім не тішило. Тоді як небагато єдинорогах були поранені від стріл, то кілька десятків стали жертвою вампірів.

  Так сталося тому, що він робив луки в першу чергу у розрахунках на міцність і силу, а не на точність.

  - Чудово!

  - Продовжуємо стріляти!

  Необізнані щодо своєї шкідливої діяльності МЕЧі з його наполегливістю продовжували посилати всі нові стріли до неба. Вампіри від того, що вже сталося, дуже розлютилися.

  Перший МЕЧ озирнувся.

  - Вііде!

  Людина, яку завжди звали, якщо щось йшло не так. На самому початку подорожі вони домовилися, що саме він буде давати накази і вирішувати складні та незрозумілі ситуації. Однак, незважаючи на всі зусилля, Першому докричатися до Віди так і не вдалося

  - Другий.

  - Так, Вчитель!

  - Де Віід?

  - Хмм. Тільки що він був десь тут...

  - Знайди його.

  - Зроблю!

  Другий з усією наполегливістю взявся за завдання і через кілька хвилин відшукав вдалеку Вііда. Той стояв якраз під тим місцем, де вампіри билися в небі з пегасами і єдинорогами. У тому місці, куди вони падали після смерті.

  Через свій високий рівень падали з неба єдинороги і пегаси ще деякий час перебували в свідомості на землі. Вони як і раніше намагалися злетіти, але, оскільки в більшості своєму були обезкровлені, зробити це у них звичайно не виходило.

  А їхнє прокляття стало їхнім подібним до життя.

  Віід спокійно підійшов і схопився за ріг одного з єдинорога.

  - Я думаю, ти тепер і без цього обійдешся.

  Ховаючись-хрючись.

  Віід був впевнений, що його помахають ножа Захаба.

  - Як і без цієї прекрасної шкіри.

  Вжик-вжик.

  - Таке жирне м'ясо. Повір, воно у мене не пропаде.

  Хрючись-вжик.

  Спочатку ріг, за ним - шкура і в кінці наступав ряд м’язів. Навіть після смерті монстрів можна було збирати інгредієнти.

  І хоч шанс отримання високоякісних матеріалів був вищим, коли монстри загинули, і предмети самі випадали з них, даний спосіб все одно працював.

  Кожен єдиноріг і пегас проходив через руки Віїда. І нехай всі вони були на грані смерті, і досвід за їх вбивство він не отримував, добувані після роздягання тіл інгредієнти окупували все.

  Війду ж здавалося, що він потрапив у казку...

  'Стільки інгредієнтів, стільки!. Охолонь, цього разу бог багатства Джапт милостиво і до мене.

  У Версальському континенті Джапт був одним з найзагадковіших богів. У нього не було храмів, жодної релігії і тільки слух. Але навіть при цьому вірили в Джапту не менше, ніж у будь-якого іншого бога!

  Один гравець хвалився, що за дві години полювання на простих монстрів у долині Хорса зміг добути відразу п’ять унікальних предметів! Інший розповів про свою подорож до фортеці Одейн, де під час звичайної подорожі тисячі разів нікому не потрібної гномячої візки зміг обзавестися дорогими рукавицями. Ще кажуть, що був гравець, який знайшов сімдесят тисяч золотих у скрині, в абсолютно порожній печері. Такі міфи ніколи не закінчувалися.

  Вікід був відданим шанувальником трофеїв і рідкісних предметів. Звичайно, він ніколи не робив і не став би робити пожертви. Але Джапту не було офіційного храму.

  Крім того, Джапт вважався великодушним богом. Ходили чутки про те, що якщо щиро вірити в нього, то він завжди нагороджуватиме за це.

  Тому всі, хто поклонявся йому, керувалися простими принципами.

  Серед темних геймерів ця пара принципів була зведена в Абсолют. І Віід, як один з них, повністю поділяв їх.

  'Накінець-то і я отримав благословення Джапта, про яке до цього так багато чув'.

  Кожного разу, коли Віід закінчував розділку чергового пегаса або єдинорога, його кишені збагачували як мінімум на дев'ятсот золотих. І він не вважав, що робить щось неправильне. Бо ті, що на землю впали вороги для всіх у небі вже вважалися мертвими; ну, а Віід просто не залишав їм жодного шансу повернутися.

  Так він тихенько і працював, поки в якийсь момент Пейл, Мейрон, Ірен та всі інші не помітили його дій і не наслідували приклад.

  І, що здавалося неймовірним, атакувати зниклих пегасів вийшов навіть Манауе.

  Будучи найслабшим у загоні, він завжди намагався залишитися позаду і пережити бій. Проте тепер, з величезним сокирою в руках, він 'храбарро" рубав пегасів у перших рядах.

  МЕЧІ також звернули увагу на дії своїх товаришів.

  - Треба і нам перемкнутися на зниклих з неба монстрів. Заріжемо їх усіх!

  - Так!

  МЕЧІ, вибравши луки, пішли до іншої мети.

  Але зробити це було не так просто, як могло здаватися. Битва в небі не зупинялася, так що час від часу на землю заклинали як закляття, а також розгнівані елементи.

  Ось і дорога до Віяду та загону Пейла більше походила на химерне мінне поле, провинившись на якому можна було назавжди розпрощатися з королівством вампірів.

  Але для МЕЧів усе своє життя, присвяченого бою та тренування, не було нічого неможливого.

  Перший МР, втікши від вибухів і скинувши свою броню, кинувся вперед.

  - Наш МІЧ непереможний!

  Наче вчитель, всі вчителі також скинули свою броню. І побігли вверх, виблискуючи своїми різьбленими м’язами.

  - Наш МІЧ непереможний!

  Наслідуючи приклад старших людей, учні теж покидали небезпечну дорогу.

  Зняття всіх обладунків було великим зниженням захисту. У такому випадку урон може збільшуватися в п'ять або більше разів. А це у свою чергу означало, що коли б пегаси і єдинороги були на землі, то ті відразу померли б!

  Але оскільки МЕЧІ вели ризиковані та складні битви, то цей факт їх лише тішив. Крім того, єдина людина, яка зараз могла їх зупинити, дуже часто воліла битися сліпо.

  Отже, Віід зустрів всі дії MILA дуже спокійно. Єдина ідея, що виникла у нього в голові, звучала до наступного:

  'Що? Чому вони так швидко біжать?

  Оскільки Вікід був одягнений у важку броню, його швидкість була далекою від ідеальної. Але заради хорошого броні завжди доводилося чимось жертвувати.

  - Це...

  Вікід теж скинув доспех.

  Хоча ціна помилки була неймовірною, він таки вирішив зробити це. Та й чому б не ризикувати, якщо зараз сам бог багатства був на його боці?

  - ... В ім'я Джапта!

  Очі Віїда налились кров'ю, і він, наче божевільний, почав гортати кола у нового сплячого пегаса. А разом з ним понад 200 МІЧей зайнялися тим самим!

  - Наш МІЧ непереможний!

  У тих, хто впав у смузі блискавиць противників на землі, не залишилося більше жодного шансу.

  Так і на небі нарешті настав переломний момент. Зведені під керівництвом Лордів вампіри нанесли свій рішучий і остаточний удар.

  Будівельний пегас і єдинорогів були розбиті. У страху лісові істоти намагалися відступити і перегрупуватися, але вампіри не дали їм цього зробити. Переслідуючи по п’ятах зайвої павутини противників, вони винищували всіх доти, доки у Тодумі не залишилось жодного з ненависних їм світлих створінь.

  Ті, що вижили вампіри в знеможенні приземлилися на вежі і стіни міста. У той самий момент чорні хмари вийшли з неба, а вміщують із ними утихомирення і дощ.

  Замки Тодума були повністю покриті вампірами. Застигши, наче закутані в чорні плащі елегантні скульптури, вони нарешті насолоджувалися довгоочікуваною перемогою.

  Один же з старих вампиров підійшов до Виду.

  - Дякую тобі, людина. Ти врятував нас.

  Війд спокійно озирнувся вампіра і зацікавився сказав:

  - Мабуть, ви один з тих вампірів, що залишили те повідомлення.

  - Так, так.

  - Цікаво... На відміну від інших вампірів, на вашому обличчі є зморшки.

  - Ну, це тому, що я пив перед сном більше крові, ніж потрібно.

  - ...

  - Якщо я вип'ю трохи крові молодої дівчини, то все відразу пройде. Не важливо. Тепер, коли вже немає міжнародного братства в лісі, ніхто не зможе заперечити наше панування над Тодумом. І ми зможемо повернути собі минуле розкішне життя. Дякую за це, люди.

  У ту саму мить перед Віїдом, МЕЧами і Пейлом з його загони вистрибнув довгождане повідомлення.

  Дзинь!

  За це завдання Віід отримав відразу шість рівнів. У решти цього числа було від дев'яти до дванадцяти. Але повністю обігнала всіх Сечві, яка отримала відразу сімнадцять рівнів.

  І тільки в цей момент всі у загоні скинули напругу і відчули полегшення.

  - Ах!

  - Ми зробили це...

  - Успіх!

  На їхніх обличчях заграли усмішки, а їхні серця переповнювалися радістю. Складне завдання « A » було успішно завершено. А від того самого рівня серця переповнювала радість!

  Не варто було й казати, що вся перемога залишиться у пам’ятних спогадах.

  А втім, МЕЧІ відчували певні незадоволення.

  - Віід також отримав рівні, значить, гонка продовжується.

  - Ага. Але я не очікував, що можна так легко підняти рівні.

  - ...

  Поки МЕЧІ продовжували скаржитися і базікати, Віі вже знову стояв перед 'старим' вампіром. Нагорода ще не закінчилася. Скарби зброяної вампірів тепер чекали своїх нових господарів.

  - З богами і вірою в душу ми зробили все можливе для вас. Тепер, будь ласка, даруйте нам обіцяну нагороду.

  Вампір спокійно кивнув.

  - Багато мандрівників блукають світом, але ніхто з них не відгукнувся на наш заклик. Ніхто, крім вас. Роза вампиров не забуває своїх обіцянок. Можливо, багато з нас не всі домовляються і люблять пожартувати. Але ми ніколи не забуваємо своїх обіцянок.

  Від останньої фрази на серці Віда загорілися кішки, але він мовчав і чекав наступного.

  Вампір витягнув іржавий ключ.

  - У скарбниці Тодума багато рідкісних речей. І як було обіцяно, ось вам від неї ключ. Для нас, послідовників темряви, там багато непотрібних речей, тому якщо захочете, можете забрати по одній.

  Вікід на мить насупився і сказав:

  - Але постой-ка... А де ваш скарб?

  - А ось це вам доведеться розгадати самим. Але будьте обережні і гарненько запам'ятайте... Цей старий ключ - єдиний у своєму роді.

  І вампир, підступно розсміявшись дав ключ Види.

  Дзинь!

Глава 8. Кольдрим, який перехопив військове знамена.

  Королівство Хабен.

  Одне з найсильніших королів на центральній континенті могло похвалитися як великими родючими землями, так і повні різних мінералів гір.

  Тому-то багато гравців починали свій шлях звідси.

  Тут так багато гір, що вони просто зобов'язані бути переповнені підземними землями, небезпеками і скарбами - говорили, ступаючи на ці землі, любителі пригод барди та авантюристи.

  - А в лавках просто незліченна кількість речей! Багато торгових шляхів з іншими царствами... А це означає, що трофеям не буде кінця і краю.

  Не менше привілеїв знаходили також священнослужителі, воїни і ті, хто в першу чергу шукав у грі жарких битв та тріумфу полювання.

  Хабен, завдяки їм усім, зрештою і обірвав сьогоднішню торгівлю та військову силу.

  У королівстві мешкало так багато людей, що зайшовши в будь-яке село, можна було спостерігати цілі натовпи схвальних туди-сюди гравців. А біля входу в фортеці Іллвін, Гіден і Балькіс навіть на світанку не вичерпався потік людей.

  Але через все це не було тут ні кінця, ані краю і конфлікту. Між багатьма гільдійами почалася постійна війна за володіння підземлями, рівнинами та великими руди гірськими районами.

  - Ми повинні вдарити першими, і не дозволити себе знищити.

  - Війна! Об'єднаймося заради перемоги!

  Інтриги та змови стали звичним явищем. Угода, альянси, зрада та перелюби повторювалися безліч разів. Багато бойових гільдій розрослися до кількох тисяч людей! І це при тому, що крім них в конфронтацію стали втягуватися і чужоземні найманці.

  Загалом, чим довше йшла війна, тим масштабнішими вона ставала.

  Гільдія Гермеса, відома найпочесніший гравець Баддрея, тепер володіла всіма центральними укріпленнями королівства. І її учасники тільки і чекали слушного моменту для захоплення всієї залишилисяй території.

  Але, крім них, були там й інші, такі як гільдії "Рицарі заліза та крові" (Наемники-одиночки) і “Кровові чарівники..." які створили свої союзи і чекали на людей у Гермесі поки вони не допустять помилки.

*

  Королівство Калламор.

  У свій час воно мало великі території і носила горде звання імперії. Але в певний момент сила імператора і могутність лицарів ослабли, а багато земель колишньої імперії потягли сусідні держави. Але люди не втрачали надії. Прагнучи якомога раніше, вони докладали всіх зусиль, щоб відновити імперію і знову зміцнити свої знання на території, яка колись належала їм.

  У даний момент це було сильним в військовій справі королівство в якому з великою повагою ставилися до лицарів, і де розміщувався найсильніший рицарський орден, який підкорявся королівській родині.

  Єдине через своє велике минуле, знання і громадяни ставилися до чужинців та мандрівників досить прохолодно, тому гравців, які почали свій шлях в Каламорі спочатку було зовсім мало.

  Але королівство розвивалося і без них. Його компанії, які займалися торгівлею, були добре підковані в ремеселах та гірничих копальнях. До всього цього міжусобиц серед гільдій, як це відбувалося в інших королівстві, тут майже не траплялося.

  Але все було не так чудово, як могло здаватися на перший погляд. Кожного тижня з крутих гірських хребтів Сенбаї спускалася і проступала по всьому королівстві величезна за масштабами армія монстрів. Мардираючи і кидаючи все на своєму шляху, вона не залишала каменя на камені від дрібних сіл у передмісті, іноді навіть стираючи їх разом з усіма мешканцями.

  І через такі набіги гравці вкрай недооцінювали Калламор.

  - Це дуже небезпечне королівство. Там можна втратити все за мить.

  - Категорично не раджу там починати. Це місце для тих, хто хоче вдихнути під повітряний монстр.

  - Навіть не сумнівайтеся в ці неспокійні гори Сенбаї.

  Через постійні нашестя монстрів, гравці не тільки не починали тут гру, але й взагалі намагалися не наближатися до кордонів королівства.

  Органи влади ж Калламора якось остерігалися проводити каральні операції проти монстрів. Вони захищалися від набігів, а військова сила була в столиці. Таким чином, створюють ще більш складні умови розвитку для гравців.

  Але у світі існує багато людей.

  Рицарі, які вибрали свою батьківщину Калламор, прийняли призначення від уряду по зачистці гір Сенбаї. Вони не побоялися покласти своє життя і вступили у запеклі битви проти монстрів як в горах, так і у складі королівських військ на рівнинах.

  І таким чином вони здобули честь!

  Шанування могли отримувати тільки лицарі.

  Завдяки їй з’явилась можливість стати більш відданою підпорядкованою НІПом, і вона могла подорожувати в аристократи. Також можна було отримати подарунки від королівської родини, і велику популярність серед дам. І нарешті, Честь була просто необхідною для вступу в якийсь з відомих рицарських орденів і досягнення там високих рангів.

  У певний момент гравці, які намагалися виконати призначення органів влади, швидко розповсюдили інформацію про це завдання. По правді кажучи, вони хотіли зробити все самостійно, але гори Сенбаї були настільки небезпечні, що волі-неволю довелося приваблювати сторони.

  - Так говориш, заробити Честь не проблема?

  - Хм-м... Не в кожному бою або завданні можна отримати Честь...

  І лицарі з усього континенту перемістилися в Сенбаї. І почали там свої битви. Часто, коли вони помирали від переважаючого числа противників, то не давалися, бо радісне відчуття успіху, при віддзеркалюванні атаки монстрів спокутувало всі муки минулого.

  Неодноразово з фортів Калламора висилали на допомогу групи добровольців. І ті лицарі, що мали високу славу і Честь, могли навіть ними керувати.

  На додачу до всього, б'ючись з монстрами в горах і долинах, гравці отримували окуляри розташування королівства, і більше того, досвід за вдало проведений операції.

  Так що хоч життя в королівстві було повно небезпек і випробувань, гравці, незважаючи на всі невдачі, з усією пристрастю брали участь у великій оборонній війні. Стрілки і воїни, лучники та лицарі. В одних лише королівських військах нараховувалось більше десяти тисяч гравців, які щодня відображували атаки монстрів.

  Усі ці люди були дуже задоволені тим, що відбувається.

  - Війна? Яке зіткнення між гільдіями можна порівняти до битви?

  - Якщо трохи вище залізти по гірському хребту Сенбаї, то там, кажуть, багато поселень монстрів, завдаючи їх небаченим багатством...

  Але попри величезний наплив гравців, монстри не змогли зупинити їх. З печер і менших долин, з усього гірського пасма Сенбаї спускалися вони, заповнюючи все навколо. І людям не залишалося нічого, крім як битися і ще раз битись до того моменту, поки їх не забирала смерть.

  Участь у охоронній війні в королівстві Калламор вважалася найважливішою справою. Для багатьох битви стали чимось більшим, ніж просто полюванням. Люди вважали, що виконують свій моральний обов’язок захищати слабких новачків і мешканців королівства.

  Гільдії, які брали активну участь у захисній війні ще більше розширили свій вплив, ніж в свою чергу, привернули багатьох союзників і створили вже цілі альянси, метою яких стала захист та вторгнення з зачисткою Сенбайських земель.

  У цьому місці вже не було простих воїнів. Війна заливала всіх від простих солдатів і закінчувала блискучими рицарями, які виявляли себе в усій красі.

  Взагалі, лицарство в королівстві мало дуже давні коріння. У той час як влада завжди підтримала землю, вона мала подібне розташування. Якщо лінія оборони внизу хребта буде прорвана, саме лицарі зустрінуть на великих рівнинах хвилю монстрів. Насправді саме вони стануть останньою лінією оборони. І тільки від них залежатиме, будуть спалені села з посівами чи ні.

  Так що при кожному прориві вони гордо неслися вперед! Облажені в блискуче озброєння і поблагословлені священиками, розрізали вони густий туман, ганячи своїх коней на отару обголодних монстрів...

  Це були жахливі атаки понад три тисячі кінних лицарів!

  І всі ті, хто брав участь у цих сутичках ніколи раніше не відчували багато по-різному емоцій.

  - У мене немає слів. Це справді приголомшливо. Як пригадую той відчуття коли, ставши єдиним з конем, врізаєшся у стіну із монстрів ... О, це... Чорт, захоплюючі!

  - Страху немає. Але руки трясуться.

  - Якщо ви обрали клас лицаря і не брали участі в подібних битвах з армією монстрів, то ви дуже багато втратили.

  Трактири королівства Калламор були набиті лицарями.

  Без будь - яких незручностей вони хвалилися і видавали душі про минулі битви, наливаючись алкоголем, щоб набратись рішучості для наступного бою. Розповіді про пережиту у оборонній війні Сенбаї стали в цих місцях найкращою закускою до випивки.

  Але випадкові гравці з інших королів не розуміли мислення урожаїв Калламора. Вони здивовано цікавилися:

  - І що, хіба ви не боїтеся смерті?

  - Ну, загибель несе певні штрафи. Адже у лицарів від початку дорогі обладунки і мечі... Та й часто втрачаєш коня, якого дбайливо зрощував...

  - Так і рівень з навичками понизиться!

  - Що так, то вірно. Але Честь є найважливішим. Адже тільки з нею можна буде отримати найліпшого коня, спорядження і навіть загін підкоряючих тобі солдатів.

  Так що, звичайно, перед атакою, лицарів мучили страхи смерті і поразки, але варто було їм тільки вступити в бій, відчути вітер та стук копит, як всі думки забруднювалися і вони попрямували до самого серця армії монстрів.

  Рицарі росли і загартовувалися як живий мур між мешканцями та хребтом Сенбаї. А Калламор залишився єдиним королівством, де ще існував справжній лицар!

*

  Королівські покої Калламора.

  Король, що був оточений аристократами, з подивом дивився на нього 30 років тому — цар Кольдріма.

  - Ты... як...

  У кутках очей королівського м'яза виступили сльози.

  За цією сценою спостерігали не тільки присутні в залі, але й гравці з королівства Калламор, Хабен, Тортан, Масан, Тер і Айден. З якогось моменту, варто було їм тільки закрити очі, як несподівано для себе вони стали бачити картину подій у королівських спокійах.

  - Якого тут...

  - Що це все означає?

  - Це що, якась акція?

  І поки гравці ворожили, що відбувається, події в залі продовжили розвиватися...

  - Вибачте, ваша величність. Я нарешті повернувся.

  - І чим же ти був такий зайнятий, що зміг повернутися тільки через тридцять років?

  - Я потрапив у пастку королівства Хабен ... І якби не деякі видатні мандрівники, то можливо, я вже ніколи б не зміг боротися за мою батьківщину і вашу величність.

  - Знову все через королівство Хабен. Знав би ти як довго я чекав цього дня! Ти повернувся! І тепер, наше королівство знову розправить свої крила.

  Вінсент Калламор III.

  За днів його правління Кольдрім був найвидатнішим воїном королівства. Вівши за собою армію, він здобув цілий ряд перемог у битві проти стародавнього ворога - королівства Хабена! Після падіння імперії кордони держави вперше розширилися, а ім’я героя прогрімалося на весь континент.

  Кольдрім був героєм, який врятував свою батьківщину у темні часи, що входили на десятку найсильніших на континенті. Найбільшим лицарем, який міг повернути стару імперію!

  Але коли він несподівано зник, армія королівства Хабен мобілізувалась і дала настільки сильний опір, що довелося припинити війну.

  Калламор III оголосив:

  - Війна, яка почалася ще в моєму дитинстві... Війна кінця якої я так і не побачив. Тепер, коли ти повернувся, сила королівства досягне таких висот, що ніхто не зможе зупинити наших відважних солдатів. Кольдрим...

  - Так, ваша величність!

  - Я поручаю тобі всі наші війська. Так що покажи їм - запеклим ворогам з королівства Хабен - велич Калламора!

  - Ваша величність! Знайте, наші гори не засмічуються доти, доки ці боягузливі гади не зникнуть з лиця землі.

  Дзинь!

  Гравці перебували в перелякі.

  - Це... Війна...

  - Ну ось, але сталося.

  Ніхто не був секретом, що між королівами Калламор і Хабен є давня ворожість. Але до останнього всі думали, що обійдеться.

  Тепер же на території двох країн вибухнула війна.

*

  Віід, як учасник завдання, також спостерігав за королівськими палатами Калламора. І йому знадобилося лише мить, щоб уявити всі жахи та наслідки війни.

  - Ну і добре. Я не маю нічого спільного з цим, бо він сказав про свою позицію.

  Перший МЕЧ кивнув:

  - Взагалі у битвах можна підняти рівні. А ось помруть вони там чи ні - це вже їхня справа. Тому не варто заморочуватися.

  Третій МЕЧ також вставив свої п'ять копійок:

  - Коли я був маленьким, якщо мене не били хоча б три дні, то в мене виникало спустошування шлунка.

  Це вже і на четвертому накатили спогади:

  - Ага. І що дивно, в ті дні коли мене били багато, я відмінно виспався.

  Ніхто з них не був стурбований тим, чи загинуть або ні гравці у королівстві Калламор і Хабен. І єдиними, хто хоч трохи відчував докори сумління стали учасники загону Пейла.

  Пейл якраз задумувався.

  - Отже, війна...

  Ірен теж була стурбована:

  - Сподіваюся з гравцями обох королів все буде в порядку?

  Але її питання зустріла тиша.

  Війна була шансом. Чудовий шанс, за який можна було б повністю змінити кордони і багатство держави. І з обох сторін конфлікту є не тільки ті, хто чекав цього дня, але й люди, які понесуть серйозні збитки.

  Королівства Калламор і Хабен. Хоч би хто з них переміг, у конфліктах на землі будуть розтрощені сили і вони безпосередньо вдарять по гравцях, які вирішили заснувати там дім. Якщо ж там зникнуть лицарі та аристократи, з якими гравці так наполегливо співпрацювали, то це просто буде несповненою втратою. Але найгірше, що може статися з гравцями за кордон.

  Для таких гравців, як Пейл або Ірен, які покинули королівство Розенхайм і відрівнювалися у довгий час по світлу, в принципі такі екстрічні ситуації не зачепилися.

  Однак у багатьох азартних гравців було обрано після старту і тих, хто вже встиг стати царством на довгий час. Адже родимина несла в собі великі плюси. Мешканці сіл були більш дружніми і легко ділилися інформацією про сусідні райони. Тому не дивно, що багато гравців дуже товаришують з НІПом і наполегливо працюють у розвитку поселень.

  Те саме стосувалося і гравців понад трисотий рівень - вони постійно отримували завдання від аристократів та вирушали в довгі прибуткові експедиції, де попри усі зустрічні дива завжди поверталися.

  Так що навіть словами не можна виразити всю цінність рідного королівства.

  Але ні Пейл, ані будь-хто інший в загоні не знали істинного співвідношень сил королівства Калламор і Хабен, через що і досконально оцінити всі наслідки війни не могли.

  Тому він вибрав найбільш раціональну і зручну позицію:

  - Ну, головне щоб залишилося непоміченим, що це все через нас.

  - Це дійсно мудра думка...

  - Так, тільки б не помітили.

  - Це правда, адже до нас це не має ніякого відношення.

  Меніння Пейла було зустрічне з великим задоволенням. І не малим результатом такої згоди стало те, що загін, який колись був наївним і добродушним, під впливом Віїду поступово ставав дуже практичним.

  Мейрон також знала, що їй тепер робити:

  - Цю частину я рекомендую.

  Якщо відео не потрапить, де Кольдріма була випущена, то немає іншої причини для занепокоєння. А якщо ще заздалегідь вирізати всі нюанси завдання і тільки тоді відправити змінену версію в телестудію, то навряд чи взагалі хтось щось дізнається.

  Отже, коли все викинулося з голови, то всі винуватці жахливого злочину під назвою « подвійне королівство» знову втупилися на скарбницю.

*

  За успішне виконання завдання невідомий вампір дав їм іржавий ключ, міцність якого була майже на нулі, але це не створило ніяких проблем для Віїда.

  “ Я не раз виконував завдання два, тому негайно розберемося.

  Залишилося тільки дізнатися адресу скарбниці. Але Віід, який вже встиг прочесати Тодум вздовж і впоперек, встановив її можливе місцезнаходження.

  - На шпилі. Якщо вночі дивитися вгору з центру міста, вона там, де висить місяць.

  Під час свого завдання Війду дуже хотів кинути всі справи і подивитися, що там. Все тому, що в усі останні дні, коли на нічному небі спалахували блискавки, як, наприклад, під час недавнього бою, щось всередині шпиля поблякало золотим світлом.

  Мейрон запитала:

  - Стривай. Але ж там, наскільки я пам'ятаю, не було ніяких дверей і шляху нагору!

  - Цей ключ, швидше за все, від вікна.

  - Що?

  - Треба розмірковувати з позиції вампірів. Адже вікна для них набагато зручніші за двері. Отже, якщо через вікно пройти в шпиталь, там напевно знайдеться сходи, піднявшись по якій можна опинитися на протилежному боці, якраз у тому місці про яке я говорив.

  У такі моменти Віід легко перейняв спосіб мислення когось іншого.

  Тож, не відкладаючи справу в довгу скриньку, він без труднощів пробрався до вікна карнизу, відкрив його отриманим ключем і заліз всередину. І відразу ж за ним слідом полетіла пара вампірів, які і підтвердили, що це місце і є скарбниця.

  Один з них, вніс дуже точні і неприємні для всіх доповнення:

  - Кожна людина... - Тут вампір помітив залізаючий через вікно оркчиху, - або ж самець може взяти тільки по одному предмету з зброї чи обладунків. Якщо ж ви виявите пожадливість, то на вас може впливати гнів.

  Ось так вони і опинилися всередині скарбниці де Кольдріма випустили і тепер блукали з боку в бік у пошуках потрібних речей.

  Хоча й саме звільнення знаменитого воїна пройшло дуже і цікаво. Коли всі пробралися до скарбниці, то в одному з кутів їхніх очей поставали десятки пунктів зі складеними на них бусами. І ось одна з них, об'єднаних магічним квадратом, та душ Кольдріма.

  - О! Нарешті тут люди...

  Від голосу Кольдріма по тілу повтікали мурашки. Він здавався заможним воюванням, але у той же час був переповнений хвилюваннями, радістю і захопленням.

  - Люди, швидше витягніть мене звідси. Я - лицар Колдрім королівства Калламор. Нарешті я зможу повернутися і служити своєму королю.

  Але як би жалюгідно він не кликав, люди, що ввійшли до скарбниці вампірів були не з сердохворих. Ніщо не бажає знати крім грошей Віід, стали приходити на нього учасники загону Пейла, і без єдиної думки в голові МЧі!

  Віїд роздратовано запитав:

  - А хтось сказав, що звільнить тебе?

  - Ви нічого не знаєте про мене? Я, Кольдрим, лицар з Калламора!

  - Правда? А я думав, що зараз переді мною говорять буси.

  - ...

  Після такого, Кольдрім почав говорити трохи обережніше.

  - І все ж... Якщо ви звільните мою душу з цих бус, то й тіло отримає свободу. Магією вампірів була захоплена лише душа, а тіло знаходиться десь на континенті і я зможу воскреснути.

  - Може, воно давно вже зігнило.

  - ...

  Він міг лише кількома словами викликати людину до знеохочення! Ось і зараз було втішений Кольдрім, негайно розумний. А його горда душа затремтіла від болю.

  Мейрон обережно шепнула на вушко Вііду:

  - Послухай, Віід, в таких випадках були прецеденти, коли можна воскреснути цілими і недоторканими.

  - Як це?

  - Я чула кілька історій, коли воскресаючись герої минулого, наприклад, займали нове тіло... Правда, це підходить чорним магам. Або, ось ще були випадки коли отримували нове тіло в храмі або рідне, яке залишилося на місці нападу. Якщо втрачена душа, то тіло не пропадає - воно або зберігається під дією якоїсь магії, чи може існувати у підземному підвалі, несвідомо борячись з монстрами весь цей час.

  - Хм... Отже, сенс в тому, що Кольдрім дійсно може воскреснути?

  - Так. Це цілком можливо.

  Для Віїда ця новина означала тільки одне, що не під яким приводом неможливо так просто, без нагороди, звільнити полонену душу.

  - Ти, Кольдрім, поняття не маєш, з якою працею ми потрапили сюди. Щоб тебе врятувати, нам довелося виконувати вимоги вампірів! Стрибати в топь... Ти ж, варто нам тільки тебе звільнить, відразу все забудеш.

  - Рицарі не забувають добродійства.

  - А також не повинні втрачати віри, дотримуватися кодексу честі, захищати слабких і вбивати монстрів. І я сподіваюся, після звільнення ти продовжуватимеш все це робити.

  Віїд негайно почав грати на почуттях лицаря. Він обережно старався збільшити рівень дружніх стосунків ще до того, як звільнити душу.

  Але Кольдрім, як і належить лицарю з величною армійською витримувкою, не здавався.

  - Якось дивно. Лише кілька хвилин тому ти говорив так, ніби і не збирався мене звільнити...

  - Та це я посперечався, побачивши тебе... І по правді кажучи, згадавши наших товаришів, які пожертвували собою, щоб ми досягли сюди ... Хнык!

  Вікід, навіть видав з себе сльозу! Хоча трохи поміркувавши про загиблих, його рот розірвався в легкій і ледь помітній усмішка.

  “ Тепер я можу економити на їжу..."

  Проте Кольдрім, який вірив, що мандрівникам на першому місці завжди стоїть дух громади, змінив свій тон:

  - Щоб врятувати мене... Пізніше, коли я повернуся в королівство Калламор, я обіцяю подякувати вам. Зараз же у мене нічого з собою немає і тому крім обіцянок дати я нічого не можу.

  При зближенні з королем або знанню, отримання завдань ставало плювовим завданням і отримувати від них нагороду значно зросла. І якщо Віду зараз вдасться зав'язати знайомство, то згодом у королівстві Калламор він зможе спокійно почати з Кольдрімом розмову.

  І як темний геймер, йому треба було заводити більше таких знайомств, адже згодом він навіть не знав, в якому королівстві опиниться наступного разу.

  На цьому Віі вже хотів закінчити розмову і відпустить лицаря, як раптово йому прийшла в голову прекрасна, на перший погляд, думка.

  - Визиваю Лицаря смерті Ван Хока!

  - Ти кликав мене, пане?

  Віід в останній момент згадав, що його вірний слуга як раз з королівства Калламор, а значить теж може зробити певний внесок у поліпшення відносин.

  - Ти ж був раніше лицарем імперії Калламор?

  - Дуже давно, ще за життя. Зараз я Рыцарь Смерті і вірно служу своєму пану.

  - І все ж, тут теж є лицар з Калламора, поговортай-ка з ним.

  - Ясно.

  Лицар смерті виблискнув очима і подивився на намисто з душею.

  - Ти, значить, уроженець Калламора?

  - Так і є. Але моє ім'я не для таких створінь як Рицарі смерті.

  Кольдрим, як і хороброму лицарю, не збирався розмовляти з жодним темним створінням.

  Але Ван Хоку було на це плювати.

  - Ти якого набору?

  - Що?

  - Я питаю ти який набір академії лицарів.

  - 694-го.

  Почувши це, Річард смерті стидався і здригнувся від сміху.

  - Скільки часу пройшло? Я з 164-го.

  - Старший!

  Ставши лицарем один раз, залишаєшся їм назавжди!

  Ван Хок, який був студентом ще за часів існування імперії, належав Кольдріму далеким-передачником. І тут вже не залишалося кордонів для знайомств!

  Між двома лицарями виникли як між старшими і молодшими. І як простий солдат перед генералом, Кольдрім тепер не мав права відмочуватися.

  Рицар смерті ж, через довгий час, знову міг похвалитися хорошим настрійом.

  - У ті часи, в Калламорі, ми наказували всім континентам. Варто було комусь дізнатися, що я звідти, як вони миттєво падали на ногах.

  - Пробач мені, старший. Але зараз влада держави послабила через сусідні королівства, так що Калламор більше не назвати імперією.

  - Шкода... Дуже шкода.

  - Все через незадоволених. Якби я не був схоплений вампірами... До речі! Так ти ж брав участь у моєму спасінні!

  - Це природно для урожая і лицаря Калламора.

  - Дякую, старший.

  - Так, будь ласка, бовдур! І як тільки ти дозволив себе схопити якимось вампіром?

  - ...

  Загалом для Кольдріма, який має високу самооцінку, подібне знайомство стало причиною того, що він буде більше захоплюватись Вііда і трохи боятися його.

Глава 9. Дух скульптурної майстерності

  Кольдрім, звільнений загіном, приніс велику біду на континент. Ось тільки ті друзі, що зібралися в скарбниці, вже не мали ніякого діла. Їх увагу привернуло дещо інше.

  - Скільки ж все коштує?

  - Взяти зброю? Чи рукавички, що збільшують силу?

  - Тут навіть є риза священика.

  - І мантія чарівника!

  Навколо висувалися цілі гори речей, і визначитися серед них було досить важко. Тільки було потрібно вибрати якийсь предмет, як на очі відразу ж потрапляло щось інше, не менш цікаве.

  До того ж більшість речей, які зберігалися у скарбниці вампірів, здебільшого були розраховані на чотирисотний і вищий рівень! Дехто навіть підходив до чотирьохсот п’ятидесятих. Хоча ці речі видавалися неймовірними, їх можна було б швидко використовувати.

  Хварена у своїх пошуках наткнулась на цікавий віяло.

  - Вііде, перевір це.

  Вона не мала навики ідентифікації, тому перевіряла кожен знайдений предмет через Віїда.

  - Ідентифікація!

  Веер мав не тільки хороші аргументи та ефекти, як підробляло унікальної зброї, але й відкривав танець! При цьому, по правді кажучи, цей предмет не був таким вже блискучим при використанні на чотирьохсотих рівнях. Але завдяки зниженню обмежень на носіння він все одно виглядав цікавим.

  Отримавши назад веер, Хварен підстрибнула від радості:

  - Яка удача! Я ж можу вже зараз його використовувати. І він мені так подобається!

  - Тільки ось його параметри...

  - Так, так. Він такий красивий, мені піде.

  Віід задумливо кивнув.

  “ А взагалі - то чудова знахідка.

  Візьміть із скарбниці предмет, який можна відразу використовувати, ніж чекати на досягнення чотирьохсотого рівня - теж само по собі добре рішення. І все ще не було жодної людини, яка мала чотири сотні гравців! Тому віяло, яке могло б бути продане за дуже високою ціною.

  На предмети вік завжди дивився лише з практичної точки зору.

  Хварено ж виявилося досить просто.

  “Красивний, подобається - значить, мій! ”

  Вона завжди керувалася такими принципами. І якщо на вулиці їй потраплялася цікава заколка, навіть ціною всього в долар, то вона повинна була купити й носити її.

  Побачивши, що Хварен вже визначилась з об'єктом, інші також почали діяти більш активно, перш за все намагаючись знайти предмети із можливістю раннього зв"язку.

  І тільки МЕЧІ, які не дуже тривожилися цим, продовжили підбирати собі клінки.

  - Цей в руці ідеально сидить.

  - Краще невидимий меч, ніж розкішний.

  Багато з них вже вибрали собі чудові мечі. Щоправда, через обмеження на носії вони можуть дуже нескоріше користуватися ними.

  Пейл навіть забув, що МЕЧі знову щось наплутали.

  - Ей, другий!

  - Да?

  - А чи не краще вам взяти зброю, якою ви зможете відразу користуватися? Враз станете сильніше. Ну, а вже потім можна буде знайти щось краще.

  На це питання другий відповів, не задумуючись, і на перший погляд здавалося, що якимось маренням:

  Зброя - це не лише битва.

  - Эм... Прости?

  - Що в твоєму розумінні хороший меч? Чи ж не те, що ти дивишся на зброю і відшліфовуєш душу, щоб здобути стільки сили для того, аби використати її у бою?

  МЕЧІ з повагою тримали в руках зброю чотирьохсотих рівнів. І це означає, що тепер вони стануть ще сильнішими, хоча б для того, щоб використовувати його в бою.

  Їм було добре знайоме відчуття, коли через роки тренування з бамбуковим мечем дається дозвіл на використання справжнього. І якщо вони отримали унікальні клинки, то це означало лише одне: розпочати ними фехтувати стане новою метою!

  Вікід також ходив по скарбницях у пошуках придатної зброї.

  “Так... Це для чотирьохсотого рівня... ♫

  Він мав високорівневий навик коваля, тому не заморожувався над класовими обмеженнями або коливанням. Спочатку від зброї вимагалось урон.

  “ Вже потрібен меч, від якого потім просто буде позбутися...-- 8.

  Віід ретельно перебирав зброю, але, як виявилося, МЧІ вже розібрали собі все більш-менш хороші клинки.

  Вікід ретельно зважав на параметри зброї, бо не міг ні з чим залишатися. Він звертав увагу на всі дрібниці: ціна при перепродажі, популярність у гравців, зовнішній вигляд, корисні в бою параметри.

  “Головне, не поспішайте. Тільки нещодавно в супермаркеті я купив по дурості сіль, переплавивши цілих двадцять центів. Таке більше не повинно повторитися 14.

  Він дуже шкодував за тим, що купував імупульзійну крамницю.

  Тому Вікід, неквапно працюючи, ретельно аналізував зброю. У результаті він виявив, що є власним списом червоного кольору.

  - О, що це? Ідентифікація!

  Спис Паскрана!

  “Де-то я вже чув це ім'я 14.

  Коп'є лицаря Паскрана - унікальний предмет, єдиний у світі.

  Віід згадав.

  “Точно. Я бачив його на сайті темного геймера̄.

  Цей предмет шукав покупець діамантового класу.

  “ Я вважаю, що його купівля дорівнювала двом тисячам доларів.

  Віід зітхнув, але все ж вирішив не брати копійки. Єдине, чого він навчився - фехтування. Звичайно, він міг би використовувати копію завдяки кузнічному навантаженню, але тоді довелося б боротися при відсутності бонусів майстерності.

  “ Я краще візьму щось інше. Найкращий мені і в той же час з можливістю прибуткової перепродуктивності."

  Для темного геймера можливість продати предмет була настільки ж важливою, як і ті, що в ньому.

  Відкинувши копальню, Віід став головним чином вивчати клинки, як раптом йому на очі потрапив досить старий меч.

  - Хм, і що він робить у скарбниці? Ідентифікація!

  Меч лицаря Колдріма!

  Він сильно постраждав і виглядав неправо.

  “ Коли міцність впала, то справжній Урон не перевірив.

  Тепер же, якщо дивитися на урони, зброя підходила новакам п'ятидесятого рівня. І повірити в те, що цей предмет унікальний, мало хто зміг би! Але Вікід не міг контролювати рівень, і він вирішив, що має більше потенціал ніж здавалося.

  - І в багнюці можна знайти перлину. У такого клинка Урон має бути хорошим.

  Щоб з’ясувати правду, Віду мусив зробити важкий вибір.

  Відремонтувати меч і привести його до початкового стану!

  Міфріл було жахливо шкода, але результат міг окупити всі втрати.

  - Не можна впустити цінний шанс. Доведеться перевіряти прямо тут.

  І Віід розвів вогонь у своєму міні-горні.

  Після двох годин поступового роздування полум’я він поклав туди меч Кольдріма. Однак зійшла лише іржа, а нерівне і безшумне мечове дерево було зовсім пошкодоване.

  - Ну, так і є... Унікальний високорівневий предмет!

  Минуло ще сім годин.

  Ті з друзів, хто спочатку наглядав за роботою Вііда, були скучані і покинули скарбницю. Тільки вампіри, сонливо позіхаючи спостерігали за подіями. Коли Віід тільки запалив вогонь, вони на хвилину напружилися, але зрозуміли, що це для ремонту і нічого не загрожує, не стали його зупиняти.

  Віід все продовжував розпалювати вогонь.

  Вікід постійно роздув вогонь, підсмажив у горні батат і зміцнився.

  Майже в кінці доби полум’я стало блакитного кольору. І все одно старий меч так і не нажарився.

  - Гм-хм.

  Віада була непохитною. Жадібність не дозволяла викинути меч. А гордість вимагала виконати до кінця свою першу роботу! Хіба ж тоді Віід не був джерелом безмежної сили?

  - Гаразд, значить все тільки починається. Я можу виходити з гри, спати по двадцять хвилин і знову братися за роботу. Принаймні, місяць протримаюся.

  Все одно, Віяда була дуже злою на клинок. Отже, така трата часу й сил тепер нічого не означала.

  Через два з половиною дні роботи колір полум’я став повністю білим, і Віід вирішив спробувати ще раз.

  Пш-ши-ш!

  Цього разу метал відповів.

  Коли було просто ремонтовано, то зазвичай можна було відшліфувати лезо видовженим каменем. Але цього разу зброя була настільки пошкоджена, що Віід фактично виплачував її знову.

  А оскільки перед ним був унікальний предмет для чотирьохсотих рівнів, справа була зовсім непростою.

  Бах-бум-бах!

  З силою стукав молотком Віід, відтворюючи меч. Кожного разу, коли охолола, він додавав усі нові шматочки видобутого на полюванні міфрілу. Завдяки ремонті, який зайняв шість годин, він зміг повернути своє попереднє здоров’я.

  - Ідентифікація!

  Чудові параметри і Урон.

  Клинок показував вражаючі ефекти, подібно як і підготувала гармату славного лицаря Кольдріма.

  - Так!

  Віід більше не думав про це, тому схопив демонічний меч.

  У нього на душі було як ніколи легко, адже він разом з видатною зброєю у нагороду за завдання рівня » (АФара).

  “ Мабуть, варто заскочити в Калламор за якоюсь нагородою 4.

  Він відчув себе лихварем, який законно почистив будинок боржника і залишив скарбницю у чудовому настрої.

*

  Після відходу гостей у скарбниці вампірів знову запанувала тиша.

  На підлозі залишились десятки клинків, так і ніхто з присутніх. Зовнішні, невразливі і навіть жахливі речі, вони нікого не зацікавили.

  Тож лише після метушні вони запилювали свій пил.

  Хіба не знайдеться господар, який може мене взяти?

  Як не дивно, але це обмірковували меч. Его, меч з розумом!

  Зазвичай предмети, які мають одну особливу властивість, називали магічними. Те ж, що мали деякі властивості або якісь видатні особливості, носили звання рідкісних. Наступними ранками були унікальні, що існували в єдиному примірникі по цілому світі.

  Але навіть як унікальні предмети могли відрізнятись від неба й землі. Адже костур в руках старійшини гоблінів і паличок у руках верховного мага будь-якого королівства - це дві абсолютно різних зброї як за властивостями, так і за параметрами.

  І серед таких рідкісних речей, Еґо меч ставився до найвищих.

  По-перше, він пам'ятав всі минулі з його участю битви. Отже, знову побачивши відомого монстра, пан міг порадити господареві його вразливі місця або навіть скористатися найбільш руйнівною для цього ворога магією.

  По-друге, він мав обмеження: тільки для п'ятсот двадцятого або вищого рівня! І поки що жодна людина у світі не могла б скористатися нею. Але важливішим є те, що цей меч сам вибирав свого господаря відповідно до певних вимог.

  Вікід не підходив за цим вимогам, тому і розгледіти в мечі щось цінніше звичайної залізниці не зміг.

  Меч найвищої категорії серед усього, що знаходиться в скарбниці вампірів зброї так і залишився лежати у темряві без господаря.

*

  Програма “Відбола, яка так амбіційно готувалася до КМС Медія.

  Розмова про тих, хто з’явився у селі Сейлун, спочатку розбурхувала інтерес телеглядачів. Нові пригоди, які не можна побачити на Версальському континенті, зібрали перед екранами людей. Але потім...

  - У цьому немає ніякого проку.

  - Хіба що дивитися, потрапити туди ми все одно не зможемо.

  Передача про Північний континент все ще була дуже популярною. Натовпи гравців подорожували по ніким не освоєнням, потрапляючи у нові ситуації. Навіть таке, що мало статися тільки поселитися як монстри й прирівнювали все до землі.

  Тут постійно виконувалися завдання, згідно з результатами яких складались нові байки.

  Рейтинг новинної програми, присвяченої тільки північному континенту, вже досяг шістнадцяти відсотків!

  У порівнянні з ним перші видання « Віід » містили в собі мізерні два - чотири відсотки. Основною причиною занепаду інтересу до королівства вампірів стало відсутність можливості туди потрапити, не будучи учасником пов'язаного з вамипилями завдання.

  - Дурниці!

  - Ідіоти та жмоти.

  - Та ви подивіться, що робиш! Ха-ха!

  - Одна людина з'їдає порцію для десятерих.

  На сайті телепрограми « Віід >> » були присутні лише критики. Здебільшого це було викликано простим поводженням МЕЧів, які розважали не гірше акторів комедійних серіалів. Люди раділи, коли багато їжі пропадає в їхніх ненасичених шлунках або як був “впаренто дешевий мигтай під виглядом супу черепах. Все це забавляло.

  Маленький рейтинг зберігся і після виходу третього випуску. Передача виявилася в тройці найгірших у гілці відвідуваності КМС Медіа.

  Для тих, хто мав відношення до програми “Відітер персоналу відділів режисури і планування довелося спільно написати доповідіні

  Так виглядала роз’яснена записка звичайного режисера.

  На противагу цьому начальник Кана мав деякі відмінності.

  По ній можна було зрозуміти, що Кан і директор були в досить дружніх стосунках.

  Усе це принесло добрі результати. Але директор, будучи запеклим фанатом Віди, не переймався провальним рейтингом.

  - І мавпа може впасти з дерева, так що помилки трапляються.

  Щодо передачі в компанії вже не мали особливих надій, як це було на самому початку. Але коли завдання в селі Сейлун наближалося до кінця, рейтинги зросли до п’яти з половиною відсотків.

  У зв’язку з тим, що заготівля « Мейдей », досягнення Вііда в кузнічному та кравцястому майстерстві й кулінарії стали помітними і рейтинги повільно поповзли вгору. Не менш важлива роль відіграла і бажання телеглядачів нарешті побачити столицю королівства вампірів.

  Тим часом всі в операторській від відділу планування до режисерів-постановників стежили за завершенням завдання рівня складності » (Від, який виконував у Тдум.

  Учасники загони, яких все ще вважали ненадійними складачами чудес, виявили непохитну волю у боротьбі та витривалості.

  А в день завершення завдання у телекомупанії навіть організували корпоратив.

  - Ура!

  - Завдяки цьому ми тепер можемо бути спокійні.

  - Господи, хто б знав, що стежити за виконанням завдання в реальному часі буде так хвилюючо.

  Важкий тягар звалився з плечей співробітників, які відповідали за вихід програми. Уперше за довгий час їхні обличчя відвідали посмішки.

  Звичайно, поточні рейтинги передачі були нижчі за плінтус. І реклама на даний час не продавалася. План, за яким кожен номер мав тривати дві години, також змінив, пофарбувавши до години на тиждень.

  Однак майбутні трансляційні передачі вже лежали в телестудії. І якщо в передачі покажуть ті битви, які навіть у телекомупанії вважалися неможливими, рейтинги просто будуть зобов'язані злетіти.

*

  Тодум, столиця королівства вампірів.

  На відміну від Сейлун, де жили вампіри, що насолоджувалися дозвіллям, це було розкішне і метушливе місто.

  Тут було все: і короткострокові курси чорної магії, і лавка по продажу підземних реліквій, та ринок свіжої крові, де завжди можна підкріпитися. Там було багато різних лавок, які підходили особливо вампірів.

  - Продаю зламане крило єдинорога.

  - Є роги пегасів.

  - Свіжа кров барана. Саме те, що потрібно вашому вампірнику.

  Торговці-вампіри, закутані в чорні манто, так зарозуміло вели торгівлю, що насолоджуватися ними можна було нескінченно.

  Після вивчення ринкових цін очі Манауе загорілися.

  - Дивовижно низькі ціни на матеріали і предмети.

  Час від закінчення битви з пегасами і єдинорогами пройшло зовсім небагато, так що різні предмети, які залишилися після смерті цих монстрів майже нічого не коштували. У той же час коштовні камені, предмети мистецтва і ручні вироби йшли просто втридорога.

  Манауе підійшов до продавця і витягнув килими, хутро та коштовні камені.

  - Ти хочеш все це продати? Вампірів, полювання до дорогоцінних каменів тут, як мишей в печерах. Хм-м, а якщо вже ти з тих хто бився в ім'я нашого Тодума, так і куплю все завищеною ціною.

  Манауе, заклавши угоду, позбувся усіх предметів, які він мав. Звичайно, він мав великий прибуток і набив обезводнення матеріалами та безробітними речами, заздалегідь підготувавшись до подорожі.

  Для торговця це був дійсно шалено щасливий момент.

  - Аха-ха-хо!

  Він також радів, що Манауе був дуже веселий. Все тому, що після повернення в Мору його друг повинен буде заплатити податок у казну міста.

  “ У Мораті, мабуть, вже було багато грошей, виплачених іншими торговцями та мандрівниками.

  Віід вже подумки потирав руки в очікуванні дня, коли повернеться.

  А тим часом у Тодумі їх чекало багато завдань. Після повернення вампірів вулиці міста переповнилися натовпом людей, і практично у кожного з них можна було легко отримати завдання, починаючи від легких, складності F, та закінчуючи складні, рівня В.

  Тодум став золотим містом, яке ніколи не досягло своїх призначень.

  - Ой, люди, які билися разом з нами! Знаєте, в ці дні на сході відбувається щось дивне. Можливо, щось сталося, поки ми перебували у сні? Було б чудово, якби ви це з'ясували.

  Потрібно було всього пару покинутих фраз, і друзі з легкістю ставали власниками завдань С або В! Задачі, які належали тільки їм, адже жодні інші гравці в Тодум потрапити не могли!

  - Звичайно, ми дізнаємося, в чому справа!

  Пейл з компанією і МЕЧі відразу прийняли завдання. Вікід теж на мить задумався, щоб виконати своє завдання.

  - Покладіться на нас, ми все з'ясуємо і повернемося.

  Але вампір від'єднав голову.

  - А ось тобі не можна.

  - Що?

  Віід на деякий час впав у ступор.

  Звичайно, часто завдання не видавали через брак хвали або низького рівня, але тоді Пейл, Зефі і МЕЧі також отримали б відмову...

  - Для тебе у мене є особливе завдання.

  Очі Віди відразу спалахнули.

  - Ох. Це важливе завдання?

  - Ще б! Найважливіше на світі.

  З усіх присутніх вампір вибрав саме Віда. А це означало, що він отримає особливе і унікальне завдання. Заздрість переповнила особу друзів.

  - Це ж Віід.

  - Від нас відрізняється... Щось у ньому є адже.

  Такі розмови навіть почали бентежити Віду. Але це не перешкодило йому посміхатися своєю фірмовою посмішкою і серйозним голосом запитати у вампіра:

  - В які пригоди мені доведеться пуститися? Хоч би якою важкою чи самотньою була моя робота, я зроблю її на совість і покладаюся на мене.

  - Пригоди? Нет-нет, нет. Як ти і сам чудово знаєш, у минулій битві наше рідне місто було серйозно зруйновано. Кам’яні вивалення на вулицях та скульптури у твердинях сильно пошкоджені.

  - ...

  Тільки - но вампір почав говорити про скульптурні скульптури, як він сильно занепокоївся. На жаль, погані передчуття підтвердилися.

  - Те ж саме сталося з статуями дитини, яка тримає яблуко, яке я так берег. Мій улюблений шедевр, яким я милувався щоразу, прокинувшись, зруйнований... Тому прошу, відремонтуй її, ти ж скульптор. Тобі це під силу?

  Дзинь!

  - ...

  Віід втратив дар мови.

  У школі він отримав завдання, якого ніколи не хотів!

  Вампір же продовжив вже серйозним тоном:

  - Я знаю тебе як людину, яка вник у секрети скульптурної майстерності і досягла вражаючих висот. А цього просто неможливо досягти, якщо не любов до скульптур. То хіба ти відмовишся від мого скромного прохання?

  Звичайно, віду хотів відмовитися.

  - Прошу вибачення. Мистецтво - це пристрасть і піднесення. Я не можу допомогти вам, бо моя голова забита думками про нові творіння.

  Якщо б у Тодумі не було ніяких інших завдань, Віїд може і взявся допомогти вампіру Метсону. Але зараз йому відверто не хотілося братися за щось на зразок ремонту скульптури, залишаючи завдання з великими нагородами, яких було ставки.

  Звичайно, він міг би виконати будь - яку роботу, якщо б у нагороду викрили хороші гроші, але вкатувати зараз заради трьох пір’я єдинорога було дуже боляче.

  Вампір здавався розчарованим.

  - Правда? Схоже, я в тобі помилився.

  Тоді Віід, кілька секунд крадькома поспостерігавши за ним і сказав:

  - Можливо, замість ремонту скульптури я зможу допомогти вам з'ясувати, що сталося на сході!

  Але вампір знову мотав головою.

  - Тобі не можна.

  Завдання, яке отримали всі його товариші, знову зникло.

  - Я не можу доручити таку справу людині, яка не здатна відремонтувати статую.

  - ...

  Здавалося, що Вікід потрапив у безвихідь. І поки він обмірковував, натягнуті усміхаючись, що ж робити далі, його друзі схопилися за животи.

  - Хі-хі-хи.

  - Ой, не можу! Умри.

  - Взагалі, прикол. Я думав, що Віід завжди бере участь у грандіозних завданнях. А буває й так як і раніше.

  Зефі, Манауе, Ірен, Мейрон, Хварен і Сечві сміялися.

  Війд добре пам’ятав насмішників, щоб потім помститися.

  Але поки що завдання було на першому місці.

  - Чесно кажучи, шановний Метсон, я зараз подумав, і мені захотілося відремонтувати статую дитини, яка тримає яблуко.

  Вампір на ці слова зреагував дещо різкіше.

  - Ти ж щойно казав, що відмовляєшся ремонтувати скульптуру? А тепер раптом взяв і передумав?

  - Так, так. Але хіба вам, шановний Метсон, не потрібно повертатися до роботи, яку ви так старанно зберігали? Для нових створінь завжди знайдеться час. Тепер мені стало дуже цікаво побачити цю скульптуру, що ви, безсумнівно, обізнаний в мистецтві, так високо цінували.

  Вампір поперхнувся.

  - Кхм-гxм. Все ж такому видатному скульптору, як ти, займатися такими дрібничками...

  - Хіба у світі мистецтва можна сказати, що дрібниці, а що ні? Я дуже ціную всі свої роботи. Ні, навіть більше цього: вони приносять красу і безцінне віддзеркалення.

  - Ну, тоді мені легше. То ти все ж відремонтуєш мою статую?

  - Це те, що я зараз бажаю всім серцем.

  МЕЧІ з загону Пейла вирушили на дослідження Сходу.

  Вікід ж налаштовувався на виконання нав’язаного завдання.

  “ Зараз швиденько все зроблю, візьму друге і догоню!"

  Видовище скульптур було сильно пошкоджене. Не вистачало цілого куска на шиї, від яблука взагалі залишилася тільки половинка, наче другу частину хтось з жадібністю відкусился. На ногах і тілі було багато дрібних тріщин та маленьких зколів, які призвели до падіння будівлі.

  - Ну-у, шию можна відновити... Єдине, для хлопчика у нього надто велика голова, так що її потрібно посилити. Яблуко варто повністю змінити. Так-с, години три, і я все закінчу.

  Передаю оцінку фронту робіт Віід зробив миттєво.

  Спершу він почав змішувати, наче тісто, закріплений. Він використовувався для склеювання речей, зокрема каменів, одним з найпрогресивніших товарів у будівельних або скульпторських лавках. У тодумі також було місце, де його продавали. А якби таке і не існувало, можна було б добути на природі.

  Вікід не мав досвіду склеєння деталей, оскільки при створенні скульптур практично не допускав неможливої неприємності. Він також не використовував його, оскільки в лавках одне відро приклеїтеля продавалося за два срібні монети! Ну, і нарешті було обмеження за вагою, який міг витримати прикріпювач. Тому Вікід, хоч і ніколи не користувався, розумів способи його застосування.

  - Для початку слід правильно виставити голову.

  Віід забив цвях у відсутнє на шиї місце. З боку здавалося, що він вчинив злочин! Але на практиці це було необхідно для ремонту статуетки.

  Справді, коли Союн Віід створював скульптуру, то відчував постійну провинність, подібну до злочину. Почуття вини, яке особливо виявляло під час формування дівчини.

  Звичайно, коли скульптура завершена, вона відкрита, прекрасна і незрівнянна. Але під час роботи скульптора виглядає ненормальним захопленням об'єктом створення.

  Для того, щоб до дрібниць передати чиюсь фігуру, потрібно глибоке вивчення кожної риси людини. Під час роботи скульптору доводиться створювати такі груди, щоб її хотілося погладити руками.

  І це була причина того, що багато скульпторів або художників намагалися працювати на самоті там, де ніхто не зможе втягнутися у статевий процес творення.

  Вікід теж не був морально чистий в цьому плані. При вянні обличчя Союн він робив особливий упор на губи. А коли вирізав груди або ягодиці, його обличчя постійно заливав яскравий рум’янець.

  Отже, у виготовленні скульптури були дуже приємні моменти!

  Вікід же, не варто це забувати, був чоловіком.

  - Так, тут все готово.

  Після того як цвяхи забили, Віід промазав усе це і повернув голову на місце. Тепер тулуб і голову з'єднав цвях, так що знову без видимих причин нічого не повинно було розбитися.

  - Треба б швидше закінчити з рештою.

  Яблуко, яке тримав хлопчик, Віід замінив схожий. Тому що при використанні закріпювача приховати тріщину вже не вийшло б.

  Незначні пошкодження на ногах і тілі він акуратно заповнив та розстроїв зап’ясток. І на цьому закінчив ремонт.

  Спочатку Віід збирався зробити все швидко, але його характер був таким, що якщо вже він за щось взявся, то поки не доведе до кінця, заспокоїтися не зможе.

  Вампір був дуже задоволений, побачивши перед собою відремонтовану статую.

  - Люди! Все-таки у вас є приховані можливості, недоступні нам, вампірам.

  Віід відразу отримав в руки винагороду у вигляді трьох пір'їн єдинорога.

  От тепер-то перед Відом не залишилося ніяких перешкод для отримання завдання! Тож, запакувавши інструменти, він уже збирався звернутися до Метсона, як шлях йому перешкодили вампіри. І не один чи два - сотні вампірів зібралися навколо нього!

  - У нас вдома є потрібна скульптура. Ти повинен допомогти нам, людина. У нагороду я дам тобі п'ятнадцять золотих!

  - Ти зможеш відновити розколочений пам'ятник? Робота важка, але якщо тобі вдасться, то...

  - Барельєфи, висічені на нашій твердій стіні, поруйновані. Ходімо швидше, потрібно відремонтувати їх!

  Ті, що зібралися навколо Віїда вампіри завалювали його все нові й нові призначення.

  Обличчя Віда набуло сумного вислову. Вампіри більше не давали своїм домашнім бойових доручень, яких він так хотів. І ще, Метсон, чия робота він виконав, знову включив стару пластинку.

  - Мої співплемінники дуже потребують твоєї майстерності. Покажи їм свою силу! Завдяки твоїй допомозі скульптури Тодума знову засяють величністю!

  Метсон не залишив Війду жодного вибору, і йому довелося взятися за ремонт скульптур.

  Кількість завдань, які видавали вампіри вже перевалила за сотню.

  “ Якщо я не виконаю їх, то не зможу дістатися до прибуткових завдань..."

  І Віід взявся за роботу.

  Першого дня він відремонтував вісім статуй.

  Віід старанно впорядкував вигляд, а іноді навіть поправив співвідношення пропорцій. Але незважаючи на те, що пошкоджень було багато, і працювати доводилось довго, все це були завдання рівня F.

  З другого дня рівень складності зріс.

  У деяких місцях ремонтували кілька об’єктів, кожен з яких був створений зі свого матеріалу. Особливо важко для Віїда було ремонтувати дерев’яні роботи в завданнях, які виконував Е.

  - Це буде простіше зробити знову.

  Вікід ретельно відбирав уламки скульптур, а решта виробляла на місці. У цьому йому, звичайно ж, допомагали скульптури і Ремесло. Але найбільше підмога стала природним спостерігачем.

  За час розвідки Тодума, та й бойового бою він хоча б по разу бачив майже всі скульптури в цілому стані. І якщо його друзі йшли повз, вважаючи всі ці роботи шаблонними поробами, то Віід, який мав професію скульптора, ретельно вивчав кожну з робіт.

  “ Ви можете запам’ятати кожну деталь, щоб потім заробляти на хліб.

  Віід зубрил особливості скульптур заради створення копій! І ось тепер ця пам'ять виявилася великою допомогою для відновлення улюблених робіт вампірів.

  Провівши в такому темпі ще три дні, Віїд виконав двадцять дев’ять завдань рівня складності Е. Але слава і нагороди не були такі вже й погані.

  - Попереду ще багато скульптур, які потребують мого ремонту...

  Вікід, з коломи під очима, зміцнявся у своєму намірі.

  Кількість пошкоджених у Тдумі скульптур була таким, що навіть крокуючи по вулиці можна було легко спотикнутися про розкидані тут і там осколки.

  Віід не міг виконувати бойових завдань, які були видобуто за винагороду та прокачку рівня, але мав навколо сотні скульпторських обов’язків. І, відновлюючи роботу, він, нехай і трохи, підвищив Славу та навички.

  Загалом, якщо взяти до уваги цю ситуацію позитивно, то те що відбувається стає мрією для будь-якого скульптора

*

  Вже місяць Вікід був прив’язаний до відновлюваної праці в Тодумі.

  Скульптури, скульптури, статуї... Їх ремонт був потрібен всюди!

  Звичайні гравці-скульптори виконували б завдання не поспішаючи, але Віід так не міг.

  “ Треба негайно покінчити з усім і, нарешті, перейти на війну 14.

  Нагорода за ремонт скульптур так і залишилась на попередньому рівні, що інколи доводилось працювати просто адскі. Але Вікід не знеохотився і робив свою справу якомога більш ефективно, намагаючись уникнути найменшої тріщинки у ремонтуванні.

  Він фарбував місця, де відбирали барвник. У тих випадках, коли скульптуру було неможливо відновити, виготовляли таку ж з пам'яті.

  Кожна з реконструйованих скульптур була витвором мистецтва! У кожній з них була справжня особистість скульптора, який творив її. Однак стародавні твори мистецтва мали історичну цінність, тому їх заміна іноді не була мудрим рішенням і доводилося використовувати пристосувач.

  Все ж, хоча робота була монотонною і складною, Вікід вже встиг втягнутися й навіть здобути інтерес.

  - Це стане для мене чудовим досвідом.

  У минулому Віід, щоб створити свої роботи, брав за основу вигляду своїх монстрів або людей. Він не мав вчителя, тому йшов своїм унікальним шляхом самовираження, в основі якого була максимальна передача деталей з використанням Ремеслу!

  Але зараз, відновлюючи скульптури інших майстрів, він зміг дізнатися і дещо нове.

  - Так-с, виявляється, можна виготовити і так ...

  Вікід не відразу здогадався, що у реконструйованих скульптур були свої тематики. Наприклад, багато дівчат були створені подібними до землі, неба і сонця. А коли жінки передавали жіночу чарівність, до них додавалася особливість якогось предмета.

  Багато творів підкоряли своєю витонченістю і красою!

  Щоразу, коли Вікід відновив ці роботи, він мав досвід не тільки у навичках, але й в розумінні нових принципів створення скульптур.

  Звичайно, досвід не йде в жодне порівняння з виготовленням нової краси чи Грандіозної скульптури, але він все одно трохи копіюється.

  Скульптурне мистецтво і Ремесло біля Віда досягли четвертого найвищого рівня! Досвід у цих навичках досяг 50 4 і 40 відсотків.

  Звичайно, якщо раніше, на початку того часу, коли я почав займатися скульптурною майстерністю, досвід йшов з шаленою швидкістю, то зараз кожен відсоток давався дуже важко.

  - А може, на вищих рівнях Скульптурна майстерність і Ремесло комбінуються ще з чимось?

  Це єдине, що Віід міг припустити. А тим часом навіть на найвищих рівнях Ремесло було досить важко створити величні скульптури.

  У Королівській дорозі поки ще нікому не вдалося пройти цей кордон і стати Майстром Ремесел! А для виготовлення скульптур, використання виробничих навичок і навіть у битві вплив Ремесла був просто величезним.

  - Якщо стати хоча б майстром Ремеслу, то, принаймні, я порівняюся з володарями бойових класів.

  Вікід одразу ж отримав більший бонус до урону, ніж мали гравці бойових класів. Хоча ті самі лицарі та воїни, коли вибирали спеціалізацію, тривалість життя і Урон значно збільшувалися. Достатньо поглянути на ті ж MILA, рівень яких хоч і був низок, але боєздатність вже була колосальна.

  Вікід теж не був слабаком, але прогрес його бойових здібностей не йшов ні в яке порівняння з МЕЧами. І це тому, що він отримував додаткові окуляри характеристик при створенні великих скульптур.

  Навіть тепер він заздрив можливостям МІЛЬЙОХ - РІЗНОСТІ, РОБОТІ та Життю.

  - Техніка оживлення скульптур, що розсіює ножа, руйнування скульптури та трансформація. Я так само не поступаюся братам, але...

  Врешті-решт, значна частина бойових здібностей Віяда мала відношення до скульптурної майстерності.

  І було дуже важливо розуміти специфіку вибраного класу для подальшого правильного розвитку.

  Віід, як ніхто інший, оптимально розвивав свого різномастного героя, повністю підлаштовуючись до всіх наявних особливостей. І тільки завдяки цьому йому було важко знайти серед гравців гідного противника у схожому діапазоні рівнів.

  Завдяки тому, що він навчився рибалити, його життя і здоров’я були чудовими. До того ж, якщо додати такі ремісні навики, як шліфування зброї, чищення обладунків і гортань одягу, то за загальною силою його вже не можна було назвати просто скульптором.

  - Потрібно ще більше досвіду. Час створити щось унікальне і в нових битвах брати участь. Я зможу стати майстром Ремеслу, тільки здобуваючи якомога більше унікальних досвіду в різних навичках і технологіях.

  Що тепер особливо потішало Віїда, так це зростання вміння “Порозуміння скульптур." В якусь мить, після ремонту трьохсот скульптур, це вміння досяг сьомого середнього рівня.

  І тепер, здається, варто було зробити ще щось і він досягне вищого. А якщо це станеться, Віід зможе перевтілюватися в ще великих монстрів, таких, які не обрізались і у мріях.

  - Гігант Віід! Звучить зовсім непогано!

  Він усміхнувся і швидко ремонтував ще одну скульптуру. Якщо ви правильно користуєтесь технікою трансформації, то можете усунути всі недоліки класу Скульптора.

  - Чві-хі-хи! - голосно розсміявся Віід, згадавши час сильного і не знаючого на своєму шляху перешкод орка Каричі.

  Проте поряд з вамипіром не було нічого іншого, як спостерігати за ним.

  - У нього зовсім поїхав дах.

  - Він ненормальний.

  - Ні в якому разі не можна пити кров цієї людини.

  Протягом двох з половиною місяців, за часу Версальського континенту, Віїд ремонтував різні скульптури, барельєфи та пам’ятники.

  І кожного разу, коли МЧІ або учасники загону Пейла поверталися назад в Тодум, вони були здивовані не тільки тим, що було.

  Зруйновані скульптури поступово перетворилися на цілі. І це було настільки дивовижно, що ніхто з них не міг приховати своїх емоцій, коли побачив зусилля Вііда.

  У якийсь момент Пейл навіть почав відчувати благоговіння:

  - Він не людина. Точно не людина! Як взагалі можна так працювати? Не так давно я думав, що зупинити ремонт такої кількості скульптур неможливо...

  Але Хварен спалахнула.

  - Чоловік, який не зупиняється ні перед чим і повністю занурюється в будь-яку справу, гідний захоплення.

  У віці 10 років у Віїда зародилась впертість і сила волі. У той важливий період, коли зароджуються перші погляди на цінність життя!

  Віід навчився жити під жорстоким тиском кредиторів.

  Гроші!

  Злоба!

  Впертість!

  Без цих трьох речей уявити Віда вже неможливо.

  Під кінець ремонту, який затягнувся більше ніж на два з половиною місяці, Віід відремонтував усі скульптури в Тодумі.

  У що не вірилося ніяк.

  Найважче завдання реставрації мало рівень складності В! Отже, тепер досвід у мистецтві і Ремеслі перевалив за половину четвертого класу. У той же час вміння розуміти скульптур досяг середніх дев’яти.

  З моменту, коли досвід у скульптурному мистецтві подолав половину рівня, Віду почали чути містичні голоси.

  - Зроби мою статую.

  - Я хочу, щоб мене бачив весь світ.

  - Ти точно зможеш це зробити.

  - Знайди у собі сили. Знайди сили!

  Віід ловив подібні слухові галюцинації при кожній роботі над скульптурами.

  І це був не один голос, а кілька різних містичних звуків!

  - Вампіри, чи що, приколюються?

  У такі моменти Віід ставав дреганим і озирався з боку, але нікого поруч не було. Хоча вампіри, особливо їхня здатність непомітно пересуватися вночі, були більш похвальною.

  Отже, заклопотані сумнівами, Віід навіть взяв наступне завдання на площі, де звітливо переглядалися всі чотири сторони.

  - Мою... Зроби мою статую.

  Здавалося, що містичний голос був десь зовсім поруч.

  - Будь ласка. Мене. Створюй мене.

  Війд пронизливо дивився по сторонах, але нікого не знайшов. Та й взагалі, вампіри мали звичку вдень спати, так що і причина тут бродити у них не було.

  У той же час голос чувся зовсім поруч, як ніби хтось нашптував на вухо. Іноді навіть лунали загрозливі голоси.

  - А ну-ка, швидко зроби мою скульптуру! А то я всіх поріжу! Всіх уб'ю!

  - Хочеш знайти силу? Тоді створюй мою скульптуру. Кы-кхи-Кахы. Ви можете перетворити цей світ у пекло своєю майстерністю.

  - Вияви гнів. Розердись. Відомість усього, що тебе мучила.

  Іноді чувся сухий і сумний чоловічий голос.

  Десятки різних голосів доносилися до його вух, відволікаючи від роботи.

  - І що ж ви просите приготувати?

  Але у відповідь знервована лише тиша. Вікід ж не мав жодного уявлення, що це за голоси і чого вони хочуть. Отже, він лише слухав їх постійні вперті, наче діти, прохаючи створення скульптур. Здавалося, що вони хотіли, аби Вікід сам створив їх такими, як їм би було потрібно.

  - Ось же!. Але у мене дійсно немає жодної ідеї.

  Так ні до чого і не прибувши, Віід взявся за творчість. Він робив скульптурну пару, чоловіка і жінку. Завдяки великій кількості відновлених робіт проникливість зросла, і він зміг виготовити Пречерню скульптуру.

  Але безособові голоси переповнилися розчаруванням.

  - Це не те!

  - Я зовсім не так виглядаю.

  - Я думав, ти великий скульптор.

  Після цього знову на якийсь час голосу зникали. Але потім, вартового тільки взятися за ремонт скульптур, вони знову починали на вухо. Прохаючи і благаючи створити їх скульптуру!

  Загалом з такими критичними коментарями Вііду довелося закінчувати ремонт всіх робіт. І в результаті за весь пекельний труд у нього зібралася купа непотрібних речей, які виклали вампірами як нагороди. Таких як лицарські мечі, рукавички, обладунки, сокири і протверезна звичайна дребедень.

  Проте, незважаючи на все це, Віід завершив роботу і тепер скульптор, який відновив усі скульптури Тодума, з гордістю стояв перед Пейлом та МЕЧами. Не зрозуміло чому, але останні при погляді на нього навіть відчували трохи незручності.

  “Прям імператор праці ♫.

  “Трудяга, благословенний Богом! ”

  Мейрон закивала, немов озаренна.

  - Віід з Земель Магії. Це не випадковість, на все є причина...

  Навіть коли виникала дуже складна і серйозна проблема, Вікід не здався, а почав працювати й поступово в день вирішував проблему. Отже, важка праця призвела до вирішення найскладніших ситуацій.

  З полегшенням у голосі Віїд сказав:

  - Все зроблено. Тепер я можу поїхати з вами.

  Але тут МЕЧІ почали відводити погляди в сторону, роблячи вигляд, що зайняті чимось іншим. А Пейл і товариші лише переглянулися між собою.

  “Пейл, скажи йому 14.

  “ Якщо замість мене скаже Хваренусі, то буде краще.

  “ Я зовсім не в усьому. Мені не хочеться бути заклейною Відомїхали.

  "І все ж таки, ми повинні пояснити......"

  Пом'явшись трохи, вперед все-таки вийшов Пейл.

  - Ти збираєшся на полювання?

  - Так. У мене все готово. Коли я прийшов до Тодума, то отримав нагороду за багато предметів та продуктів. Так що і для приготування, та для ремонту спорядження у мене все є. Можна йти полювати куди завгодно.

  За час перебування в місті Віід добре підготувався до бою. Але Пейл, ще трохи пом’якшившись, всього пару слів розбив усі його надії.

  - Прости, Виід. Але, по правді кажучи, все більш-менш нормальні завдання ми вже виконали ...

  - ....

  Обличчя Віда перекосилося. Це був найганебніший вираз з усіх, які до цього дня бачили Пейлу! Так що він поспішив внести роз'яснення:

  - Завдання зі складністю C і D повністю виконані. На кожному мисливському місці були повторювані завдання, і ми з легкістю пройшли їх.

  - Але ж повинні бути ще і завдання складністю В? - Повільно вимовив Виід.

  - І вони не склали праці: все успішно...

  - ...

  - Хоча, по правді була пара таких, які ми не змогли пройти.

  - Правда?

  Обличчя Віід відразу засяяло. Але Пейл вугрумо далі:

  - Так. Ми зустрічалися з людьми, які просто не могли їх узяти, оскільки те, що ми робили раніше, було розрізнено із умовами. А ще кілька виявилися надто небезпечними. У результаті загинуло багато МЕЧів, тож ми відступили і потім відмовилися.

  Поки Вікід займався ремонтом, Пейл та інші повністю занурилися у виконання завдання. Робота на вампірів виявилася трохи неприємною, але винагороди і отримані рівні дозволяли не звертати на це уваги. Якщо порівнювати просто полювання з виконанням завдань, то останнє можна було порівняти до мінімуму у два рази. Оскільки, крім досвіду за вбивство монстрів, учасники підрозділу мали досвід у роботі, Славі та цінні нагороди.

  Багато завдань виконувалися разом з вампірами!

  Хоча були й люди, які мусили працювати з малоосвіченими. Дивовижні створіння шукали нові підземелля-дома, щоб уникнути утиску від пробуджуючих вампірів, влада яких поширювалася на все нове і нові території.

  Для них загін знайшов безпечні землі. На додаток до цього Манауе отримав завдання на поставку припасів.

  Протягом минулих двох місяців у Тодумі було встановлено новий порядок. Вампіри повернули під свою владу більшість території. Невеликі люди розбіглися по далеких лісах і печерах.

  Майже всіх небезпечних монстрів загін знищив під час виконання завдань, встигши ще при цьому знаходити зниклих дітей і різні необхідні вампіром речі. Так що всі “смачні завдання, хоч би як дивно це звучало, дійсно встиг завершити команду...

  В залежності від обставин, завдання з'являлися нескінченно. І це був найбільший плюс Королівської дороги.

  Але в королівстві вампірів через зміну влади склалась така ситуація, що поки ще не сталося ніяких гучних подій. Тобто населення обживалося, створюючи доручення рівня F та E, які відповідають новачкам. А всі великі завдання дійсно закінчилися. Але їх і спочатку було небагато, тому що всі землі королівства вампірів не займали й сотой частини Версальського континенту.

  Вікід тихо сказав:

  - Отже, за той час, коли я займався ремонтом ви виконали всі хороші завдання...

  - Ну, так... Як би так. Але також і ти, Вікід, теж виконав багато завдань.

  У словах Пейла була своя правда. Оскільки Віід за виконання всіх завдань зміг отримати стільки Слави, що відновив дві треті з усіх втрат через знищення світлих істот і допомогу вампірам.

  Крім того, Віід добре прокачав скульптурну майстерність. Хоч за час роботи він так і не підвищив рівень навичок, отриманий досвід був досить важливим для вищої майстерності.

  І все ж Віід заздрив.

  - Як же так... Я добрався до Тодума, а в найпривабливіших пригодах так і не вчив...

  На такі сумні слова Пейл не знайшовся, що сказати. Як і всі інші.

  Адже саме Віід був тією людиною, завдяки якій всі вони потрапили сюди. І хоча за час звільнення Тодума кожен з них зазнав страждань, все ж завдяки йому вони виконали завдання складності А і набули багато досвіду.

  Але хоч би як зараз було боляче Вііду, ніхто вже не міг зробити нічого. За два з половиною місяці загін дійсно пройшов все скільки-небудь варті завдання в королівстві вампірів.

  По правді кажучи, Пейл дуже переживав за виконання цього завдання.

  Проте без завдань всім, у тому числі медієм, робити було б просто нічого. Тим більше ніхто не знав, коли закінчиться ремонт скульптур. З боку тих, що стояли на Віда, завдання видавалися невиконаними.

  Так що, виконавши парочку завдань, вони в якийсь момент втратили голову і вже не могли зупинитися.

  Оглянувшись по сторонах, Віід звернувся до другого:

  - Послухай, старший брат.

  - Да?

  - Здається, ваші ряди сильно порізали.

  - Це... Ну, загинули в основному під час боїв.

  На час закінчення битви з пегасами та єдинорогами у живих залишалося сто сімдесят чотири МЕЧа. Тепер, після виконання завдання, їхня кількість зменшилась і становила лише сто двох осіб!

  Не обманюючи, можна було сказати, що тут залишилися одні з найкращих навіть серед MIK. Найпопулярніші, досвідчені та сильніші чоловіки очолюють тих, хто пережив усе це.

  Але, подивившись на них, він одразу виніс рішення.

  “ У такій кількості шукати і виконувати складні завдання просто безглуздо.

  Звичайно, Тодум не таке вже велике королівство. Але завдяки здобутій славі і налагодженим стосункам Віі вдалося знайти щось важке та унікальне, яке зараз не доступне нікому.

  Мог, але не став, бо МЕЧей залишилося занадто мало.

  Без його перев’язування, заточки зброї, чистки озброєння та дії бранців були дуже важкими і вони зазнали великих втрат.

  “ Тоді на цьому і зупинимося. Якщо старші брати загинуть, то небезпека сильно знизиться. І тоді я не зможу піднятися в головне місце ... >

  Він вирішив подивитися на найвищу вежу Тодума, де недавно ремонтував скульптури.

  - Тоді наостанок ви допоможете мені в одній справі...

  Башта Героїїв, вибудована племенем хареїмів! Місце, яке, зі слів невідомого вампіра, є треничним залом середнього рівня.

  Все тіло Віада запило.

  Переодолавши треніровий зал початкового рівня, в який Віід піднявся після розриву з Діани у небесному місті Лавіасі, він зміг вивчити Львовий рев і підвищити Силу на п'ятдесят одиниць.

  “Людей, які пройшли базовий тренувальний зал приблизно 3800. Я пройшов 400-м зала. Але після цього багато хто мав зробити те ж саме.

  Дехто тільки - но об'єднався, подолав цей зал і отримав сучасний клас Магіне. Отже, Лавіас став загальнодоступним і тепер кількість людей, які пройшли начальство, дуже зросла.

  “ Та я не маю значення, скільки гравців пройшло на початку залу. Головне - це зал середнього рівня. Треба доганяти тих, хто пройшов його раніше мене--

  Проходження тренувального залу середнього рівня в Тодумі було саме по собі важким. Попереду були випробування, а у випадку смерті - все, кінець! Одиножди померли в Тодумі, повернутися сюди не можна. Отже, був лише один шанс!

  У Магії Віїд був Богом війни. Перемога за перемогою, в якийсь момент він став абсолютною істотою. І коли б'ється кров тодішнього героя, це нікуди не робиться.

  Віід сказав:

  - До того, як піднятися в Башню Героїв, потрібно дещо завершити.

  У його голосі відчувалася непохитність.

  - Для початку треба розібрати Башню трофеїв!

  - ....

  Величезна, як гора, скульптура з одного трофеїв! Він не міг просто так стояти, навіть коли втратив мед.

Глава 10. Башта Героїв

  Переповнений честолюбством Віід увійшов разом з МЕЧами в Башню Героїв!

  - Хм-м, люди! Як ви смієте ходити сюди без дозволу? - Холодно кинув одягнений в примітивну шкіряну одежу херувим.

  Його слова привернули цілу групу родичів, які зібралися навколо загону. Назовні вони походили на людей-здоровців, які добре заросли грубою вовною. У них були настільки сильні м’язи, що в будь - який момент їхні тіла могли лопнути. Безсумнівно, ці створіння ідеально підходили для боїв.

  Віід поспішно вийшов вперед, поки не натворили чогось.

  - Причина, по якій ми прийшли сюди - перевірити самих себе.

  Хераїми відразу ж зреагували.

  - Перевірити, говориш?

  - Це ж, знепритомнілі люди пройшли тренувальний зал початкового рівня?

  На першому поверсі вежі херуїми загальмували.

  Вікід поспішив уточнити:

  - Все вірно. Ми подолали зал початкового рівня і тепер прийшли сюди, в Башню Героїв, щоб перевірити нашу силу.

  Почувши ці слова, вперед вийшов найстарший хераїм.

  - А зовні знаходяться тисячі кажанів. Я і подумати не міг, що ви, люди, зможете їх всіх знищити, щоб пройти сюди.

  - ...

  Віід вирішив не говорити про те, що вони були з вамипірами впродовж останніх місяців “заробляли на них гроші ”. За останні короткий проміжок часу він вже зрозумів суть херуїмів.

  “ Гадаю, вони є інструктором цього залу. Крім того, фанатики люблять проливати піт.

  На його щастя, старий херуїм не почав розвивати підняту тему.

  - Я зрозумів ваші наміри. Я впевнений, що вам було важко пройти треновий зал початкового рівня. Але тут все інакше. Якщо ви хочете перевірити себе, будьте готові ризикувати своїм життям.

  Нам відомо, що заради надбання сили доводиться чимось жертвувати. Отже, ми сповнені рішучості бути готовими на все заради захисту беззахисних людей і встановлення справедливості в світі!

  З боку могло здаватися, що Віід - справжній лицар.

  Старий хераїм похитав головою.

  - Ну, це рішення повинно вловити. Слухайте... На першому поверсі вам потрібно буде навчитися терпіти. На другому - рухатися по дорозі, якою не хочеться. Ще простіше на третьому: треба вижити. Якщо ви зможете дійти до третього поверху, то порахуйте, що виклик Башне Героїв успішно переодягнувся.

  Але Віада не задовольняла такої радості. Йому не хотілося повертатися після досягнення третього поверху вежі.

  - Мені відомо, що є і четвертий поверх.

  - Четвертий треба подолати дещо... Ну, і тоді на п'ятому вас чекає легенда. Поки що зустрінетеся з натовпом безщасних монстрів, а там побачимо, докуда в результаті ви зможете дійти.

  І херуїми розійшлися в сторони, показуючи, що розмови закінчені, і загін тепер має достатньо інформації, щоб розібратися у подальшому самостійно.

*

  Пейл, Хварен, Зефі та інші не мали права підніматися в Башню Героїв.

  Але вони не хотіли упустити нагоди ознайомитися з пригодами в вежі, про яку вже так багато чули. Тому вони вирішили зібратися в офісі КМС Медіа. Адже в компанії була можливість дивитися відео, що надходить від Віада у реальному часі.

  Син Хемін зустріла їх по дорозі до кінозалу і завела в курс справи:

  - Вежі Героїв. Їх вибудовано всього 12 по всьому Версальському континенту. І одна з них, здається, вже хтось пройшов.

  Очі Кім Інн, відомого в грі під псевдонімом Ірен, загорілися цікавістю.

  - А звідки ти це знаєш?

  - Чесно кажучи, з континенту чутки.

  Будь-яка інформація про Вежі Героїв приховувалася гравцями за сімома печатками. Якщо хтось знаходив вежу на континенті, то знання ці зберігав і нікому, навіть друзям, не довіряв.

  Це була чиста монополія на інформацію! І навіть великі телекомупанії не могли отримати крихти істини.

  - Ходять чутки, що, пройшовши будь-яку з башт, ти можеш стати справжнім воїном. І я, тільки почувши її опис від вампірів, відразу ж зрозуміла, що вона одна з дванадцяти.

  Якось непомітно вони дійшли до кінозала. А там вже вівся транслювався показ подій, що розгортаються у Башнші Героїв.

*

  У стінах дуже похмурого підземелля Віід та МЧами прокладав собі шлях через величезний натовп кам’яних голеїв. Створені з каменю, ці створіння легко переносили рубальні рани мечів, які висікли з їхніх тіл лише яскраві іскри.

  Це було нелегко, але загін не міг і відступити. У той момент, коли останній з MIW Америки подолав поріг кімнати випробувань, вхід за ними закрився.

  - То значить, це і є випробування терпіння, - задумливо пробурмотів Вікід.

  Пробитися крізь ряди голих і знайти дорогу в мережі лабіринтів - таким було перше випробування Вежі Героїв. І виявилося, що це не просто. Големи прибували з усіх боків. Дехто навіть падав з стелі, намагаючись розчавити свою вагу. Крім того, члени загону мусили уникати різних пасток, які були подібні до схованих у стінах самострілів.

  Кожен наступний крок Віїда і МЕЧам доводилося відвойовувати у противників. Варто було вбити одного, як на його місце відразу ж вставав інший, а іноді - і одразу два.

  І ось, безупинно, бій тривав вже сім годин!

  Фізично все в загоні вже підугали, але боротися було дуже цікаво.

  “ Вони капають. І предмети з голема випадають добрі 14.

  Незалежно від того, наскільки великою була небезпека, Вікід прагнув заробити якомога більше грошей або стати ще хоча б трішки сильніше. І в якийсь момент він навіть увійшов у бій.

  - У-у-ву-о-а-А! - Рознісся по лабіринту його радісний поклик.

  - Вперед!

  - Уб'ємо всіх! - Задерли ті ж самі настрої.

  Вони не боялися смерті, бо невдачі тут не здавалася чимось ганебним. Обідним могло бути лише одне: не дати повністю викластися і підвести братів.

  Змітаючи големів і розглядаючи один за одним, МЕЧі під керівництвом Віїда в якийсь момент дісталися сходів, що веде на другий поверх.

  Від початку битви пройшло чотирнадцять годин.

*

  У кінозалі КМС Медіа зібрався натовп людей. У якийсь момент по студії пішли чутки, що Віід кинув виклик Башне Героїв, і працівники потихонечку заповнили все приміщення.

  Рейтинг телепрограми « Віід» все ще залишався низьким. Але, тому що в транслюваних зараз пригодих біля містечка Сейлун чогось особливого не відбувалося, зробити з цим у телекомпанії нічого не могли.

  На початку майже ніхто не відчував присутності Віяда. Він лише займався їжею, заточкою мечів, чисткою обладунків, перев’язуванням та іншими ремісниками. Ну, а в бою навіть без монтажу, побачити щось крім його командирських здібностей і змітаючих всіх на шляху атаки теж не виходило.

  І хоча це виглядало грандіозним, все ж не було дотягнуто до тих харизми та сили, які він демонстрував у старих роликах як правдивий Бог війни.

  МЕЧІ здавалися не більш ніж обжерами.

  “ Але цього разу все буде по-іншому.

  Співробітники телекомупанії переповнювали емоції.

  Однак через годину монотонних постійних боїв багато кінозалежних акторів засміялися.

  “ Діруться тільки з голими 4.

  “ Це так прикро, як боляче.

  МЧІ все ще билися і шукали виходу. І це при тому, що трансляція з Королівської дороги програвалася із четвертою швидкістю.

  Здавалося, що бій тепер буде йти нескінченно. Хоча глядачі бачили, що поступово зброя в руках воїнів стає все важчою.

  Але, як би там не було, в середині четвертого години загін все ж знайшов провідний на другий поверх сходи.

  І чомусь при погляді на неї у багатьох глядачів засяяло в грудях.

  Такі завдання, як правило, виконували з ґрунтовним підходом до справи. Спочатку гравці різних класів збирались на загону і готувалися. Коли вони прибули в підземний підземелля, першими йшли розвідники. І тільки потім слідом заходив основні сили, прикриваний магами і лучниками! Перед битвами, якщо це дозволяло обставини, змушувалися пастки на які потім заманив монстрів. Ну, і вже після всього цього, якщо існувала хоч незначна небезпека знищення учасників загону, в бій билися швидкі священики.

  Саме так билися всі великі гільдії.

  “ Я вже давно не бачив, щоб хтось так проходив підземелля 7.

  “ Вони просто замінюють непохитну віру, взаємну любов і наполегливість... ”

  “ У наш час вже не б’ються 4.

*

  Піднімаючись на другий поверх, Вііда та МЕЧі побачили стійку з пергаментними сувоями.

  Так виглядала стародавня позолочена книга навичок! Винагорода за ті випробування, що довелося пройти підрозділу на першому поверсі.

  Він одразу кинувся читати цю книжку.

  Цей підручник мав здатність безпосередньо захищати тіло.

  І, на відміну від чоловіків, які могли підняти щита, тимчасово збільшивши дух бойової сили, це вміння діє безпосередньо. Він мав великий вплив на мани, але замість того, щоб замінити знеславлення Левкости, Урон значно збільшував свої витрати.

  Тільки закінчивши читати опис, Віід вже знав, де він може стати в пригоді.

  “ В оточенні ворога. Там він точно повинен себе показати 4.

  Гравці інших класів при певній вдачі також могли навчитися захисний навички Vina, але для його використання їм довелося б відповідати всім жорстким вимогам. Загалом, вивчене Віідом Зажмурювання було як раз подібним прикладом!

  Здається, що навик кам'яного тіла не зовсім добре захищав від ударів дробячою зброєю або далеких атак, але все ж він міг стати в пригоді у багатьох ситуаціях. І, що важливіше - захисні навички з бонусами до урону зустрічалися дуже рідко.

  - Овоювання навички!

  Дзинь!

  Після того як Віід почав вчитися, він повільно пройшов вперед і досліджував місце наступного випробування.

  На відміну від першого поверху, на другому було світло. Більше того, світло просто осліпило очі. На землі танцювали яскраво-червоні язики полум'я, які і приховували десь вдалеку шлях до наступної сходи. А стеля висів настільки низько, що навіть чарівники не змогли б подолати весь шлях і знайти драбину без підсмаженого м’яса.

  - Так ось що означало "ідіть по дорозі, якою не хочеться". Кам'яна шкіра!

  Віїд активізував щойно вивчене вміння і сміливо ступив у вогонь.

  Якщо є просте і зрозуміле рішення, то немає нічого винаходити. Вікід не шукав складних шляхів, тому просто пішов вперед.

  З кожним кроком досвід ріс на один відсоток. Хоч уміння і було на першому рівні, така швидкість все одно вражала.

  Але навіть після використання кам’яного шкіри від вогню було видно жар. Крім того, кожен крок мав сильний біль, який ніколи не вщухав!

  Голови присутніх не покидали думки, що в будь - який момент тіло може висихнути і обгоріти до кісток. Випробовування другого поверху стало само по собі болючим через одних тільки жахливих фантазій.

  - Треба рухатися швидше. Тому що на третьому нас напевно чекає ще якась нагорода.

  Вік, який підігрівав пожадливість, швидко заходив уперед.

  МЕЧам не залишалося нічого іншого, як тільки наслідувати його приклад. Для них фізичний біль вже давно не був проблемою, у них більше хворіла душа.

  - У свої тридцять три я вже старий холостяк.

  - Варто тільки подумати про подругу, як руки і ноги перестають слухатися.

  - Такі дрібні випробування волі не ламають.

  З кожним новим кроком здоров’я швидко зменшилось, а стабілізація накопичувалась. Але завдяки навичку кам’яного шкіри вогонь міг витримати.

  Було дуже приємно спостерігати за швидким ростом навичок.

  - Так, так-так, - радів Віід, незважаючи на біль в тілі.

  Підвищення рівня виправдовувало все, навіть постійне відчуття болю. Інші гравці, можливо, здалися б або просто не пішли по подібній дорозі, але вони - не Віід. Він не збирався втрачати і крапельки досвіду.

  Через деякий час загін виявив сходи, що ведуть на третій поверх.

  Але перед тим, як піднятися, Віїд і МЕЧі гарненько відпочили на сходах. Вони поповнили здоров'я і ману. И... Знову на вогняній стежці.

  - Продовжуємо, хлопці!

  Вони рушили назад, щоб досягнути Вищих рівнів у навички Кам'яна шкіра!

  Тільки Віід міг додуматися такого.

  З цього моменту вони змогли довше залишатися всередині вогню. Розхід зменшився настільки, що навіть зникло занепокоєння про несподіваним відключення навички через брак мани.

  А в якийсь момент перший, стоячи у вогні, навіть став займатися гімнастикою.

  - Ого, як свіжо! - Приготував він, хоча піт стікав по його лобі рікою.

  Третій також відчував легкість у тілі.

  - Вчитель, вам не сильно припікає?

  Але тепер здавалося, що МЕЧі просто відвідують незвичайну сауну!

  На другому поверсі загін гарненько затримався.

  Все заради того, щоб швидко отримати досвід!

  І тільки через добу, ставши майстрами в навичкі, вони піднялися на третій поверх.

*

  Працівники кінозали спостерігали за тим, що відбувалося з відкритими ротами.

  - Вони точно люди?

  - Їм що, ні крапельки не жарко?

  Природно, що побачене на екрані зародилося сумніви.

  Але вогняна стежка не була ілюзією. Тому що надетні Відідом і МЕЧами обладунки поступово накаялися! І якщо це відбувалося не від сильної спеки, то іншого правдоподібного пояснення немає.

  Спочатку він ремонтував обладунки, ламаючи їх у вогні. Але потім йому набридло і він пішов насолодитися стежкою в одних штанах.

  Присутні могли спостерігати, як плаває Десято - МЕЧ. І неквапно жуючого Семанадцятого з запекатим бататум у руці. І, як ловля риби, що жариться, сорок вісім.

  Навіть про Донґман, який добре знає Віїда і МЕЧей, заспокоював себе по грудях.

  “Я людина. Навіть не думав, що буду так вдячний тому, Що я просто нормальна людина!

  Тепер Манауе не міг пишатися тим, що був знайомий з Віїдом і МЕЧами. Він лише щиро дивувався, що такі абсурдні люди справді існують.

  Пак Хіен зовсім примхнути.

  - Я так старанно прокачала спеціалізуючий на вогні мага, а в кінцевому підсумку... Вони тут так спокійно і мирно бродять...

  Ромуна засміялася відносно свого класу.

  Біль від заклинань вогню в грі залишалася досить важливою. Звичайно, вона не мала нічого спільного з відчуттям палаючої шкіри в реальності, але все одно здавалося сильною, подібною до ошпарювання водою із гарячого джерела.

  От тільки при погляді на Віїда і МЕЧей в це скличе не вірилося.

  Якщо тривалий напад і опір послаблювалися, біль посилювався. Тому те, що відчували MIK та Wiид, було близько до максимальних значень. Однак вони були невміннями прогулятися.

  - Хворі на голову мужики!

*

  Піднявшись на третій поверх, усі в загоні отримали характеристики.

  Дзинь!

  Значний бонус для трьох характеристик!

  До того ж, якщо додати до них ще й уміння кам'яна шкіра, захист у порівнянні з попередніми, збільшилася щонайменше в півтора рази. Такий ефект навіть можна було порівняти до здобуття дорогих бронь.

  Можливо, багато хто в грі пройшов інші беду Героїв і набули вміння кам’яна шкіра. Але найбільше користі для них отримали саме Віїд та МЕЧі. Особливо останні: учні школи меча всю гру страждали через відсутність захисту, але тепер з таким умінням вони отримали шанс позбутися своєї слабкості!

  Але по складній третій поверх був не чета попередніх двох.

  Там чекали злодії та вбивці, які розбили пастки і організували засідки й несподівані атаки з отруєними кинджалами та арбалетами в руках!

  - Небесна блискавка!

  - Огненний вибух!

  - Крижана стріла!

  У нападах їм допомагали заклинання магі.

  Випробовування третього поверху входило у виживання!

  Ворі і вбивці втискувалися між МЕЧами. Одна несподівана атака слідувала за іншою. З'явилися перші мертві.

  П’ятдесят четвертий помер від прямого влучання заклинання, а Сімдесят сьомий - від кинджала у спину. Вони померли, не подолавши третього поверху вежі і тепер, коли воскреснуть, подорож на Версальському континенті вже продовжується.

  Віід, використовуючи Рів лева, закричав:

  - НЕЛЬ-ЗЯ-РАС-ДО-ЧАТИ-СЯ!

  Сильний рів, який з ханвою закривав будь-який шум!

  Другий МЕЧ швидко запитав:

  - Послухай, Вііде, у тебе є план?

  Інструктори, як і перші МЕЧ, залишалися невтомні. Якщо б вони потрапили в Аду, то навіть там не втратили би своєї безстрашності. Але через швидкі зміни оточення вони не розуміли, як вийти з ситуації.

  - Поки у мене його немає.

  - Тоді що?

  - Заклинання магів спрямоване в центр, де ми зосереджені. Видно, що вони хочуть нас розчепити. Отже, ми будемо діяти від протилежного: будьмо триматися разом.

  - Але тоді їм буде простіше по нам потрапити, хіба не так?

  - І все ж ми повинні триматися разом. Якщо ми розбіжимося, то мусимо робити це групками мінімум по троє.

  Віід тепер повністю покладався на інтуїцію. І другий МЕЧ довіряв цьому рішенню. Звичайно, раціональності в цьому було небагато, але, як мінімум, так можна було перехитрити ворога.

  Другий, як один з перших фехтування в школі, постійно вимагав від учнів приймати рішення. Вчитель же стежив за тим, щоб учні і інструктори робили все правильно.

  Але сам другий не дуже любив робити який-небудь вибір.

  ” Є брати, яким я довіряю. І якщо вони вважають своє рішення правильним, я зроблю так само.

  МЕЧІ об'єдналися. Магічні атаки посилилися, а вбивці та злодії з кинджалами почали оточуватися.

  У цей момент Віід і крикнув:

  - Кам'яна шкіра!

  Він активував щойно вивчене уміння.

  - Кам'яна шкіра!

  - Кам'яна шкіра! - Швидше повторили за нього МЕЧі.

  Усі вони, здавалося б, перетворилися на одну велику скелю, яка в той же момент облетіла чиста магія!

  Багато різноманітних заклинань вибухали поруч з Віїдом і МЕЧами. Але через могутність кам’яного тіла втрата здоров'я виявилася такою вже й великою. Ефективність Майстра виявилася вище будь-якої похвали.

  “ Ми підемо, щоб пережити силу магів ♫.

  Будь - яка магія додавала МЧам велику тривогу.

  Хоча після багатьох тренувань вони себе і контролювали постійно, але до магії не могли звикнути. При будь - яких заклинаннях, які вони використовують для того, щоб навернутися.

  Так, загалом, не тільки вони, але й будь-які гравці поводилися так само.

  Зруйнована магія не тільки діяла, коли гравець влучив у неї. Багато заклинання, як наприклад вогонь і лід, мали кілька стадій дії. Вони могли підпалювати, розбризкувати іскри, висічаючи осколками та наносячи урон багатьма іншими способами.

  Звичайно, існували заклинання, які наносили концентрований однотипний урон, але їхня кількість могла завдати шкоди і опосередковано.

  Той факт, що маги мали найкращий в грі урон, вже давно ніхто не піддав сумніву! Адже важко уникнути заклинання повністю. Особливо епіцентри вибуху або опустошені землі.

  Але завдяки кам’яній шкірі можна було вижити, не попаивши під прямий удар заклинання. А ті, що залишилися після ефекти, майже не наносили урона.

  МЕЧІ протистояли заклинанню так, наче були глибоко вкорінені дерева під час урагану.

  - Вижили.

  - Ми не загинули!

  Тим часом вбивці й злодії продовжували свої несподівані атаки. Поки у рядах загону панувала плутанина після того, як хтось ухилився від закляття, вони намагалися зібрати свій “врожай Medlock ”.

  МЕЧІ, піднявши зброю, були вправними у всіх нападах.

  - Захищаємося!

  - Вб'ємо їх!

  Залежить від них, вони нічого не боялися.

  Лише вбивці та злодії були непрохані, бо вони йшли на самогубство. Вони не дбали про захист і намагалися вбити якомога більше медицин.

  На третьому поверсі вежі Героїв учасники загону з усіх сил виживали. Хоч хтось з них на секунду втратив концентрацію, як це було у випадку смерті.

  Майстерність маскування вбивць уражала: на відстані кількох метрів їх не було видно.

  Смертоносні атаки йшли одна за одною, неначе сходять на вогонь метелики.

  Але Віїд і МЕЧі повільно, але впевнено винищили всіх убивць та злодіїв. Ну, а потім їм вже не було важко розібратися і з залишками магів.

  Після цього залишилося лише тридцять сім МЧів.

  З ними Віід вирушив на четвертий поверх.

*

  За те, що він пройшов третій поверх, його члени отримали давню техніку фехтування. Щоправда, поки що не існувало жодного сумніву в тому, наскільки ефективною і руїнницькою вона була.

  Тільки кожен в загоні опанував нову техніку, як відразу ж з’явилися вороги. А разом з ними прийшло і почуття відчаю, яке охопило не тільки Віїда, але й усіх MILA.

  - Люди, які нас розбудили!

  - Смерть... Живим!

  - В ім'я спокою!

  Примари лицарів-грішників!

  Вони були одягнені у старі обладунки, а в руках тримали іржаві клини.

  Кожен з них мав вічні муки, щоб заплатити за своє грішне минуле і зраду.

  Перед загострою зібралося понад кілька сотень примар лицарів і солдатів. Але навіть після цього зі землі з’являлися нові противники.

  Війд обнажив меч.

  - Прочiться!

  Зрозумівши, що ще кілька секунд і загін обійдуть з усіх боків, він вирішив спочатку вирватися з можливого середовища.

  Віід і МЕЧи почали один за одним пробиватися в одному.

  - Активація навички. Хераїмська техніка меча!

  Віід почав першу серію атак з розмішаючого, січучого і нісхідного ударів.

  І коли він успішно завершив останній з них, швидкість польоту меча значно зросла.

  Другий удар, що сектує, стався швидше, ніж перший, розмаїтий. А при нанесінні нісячого удару його сила виявилася настільки величезною, що лицар-грецька впав на коліна!

  Меч Вііда не зупинявся. Помазавши м'яке коло, він повернувся до початкової точки і проколов лицаря-грішніка, начисто розірвав сполучні ланки кольчуги.

  П’ятою серією нападу, розмахуючи мечем, Він відкинув ворогів. На той час Рицар-грішник вже був стерт з лиця землі.

  Щоб успішно нанести п’ять серій безперервних ударів, потрібно було відчувати рівновагу, гостроту зору і видатні фехтування. Адже ми мусили діяти безупинно, одночасно реагуючи на всі рухи ворога.

  Віїд і МЕЧі успішно використовували щойно опущену техніку меча. Те, що їм вдалося прорватися через сотні привидів, однозначно показувало всю силу цієї техніки.

  Але за цей час збудилося ще більше примар лицарів-грішників і солдатів. Відряд замахнувся принаймні на вісім сторін, але загальна їхня кількість зросла щонайменше вдвічі від початку.

  - Чёрт.

  - Здається, легкою прогулянкою не вийде.

  Лица МЕЧей, в тому числі і Першого, серйозно поставилися до цього. Навіть у них, які мали вроджені здібності до фехтування, була певна межа для Королівської дороги.

  Чим довше йшла битва, тим менше у них залишалося здоров’я, життя і мани. Водночас кількість ворогів не зменшилась. Навпаки, вони не бачили ні кінця, ані краю.

  - Проходьтеся.

  - Швидше!

  Вііди та МЕЧи рухаються лише в одному напрямку.

  - Хераїмська техніка меча!

  Кожного разу, використовуючи хераїмську техніку меча, учасники загону просто сносили всіх прихожих лицарів-грецьків і солдатів. Але їм варто було зробити кілька кроків вперед, як наступна порція ворогів накотилася наче хвиля.

  МЕЧЕЙ погляд став крижаним.

  Вони наносили божевільне число ударів тільки по вразливих місцях противників.

  МЕЧІ повністю відступали.

  Але, незважаючи на це, не вдалося зламати хід бою. Спочатку загін досить швидко просувався вперед, але потім залишилися позаду ворогів почали доганяти, і довелося піклуватися ще й про тила. У результаті загону довелося захищатися з усіх боків і повільно просуватись вперед.

  Але навіть у МЕЧій сили не було кінця. Вони не пройшли і третини четвертого поверху, а вже з'явилися перші втрати.

  - А-а!

  - Як прикро помирати тут.

  МЕЧІ не шкодували за скоєними помилками. Але сила й самознищення поступово знижувалися, і декому з них довелося ослабнути, як відразу ж обезводнили інші.

  М’ячі були майже однаковими, і вони почали бійку практично одночасно. Тому їх обезводнили приблизно в одну мить.

  Не минуло й кількох хвилин, як усі МЕЧі прийняли смерть.

  Але Віід сам вів напружений бій.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Найпоширеніша його техніка! Він переключився на неї через низький витрата мани.

  Віід робив щось неймовірне! Один його смертельний удар слідував за іншим. Примари лицарів-грішників і солдатів тільки й встигали, що розвіюватися.

  Але сам Віід уже не міг рухатися вперед. Кожного разу, коли він вбив ворога, то не міг зробити і крок вперед, як перед ним з’являвся новий противник. І, що стало зовсім неприємним, в якийсь момент він почав отримувати поранення від іржавих копій і мечів.

  “Прокляття! ”

  Якби не витривалість і Витримка, за значеннями яких Віід міг би затьмарити будь - якого воїна на континенті, він б уже давно загинув. Крім того, через ворогів з усіх боків вміння Зажмурування втратило свою ефективність.

  Один Віід хоробро бився більше десяти хвилин. До цього моменту його виживання знизилося до п'яти відсотків, здоров"я - до двадцяти 5-ти, але мани практично не залишилося... Здавалося, що смерть стояла вже у двох кроках.

  З приниженням життя рука з мечем стала важкою. Тіло не відгукувалося так, як раніше...

  - Хоч ще одного, але заберу з собою!

  Вікід перестав відбивати удари ворогів. Для блокування або парування вимагалося певної кількості Сили і виживання, так що в світлі їх скорого виснаження, він вважав більш важливим забрати з собою хоча б ще одного ворога.

  Вікід повністю залишив захист, і його поранення стали зростати з великою швидкістю. Але такою ціною він зміг встромити меч у шолом лицаря-греціка.

  - На цьому... Схоже... Все?

  Вікід присів і перестав звертати увагу на ворогів.

  Здоров'я шалено скоротилося, але йому вже було байдуже, тому що в цей момент він займався збиранням трофеїв!

  Він майже не рухався з місця, а предмети захопили його увагу! Звичайно, більшість з них були поіржавими мотлохами.

  А інколи влучали золото або навіть коштовні камені.

  Якби він їх так і залишив, то лицарі-грішники або солдати змогли б після його смерті забрати все назад.

  Отже, Вікід їздив голою землею. Точними рухами він блискавично закидав за пазуху все більш-менш цінне, що потрапляли йому на очі. Бувай. удар чергового лицаря-грецька не відіслав його у темряву.

  Віід, який до останнього продовжував битися, помер.

  А лицарі-грішники і солдати стали повертатися на свої колишні місця.

  - Хі-хі-хи. Нікого... Не залишилося.

  - Так шкода, треба було поділитися з ними нашим проклятим ...

  - Покой... Тут знову запанує спокій.

  Вони насміхалися з людей, які відважилися кинути їм виклик.

  У цей момент привиди були повністю впевнені, що на цьому все і закінчилося!

  Але на тому місці, де помер Віїд, піднялися кістки.

  Осліпливо-білий скелет з мечем в руках протино скелелював свої зуби!

  Завдяки силі, здатній обманути смерть, могутності, даному колись некромантом Бараболом, Віід збунтувався, переродившись Скелет-рицарем.

*

  Сам президент спустився в кінозал КМС Медіа. Йому стало відомо, що Віід з MIЧами проходить випробування в Башнші Героїв.

  У цей момент працівники і начальник Кан зосереджено спостерігали за тим, що відбувається на екрані.

  - Невже можливо так битися?

  - Начебто б до сих пір не було гравців, які можуть показати подібну точність рухів?

  - Ха! Дивіться, як вони не напружуються, ухиляючись від нападу злодіїв і вбивць.

  - Як взагалі можна настільки ідеально діяти, та ще й у групі?

  У битві не було кінця.

  Звичайно, нещодавні походження на вогняній стежці під час навчання кам’яну шкіру також справили велике враження. Але саме це зіткнення стало причиною загального здивування.

  І справді, дії Віїда та MIK були настільки великими, що це викликало в людей велике здивування. З уст тих, хто спостерігав це, виривалися фрази:

  - Невже вже на четвертому поверсі?

  - Вони прориваються! Перевірка четвертого поверху!

  У телевізійній програмі вперше Башню Героїв було чути чутки, які передавалися з уст в уста по континенту. А вже можливість спостерігати відразу четвертий поверх, а не який-небудь перший чи другий, будоражила ще більше.

  Бій продовжувався. Виід і МЕЧі, наче в кіно, прорвалися через четвертий поверх. Те, що вони робили, не піддавалося опису. Здавалося, що на екранах солдати тренувались все життя лише заради цього моменту.

  Цей випадок викликав у мене благоговіння.

  У глядачів мимовільно стискалися кулаки, прискорювалися дихання і серцебиття.

  А вже те, як загін встав і почав відбиватися в повному оточенні, взагалі переходив усі мислимі межі можливостей людини.

  Але врешті - решт МЧі були повністю знищені.

  І навіть Віід, який тримав один незбагненний час, впав від меча привида.

  - Ах!

  Відчулося важке зітхання.

  Звичайно, для Донґмана, Сін Хемін та Кім Інн і інших, які навіть не знали Віда та MIA співробітників телекомпанії, це сумне закінчення. Тому що, спостерігаючи за тим, як команда героїчно проходить Башню Героїв, з якогось моменту всі присутні почали їм глибоко співпереживати.

  - Тобто, пройти ці вежі дійсно неможливо?

  - Там все від самого початку було неможливим. Але вони пройшли так далеко. На їхньому місці ми б навіть не зважилися, напевно.

  Усі присутні почували себе виснаженими і змученими.

  Сили покинули їх, наче останні два-три дні пройшли в роботі, без сну. Люди сиділи і пустими поглядами проводили останні кадри, що транслювалися.

  А там, де помер Віід, з'явився самотній скелет...

  Він виглядав так, ніби був знайомий до болю.

  Той самий скелет, що з'явився у битві між гільдією Стальної троянди і Костяним драконом саме в той момент, коли всі вже відчаїлися і здався! Він був тим, хто покликав на поле бою цілу армію нежиті. Ті, хто верхи на виверні вплутався у жахливий повітряний бій. І в кінці навіть закликав справжнього Льожаного дракона! Землетруси тієї битви були ніяк не слабі сьогодні...

  І хоча зовні він трохи змінився, без сумніву, це був саме той скелет.

  Працівники телекомупанії захоплено закричали:

  - Він прийшов!

  - Це Бог війни Вііде!

  Кінець 10 розділу. Кінець 12-ої книги.

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor