Том 8

Лігендарний Лінивий Скульптор книга 8

Розділ 1. Родіум.

  Місто Майстри, Родіум, було заповнене обірваними попрошами.

  Від брам і до маленької площі розтягнулося ланцюжок людей, які просувались:

  - Подайте, будь ласка, хоч одну монету! Будь ласка...

  - Гей, визнай, як тобі вдалося досягти такого відтінку?

  - Ну... Я довго експериментував і врешті отримав цей колір. А те, знаєш, вартість фарб останнім часом не подобається.

  - Та вже, купити в магазині хорошу фарбу таким, як ми, зовсім не просто.

  - У будь-якому випадку, доведеться ще повозитися, добиючись ідеалу...

  Бідність, яка говорить про фарбу! Це могло бути тільки в Родіумі, який славився майстернями і дивовижною атмосферою.

  Правда зараз спокою не було, а в повітрі тягнулося невидиме напруження. Відчувалось, як заздрість завивала інших. Все через те, що з'явився із воріт телепорту Вііда, який став змагатися з професійними жебраками. Але коли він це робить, то навіть не втішався.

  - Ех, - зітхав Виід, пильно втупившись у небо.

  Вдягнутий у білі бурдюки, він наче статуя сніжного Йетеї застиг в центрі площі, на яку трохи з'являвся народ.

  - ...

  Віід дивився в небо, і його очі переповняла тугу. Горе, розпач, біль і розчарування змінювались на його обличчі!

  *Дзінг!*

  - Наберися сил.

  - Ось побачиш, пройде трохи часу і все налагодиться.

  - Я не знаю, чим Ви займалися, але... У житті можна знайти щось інше.

  Вікід нічого не говорив і навіть не рухався. Тільки страждання на обличчі дало можливість гравцям, які йшли повз них думати про те, через що вони пройшли.

  - Схоже, сталося щось дійсно неприємне...

  - Можливо. Стільки смутку і розчарування, коли дивишся на небо.

  - Моя душа наповнюється болем...

  Руки тих, хто продавав їх, самі тяглися в кишені за грошима, щоб полегшити життя такої нещасної людини.

  Ось вона, справжня сила чистих емоцій, здатна керувати людьми!

  Але якби перехожі знали, про що насправді думав Вікід, вони б навіть на мить не зупинилися.

  'Поступити і закінчити університет... Заплату за великі гроші — лише заради занять! А скільки коштують книжки? Це просто неможливо. Але навіть якщо можливо, то нерозумно і недосягемо... '

  Це викликало в нього такий розпач, що навіть на площі бідних не з’явилася ненависть до чужої людини, яка відбирає гроші.

  - Ти ще молодий, не впадай у розпач, - сказав непомітно ведучий нещодавньої дискусії про фарбу.

  Але у відповідь почув лише важкий подих.

  - Соберись. Світ безмежний. Уся справа в жінці?

  Віід негативно похитав головою.

  Ні в якому разі не слід було визнавати, що справа у вступі... Але розпач просто з'їдав зсередини. Віід сплюнув, щоб не було помітно, що сльози готові ось-ось хлинути струмкою.

  Ті, хто спостерігав за діяльністю Фабо Ґастону, повинні були дійти висновку, що проблема серйозніша.

  - Як би жахливо все не трапилося, не варто так розчаровуватись...

  Фабо наблизився ще на кілька кроків. Тепер він вже був на відстані витягнутий руки від так несподівано зібраних за один момент монет.

  Але не тут було. Той, хто сидів з сумним виразом обличчя Вііда в мить ока одним швидким рухом підхопив і сховав все кудись за пазуху. Навіть якби хтось спостерігав за діями з боку, йому було б дуже важко вловити ці рухи.

  'Денег зовсім немає, так хоч ці копійки зберу'.

  Один золотий і кілька срібних монет, інші - дрібночинка. Але в сумі на півтора золотих збиралася, так що дрібничкою, а просто так залишити сумління не дозволяє.

  Насправді для Віда це вже не було великою сумою, але ось для бідних художників Родимум ці гроші великі. Фабо підійшов ще ближче і підбадьорився Вінда по плечу.

  - Схоже, тобі дійсно потрібна допомога. Невже ти просидів тут весь час, нічого не поїв?

  До цього часу Віда не мала ні найменшого бажання перекусити. Його думки не давали й секунди подумати про щось інше. Але тепер, почувши подібні промови, він справді дуже голодував.

  - Я знаю непогану забігайлівку, де можна перекусити, не хочеш приєднатися?

  - А чому там їжа? - відразу ж запитав Віід.

  - Ну, якщо грубо прикинути медяків за 20 можна вгамувати голод.

  Ця сума дорівнювала приблизно 7 буханкам ячмінного хліба, ось тільки якщо ви харчуєтесь доброю їжею, ситість компенсується краще і потім довше не захоче їсти.

  "Вроді гарна пропозиція".

  Віід вважав, що мета виправдовує засоби і піднявся.

  - Звичайно, пішли.

  Рой жебраків знову оточив його, але оскільки тепер його супроводжували Фабо і приєднався до Гастона, вони змогли пробитися цілі неушкоджені й не загублені жодної монети. А лише після того, як ми залишили площу і сусідню вулицю, майже зовсім не було пропонувань...

  'Не варто позбавляти бідних їх зарплатні ... І так більше золотого насобирав'.

  У всякому разі, Віід пишався собою. Йому не тільки вдалося розв’язати проблему, але й трохи підзаробити. Наповнений гаманець приємно грів пліч-о-пліч.

  - Давай сюди. Там дешево і смачно, кілька хвилин - і смачний обід тобі забезпечений.

  Фабо та Ґастон повели Віїда через переулки до обіцяної Таверні. Довелося далеко від площі, але тепер не треба було турбуватися про продавців. Їх взагалі не спостерігалося.

  "Сподіваюся, там буде досить смачно'.

  Порівняно з великими тавернами в центрі, забіги на околиці були дешевшими, але це зовсім не означало, що було гірше. У кожному місті є хоч одне місце, куди можна потрапити тільки через знайомих. Це своєрідний прихований скарб, про який знають лише тубільці.

  Саме в це місце Віяда привів Фабо. Згідно з меню, за досить недорого можна було замовити простий суп, салат і хліб. З одного запаху свіжого й душоподібного хліба у Віяда закрутилася голова.

  - Смакота.

  Віід насолоджувався трапезою. Він сам міг виспити хліб, але це вимагало як часу, так і грошей. А от хліб, який можна з такою любов’ю вилікувати, не буде ані грошей, ані жалю.

  Фабо досить розсміявся.

  - Смачно, так! Таких місць, як це, небагато.

  Вік не міг з цим погодитися. Озираючись навколо, він бачив майже повністю забитий людьми зал

  Невдовзі тарілка спорожніла, і Вік повернувся до недавніх знайомих.

  - Дякую. Мені вдалося дуже смачно і, що найважливіше, недорого поїсти.

  - І чим тепер збираєшся зайнятися? - Зацікавлено запитав Фабо.

  - Спочатку перевірю місто.

  - Місто? Ти не дуже схожий на туриста.

  Родіум відвідував велику кількість туристів, які піддались моді і відвідували різні цікаві місця. Тут туристи ніколи не роблять цього.

  - Я прибув сюди, щоб отримати і розвивати професійні навички.

  - А твоя професія?

  - Скульптор.

  - Хм. Складну ти собі дорогу вибрав.

  Гастон і Фабо зрозумілище кивнули один одному. Одна з причин полягала в тому, що Війдова дивна поведінка також пояснює його поведінку і чому він попрощався із просьбою та труднощами.

  - У світі мистецтва така фундаментальна професія, як скульптор, — справа важке, - вимовив Гастон. - Потрібно талановиті руки, працьовитість, здатність передати уявний образ у закінчену роботу. Навіть у Родіумі, місті художників і майстрів, небагато гравців вибрали цю професію. Хоча я чув, десь на світі є великий скульптор ...

  - Великий скульптор?

  - Так. Це той, хто вибрав відкинутий іншими обов’язками фах і подолав усю складність своєї праці.

  - Чудово, що такі люди є. Де в Родіумі можна з ним зустрітися?

  - Е-е, ні. Не в Родиуме... Кажуть, в Розенхаймі є така людина, як піраміда і статую Сфінкса він зробив. Якщо це був дійсно такий скульптор, я б хотів подивитися на ті творіння... Кажуть, що в континенті зберігаються його творіння. Наприклад, нещодавно у небесному місті Лавіасі було знайдено багато скульптур. Ходять чутки, що це саме його роботи. Ті, хто їх бачив, стверджують, що у нього принаймні 7-й рівень навичок скульптурної майстерності. Дуже хороші і гарні роботи.

  '....'

  Сказати, що після цих слів Віід був здивований, - значить нічого не сказати. Він знав, що широко відомий у зв'язку з виконанням останніх завдань, але щоб прославитися ще як скульптор...

  'Незадовільно. Справді, мистецтво може дати нам іншу популярність.

  Вікід відсунув тарілку і піднявся з місця.

  - Тобі пора йти?

  - Так.

  - Гаразд, будемо раді побачити тебе в майбутньому. Хто знає, може з часом ти піднімеш свій рівень і матимеш багатство та бажання побудувати будинок або купити там чудову картину. Тоді старина Фабо і будівельник Гастон до твоїх послуг.

  На прощання вони потиснули один одному руки.

  Місто майстрів та художників, Родіум, хоч і був переповнений великою кількістю бідних, проте залишався красивим і романтичним. Архітектурні споруди чудово гармоніювали з навколишнім ландшафтом.

  Тут і там на улицях прикрашалися витвори мистецтва - від красивих та витончених до грубо виконані роботи. Багато молодих художників писали свої картини прямо на очах Віїда. Деякі гравці музицували або влаштовували імпровізовані виступи. Часто можна побачити пари, що подорожують і милуються дикими птахами.

  Це було ідеальне місце для того, щоб управляти іншими гравцями з ремісниками. Хіба що через відсутність коштів, брак обслуговування то і справа кидалася в очі: облуплена фарбою на будівлях, брудні скульптури та іноді неприборкані вулиці.

  Все через те, що звичайних гравців не було жодної справи до самого міста. У всіх містах Королівської дороги люта боротьба за те, щоб притягнути постійних жителів. Зрештою, коли населення зростає, територія підконтрольної влади розширюється і набуває технологій. Після цього починається активна торгівля, виробництво та більше грошей.

  Сьогодні в Родіумі майже не продається зброя. Що ж, якщо найближче хороше полювання приходило від сили десятки гравців. Тому тут майже не було торговців або тих, хто гнався за здобиччю.

  "А одним мистецтвом багато не заробиш".

  Вікід, спостерігаючи за вбогістю у навколишньому середовищі, ще більше переконався у своїх переконаннях.

  Чародеї, ковальники та кравці часто скаржаться на складність і високі вимоги у порівнянні з мистецькими професіями, які видавалися більш легкими. Але ось якби вони побачили навколишнє середовище бідних на вулицях, такі викрики зникли б в мить ока.

  За якихось пару годин Віід повільно обходив усе місто.

  - Моє світло, благословення, кохання! Навічно я з тобою! - доповінялася пісня молодих бардів, що захоплюють туристів витратити пару-будівлі монет в найближчій таверні.

  Барди часто зустрічались на вулицях міста. Завдяки своїй музиці вони підносили дух та інші особливості гравців, завдяки чому отримували додатковий прибуток від аудиторії. Тобто вони знайшли чудовий спосіб обійтися без попрощів! З цієї причини барда в Родіумі вважалася однією з найпрестижніших.

  Наступними за шкалою популярності професій були ювеліри. Вони могли обробити будь - який вид коштовного каміння і, відповідно, створити прикраси для гравців.

  Скульптори з підвищенням рівня теж могли створювати нескладні вироби, але в порівнянні із роботами справжніх ювелірів це були звичайні піделки. Особливо відрізняється те, наскільки вправними були ювелірні вироби.

  'А все-таки недарма це місто назвали місцем майстрів і художників'.

  Віід мандрував вулицями, милуючись різними витворами мистецтва. Особливо багато роботи можна було знайти поруч з ремісниками або художніми гільдійами, яких у Родімі набралося понад 30000! В жодному іншому місті ви не знайдете такої кількості представників.

  Родіума вважала гармонійне співіснування бойових і ремісованих гільдій як загрозу для своєї сім’ї. Можна було сказати без перебільшення, що тут зібралися майже всі види професій.

  Вікід сповільнився крок і почав активно крутити головою.

  - Отже, звідки почнемо пошуки інформації?

  Про Лунного скульптора було сказано шукати в гільдії художників.

  Настав час познайомитися з мешканцями Родіума і головою гільдії. Розпочати користуватися лише тим, хто не вміє спілкуватися з вами. Вид має здоровий глузд, хвалитися та приймати інші різні прийоми.

  - Хоча... Є більш важливе завдання. По - перше, було б добре поліпшити своє вміння.

  Перед тим як податися на пошуки гільдії художників, Віід зайшов у будинок - гилдію воїнів.

  Родіум славився своїми мистецькими майстрами, і це не виключає існування різних бойових направлень.

  Воїн Бурамас для стартової точки в грі вибрав саме Родіум. Подібно до дбайливого мандрівника, місто з’явилось дуже привабливим і славиться своїм мистецтвом.

  І він не помилився: на початкових рівнях вибір виявився неймовірно успішним!

  Поки більшість гравців сиділа на місці і намагалася зрозуміти, наскільки мудрою була професія, Бурамас легко знайшов здобич за мурами міста.

  В інших, більш популярних королівах часто йшла велика конкуренція за перші замки та лисиці. Навіть до того, як гравці не могли знайти тварин більше, ніж було потрібно для виконання завдання.

  Але в Родіумі ці тварини голосно блукали скрізь, що дало Бурамасу швидко підняти початкові рівні і отримати хорошу здобич. Крім того, між невеликих гравців бойових професій тут панувала надзвичайна єдність.

  'Ссіди народжених в Родіумі немає краще за мене'.

  Бурамас, який стояв поруч з треніровим ляпасом, охопило почуття гордості та самовдоволеності. Недавно він досяг титулу найкращого воїна в Родімі і став людиною, яка наближається до гільдії...

  Але тут у залі продзвонив дверний дзвіночок, і заінтригований Бурамас попрямував в сторону входу, де і натрапив на якогось незнайомця.

  - О, я бачу нового воїна в нашому славному місті? - Зацікавився він.

  Перш за все Бурамас цікавився професією незнайомця. У Родіумі було важко зібрати групу для полювання на високорівневих монстрів, і кожна нова людина цінувалася буквально на вагу золота.

  На жаль, Віід дуже шкодував за ним.

  - Я не воїн.

  - Тоді навіщо ти прийшов в нашу гільдію?

  - Потренувати навички і ... Так, загалом, інших справ-то і ні.

  Віід пройшов повз нього в треніровий зал.

  'Хм... Не воїн, тоді що йому тут знадобилося ...?'

  Бурамас, захоплений цікавістю і пильно спостерігав за інструктором Віідом.

  Інструктор швидко окинув очі нового гостя, після чого прямо і трохи грубо запитав:

  - Навіщо ти прийшов?

  Ті, хто був простим і присвяченим воїном, не любили всіх цих митців. І холодний погляд інструктора був тому прямим підтвердженням.

  Віід вклонився, мовчки зняв і поклав у сумку шкуру Єті. Як і практично скрізь, в Родіумі панувала спека, і загалом це було варто прибрати давним-давно.

  Потім він зняв шкіряну броню, кинувши її на підлогу і встав навпроти інструктора.

  - Вдар мене, будь ласка.

  - Що ти сказав?

  - Випробуйте мене. Я хочу перевірити свою здатність захищати своїх товаришів.

  У очах Бурамасу все було дуже здивовано. Таке випробування не стосувалося жодного з його методів поліпшення навичок!

  Інструктор не поспішаючи нахилився і підняв одну з тренувальних палок.

  - Тримаючий слабкий художник, настільки нахабний і безсоромний, вимагає окремого уроку ...

  З різким свистом палиця вдарила по грудях голця, який з'явився у « святу » оселю. Удар був настільки сильним, що гучний звук рознісся по всьому залу.

  Але Вікід навіть не зрушився.

  - Отже, цього недостатньо. Ну що ж, спробуємо так...

  І інструктор вдарив ще раз, і знову.

  На його здивування, вираз обличчя Віда не змінився.

  - Схоже, я поспішив з виводами.

  Голос інструктора задзвонив більш ввічливо. Однак він не відклав палицю в сторону, а навпаки зібрав ще більше сили, настільки що у нього виступили сухожилля на передпліччях.

  - Якщо біль від удару стане нестерпний, скажи. Інакше, вперто можеш і загинути...

  - Я в порядке.

  - Хм... Тоді я продовжу.

  Інструктор вкладав у кожен наступний удар дедалі більше енергії. Однак Віід спокійно прийняв їх усі. Але дихання інструктора від удару до удару ставало дедалі важчим, і зрештою палиця з тріском поламалася.

  - Хо-хо! Ти чудовий, - трохи відпочинь і сказав інструктор. - А чому ти не закривав очі при ударах? Це, звичайно, секрет, але я думаю, такий воїн, як ти, може його дізнатися. Якщо закривати очі, то біль не стає відчутним і це може допомогти вистояти у серйозних битвах.

  Дзінь!

  Завдяки цьому вмінням і рівномірним уронам можна було відкрити нові способи боротьби з противниками, завдяки чому шанси вижити зросли.

  Віід почав посміхатися і вдягнув свою зброю.

  - Дякую за науку. Я почав поважати професію воїна за можливість захистити своїх товаришів і боротися на фронті з монстрами.

  - Для мене теж було великою честю зустріти настільки чудового воїна. Повертайся в будь-який час, тут тебе завжди будуть раді бачити.

  Вікід вклонився інструктору і пішов до виходу з тренувального залу.

  І в цей момент у Бурамасу не витримали нерви, і він закричав:

  - Що за маячня?

  Щойно отримане вміння вимагало більше 400 окулярів витривалості. Тому, до речі, Бурамас і не міг поки його вивчити. Адже витривалість, як одна з пасивних характеристик, піднімалася сама по собі. І все ж, чим більше уронів отримував гравець і менше його здоров’я залишалося, тим вище зростала характеристика. Загалом, вона і відповідала за розмір отриманого урона.

  "Як цей хлопець взагалі зміг битися в тих битвах?"

  Майже ніхто з воїнів не мандрував по світу самотужки. А в загоні або всі битви проходили дуже рівно, чи гравці відразу гинули. Тому майже не існувало критичних моментів, які дають можливість підвищити якість. І навіть у найкрутіших гравців вона не перевищувала 250 балів.

  Це виглядало настільки безглуздо, що Бурамас побіг вперед і став на шляху Вііда.

  - Скажи мені! Як тобі це вдалося? Яка в тебе професія?

  - Скульптор.

  - ....

  Втрачений дар промови Бурамасу було лише спостерігати, як зачиняють двері тренірового залу.

*

  У Гільдії Стальної троянди йшли приготування.

  - Нам потрібні добровольці всіх професій для експедиційного загону! - закликали учасників походу людей з вулиці. Але часто вони чули тільки одне:

  - Ви з глузду з'їхали? Північ не звідана, там всі загинуть ...

  Тоді Гільдія звернулася до союзників у пошуках тих, хто бажає взяти участь в експедиції. І я отримала підтримку понад 400 високорівневих гравців. До того ж на день виступу мали приєднатися ще 30 темних геймерів. І це все - тільки високорівні гравці!

  - Першим завжди важко, але ми прорвемося і відкриємо північ. Головне - уникнути безглуздих жертв...

  Шлі останні збори. І хоча сила набралася неймовірна, досвід таких походів у гільдії не був і захід можна було назвати великою авантюрою.

  Отже, Оберон бажав на 100 відсотків переконатися в тому, що всі можливі приготування будуть виконані у ліпшому вигляді.

  - Ми наймали тільки найсильніших...

  Авантюристи, вбивці, злодії, картографи та слідопити були визначені в групу розвідки.

  Але й багато інших професій залишилися без діла.

  - Священики! Потрібно якомога більше священиків: благословення та лікування потребують надто багато. Принаймні один кухар і три-чотири досвідчені коваля для ремонту спорядження. Ну, і непогано б - кілька торговців для перевезення товару.

  Приготування великої експедиції вимагало не лише часу, але й безліч різних заходів. Оскільки загроза з боку монстрів і країн, що там живуть, невідома, їй потрібно було зменшити ризик до найбільш можливого мінімуму.

  Саме тому інші лідери гільдій, як і Оберон, не поспішають висуватися вперед.

  Зрештою підготовка об’єднаного братства була практично завершена.

  Оберон і ключові учасники Гільдії Сталевої троянди продумували останні деталі.

  Старший гільдій, Дрим, звернув увагу лідера:

  - Командире.

  - Да?

  - Ми ж візьмемо кілька людей Родіума?

  - З міста художників? Зачем? - З сумнівом запитав Оберон.

  Відомо, що в Родіумі не може бути хороших воїнів або навіть розвідників. І якщо взяти до уваги те, що останнім часом експедиція неймовірно розрослася, то навіть високорівневі воїни Оберону вже не хотіли брати на себе жодних зобов’язань.

  - Хіба Родіум не відомий художниками і ремісниками? - Очевидно щось маючи на думці, продовжив Дрим.

  - Ну...

  - Їхня спеціалізація - збереження життя... Під час експедиції навіть одна буря може завдати непоправної шкоди братству. Чи ж не краще, щоб серед людей була пара архітекторів, які здатні піднести хоч якесь укриття, можливо, хатину для відпочинку?

  Слова Дрому були не без сенсу.

  - Так, це хороша пропозиція. Внести до списку архітекторів. Я про це не подумав. Молодець!

  Оберон досить посміхнувся старому другові, на якому знизилась мудрість небес.

  - Також потрібні ще барди. Нехай вони не приносять користі, але їхня музика може послабити втому і, що важливіше, підвищити силу інших гравців. Те саме можна сказати і про танцюристів.

  Було відомо, що пісні бардів підвищували силу гравця лише на 10 відсотків. Але враховуючи сотні присутніх та їх рівні, ці проценти дорого коштували. А коли до них додати вплив танцюристів і священиків, то з’явилася зовсім інша картина.

  Але знайти і заманити хорошого Тансора або Барда в похід - не найпростіше завдання. Гравці даних професій мали неймовірну відразу до всіх масових походів. Через малу кількість життів і захисту вони часто гинули від рук нападників, які шукали вбивць... Все тому, що коли барда помирає, накладені бонусами пісні не тільки зникали, але й іноді значно знижували характеристики гравців.

  Але тепер усе могло змінитися.

  Оберон, почувши бороду, пробурмотів:

  - Пропозиція, звичайно, цікаве.

  - Так, командире. Можна пошукати і ще якісь професії. Нехай ефект від здібностей не дуже високий, але якщо зібрати їх разом, наша експедиція отримає значно більше. Тому потрібно взяти якомога більше людей, які можуть допомогти у подорожі.

  - Добре. Даю добро. У будь - якому разі, вирушаючи на північ, ми переїдемо Родіум і захопимо з собою якомога більше корисних людей.

*

  Коли Віід отримав нові навички в гільдії воїнів, то зосередився на виборах гірляндів та ремісників.

  - Для початку треба знайти ту, що відноситься безпосередньо до мене...

  Вікід вирішив довіритися удачі. Підказку про валення Луних скульптур слід було шукати десь у місті, і, як йому здавалося, найбільш реальним місцем для цього була гільдія скульпторів, до будівлі якої він і прийшов.

  'Стоит почати звідси'.

  На превелике здивування, через двері Гільдії входило досить багато людей. Але як тільки Вінд тренувався зі входом на боки Вартові перешкоджали йому шлях.

  - Лише мешканці Родіума можуть заходити всередину. Якщо хочете пройти, вам потрібно спочатку зареєструватися в якості художника - спокійно і строго сказав один з них.

  - А як мені це зробити?

  - Вам потрібно пройти в Асамблею. Це будівля в кінці он того перевулку.

  Після того як Віід подякував за роз’яснення арешту, він пішов у вказаний бік. Розшукати Асамблею не було місця для проблем, бо вона була в так і розкішному триповерховому будинку.

  "Навіть хоча б, що ремонт би не перешкодить, це будівля прекрасно".

  Віід відчинив двері і увійшов всередину.

  Перед очима Ісуса з’явилось просторне приміщення, заповнене столами над людьми.

  - У нас гість... Дуже рідко, - почувся голос того слуги Асамблеї. - Чим я можу вам допомогти?

  Я хочу зареєструватися як художник.

  Після того як Віяда сказала по обличчю робітника, усміхнулася.

  - Корінні жителі нашого міста не потребують реєстрації. Значить, Ви іноземець... Тоді дозвольте мені дізнатися, звідки ви?

  - З королівства Розенхайм.

  - Хм... Здалека. Але мистецтво так швидко і широко поширюється, що дивуватися не всім. Дозвольте мені трохи розповісти про наше місто. Родіум - це зосередження мистецтва і культури! Це дуже важливо, бо тільки завдяки їм життя інших стає глибшим і цікавим. Саме тому ми зберігаємо і намагаємося збільшувати всі можливі досягнення мистецтва.

  Віід кивнув. Недавно він сам переконався у правдивості цих слів. Під час прогулянки йому на очі з’явилася безліч прекрасних скульптур, фонтанів, картин та інших різноманітних робіт. І якщо вони просто стояли на вулиці, то в будь-якому іншому королівстві зайняли б місце у музеї чи відпочинку знаті.

  Оскільки тут було так багато робіт, місто заслужив від майстрів прізвисько "Царство небесне". До того ж Родіум мав багато надій. Якщо налагодити дружні стосунки з владою, можна було отримати завдання створити мистецькі твори.

  Саме тому гордощі робітника не було меж.

  - Ви вже бачили Родіум на заході сонця? Чесне слово, захоплення пейзажем немає кордонів. Багато туристів з’їжджаються помилуватися ними. Мистецтво, яке збагачує душу! І ми завжди раді вітати нових майстрів у місті.

  Але Вікіда, вислухавши цей потік хвали, не був просто вражений.

  Нещодавно йому довелось пробитися через величезну кількість бідних, які фактично захопили значну частину міста. Можливо, якби він не бачив всього цього, розповідь робітника і зміг би його вразити, але він вже мав чітке уявлення про те, що діється на вулицях.

  Місто без грошей! І, отже, без господаря.

  Проте Родіума мала і переваги. Наприклад, інтенсивна торгівля витворами мистецтва. Навіть прості вироби в місті могли бути продані трохи дорожче, ніж будь - де. Тут також легко знайти завдання на створення творів мистецтва. Оскільки місто славилося своїми майстрами і красою, велика кількість людей з усього світу замовляли тут роботи. До речі, багато художників не могли або не хотіли покидати мур міста.

  - Я б хотів дізнатися правила реєстрації в Асамблеї художників.

  - Да, да... Зараз я все поясню. Кожен, хто хоче зареєструватися в ролі художників, повинен зробити кваліфікаційну роботу.

  - Що робити?

  - Звичайно ж, витвір мистецтва. На вулиці, огорожі, стіни будівлі - не важливо, де! Головне, робіть і ми з радістю приєднаємо вас до нашого славетного міста. Ви, здається, скульптор? Тоді створюйте статую.

  Дзінь!

  Загалом, приблизно цього Віід і очікував. І це стало зрозуміло, чому міські майдани залишили стільки творів мистецтва. Але ось що для нього виявилося повною несподіванкою, так це збіг роботи рівня скульптора! Йому доведеться зробити Прекрасну чи навіть Грандіозну скульптуру!

  - Я створюю статую.

Глава 2. Золота статуя.

  Після того як друзі пішли полювати на Королівського змія, що залишився в горах Манауе було нічого робити. У таких диких і віддалених від великих столиць землях знайти гарне місце для торгівлі - не найпростіше завдання. Але Манауе не засмучувався:

  'Немає ще в світі такого місця, де не можна підзаробити!'

  Якщо хтось і міг змагатися з Відом у жадібності до грошей, це саме він. За останні кілька місяців у житті Манауе багато чого змінилося: він набув нових друзів, розвинув вміння торгувати, трохи розбагатів і навіть навчав в кількох сумнівних операціях. Але головне залишилося незмінним - його нездійсненна спрага грошей!

  - Час починати торгівлю. Досить марно витрачати час. Навколо багато сіл орків і ельфів. А на рівнинах ще й поселення вигнанців.

  До останнього він вирушив на своєму візку. Кочуя від села до селі, він зупинявся в центрі головної площі і запустив давно вивчену 'пісню':

  - Скупляю речі! Від шкурок тварин до трофеїв з полів! Все куплю, з собою увезу!

  Спочатку Манауе скупував трофеї у поселеннях вигнанців. Існують різні погляди: від обмундирування та зброї до пасток і шкурок тварин. До того ж через низьку ціну він скупляв їх у величезних кількостях і дуже швидко забив візок товаром в п'ять поверхів.

  Наступною зупинкою стала фортеця темних ельфів. Її ельфи славилися винятковим ремісництвом, а не четою гномам. Але вони все одно були створені високими предметами і користувалися великою популярністю.

  Манауе і тут закупився по максимуму. Продаючи шкури тварин майже за ціну, він звільняв місце в возі, яке відразу ж било товари темних ельфів.

  Протягом кількох напружених годин усе, що було в порядку, настала пора їхати до орків. У сморадне, заповнене дикими орками місце!

  Хоча дикі їх вже просто назвати мову не повертався. За останні дні у селі з’явилося чимало нових гравців, які займаються завданнями племені орків.

  - Я орк. Чхів-вчиху!

  - Ну, якщо ти орк, то першою справою повинна навчитися правильно чвікати! Чви-чві! Повторюй за мною!

  - Ой, як це забавно! І мужні! Чви-чві.

  - Эрчви, перестань слинної бризкувати. Чви-чвік!

  Великий натовп зібрався в початковій броні орків. Ті, хто дуже захопився цим відео з використанням орком Карічі, відчули неймовірну привабливість до раси орла — їхньої сили, великої кількості, напори та дикості, завдяки чому вони стали правителями гірського ланцюга Юрокіна!

  Мріяючи про пригоди, ці люди починали гру за орків. Тепер біля воріт села зібралося більше тисячі галасливих і приголомшливої зброї зелень. І це ще без новоприбулих, які не мали можливості покинути село до чотирьох тижнів.

  - Давайте полювати. Чвік.

  - Тут рай для монстрів!

  - Чви! Багато здобичі для справжніх воїнів!

  З’явився натовп, який потихеньку розбивався на невеликі групи гравців, які хотіли полювати на людей поблизу поселення монстрів. Вони билися гострими палицями, а іноді й товстими гілками дерев.

  Жоден гравець з центральних королів чи, наприклад, Розенхайма не буде використовувати ці дерев'яні дерева як зброю тому що вони мають убозтво і міцність малі.

  Ерчві, улюблений хлопець дівчат, першим у групі кинувся до ворога. Дерев’яна палиця з гучним свистом налетіла прямо на голову вовка. Ця зброя виявилась настільки сильною, що її майже не зламалося!

  - Молодчина, Эрчви! Чви!

  - Сила, що б'є через край. Красунчик! Чвік.

  Перемагаючи першого монстра, зайця або лисицю, гравці інших рас зазвичай не могли похвалитися великою силою. А ця група без видимої складності завалила відразу матерого вовка. Все через те, що для орків все життя - це низка різних сутичок, в яких навіть без амуніції вони могли, завдяки товстій шкурі і неймовірної сили, на рівних битвах з сильними ворогами.

  Отже, орки з найгіршими рушницями стоять там, де люди відступали.

  - Я правитель гірських висот Юрокіна! Чви-чві! Я один з орків!

  - Орк, орку!

  - Чвіку! Чви-и-ик! Вб'ємо всіх монстрів!

  Орки скакали від радості, громіхаючи на всю околицю. Те, як вони перемогли вовка простими палицями вражало. Надзвичайно швидкий ріст на початку в Королівській дорозі - незаперечна перевага цієї раси.

  Манауе відкрив торгівлю прямо на головній площі села.

  - Эй! Продаю речі для подорожей. Бинти для ран, рюкзаки для трофеїв! Є й зброя! І їжа, смачна! А то ваша-то з цвіль! Навіть без солі. Підходьте, приправи ельфійські беріть!

  - Чві-і-и!

  - Беру все! Чвіку! І зброя одна, будь ласка.

  Дуже швидко утворилась величезна черга. Село орків була всім хороша, ось тільки в ній не спостерігалося ні однієї лавки , Що Манауе виявилося лише на руку.

  У торговця, який впав з неба разом із найнеобхіднішим товаром, гравці купували все аж до іржавих мечів. Поїздка з кожною хвилиною пустила все швидше і швидше.

  - Підтримуйте свою чергу! Є ще багато!

  Манауе, як справжній торгуєш, розпродав усе без залишку. Заробляючи при цьому понад 100 000 золотих! Все завдяки тому, що на речі він завищив ціну в 2-3 рази, а на зброю - і до 10-ти. Можливо, його звинуватили в пожадливості. Але завдяки Війду Манауе зрозумів просту істину:

  - Якщо клієнт задоволений, то все в порядку.

  Самі речі для початківців коштували ті, хто збирав копійки. Але через їх велику кількість гаманець торговця наповнився в мить ока. У порівнянні з усіма колишніми спробами заробити в Землях відчаю ця стала неймовірно успішною.

  Крім того, привітний вигляд веселих покупкою орків тішив Манауе. Правда, трохи і недовго...

  - Чви-чвік!

  Там вони обіймали і стискували у залізній хватці закоханого торговця.

  -Кхо!

  Всі вони намагалися походжати на орку Карічі! Коли гравці йшли слідами свого героя, вони прагнули мати харизму та силу, яка йшла від орки з відео. Багато хто вважав, що це допоможе їм брати участь у таких масштабних і неймовірних завданнях.

  Тому при створенні свого героя вони трохи підправляли обличчя - в найгіршу сторону...

  - Зробіть, будь ласка, мені шрам.

  - Хочу одноокого героя!

  - Лоб треба міцніше вип'яти, і губи поширіше.

  - Клики справжніші.

  - Рот такий, щоб, коли говориш, слини побільшало бризко.

  - Нос. Хочу ніс, що закриває пів-лицю. Будь ласка!

  Навіть без цих додатків орки не викликали великої привабливості. А тепер з пов'язаними на очах, із жахливими шрамами через все обличчя вони хапали Манауе і з усім запалом висловлювали йому свою вдячність.

  Але в будь - якому разі, коли ці незначні незручності зменшать рівень стресу, за один раз вони продаються і заробляють неймовірну популярність!

  Торгівля орків Манауе!

  Нехай населення села і не надто велике в порівнянні з іншими столицями, але серед гравців немає жодного, хто б не знав 'великого' торговця.

  'Почала у орків неймовірно швидкий ріст рівнів. Але як тільки вони досягнуть другого вибору професії, все зміниться..."

  Крім того, орки неповороткі і уразливі до магії, через що нездатні обминати пастки та закликати божественну магію. Звичайно, серед них є шамани або заклиначі, але вони не мають здатності загоювати рани і лише дуже незначна частина бойової сили.

  'Забезпечені мудрістю і інтелектом, але зате надзвичайно фізично розвинені орки. Дуже скоро вони підвищать рівні і захочуть нове спорядження... І так як конкурентів немає, підуть вони до мене! Чорт, це ж мрія будь-якого торговця!'

  Манауе почав свою авантюру надії. Спочатку він почав скупувати трофеї в селі, забиваючи пустище.

   - Эй! Підходь! Куплю все, що є!

  - Все? Чви-чвік!

  - І в мене! Будь ласка, купите це.

  За наступні кілька годин Манауе скупив все. Трофеї кількох тисяч орків! І через відсутність конкуренції він це зробив за надзвичайно низькими цінами.

  Мрія почала поступово здійснюватися. Лише за декілька операцій він працював більше, ніж протягом року від початку гри. У той же час кількість гравців, які вибирають расу орків у грі, все ще зростала і відчиняла ворота в Едемський сад.

  'Заробивши стільки, можна пару днів і відпочити ...'

  Вже була начата думка мимовільно погасла під тим, хто сказався і залишився десь всередині його вплив Віди.

  'Ні. Якщо є можливість заробити, треба заробляти. Купуючи і продаючи, затягнувши потуже пояс і до межі знижюючи ціни.

  Крім того, коли Манауе пересідав на своєму візку землі між селами орків, поселеннями вигнанців і фортецею ельфів, то не заспокоювався. Сидячи на облямівці, він тяжко працював руками.

  - У будь-якому випадку, а без розуміння, на одній торгівлі далеко не поїдеш. І щоб стати по-справжньому багатим, потрібно щось виробляти.

  Тому Манауе старанно вирізав статуетки під час нудної дороги. Основи скульптури він вивчив ще в королівстві Розенхайм.

  Головною його метою було підняти навички швейного і ювелірної майстерності. Це робиться за рахунок розвинутої ремісної навики. Умій шити одяг з неохайних каменів або виготовляти ювелірні прикраси, вартість якого зросла б у два рази.

  Однак через те, що його професія не стосувалася механізованих скульптурних мистецтв, а з ним і Ремесло зростала дуже повільно.

  Однак Манауе старанно працював над статуетками.

*

  Її звали Сечві. І в цій грі вона вирішила стати орком.

  - Чвіку!

  Дівчина-орк! За людськими критеріями орків вважалося дуже потворною, через що мила половина її всіляко уникала. Це також доводить, що серед жінок-орків було не більше десяти відсотків.

  Але Сечві була іншою.

  - Гей, привіт! Орки - кращі! Чви-и-ик!

  Вона дуже усміхалася, коли побачила нову зовнішність.

  Замість тонкої та довгої, як у оленя, шиї стирчала товста колода. Замало струнких стегнар - криві товстенькі ніжки. Найстрашніше - випіруючий і від кожного руху колиханий величезний живіт.

  При створенні героя-орка, на відміну від інших рас, можна було вносити лише невеликі зміни. Але це компенсувало можливість отримати якісь унікальні племінні характеристики.

  Загалом, у грі Сечві з'явилася в вигляді величезної бочки на коротеньких товстих ногах оркші.

  - Як зручно. Тепер не варто турбуватися про зовнішній вигляд. Чви-и-ик!

  Такий вид її більш ніж влаштовував. З ранку до ночі, з дня на день їй постійно потрібно було стежити за тим, як вона виглядає, щотижня відвідувати фітнес-центр і всілякі салони краси.

  Тепер же всі заворушення на подібній рахунок розвіялися.

  - А до речі, чвік, де Союн? Чви-чві-чак!

  Насправді Сечві була психіатром соціального реабілітаторного центру "Нове життя" Чха Юньхі.

  У неї, яку прозвали Сніжною королевою, були свої причини, щоб заново, тепер вже в образі орка почати гру у Королівській дорозі. При останньому перегляді записи з ігрової капсули Союн вона побачила, що дівчина плаче.

  'Нарешті вона навчилася виражати емоції. Рана нехай і потроху, але почала затягуватися'.

  Сечві дуже хотіла зустрітися з Соун, яка досі старалася уникати будь - яких контактів. Єдине, з ким вона хоч ненадовго об'єдналася був маленький, але хоробрий орк Карічі. І тепер, наслідуючи його приклад, Сечві хотіла знайти й повернути те, що вміла так заразливо плакати і сміятися.

  - Де ж ти, Сон? Чвік!

  Як тільки спали чотиритижневе обмеження на вихід за межі села, Сечві відразу потопала в бік воріт.

  Суун була десь у лісі, недалеко від однієї з широких рівнин. Все це лікар дізналася завдяки запису з ігрової капсули. Ось тільки, навіть маючи відео, знайти це місце було не найпростішою проблемою. Крім того, потрібно було не тільки знайти правильний напрямок, але й питанням як пройти через натовп монстрів, що неминуче з'явиться на шляху.

  'Нужно як можна швидше знайти Союн. Має існувати спосіб, який дозволяє визначити куди потрібно рухатися.

  У цей час ззаду пролунав чийсь голос:

  - Чви-чвік! Эй!

  Оглянувшись, вона побачила величезного товстого орка. Той величний чоловік стояв, тримаючи в руках глефу, яка проржавіла настільки, що її вже давно треба було викинути. Поряд зібралися ще три або чотири таких гравці.

  - Чви-чві-чухвi!

  - Фчхи-чвік!

  - Чві-і, нас четверо може об'єднатися?

  Орки затрясли товстими, як у поросят, щоками, висловлюючи свою радість знайомству.

  Поєднання орків, що у людей були справою суто індивідуальною. Навіть при невисокому рівні лідерства будь-який гравець міг легко зібрати досить велику групу. Не було штрафів при десяти або навіть двадцять учасників досвіду. Тому в іграх не було нічого, крім самолюбства.

  Сечві оперилась на дубинку.

  - Давайте об'єднаємося! Чвіку!

  - Чудово! Чви-чвік!

  Вона з радістю приєдналася до нових знайомих.

  'У будь-якому випадку, зустрітися з Союн так просто не вийде. А для обходу гірських цепей підняти кілька рівнів точно не завадить'.

  Сечві вирушила з орками на зустріч вовкам, що блукали довкола села.

  Вовки стрибали і гарчали, наче скажені. Як і орки, вони об’єднувалися у великі групи й вирушали на полювання за здобиччю. Хоч монстри й не могли похвалитися великим уроном, але одночасна атака кількох видів уже забрала життя сотні орків.

  - Небезпека! Чви-и-ик!

  - Пригнись!

  Поки нові знайомі намагалися відбитися відразу від декількох монстрів, один з вовків непомітно підійшов і, радісно ричу, стрибнув назустріч Сечві. Але та не розгубилась. Натрене у численних боїв тіло відгукнулося само собою.

  Вона несхвально відступила, і розворот якої долбанула по пролітаючому вовку. Палка вдарила точно по макушці монстра.

  Удар вийшов такий потужний і гучний, що на мить їй здалося, ніби зброя тріснула.

  Вовк же, пару раз кувиркнувшись по землі, швидко схопився на ноги, але на Сечві атакувати ще раз не зважився. Ось тільки тепер вона сама літала в атаку. І від топоту її масивного тіла вдиралися клуби пилюки.

  'Похоже, для зняття стресу палиця - кращий засіб!'

  Зброя лясало в руках Сечві. Їй все більше подобалася раса орків з їх простими і точними ударами без будь-яких роздумів та обчислень.

  - Ось, ось! Чви-чві-чак!

  Товсте тіло Сечви наче пурхала в оточенні зграї вовків.

*

  Ліс Карака.

  Пейл, Зефі і Сурка перебували в напруженні.

  - Охо-хо-го.

  - А вони прикольні.

  - Досить легковажно, Вчителю.

  - А ось і ні, це все - спритність рук.

  Вперше друзі змогли повністю побачити справжню силу МЕЧів. Поспостерігати за їхньою дивовижною власністю тіла і винахідливості в бою. Всі рухи воїнів були неймовірно точні, блискавиці і не залишали монстрам жодних шансів.

  Порхилі клинки MIЧей так і не знайшлись, що їх можна було зупинити. Монстрів навіть не рятував залізної зброї. Всі через те, що завжди залишалися слабкі місця на зразок очей, шиї, суглобів, по яких можна не тільки скалічити противника, але й завдати критичного удару. З якоїсь сторони це було швидке і жорстоке биття монстрів.

  Територію лісів Карака ділили між собою три фракції: у цитаделі хобгобліни, печерні жуки і велетенське перевертня.

  Серед них були найбільш сильні хобгобліни, які тепер і гинули від точних та смертельних ударів зброї п’ятірки брухтних воїнів.

  - Як таке можливо? - Вона тихо запитала Ірен.

  Але ні Пейл, ані Зефі не змогли дати розсудливої відповіді. Насправді, Хварен також замовкла.

  Тоді відповідь на це запитання вирішила зависте зітхання Сурка:

  - Іноді рухи монстрів можна передбачити на самому початку.

  Мрія будь-якого воїна бою! Знати і попастися на найбільш вразливих точках противника — в два, а то й три рази більше за просту атаку.

  Звичайні гравці ніколи не намагалися вишукувати вразливі точки противників, адже набагато веселіше наносити 2-3 удари, краючись при цьому перед своїми напарниками. А ось МЕЧІ, чудово знайомі з боєм, діяли від зворотнього. Кожна битва, наче новий експеримент, просунула їх майстерність трохи вперед.

  Вони постійно рухалися, не дозволяючи ворогам хоч на мить оточити їх з усіх боків.

  Зефі дістав і уважно оглянув свою вудку.

  - Чесне слово, мені так і не вдалося відчути смак битви.

  Пейл, розв'язавши плечі, сказав:

  - Та вже, в цьому ти правий.

  Пейлу, Зефі та Сурк мали достатньо впевненості у своїх силах. Останнім часом їхня власність навичками неймовірно зросла, і якщо порівняти всіх гравців приблизно того ж рівня, вони перебували десь вище середини. Однак, спостерігаючи за смертельними й точними ударами МЕЧів, вони не відчували розчарування у власних силах.

  І хоча вони вже бачили медицину, це усвідомлення прийшло тільки зараз. Все через те, що давні вороги - Ієті могли похвалитися великою кількістю здоров'я і товстою шкірою, завдяки яким критичні удари просто не проходили. Кожен бій тривав дуже довго і одноманітно.

  Але з Хобгоблінами все вийшло в точності навпаки. Їх було неймовірно багато, але кожен мав дуже мало здоров'я. Ось чому саме тут MIK змогли показати, на що вони насправді здатні.

  Швидкі удари клинків майже пов’язувалися з більш потужними атаками Пейла. І хоча в ману використовуються здібності, які використовувались у мас - медіа, Пейл і Зефі могли значно перевищувати МЧій, але протягом тривалої битви або просто у ближних боях прості та точні удари не знали собі конкуренції.

  Ось тільки насправді у « великих" воїнів не все було так оптимістично, як здавалося з боку. Через відсутність доброї зброї захист кожного з MILS отримувався майже нульово. Але витривалість і стійкість теж майже не були розвинені...

  Все тому, що гра на початку гри не заважала їм, а потім, з ростом кількості противників, можливість розвитку даних стала чимраз складнішою. Адже, пропустивши лише 3-4 удари високорівневих монстрів, ви відразу потрапили в критичну ситуацію, з якої у 99 випадків із 100 прямолінійних шляхів до одноденного відпочинку.

  І все ж завдяки багатому досвіду у боротьбі, які відбувалися в реальному світі, МЕЧі виявляли неймовірну власність тіла та зброї. Здавалося, що вони пурхають у повному оточенні Хобгоблінів і з легкістю роз’єднають найефективнішим способом одного противника за іншим.

  Ось тільки так здавалося лише з боку, самі МЕЧі думали зовсім про інше:

  'Чорт, чорт! Не можна вдихнути на очах у дітей.

  'Аж тремтіння пробирає. Якщо наступний раз оточать п'ять, точно не виберуся.

  'Я зобов'язаний зберегти честь. Вбити від рук якихось нікчемних монстрів - це ...'

  МЕЧІ тепер дуже шкодували, що не мають достатньо знань щодо захисту або принаймні доброго озброєння. Коли вони підвищували голову, то вкладали всі характеристики в силу або спритність і завдяки цьому отримали неймовірну рухливість та потужність ударів. Тільки в такому випадку, коли ворог відрізав усі шляхи назад, для них неминуче напала смерть.

  При цьому навіть короткочасне перебування в натовпі могло призвести до тих самих наслідків через кілька незначних і в підсумку пропущених ударів.

  Ті, хто добре усвідомлював все це перший, другий, третій, четвертий і п'ятий намагалися не тільки оцінити обстановку, але й максимально ефективно координувати свої дії...

  - Будьте обережні, не лізьте сильно вперед.

  - Прикрий, як тільки монстр зайде до мене ззаду.

  - Я виманю їх на себе, інше на тобі.

  - Якщо підтягнути більше трьох, робимо ноги.

  Ретельне спостереження за повадками монстрів спочатку дозволяло отримати значні переваги. Але навіть після того, як вони передбачали і уникнули удару бою, МЕЧій не міг вирішити проблеми - маги. Навіть умілі люди не могли повністю ухилитися від заклинань. Саме коли вони зустрілися з магами, то шкодували, що спочатку ігнорували характеристики захисту.

  - Поки все досить просто... - Сказав перший, чим розмішав всіх інших.

  - Ага. З такою кількістю я б навіть п'яний впорався, — посміхаючись, сказав третій.

  - Будь їх десять на одного, все одно ми б перемогли, - різав Четвертий.

  Ще одна дискусія перервалася, бо МЕЧі зазнали несподіваного нападу ще однієї групи і потрапили у повне середовище. Тільки чудом, ледве не втративши життя, вони змогли прорватися через стрій ворога.

  Але це не перешкодило їм все ще гинути і, блискучи зубами, посміхатися.

  Дивлячись на цих веселих і бойових хлопців, Ірен не могла не розсміятися:

  - Просто неймовірно! Та ви крутіше Віди! Спочатку билися просто як леви! А потім... Потім напускали удари, але це для того, щоб підняти витривалість, вірно?

  П'ятий енергійно закивав:

  - Звичайно. Все ж так роблять.

  Ірен ще ширше посміхнулась, хоча насправді десь глибоко в душі перебувала у маленькому замішанні. На неї, як на священика загону, лежить відповідальність за здоров'я друзів. І якщо з Віідом все було зрозуміло: завдяки високій стійкості та охороні, при низькому рівні здоров'я він міг протриматися ще дуже довго і вона завжди могла його підлікувати. Те з МЕЧами їй було просто незрозуміло, що робити.

  Ті самі, щоб зберегти гідність, взагалі ні про що такого не замислювалися. Єдине, що займало всіх їх думки - це:

  'Вижити'.

  'Ідвертатися. Не можна відпочивати, потрібно рухатися".

  Таким чином МЕЧИ, щоб зберегти репутацію, мусили боротися на межі своїх можливостей. І сподіватися в першу чергу не на всілякі технології, що поглинають ману, а на прості перевірені удари, завдяки яким можна перемогти хоч тисячу противників підряд.

  Проте всі ці удари, піруети, зміна позицій і прикриння один одного здавалися чимось неймовірним. Коли другий і третій проривалися з повного середовища, вони буквально розкидали струнких ворогів, у Пейла та Сурки очі лізли на лоб. Вони ніколи в житті не бачили таких піруетів і технологій гри!

  - Э-эх!

  Зтиснувши кулаки, Сурка почала битися. Вона прикрила лівий фланг і почала шукати слабих місць ворога.

  'Простеми ударами тут не обійтися'.

  Незважаючи на небезпеку, вона підбиралася ближче до звичайного й виносила серію ударів по череві, ногах чи голові Хобгоблінів і аналізувала, які з них були найбільш руйнівними та неприємними для ворога. Бій для Сурки відкрився зовсім з іншого боку.

  Зефі і Пейл теж не сиділи склавши руки. Перший витягав або заплутував своїх удвоє декількох противників, а другий вів обстріл по кінцівках, перешкоджаючи пересування монстрів і даючи шанс проявити себе солдатами попереду друзів.

  Вся група відчула величезне натхнення, дивлячись на дії МЕЧей.

  'Монстру набагато болючіше, якщо вдарити ось так ...'

  "Третя, четверта, п'ята... Я вже вісім слабких точок знайшла!'

  Таким чином група входила у смак і поступово насолоджувалася відчиненими боєм.

*

  Віід покинув будівлю Асамблеї.

  Для реєстрації в ролі художника Родіума йому потрібно було створити і встановити на вулиці міста одну статую.

  - Не можна провалитися...

  На даний момент його скульптурна майстерність була на вищому рівні навичок. Тому він не міг вирізати абів. Потрібно було зробити якісь подоба недавні велетенські скульптури лева та дракона, або щось деталізоване і прекрасне.

  Звичайно ж, при створенні гігантської скульптури ймовірність виконання завдання зростала багато разів. Ось тільки Родіум - місто, і знайти місце для цієї роботи не так-то й просто, до того ж залишалася проблема з пошуком матеріалів.

  - Отже, Прекрасна скульптура... Спочатку було б непогано трохи оглянутися.

  Для початку Вікід вирушив на вулицю, заповнену усілякими крамничками та крамницями. Рідіума, яка мала небагато лавок з бронею і зброєю, майже не було. Самих ковалів теж було небагато, а ті, що копали, поки не могли похвалитися якими-небудь хорошими предметами.

  Тим не менш 'міста художників' повністю виправдовував своє прізвисько.

  Магазин матеріалів для скульпторів! Та такий величезний, що йому було б не соромно перебувати в столиці будь-якого з багатих королівства.

  Віід, звичайно ж, зайшов всередину.

  - Ля-ля-ла, - наспівувала красива дівчина за лавкою, протираючи і розставляє всілякі заготовки на головній вітрині. - Уф, коли ж все це продасться?

  Більшість товару було звалино в одну велику купу, що прилягає до одного з кутів. І, дивлячись на нього, вона несхвально зітхала. Їй подобалося обрана робота продавця, ось тільки покупців, на жаль, чомусь не спостерігалося.

  - Так я і сьогодні не зароблю.

  Вона працювала в цьому магазині третій день, і аж поки поріг лавки поступився лише п’ять чоловік, серед яких ні один нічого не купив. Вони просто роздивлялися вітрини і з заздрістю міркували:

  - За дерево більше одного золотого.

  - Коли ж мені добереться створити скульптуру дорожче одного золотого?

  - Немає слів. Зараз і трьох медяків не заробити ...

  Знеохочені покупці покидали стіни крамниці. Навіть якщо б вони хотіли мати добрі матеріали, то не мали 50 медяків, які вимагали дешевого товару. Тому їм не залишалося нічого іншого, як покинути магазин і податися за стіни міста в пошуках кількох звичайних гілок або каменів.

  - Ціни на хліб самі по собі великі. Потрібно щось міняти, а інакше доведеться і після чотирьох тижнів вколювати та копити на спорядження.

  Продавча жінка Сарін постійно зітхала. Якщо ви можете безплатно дістати воду з фонтанів міста, то обов’язково мусите платити за їжу, яку маєте чи ні. І хоча вона отримала мінімальний прибуток від магазину, щоб справді заробити і здійснити мрії про купівлю речей, їй потрібно хоч що-небудь продавати.

  Розмір зарплати залежав від суми продажу!

  У цій ситуації Сарін не міг нічого робити, окрім зітхання.

  - Ех, але що ж мені робити?. Покупців немає. Хоч пил зігнути...

  Тим вона і зайнялася, ставши по одному діставати виставлені на вітрині зразки та обережно протирати пил.

  Саме в цей момент відкрилися двері магазину.

  *Дилінь!

  Сарін з радістю повернулася до вошнього Віяду.

  - Ласкаво просимо!

  Ось тільки роздивившись нового відвідувача, вона ледь не скоромовкою прокоментувала:

  - Тут магазин сировини для скульптурної справи. Магази зброї або амуніції далі, на правому боці вулиці. Мабуть, Ви помилилися. Підказати точний напрямок?

  Віід негативно похитав головою:

  - Ні.

  - О, значить, Ви прийшли за вологим! Тоді не поспішайте, огляньтеся тут як слід, у нас є дуже цінні матеріали.

  Сарін після минулих земенків-поселів не сприйняла нікого серйозно. Крім того, жоден гравець не міг довіряти тому, що він одягнувся у кожну рвань Віід.

  Але в будь - якому разі, займатися продажами треба: гроші з неба не висипляться. Може, новий відвідувач оглянеться да прикупить пару дешевих речейць.

  Віід чудово розумів настрій продавців. Те, що за стійкою живий гравець, він зрозумів відразу, по першій реакції. Якби торгівлю займався НІП, то лише через один рівень слави розмова пішла б зовсім по-іншому.

  Не поспішаючи він почав розглядати товар у магазині, де зібрався великий натовп. На полиці можна побачити коштовний руда і багато різних візерунків каміння. Особливо цінні матеріали, як - от злитки золота, срібла чи рідкісних видів деревини, ховалися за скляними і навіть вітринами.

  У стінах цього не найбільшого магазинчика було зібрано майже все необхідне для створення скульптур будь - якої складності. Не будьте Родіум міста художників і ремісників, це було б просто неможливо.

  'Якщо ми створимо статую на основі таких матеріалів, ймовірність успіху, та й сама цінність скульптури повинна значно зростати'.

  Звичайно, якщо дивитися на місто як на місце існування художників, такі місця та ресурси дають більше шансів розвинутись і підвищити майстерність у своїй професії.

  Сарін підійшла до ретельного роздивляючого товару Віїду.

  - Вибачте.

  - Да?

  - Я закінчила прибирання, може, Вам розповісти що-небудь про матеріали?

  Їй було просто нудно. Покупці рідко заходили, і робочий день тягнувся неймовірно довго. А побалакавши з Віїдом і поділившись тими кількома знаннями, що вона отримала за цю пару-будівлі днів, можна було хоч ненадовго відволіктися.

  Вікід кинув:

  - Розкажіть.

  І дівчина відразу відкрила один з скляних прилавків і витягла маленький шматок деревини з дуже гладкою на перший погляд корою.

  - Ось це дерево Набе, воно дуже міцне і після обробки вже ніколи не зламається. Один з найкращих матеріалів для початківців. Але, на жаль, через високу ціну малодоступний, - поставивши його назад, вона дістала наступний примірник. - Ще один цікавий матеріал. Завдяки приємному аромату люди мають добрий смак. Створивши якийсь кулончик або ще щось, можна не користуватися духами. Щоправда, дрібні деталі вимагають високої майстерності в скульптурі.

  Дерево, як один з найвідоміших матеріалів у реальності, було відтворено в Королівських дорогах вище будь - якої похвали. Були і гнучкі, і міцні види деревини. Крім того, з’явилися чудові матеріали зі своїми особливими властивостями.

  Сарін привезла Віїда до вуличної вітрини, поруч з якою стояв приламок золота. Хоча він був лише метр заввишки, але повністю забитий зливками золота.

  - Це гордість нашого магазину. Грандіозно, так? Золото, як і скульптури, має податливість і водночас міцність. Не уявляю, що за скульптуру можна створити ваяючи з нього. І все це коштує 7000 золотих. Це велика сума, правда?

  Війд заворожено дивився на цю блискучу гору зливків. Благородний метал був приємним у світлі сонця і наче миттю, перемагаючи простягати руку й забрати його собі.

  'Якщо вати з золота, статуя вийде просто відмінна ... А ось цю деталь можна зробити з бірюзи..."

  Сарін ще щось розповідала, але Віід вже не слухав, повністю занурившись у задум майбутнього скульптури. Те, що з’явилося в голові і з кожним секундом ставало все реальнішим. Тому, як тільки дівчина замовкла, він відразу ж перейшов до справи:

  - Я вирішив придбати деякі матеріали.

  - Да? Правда? Дякую!

  Вона навіть зробила невеликий реверанс. Якщо відвідувач справді покупить, це стане першим її успіхом в торгівлі.

  "Пусть хоч найдешеве, але купить ..."

  Але наступні слова перевершили всі сподівання Сарін.

  - З того, що я бачив... Я візьму усі шматки дерева Набе, а також трохи лавандового і всі на вітрині зливки золота.

  - Д-да? Тоді загальна сума... Сума дерева Набе.... лаванда, а ще золото... Це ж більше 10 000 золотих!

  Сарін не могла нормально підрахувати. Думки то стрибали, то текли неймовірно повільно. У надії відволіктися і змусити голову заробити вона перевела погляд з усміхненого Віїда на приманку в кутку гори товару.

  - Так-так... Все, що Ви назвали, коштуватиме 18 тисяч золотих доларів - полегшено сказала вона і в той же момент, зрозумівши розмір суми, поспішила додати: - Це тільки початкова ціна товару. Але в залежності від ваших заслуг у Королівській дорозі вона може трохи змінитися. Зараз я все ще перечитаю.

  Сарін почала швидко вкладати на прилавок товар з однієї купи до іншої, перераховуючи вже нову вартість буквально на пальцях.

  Віід уважно стежив за процесом. Хоч він і не мав навичок торговця, як Манауе, але завдяки високій славі та різьбленню збирався отримати значну знижку. За його підрахунками, це 30% суми.

  Як і в житті, один з бонусів відомих людей у Королівській дорозі - можливість купувати речі дешевше, ніж вони коштують насправді.

  "Звідки така велика знижка?"

  У Сарін перехопило дух. Виявляється, людина була надзвичайно відомою! Також логічно припустити, що професійні навички були на високому рівні.

  Саме в цей момент, нарешті, до неї дійшло, який джекпот випав. Але навіть з високими навичками і славою, коли грошей немає, нічого не буде. Сарін сковтнула слину і повільно сказала:

  - Пристосовуючи до 18 000 30% знижку, отримуємо 12600 золотих. Ви готові заплатити?

  Віід без коливань кинув.

  - Так, беру все.

  Він не вважав себе заможним, але за час гри зміг заощадити добру суму, від якої, правда, у світлі останніх подій небагато й залишилося. Але все ж 12 000 золотих насхресть він ще міг.

  - Е-екх-х, - від усвідомлення Сарін мало не поперснулася.

  "Коміссіонні не менше 2,5 тисяч. Я отримаю дві з половиною тисячі золотих!"

  Сарін захопили емоції. Для новачка, замкненого всередині стін міста на чотири тижні, сума виходила надзвичайно велика.

  Але Вікід був не такий простий, як могло здаватися.

  - Що ж, тепер всегроно обговоримо? Я зайшов, щоб все дізнатися.

  - ....?

  Сарін ніяк не могла зрозуміти.

  - Взнати? Що саме?

  - Скільки Ви ще можете скинути.

  - Що?

  Чи скульптор-бажчик, що стоїть перед нею, збирається ще торгуватися? Вона такого навіть у страшному сні не могла уявити.

  - Ну, ви ж можете скинути ще як мінімум 2,5 тисячі...

  - ...!

  У Сарін майже на очі не полізли від такої пропозиції. Безщасний збіння ціни! Той, кого вона недавно вважала найкращим клієнтом, раптом виявився найжахливішим з усіх злодіїв.

  - Під час подібної операції мені ні копійки не дістанеться.

  - 2499 золотих?

  - Ні!

  - Тоді 2490. Я все заздалегідь розібрав. Навіть у цьому випадку ви отримаєте 10 золотих. Згоден.

  І він дістав найкращий для переговорів аргумент - приємно звенний мішечок з грошима. Віід встиг його непомітно підготувати, поки продавиця вважала товар.

  - Э-э-ех... Здається, у мене не залишається вибору.

  Сарін не могла стримати сліз, але вирішила віддати матеріали в руки Віїда. Він не чекав нічого, а швидко згріб їх у сумку і залишив стіни.

  Тепер кожен крок по вулицях міста не був для нього найприємнішим. Навіть якщо рюкзак зменшив вагу будь - якого матеріалу, який знаходився в чотири рази, його вага ставала важчою.

  Вікід зупинився і витягнув важкі чорні брили з рюкзака.

  - Ідентифікація!

  - Треба б його розплавити, - задумливо вимовив він.

  Ці матеріали використовувалися для створення нових, а найголовніше — міцної зброї. Нещодавно Війду довелося зняти досить непогане озброєння через те, що коли він повернувся до людського тіла, то носив величезне та важке спорядження для нього просто не вистачало властивостей сили.

  Не поспішаючи він побачив велику брилу.

  "Можливо вийти комплектів 5..."

  Мітріл був відомий своєю легкою і міцною міцністю. Якщо ви втішити його на заміну почищеним черевикам зі шоломом, то можна отримати чудові речі, завдяки яким зросте не тільки захист, а й деякі інші характеристики. Це напевно полегшить майбутні битви.

  Він мав можливість здобути таку ж силу й швидкість, яку мав під час перебування в тілі орки Карічі.

  Насправді, якщо говорити тільки про нагрудних доспехах, вони вже були у Відії. Недавно в ордені Фреї обладунки віри Талока! Вони були створені колись відомим ковалем-гном, і мали неймовірний захист у 85 балів.

  Це можна лише вдягнути, якщо досягти 350 рівня. котрого ще не було у Види. Але в нього був навик коваля, з кожним рівнем якого даного обмеження на ношення броні знижувалося на 2%. Тому при досягненні 2-го середнього рівня вміння коваля він вже міг носити дані озброєння.

  - Ха-ха-хо.

  На губах Віяда заграла широка усмішка.

  Кожного разу, як він перевіряв інформацію про об'єкт, настрій піднімався. Ці рідкісні, блискучі обладунки майже безцінні!

  У грі, звичайно ж, існували й інші кращі. Але з Вііда це були найкращі не тільки серед броні, але й між усіма речами, якими він володів. Навіть палиця мудреця і книга некроманта були такими ж, як дані досхочу.

  Але Вікід не квапився їх одягати. У Родімі, звичайно ж, було б добре привернути увагу людей до блискучих доріг! Особливо увагу бідних...

  Віід, поклавши камінь у сумку, подався в бік гігантської гільдії ковалів.

  Коли він зайшов всередину, перед його очима з’явилось просторне приміщення, заповнене гномами, які наклалися на міхи або б'ють молотком по шматках розжареної сталі. Серед них не було жодного гравця. Якщо у центральних королівах зустріти гнома-ігрока, то тут їм просто нічого робити і нікому продавати свій товар. Тому в Гільдії зібралися тільки НІПи.

  Розмірним кроком через стійкі в кутку до Віїду підійшов гном, відповідальний за замовлення.

  - Що тебе потрібно, чоловік?

  - Розплавити, будь ласка, ось це, - Віід дістав і простягнув чорну брилу. - Це можливо?

  - Зараз гляну. О, це!.

  - Що там? Що?

  Його реакція сповнювала надію, що він не зміг правильно або повністю визначити природу чорного блоку. Хоч він і мав високий навик ідентифікації, але інформація про якийсь рідкісний предмет не завжди могла відкритися повністю.

  Ось і зараз з'являється підозра, що це один із таких випадків.

  Карлик, не приховуючи здивування, сказав:

  - Це ж повний безлад. Вивільний сплав кількох металів!

  - ....

  Всупереч сподіванням, нічого унікального там не виявилося.

  - Може, продаси його? Ми щедро заплатимо. Або, якщо хочеш, можна обережно розплавити і зробити тобі зброю на замовлення.

  - Ні, дякую. Просто розплавіть.

  - Ясно. Дуже шкода, що не вдасться попрацювати з настільки добрим металом.

  Після чого гном повернувся і відправився переплавляти брилу.

  Можливо, якби Віід довірив створити речі комусь із гномів, вони б отримали набагато кращі речі. Будь-хто з присутніх майстрів міг мати більше, ніж у нього, рівень навичок. Але Вііда зупинялася лише завдяки тому, що він сам міг отримати досвід для подальшого росту навиків коваля.

  У даний момент він не дуже потребував амуніції, але ось підвищення постійно впливають на гру характеристик повністю співвідносилося з вибраним шляхом розвитку Віїда.

  Гном закинув чорну брилу у розжарену піч і почав роздувати міхи. Поступово метал почав плаватися і розділятися на три окремі частини.

  Вікід і сам міг розплавити метал, але з його рівнем вміння було шанс не доробити частину матеріалів внаслідок відсутності досвіду.

  Як тільки під дією жару якась частина повністю розплавлялася, карлик, натягнувши пару міцних рукавиць і прихопивши ковш, вичерпав спочатку залізо, потім сталь і, нарешті, міфріл.

  А потім, охолоджуючи кожен з тих металів, які трапилися на нього, він повернувся і поставив їх перед Віїдом.

  - Завершено. Зазвичай це коштує 700 золотих, але ви виглядаєте як яскравий ремісник пригод, тому 50 скину. А за те, що ти приніс хороший метал, з яким приємно працювати, скину ще 20 золотих.

  - Дякую.

  Розплавившись, Віід підхопив і сховав усі зливки в сумку. Після цього він поспішив покинути коваля.

  Тепер потрібно було знайти гарне місце для створення скульптури. Від того, що стоїть за статуями і де вона розташована, її цінність може відрізнятись як небо й земля.

  - Треба знайти хороше місце...

  Вікід блукав по Родиуму в пошуках відповідного місця. На кожній широкій вулиці були статуї та інші предмети мистецтва.

  - Тут, на жаль, її не встановлювати.

  Вікід попрямував до центральної площі. Кідне місце!

  Воно ж і вважалося найбільш забраною творами мистецтва територією. Колом височіли рідкісні дерева, трави та квіти. Це містечко стало популярним для закоханих. А вранці і ввечері ще й вілися вистави. Майже всі художники Родіума мріяли встановити свою роботу саме тут. Біля фонтану, що б’є чистою водою, оточеного туристами.

  Якщо поставити статую в тому місці, можна легко отримати визнання цінності роботи. Але Вікід без жалю минув центральну площу.

  - Немає в світі людини, якій можна було б довіряти!

  Створювати статую з золота в людному місці - найдурніша затія із можливих. А якщо ще прояснять, що у нього під час попрощання були гроші, доведеться починати війну з бідними...

Глава 3. Силует золотого боввана

  Вантажів у роздуми Віід заїхав в провулок.

  Вулиці Родіума нагадували хитро сплетену павутинку, яка мала зв’язок між великими вулицями. І якщо під час входу часто зустрічались лавки та гравці, то чим глибше всередину, тим пустишим стає вулиця.

  Цілий день ринська по місту, Віід нарешті зміг знайти місце, де взагалі ніхто не ходив.

  - Чудово. Те, що треба!

  У родині людей, які мали власний дім, було мало. Все тому, що хоча житло дозволяло зберігати предмети і отримувати додаткові бонуси для відпочинку, воно вимагало великої початкової суми й постійних місячних відрахувань у місті.

  Це, звичайно ж, було на руку Вііду.

  Вибравши з місця, він витягнув маленьку жаровню, розвів вогонь і обережно розмістив золоті слитки.

  - А поки що займемося створення форми.

  Вікід взявся за каркас з глини.

  Статую для завдання він збирався зробити з чистого золота, щоб працювати над мистецтвом коваля. Без нього справжні скульптори, які хочуть створити металеві скульптури, просто необхідні!

  Завершивши каркас форми, Віід обережно підняв котелок з розплавленим золотом. Після цього він акуратно залив форму невеличкими порціями дорогоцінного металу.

  - Блін, скільки ж тут грошей!

  Від одного виду золота, що льодяне у Відада розірвалося серце.

  А ще його не залишало почуття образи, до якого він все не міг звикнути, будучи скульптором.

  З самого початку це була жахливо важка професія для заробітку грошей. І якщо робити щось дійсно варте уваги, то на один товар йшло стільки, що Віід виходило, не заробляла, а просто витрачав.

  - Не-не-ні, мистецтво - не вихід. З ним ситим не будеш!

  Саме з такою думкою він заради заспокоєння своєї хворої душі, та й в очікуванні, коли золото охолоне, дістав молоток, наковальню, підкинув ще дров у жаровню і почав стукати по металу.

  - Для початку трохи піднімемо майстерність.

  Поки Віід полював на Каричі, у сумці було багато рудок. До того ж руда доброї якості, отриманої переважно за різні орські призначення в гірському ланцюгу Юрікін.

  Якщо спробувати і зробити щось добре, то при вдалому продажу можливо вдасться окупити хоча б половину витрат на створення статуї.

  Куски залізної, мідної і іноді золото чи срібла звалювали на собі руду й почали працювати. Для початку Вікд розплавив частину руди, а потім прикинув на очі кількість, під гучне шипіння залив одну з заздалегідь приготованих форм-меч.

  Наступні десять хвилин чули тільки звуки ударів металу про метал. Хоча ковалям, на відміну від скульпторів, не потрібно було вкладати душу у роботу, все ж для того щоб створити міцний і добре збалансований меч Вііду треба було постійно стукати, розподілюючи удари по всій поверхні заготовки.

  І це насправді коштувало: добре збалансована зброя часто продавалася набагато дорожче, ніж найуспішніші товари. Це відбувалося через те, що Королівська дорога повністю копіювала реальний світ і розмахувала мечем зі зміненим центром ваги гравцям набагато складніше, ніж добре збалансованою зброєю.

  - Кажись, все. Начебто вийшло непогано.

  Зрештою він охолодив розжарений меч водою.

  Займаючись зброєю, він також постійно підкладав у піч нові порції руди, які до завершення першого меча вже перетворилися на податливий метал, який чекає своєї черги.

  Вікід вже давно визначив, на що піде вся ця руда. Він збирався зробити багато, дуже багато мечів.

  Спочатку планувалося ще й броня, але Віід швидко відмовився від цієї ідеї. Хоч обладунки і не вимагали будь-якого контролю при загартуванні, в чому був невід'ємний плюс, самі по собі вони складалися з декількох частин, а значить, їх швидко не наробиш.

  Але з мечами все було точно навпаки: дуже проста форма, не достатньо праці, але була потрібна правильна заколення і, що важливіше, вірний центр ваги.

  Виходячи з цього, Війду було набагато простіше робити мечі, адже після року тренувань та гри в Королівській дорозі він міг легко перевірити і визначити балансування зброї, всього лише повертавши у руках більш-менш готову заготовку.

  З кожним новим клинком кузнічний навички Віяда потихонечку ріс.

  "Цікаво, а 500 мечів вистачить щоб підняти рівень навичок на один крок?"

  На початку розвитку, як він пам'ятав, майстерність кахлі зростала надзвичайно легко. І це було набагато легше, ніж зробити скульптуру, в якій потрібно працювати не тільки руками, але й головою.

  Але тепер, досягнувши лише другого середнього рівня ковальу, він міг назвати таку роботу досить важкою.

  'І все-таки це тому, що мечі з заліза'.

  Як і у випадку зі скульптурами, матеріал відіграв дуже важливу роль. І якби при створенні мечів Віід використовував щось більш якісне, за ідеєю, кузнічна майстерність стала б рости набагато швидше.

  *Дзинь!

  Готові мечі Віїд складав у одну купу.

  Він не бачив змісту, коли зупинявся і спеціально перевіряв інформацію по кожному. По-любому, в кінці вийде зброя з уроном від 20 до 45. Це була межа використаного матеріалу. Хоча, якщо вірити чуткам від гномів, при найвищому рівні майстерності можна виготовити залізний меч і з 60 урона. Але Віт зі своїм середнім умінням цього не міг перевірити.

  'Навернка десь по 100 золотих вийде'.

  Ціна на кожен клинок, звичайно ж, буде різною. Тому що урони та інші характеристики часто відрізнятимуться від інших. Але він сподівався отримати 100 золотих Віід. І в нього були на це хороші підстави, оскільки він мав вищий рівень ремесла, і зброя видавалася досить міцною.

  Але гравці з усіх інших гравців віддають перевагу зброї, яка має високий рівень міцності, ніж простим мечем. Тому що коли б'єшся з товстошкірими монстрами, вона миттєво падає.

  Наряд з виготовленням мечів Віід виконував ще інші справи.

  Поки руда плавала в печі, він шив одяг! Організувавши свого роду безупинне виробництво! Ні секунди не зникало даремно.

  'Якщо я навіть п'ять хвилин відпочиваю, інші в цей час працюють, полюють і стають сильніше!"

  Вікід вважав, що коли ти отримав право бути чорноробом, то просто не можеш займатися тією ж монотонною справою. Потрібно постійно, щодня, забути про відпочинок і працювати.

  Навіть якщо він працював цілий день і був виснажений, наступного дня йому доводиться йти й працювати на повну силу. Адже якби він зупинився, то втратив би всяку мету в житті усю роботу за попередній день. Це перший принцип.

  Зрозумівши його, Віід випрацював і другий: "Невпинно попрацюючи над чимось одним, в останній вільний час варто зайнятися зовсім іншим". Під час полювання, поки мана й здоров’я відновлюються, можна займатися віянням. А якщо з'явиться більше часу, то кузнічним чи кравцем.

  Ці принципи і були причиною того, чому Віяду так швидко підвищував свої навички. Щодня працюючи, навіть якщо іноді зовсім трохи по-малому, він набивав руку до такої міри, що за якихось пару хвилин - раз стібок, два стежок, ляканьку - отримував готовий одяг! Робота йшла з блискавичною швидкістю.

  - Мені, що пришив мало не з пелюшок сотні тисяч гудзів і мільйони очей ляльок, вся ця робота - просто плелеву справу.

  Поки руда плавала у печі, Вііда встиг розправитися з усіма шкурами.

  А закінчуючи роботу над шкурами, він викував і останній меч з залишків заліза.

  Тепер, крім того що довгоочікуваного підвищення навичок перед Відом висіла ще й весела гора зброї та одягу.

  - Ну-с, а тепер приступимо до головного.

  І він дістав не так давно отримані зливки заліза і міфріла, з яких збирався зробити дещо вже для себе.

  - Ідентифікація!

  В торгових крамницях чорний залізо майже не продавали, а якщо й продавали, то в таких малих кількостях було достатньо грошей, щоб його купити гравцеві.

  Потім він узяв у руки міфріл. І хоча на перший погляд його, здавалося, стільки ж, по вазі він сильно відрізнявся від чорного заліза і не становив навіть кілька кілограмів.

  - Ідентифікація!

  -

  Віід розплавив чорне залізо з міфрілом і після відливки форми став із силою, безжалісно стукати молотом.

  Чорне залізо та міфріл - надзвичайно міцні матеріали, і звичайними ударами їх просто так обробити не вийшло б. Усім ковалям потрібна була добра сила і певні зусилля.

  Віід і без перетворення на орку Кіричі мали достатньо сили. Не тому, що за допомогою скульптурної майстерності її якось можна розвинути. Вона просто не могла бути такою, як будь-хто інший, він вкладав усі окуляри у силу і спритність.

  А щоб при збільшенні даних не постраждали інші характеристики, він розвивав здоров'я через вміння рибалити, захист - через пропускання ударів противника і збільшення стійкості. Однак мистецтво розвивалося за допомогою різноманітних навичок.

  Завдяки всьому цьому його сила і спритність були досить високими, щоб працювати навіть з таким рідкісним матеріалом.

  Наступних кілька годин пустинний міський перевулок оголосив лише гучний дзвін металу. Ця була дуже довга і важка робота, яка знайшлася в кінці готовим шоломом та радістю: 'Дзінь!'

  - Ідентифікація!

  Отримався дуже навіть непоганий предмет. Хоча якби Віід мав навики ковальника вищого рівня, то його характеристики та кількість були б зовсім іншими. Але з цим, на жаль, нічого не зробиш.

  Потім він взявся за черевики. Недавно Сомурен мав нагоду виготовляти взуття у вільному місті, і тепер він добре знав, що робити.

  Основна цінність черевиків полягала в тому, що вони найбільше впливали на обманливість. Тому Віід не шкодував, що використовував весь позосталий у нього міфріл.

  - Ідентифікація!

  Звичайно, предмет не йде ні в яке порівняння з туфлями Курдала, що підвищують швидкість пересування на 30%, але все одно черевики досить хороші.

  - Головне, Ловкість і швидкість є, - досить вимовив Віід.

  Від одного ефекту швидкості переміщення ціна на предмет зросте в кілька разів. Немає нічого важливішого для воїна, ніж швидкість! Завдяки їй можна не лише ухилитися від нападів ворогів, але й швидко наближатися до лучників і магів, які люблять триматися на відстані.

  І ціна з ефектом швидкості в грі не така велика, і ціна точно буде хорошою. Якби хтось в цей момент подивився на досить навспіваного Віда, то точно сказав би, що предмет поступився.

*

  Північна експедиція!

  Нарешті всі приготування були офіційно завершено, і гільдія Стальна троянда збиралася висуватися вперед. Кількість учасників зросла від сотень до 1300.

  Спочатку ні Оберон, ані його наближені навіть не хотіли збирати стільки народу. Адже чим більше людей, тим важче ними керувати. Крім того, збільшується кількість необхідних ресурсів і зростає ймовірність виникнення різних складних проблем.

  У Гільдії збиралися набирати багато людей, але, звичайно ж, небагато. Зазвичай експедиція бере участь від 50 до 100 чоловік. Більше ніхто не збирав. Навіть у каральних загонах, які пригнічували повстання або захопили вороже село, було вислано понад 200 осіб.

  Все тому, що іноді набагато краще відправитися в дуже небезпечне місце загону у 7-8 об'єднаних гравців. Вони більш професійні, серйозні і водночас важливі для здоров'я.

  У тих місцевостях, де малій групі доводиться уникати небезпеки, велика може вступити в бій і просуватися вперед, але це було далеко не те саме.

  Оберон розмовляв зі своїми заступниками.

  - Занадто багато учасників ... Ймовірно, доведеться когось прибрати.

  - Це буде складно зробити, - погано вимовив Верос. - Ми особисто зв'язалися з кожною людиною і просили їх про участь, так що прибирати вже пізно.

  - Ну, все ж нам доведеться йти в надто небезпечні місця. Скільки з них готові до майбутніх випробувань?

  Серед них є авантюристи, деякі - кращі на всьому Версальському континенті. Вони навіть були на півночі...

  - Значить, треба відібрати цих кращих, додати інших і невеликим елітним загоном висунутися вперед.

  - Це вже робили, і ті ж авантюристи повернулися з півночі ні з чим. Я абсолютно впевнений, що маленьким загіном ми не пройдемо, а ось від зворотного, якщо зберемо як можна більше ...

  Оберон зрозумів, про що говорить Верос.

  - Ти маєш на увазі створення міцного війська?

  - Безусловно. Ніхто не знає, що́ нас чекає на півночі. Крім того, жоден з авантюристів не поділився якоюсь цінною інформацією. А те, що вони розповіли, все поверхнево і, загалом-то, марно.

  - Тут ти правий, - зітхнувши, сказав Оберон.

  Та інформація, що авантюристи вирішили розголосити, дійсно була малопоганою. Вона була лише в зразковій карті з селами, дорогами та дуже небезпечними для пересування місць. Все це можна дізнатися і сам - методом спроб та помилок.

  Наша основна проблема - не люди, а інформація. Через її відсутність шанси на успіх експедиції значно знижуються. Ми хоч щось знаємо про силу монстрів півночі?

  - Верос, вистачить вже, все це обмовляли. Якщо ми будемо пересуватися, висилаючи і очікую розвідки, то це займе багато часу.

  - Я згоден з цим. Тому і наполягаю, що розганяти людей не треба. Якщо піде невеликий елітний загін, то він може загинути весь, а ось армія з тисячі гравців ...

  Але Оберно все одно сумнівався.

  - Та хоч мільйон. Важливо лише те, чи вони зможуть допомогти нам? Що буде, коли ми всі потрапимо в небезпечну ситуацію, наприклад, монстри нападуть на світанку? Чи не втече половина з цих тисяч, підводячи і провокуючи інших гравців робити те ж саме.

  Тут Веросу крити було нічим. У цьому моменті ніякої впевненості не могло бути.

  Завжди сподіватися на допомогу товаришів - абсолютна дурість. Але я впевнений, що обранці не будуть просто так їсти свій хліб. Відмовити їм не можна: багато з альянсів або незалежних дружніх загонів.

  На північ зібралися всі сили гільдії Сталевої троянди, включаючи самого Оберона. І хто знає, чи не скористаються цим інші поруч ті гільдії? Навіть якщо тверді сили захищають найрозважніші ЕНПи та гравці, без ядра гільдії сил можуть відбитися і не схопити.

  Але поки, на відміну від Бога, неприязнь людей лише помічала, що вони не роблять конкретних дій. Маючи гравців на порядок менше, ніж у Сталевої троянди, вони не могли не враховувати, що так чи інакше гільдія обов'язково повернеться.

  Крім того, Оберон підтримував величезну кількість людей.

  Гном-воін Оберон - мужній гравець і мандрівник, що проходив по всьому відкритому королівстві ігри. У завойованих поселеннях він бився до кінця, ризикуючи своїм життям і захищаючи слабких гравців. Завжди, всюди і незважаючи ні на які причини він простягав руку допомоги, якщо в ній хтось потребував.

  Тому він мав багато друзів, серед яких були впливові люди і воїни, які самі полювали. Крім того, Оберон здобув настільки велику славу в грі, що кількість тих, хто взяв собі таке ж ім’я, вже перевалила за десятки тисяч.

  Та й сама гільдія сформувалась, загалом-то, з його послідовників, які, незважаючи на те, що елементи останнім часом сильно розрослися, становили ядро розміром приблизно в 100 гравців. Якщо судити за загальною силою, Сталева троянда надійно зайняла рядки десь в середині рейтингу всіх гільдій.

  Однак неприязнь була далекоглядною. Дехто побачив, як розрісся експедиція.

  У зв'язку з чим і так величезний склад експедиції міг ще більше вирости та досягти якихось неймовірних масштабів.

  - Якщо ми їх не приймемо, то це викличе більший гнів з їхнього боку. Крім того, якщо ми залишимо всіх позаду, хто знає, може вони спішать з іншими і закрутять інтриги проти нашої гільдії. І хоча ймовірність цього невелика, навіть малий шанс такої небезпеки треба звести до нуля.

  - Отже, ще й їх доведеться прийняти, - регумував Оберон промову Вероса.

  Якщо ви дійсно відігнати велику частину тих, хто вже є членом експедиції, то це може викликати незадоволення. А якщо додати до них відмову від речень несхвальних... Було сказано, що Оберону, для якого важливе значення мало довір’я в навколишнє середовище як круті, а відмовитися від допомоги тепер неможливо.

  Але план зібрати тільки кращих воїнів з тріском провалився. Гравців було надзвичайно багато, і все співвідносило будь-який критерій, через який їх потрібно брати з собою.

  Верос і мовчазний, але той, хто уважно слухає всі Дрим вирішили використати випавий шанс та прийняти якомога більше гравців.

  - Оберон, ти занадто багато думаєш.

  - Пригоди, дослідження, відкриття - це все добре. І якщо все вдасться, наша гільдія отримає велику славу. Але поки що варто подумати і про практичну користь.

  Два заступники багатозначне подивилися один на одного. У цьому питанні їхні думки повністю збігалися.

  - Добре. Так і бути. Ми використовуємо цей шанс і об'єднаємо всіх людей, які всі призвели до гільдії під ім"ям Сталевої троянди. З цього моменту ми набираємо всіх, хто хоч чимось може допомогти і бажаючих брати участь в експедиції, - сказав Оберон.

  Таким чином Веросу вдалося настояти на своєму і почати приймати учасників навіть з інших, що знаходяться в околицях королівства. Через що склад експедиції в скорому часі зросте ще більше.

  Гільдія Стальної троянди і дружні альянси розташувалися на величезній рівнині, демонструючи всю свою силу. Стояли 1300 чоловік, вишикувавшись у ряди. І ще більше людей зібралося в стороні, спостерігаючи за учасниками експедиції.

  Церемонія відправлення в похід не могла викликати захоплення.

  Верос і Дрим організували все так, щоб від однієї демонстрації такої кількості людей ще більше зросла слава гільдії.

  Кілька днів тому вони повідомили якомога більше гравців і навіть приготували для них місця біля фортеці. Але в результаті цього було настільки багато присутніх, що не могло бути місця для цих людей.

  Від’їжджаючи на північ, люди могли не бачити одне одного принаймні кілька місяців. Серед присутніх було багато людей, які були близькі до експедиції і вони прийшли попрощатися.

  - Повертайся неушкодженим.

  - Обов'язково чекаю від тебе якийсь сувенірчик ...

  - Не переживайте. Скоро повернуся.

  Рівнина буквально бурила зібраними людьми. Глави дружніх гільдій, чекаючи своєї черги, вимовляли урочисті промови, кожна з яких закінчувалася якимось підбадьорливим закликом:

  Покидаючи спокійні землі, наш дім прямує на дослідження незавойованих земель. Прийшов наш час. Давайте же підемо і доб'ємося того, чого ми хотіли!

  - Ура-а!

  - Ми підемо топтати нові землі. І коли повернемося з налипшим брудом на чоботях, все вже будемо іншими. Ми отримаємо досвід, нам буде що згадати і розповісти іншим. А з нашого походу складуть легенду, де ми станемо головними героями!

  - Ура! Ура!

  Учасники експедиції вітали радість кожного промовця. Ті ж у свою чергу намагалися підбадьорити присутніх.

  Насправді, дослідження невідомої землі - це досить небезпечний захід. Людям треба було пройти Північними територіями, потрапити у лютий холод і зазнати нападу найжорстокіших монстрів та брак інформації - ще чорт знає чого.

  І хоча ця церемонія здавалась лише пустою формальністю, насправді без неї не було підняття бойового духу людей, її неможливо висувати.

  Нарешті, коли промови всіх дружніх гільдії аренсів підійшли до кінця, настала черга Оберона. Він повільно озирнувся, піднявшися на великий трибун.

  - ...

  І глядачі, і учасники експедиції, затамувавши подих, чекали, коли він зреагує. Чекали слова лідера і надихаючого цього походу.

  Однак слова Оберона не були довгими.

  - Ми залишаємо це пекло. І вирушаємо в холодні землі. Потім, щоб звільнити світ від спеки. Давайте ж підемо і зробимо це!

  І після цих слів він покинув трибунал.

  Глядачі в замішанні таращували очі на осиротілого Оберона. Принаймні на церемонії було кілька десятків тисяч людей, а саме — сотні 000! А якщо походи завершать вдало, шукати і переглядати відео будуть вже мільйони. Так що це був чудовий шанс показати себе.

  На такому урочистому зібранні можна було виголосити десяту промову, але Оберон був дуже нескладним.

  Але ці слова не запали кожному з учасників експедиції глибоко в душі.

  'Ми повинні звільнити від спеки Версальський континент'.

  'Вперед на північ!'

  Виступ Оберона і закінчилися заходи, пов'язані з церемоніацією догляду в експедицію. Завершився святковий обід, і вони пішли остаточним прощальним шляхом.

  Деякі гравці сідали коней. Торгаші застрибували на вози, побиті товарами. На дахах вагонів були темні геймери.

  - Фу, ну і жара, - сказав вовк, розмахуючи перед обличчям рукою наче веером.

  Для темного геймера навіть така велична церемонія була нудною. Тому вони були тільки щасливі, що Оберон закінчив промову так швидко.

  - Блін, кожного разу, коли найнялася на виконання великого завдання відбувається приблизно те ж саме.

  На підтвердження цих слів 30 темних геймерів закидали головами. Як один з найпомітніших гравців, вони мали намір бути присутніми на таких зборах, хоча й не в такому великому масштабі, як тепер. Так що в цьому питанні вони всі були повністю погоджуються з Волком.

  І все-таки навіть темні геймери трохи нервували.

  Для них участь у експедиції, як і для більшості інших людей, стала новою подією. За винятком відкриттів, які були в минулому на сході Брент і Розенхайм, не було прецедентів досліджень такого рівня.

  Тому навіть темні геймери відчували себе натхненими тим, що можуть увійти в історію як головні герої.

  - Йдемо.

  - Вперед!

  Зрештою, невдовзі експедиція на конях висунулась у напрямку Півночі.

  Церемонія проходила на рівнині поблизу укріплених воріт, тож новоприбулі з заздрістю дивилися їх услід.

  - Цікаво, коли вже і ми зможемо брати участь в такому?

  - Хех, до цього ще далеко. Для таких експедицій потрібен високий рівень, інакше ніяк.

  - Високий так високий... Все ж нам і зараз непогано. Нехай у нас нічого немає, і ми слабоваті, зате можемо битися й виконувати завдання в фортеці. До того ж знайомитися з мешканцями — серед них є цікаві види.

  - И то верно. Щось я хочу швидше відвести супчик, який робить Еллін.

  - Блін, а ще можна влаштуватися в групу знат. Якщо це вийде, там і пожерти смачно можна і з чудовими дівчатами познайомитися. Ех, елки-палки! Я ж казав тобі, аж поки слави не досягне 100, то навіть і намагатися туди влаштуватися?

  - Якщо я закінчу завдання по збору хвостів, то моя слава може перевалити за 100.

  - Слава дуже важлива, так що давай, піднапрягайся з завданням.

  - Так, знаю. Я и так стараюся.

  - Ну гаразд, підемо швидше. Спробуємо де-небудь перекусити.

  Через заздрість новачки пішли виконувати свої обов’язки.

*

  Вікід плавав чорною залозою, а коли випадав невеликий проміжок для перерви, вдосконалював своє ремесло і вирізував на кожному мечі гравійний малюнок. Зображення лисиці з дев’ятьма хвостами!

  Дзінь!

  За допомогою гравіювання і майстерності скульптора вищого рівня кожен предмет отримував ще три бонуса до характеристик. І якщо раніше значення було на рівні +1-2, то тепер сила і спритність, наприклад, підвищилися на 10.

  - Ага. Здається, що тут ще є роль рівня створеного предмета. Є різниця.

  Незалежні від рівня скульптурної майстерності, бонуси до характеристик мечів з сталі були малими. Багато добавок отримували лише гарні предмети, подібні до недавнього шолома та чобіт.

  - Хм-м... Якщо постаратися, то це значно покращить свою бойову силу...

  Чим вищий рівень гравця, тим більше його прив’язаності до нього зростає. І хоча спочатку все надто просто, і початківці одягаються всього лише на основі більш-менш добрих параметрів. Потім все змінюється.

  Рано чи пізно кожен гравець опиняється в напружених ситуаціях. Нові підземелля, несподівана атака ворога, і твої товариші один за одним гинуть у тебе на очах, а в кінці ти залишаєшся сам з підрозділом ворогів. І тут залишається тільки покладатися на майстерність... і надете на тобі спорядження.

  Достатньо потрапити лише один раз у подібну ситуацію, і гравці відразу починали захищати свою зброю як паличку-виручку. Люди перестали жаліти про витрати на зброю і краще ставилися до довгої полювання, в результаті якої можна дістати щось цінне.

  Крім того, часто наголошували на дизайні броні та кольорах зброї.

  Отже, якщо ви розвинете майстерність скульптури з ремеслом і водночас можете гравірувати задля цього великі гроші.

  'Ще один додатковий приробок!'

  Усе, що стосувалося грошей, не могло викликати захоплення Віїда! Шкода лише, що з досягненням вищого рівня скульптурної майстерності на гравіювання не вдавалось розвивати вміння. Віід навіть зрозумів, чому так відбувається: все через те, що гравітація і надавала художній цінності екіпіровці, але це не призводило до великої зміни форми предмета і не впливало на його призначення.

  Іноді, коли майстер перестарався, його характери падали. Наприклад, меч міг понизитись навіть урон.

  - Я надто захопився. Варто працювати обережніше.

  Щоб здобути досвід і поліпшити свої параметри, Віід старанно працював над предметами. Він обробляв не тільки мечі і зброю, але й вишивку одягу.

  У результаті цього з’явилися нові характеристики мечів і одягу, деякі навіть набули таких привабливих рис або спорідненості з лисами. Але найважливішими, звичайно, стали черевики і шолом: саме у них Віду вдалося підняти величезну кількість характеристик.

  Якщо точніше, 30 Сили, 20 Ловкости і 120 Слави!

  І це доводило, що чим краще екіпування, тим вище межі росту бонусів.

  Загорнувши всю роботу над предметами, Віяду залишалось тільки одне - нарешті завершити начату скульптуру.

  - Треба добре отриматися, - більше переконуючи себе сказав він і почав прибирати глину.

  З кожним шматочком все більше й більше сліпучого світла освячувало пустельну вулицю. І ось через хвилину перед ним у всій красі з'явилася золота статуя.

  - О-о-ох. Матеріалів більше, ніж на 7000 золотих!

  Здавалося, що голос Віяда на цих словах трохи оселився.

  Золото мало, тому скульптура вийшла не надто висока. І все ж вона зроблена з чистого золота, а не будь-якого запилення. З чистого, дорогуючого золота, яке зараз сліпучо сяяло і 'раділо' свого творця.

  Але вона ще не закінчилась.

  - Ну що ж, залишилося зробити останні штрихи.

  Віід почав ретельно проробляти обличчя, вуха, пальці та інші дрібні деталі. Завдяки відливці він отримав лише спільну форму, яка тепер і доводила до остаточного виду.

  І з кожною хвилиною скульптура все більше і більше нагадувала середній зріст людини, яка щось робить перед собою. Статуя майстра, який залишиться назавжди в стінах ремісного міста Родіума. Золота статуя.

  Дзінь!

  Не задумуючись, Віід сказав перше, що спало на думку:

  - Багатий скульптор.

  Назва з серії імен драконів. У численних художників це викличе сльози.

  - Так.

  Дзінь!

  Спочатку скульптура Союн, потім зображення сім'ї і ось тепер - найбагатший скульптор.

  Грандіозні роботи насправді не так і просто робити. Але для першого разу такий метод валення за допомогою лиття виправдався на всі 100%!

  Чи вдасться таке зробити наступного разу, Віід не знав. Можливо, навіть поліпшивши рівень навичок і зробивши тисячу робіт, жодна з них не отримає статус Ґрандіозної. Звичайно, буде багато гарних чи величних людей, але це не так.

  'Все ж недарма я мучився!' - досить посміхаючись, думав Віід.

  Прості люди мають хибне уявлення про скульптора: ніби це професія означає щось обтісувати. Але насправді скульптор - це митець, який валює щось об'ємне. Отже, починаючи від кузнільної справи і закінчуючи іншими навичками, всі вони можуть стати технічними прийомами скульптури. Тому скульптор має великий вибір першої спеціалізації.

  Скульптор по металу, дереву, каменю, землі, печерам...

  Навіть виключивши випадок на роботу в місті чи королівстві, ми могли стати скульптором різних шляхів.

  У випадку прихованої професії Скульптора місячного світла, вибір спеціалізації може відрізнятися від звичайної професії скульптора. Тільки, на жаль, через рідкість професії про неї не було нічого відомо. До того ж Віід навіть не знав, як отримати свою першу спеціалізацію.

  Дзінь!

  Завдання нарешті було завершено!

  Однак, на думку Віда, нагорода не йшла в жодне порівняння з виснажливими зусиллями і, звичайно ж, грошима.

  Простому скульптору з низьким рівнем майстерності достатньо було виготовити будь-яку скульптуру, і вже можна приступати до діяльності в місті. Війду, з його найвищим рівнем майстерності, у прямому сенсі довелося порозумітися.

  Навіть одну скульптуру не можна створювати через рукаву! Але це мало і величезний зворотній ефект.

  Скульптури марні, якщо потрібно вивчатись або коли ти втрачаєш здоров’я через прокляття. Тому що коли щось потрібно прямо в цю секунду, то статуей важко розв'язати проблему навіть без обліку часу на виття.

  Однак міста і королівства, де багато хороших статуй, розвиваються. Статуї збирають натовпи людей. І якщо відбувається культурний ріст, то це робить більше державою.

  Так і в королівстві Розенхайм через статуї лева та піраміди повалили натовпи туристів, а у навколишніх підземеллі не було місця.

  Професія, яка впливає на владу держави всього одним витвором мистецтва! Власне в цьому і сила справжнього скульптора.

  Але Віяда не цікавилася державними справами. Він цікавився тільки грошима!

  - Не-е-т... Мої гроші так просто не пропадуть. Оживити статую!

  І він торкнувся голови 'Багатого скульптора', який через невелику кількість золота отримався ростом йому по плече.

  Скульптура різко нагрівалася і під гучним шипінням розкошувалась майже до температури плавлення.

  Мрія скульптора!

  Після того як життя закінчилось, його рівень став 420-м! Колосальна міць, хоча скульптура може загинути і отримує весь досвід від вбитих нею противників.

  'Надо б потім оживити і статуетку Союн'.

  Віід поставив собі за мету оживити першу свою Грандіозну статую Союн, коли він знову потрапить у ущелину Юнофт.

  Але пожвавлення статуї - це не та техніка, яку варто використовувати постійно.

  Не тільки тому, що відбулося зниження 2 рівнів і втрати 10 характеристик мистецтва, але якщо вже збираєшся оживити статую, то краще це робити після того, як особливості мистецтва підняті будуть трохи вище. Але це не є найпростішим завданням, якщо ми маємо справу з скульптурою після того, як вона надихнула життя. При тому, що створення буде забирати досвід за вбивства які загалом міг здійснити Віїд.

  Відкривши очі, золота статуя прокинулася.

  Спочатку вона інстинктивно подивилася на Віди. Подивилася на нього як на свого творця.

  Вона була в гарному настрої духу. Звичайно, вона не могла радіти, коли була повністю зроблена з золота і отримала життя як Грандіозна скульптура.

  Знаходячи свої сліпучі золоті зуби, статуя забубнила:

  - Гу-гу-ґу! Ім'я.... Будь ласка, дайте мені ім'я.

  І Вікід відразу придумав його:

  - Ти будеш називатись Золота людина.

  - Золота людина. Золота людина. Гу-гу-ґу!

  Золота людина дуже втішилася своїм ім’ям.

  - Який би не був ворог, я буду з ним битися, пане!

  Віід набув безприкладного слугу.

  Звичайно, хоча існує умова, що в разі знищення статуя загине, поки вона жива, буде вірним і надійним союзником до останнього свого подиху.

*

  - Ку-у-У-а-Аак! - роздавалися крики у синьому небі.

  Високо вгорі летіли дракони! Шість істот рухалися в напрямку північно-західу. Неспішне - грандіозне - планування - монстрів вищого рівня.

  За винятком тих 4-х драконів, які загинули від рук Ліча Шайяра, що залишилися в живих тепер йшли туди, де перебував Вікід.

  По - перше, статуї життя зазнають страждань від розлуки зі своїм господарем. Тому їхня поведінка була природною відповідно до закладених інстинктів.

  Перший дракон, другий змій, третій Дракон, п’ятий змій, шостий дракон і сьомий дракон. Сила кожного наступного за кількістю творіння трохи зменшилась, оскільки при кожному пожвавленні скульптури Віід втратив мистецтво.

  - Ку-у-а-Аак!

  Іноді дракони спускалися до землі, ловили коней та інших тварин, щоб задовольнити свій голод. Ночами вони спали або на скелях, або в печерах.

  Завдяки своїй силі та шкурі, рівної по міцній сталь, вони могли достатньо відпочивати і за день пролітали величезні відстані.

  Однак вони опинилися в складній ситуації.

  - Лети по небу занадто важко! - Нарікав Сімою драконом.

  - Цей вітер, що зависає над моїм тілом.

  Більшість видів крилатих, у тому числі нормальні дракони, проворені і мають обтікану форму тіла. Щоб зменшити опір повітря.

  Але Вікід через брак часу не зробив їх досконалими.

  З кутовими мордами! У них випірали животи і тулуб.

  Справді найгірше, що можна зробити для польоту в небо.

  Коли вітер змахував крилами, то бив їх по обличчю і тулуб. Через що швидкість повільно набирається, і що гірше, швидко з'являється втома. І все ж, працюючи на крилах до Вііда, їм залишилося летіти всього кілька днів.

  Дракони, розтрощивши крила, ширяли в небі. Десь внизу, по землі, маленька як кадри фільму, проносилися річки, села і міста.

Глава 4. Північна експедиція.

  З недавніх часів Лі Гаян роздумувала над тим, чи варто говорити братові.

  Зовсім недавно вона отримала допомогу в абітурієнтському університеті Корея. Все, що допомогло їй виграти приз і отримати сертифікат на основі усіх документів, які були схвалені.

  - Напевно, заздалегідь не варто йому про це говорити? Хто знає, може ще й не приймуть...

  Хаян дуже не хотіла вселяти в брата помилкової надії.

  'Я обов'язково... обов'язково розповім, як тільки пройду відбір".

  І тому вона вирушила на співбесіду наодинці. Тим більше, завдяки історичному походженню університету Хаян знала досить добре.

  Спілкування тривало 30 хвилин. І після закінчення його з залу зі прийомною комісією вона вийшла у величезному напруженні. Залежить від того, чи приймуть її. Занадто багато...

  "Любим способом, але я повинна отримати стипендію".

  Згідно з умовою, лише якщо у неї є стипендія Хен, вона також навчиться в університеті. Тому їй залишилося лише надіятись і чекати результатів.

*

  Хоч би куди вирушала експедиція, навколо відразу піднялася велика шуми. Перший дослідницький загін, що вирушив на північ, і ще такий великий.

  - Визволи нас, будь ласка, від цього пекла!

  - Ми чекатимемо ваших пригод на півночі! - кричали люди на підтримку, ніж ще більше піднімали бойовий дух у гордих крокуючих учасників.

  У той же час з кожним наступним зупинкам експедиція трохи зросла. Здебільшого за рахунок друзів і товаришів Оберона, з якими він колись боровся. І двоє з усіх нових учасників, Труман і Кадмос, стали неймовірно успішним надбанням.

  Труман був ковалем, що досяг 7-го рівня, тому входив у 5-ку найкращих ковальів на всьому Версальському континенті. За весь час гри він полював тільки на початкових лисиць, і то більше з цікавості, ніж розвитку будь-яких навичок.

  Після полювання на першу лисицю він розсміявся і сказав:

  - Чим попустити час на битви з мечем в руках, краще вже піду, займусь виготовленням зброї, що допомагає моїм друзям вижити і перемогти.

  За цей час Труман викував безліч зброї. Серед них відомі меч Мрака, який отримав свою назву за чорне лезо, і Меч Заморозки - з чистим, схожим на блакитного неба бритвою, що справді дає можливість завмерти ворога.

  Серед броні ж він виготовив Перчатки Ущерба, які підвищують силу атаки на 10% незалежно від того, яку зброю використовував гравець.

  Коли Труман, найвідоміший серед ковалів, підійшов до експедиції, щоб вступити в ряди, Оберон широко усміхнувся і сказав:

  - Будь ласка! Твоя допомога буде як необхідно. Нам варто доручити тобі всю екіпіровку, що має в експедиції.

  Оберон був досить другом з Труманом.

  У минулому для виконання одного з кузнічних завдань Труману вимагалося виготовити якусь зброю з материка, що знаходиться тільки в логіці Річарда Мена. І хоча монстр не міг похвалитися високим рівнем, але мав отруйну колючку, через яку був дуже небезпечний. У той час всі гравці мали низькі рівні, і не було жодної хороброї людини, яка вирішила зайти всередину лігва.

  Ось тоді-то Оберон зголосився і допоміг дістати рідкісний матеріал. Тож завдяки цьому випадку Труман вирішив допомогти учасникам експедиції.

  Кадмос був чудовим диваком у порівнянні з ним.

  - Я здатний шити будь-який одяг! Таку зручність, практичність і теплість можна носити за будь - яких обставин.

  Кадмос хотів перевірити свої сили в реальних умовах холоду. Майстер, який навіть гудзики просто так не робив. Він навчився кравця до середнього 6-го рівня і вважався одним з трьох найкращих на всьому континенті.

  Завдяки такому знанню та високорівневому приготуванню вони отримали додаткову надію у вдалому завершенні експедиції.

  У той же час кількість гравців досягла близько 1500 чоловік, і тепер вони розташувалися в декількох годинах від Родіума.

  Оберон зі своїми найближчими прихильниками забрався на пагорб, з якого далекі стіни та будівлі міста були видно як на долоні.

  - Наостанок, чи варто нам взяти там ще кількох людей?

  Тремтіння одного разу кивнув головою на підтвердження:

  - Так. Як я і говорив раніше, мені здається, потрібні ще кілька архітекторів та кухарів. Ну, і більше бардів, які допоможуть нам у подорожі.

  Бардов і так багато в нашій гільдії, чи є прямий такий необхідність набирати когось з боку? - Вліз у розмову Верос.

  Йому здавалося, краще взяти когось з тих, хто залишився в твердинях, ніж наймати незрозумілих людей зі сторони.

  - Є потреба, - відповів йому Дрому. - В Родіуме повно біса талановитих бардів. У нашу ж Гільдію ми набирали переважно бойових, тих, хто вкладався не на музику, а на свої фізичні характеристики. Справжніх бардів у нас мало.

  - Ну ти скажеш... Ніби, якщо людина добре б'ється, вона вже не бард.

  Суть професії барда полягала в грі на музичних інструментах і виконанні пісень, які не тільки допомагали відпочити на прилицях, але й значно підвищили характеристики гравців у загоні. Однак у Гілдії Стальної троянди гравець спочатку вдосконалювався у володінні зброї, ніж грі на музичних інструментах.

  - І все одно, я збираюся піти і відібрати ще кілька репрезентованих гравців... - звернувся Дрим до лідера.

  Роби, як знаєш - спокійно сказав Оберон. - Я тобі довіряю. Ти вже сам там розберися.

  Експедиція за останній час так розрослася до величезних масштабів, що на його думку кілька нових гравців вже нічого не змінять. По суті, Оберон був воїном і тому добре знав, як боротися та захищати своїх товаришів.

  Але він, як у хорошого лідера, мав розум не лізти в маловідому сферу і віддавати всі рішення довіреним та обізнаним людям. Але навіть тоді він не забував контролювати процес.

  - Дослідження півночі - це не пряники жувати. Тож попередь про це нових ремісників. Я не хочу, щоб ми брали їх з собою і потім няньчилися та шкодували за прийнятим рішенням.

  - Так.

  - Ну, тоді вирушай до міста. Удачного тобі пошуку Дрим.

  - Дякую, командире.

  - А тепер... Верос. Ми вже досить близько підійшли до північних районів?

  - Так. Досі це не можна вважати справді північною територією, але ми зайшли далеко за центром континенту.

  - Звідси можна здійснити перекидання?

  - Я думаю, до Коруса вийде.

  Корусом називали один з велетенських пагорбів, що розташовувалися в центрі північної території. Назва і, головне, його координати стали відомі завдяки намальованій карті дослідників півночі авантюристів.

  Оберон кивнув головою:

  - Тоді пошуки можна почати звідти.

  - Так.

  - Отже, бери з собою всіх чарівників і нехай вони починають займатися підготовкою магічного квадрату для телепортації.

  - Буде зроблено. Ми побудуємо портал прямо на цій рівнині.

  - Добре. Скільки людей, що мають магів, ми можемо відправити за раз?

  - З одного квадрата 150 чоловік. Через надмірне споживання мани і малу кількість сил ми зможемо активувати одночасно тільки три квадрати в день і, відповідно, за добу перенести не більше 450 людей.

  - Ясно. Отже, потрібно три-чотири дні тільки для перекидання сил.

  - Так, десь так...

  Розмова йшла про магічний квадрат телепортації! Він дозволяв 150 гравцям переносити на дуже великі відстані, але тільки тоді, коли були відомі точні координати початкової та кінцевої точки.

  Єдине, його встановлення і подальша активація вимагали величезної кількості реагентів та каменів мани. До того ж камінці рідкісні і через це дуже дорогі.

  А якщо згадати, що експедиція не тільки відправити на північ, але й якось повернути назад, купівля всіх цих реагентів сильно вдарила по кишені гільдії. Ці витрати не були заплановані, бо на початку ніхто і ніколи не чекав.

  Якщо взяти до уваги й інші витрати - на їжу, спорядження, візки та різні речі, - невдала подія могла в одну мить привести гільдію Сталевої троянди у стан банкрутства.

  'Нам потрібна перемога, причому обов'язково блискавка..." - Оберон зіткнувся поглядом зі своїми наближеними.

  У центрі їхньої мами залишилися доми, фортеці і лише невелика кількість захисників. Отже, чим довше гільдія знаходиться в поході, тим більша небезпека нависла над нею через завойовані фортеці та села.

  За підрахунками Оберону, через місяць, максимум - два-три, але експедиція повинна досягти своєї мети.

*

  На чолі Волка і Деорін темні геймери вирушили назад до Родіум. Непередбачувано принаймні на добу, а то й три дні, вони мали час відпочити.

  - Ну що ж, тут ми розлучимося.

  - Ага. Давайте побачимося пізніше.

  Прощавшись, гравці поступово розібралися. Хтось збирався ще раз перевірити свою екіпіровку, інші - шукати нові речі або будь-які зілля.

  Важко оцінити цінність життя темного геймера, коли ви виконуєте завдання.

  Досвід і спорядження - головна перевага цих елітних найманців. Отже, якщо вони не будуть активно займатися собою, то потім їхнє значення і можливість отримати прибуток значно зменшиться. Темні геймери готуються до кожної битви надзвичайно ретельно. І саме завдяки цій підготовці - в більшості випадків залишається серед тих, хто вижив після закінчення завдання.

  - Може, ввечері пропустимо по склянці?

  - Ха. Хороша ідея. Чув, в Родіумі є трактир мистецтва. Давайте зустрінемося там.

  - М-м ... Непогано.

  Дехто з тих, хто вже встиг подружитися із темною геймерою, вирішив зібратися вечірком та випити. Для зустрічі вибрали один з найвідоміших терапевтів міста, який славився доступними цінами і величезним вибором закусок. В будь-який інший тракт, де через внутрішній дизайн або вишукані страви завищували ціни, гравці Асоціації не ходили.

  - А хто платить?

  - Звичайно, кожен за себе.

  - Ну, тоді до вечора.

  На цьому вони і розлучилися. Вовк же, схопивши Деорін під руку, повів її гуляти по місту.

  - Ух ти, дивись, як тут красиво, - впівголоса мовчав він.

  Хоча для паладину він і виглядав дуже грубо, але іноді на нього злилося романтичне настрій.

  - Справді. Тут все просто чудово.

  Деорін часто усміхалася і йшла з дорогим по вулиці. Вона була хоробрим священиком, причому не простим, а військовим, який з монстрами б'ється на передній краї.

  Але вона також мала практичну складову, подібно до темного геймера.

  - Подайте денежку, будь ласка!

  - Одну монету всього!

  - Будьте ласкаві, допоможіть нужденним!

  Було дуже цікаво спостерігати, як бідні Родіуму липнуть до учасників експедиції. Хоч би де з’являлися ці високорівні гравці, люди довкола них мали високий рівень та добрий сон — вони викликали тільки заздрість. Однак для бідних вони виглядали лише як ті, що ходять за грошима.

  У гонитві за цими мішками жебраки, збираючись у натовп людей, буквально ходили по п’ятах і випрошували на монетку. Часто члени експедиції давали їм великі гроші.

  Хто вже минув цю катастрофу, так це темні геймери. Усі вони були спокійні і виявляли любов до простого, але функціонального одягу.

  - Давай передихнемо небагато.

  - Звичайно, давай.

  І Волк з Деорін приселили на найближчу лавку.

  Навколо них було багато творів мистецтва. Вітер розхитав пелюстки квітів, які простягалися позаду. Краплі води з поблизького фонтану піднімалися вгору, ловлячи промені напівденного сонця.

  Вовк ще міцніший стиснув руку коханої.

  - Пробач...

  - За що?

  - Наша весільна подорож...

  - Все нормально. Можемо порахувати за нашу подорож.

  І Деорін плавно опустила голову на плече Волка.

  На той час, коли ці двоє одружилися, у них майже не було грошей. А того, що було, ледве-їдва вистачило, щоб зняти під заставу маленький будиночок.

  Звичайно, вони провели розкішне весілля. Про що обидва ні крапельки не шкодували.

  На Версальському континенті Волк і Деорін удвох проминали по багатьох місцях. Через середньовічні села і фортеці, небезпечні підземні та гірські виси... Вони ще більше зблизили їх. Тому вони не хотіли навіть у весільну подорож.

  Взагалі, у Королівську дорогу на медовий місяць приїхало досить багато подружніх пар. Серед них були молоді пари, які просто не мали грошей, але зустрічалися і ті, хто вирушив через турфірми.

  Фірми шукали й інших місць, де можна було побачити екзотичні місця Версальського континенту. Ну, а гідами були оплачені високорівниві гравці.

  Така подорож, коли ви тільки вдвох ходите по небезпечних місцях, справді є медовим місяцем.

  Однак у Версальському континенті, де останні три роки головним чином все було пов’язано на дослідженнях, відбулися значні зміни. З часом кількість туристів, які приїжджали сюди для відпочинку, зросла. З ними також розвивалася торгівля. І хоча туристи і раніше зустрічались, але тільки тепер, в останні місяці з'явилося дуже багато по-справжньому туристичних груп.

  Все тому, що тут була свобода і природа, які ніколи не знайдеш в реальності! І натовпи людей йшли за ними, щоб як слід розслабитися.

  На просторах Королівської дороги почалася епоха конкуренції між тур-фірмами в плані розвитку місць відпочинку і залучення у них нових клієнтів.

  Та й взагалі, поява віртуальної реальності і така популярна гра посприяли радикальним змінам у багатьох видах бізнесу.

  Версальський континент став свого роду центром переговорів і прибуткових замовлень. Працівники компанії почали запрошувати своїх клієнтів і партнерів у світ гри.

  Звичайним способом: випивкою чи їжею — досить важко знайти клієнта. А ось у світі Королівської дороги це стало цілком реальним.

  Земля, наповнені жахливими монстрами - одного цього було достатньо, щоб заманити клієнта в спільну подорож.

  І хоча все, що стосується світу гри, щодня транслювалося по більшості каналів телебачення, насправді було багато людей, які не стикалися з Королівською дорогою через зайнятість на роботі або упередження, це тільки для дітей. Ось таких людей колишні співробітники і затягли в віртуальну реальність.

  У світ, де тріумфує сила і магія!

  Там їм дарували предмети і допомагали боротися з монстрами. Прибуття та рятування в останній момент, коли життя ось-ось впаде до нуля.

  Хіба хоч хтось залишиться після такого не вражений?

  Якщо ви подаруєте клієнту іномарку, це не тільки буде прийнято за хабар, але й викличе здоровий страх. Якщо ж у світі гратися, то людина буде дуже вдячна за цей цінний предмет. Ні в кого не з’явиться думка про хабар, а новачки будуть ще більше схильні до нього.

  Для Королівської дороги, де доводиться битися самому, хороший меч - це найкращий подарунок. І якщо люди ще пару днів тому не замислювалися про щось подібне, то тепер з радістю дубашували і вбивали монстрів.

  Працівники компаній, використовуючи таку наживку, підписали десятки контрактів.

  І як результат, можна сказати, що компанії мимовільно займалися іншим видом діяльності - рекламували Королівську дорогу.

  Деякі шлюбні агентства пішли ще далі. Вони збирали разом кілька хлопців і дівчат з однаковими рівнями, після чого відправляли їх у спільні подорожі. Дуже часто через такі пригоди утворилися нові пари.

  У цьому розумінні Королівська дорога була такою важливою, що вузеньких колах заслужила назву "Фабрика кохання".

  Вовк і Деорін пройшли приблизно через те ж саме.

  Спочатку це було розділене кохання Волка, але завдяки спільним походам вони стали щораз ближчими. До такої міри, що навіть після одруження майже завжди були поруч. Це вважалося серед усіх друзів щасливої сім’ї, яка живе в мирі та злагоді.

  Немає у світі такої дівчини, якої б не сподобався чоловік, який бере все на себе і жертвує собою за будь - яких обставин.

  "Як же мені пощастило з ним" - думала Деорін поки Вовк ніжно погладжав її по голові.

  - Тобі зручно мила?

  - Угу.

  Деорін ще сильніша за коханого. Вона хотіла довго забути про цей спокій ніжних, міцних обіймів.

  Аж раптом Волк запитав:

  - Ти пам'ятаєш мій подарунок, дерев'яний букет?

  - Звичайно. Ти подарував його, коли робив пропозицію. Хіба таке забудеться?

  Деорін досі тримала букет. І нехай це не діамантове кільце в дійсності, але для неї цей подарунок - пропозиція руки і серця, який неможливо забути за все життя.

  - У мене тоді не було грошей, так що я не зміг подарувати нічого, крім нього, але на річницю весілля я обіцяю тобі виправити це непорозуміння.

  - Мені досить і дерев'яного букета, хоча...

  - Хоча? Ти про щось мрієш? - Схвильовано запитав Волк.

  Заради цієї дівчини він був готовий піти на все.

  - Окрім букета мені б ще хотілося нашу з тобою скульптуру. Ми ж тепер разом.

  - Кохана!

  І Вовк з Деорін почали милуватись один одним. Передаючи у своїх поглядах всю любов і ніжність, які вони мали.

  Тому інші темні геймери і не покликали їх з собою випити ввечері.

  - Але... Я не зможу знайти скульптора, який зробив букет - з жалем у голосі сказав Волк.

  - Хіба ти не казав, що він у королівстві Розенхайм?

  - Він був у фортеці Серабург. Після того, як ти відповіла згодою на пропозицію я намагався знайти його, щоб віддячити, але він вже покинув фортецю. А коли я йшов туди, звідки йшла молва, то так і не зміг знайти його. Потім говорили, що він повернувся і звів в Розенхаймі статую Льва-сфінкса та піраміду.

  - О-о! Я теж чула про це. Тож, творець букети і піраміди - одна й та ж людина?

  - Так. Мені здається, це найкращий скульптор.

  - Як шкода. Я хотіла замовити нашу скульптуру з тобою, а виявляється, її вже не вдасться знайти.

  - Не переживай. Хто знає, як все складеться. Доля любить робити сюрпризи. Як нам з тобою, наприклад.

  - Тоді залишається тільки на неї і сподіватися.

  Прямо перед тим місцем, де Волк і Деорін сиділи та вели неквапну розмову, стояв Віід і торгував мечами з шкіряними доспехами, які нещодавно насадив.

  - Продаю мечі з високою міцністю. Стан чудовий, ремонт не потрібно! Ще є обладунки зі шкіри: нові, міцні, у битві з монстрами дуже допоможуть. Якщо хочете, приносьте свої шкури і тканини, зроблю з них для вас одяг.

  Деорін звернулася до Волку:

  - Слухай, а як виглядав скульптор? Раптом вдасться повечеряти.

  - Ну, е ... По-перше, він мені здавався впертим. І хоча він обрав професію скульптора, гроші у нього явно горіли. Та й торгував статуетами досить бойко.

  - Як он той?

  І Деорін вказала на Віїда.

  А людей перед тим вже було багато. Звалена в одну купу блискучих мечів і обладунки притягували зевок! Сам же Віід використовував на всіх товарах чистку обладунки і Гладочку одягу, через що речі розлетілися як гарячі пиріжки. Все тому, що предмети самі по собі були непогані, а тут ще й додаткове підсилення.

  - Всі мечі заточені чудовими точильними камінням. У порівнянні з минулим кожен з них витрачає на 20% більше урону! І принаймні наступні два дні ви зможете використовувати дані підсилення. Два дні - це досить час, щоб перемогти 400 монстрів. І я обіцяю, що фортеці зброї вистачить більше ніж! Така зброя, як у мене, ще варто шукати! Не упустіть свій шанс. Отже! Ціна не кусається. Вони дуже дешеві! Лише по 120 золотих. Кількість обмежено - 40 клинків! Сьогодні ви не знайдете такої можливості!

  Слова вилетіли з Віаду зі швидкістю кулемета. Він заманював покупців. А затонувши повністю всю зброю, він отримав незаперечну перевагу над будь - якими іншими торговцями. Такого ще ніхто не робив!

  Не дивно, що перед Відом зібрався натовп.

  Вовк плескнув себе по коліна.

  - Саме так! Як он той! Дивись, як здорово торгує, намагається ... щоб хоч на копійку більше заробити.

  - А як ви з ним зустрілися?

  - Він торгував прям як цей, тільки в Розенхаймі і статуетками. А навколо зібрався великий натовп, який і привернула мою увагу.

  Говорячи про все це, Вовк постійно дивився на мечі і одяг, які продавали бойкий торговець.

  'Тарантливий... Для новачків його предмети хороші, навіть занадто гарні.

  Але, звичайно ж, для Волка всі вони вже були слабкі, хоча, на його досвідчений погляд, і виглядали добротно зроблені.

  Аж раптом Волку здалося, що обличчя Віди він вже десь бачив.

  - Випадково... Той скульптор?

  - Ти про що? - запитала Деорін.

  Але вовк лише негативно похитав головою.

  - Та не-е... Я ж шукав його по всьому світу, і зустріти тут ... От так просто? Бути того не може.

  І хоча Вовк майже дивився на Віда, повірити в те, що це той самий чоловік у нього не виходило. Занадто багато часу пройшло, обличчя він вже точно не пам'ятав, але ось атмосфера, манера вести торгівлю, зазивання людей - все вказувало на ту ж людину.

  Також там стояв скульптор, який продавав статуетки. А цей торгував мечами й одягом, що більше означало кар’єру коваля або кравця. Тому навіть не подумає, що перед тобою скульптор.

  'Ні, це абсолютно різні люди'.

*

  Віід повністю розпродав свої мечі і обладунки зі шкіри. Товар був настільки популярним, що не зайняв багато часу.

  'Непогано: за раз 7400 золотих'.

  Гроші поступово повертаються до кишені. І це був бальзам на душу Віяда.

  Легенькою ходою він попрямував до Асамблеї художників.

  Як тільки він зайшов всередину, нещодавно знайомий схопився зі свого місця і привітав Віїду.

  - Дивно! Дивовижно! По Родіму вже поширилися чутки. Виготовивши таку скульптуру, ви довели, що є майстром зі золотими руками. Я впевнений, що коли ви подивитесь на те, чого досягли, то незабаром і наші художники повірять у свої сили.

  Окрім чоловіка, що схопився, і всі інші люди, які сиділи за столами в будинку Ассамблеї, дивились на Вініда буквально відчинивши рот.

  А от гравці, які були присутні всередині, з цікавістю стежили за тим, що відбувається. Вони не зовсім розуміли, що відбувається, але коли побачили таку реакцію, вони вважали це пов'язано з якимось завданням.

  І ось підскочив ще один середніх років чоловік, який міцно схопив Вінда за руку.

  - Ми так чекали, коли з'явиться така людина, як Ви!

  - ....?

  - Родіум занурився в бідність! Місто загрузло в руїнах. Скажіть мені, що ви знаєте про Родіуму, який вже не задоволений своїми хвалебними вигуками про мистецтво?

  - Ну, так, трохи...

  - У минулому такого не було. Художники, не побоююся сказати - великі майстри створювали свої твори мистецтва на благо і радість людей. Місто заповнювало мистецтво настільки, що цілком можливо - не харчуватися, але бути ситим, не спати, а і не втомлюватися.

  Потихонечку Вііда щось стало турбувати.

  'Недобра почуття'.

  Не є, але бути ситим, не спати, а бути бадьорим. Чула подібне, Віід не міг відділитися від відчуття, що зараз трапиться щось погане.

  І раптом чоловік розсміявся, відпустив руку і з посмішкою на обличчі шанобливо сказав:

  - Просто все через те, що в Родіумі немає господаря. Місто, яким править видатний художник, зможе розвиватися вічно. Ви неймовірно талановитий художник, тому ми просимо Вас стати господарем Родіума і наставити нас на шлях істинний!

  Дзінь!

  - Согласна...

  Отримати в одноособове володіння місто або фортеця - що може бути краще?

  Віада настільки захопила цю думку, що він практично погодився. Але в останній момент йому вистачило сил зупинитися і подумати.

  'У Родіума ніколи не було господаря'.

  Як мінімум на початку слід було трохи краще розібратися в ситуації.

  Війд пильно подивився у вічі вчинку людини.

  - Який дефіцит міського бюджету?

  - ...

  - Скільки солдат?

  - ....

  - Товари місцевого виробництва, які мають торгову цінність, чи наявність якоїсь розвиненої технології?

  - ...

  Чоловік середнього віку не міг знайти відповіді на всі запитання.

  Родіум виявився виданим за золоту позолочену статую. Якщо б ми брали владу у свої руки, то мусили б взяти на себе всі борги міста.

  Тисячі думок промайнули в голові Віада. І він прийняв рішення.

  - Я як скульптор хочу знайти справжню красу. Можна навіть сказати, що сьогодні в місті я зробив перший крок у цьому напрямку. Але шлях, який попереду, дуже далекий і я не можу залишитися надовго в одному місці, щоб вести людей за собою.

  Чоловік зітхнув з полегшенням, але знайшов у собі сили відповісти:

  - Ну, оскільки так, то, мабуть, нічого не вдіяти. Це важливо, але шукати справжнє мистецтво - не менш важливе завдання.

  Ось так Вііду вдалося вибратися з несподіваної «олови », і нарешті зайнятися тим, заради чого він прийшов у місто і створив статую:

  - Чесно кажучи, я приїхав в Родіум через свої пошуки.

  - Те, що ви шукаєте - це якась скульптура?

  Віід похитав головою:

  - Гарна скульптура всього лише здатна надихнути. А те, що я шукаю - це скульптурне мистецтво місячного світла.

  - Техніка місячного світла!

  - Вам щось відомо про це?

  Чоловік, наче щось пригадуючи, подивився на стелю.

  Все, що я знаю - це те, як лише декілька найбільших скульпторів змогли досягти цього майстерності.

  - А що потрібно робити, щоб досягти?

  - Ну, я теж точно не знаю, але ... Я зможу підказати дорогу. Скульптурна майстерність місячного світла - це легенда! Запитуйте про нього в інших гільдійках, які є у Родіумі.

  Потім, зібравши достатньо інформації, йдіть в гільдію скульпторів. І там напевно знайдеться відповідь.

  Дзінь!

Глава 5. Техніка місячного світла.

  Після того як Асамблеї художників покинули будинок, Віїд знову вирушив до представників мистецтвознавства. За той час, коли він був у приміщенні, міська атмосфера почала змінюватися: на вулицях панувала гнвалт і марнота.

  - Набираємо людей творчих професій для експедиції в північні землі!

  - Всі учасники гарантовано безпеку. Навіть при погрозі повного знищення ми зробимо все можливе, щоб захистити вас.

  Гільдія Сталевої троянди з усією відповідальністю підійшла до найго ремісників та художників.

  "Експідиція на північ?"

  Віід не раз згадував полювання в крижаних околицях Морта, де мало не загинув. Але майже відразу ж відволікся на двох симпатичних дівчат, які підскочили до нього.

  - Скажіть, ви випадково, не художник? - Вона поцікавилася однією з них.

  - З якого будинку ви вийшли, належить Асамблеї художників, значить, Ви один з них? Верно? - не залишилася осторонь друга.

  - Э-э-е...

  Пробурмовши щось нерозумне, Вікід спробував ухилитися від розмови, але був посварений під руки.

  - Чи не хотіли б ви поїхати з нами на дослідження північних територій? Нести світло мистецтва в безплідні землі - це дійсно доля справжнього творця, - жарко зашепотіла на вухо красуня, яка розпочала розмову першої.

  - А ще експедиція дасть шанс розширити межі ваших можливостей і дізнатися мир з нових сторін. Крім того, якщо ви підете у подорож разом з нашою гільдією, то зможете завести дуже корисні знайомства із високорівними гравцями... - Притискаючись з іншого боку, вкрадливо говорила її подруга.

  Дівчата старанно випробовували вибрану « жертву ».

  Для Віїда, з його непримітною зовнішністю, така увага була в новинці. Звичайно, образ лютого орка Карічі подобався Ірен і Хварен, але вони були просто добрими друзями і так себе не вели.

  Від дотику двох молодих дівчат по тілу бігла легкий тремтіння.

  Віада має досвід такого спілкування. Провівши свої двадцять з лишком років на самоті, він не знав, як реагувати на такі ігри.

  - Ну що, ви підете з нами на північ? - Не внімалися дівчини.

  - М-м ...

  - Та тут і роздумувати нічого. У вас же таке мужнє обличчя...

  - ....

  Мабуть, ваша робота дуже важлива і принесе популярність у майбутньому. До речі, а хто ви за фахом?

  Я скульптор, - поспішив сказати хоч щось Віід. Відчувши тепло жіночих тіл, він ледве міг зберігати спокій.

  Отримавши відповідь, дівчата переглянулися.

  - Ще один скульптор... - Протягла одна.

  - Ми ж вже трьох знайшли. Один з них, якщо вірити його словам, вже майже досяг середнього рівня, - сказала подруга, не приховуючи свого розчарування.

  - Фи-і. Ну, тоді нам немає сенсу брати ще скульптора.

  - Блін, час даремно втратили.

  І вони відпустили руки Віда.

  Спочатку його вважали придатним. Він виглядав як справжній художник: бідний, нікчемний, нужденний!

  Після того як дівчата втратили інтерес, вони почали швидко зникати.

  - Вдалої вам експедиції! - встиг все ж знайти пару слів і кинути їм вдогонку Віїд.

  - А вам більше красивих статуй! - Долетів недбало покинутий відповідь.

  Емоційно спустошений, Віід залишився наодинці стояти на вулиці. Але невдовзі, зустрівшись, поспішив продовжити свій шлях.

*

  Першим місцем, куди він зайшов, було приміщення одного з найпопулярніших гільдій — бродячих співаків та музикантів.

  Так звана гільдія бардів!

  Головний зал був заповнений натовпом, багато майбутніх артистів тренувало свої навички співу.

  - А тут непогано!

  Віід ретельно оглянув приміщення.

  Воно відрізнялося від звичайних і нагадувало своїм оздобленням, швидше великий заїжджий двір, ніж офіційне представництво гільдії. Молоді барди, які мріють стати бродячими менстрелями або мандрівниками, розташувалися в центрі залу і тягнулися:

  - Ла. Ла-ла-а-ло. Ла. Ла-ла...

  І хоча слова в пісні не було, як і загалом, та музичного супроводу, представлення все одно вийшло красивим.

  - Привіт, співай!

  - А я б ще послухав!

  - Які чисті голоси!

  Захоплені гості заспівали і кидали до ніг виступаючих дрібні монети.

  Барди, крім хвали й грошей, могли так само здобути ще трохи слави. Однак для цього потрібно було мати мінімальну кваліфікацію, що означало розвинений спів і певна кількість об’явок.

  Високий рівень співу давав можливість не тільки передати бажані ефекти зі співом, але й зробити їх приємною для сприйняття.

  Високі шати збільшували красу фігури й обличчя виконавця. У бардів така характеристика вважалася однією з найнадійніших. Адже те, що для глядачів має значення і не варте того, щоб говорити.

  З багатьох інших причин гравці-барди високо цінували свою незаплямовану репутацію.

  "Досить мріяння,

  Адже я вже тут,

  Сижу біля ніг твоїх і ...' - заспівала низька молода дівчина в центрі залу.

  Хоча їх і називають бардами, часто вони володіють співом та грою на музичних інструментах. Тому що в Королівській дорозі трапляються рідкісні випадки, коли хтось зосереджується тільки на одному навичкі. Під час підвищення майстерності кожен гравець мусить принаймні мінімально розвиватися в інших сферах життя. А бардам - навіть більше, тому що хоч і небагато, ця сфера діяльності пов'язана з мистецтвом.

  Він піднявся на другий поверх, прогулюючись по залу.

  Там його зустріла красива і досить молода для наставниці гільдії жінка з тонкою лінію підборіддя та дуже стрункою фігурою, яка змушує багатьох молодих співаків встати навколо.

  Але насправді ця професія була дуже популярною серед гравців обох статей, оскільки завдяки цьому роду занять вони могли легко порозумітися.

  Проте її зовнішність не справила на неї враження. Він зустрічав ще привабливіших людей, як - от Хварен і Союн.

  Він чекав своєї черги і запитав:

  - Ви знаєте що-небудь про створення місячних скульптур?

  Сірена з ніжністю усміхнулась.

  - Майстерність роботи з місячним світлом? О, як давно мені не доводилося чути про це! Однак, гільдія бардів - не зовсім те місце, де слід було очікувати відповідей на ці запитання.

  Не отримавши прямої відмови, Віід негайно зосередив увагу на жінці.

  - Ви дуже красиві...

  - Якщо ви надієтеся, що такі висловлювання завоюють мою прихильність, то глибоко помиляєтесь. Багато відомих бардів хотіли зробити це, і все безрезультатно. А з вашим рівнем об'єднання і намагатися не варто.

  Її слова звучали як частка правди: за всю гру Віід жодного разу не розподіляв вільних балів на Обая або Удачу.

  Підвищивши характеристику Обалення, гравець покращує свій вигляд. А збільшення Удачу зменшує ймовірність отримати критичний удар і, час від часу, знижує урон проти магічних атак. Крім того, є ще трохи вища кількість випадання речей, але це не стосувалося Середніх об’єктів понад 200 рівня.

  З цих причин Віід ніколи не вкладався у дані характеристики.

  - У вас такий ніжний голос. Мені здається, ви дуже красиво співаєте, - продовжив він.

  - Ну, я ж бард. А для бардів це природно.

  - Так само як і елегантні пензлі рук? Чи ясність?

  - Хо-хо! Ви вмієте говорити компліменти. То що вас там цікавило? - Виблискнувши очима, повернулася до початку розмови Сірена.

  Віід добився-таки свого.

  - Я хотів дізнатися про Місячні скульптури.

  - О, так. Тоді, може, для початку послухаєте мою пісню?

  Отримавши згоду, вчителька дістала арфу і тихенько наспівала:

  'Тове втрачене серце залишилося там,

  У віддаленому будинку, де дівчина сумує за тобою.

  Хоч би куди ти пішов у бій, пам'ятай кожен момент про неї.

  У сні іль наяву, відкрийся і пригадай щастя, що тоді було ...'

  Як тільки задзвонили перші акорди, на другий поверх почали збиратися барди.

  - Вона співає!

  - Давно я не чув цієї пісні.

  - Вау, яке дивовижне виконання!

  Чистий і ясний голос жінки проникав у найглибші почуття. Коли барди прислухалися до його м’яких переливів, які легко розносяться по залу, вони прикривали очі.

  Після виступу Сірена поглянула на Віїда:

  - Ну, і як вам пісня?

  - Мені дуже сподобалося, - чесно відповів той.

  Пісня дійсно була прекрасною. Звичайно, не обійшлося без крапельки лестощів, але похвала йшла від серця. Тому що тільки у відповіді, яка містить частину правди, не буде підозрюватися обман.

  'З лестощами потрібно бути поакуратніше. Всему є межа. Якби мені дійсно не сподобалося, як би я не намагався, в моїх словах відчувалася б брехня'.

  Невідомо, як згодом може змінитися погляд Віїду. Але якщо він вирішив використати ліс, на момент розмови стане для нього найбільш шанованою людиною в світі. І нехай його дії не такі важливі, Віід сприйматиме їх саме такими. У такому разі навіть одне слово, яке нібито випадково обривається, матиме величезний ефект.

  - Ви наче справжня сирена...

  - Мені здається, це ще не межа вашого таланту, - заохотила наставниця.

  - І просто зіпсували мене своєю піснею і б'ючим напоєм.

  Все для того, щоб справити враження!

  Компліменти, навіть залишаючи простор для пояснення, викликали усмішку на губах жінки.

  Вік завжди був переконаний, що ніхто не може влещувати ліпше за нього.

  - Хо-хо-го! - Прикриваючи рот рукою, розсміялася Сірена.

  Вона була дуже задоволена.

  - Ну, оскільки вам так сподобалося моє виконання я продам цю арфу.

  - Що, вибачте? - Перепитав Віід.

  - Всього 1500 золотих.

  - Я... Я не розумію...

  - Якщо купите арфу, я розповім про те, що вас цікавить, — ніби підводячи межу, твердо вимовила Сірена.

  У результаті Віід, не шкодуючи зусиль утримати сльози і потягнутись за гроші. Так, світ спонукує не лише лестощами.

  Зв'яжки! Для скріплення домовленостей між людьми немає коштів краще.

  Заплативши і отримавши на руки арфу, Віїд негайно перевірив її:

  - Ідентифікація!

  За першим враженням Віта не зміг зрозуміти, чи достатньо якісні якості для цього предмету.

  Сірена ж, почекавши, поки він закінчить, сказала:

  - Раніше мені доводилось бачити скульптуру з місячного світла. Але кожного разу, коли я дивилася на неї, вона справляла різне враження. Світло, яке виходить від скульптури, завжди було іншим.

  - М-м-му?

  - Дуже шкода, але додати мені більше нічого. Це все, що я знаю.

  Вііду не залишалося нічого робити, як покинути оселю бардів і податися до наступної гільдії.

  Гільдія перукарів!

  На території Версальського континенту не було й десятка місць, де б була така рідкісна гільдія, в якій можна пофарбувати волосся і зачіску.

  Загалом важко класифікувати перукаря як людину мистецтва, але якщо він доб'ється на цій справі високого майстерності, то зможе робити щось неймовірне з волоссям.

  Так що цей рід занять був популярним серед невеликої кількості гравців.

  Як тільки він зайшов всередину, викладач Гільдії штовхав його в ситуації і посадив у крісло.

  - Дуже прикро, що вам доводиться всюди ходити з таким безладом на голові. Не хвилюйтеся, все зроблю в кращому вигляді, - швидко проговорив він.

  - Та мені якось і... - Віід різко обірвав репліку через те, що раптово прийшов на думку ідеї, - дійсно хотілося б підстригти... Обов'язково хочу підстригтися. Скільки це буде коштувати?

  - Всього сто золотих. Дешево, чи не так?

  У результаті довелося заплатити за майже нав’язану стрижку.

  Майстер-парікмахер в вдячність за те, що Віід став клієнтом, без проблем поділився інформацією:

  - Місячна скульптура? Я ніколи не бачив. Але чув, що це щось видатне. Ви знаєте історію скульптури? З плином часу мистецтво скульптури змінювалося і розвивалося. Отже, інформація повинна мати історичні корені.

  Танцюри мали гарну поставу і струнку фігуру.

  Відвідавши наступну їх гільдію, Віід не зміг уникнути танцю з наставницею.

  - Ногу відведіть в сторону... А тут зробіть один розворот, - детально вказала йому та.

  За цей урок довелося заплатити вісімдесят золотих.

  Після танцю у Вііда збільшилося обалення і спритність. Та й танцівниця охоче відповідала на запитання.

  - Мені якось доводилося танцювати біля однієї особливої статуї. Тоді я відчувала надзвичайну легкість у своєму тілі. Коли танець закінчився, я знову глянула на статую і відчула себе ще привабливішою. Чи це мені тільки здалося?

  В загальних рисах Віід вже дещо зрозумів про завдання.

  "Ясно. Основна ідея полягає в тому, щоб я особисто випробовував ефект від різних галузей мистецтва та ремесла.

  Єдине, на що він не міг не звернути особливої уваги, так це на постійний витрат грошей.

  У Гілдії парфумерів інструктор сам продавав духи. Віід купив 3 види найдешевших. За що зміг почути у відповідь:

  - Хм... Залежно від кута зору статуя сприймається по-різному і, відповідно, викликає різні почуття. Але навіть коли ви бачите ту саму точку зору, то час від часу змінюються. Чи ви знаєте, чому це так?

  Потім Віід сходив і в гільдії калліграфів, антикварників та декораторів.

  Його мішок наповнився масою марних предметів: у каліграфів він придбав дошку з написами, а в антикварників - пузатого керамічного глека зі вузьким горляком, який не піддавав визначення історичної епохи. А майстерня прикладного мистецтва вручила Віїду аксесуари зі скла.

  Після того як він відвідав усі ці місця, то з великою опаською думкою думав про походи в гільдію будівельників.

  "А раптом там скажуть купити будинок?! Це ж ні в які ворота..."

  І він попрямував до гільдії простих художників.

  Навіть на перший погляд професії скульптора і художника дуже схожі, тільки прагнуть вони до свого розвитку різними способами. Тому, вони знають один одного більше за інші аспекти мистецтва.

  Вчитель гільдії художників, помітивши Віяда, не міг стримати вигукування:

  - Боже, невже я бачу перед собою справжнього майстра своєї справи! Чим я можу вам допомогти?

  - Я сподіваюся дізнатися у вас що-небудь про виянні місячних скульптур, - не ставши ходити навколо та близько, відразу зізнався той.

  - Місячні скульптури, значить... Ну, для початку я дещо розповім. Як ви знаєте, скульптори створюють об’ємні творіння, а от у них є двовимірні зображення. Кажуть, що давно якийсь художник вів боротьбу з одним скульптором. Ви чули про це?

  - Протиборство?

  - Воно почалося як сварка, хто ж їх зможе найбільш точно передати образ лева.

  - Цікаво. І хто переміг? - З цікавістю запитав Вікід.

  Звичайно, він сподівався перемоги скульптора. Але це було не так. Начебто, з будь-якого боку не подивися, скульптор заздалегідь перебував у виграшному положенні. Але якщо б суперечка програла художник, то Віда не сподобається співрозмовнику.

  Як кажуть, художник написав картину, а скульптор висік статую - тим часом продовжував говорити наставник. - Малюнок художника став таким живим, що здавалося, лев може за будь-яку хвилину зійти з полотна. А статуя скульптора виявилася настільки прекрасною, ніби зараз заричить. У результаті ніхто не переміг. Від самого початку ця суперечка не мала жодного сенсу! Адже способи передачі образу радикально відрізняються! Звичайно, що колись це траплялося і скульптори малювали картини, а художники - ваяли скульптури. І різниця між цими двома професіями не була настільки великою.

  Промова майстра гільдії виявилася досить довгою, але мала сенс.

  Отже, я підсумував висновок наставника - можна вважати не чужими один одному художника і скульптора. І хоч ця картина мені дуже дорога...

  Зробивши паузу, майстер вказав на малюнок акварелю.

  На що Віід, ледве зтримуючи сльози, попросив:

  - Ви можете купити подешевле?

  - Ну, тільки для тебе - всього за 1500 золотих.

  Вид, що стоїть рукою, вклав гроші.

  'Щоб я ще раз відвідав Родіум ... Та ні за що!'

  Тепер від його заощаджень залишилося близько 7000 золотих. Віїд почувався в дійсно скрутному становищі, бо не мав навіть занучки.

  Але він все ж таки почув про Технік місячного світла:

  Зазвичай скульптура тісно пов'язана з навколишнім середовищем. Якщо її поставити в тіні, то вона, звичайно ж, буде виглядати темною. А уявіть собі, що скульптура почне світитися!

  - Світитися?

  - Так! Скульптура, що затаює світло і може його випромінювати. Дивовижна майстерність, яка дозволяє будь - якій формі одягати місячне світло. Це і є Техніка місячного світла!

  Дзінь!

***

  Віід нарешті завершив своє завдання і вирушив у гільдію скульпторів, в якій на велике його здивування зібралося дуже багато людей.

  Безупинний шум голосів заповнив зміщення.

  - Я думаю, скульптури, в яких використано декоративне дерево мають набагато більшу мистецьку цінність, ніж виготовлені з простого. Крім того, рідкісні види дерев збільшують рівень скульптурної майстерності.

  - Але ж вони дуже дорогі...

  - А що робити? Потрібно отримувати завдання від торговців або баронів на виготовлення статуй і заробляти на цьому гроші.

  - Ха-а! З нашою професією грошей не назбираєш.

  Молоді і досі недосвідчені скульптори!

  Через те, що Віід влаштував у королівстві Розенхайм, людей, які вибрали для себе цю професію, ставало все більше. І хоча в інших місцях їх все ще важко зустріти, у Родіумі, місті мистецтв, все було з точністю до навпаки. Тут багато скульпторів обмінювалися інформацією і постійно розвивали свою майстерність.

  Коли він об’єднався, то піднявся на другий поверх.

  На першому поверсі гільдії, як і в інших місцях, ми зрозуміли основи обробки скульптури, методів різьблення по дереву та роботи з каменем, взагалі - пізнавали суть скульптурної майстерності.

  А от на другому - отримували особливе завдання або вивчали особливі навички.

  За останнім Віідом туди і звернувся:

  - Я хотів би навчитися Техніку місячного світла.

  Старик, що сидів за стійку реєстрацію у верхньому залі, здивовано кліпнув.

  - Яку техніку?

  - Техніку вяні місячних скульптур, кажу.

  - Місячні скульптури? Здається, я чув про щось подібне. Це було так давно, що зараз і не наздожену. Или... Чи не чув?

  Обличчя старого виражало повне здивування.

  - Я в міру знайомий зі скульптурами, що заполонили Родіум, але краще вам порадити звернутися до іншої людини, яка знає більше мене.

  - І хто він? - запитав Віід.

  Старик звернув увагу на чоловіка середніх років, який сидів у кутку.

  - Він найвідоміший скульптор Родіума. Якщо вас цікавить щось незвичайне в цьому мистецтві, то краще запитайте у нього. Правда, він знає тільки скульптуру і більше нічого, так що просите правильно, а то може й не відповісти.

  - Дякую.

  Подякувавши, Віід пішов до скульптора. Той сидів і ножем для різьблення обстругував шматок дерева.

  - І молодь тепер пішла жах, зітхаючи, бурмотів з жалем він. - Немає в них напору. Ні! Їм трохи стало нудно і важко, так відразу ж здаються. І де ж тоді можна буде насолодитися всією глибиною скульптурної майстерності? Ай-яй-Яй.

  І зацкокав мовою.

  Здається, що останнім часом з'являлося багато людей, які хочуть стати скульпторами. Але коли вони дізнаються про справжню суть цього мистецтва, то відразу змінили свою професію на іншу. Це викликало справжнє розчарування у майстра, через що він не виявляв жодного інтересу до справ навколо. І навіть не підняв голови, коли до нього підійшли.

  Підмітивши ці деталі, Віід почав розмову з перевіреного прийому:

  - Ваша майстерність безподобна...

  - Я вже багато разів чув це. Так багато, що аж нудить - пішов буркотливий відповідь.

  Похвала зазвичай приємна кожній людині, а цей навіть не шепочеться і все ще продовжував вирізати.

  Тоді Вікід придивився до дерев'яної заготовки в руках скульптора і вирішив зайти з іншого боку:

  - О, це ж ельфійське дерево!

  - Кхм! Оскільки вже відразу зміг визначити матеріал, схоже, ти дещо змістиш в мистецтві.

  У голосі майстра почулися нотки доброти. Але він, як і раніше, занурений у свою роботу, не підняв голови.

  'Невже цього недостатньо?'

  Віід ще раз уважно подивився на ельфійське дерево. Раніше йому вже доводилося його використовувати. Хоча це було недешево, однак воно мало тверду та міцну будову.

  'Матеріал як матеріал. Потрібно знайти щось інше...'

  Завдяки цьому в ельфійському дереві поступово з’явилася невеличка чашка.

  - Судячи з форми, ви робите дуже потрібний у нашому світі предмет, - спробував знову Віід.

  - А? Про що це ти?

  - Це ж звичайна чашка? Не фігурка людини чи не витвір мистецтва?

  - Так-то воно так. А ти що, вважаєш, що я займаюся нікчемною справою? - Нахмурився майстер.

  - Нет-нет. У цьому ж суть скульптурної майстерності. Спочатку воно з’явилося саме завдяки потребам створювати необхідні речі.

  - Ви говорите про необхідні речі? Здається, ти все-таки розумієш. Давай, сідай поруч.

  І скульптор рушив, звільняючи місце Віїду.

  Дуже часто люди, які займаються мистецтвом без особливого визнання у світі, мають високе почуття власної гідності, яке базується на розумінні того, що всі інші напрями діяльності не відразу стали мистецтвом.

  Малювання, музика або скульптура виникли з необхідності і лише потім формувалися в певній галузі художньої діяльності.

  І немає гідної або ганебної справи, ніж тільки в мети.

  Слова Віїда, в яких йшлося про розуміння справжньої цінності скульптури, допомогли йому наблизитися до майстра. Для нього це було очевидним. Щоб збегти хоч монету, Віід сам вирізав ножем Захаба більш-менш принесення кухонної посуду. Дерев’яні тарілки, половинка і навіть плоска сковорота! Все це було зроблено за допомогою скульптурної майстерності.

  На мить зупинивши рух своїх рук, майстер подивився Вііду в очі.

  - Не знаю, чому, але мені здається, я знайду з тобою спільну мову. Ми як брати, що займаються однією справою. Давай вже, питай за чим прийшов.

  - Дякую. У мене лише одне питання. Це стосується скульптурного мистецтва - ввічливо вимовив Віід.

  І майстер відразу ж відповів:

  - Я багато що можу розповісти про нього. Що саме тебе цікавить?

  - Чи знаєте ви що-небудь про Технік місячного світла?

  - Техніка місячного світла? Її можна зрозуміти, досягнувши вершини художньої майстерності. Техніка, яка дає можливість виходити світло в статую. Лише люди, які зневажають мистецтво скульптури, не вірять у це і вважають його маренням.

  - Бредом? - Перепитав Віід.

  - Так. Це один з секретів нашої майстерності, який важко розкрити. Якщо ти дійсно хочеш навчитися Техніку місячного світла, то спершу мусиш більше про неї дізнатися. І є ще дещо.

  - Говоріть, я слухаю.

  Замість відповіді скульптор витягнув зі своєї кішки шматок білого мінералу завбільшки з арбуз і простягнув його Віїду.

  - Опрацювавши цей матеріал, ти повинен створити дуже цінну скульптуру. Він надзвичайно сильний за своєю природою, і це буде нелегко зробити. Хто знає, може доведеться зламати або зачепити об нього не одну сотню ножів. Але якщо ви зрозумієте, чого вам потрібно досягти, і доб’єтеся того, щоб ця статуя сяяла, то пізнаєте Техніку місячного світла.

  Дзинь!

  В основі своєї роботи лежить робота руками. Просто неможливо пояснити своїми словами. Тому й нове вміння, як ні круті, доведеться вчитися і використовувати на власному досвіді.

  З цієї причини все, що залишалося робити Вііду - це вдосконалювати невідомий мінерал і добиватися розуміння секрету використання світла.

***

  Тепер, закінчивши з справами, Віід пішов до ордену Фреї. Він був символом процвітання і ожиріння в Родіумі, який мав дуже великий представник за розміром з королівським палацом.

  Віід хотів скористатися телепортом, який надав йому можливість повернутися до храму Фреї.

  - О, ласкаво просимо! - З радістю зустріла гостя високопоставлені священнослужителі.

  - Я хотів би використати телепорт, поцікавившись, повідомив їм про мету візиту Вікіда.

  - Добре. Зараз все підготують. Але чи ти знаєш, що первосвященик шукає з тобою зустрічі?

  Віід у відповідь злегка схилив голову. Він вже повернув чашу Елени і вважав, що якоїсь особливої причини шукати його у главі ордену не було, але все ж запитав:

  - Чому?

  - Первосвященик згадував щось про Долина смерті і відновлення честі імператора, похованого там, - відповів йому один з священиків.

  - Честь імператора? Що за?.

  - Ти повинен пробудити вірних слуг, які пішли з ганьбою і осудом, і допомогти дотримати клятву, завданою якої стала честь. Первосвященик вважає, що це може здійснити лише той шукач пригод, про кого ходять легенди. Так що він шукає тебе.

  - Але я не настільки велика людина, - затестував Віід.

  - Первосвященик так не думає. Крім того, ти вже був на півночі і це тобі знадобиться, - сказав інший священик.

  Віід уже тільки з пояснень чітко зрозумів, що завдання буде не з легких.

  'Як мінімум рівня А'.

  І чекав архиєрей його, щоб ще раз доручити справу як битву з безсмертною армією.

  'Немає вже. Мені ще рано братися за такі завдання. Недавня битва з неживою це ілюструє. Краще поки, не поспішаючи підняти рівні і прокачати скульптурну майстерність.

  Віід рішуче хитнув головою.

  - Мене це не цікавить. Крім того, зараз мені потрібно повернутися в Землі відчаю.

  Він збирався приєднатися до друзів.

  Священики не знайшли, що відповісти паніці, і запустили телепорт.

***

  Гільдія Стальної троянди набрала в Родіум велику кількість нових людей.

  Сто шістдесят чоловік!

  Не враховуючи 30 художників і ремісників, приблизно сто двадцять з них мали бойову професію.

  Експедиція настільки небезпечна, що навіть немає ніяких гарантій її успішного завершення, і все ж людей, які хотіли йти з нами, дуже багато, - непомітно поцокав мовою Оберон, знову повернувшись на заїджену тему.

  Нових учасників, по суті, не хвилювала мета походу. За розмовами високих гравців, всі вони звикли почуватися безпечно. Але одна справа - прокачувати рівні і збирати предмети в перевірених місцях, а зовсім інша - йти до небезпечної експедиції, на що насправді не багато хто був здатний.

  А ще дрим був у піднесеному настрої від незаповнення.

  - Адже це збільшує ймовірність успіху. Хіба ні? - Домагався він.

  - Ну, можна і так на це дивитися. Якщо сила бойового духу зросте, то Оберон підтвердив.

  - Так і воїни, які пройшли багато битв, за непередбачених обставин стануть великим підпастим, - не вйнявся Дрому.

  - Але ці високі рівні нічого не значать: настане час, коли вся надія буде на тих, хто має за плечима досвід.

  Новобранці, які найнялися в експедицію, прийшли не через великі гроші, а через бажання взяти участь разом з усіма у пошуках. Але, незважаючи на це, можна сказати, що їх приєднання дійсно тільки покращило бойову силу.

  Цікаво, - задумливо вимовив Оберон, а звідки в Родімі набралося стільки сильних гравців?

  Тут до розмови підключився його заступник Верос, і пояснив:

  - Ви чули про мандрівних бійців, які підняли на вуха весь Версальський континент?

  - Про кого? А... Це ті, хто шукає противників сильніше себе і б'ється з ними?

  - Абсолютно вірно. Вони самі.

  МЕЧІ від шостого до 505!

  Деякі з них раніше і справді шукали суперників у містах, щоб попастися. Але в більшості випадків вони не вилазили із глибин диких гір та ущелин. Там МЕЧІ боролися з небезпечними монстрами, хижими звірами та природою.

  Стоячи на вершинах скель, чи то у віттрений день, або під час шторму, вони змахували своїми клинками, борючись проти виснаження і відстоюючи мистецтво володіння мечем.

  Звичайно, використання зброї в грі відрізнялося від реальності.

  По-перше, залежно від значення властивостей Сили змінювався урон, який носив меч, а від Ловочості - швидкість реакції. Це розмаїття техніки володіння клинком.

  По-друге, якщо покращити фізичні характеристики гравця змінювалося і зброю, якою можна користуватися.

  МЕЧІ, які опанували все це і проводили незліченну кількість боїв, підсилювали знання та вдосконалили свою майстерність. Використовували зброю для виживання, а не спарінгів! Вони знали свій меч у боях, а не в безглуздому биття тренірового лякала.

  Більшість МЕЧів пройшли саме таким шляхом, поступово підвищуючи рівні. І ось кілька десятків з них прийшло в Родіум і найнявся до експедиції.

  - Так це ж відмінно!

  Оберон нарешті перестав хмуритися і злегка посміхнувся.

  Коли він вперше почув про мандрівних воїнів, то хотів зустрітися з ними принаймні раз. Тепер вони приєдналися до походу!

  - Верос, - звернувся Оберон до свого заступника.

  - Так, командире?

  - Отже, останні приготування завершено?

  - Залишилися тільки припаси, але вони, можна сказати, вже готові.

  - А магічний квадрат телепорту?

  - Все начочено. Запланований відхід не перешкоджає.

  - Тоді через годину висилаємо авангард. Ви знайдете основні сили гільдії, і це підсумувало розмову Оберон.

  - Принял. Отже, візьміть на себе ініціативу і поставте приклад для новачків.

  Північна експедиція!

  Магі, що лежить на рівнині поблизу Родіуму, назвали величезний магічний квадрат, в який першим вступив загін відібраних бійців.

  Верос вів 150 воїнів. Серед них було кілька ковалів і архітекторів.

  - Ну що ж, побачимося на півночі! - звернувся до позосталих заступника.

  - Будьте обережні, - слідувало побажання.

  - Не турбуйтеся. Спочатку ми оглянемо все там, де зможемо відпочити.

  - Ну, тоді побачимося через вісім годин.

  - Так, ми будемо чекати.

  За один день лише близько 450 чоловік переправили через порт. Виходячи з цього, війська поділили на одинадцять підрозділів по 150 осіб, і перший з них якраз очікував відправки.

  У обов’язки авангарду входило дві задачі. Перша - встановити опорний пункт. Друга - провести розвідку навколишніх територій.

  Оберон же мав очолити позосталі на цьому боці військами, тому вирішив йти з останньою групою.

  - Прийдіть, - звернувся він до магів. - Відправте їх на північ!

  - Телепортація!

  Магі активували магічний квадрат.

  На відміну від звичайного портала, який дозволяє переміститися в найближчі околиці вибраного місця, магічний квадрат переносив ті люди і їхні речі за чітко визначеними координатами.

  Верос і його воїни!

  Найкращих у своїй гільдії.

  Ті, хто володіє неуявною цікавістю і любить битву. Ні на мить не відчувають страху у підземеллі. Оберон вибрав і відправив в авангарді саме їх.

  Коли воїни знову розчинили очі, закриті через сліпуче світло телепорту, перед ними з'явився зовсім інший пейзаж.

  Земля навколо покривала білий сніг, а температура повітря настільки впала, що пару з рота при кожному видохі клуби піднімалися над головами.

  - Апчхи!

  - Що так холодно?

  Люди швидко вдиралися у шерстяні ковдри. Їх приготували наперед, на всяк випадок. І коли всі складалися з експедиції, то лише сміялися:

  - Жара ж така на всьому Версальському континенті.

  - Вони нам знадобляться, тільки коли спатимемо.

  Але насправді виявилося, коштувало тільки прибути на північ, що першою справою всі за них і схопилися...

  Гострі пориви крижаного вітру били в обличчя. Після кількох хвилин на холоді воїни вже не мали зуба. Стояв такий лютий мороз, що навіть досвідченим розвідникам було важко зрушитися з місця.

  - Т-т-та-а-ак і п-простить мможно, - вимовив Верос.

  Спочатку він збирався розпалити величезний вогнище. Але в обезводнених землях було дуже важко знайти дерево, яке придатне для дров. Холм Коруса був повністю заметений снігом, настільки що ставало неможливо взагалі що-небудь знайти.

  Зате з вершини відкривався вид на абсолютно безпричинну рівнину. Чому тепер воїни не лише турбувалися про те, що можуть застудитися?

  Там, вдалеці, клубилася сніжна муть. Маси крижаних осколків і снігу зривали пориви вітру, піднімалися в повітря та обвалювали його.

  Буйство стихії! Вражає своєю величчю природні сили!

  На людей нависла крижана буря, яка без перебільшення є головною характерною рисою північних територій.

Глава 6. Підземелля

  Сильніший монстр лісу Карака!

  Пайл, Зефі, Хварен та інші копали частіше у пошуках Королівської змії. Лише через деякий час її не вдавалося знайти.

  Але під час пошуків Четвертий МЕЧ наткнувся на повалене дерево, вкрите яскравими візерунками.

  - Хм-м... Незвичайне дерево, можливо, підходить для скульптури. Може, Віід зрадіє йому? - Подумав Четвертий, позабивши про все інше.

  Підійшовши ближче, він уважно оглянув стовбур і різко, одним швидким рухом схопив клинок та вдарив з усіх сил!

  Але не тут було. На корі, ніби з каменю, лишилася лише маленька подряпина.

  - Що? Маячня якась...

  Не повіривши своїм очам, Четвертий з подвоєною енергією продовжував наносити удар за ударом, сподіваючись, нарешті, розрубати стовбур. У кущах же поблизу підозріло зашуршувало...

  Коли друзі підбігли на шум, перед ними з’явилася картина застигла в невпізнанні МЕЧа зі своєю велетенською головою змії! Розчинений кінчик язика якої танцював у слині.

  - Жахливі люди-шоу, - прошила вона. - Ви хотіли зіпсувати мою гарну шкуру?

  Воістину, за своїми розмірами це була Королівська змія, названа в народі - Бороча.

  Незважаючи на 10 - метровий вантаж, створіння тягнулося в бій з неймовірною швидкістю. Її стрімкий рух був настільки швидким, що очі не встигали помітити.

  Бризки отрути летіли на всі боки, а сама змія то зникала, то раптово з’являлась і нищила їх.

  Головна зброя цього монстра - отрута і неймовірна сила, з якою вона легко може зламати хребет навіть бика. Ну і звичайно клики, здатні прокусити важкий доспех.

  Хто знає, чи впоралися б друзі з цим тварюком, потрапиш їм на початку шляху. Але після усіх боїв, які пройшли в лісі, вони мали можливість зрозуміти один одного.

  - Земля, що надихає! - Проклятье Ромуна на околиці.

  Вогонь, який так не люблять змії! Не атакуючи безпосередньо, він сильно обмежив свободу переміщення монстра. Однак і загони потрапили в скрутне становище.

  - Захисти нас від палаючого полум'я. Покровительство води! - Викрикнула Ірен.

  Головною її здібністю як священика було моментальне відновлення здоров'я. На жаль, це не зруйнувало сильного полум’я Рому. Ірен мусив витрачати свою ману на нові й нові благословення, щоб відновити здоров’я тих, хто потрапив у полум’яний дім друзів.

  У момент, коли дівчата вимовляли закляття, Зефі з усіх сил відволікав Королівську змія, кидаючи дорогу його серцю приманку. Допомагала йому Хварен, яка почала танцювати:

  - Танець Хаоса!

  Схвальні рухи були неритмічні, як сам Хаос. Танець руйнував почуття рівноваги, ламав психіку ворога до такої міри, що він не міг прокинутися навіть після граду ударів. Це було великим прокляттям, яке тягнулося на чудову відьму одягнену в одежу з люто розвіюваних вузлів і стрічок.

  Спеціальні навички танцюристів не обмежувалися тільки танцями. Але Хварен і в житті любила це заняття, тому надавала форми танців усім своїм особливим навичкам. Крім того, ця дія ставала дедалі сильнішою.

  - О, Хварен танцює!

  - Цього разу ще гарніше!

  - Так чудово, словами не передати...

  - Вигин її талії може посперечатися з прямою шиї оленя.

  Другий, третій, Четвертий і п'ятий МЧІ дивилися на танець Хварен. Він настільки захопив їх, що в повному розпалі бій відійшов на другий план.

  - Кхе-кхе! - подав голос перший через їхні спини, з важливим видом спостерігаючи за танцем.

  Вік зовсім не змінює чоловіків. Навіть якщо вони мають достатньо сил, щоб піднести до рота ложку, то жінка все одно дивитиметься на неї з вогниками в очах!

  Королівська змія застигла на місці. З її пащі повільно стікали краплі отрути, а язик люто озирав повітря. Після танцю й втрати відчуття реальності монстр почав атакувати хаотично, керуючись більше інстинктами, ніж розумом.

  - Протиотрута!

  Ірен витратила отруту, поки Ромуна вивільняла безпечний коридор по центру.

  - Давайте, хлопці, покажемо, на що ми здатні, вперед!

  - Так, Вчитель!

  МЕЧІ швидко кинулися на монстра і почали бити серію ударів. Один за одним другий, третій і четвертий активували технології:

  - Крижане лезо!

  - Сталевий меч!

  - Дуплет!

  Шкура Королівської змії виявилися такою товстою, що звичайні удари майже не наносили урону. Інші МЕЧІ, учні, все ще намагалися уникати використання здібностей. Але інструктори вже давно перейшли цю межу. Як справжні майстри, вони могли покластися на меч і в цій ситуації використовували свої можливості до максимуму.

  'Навик! Концентрація! І удар! Всі разом вони несуть руйнування'.

  'Головне, правильно використовувати під час бою можливості. Наприклад, можна за допомогою технік бити в одне й те саме місце, щоб послабити захист ворога! А потім використовувати брешеш і завдати жахливої сили критичний удар!'

  У кінцевому підсумку кілька техніків і простих ударів могли призвести до нового рівня майстерності. І до того, що їх і суперників рівня перестали грати велике значення.

  Це працювало навіть для боксерів, які часто не залежали від сили чи статури. Дуже багато відійшло в ногу з тим, що противники виходили на ринг.

  Коли другий, третій і Четвертий МЧІ активували навички, П’ятий вихопив обидва свої клинка та кинувся на змія.

  - Вихор!

  Техніка багатьох і водночас безладних ударів. Швидкість була настільки висока, що він тримав не два меча, а щонайменше десять.

  - Подвійний удар!

  Сурка не відставала від МЕЧей. Гострі кастети зі страшною силою вдаряли по товстій шкурі монстра. Навіть незважаючи на найнижчий зріст у загоні, вона встигала проскакувати між клинками нападників друзів і вносити свій величезний вклад у бій.

  Після такого запеклого і злагодженого відсічення Королівський змій не залишалося нічого, крім як рвучко від болю та намагатися хоч якось зачепити противника. Удари монстра падали по всіх напрямках, що призвело до того, щоб не лише земля ходила ходуном, але й деякі дерева падала. Тільки ось це все одно не врятувало її, і через деякий час, дуже виснаженим, друзям вдалося перемогти боса Корака.

  Після цього, підліивши рани, вони покинули ліс і вирушили в фортецю ельфів.

*

  У той момент, коли Віід з'явився у фортеці темних ельфів в Землях відчаю, загін вже закінчив похід і тепер насолоджувався заслуженим відпочинком. Друзі зібралися навколо нарешті приєднаної до них Мейрон і з цікавістю слухали останні новини, що відбулися на телеканалі.

  Загорнувши одну з історій, вона раптом сказала:

  - Пейл.

  - Да?

  - Ти знаєш, що за день буде через три дні?

  - Погоди... Шістдесят чотири дні, як ми почали зустрічатися, вірно?

  - А ось і ні, - тихим змовницьким шепотом вимовила Мейрон. - Вихідний день, наша компанія не працює.

  Пейл, не вагаючись кивнув головою; якби він не зрозумів, про що мова, то насправді не був би справжнім чоловіком.

  - Я якраз хотів піти на концерт класичної музики, так що разом можна буде йти.

  - Ура! Тоді я пригощаю вечерею.

  Ось так вони швидко домовилися про побачення.

  Ірен і Ромун не могли стримати заздрості, коли спостерігали за сценкою.

  - Пейл став таким чуттєвим.

  - Да-а. Коли ж і в мене з'явиться надійний чоловік?

  Почувши таке, другий, третій, Четвертий і п’ятий МЕЧі були навіть трохи розчарованими.

  Хіба ж ці вірні чоловіки не були самі? І б'ються добре, і зростання не обділені, а тілоснування відмінний. Але жодна дівчина не казала, що вони їй подобаються.

  'Блін, та в чому ж справа?'

  "Може, дівчата не люблять м'язи?"

  'Вроде б спорт і бойові мистецтва - це не пороки ...'

  Другий з третім — у грі, а також в житті — хизувався неймовірним чоловічим обаянням. І звичайно, їм подобалися дівчата і смачна їжа, якими, на жаль, через тренування вони були обділені.

  Стандартне харчування у тренуванні - це в основному курені відварні груди, багаті протеїном, необхідним для підтримки тіла в чудовій формі. До того ж, вони без спецій просто на кип'ятній воді.

  Відварене м'ясо без нічого віддавала запахом крові і було таким жорстким, що його не так просто й розжовувати. Тому учні в школі завжди їли його разом з рисом, хоча трохи допомагають перебити нудоту до горла.

  "Чуть потерпіти, і все ..."

  "Лиш харчуючись так, можна стати трохи сильніше".

  Однак навіть м’ясо можна було назвати їстівним у порівнянні з другим делікатесом. Яйця, а якщо точніше, білки яєць - ось те, що буквально зводило з розуму всіх в школі. З'їдаючи за раз по десять-двадцять штук в день, МЕЧі дійшли до такого стану, що від одного тільки запаху яєць їх буквально трясло.

  Однак вони не лише харчувалися цим харчуванням. Без такої високопротеїнної їжі організм не витримав би через надмірну кількість тренувань кожного дня.

  Якби вони хотіли стати простими майстрами меча, ніхто б не йшов на такі радикальні заходи. Але МЕЧІ хотіли отримати титул кращих з найкращих. І йшли в заняття з головою, проводячи десятки, сотні поєдинків на день.

  Тому не дивно, що вони втратили час на пошуки любові у треніровому залі.

  Сурка зробила несподіване речення:

  - Як ви дивитесь на те, щоб зібратися всім разом, прямо як зараз?

  - А-а? - Нахмурила лоб Ірен. - Ми зараз разом!

  - Та ні, не так. Зберемося в реалі! І підемо разом на концерт, а?

  - Щось мені здається, це не зовсім хороша ідея.

  Пейл поквапився загасити пропозицію в зачатці, але другий МЕЧ швидко засипав головою на знак згоди:

  - Просто супер! Чи не так, Третій?

  - Так. Буде класно зібрати нам усім.

  Зустріч із Ірен, Ромуною, Мейроном, Суркою і Хварен! МЕЧІЙ мав чудовий шанс познайомитися з п'ятьма дівчатами. Навіть не беручи до уваги Мейрон, у якої був Пейл і занадто молода для них Сурку, ідея їм неймовірно сподобалася.

  Вони їли б гамбургери, пили каву і, звичайно ж, прогулювалися вулицями міста. Для МЕЧЕЙ цей день справді став би одним з найщасливіших.

  Третій на радощах вигукнув:

  - Гей, П'ятий!

  - Да-а?

  - Ти коли-небудь ходив на концерт класичної музики?

  - Брате, та я в караокі вже років шість не був.

  - ...

  - І обов'язково хочу піти цього разу.

  Пейл і Мейрон, звичайно ж, трохи розчарувалися через те, що ще одне з них не таке вже й часто накрилося, але в глибині душі навіть вони хотіли зробити це.

  Протягом довгого часу вони прив’язалися один до одного, і тепер не було нічого поганого в тому, щоб зустрітися, побалакати та весело провести час.

  Ромуна і Ірен повністю зійшлися в одній думці:

  - Буде круто!

  - Ох, як же давно я не була на концертах!

  - А ти, Хварен? - Підійшовши впритул, запитала Сурка.

  - Угу, я не проти.

  Справді, Хварен уникала зустрічей з людьми. Тому що якщо ті, з ким вона подружилася в грі, дізнаються, що вона естрадна зірка, це може серйозно ускладнити поточні відносини.

  'І все ж з ними не повинно бути погано'.

  Отримавши згоду від Хварен, Сурка звернулася до Зефі:

  - А ти йдеш з нами?

  - Я теж.

  Зефі ніколи не сумнівався у своїй відповіді. Під час відвідин нічних клубів за столиками знайомств, він переглянувся з понад 10 тисяч дівчат. Тому тепер з незнайомими людьми він міг зійтися за 3 хвилини, за 6 - й вже отримати номер телефону; ну, а за півгодини — на вечерю за рахунок співрозмовника.

  Усі знайомі вважали його рибальством і походами майже без легенди. Отже, він сприйняв цю пропозицію як належне. Якщо порахувати, скільки часу вони вже провели разом, то він міг назвати їх навіть за запізненнями.

  У цей час якраз Віід і прибув у фортецю темних ельфів.

  - Ха-а, та тут все в зборі!

  Крім найбільш зайнятої людини - Манауе, - всі з ким він проводив багато часу в грі дійсно зібралися в одному місці.

  Сурка, яка в звичайний час клячала і просила приготувати нову страву, цього разу стрільбинувши очима, кинулася вперед:

  - Як добре, що ти тут! Любий Виід!

  - А?

  - Ми вирішили зібратися разом: МЕЧі, Хварен, Зефі, Ірен, Ромуна, Пейл, Мейрон! Ми зустрінемося і підемо на класичний концерт. Ти теж приходь. Добре?

  - ...

  Війду відразу ж це не подобалось.

  'Концерт... Заради музики доведеться викласти за квитки великі гроші'.

  Вікід відчував огиду до будь - яких фінансових витрат на культурне життя. Він не вважав ані гарні виставки, ні вистави чимось таким, на що варто витрачати свій час.

  Маючи лише лупу, мурашка може не менше цікавитися своїм життям. Та ще залишиться часок-другий на догляд за посадженими овочами. Крім того, ці корисні овочі вирощені руками і пізніше можна з’їсти та заощаджувати на походах до магазину.

  З таким же інтересом можна прибирати вдома або мити посуд. Це сприяє доброму здоров’ю.

  Вісіанство не оцінювало самої праці. Тому, порівняно з ним усю цю культуру: кіно, театри, концерти та інші місця, він вважав марною тратою часу і грошей.

  До того ж великі гроші. Все, що може статися після зустрічі і закінчуючи оплатити квиток, вимагатиме витрат. На них у книзі доходів і витрат Віяда стояла жорстка планка.

  Цілих два долари на місяць!

  Звичайно, в них не було їжі, а лише розваг.

  Але через ситуацію Віїду було вже важко відмовитися від цієї затії. З тієї причини, що всі інші вже погодилися зустрітися, сказати просто 'ні' надзвичайно складно.

  Як раз поки він намагався вичавити це 'ні', до нього на допомогу прийшов третій:

  - Віід дуже зайнятий. Немає потреби змушувати когось, хто має справи.

  Четвертий, погоджуючись кивнув:

  - Саме так! Вія має багато роботи. На відміну від нас, йому доводиться не лише розвивати багато навичок, але й займатися сім’єю.

  Цих слів МЕЧІ, які були настроєні на відпочинок, насправді більше хотіли виключити запеклого суперника у Віди, ніж допомогти йому вибратися з ситуації.

  Ось тільки почувши таке, Хварен з сумом в голосі сказала:

  - Ну, якщо Вік не прийде, то я теж тоді не піду.

  Ірен і Ромуна також були розчаровані:

  - Без Віїда буде нецікаво.

  - Та що концерт-то! Сенс в тому, щоб зібратися всім разом. Якщо хоч один не може, тоді взагалі не варто зустрічатися.

  Тут і Зефі, перекинувши удочку через плече, вніс свою думку:

  - Так, якщо Віїда не буде, я теж не бачу необхідності приходити. Чесно кажучи, я класику не дуже-то і люблю.

  Буквально за одну мить всі змінили свою думку, хоча тільки що радісно базікали і будували плани про зустріч в реальному світі.

  Непомітно для всіх Віід став центральною фігурою, яка з'єднує їх разом. Без якої, чим ні займися, буде вже не так цікаво і весело. Він став настільки важливим.

  Другий МЕЧ поспішив змінити хід розмови.

  - Послухай, Віід, зустріч в реальності дуже важлива. Хіба не так?

  - А ми що, другий, щодня у спортзалі не бачимося?

  - Хо-хо! Ну ти порівняв... Він почав вигадувати аргументи, але йому на допомогу прийшов третій, який замовив майже таємничим пошепки:

  - Класика... Таке глибокодумне і таємниче звучання... Це наш шанс для всіх разом приєднатися до цієї чудової музики.

  - Так, так! - тут вже увійшов у 'ісп'ятий. - Ти ж справжній мужик! Це товаришський обов'язок! В ім'я братства! Такі речі треба дотримуватися.

  Другий, третій, Четвертий і п’ятий МЕЧі продовжували наводити нові аргументи, які знову роззадоровували всіх присутніх йти на зібрання. Хоча Хварен, Пейл і Ірен не говорили ні слова, в їхніх очах було дуже цікаво зібратися разом.

  Бачачи такі погляди, Віід ніяк не міг відмовити.

  - Добре. Ви говорили, через три дні?

  - Ну, начебто, - підтвердив другий, украдкою глянувши на Пейла.

  Тоді давайте розглянемо підземелля.

  - Яке підземелля?

  - Звідки вибрався Берекен. Якщо за реального часу три дні, значить навіть не враховуючи той день, у нас є принаймні 8 днів на зберігання. Якщо ми зможемо за цей час повністю дослідити підземелля і вбити всіх монстрів, то я піду на концерт. Такий договір влаштовує?

  Почувши подібне, Сурка не витримала і збудувала сумний вираз обличчя вигукнув:

  - Як можна за 8 днів повністю почистити підземелля? Це вже занадто, Вііде!

  Мейрон на знак згоди закидала головою:

  'Так, зазвичай мінімум півмісяця йде на дослідження стандартного підземелля. До того ж там потрібно днів десять, тільки щоб скласти карту; які тут 8 днів!'

  У голові Мейрон просто не вкладалося такої пропозиції. А от Хварен і Зефі затряслися колінами. Вони пам'ятали ту "зазначую" полювання в логіці Басри.

  'Ужас...'

  'Знову пити!'

  'Перекус, полювання, накладання бінтів ... І знову полювання. Це болісний час, коли навіть померти не можна було за власним бажанням!"

  Протягом 29 годин вони вбивали і вбивають монстрів без відпочинку. Таке було з ними вперше. До того ж, коли пекло скінчилося, і вони продали в селі зібрані трофеї, Віїд з усмішкою на обличчі вимовив слова, які надовго залишаться у їх пам'яті: 'Ну, а тепер повертаємося назад, на полювання!"

  І незважаючи на те, що за минулий час вони значно підняли свої рівні, все ж ... Немає нічого гіршого, ніж очищати підземелля разом з Відом!

*

  Після того як Ґранґбелю було роздано, що вони перемогли Королівську змію і отримали дозвіл на пропуски перед вартовими темних ельфів, друзі вирушили до підземелля, де й стали першовідкривачами.

  Перед самим входом Віід, як звичайно, зібрав у всіх зброю і обладунки, після чого активував колишні сімейні навички:

  - Заточка мечей, чистка броні, ковдра одягу!

  Він застосовував свої вміння, щоб отримати додаткові ефекти! Крім того, ще в фортеці темних ельфів Віїд приготував свої фірмові страви, які друзі з радістю їли і отримали інше добре підсилення!

  Таке спільне використання різних навичок давало змогу значно перевершити благословення середнього Шамана або Барда. І що менш важливо, отримати більш міцну зброю і броню.

  - Я-а-А! Ну, тепер почнеться гаряче полювання! - Казала, аж підстрибнувши, Сурка, після чого показно розмити свої пальці.

  - Да... І цього разу ми зобов'язані перетнути трисотний кордон.

  Пейл, який останнім часом наполегливо полював на нього, мав 296 рівень. Приблизно там були Сурка, Ромуна та Ірен.

  А ось його подруга Мейрон вже досягла 310 рівня. Що не могло б зробити для справжнього чоловіка легкий крах і бажання стати сильнішим та значущішим для своєї коханої!

  'Я просто зобов'язаний стати сильніше ..."

  Поки Мейрон була на телеканалі, Пейл проводив весь час за полюванням. Там він значно вдосконалив свою майстерність стрільби з лука. Як, загалом-то, та інші різні навички і здібності, пов'язані зі стрільбою.

  В останній великій пригоді стали поради МЕЧей. Замість того щоб безглуздо проколоти тіло монстра, Пейл почав вишукувати слабкі місця, в які потрапляло більше руху або що ще краще, противники звалювали смерть! Все це завдяки тому, що клинок кромсує монстра в той момент, коли він точно і, головне, вчасно випущений стріла завдає просто колосальних пошкоджень.

  Тож тепер, коли ми любимо Пейлу, настав чудовий шанс показати, на що він зараз здатний.

  Раптом, коли всі встали у підземному підземеллі, з'явився загін лицарів-скелетів, мабуть, роблять патруль.

  - Че-ел-воте-ек.

  - Жи-і-ви-вони, помріть!

  Верхом на примарних конях, без усякого приготування трьох монстрів швидко кинулися до загону. У кожного з нас кров в тілі буквально стирала від брижі.

  Першою прийшла в себе Сурка:

  - Вогняний кулак! - вигукнула вона і побігла назустріч наближається монстрам.

  Побачивши це швидке наближення, Віід дуже занепокоївся за життя своєї подруги, яка так нерозумно натрапила на монстрів.

  Але ці побоювання виявились марними.

  Сурка, трохи ближче до свого ворога, зробила швидкий кувирок і опинилася за спиною на місці тих, хто не чекав цього й зупинявся.

  - Я-а! Неперервні удари!

  Вона напала лицарями з тилу, що гналися вогнем.

  - Ого!

  Вінід навіть злегка здивувався.

  Справжній Монах, який присвятив своє життя битві з монстрами врукопашну, просто зобов'язаний бути неймовірно рухомим. Уміння мудро використовувати мертву зону ворога і знаходити для ударів слабкі місця.

  Якщо людина обдарована швидким прийняттям рішень або спритністю, то їй стає дуже важко досягти успіху в професії.

  Хоча існують і гравці-монахи, які спеціалізуються в першу чергу на далеких атаках з палицею або широким спектром різних бойових технік. Ось тільки, коли у них закінчується мана або противник оточує з усіх боків, такі гравці стають тягарем для загону і гинуть вже через кілька хвилин.

  Але Сурка була справжнім Монахом. Вона мала неймовірну реакцію і гостроту думки, що навіть у таких складних ситуаціях, коли монстри мають значну перевагу як в рівнях, так і в кількості, могла зав'язати їх в бою та нанести істотний шкоду.

  Звичайно, через якісь миттєві моменти Рицарії-скелети розійдуться, щоб вразити викинуючого несподіваний трюк противника. Але до того часу в бій вже увійдуть інші товариші.

  Пейл і Мейрон натягнули луки й випустили стріли. Вони летіли точно в того лицаря, на якого перемкнулася Сурка.

  - Кы....ри-и...р-ны! - стогнав від болю монстр, зайнятий спробою ухилитися від літаючих в нього стріл і тому що пропускає всі нові та нові удари палаючих рук Сурки.

  Зефі відразу взяли на себе лицаря з лівого боку, а перший, четвертий і п’ятий зіхлинулися проти правого ворога.

  Друзі показували всю свою силу та грань, зібрані у спільній битві в лісі Карака.

  - Хм... Мені теж не варто стояти осторонь.

  Віід нарешті дістав ретельно захищені обладунки Даллока. Зовсім чорні, наче ніч без місяця, вони виступали з явним сяйвом.

  Взагалі міфріл мав срібний колір, у чомусь навіть близький до білого. Однак цей вид з району Рахоман був тим, що поглинав в себе навколишнє світло і тому знаходився на стороні 'тьми'.

  По правді кажучи, у Віяда все озброєння рано чи пізно ставало чорним. Через постійний ремонт і довгий зв'язок вони волі-неволів всмоктували у себе бруд з пилюкою, тому міняли свій колір на брудний.

  У цьому жалюгідному місці, тисячі відремонтованих броні обладунки Даллока були створені завдяки своїй новинці та загадковій блискінню. Вони виглядали дуже елегантно і дорого.

  Вікід, дуже акуратно, повільно витягнув шматок тканини і активував навички:

  - Чищення обладунків!

  З благоговінням у руках він взявся за роботу. На його місці так само повівся би кожен інший гравець, який розбирається в броні. Принаймні 10 000 доларів США не могли зробити цього.

  Для Віда цей предмет, безсумнівно, був коштовним.

  Дочитавши повідомлення до кінця, Віід відразу ж надів броню. І тепер на його грудях гордо фарбувався червоний орнамент ордену Фреї.

  Хварен, в той час коли бої були у тилу бою, не могла стриматися від подиву.

  - Неймовірно. Такі гарні обладунки!

  Але Вікід був розчарований такими словами:

  'Похоже, дівчатам-танцевцям не так вже й важливі інші якості'.

  Наступною, відреагувавши на шум за спиною, побачила Ірен. Як справжній священик має розуміти штовхання!

  - Мабуть, вони міцні і витримують 'тонну' ударів!

  Але Ірен розтрощила його очікування.

  'Ну хіба не можна більш ретельно висловити своє захоплення?'

  Віід тихо зітхнув, витягнув меча Лота, що блищав льодом, і кинувся в бій.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Він активував одну зі своїх найбільш руйнівних технік, що дозволила ігнорувати броню ворога, і схаменувся з одним із скелетів-рицарів.

  Мечі люто засверкали, дзвін, здавалося, розносився на всю округу, кожен намагався перевершити майстерність іншого і нарешті завдати руйнівного удару.

  Його першим вдалося зробити лицарю-скелету. Хітрним прийомом він відбив клинок Віда і наніс стрімкий удар по відкриваній частині тіла.

  Саме в цей момент Віід закрив очі.

  Скелет-рицаря вкладав у удар всю силу, але Віід, завдяки високому значенні характеристики, новим доспіхам і навичку зажмурювання, практично не отримав пошкоджень.

  - Чело... учишка. Відкрий очі!

  - Не хочу. З такими, як ти, я спокійно впораюся і з закритими очима.

  - Ты-ы... Насмілювався... Зневажити лицаря.

  Монстра переповнила ще більшу лють. Через що руйнівні ефекти здібностей в один момент збільшилися на 10-20% від початку.

  Але цей факт зовсім не налякався. Щоразу, коли ворогові вдавалося прибити його оборони, він швидко закривав очі і атакував серією ударів у відповідь.

  Його манера бою змінилася.

  Тепер Віід дивився, як стоїть скелет-рицаря, по якій траєкторії рухаються його руки і ноги, після чого навмисно закривав очі:

  "Зараз ударить в груди"

  Він всього лише робив припущення, чекав і наносив в контратаці кілька, на жаль, часто безладних та поразливих випадів.

  - Лік демона! - Викрикнув скелет-рицарь.

  У той самий момент меч покрилася фіолетовим полум’ям, у сполох якого деколи мілило обличчя демонічного створіння. Завдяки силі, яка просочилась по клинках тепер, кожен влучний удар не тільки завдавав тіло Віда, але й змушував кров без зупинки втікати.

  Але на цьому дія технік не закінчувалася. Клинок не тільки наносив сильно кровоточиві рани, але й розділився на три примарні зображення, що лягають в руках скелета-рицаря.

  "Ніжніше, середнє - обидва зображення ілюзії! Всі рухи говорять, що він вдарить найверхнішим. До того ж, він мітить у горло.

  У цій битві йому потрібно було приділяти особливу увагу противнику, бо якщо він не братиме до уваги найменшої деталі, це може призвести до найбільших наслідків.

  Наприклад, критичний удар не тільки може завдати величезної шкоди здоров'ю, але й через різницю у рівнях може повністю або частково паралізувати тіло Віди. А якщо ноги або руки перестануть слухатися, бій закінчиться вже через кілька секунд.

  'Без сумніву, його мета - моє горло'.

  Віід закрив очі і, повністю довірившись собі, трохи змінив положення тіла, підставивши притулок горла під удар противника.

  Якби не було зброї Даллока на Вієді, її можна було б легко збільшити у три рази або й чотири! А вміння зажмурювання ставало фактично непотрібним, оскільки в випадку його використання без таких хороших озброєння удари були занадто сильні, щоб їх пропускати більше ніж пару разів. Тому навіть гравці з професійними справами, які мали справу з Воєною, часто нехтували ним і надавали перевагу розвитку інших бойових здібностей.

  І це було лише половиною проблеми. Навіть якщо у гравця була подібна зброя, вони не знижували ризик отримати критичний удар і, що менш важливо, болю від цього удару.

  Рідкісна людина охоче б мучила себе таким чином.

  Але Вікід був тим, хто не упустив жодної дрібнички, що була хоч маленькою в бою.

  'Якщо відкину зір, я зможу отримати ще великий захист. І пускай поки уміння багато чого не змінює, мине час, і все зміниться. У будь - якому випадку витривалість вимагає витривалості. Так що закриваємо очі і отримуємо як можна більше ударів'.

  Будь-який сторонній гравець, що потрапив у цю битву і застиглий цей бій, з упевненістю б заявив, ніби проти монстра б'ється новачок. І йому дуже скоро прийде кінець.

  Але насправді Віід так розвивав вміння зажмуровувати.

  Побачивши новий стиль бою, Сурка вигукнула:

  - Віід став битися ще безшумніше. І все ж він кращий!

  Зефі не міг заперечити:

  - Урона він завдає більше, ніж отримує. Не дай бог комусь завести собі такого ворога.

  Перший МЕЧ, почувши подібне, досить розсміявся. Хоча тільки кілька хвилин тому, коли Віід вперше закрив очі, він сильно перемагав, що обдарований учень придбав одну з найгірших звичок у бою. Но...

  'І все ж він не перестає мене дивуватися, рухаючись все швидше і швидше вперед ...'

  Під час бою, навіть кліпнувши на мить, дуже просто пропустити дію противника і тому опинитися в вразливій ситуації.

  А що, коли свідомо закрити очі?

  Тоді, рух суперника навпаки стане більш зрозумілим. Через обмеження самого джерела інформації - очей - людина замість зору розвиває нове шосте відчуття. І тепер вчиться не тільки відчувати, куди нанесе удар противника, але й відкривати в його рухах вразливі до перемоги місця.

  Думки ж Четвертого і п'ятого були зайняті зовсім іншим:

  - Всього-то полювання.

  - Да... Який же Віід добродушний, що вирішив проведення зустрічі таким легким способом.

  Третій змахнувши клинком, злегка усміхнувся.

  - Та це підземелля - дрібниці. Скільки там монстрів? Тисячу всього лиш набереться! Ми швидко впораємося.

  Другий з них виглядав найщасливішим:

  - Вісім днів? Та тут за добу можна спокійно встигнути. Айда! Вперед!

  Четверка інструкторів! Пристосування до боїв, як на їжу. І хоч би як жахливо це виглядало, вони просто розважалися недовго.

*

  За винятком МЕЧЕЙ та Вііда, усі в загоні вважали, що майже неможливо за вісім днів вичистити підземне підземелля. Однак, зайшовши всередину, вони були здивовані змінами в їхньому житті.

  Окрім того, що MIK завжди були блискучими в бою, зараз викладали на всі 200%, інші - Зефі, Пейл, Сурка і Хварен - також розвинули дивовижні бойові здібності.

  - Попереду нові іграшки! Ще п'ять! - повідомив Пейл після огляду околиці Вііду.

  У звичайний час він сам займався керівництвом загону, але якщо до них приєднався Віід, то вони мінялися місцями і відповідальність лягає на плечі друга.

  Чудова витривалість і сила, видатні технології меча, тверезий розум - все це дало Війду вести бій на передній краї. А вже командувати набагато краще тому, хто безпосередньо бере участь у боях і добре віддає звіт про цю ситуацію. Крім того, не було нічого такого, як Віід. Він робив приготування, ремонт, ідентифікацію, перев’язки та інші речі, які зробили його ідеальним кандидатом на цю посаду.

  - Хварен, присипи двох. Приготуватися!

  - Танець чарівність!

  Як і було сказано, Хварен знешкодила кілька противників. А на останніх трьох, діючи по старій схемі, нападали інші ватажки з Віїдом.

  Спочатку загін просувався досить повільно, щоб визначити ступінь небезпеки підземного підземелля. Скелети-рицарі, Хімери та інша нежити стали хорошою перевіркою зігранності друзів. Противники нижче 300-го рівня не зустрічались, при тому що більшість мала і за 360.

  Але це, взагалі-то, і не дивно: верхній рівень підземного підземелля був плацдармом для вторгнення армії безсмертних, а отже, монстри тут вже були неушкоджені.

  Щоб хоч якось компенсувати різницю у рівнях, Віід ще перед входом збільшив захист і атаку загону на 10-20%. Серед них Хварен, який має здатність виводити частину противників з ладу.

  Якщо б на загону одночасно було 8 або навіть 7 скелетів-рицарів, то ймовірність у 100% бою закінчилась би смертю всіх. Тому дослідження підземного тунелю коштувало максимально обережності. Не забуваючи використовувати можливості Хварен.

  Звичайно, час від часу танцюристи також зазнають невдачі. Наприклад, не утримують баланс і падає під час використання здібностей. Що ж, взагалі-то, не дивно, адже чим вищий рівень противника, тим довше доводиться виконувати танець, а отже, і ймовірність будь-якої помилки різко зростає.

  Однак рідко коли падала хварень. Навіть коли в неї тремтіли від болю ноги, або ще гірше, вона зачепила снаряд ворога і закінчувала танець з такою ж упевненістю, як на початку.

  Лише декілька разів за цей годинник вона не могла чарувати монстрів. І причиною цього були не професійні або помилки, а противники зомбі чи хімери.

  Останні мали рівень десь за 350-ий, що звичайно, впливало на дію танцю, але не було основною причиною. Хімери не мали очей, тому й не могли насолодитися красою танцю. Але й це було лише половину правди.

  Ліч Берекен створив расу Хімер саморучно, поєднавши тіло матерого вовка і голову огра. А створіння не було розвиненим інтелектом, а у гравцях бачили лише порцію гарячої їжі.

  Але танець поширювався лише на людей і інших рас. Тому хоч знання і було неймовірно ефективним, сам по собі він мав безліч різних обмежень.

  - Ух, як багато досвіду йде!

  Після тривалого полювання Ірен перевірила вікно властивостей і була приємно шокована. Досвід йшов в 3-4 рази швидше, ніж тоді, коли вони полювали приблизно стільки ж в інших підземель

  Навіть якщо не брати до уваги перовідкривача, досвід все одно підвищився принаймні вдвічі швидше, ніж зазвичай.

  - Це все завдяки Війду і МЕЧам, - сказала Ірен і з заздрістю подивилася на них.

  Священик був однією з професій із найменшим уроном в грі. І хоча він мав у арсеналі могутні заклинання, що лягають на нього не клопочеться, навіть битися з нею один на один в нього зовсім не так і виходило. У зв’язку з цим найкращим варіантом було вступити в сильну групу з воїнами і надавати там підтримку заклинанням.

  Витягнувши меч з іншого переможеного монстра, Віід повернувся до всіх і сказав:

  - Я думаю, що ми все більш-менш дізналися про існування монстрів тут. Пора приступати до справжнього полювання.

  - Чорт!

  - Тепер-то все і почнеться!

  У Зефі потемніло в очах, а Хварен ніби перестала дихати.

  Увесь цей час, можна сказати, вони вели неквапливе і досить комфортне полювання. Але, почувши слова Віяда, згадали, що справжня битва тільки починається!

  Повільно збільшувався темп полювання.

  На відміну від минулого, коли вони повільно і обережно переправлялися, роблячи часті зупинки, тепер після кожної битви, якщо не було сильно поранених, загін відразу йшов на нове місце й там вступав у бій.

  Після кількох подібних битв ті, хто ламався обмундирування, сідали осторонь і чекали допомоги від Вііда. Отримавши ремонт, потрібно було негайно йти в бій і підмінити інших, щоб вони могли полагодити предмети.

  Переходи та битви йшли один за одним. А найбільшою проблемою було збільшення швидкості. Проміжки між боями, час на те, щоб перепочити, зменшилися.

  Друзям, які тільки прибилися до запропонованого Відідом темпу полювання, доводилось рухатись швидше і швидше. Але з кожним кроком вони одержували цінні речі.

  - Новий рівень! - З радістю крикнув Пейл.

  На що відразу ж слідував град відповідей:

  - Вітаю!

  - Молодець!

  - Я теж скоро підніму.

  - Вперед. Переходимо далі!

  Більше ніяких зупинок не було.

  Для економії мани Ірен тепер чекала до останнього. Всі гравці, борючись з монстрами, намагалися максимально довго не отримувати лікування. Тепер тільки в випадку, якщо здоров'я падало за критичну кордон у 30%, вони могли очікувати допомоги від священика підрозділу.

  Головне було вижити в бою, а там вже якось бинти підлікують.

  Навик перев'язки у Відіда знаходився на 9-му середньому рівні. Але незабаром перейде до вищого, що дозволить лікувати майже будь - які рани негайно.

  Зараз же на це потрібно було небагато, але все-таки значно для битви час який за скрутних обставин можна було назвати відпочинком. Чим Зефі і Хварен хитро використовували.

  - Ай-й!

  - Я скоро помру! Вікіде, потрібно перев'язку.

  І хоча це було боляче, іноді - дуже болісно, вони навмисне пропускали удари противників, чи то прості уколи мечів або потужніші списи темряви, після чого падали в сторону і хвилину-другу блаженно чекали допомоги.

  Зефі і Хварен за такий довгий час спільного полювання з Віідом думали майже однаково. І тому не дивно, що в один з моментів битви на різних кінцях поля бою звалилися 'при смерті' практично одночасно.

  'З мене досить'.

  'Тепер деякий час зможу відпочити'.

  Двоє 'ранені' приховано посміхалися один одному.

  Ось тільки бій майже в той же момент закінчився, і Віід, тримаючи бинти у руках, вже поспішав до них. При цьому він не забув крикнути:

  - Эй, Пэйл!

  - Так!

  - Перев'язка займе 45 секунд. Цього повинно бути достатньо, щоб Зефі з Хварен не загинули. Тому постарайся за цей час залучити наступних монстрів.

  - Ой-й!

  Здавалося, ранені стогнуть від болю, але насправді:

  'Це пекло, справжнє пекельний вогонь, з якого немає виходу!'

  'Блін, ось потрапили'.

  Нові й нові битви!

  Полювання йшла з неймовірною, не має собі рівної швидкості.

*

  Сечві народилася в поселенні орків!

  На самому початку свого шляху кожен орк отримує багато різних бонусів. Дивовижна фізична сила, великий обсяг здоров'я і малий штраф при смерті в грі. Настільки малий, що втрати досвіду в навичках і рівнях гравців зовсім не хвилювали.

  Але найприємнішим бонусом стала можливість взяти собі в загін будь-яких інших орків-НІПів.

  Від самого народження орки зачаровуються тільки тим самим: ростуть, збираються в гурту, народжуються, як кролики, боряться і помирають. Це був їхній стиль життя.

  Деревина просто кишіла багатьма орками. І знайти серед них тих, хто хотів битися з монстрами без жодних труднощів. Чим гравці і користувалися:

  - Чвік-чвік! Ходімо полювати на лисицю.

  - Ліза. Чвік! Смачне м’ясо.

  З збільшенням кількості гравців швидкість розмноження орків зросла ще декілька разів. Тому що раніше порожні магазини почали переповнюватися м’ясом, добуванням у битвах. А на відміну від людських поселень, орки для розвитку вимагали лише надлишок їжі.

  Селяни розрослися зі страшною силою, а в деяких місцевостях Юрокіна навіть з’явилися нові поселення.

  Сечві відкинула всі думки про спільне полювання з іншими орками або гравцями і повністю зосередилась на пошуку місцезнаходження Союн. На широких просторах гір Юрокіна знайти одну людину - практично нереалістичне завдання. Проте Сечві мала таємну зброю.

  - Так, так... Те місце здається схожим. Союн часто ходила подібною дорогою.

  Вона могла переглядати записи капсули пацієнтки!

  І хоча час був досить коротким, все ж таки орієнтування та пошуки були необхідні для повільного просування.

  За час подорожі Сечві кілька разів померла, зустрівши надто сильних для себе монстрів, але це не завадило зрештою побачити Союн, яка в цей час люто убивав групу дуже агресивно налаштованих огра.

  На радостях Сечві постаралася привернути її увагу:

  - Союн. Чви-чві!

  Але будова гортані в орків така, що з рота вилітають тільки жахливі крики! Почувши ті, що Сечеві розсміялася і вже спокійно сказала:

  - Давай разом. Це я, Чха Юнхі! Чви!

  Її усмішка і голос не відповідали одна одній. Коли вона говорила, ніздрі загрозливо роздмухували, а очі шалено вилізли з очей.

  - .......

  І хоча Сун нічого не відповіла, Сечві знала, що мовчання не означає відмову. Категорична відмова була б, якби та пішла кудись в інше місце. Соун не могла бути настільки бездушною і байдужою, щоб відмовити прохання близької людини.

  - Чви-чві. Давай продамо марні предмети або виконаємо будь-яке завдання.

  Сечві постійно слідувала за Соун. Вона говорила з НІПами і отримувала завдання. Продавався під час продажу предметів. І взагалі стала голосом дівчини.

  Союн, яка колись билася сама, відчула себе набагато ліпше від присутності знайомого. Останнім часом їй довелося не так-то легко. Самотність трохи згризала зсередини, і щоб хоч на мить забутися, вона занурилася в серію бітів із монстрами, що живуть у найнебезпечніших районах гір, через які досить часто померла.

  Але завдяки створенню нового компаньйона Союн припинила вести подібні бої. Вона турбувалася за Сечві, бо вона могла загинути всього лише від пари ударів сильного монстра.

  І це не могло потішити лікаря.

  "Відмінно. Тепер треба потихонечку розгальмувати її далі".

  Починати лікування дуже важко. Коли перед тобою міцний монолітний мур, багато засобів просто виявляються непотрібними. Але після того, як Суун виплакалася по повній на поляні з скульптурою, а потім випустила пару у битвах із монстрами, на цій міцній стіні виникли перші тріщини, які тепер варто було трохи розширяти.

  - Червоні плоди з завдання, ростуть десь в тому місці. Чви-чвік! Ходімо швидше, дістанемо їх. Чви-и-ик.

  Плоди, що хотів відкусити старий темний ельф до того, як помре!

  Сечві знайшла інформацію про це завдання і взяла за себе Союн. Характер дівчини не дозволяв відмовлятися від завдань, де хтось у чомусь дуже потребував. І хоча вона часто могла пройти повз, якщо НІПи не встигли ввести в курс справи, у даному випадку завдання було прийнято негайно.

  - В тому боці минулого разу за монстрів давали багато очок досвіду і предметів. Давай там похотіємо і відпочинемо.

  Від завдання до призначення Сечві вела з собою Союн. Вони полювали на монстрів, збирали трофеї і багато-багато подорожували країною Отчаяння.

  Разом вони виконали близько 30 завдань.

  Дзінь!

  Сечві отримала пропозицію нової професії!

  Взагалі орків багато різних професій, пов'язаних з боями, в першу чергу - із складною зброєю. Серед них була і така незвичайна, як командир, зі своїми унікальними характерними рисами.

  І отримати її було не так-то і просто. Дівчата досягли успіху лише завдяки тому, що недавно виконали багато різних завдань. Точніше, Союн виконала, а Сечві в цьому тільки трохи допомагала, при тому на халяву, нехай і не швидко, отримуючи рівні.

  - Да-да. Я згодна. Чвік!

  Навіть після того, як Сечві вибрала професію, вона продовжувала ходити з Союн і виконувати завдання. Коли вони йшли з села орків до фортеці темних ельфів і назад, то збирали інформацію та полювали.

  Оскільки риси обличчя Суун завжди були в очах, заходячи у село або фортецю, вона опускала шолом і приховував свою зовнішність. Чого Сечві дуже тішилася, тому що нічого хорошого в привабливих обличчям увагу гравців не було.

  З людьми потрібно було поступово зблизитися, і така нав’язлива увага могла лише зашкодити процесу лікування пацієнтки.

  Ось так, подорожуючи і полюючи день за днем, їм в один з днів, нарешті, вдалося навернутися на дуже цінну інформацію. Від темного ельфа Грангбеля:

  - Сэёчви. Ти хоч орк, але ми з тобою тісно співпрацювали. По правді кажучи, за нашими критеріями ти огидно потворний орк, але тепер все одно ми будемо вважати тебе другом.

  Завдяки такому об’єднанню Сечві без жодних докорів сумління користувалася знаннями доктора наук з психоаналізу!

  Не обов’язково, щоб людина розуміла її думки. Зовсім ні. Але все одно, практикуючи, набираючи досвіду, з часом дійсно можна було побачити таємні пориви і дій того чи іншого 'людина'.

  Для Сечві визначити нахили та бажання мешканців поселень не було проблемою. І не дивно, що незабаром люди могли спостерігати забавну і навіть трохи дивну сцену — оркчиха, яка загравала з темним ельфом!

  Грангбелю подобалися дівчата та лестощі, які виходили з їхніх уст. Не дивно, що Сечві захвалила його до такої міри, щоб він з посмішкою на губах звертався до якоїсь оркші:

  - Мій друг дуже радий, що зміг ще раз спробувати червоні плоди до того, як залишить цей світ. Я дуже вдячний тобі за те, що він виконав останню волю. Повір, якщо ти й далі будеш допомагати темним ельфам і не ремонтувати їм урону, то скоро дізнаєшся багато хороших мисливських місць. Наприклад, пролом на сході. З того місця і йде вся нежить, що тероризує сусідні поселення. Там також живе грізний ворог гідра. Але він спить десь глибоко внизу, тому ти цілком можеш спокійно там полювати.

  Слави у Сечві поки майже не було.

  Хоча орки швидко підвищували рівень на початку, деякі характеристики так просто не зрозуміли, і їм потрібно було досить багато часу.

  Але високий рівень Слави мав Союн, яка мала надзвичайну кількість завдань за минулий час. Завдяки цьому вони отримали цінну інформацію про підземелля з неживою.

  Сечві негайно вирушила з партнеркою на пошуки пролому. Місце полювання, в якому вони стануть першовідкривачами!

  - Подвійні окуляри досвіду. Чви-чвік! Якщо так, то рівень можна підняти ще швидше.

  Ще до того, як почати грати за орку, Чха Юнхі мала іншого високорівневого героя в грі. І пам'ятаючи, наскільки він був сильний, тепер вона хотіла швидше розвивати оркчиху, грати за неї не менш цікаво.

  Двоєні окуляри досвіду. Якщо бонусові засоби значно підвищують рівень, то прірва між нею та Союн різко скоротиться і тоді можна буде отримати досвід від подальших завдань та битв.

  І ось вони нарешті добралися до входу в підземелля.

  - Ходімо. Швидше, швидше! Чви-чві-чак!

  Але повідомлення про те, що вони знайшли його першими, чомусь не вискочило.

  - Не може бути... Чви-чвік.

  Несподівано у Сечві закралося підозра.

  'Це що, значить, вже хтось тут був? це не може бути він?

  Орк Карічі, який бився пліч-о-пліч з Союн!

  Його особистість стала легендою. Герой, який став відомим по всьому світі буквально за один ролик у Залі слави і передачу від КМС media.

  - А ну-ка підемо швидше, чві-і!

  Сечві, чи мало не схопивши Суйн за руку, швидко-швидко потягла подругу вглиб підземелля. На їх шляху потрапили вже очищені від монстрів території, і вони йшли все далі й глибше вглиб печер. Де врешті-решт змогли зустріти команду мисливців, у тому числі Вііда і Пейл.

  - Мамочки мої, тут орк!

  Сурка з Ірен дуже здивувалися, що ця тільки народжена для гри раса вже лізе в такі високорівні підземелля. І те, що з орком була ще якась дівчина, пройшло повз їхню свідомість.

  Сечві теж була шокована. Вони не могли уявити, що так багато людей полює всередині. З розчаруванням у голосі вона звернулася до тих гравців, які виявили:

  - Я не знала, що тут вже є загін. Чвік. Вибачте, це ви першовідкривачі?

   - Так, так.

  Подивившись на чомусь застиглий Віда, вести розмову вийшов Пейл.

  - Значить, нам варто піти? Чви-чвічвік. А ми з такою важкою працею дісталися досюда...

  І Сечві скручила сумну мордочку. По суті, обличчя орки виглядає лютим, але все-таки вона цілком змогла донести свої почуття загону.

  'Так, сюди дістатися не так вже й легко'.

  'Орк. І хоча поруч, здається, гравець високого рівня, мабуть, їм все одно до біса важко виконувати завдання в цих місцях".

  'А ж нам теж довелося насмішатися, намагаючись зловити королівську змію в лісі Карака'.

  Сэчви ж зі свого боку дуже не хотілося йти звідси з Союн. Не для того, щоб просто взяти і піти назад.

  Якщо їх так виженуть, це буде дуже неприємно, але нічого на жаль зробити не можна.

  Пейл замотав головою:

  - Та немає в цьому ніякої необхідності. Ці підземелля начебто не здаються такими вже маленькими...

  - Верно. Заспокойтеся на здоров'я. Пара людей - не проблема, тут достатньо монстрів, щоб вистачило на всіх, - додала Сурка.

  Це були відкриті й привітні відповіді.

  А на просторах Версальського континенту не раз траплялося таке, що після полювання гравці йшли на вбивство лише заради інших. Тож, якщо ви полінувалися підійти до більш потужного загону і запитати себе: « Чи можна вам полювати поряд з ними? »

  І, звичайно ж, бувало й навпаки, коли гравці - гості використовували силу і вивертали першу команду з місця полювання.

  Сечві звернулася до всіх:

  - Дякую. Чви-чвік!

  - А де ви будете полювати? - запитав Пейл. - Якщо вас тільки двоє, то можете приєднатися до нас. Вікід, як ти думаєш?

  Сечві дуже зраділа, почувши цю пропозицію. Зустріч з такими чесними і добрими людьми на Версальському континенті була рідкістю.

  Орки тільки-тільки з'явилися в грі і при полюванні у такому підземеллі ставали через рівень більше тягарем, ніж допомогою. І все рівно ці люди запрошують її, незважаючи на всі їхні недоліки.

  - Молодець, Пейле.

  - Ось! Тільки так роблять справжні чоловіки.

  - Звичайно, він мужик, раз допомагає у складній ситуації.

  - Хо-хо-го! Ніколи не слід забувати про справедливість.

  Другий, третій, Четвертий і п’ятий МЧІ дружно хвалили Пейла. Вони не думали ні про що, крім як про ще пару дівчат в команді. І те, що одна з них була страшною оркчихою, їх зовсім не турбувало. В їхньому становищі було головним, що вона дівчина і все інше потім додасться.

  'Які хороші люди'.

  Сечві, широко посміхаючись, звернулася до всіх:

  - Мене звуть Сечві. Чви-чві! А там - Союн. До ваших послуг.

  'Знову вона! Тут? Звідки?'

  Виід, побачивши подругу Сечві, був вражений. І хоча її обличчя переховував шолом, для нього не було ніякої проблеми. Так само як і сама дівчина, він годинами любив грати в азартні ігри.

  Проблема лише в тому, що Союн вже знайшла скульптуру з гір.

  "Знаюся, вона прийшла не за мною?! Та ні, не повинна знати... і дізнатися про це. Ні в якому разі...

  Віід розіслав своїм товаришам повідомлення:

  - Те, що орк Карічі - це я, секрет.

  - Добре. Зрозуміло.

  Друзі легко зрозуміли значення прохання.

  Орк Карічі був на вершині популярності в Залі слави, і, відповідно, Віїд не хотів піднімати безглуздий шум, розкриваючи факт свого зв'язку з цим героєм.

  Але все насправді було інакше. Через всі ті скульптури, у створенні яких він використовував образ Союн, його тепер не залишав страх жорстокої смерті. Хто знає, може вона вже зараз прикладається, щоб кинутися вперед і розрубати його, як тих монстрів, що пачками падали перед її ногами.

  Крім того, загони могли ще постраждати.

  Якщо Сун розповість всю цю історію, а потім на очах у всіх виб'є його. Ті друзі вже ніколи не будуть дивитися на нього, як раніше.

  Тому він ще більше прискорив темпи полювання, щоб навіть поглядом не зіткнутися з дівчиною. А бій вів так, щоб і вільної хвилини, коли б вони стояли поруч, не з'являлося.

  Тим часом усі в загоні, крім Віяда, дуже тривожилися за двох нових.

  "Чи зможуть вони як слід битися?"

  'Я за ними наглядаю'.

  Другий, третій і четвертий МЧІ - кожен виношував свої плани.

  Мужній лицар, сильний чоловік, який допоможе захистити від атаки монстра! Це, мабуть, один з найкращих способів наближення на Версальському континенті.

  Зефі та Ірен теж по-своєму зайняли бойові позиції таким чином, щоб завжди встигнути прийти на допомогу Сечві і Союн.

  І тут налетіли перші скелети-рицарі.

  Союн, наче промінь світла, вистрибнула вперед і вийняла меч, наніс кілька швидких ударів. До того ж за цей час активує одну зі своїх можливостей на зброю.

  Меч, що світиться в її руках, та й саму дівчину, переповнила неймовірна сила, від ударів якої монстри просто 'іспрялись'.

  - Кву-уе-ек!

  - Мої... Улюблені... кісточки....

  І скелет-рицарь впав замертво.

  Якщо Вії або МЧам потрібно було завдати кілька ударів ворогу, то Соун дуже легко поводилася з противниками. Один удар - один мертвий монстр.

  - .........

  Другий і третій МЕЧі відкрили роти від подиву.

  Їхні надії! Вони зможуть пофарбуватися в бою своєю силою раз і назавжди.

  Віід не тільки знав справжню силу Союн, але й встиг звикнути до неї, а ось шок загіну описати було важко. Вони вперше побачили справжнього високорівневого гравця і те, на що він здатен у грі. Здавалося, що вона не втомилася від такого життя. Вміння і вміння берсерка, які просто розривали одного монстра за іншим.

  Завдяки Сонюн швидкість полювання значно зросла.

  Чорні шамани, які використовують закляття, паладин Ван Брейкер, який просвітив себе шляхом служіння смерті, ван-воїни, що розсіюють навколо себе могутню темряву, і, звичайно ж, Лічі з темною магією - лише невелика частина всіх монстрів, а за останній час він розбив у капусту.

  - У-уф. Важко, - видихнув з працею Пейл.

  - Ага. Мабуть, краще здохнути.

  Мейрон вже була готова здатися. Більше того, зрозумівши, яким чином 'виживають' Хварен і Зефі, спробувала пару раз зайти далі них, але все одно не змогла загинути.

  Очі Ірен горіли зеленим полум'ям.

  'Я не дозволю нікому померти без мого дозволу'.

  Будучи народженим священиком, Ірен робила все можливе, щоб ніхто не загинув у загоні. Навіть якщо в очах друзів горіли слова: 'Вбийте ж мене, будь ласка' - вона не йшла ні на які компроміси.

  Захисні з усіх боків Ірен по праву вважали, що зобов’язана зберегти життя якомога більшої кількості гравців, оскільки навіть одна людина у цій ситуації не буде більше.

  По суті, усі ці крайності були наслідком вибраного темпу полювання.

  Звичайні гравці вважали, що якщо ти за годину б'єшся з 10-ма або трохи більше монстрами, то це найкращий результат. Між битвами вони ще знаходили час, щоб поголити й відновити запас мани.

  Але Вікід був іншим.

  Майже без відпочинку, безперервно він вбивав одну групу монстрів за іншою.

  У нього все було розкладено по полочках, починаючи з обліку переміщення, появи монстрів і закінчуючи часом полювання. Він добре контролював здоров’я, ману, силу та втому.

  Коли мана закінчувалася, або ламалася зброя, то він не втрачав своєї сили, а просто попрямував до рукопашного бою.

  Так само, якщо перед боєм він приймав дорогі страви з виразами смаку, то вже не витрачав часу на те, щоб добре харчуватися. Натомість витривалість відновлювала мимохідь і поїдала черствий хліб або м’ясо в'ялене.

  Усі в загоні, крім нього, побили свої минулі рекорди тривалості полювання і частоти битви.

  Недавно в Магії, де пройшов Віїд, залишалися тільки трупи монстрів і нічого більше. І ось тепер історія повторювалася. На жаль, друзі повторювали головну роль.

  Коли закінчувався день, всі вже були на межі божевілля.

  - Він взагалі людина... Чи як?.

  Але після другої доби вже не було скарг і скарги. Якби вони були на це, то воліли б відпочити хоч трохи. Щоб просуватися на полюванні, яка йшла з неймовірною швидкістю, вони повинні були докладати зусиль до максимуму.

  Так вони витерпіли три дні, потім чотири.

  Вони стали наполегливими, і тепер вони лише терпіли до кінця.

  І ось настав рівно сьомий день.

  Право першовідкривачів - подвійні окуляри досвіду і шанс випадання предметів - пропадають.

  Всього за сім днів вони добилися, здавалося б, неможливого і вбили абсолютно всіх монстрів високорівного підземелля.

  Віід зміг підняти п’ять рівнів і підвищити вміння володіти мечем на один крок. Але інші в загоні про це навіть не звертали уваги.

  - А-а- а-А!

  Зефі впав і більше не піднявся.

  Пейл, Мейрон, Хварен і Сурка у свою чергу наслідували його приклад. Виснажені і втомлені, вони залишали гру на землі просто так.

  Залишилися тільки Віід, MaЧi, Союн і Сеэчві.

  Остання не могла навіть щось сказати. Через низький рівень вона виконувала роль підбиральника і носія предметів, але також їй довелося отримати дуже багато досвіду.

  'Вони просто звірі!'

  Сечві вже зовсім по-іншому дивилася на нових знайомих.

  І якщо за першою оцінкою Віда таким вона і уявляла, то ось дії MIA, які виявляли себе мужніми та рішучими воїнами, стали для неї повною несподіванкою.

  Вони дуже старалися захистити її. Незважаючи на вигляд оркші, МЕЧі ні крапельки не брезгували, а доглядали за нею. Справжні хлопці, які сповнені рішучості і щирості, а не ті слабаки, що часто трапляються в наш час - ось якими вона бачила їх.

  Але сама полювання була такою жахливою...

  - Ну що ж. Зустрінемося пізніше, чвік!

  Спочатку Саечві вийшла з гри, а потім і Союн, не проколовши ні слова, покинула підземелля. І хоч вона, борючись з монстрами, виливала свої емоції, щоб зняти стрес, навіть для неї ця полювання стала звірячою

  Після того, як всі пішли, Війд подивився на МЕЧій і сказав:

  - Учителю!

  - Да?

  - Мені здається, ми зможемо і самі похотіти, якщо будемо обережні. У нас є карта підземелля, і варто просто ходити там, де менше монстрів.

  - Схоже, ти правий. У тебе бинти ще є?

  - Якщо будемо економити, то вистачить ...

Глава 7. Концерт класичної музики

  Як завжди, Лі Хен з’явився у світанок і подався на ринок. Там він напив свіжих продуктів і, повернувшись додому, зробив корисний сніданок для улюбленої молодшої сестрички.

  Потім сів за комп'ютером, підключився до Інтернету і зайшов у Зал слави, щоб викласти відеоролик про полювання в Підземеллї захитався лича.

  - Цікаво, чи він хоч когось зацікавить?

  Більших надій Хен не відчував. Відеоапи з полюванням на монстрів не мали великої популярності. Людям більше давайте виконувати нові завдання, якихось суворих боїв та інших гострих або корисних інформації записів.

  Звичайно, і в перегляді полювання інших гравців можна було знайти корисні для себе моменти, хоча це не зовсім просто, оскільки у Залі слави роликів даної тематики з'являлося безліч.

  - Тому що нічого простіше вже не викласти, - проворчав Хен.

  Усі, хто потрапив у 500 обраних Залів слави, хотіли з’їсти популярність. Конкуренція йшла незграбна, і хоч якось вибитися з цієї натовпу було не найбільш легким завданням.

  - І все-таки краще так, ніж не викладати взагалі.

  Відео з завданнями Ген домовився віддати в KMC media, ну, а для роликів із охотою підійде також Зал слави.

  Як і раніше, Хен поставив на завантаження вісім ігрових днів полювання без жодної обробки. Після чого під страшним гуркотом сто разів ламаного-перечинного комп'ютера зайнявся пошуком корисних інформації.

  Світ Королівської дороги був настільки величезним, що просто неможливо бути в курсі усіх подій. А залишатися в незнанні ні в якому разі не коштувало, тому що прямо у цей момент десь точно щось цікаве відбувається.

  Спочатку Лі Хен зайшов на сайт темних геймерів.

  У грі їх уже було багато, і вплив організації був одним з провідних сил Версальського континенту.

  Це перше, що потрапило йому на очі.

  'Похоже, їм там погано'.

  Лі Хен бігло переглядав повідомлення.

  Спочатку, до досягнення північних територій, все йшло досить добре. Але ось після використання телепорту експедиція потрапила під бурю льоду і снігу, які не могла навіть уявити.

  Не так давно щось подібне відчував на собі Хен, і він добре розумів, що якщо заздалегідь не приготуватися до подібних погодних умов, то шанси на виживання там серйозно скорочуютьсь. Або ти загинеш від крижаної брили завбільшки з арбуз, або замерзнеш від холоду.

  Також було повідомлено, що експедиція ще не здалася і продовжує вивчати північ повільно. Незважаючи на лютий мороз, постійні переходи лише під час сутички з жахливими високорівними монстрами, падіння бойового духу і навіть поява перших дезертировів, гравці під керівництвом Оберона виконували призначену завдання.

  Хоча ситуація там явно складалась не так, як задумувалося.

  У коментарях до теми темні геймери залишали багато повідомлень, які загальний погляд зводив лише до одного:

  - Ми, темні геймери, повинні ставити гроші на перше місце. Всі ці зусилля, які кинути на виконання безглуздого завдання - дурна трата часу.

  - Згоден. Яка б не складалась на материку, я буду займатися тільки полюванням і здобиччю предметів.

  Такі коментарі передавали повний індивідуалізм серед гравців.

  І оскільки нічого більш корисного там не було, Хен перейшов до читання останніх створених тем:

  Звичайно, такі теми, як останній предмет, були особливо цікавими темним геймерам. Але також було багато професій та оглядів.

  У темі секрети професії некроманта вже розкривалися досить багато цікавого.

  Вікід дізнався, що некроманти навіть для розвитку тільки одного вміння повинні були виконувати до біса важкі завдання. А для того, щоб не жити, їм доводилося піднімати « любовність » з мертвими, через що гравцям цієї професії час від часу потрібно було мешкати на кладовищі по кілька днів. Крім того, найбільшою допомогою усиновленням магії смерті стало багатократна смерть в грі.

  І хоча ці та інші обмеження було не так легко виконати, майбутнє командування своєю армією нежиті, на погляд гравців, обкупало всі випробування знахаркою.

  'Славу богу. Скоро можна буде продати книгу магії!'

  Некрономікон, який дійшов після перемоги над Лічем Шайяром, весь цей час так і пилився в одній з сумок Хена.

  Після відкриття нової професії потрібно було пройти якийсь час, поки гравці розберуться не тільки в здібностях і навичках, але й у предметах що представляють головну цінність у битвах. Тому поки ринок не сформований, і некроманти ще не знають корисності тієї чи іншої магії, які предмети та, головне, за які гроші варто купувати, продавцям доводиться вичекати деякий час. Тоді і цінність книжки всім стане чітко зрозумілою.

  'Місяця через два-три вже можна буде спробувати продати'.

  Лі Ген також дослідив усі теми, пов’язані з іншим фахівцем. У кожній з них гравці розхвалили свій вибір і розповідали, як вони тепер легко перемагають монстрів та добувають багато речей. Однак у тематиці ще не було жодної людини, яка б рекомендувала ремісну професію.

  Також серед темного геймера рідко зустрічалися роботи, пов’язані з дослідженнями на зразок Авантюрістів. Більшість гравців на форумі вибирали професію бойового руху, наприклад, Паладіна, здатного не тільки обстоювати себе в бою, але й використовувати магію лікування. Ще однією популярністю була професія Заклинача за те, що вони могли покликати духів у бою, які б'ються на боці гравця.

  Хен швидко розглянув інші теми, навівши найбільше уваги інформації про монстрів, після чого піднявся з місця і почав збиратися до зустрічі.

  Сьогодні була п'ятниця.

  Уже по дорозі до дверей Хен наткнувся на молодшу сестру, яка повернулася зі школи і переглядала якусь телевізійну передачу на дивані.

  - Хаян, хочеш піти зі мною? - Відповів тільки що мілину в голові думка Хен.

  - А ти куди зібрався? - Він почув цікаве питання.

  - Я йду на зустріч зі знайомими з Королівської дороги.

  - Це про яких ти розповідав за обідом?

  - Ага. Ми зібралися подивитися якесь там виставу.

  - Здорово! Напевно буде цікаво.

  Лі Ген регулярно розповідав сестрі про час, який він проводив у Королівській дорозі. Гра стала популярною у світі, і сестра з великим зацікавленням спостерігала за подіями Версальського континенту.

  Але брат Лі Гаян з жалем сказав:

  - Мабуть не піду. Я хочу сьогодні відпочити вдома.

  - Да? Ну, тоді запри двері, будь ласка.

  - Угу. Не турбуйся. Іди.

  І Хен покинув стіни вдома.

  Як тільки двері плескнули, і Хаян переконалася, що брат дійсно пішов, вона різко підскочила з місця й стала нервово розгулюватися по кімнаті.

  - Сьогодні день оповіщення результатів...

  День, коли стане відомо, зробила вона чи ні. Після п’ятої години вечора інформація стане доступною на сайті університету або по телефону приймальні.

  Лі Гаян чекала на це і водночас боялася цього. Адже дуже скоро все нарешті вирішиться, і їй доведеться що б там не було, якось повідомити про це Лі Гену.

*

  Кафе "Дабум".

  Місце, де ніколи не закінчуються відвідувачі через так вдало обране сусідство з переповненим студентами університетського містечка.

  Але була ще одна важлива причина, через яку кав’ярство стало популярним: тут влаштовували весільні банки пари, які зустрілися в Королівській дорозі!

  І тому більшість людей, які вирішили вперше зустрітися в реальності після довгої гри разом, вибирала для цього кафе "Дабум" - місце, яке вже давно стало пам'яткою міста.

  - Кхм-кхум.

  - Дівчина, нам ще одне парфе.

  - Що ж так горло пересохло?

  - Ох, не смикайся. Вам просто треба розслабитися, - заспокоїв учитель А Ен Хен-До хлопців.

  Хоча хлопці вони були тільки для нього. Насправді ж я сиділа поряд з першою четвіркою інструкторів: Чонг Ілхун, Чхе Джонбо, Маґбо та Лі Індо.

  Вони, які присвятили своє життя вдосконалюванню бою з мечами, прийшли першими і тепер очікували інших учасників.

  Вони підготувалися до зустрічі серйозно: намазували волосся муссом до зализаного стану і одягали настільки маленький одяг, що здавалося, м'язи її ось-ось розірвуть.

  Чонг Ільхун, наче рятуючись від спеки, закочував рукави.

  - Наш тренувальний зал набагато зручніший і нормальнішим, ніж це місце.

  Лі Індо думав так само:

  - Так, навіть під час тренування на полосі перешкод у лісі було набагато зручніше.

  - Звідки тут стільки людей? У таких шатах теж є щире вбрання.

  Чхве Джонбо не знав, куди мені дивитися. Знаряддя струнких дівчат за столиками просто вганяв його у фарбу.

  І тут Ан Хён-До запропонував:

  - Може, повернемося додому в школу?

  - ...

  Але відповідь йому була лише тиша. Незважаючи на ці "нелюдські" незручності, все одностайно вирішили залишитися тут.

  За десять хвилин до домовленого часу в кафе зайшов О Донгман, тримаючи за руку Сін Хемін. У грі вони носили більш звичайні імена: Пейл і Мейрон.

  - Добрий день.

  - Рада знайомству.

  І, прийнявши вони, поклонились. Спочатку про Донґман і Сен Хемін хотіли привітатися, як завжди, по-дружинськи, але побачивши м'язисті тіла та 'струклі" особи "вотів", поклони вийшов просто на автоматі.

  Наступним був Канг Чинчол, в грі з псевдонімом Манауе. Про зустріч він дізнався по 'шепоту' і тепер, побачивши, хто ж ховається під героями MIA був повністю шокований.

  - Ну, здрасьте, чи що.

  Ан Хён-До і 'дитита' спокійно вітали молодших товаришів.

  Після цього почали підтягуватися всі інші.

  - Инг, сюда!

  Дівчина, яка прийшла в кафе у розкішному білому платті, з радістю попрямувала до них. Підійшовши ближче, вона поклонилася Ан Ген-До та всім іншим.

  - Добрий день.

  - І тобі привіт. Ти ж Ірен? Ти ще краще виглядаєш.

  - Дякую.

  - А звуть як?

  - Кім Інг, - сказала вона і скромно зайняла місце з краю столика.

  Майже відразу за цим з'явилися Пак Хіен і Пак Суйон, які на просторах Версальського континенту носили імена Ромуни та Сурки відповідно.

  - Добрий день.

  - Прошу кохати і жаліти.

  Всі вони заходили в кафе дуже веселими і радісними, але як тільки натикалися на погляд Ан Хён-До, то відразу ж здригували і загубилися.

  'Мені страшно'.

  'Який у нього важкий погляд'.

  Потім вони дивилися на інших. І якщо Чонг Ільхун, що виглядає велично і якось люте, ще можна було 'витримати'. То було варто пройти поглядом по Чхве Джонбо, Ма Санґбо та Лі Індо, спина мимовільно починала згинатися в уклоні.

  Це були чисті інстинкти, яких не втік і Цій Чжехун, що грає за рибалки на ім'я Зефі. І хоча він впевнено зайшов всередину, за час подорожі до столика перетворився на ніжну овечку.

  - Ра-ад зустрічі.

  Волей-неволю, але йому довелося зробити вчуттєве обличчя, щоб приховати свій стан. Хоча цього насправді ніхто не помітив, тому що всі віталися подібним чином, і вони приймали це як належне.

  Так, разом зібравшись, вони сиділи і неквапно базікали, як раптом на вході почався шумиха.

  - Дивись, це Чен Херін!

  - Вона ж співачка.

  - Сюди і зірки приходять!

  - Може, вона теж грає в Королівську дорогу?

  З'явившись тут, вона підняла не меншу метушню, ніж на сцені.

  І хоча Герін спеціально приховала обличчя за захисними окулярами і величезним капелюхом, люди все одно легко впізнавали її.

  Коли вона зайшла всередину, всі розмови швидко стемніли і її погляди стали лише на неї. Неймовірно вільний одяг з великого капелюха, бейсбольної куртки та джинсів так гармонійно дивився, що здавалося, був придуманий і зроблений лише спеціально для неї. Грудь, талія, всі її вигини тіла звабливо проступали через одяг, а лінія шиї не дозволяла відвести погляд.

  Чон Херін повільно оглянула кафе, після чого пішла в напрямку столика, за яким сиділи Ан Хён-До, Чонг Ільхун та інші.

  - Ця... Дівчина... Брате?

  - По... По... Чому вона прямує до нас?

  - Брате, нагадай, може, ми що зробили?

  Чужо Джонбо, Ма Санґбо та Лі Індо буквально тремтіли. І тільки Чонг Ільхун серед них сидів з величезною 'напругою' посмішкою на обличчі.

  - Що, сосунки, ще не дійшло до вас?

  - Братику, ти щось знаєш?

  - Розкажи нам, будь ласка.

  - Так, так, тільки поспіши!

  І Чонг Іль Хун знизав плечима:

  - Та хіба вона просто не зачарована моїми красивими м'язами? Ха-ха-хо!

  - ... !

  Слова, які не мали ніякого зв'язку з реальністю.

  Чхве Джонґбо похитав головою. Ма Санґбо поцокав мовою.

  'Похоже, він віконець скинув після постійних відмов від дівчат'.

  Чон Херін, звичайно, не знала всіх цих метаніїв, легкої сходи підійшла і привіталася:

  - Привіт всім. Я збиралася вийти так, щоб прийти якраз вчасно. Але, здається, все одно трохи спізнилася? До речі, а Віід ще не прийшов?

  І вона плюхнулася на вільне місце. У Донґмана очі полізли на 'лоб'. Не знайшовши собі місця, він недовірливо запитав:

  - Про ...стите...

  - Да?

  - Випадково... Ви не Хварен?

  - Вірно, - енергійно кивнувши, відповіла вона.

  Оскільки з дівчат не вистачало тільки її, Догман зробив таке припущення і несподівано потрапив у яблучко.

  'Бог мій... А ми, виявляється, граємо разом з Чонг Херін.

  Про Догман і Син Хемін були дуже здивовані, але виду не подали.

  Завдяки Королівській дорозі можна насолоджуватися грою для кожної людини. І не було закону, що забороняв грати зіркам естради. Хоч би ким був гравець у житті, новий світ з радістю відкриє свої обійми.

  Пак Суен швидко схопила за руку Чонг Херін.

  - Я... Я твоя фанатка!

  - Правда? Дякую.

  - У житті ти ще гарніша. Хоча обличчя схоже трохи інше.

  - Серйозно? Це тому, що при створенні героя я його трохи змінила. Зробила інший розріз очей і форму носа. І цього виявилося цілком достатньо, щоб люди мене не впізнавали.

  - А твоя фігура?

  - Ой, в грі я стільки їм. Ну, а від смачного швидко набирається вага. Не була б я там танцівницею і багато не рухалася, давно би вже стала схожа на товсту хрюшку.

  Так вони і продовжили активно між собою базікати. Не помічаючи напружених поглядів Кім Ен Йонг і Пак Хіен.

  "Та-ак, з'явилася серйозна суперниця".

  'У Королівській дорозі вона тільки і задивлялася на Віда, невужто і тут буде ...'

  'Хотя навряд чи. Все-таки вона зірка.

  В очі один одного вони зустріли співробітників на серці чоловіка. І вилітають з очей іскри були лише провісниками 'бурі'.

  Чонг Ільхун, Чхве Джонґбо та Ма Сангбо несподівано випали з розмови. Вони ніяк не могли вмовитись, тому що дівчата почали свою звичайну по грі болтівню. Про Данґман виявляв інтерес тільки до Сина Хеміна. І лише Цою Чжехун зміг майстерно спілкуватися з дівчатами і підтримувати тему розмови.

  Джонґбо тихо шепнув на вухо Ільхуну:

  - Блін, яка ж вона красива.

  - Верно, брат. Дуже красива.

  Ці хлопці не знали, та й взагалі їм не було ніякої справи, що Чонг Херін відома співачка.

  Оскільки більшість присутніх прийшло на зібрання, вони з’єднали два столики і зручно розташувалися навколо. Світла атмосфера, де зібралися чоловіки і жінки, як годиться. Мила розмова, в якій вони ділилися новинами.

  І тільки там, де сиділо 5 чоловіків, включаючи Ан Хен-До, стояла гробова тиша. Вони не вимовляли ні слова, а просто сиділи як кам’яні боввани.

  У Королівській дорозі все виходило органічно, само собою. А ось у житті, при погляді на те, як всі вони виглядають, окрім відчутної різниці в віці, на них давила ще й краса дівчат. Тому розмова не обговорювалася, а самі хлопці більше походили на шайку похмурих бандитів, що привертало ще більшу увагу.

  У той час в кафе увійшов Лі Ген. Оскільки він не змінював своєї зовнішності в Королівській дорозі, всі його легко впізнавали.

  - Йди сюди!

  Помахала йому рукою Пак Суен.

  Лі Хен швидко підійшов і привітався:

  - Добрий день. Я Лі Ген.

  Він вже був знайомий з Ан Хён-До та іншими зі школи, тому в першу чергу звертався до тих, кого бачив вперше.

  - Мене звуть О Дангман.

  - Я Син Хемін.

  - Друже! А я Цой Чжехун.

  Тому що вони провели багато часу разом у Королівській дорозі, все легко і невимушено вітали його.

  Лі Хен без жодної задній думки зробив кілька кроків у напрямку до вільного місця поруч з Чон Херін. Того, що вона була відомою співачкою, ні він, ані хлопці зі школи, включаючи Ан Хён-До, не знали.

  По правді кажучи, по критеріях Лі Гена, як дівчина, Чон Херін була нижче середнього рівня.

  'Одета явно у все дороге. Цепочки з сережками, навіть браслети начепила. Схоже, вона живе розкішно'.

  Просто кажучи, одразу мінус 200 балів!

  - Эй, Лі Хэн! - Покликав з свого кута Чхве Джонґбо.

  - Так, брат?

  - З цього боку теж вільне місце. Давай сідай до нас!

  Лі Ген не міг відмовити братові по зброї як у житті, так і в грі.

  - А ви що рано прийшли? - Він запитав їх.

  - Ми трохи поспішали. А ти як?

  - Я спізнився через пробки. Ехал на автобусе.

  Відтоді атмосфера за столом поступово поліпшувалась.

  Усі, дивлячись на обличчя Чонга Ільхуна або Чхе - Джонґбома, не могли почати розмову. Крім того, було настільки страшно, що навіть у вільному залі кафе спробуй заговорити з ними і тобі в відповідь прилетить кулак!

  Але після того, як Лі Ген почав спокійно спілкуватися з хлопцями зі школи, тягар у розмові почала поступово пропадати.

  О Донгман піднявся з місця.

  - Здається, нам пора. Ходімо. Якщо вийдемо зараз, то, думаю, встигнемо якраз до самого початку.

  Після його слів все поспішили встати, як раптом Лі Ген, трохи гойдаючись, швидко нахилитися вниз.

  - Чортові шнурки...

  - ...

  Та сама прямолінійність. Ніяких відмінностей від образу в Королівській дорозі!

  Як найстарший, Ан Хён-До заплатив за рахунок і всі пішли до консерваторії в зал класичної музики.

  З нагоди виступу відомого французького оркестру зал під зав’язкою негайно забився пильними і чуйними людьми.

  Місця, які заздалегідь викупив О Донґман, були майже посередині. Син Хемін, який мав зв’язки з телекомунікаційними групами, ледве знайшов їх для нього і друзів.

  Всі, у тому числі Хена, розпорошилися по порядку.

  Через деякий час диригент зробив вклони залу, і концерт почався.

  Він був одним з найвідоміших і найкращих диригентів світу. Роз’їжджаючи по країнах і граючи концерти, які носили його ім’я, він вважав себе одним з видатних людей.

  'Концерт в Кореї. У культурному плані країни. Та їм достатньо показати лише частину мого мистецтва, основи, і публіка буде радіти та говорити, що пізнала новий світ!'

  Тріумф, що звучав у голові «майстера », супроводжував не менш урочистий, яркою подій і фарбами музика.

  Але не пройшло і десяти хвилин, як з залу почувся дуже дивний звук:

  - А-а-арх, ф'ю-у!

  А Ан Хен-До і Чонг Ільхун вирубилися та хропіли.

  Про Донґман озирнувся по сторонах. Усі дивилися в їхній бік і тихо посміялися.

  - Провалитися від сорому.

  І на підтвердження своїх слів він почервонів. Чон Херін, погоджуючись закидати головою: якщо люди дізнаються і зупиняться її в такій ситуації, нічого доброго не вийде.

  Пан Хіен теж була незадоволена.

  'Ні, ну взяти і заснути тут. Жодного виховання.

  Але пройшло десь хвилин десять і ...

  - Hiа-aм!

  Веки Цой Чхежуна наливались свинцем.

  - Боже, я і не думав, що концерт такий нудний.

  Оглянувшись, він побачив, що всі навколо вже спали. Включаючи О Донгмана, Кім Інконґ, Пак Хиен і Син Хемін. Усі заснули сильним сном.

  Вони назбирали велику втому протягом довгого полювання. Відразу ж усі розслабилися і, відчуваючи себе спокійно, занурились у країну Морфея.

  - Дивлюся на них, і самого в сон клонит, - сказав Чжехун і непомітно для себе теж заснув.

  Чон Херін, заслухавши класичну музику, раптом почула біля себе гучний хропіння і злякалася. Все спали.

  - Треба їх розбудити, чи що? - Обережно шепотом запитала вона, що сидить поруч Лі Гена.

  Але ніхто їй не відповів.

  - Невтомно?

  Чон Хьорин смикала його за руку, але ніякої реакції не пішло. Хен спав з відкритими очима, усім видом показуючи, що він слухає концерт!

  - Фью-ю, да він спить, - зітхнув вона.

  І врешті-решт теж закрила очі.

  - Н-н-нда-а. Я. Я найкращий.

  Хан-До снився. На вулиці гримів марш. І він, великий герой з переможної війни, іде під ним через тріумфальну арку!

  - Потанцюй зі мною, будь ласка, один танець.

  - Звичайно, красунчику.

  Подібні сни бачили і Чонг Ільхун, та інші інструктори.

  У середньовічному палаці була розкішна музика. Хол був до відмови заповнений панночками-красувійцями з аристократії. А МЕЧІ, які брали участь на балі як благородних лицарів, мали шалену популярність у всіх цих дів.

  Про Догман бачив сон про величезний корабель, що плив через безкрайне море. Він - капітан, який зумів набити доверху трюми чорним перцем і заморськими коштовностями, повертався додому, в країну багатій!

  І тільки він відкинув занепокоєння, як...

  'Мо... Монстр!

  'Ах, ви, противні творіння'.

  'Ще лізуть'.

  Усі сни рано чи пізно переходили в кошмар, де вони постійно полювали на монстрів у підземеллі.

  Холодний піт стружив по їхніх стражданнях сплячим обличчям... І тільки в частинах губ Ан Хён-До, Чонг Ильхуна, Маг Сонбо та інших миликала посмішка блаженства.

  Лі Хен спав мертвим сном.

  Він не міг розслабитися, бо був набраний темп гри і мав відповідальність перед сім’єю. Він постійно недосипав, оскільки за один-другий вільний час можна хоча б трохи розвинути свої навички або навіть добути якийсь предмет.

  Та через одну оплату гри в Королівську дорогу, яка забиралася щомісяця, він не міг дозволити собі як слід розслабитися.

  Тому нинішній концерт став гарною нагодою нарешті вволю відпочити.

  Неначе тихе немовля, Лі Хен підсвідомо опустив свою голову на плече Чон Хьорін. Вона ж, відчуваючи це, м'яко провела рукою по його волоссі.

  З другого боку, молодий та талановитий диригент дуже розлютився і майже не розлютився.

  "Як можна спати, слухаючи мою музику? Такого не повинно бути. Це що, значить моя музика недосконала?'

  І він почав диригувати всім своїм тілом.

  Страшна! Найкраща музика, вже вона їх розбудить!

  Так сильно він намагався тільки щоб розбудити тих, хто заснув.

*

  Усі, виходячи з концертного залу, потягувалися.

  - Який чудовий виступ був.

  - Втома як рукою зняв...

  - Такий бадьорий у тілі.

  - Ох, як же я виспалася!

  Але після доброго сну, все було правильно відчувати великий голод.

  - Я пригощаю, - заявив Цою Чжехун.

  І повів їх у ресторан шведського столу, що стояв неподалік.

  У таких закладах всі могли їсти стільки, скільки хотіли. Тарілки на столі ломилися від різних м’ясних страв.

  Вип'ючи напої і споживаючи смажене м"ясо, вони просто говорили про те, про це. І начебто нічого особливого в цьому не було, але всі сміялися і дуже приємно проводили час.

  І коли нарешті 'банкет' закінчився, і всі наїлися, на вулиці їх зустрічали вже навчені сутінки.

  - Шкода, що доведеться розстатися, - сказав Донґман і зустрів в обличчі всіх друзів повна солідарність. Хоча кожен з них спочатку думав, що достатньо часу для того, щоб познайомитися і подивитися одне на одного. Але виявилось, що нікому не хотілося прощати.

  - Але ж тепер ми напевно можемо додзвонитися коли завгодно. До наступної зустрічі.

  - Добре провели час.

  - Побачимося пізніше.

  - Спочатку зустрінемося в підземеллї Істлеча.

  - Ті непотрібні речі ви повинні продати тільки мені.

  Обмінявшись телефонами та іменами, вони домовилися про час наступного зібрання і вирушили до себе додому.

*

  Лі Ген на автобусі повернувся додому.

  Зайшовши у свою кімнату, він побачив сестру, яка ридала за комп’ютером.

  - Що сталося?

  Його розлютила лютість.

  Раніше вже кілька разів таке траплялося, коли його сестра плакала в три струмки. У той час її дражнили діти, говорячи, що вона сирота.

  - Справа в ...

  Лі Хаян відкрила сторінку на сайті Корея, де висіли абітурніти.

  - Я поступила в університет.

  Лі Хен блискавично пробігся очима по монітору,

  - Э... Це насправді список тих, хто вступив до університету? Помилки немає? Ти справді зробила це?

  - Угу. Там же написано ім'я.

  - Стип... стипендія?

  - Вони недавно дзвонили. Як і обіцяно, я отримаю стипендію.

  А Хена затрясла вдруге. Уперше в житті він зрозумів, що сльози можуть текти і від простої людської радості.

  'І треба ж було тоді обіцяти при отриманні стипендії ...'

  Обіцянка, яку він дав молодшій сестрі та бабусі! Якщо Хаян вступить до університету зі стипендіями, він також ходитиме на навчання.

  - Брате, ти ж будеш вчитися в університеті, як і обіцяв?

  - Так. Адже обіцянки треба тримати.

  У Лі Хена зовсім не апетит.

  Звичайно, піти в університет - це чудово, але які ж це коштуватиме витрати на навчання! Але слово - не горобець, вилетить - ні.

  А з іншого боку, він відчув і легкість на душі.

  Він почав діяти в університеті, за яке так переживав. Тепер усе ще залишалося, щоб заробляти на життя. Найважче було позаду.

  Лі Ген витягнув конверт, схований між книжками, і простягнув його сестрі.

  - Ці гроші я збирав для оплати за навчання. Якщо ти щось хотіла купити з одягу або ще що-небудь, використовуй їх. Ну, або можеш хоч раз у житті поїхати в подорож за кордон.

  - Братик...

  - Все нормально. Ставши студенткою, ти знову будеш наполегливо займатися і до того дня витрачати ці гроші. У тебе напевно були якісь мрії або справи, які ти хотіла здійснити, але не могла. Так використовуйте тепер цим шансом.

  Лі Хену також хотів навчити її, як мудро витрачати гроші.

  Адже людина, яка з дитинства економить, не знає, як витрачати гроші. А оскільки гроші не можна взяти з собою в могилу, значить нерозсудлива економія - це завжди безглуздя.

  Гроші повинні витрачатися там, де вони мають бути витрачені.

  І ті, що збирав цілеспрямовано Лі Ген, були призначені для сім'ї.

  - Дякую.

  Очі Лі Хаян почервоніли.

  Вона обережно прийняла конверт і побачила величезну суму - 30 тисяч доларів. Щоб оплатити навчання, брат збирав кожний долар.

  Навіть на своєму проїзді він ходив пішки і з радістю складав цент.

  'Він сказав, щоб я витрачала їх на те, що хочу спробувати або зробити?'

  Лі Гаян, тримаючи в руках конверт, задумалась на якийсь час. Вона не могла уявити, де можна було б використовувати несподівану 'гору' грошей.

  Можливо, їх не треба було чіпати і просто покласти на банківський рахунок. Після цього знімати потроху, коли прийде час ходити до університету. Однак вона мала намір стати фінансово незалежною, коли стане студенткою.

  Навчання мало схопити стипендії, а якщо потрібно більше на факультатив чи підручники, то можна просто використовувати кишенькові гроші або влаштуватися в кампусі для підробки.

  "Те, що я хочу. Те, що хочу спробувати..."

  Лі Хаян, закінчивши внутрішні суперечки, винесла рішення і... Замовила капсулу.

Глава 8. Примусове завдання.

  Орден Фреї!

  У цей день перед брамами храму, як звичайно, зібралася черга гравців, які хочуть здобути святу воду або отримати благословення.

  - Чув новину? - звернувся один з них до свого сусіда.

  - Яку?

  - Гільдія Гермес отримала три нових фортеці: Балкіс, Ґіден і Ормал.

  - Фортеця Балкіс впала?

  - Ага, досить-таки довго протрималася, але, кажуть, захисники не змогли впоратися з головною атакою нападників, і вона була захоплена.

  Міцність різнилася від інших поселень. Наприклад, у місті чи селі розвивалася торгівля і було більше можливостей отримати фінансову вигоду. У фортеці, напротивагу, легше готувати й утримувати армію. Якщо є гроші, час і люди, то тренування стрільців та піхоти там - не проблема.

  Тому не дивно, що могутні воїни цінували навіть деякі багаті міста.

  - Так тепер, виходить, все королівство Хабен під їх контролем? - Зацікавлено запитав хтось із сторони.

  - Не зовсім. Вони захопили центральні фортеці. Але на околицях все ще залишається кілька маленьких сіл і міст. Хоча і вони довго не вистоять.

  - Та вже, точно не вистоять.

  - Кажуть, Бадире вже оголосив себе королем і зайняв трон. А на розкішну коронацію прийшло понад шість тисяч гостей...

  Серед гравців постійно лунали розмови про Гільдію Гермеса та її найкращого воїна. Офіційно визнаний найсильнішим на Версальському континенті, він першим мав зійти на трон і стати справді дорогим імператором.

  Бадрієва репутація не була тільки позитивною. Щоб піднятися так високо, він здобув багато запеклих перемог. Навіть коли ясний переможець ставав ясною, воїн продовжував кровопролитну битву, позбавляючи ворога останніх сил на опір. Усі, хто потрапив у полон ворожих гільдій, були розтоптані без будь - яких коливань.

  Цим Бадиреям вдалося здобути собі дуже погану славу.

  - Розповідають, в фортеці Балкіс він влаштував справжню бійню - обговорювали тим часом люди.

  - Та вже, майбутнє Гермес не виглядає світлим.

  - Ты прав. Проти них під одним прапором вже згуртувалося кілька гільдій.

  - Я теж чув. Мол, загін лицарів Залізнеза і Крові, найманці-одинучки та вогнегасники створили альянс - вставив слово один з тих, хто прислухався до розмови гравців.

  - Бачити, наближається велика війна, - відповіли йому. - Але, судячи з минулого, чи не відбудеться так, що гільдія Гермес нападе на алянс перед тим, як він буде сформований?

  - Ні. У кінцевій битві вони вибудували всі зібрані гроші, і тепер їм нічого не залишається крім того, щоб зосередитися на внутрішніх справах.

  Ці слова допомогли відразу від декількох гравців:

  - Так. За останні місяці вони провели забагато боїв. Отже, їм доведеться захищатися всередині фортеці.

  - Ага. Зберегти завжди важче, ніж відібрати.

  - Та вже, війна ніколи не закінчиться.

  Тим часом, коли люди стояли і вели розмови, повз них почала проходити велика група паладінів з знаками ордену Фреї. Побачивши їх, гравці замовкли і пильно втупилися на всі нові й нові ряди воїнів, струнким маршем тих, хто кудись йде до храму.

  - Що сталося? - хтось почув тихе питання.

  - Схоже, знову щось сталося...

*

  Коли Вікід підключився до гри, всі вже були в складі. Навіть Сун і Сечві прибули вчасно.

  - ....

  Кожного разу, коли він дивився на Суун, у нього змила кров в жилах. Він не знав, в який момент очікувати помсти за вирубку без дозволу статую!

  Усвідомлення того, що дівчина - вбивця, глибоко і міцно заселилося в його серці. І хоча за час спільного полювання Віід зрозумів, що вона не вбиває просто так направо і наліво, страх залишався страхом.

  - Ну, раз усі зібралися, тоді, може, приступимо? - запропонував він, сподіваючись відновити полювання.

  Але несподівано перший МЕЧ вкинув руку вгору.

  - Для початку я хотів би дещо сказати.

  - Звичайно, Вчителю.

  Ми виходимо з підрозділу і збираємося полювати окремо, - пішла незабутня для всіх новина.

  Помовчавши, Вікід вирішив уточнити:

  - ... Може, вам щось не подобається?

  - Справа не в цьому. Просто нам хочеться похотіти самим, - ухилливо відповів перший.

  Віід подивився на Другого, третього, Четвертого і П'ятого.

  - Ви теж так вважаєте?

  У відповідь йому закидали. Вони заздалегідь засумували і прийняли таке рішення.

  МЕЧам подобалося зачищати підземелля разом з усіма. Але в той же час вони зрозуміли, наскільки обмежені у своїх можливостях. Передусім тому, що ми змушені уникати нападу ворога.

  У своєму розвитку МІЧІ робили все можливе! Тому вони не тільки були беззахисні проти магії або проклять, але іноді під час бій навіть не з найсильнішими монстрами перебували на волосинці від смерті.

  'У нас же є честь. Одна помилка, і товариші не тільки побачать нашу загибель, але й залишаться одні на один з ворогом'.

  МЕЧІ були глибоко зворушені, коли зрозуміли, що ті друзі не зможуть ходити з гордим піднятим головою. Їхній високий урон і слабкий захист призвели до того, що полювати разом з загону стало дуже важко.

  А коли у битву вступила Союн, вони ще більше усвідомили свою шкоду.

  'Невже хтось може так керувати своїм тілом?'

  'Ого! Мабуть, справа в рівнях і навичках, але вона показує майстерність рухів, які ми й уявити не могли.

  'Ривый. Навик бігу, який дозволяє швидко кнутися вперед - думав тим часом Первіста. В реальності досягти такої ж вибухівки дуже важко. Таке можливо тільки тут, у Королівській дорозі. Все одно вражає.

  'А стати одним з найсильніших людей на цьому континенті, напевно, не так вже й погано', - задумливо хмикнув третій.

  До цього п'ятірка МЕЧей не сприймала гру серйозно. Вона мала лише допомогти своїм учням у реальних битвах, що для досвідчених інструкторів і викладача було просто розвагою.

  Останнє полювання спонукало задуматися над медією про інше. Їм захотілося стати кращими, навіть якщо їх можна буде використовувати лише в обмеженому просторі гри.

  Нехай Королівська дорога і є віртуальним світом, але вона дозволила по-справжньому бачити, торкатися та відчувати. Тобто виявилася трохи іншою реальністю. І в ній МЕЧам, які мали моральний переможців, було важко виносити свою слабкість перед іншими.

  Отже, після полювання на інших планів було безпідставно викладено третій погляд.

  - Гм. Вчитель, брати, - сказав він тоді, — я думаю, для початку нам потрібно заново оцінити свої можливості.

  - Про що ти? Чи недостатньо сильний захист? Ну, так попросимо Віда зробити нам які-небудь озброєння - потиснув плечима П'ятий МЕЧ.

  Але третій похитав головою.

  - Цього мало. Та самі подумайте, адже Версальський континент дуже схожий на справжній світ?

  - Схожий. Його можна назвати світом, - охоче підтвердили інші MIЧІ.

  - І тут багато хто знаходить свою любов. Пейл, геть, вже зустрів подругу. А вчора в кафе я бачив не одну і навіть дві закохані пари.

  - Отже, по-твоєму, третій ...

  - Потрібно стати кращими тут! Так ми здобудемо велику популярність. Хіба ви самі не бачили?

  - Я бачив, - Четвертий МІЧ від хвилювання аж весь тремтів. - Коли Серабург виходила з фортеці відома гільдія, на неї стікалися натовпи людей.

  - Саме так! А серед тих, хто бажає полювати разом з високорівними гравцями, напевно є дівчата. Якщо ми станемо кращими...

  Після цих слів і П'ятий відчув натхнення та згідно кивнув. Бути сильним і захищати жінок та дітей - для нього і такого ж простодушного Четвертого більш значущої мети не існувало.

  - Ну, старший брате, як тобі моя думка? - під оком з'явився другий МЕЧ.

  - Чудово придумано, Третій! - Дуже сильно кивнув той.

  Однак рішення ще не було прийнято. Якщо перший не погодиться, то залишиться тільки попрощатися з цією заявою.

  І всі дружно подивилися на Вчителя.

  Самотній холостяк, який усе своє життя присвятив мистецтву клинком, не зміг завести сім’ї — буквально змішаному з мечом чоловікові важко знайти когось іншого.

  'Це значить, я можу зустріти кохану навіть зараз? Ех, була не була, адже на Версальському континенті живуть не тільки 10-20-річні дівчата?!' - відчайдушно понадіявся перший і рішуче кивнув головою:

  - Хороша ідея!

  Ось так МЕЧі і надумали вийти з складу загону. Але, звичайно, для інших їх намірів виглядали як звичайне прагнення стати сильніше.

  Бух! Бах! Бах! - Розносилися по окрузі гучні удари.

  Це Віід на прохання MIK, все ж взявся забезпечити їх доспіхами.

  - Високий захист можна не робити, - озвучував йому побажання першого. - Головне - легкість і зручність при шкарпеткі. І, може, ще хоча б невелику опірність магії...

  - Зрозумів.

  Віід зробив обладунки, взуття та шоломи за допомогою залізної руди і шкури з підземельним виблиском. І нехай це були прості матеріали, броня, створена з використанням середнього кузнічного навики, вийшла цілком пристойною і відповідною для гравців 250-х рівнів. А завдяки високому ремеслу - вийшло ще й достатньо міцно.

  - А ось вам подарунок. Знадобиться при полюванні.

  З цими словами Віід розірвав довгий лоскот тканини і наробив з них пов’язку, якими можна було швидко зупинити кровотечу й навіть підняти життя.

  Тобто він використовував комбінування навичок шиття і накладання бінтів!

  До відмови нав’язуючи рюкзак, він передав його радісним медам. Адже для бійців, які не мають здібностей до лікування, такий подарунок схожий на рятувального кола.

  Розпрощаючись з МЕЧами, Віід та його друзі вирушили до фортеці темних ельфів. Зустрівши Манаве, вони позбулися зайвих речей і поповнили запаси та перевіряли спорядження. Після чого знов зібрались, щоб на полювання.

  Містом і монстрами гірського хребта Юрокіна Віід знав назубок. А рівень загону перевалив понад 300 членів, і вже невдовзі їх можна буде назвати елітою гри.

  'Ну, ось і почнемо тепер'.

  Віід міцно стиснув кулаки.

  Прийшов час шаленого полювання! Збирати трофеї, отримувати досвід і збільшувати кількість боїв за допомогою ефектів виробничих навичок! Те, що так любив Віід.

  Але на зворотному шляху з фортеці темних ельфів друзів чекала несподівана зустріч. Вони зустрілися з Альбероном, сотнею паладин ордену Фреї та 20 високопоставлених духів - священиків, які зазвичай не кидають без вагомої причини храму.

  - Рада зустрічі з героєм! - Покликали хором священиків.

  Після цього паладини злагоджено піднесли руку до грудей, вітаючи Віїда згідно з рицарським етикетом.

  - Вау, як красиво! - Видихнула Сурка, приголомшена чудовим видовищем: вибудувані в кілька рядів воїни і схилені у урочистому поклонінні священики.

  І через спин усіх цих людей вперед виступив Альберон, одягнений в прості ковдри священика.

  - Ордену Фреї довелося багато роботи, щоб зустрітися з тобою, - звернувся до Вііду.

  - ...

  Той нічого не відповів, залишаючись таким самим незнищенним.

  А ситуація поступово накочувалась.

  Лише заради одного чоловіка сюди прибув великий загін! І не збирався йти просто так, не отримавши навіть відповіді.

  - А-а, це ж паладини ордену Фреї!

  Ірен і Сурка від подиву були самі не свої.

  А Хварен з жахом качала головою:

  - Який же все-таки Віід!.

  Так, вони полювали разом, але сказати, що його популярність була величезна, - значить нічого не сказати. Віід досягнув всього ще в Землі Магії, ставши на голову краще будь-якого з гравців, і тепер після цього він змінював своїми вчинками історію Версальського континенту.

  Друзі щоразу із завмираючим серцем слухали про його пригоди. Іноді було важко повірити, що головний герой, який піддає тисячам випробувань - це стоїть навпроти хлопця, ось так просто подорожуючий разом з ними.

  'Вислали стільки паладинів Фреї заради нього одного!' - вразилася Мейрон. - 'Так ще й священика, який явно займає один з високих постів в ордені'.

  Вона поглянула на Віїду. Його обличчя було спокійним, але в глибині губ ховалося легкою висмішкою. Ніби все відбувається - просто нав'язливі будні!

  'Вид дійсно щось! Напевно, саме завдяки своєму духу шукача пригод він і може виконувати такі складні для інших завдання ".

  Слова, що крутяться у всіх на думці, самі слетіли з язика Зефі:

  - Нічого собі, паладини аж сюди прийшли, щоб послужити Війду!

  Але насправді все було навпаки.

  Вііду хотілося негайно піти. На жаль, їх оточила група воїнів.

  Віід, дивлячись на жорстоку й випромінючу силу паладників, не міг стриматися від привітності.

  'Чому вони тут?'

  Він нахмурився і звернувся до Альберона:

  - Що сталося?

  - Чи пам'ятаєш ти провінцію Морта, заповнену не так давно монстрами? Те місце, де ми знищили разом клан вампірів і передали під захист паладинів звільнене поселення.

  - Ну і?

  Звичайно. Вікід пам’ятав ці вкриті льодом та людьми землі. У провінції Морта він провів дуже довгий час, полюючи разом з Альбероном, паладинами і священиками Фреїв на вампірах.

  Останнє, що він бачив - це як ще навернені на камінь люди пробуджувалися.

  - Тобі добре знайома історія Півночі? - продовжував ставити питання Альберон.

  - А яка саме її частина?

  - Одна дуже давня історія. Про вже зниклу імперію Ніфлхайм.

  І тут до Віяда нарешті стало отримувати.

  'Так вони, схоже, хочуть знову впарити те складне завдання!'

  Ось вона, крута сторона слави! Було варто уникнути зустрічі з первосвящеником, щоб не отримувати якесь нове важке завдання, як він сам вислав загін за ним.

  - Треба очистити Долину смерті. Потім знайти реліквії імперії Ніфлхайм і відновити честь імператора, підтверджуючи догадку Віда, закінчив наступник первосвященика.

  - Честь імператора і реліквії?

  - Все вірно. Ти повинен негайно відправитися на північ.

  На знак Альберона священики відразу ж почали готувати телепорт.

  Всі шляхи до будь-якого відступу були відрізані. Він знову змушував Вікіда податися на пошуки, від яких не міг ні відмовитися, ані втекти!

  - Цього разу мені теж не можна нікого з собою брати?

  Як же він не хотів самотужки йти назустріч смерті. Як завгодно, але потрібно отримати дозвіл взяти друзів з собою. Без їхньої допомоги виконання завдання перетвориться на блукання і пошук можливостей в цьому крижаному пеклі півночі.

  - А тобі є, кого взяти?

  - Так.

  Віід по черзі подивився на своїх товаришів. Думка чоловіка, який потрапив у халепу і намагався втягнути в неї іншого!

  'Незгоди треба розділяти, - крутилася думка у нього в голові. - Чому тільки я повинен страждати?

  Пейл і Зефі були приголомшені.

  'Ні, тільки не я!. Я вже сподівався, що нарешті зможу відпочити.

  "Навіть якщо ви поряд з Відом, то можете потрапити під роздача!"

  У Майрон же, навпаки, в очікуванні майбутнього походу загорілися очі.

  'Пригоди! Раніше я брала участь лише в зачистках підземелля і ось тепер зможу нарешті виконати якесь дійсно важливе завдання, - мало не підстрибувала вона.

  Хварен також був дуже схвильований.

  'З Віідом я піду хоч на край світу!'

  Поруч з ним вона була сповнена рішучості витримати будь - які труднощі, пов’язані із подорожжю, чи то нетерпелива духота або лютий мороз.

  Але Альберон похитав головою:

  - Всіх брати не можна. Тільки одного, того, кому ти зможеш довіритися.

  - Одного?

  Поки Вікдумував, кого вибрати, виступила Союн. По правді кажучи, вона так сильно штовхнула Саечві, що їй нічого не залишалось, як зробити по інерції кілька кроків.

  'Що? Та нуфіга!.'

  Сказати, що Вікід дуже здивувався, значить нічого не сказати. Саме той єдиний убивця, якого він з усіх сил намагався уникати.

  Тільки відверто сказати їй « ні » через свій страх він просто не міг.

  Хоча, з іншого боку, десь у глибині душі він розумів, що присутність поруч такого сильного гравця значно полегшить виконання майбутнього завдання.

  Коли він вагався, Альберон вирішив:

  - Ну, порахуємо, що помічник визначений. Тепер готуйтеся до переміщення.

  Священики, які вже встигли підготувати магічний квадрат телепорту і лише чекали наказу, почали читати закляття.

  І яскраве світло поглинуло Віїда, Сойн і несподіваний приєднаний до них Альберона.

*

  Васам - другий дракон з трохи кутовою мордою - люто закричав:

  - Ку-у-У-а-Аак!

  Він та його брати були на межі божевілля. Вони ледве добралися до Родіума, а їхній господар уже вирушив у гори Юроніна! І тепер драконам не залишалося нічого, крім того, щоб схопити Золотого чоловіка і летіти назад на батьківщину.

  Цей переліт виявився ще важчим, ніж попередній. Спалюючи сонячне проміння, вони розкошували свої тіла і сили. Здавалося, що їх таяли з кожним розмахом крил. Але вони все одно наполегливо летіли вперед, аж поки не досягли початку хребта Юрінова.

  І тільки тут запах духових квітів зміг трохи покращити драконам настрій. Запах квітів і, звичайно ж, дикий: олені та вепри! Це була не лише улюблена їжа, а, можна сказати, ласість драконячого 'столу'.

  Крім того, в глибині хребти жило багато кентаврів. Монстрів з нижньою кінською частиною тулуба і верхньої людської. І хоча полювати на них важко, тому що вони чудово володіють луком і списом, для драконів не було більш відповідних противників для підвищення рівня.

  Але коли прибули до фортеці темних ельфів, виявилося, що Вікід знову вирушив у далеку подорож. Цього разу на Північ! Це ще далі, ніж раніше - Родіум.

  - Ка-аґр-рк! - Заричав Ваїл, Перший дракон, і в пориві люті замотав головою.

  Але незабаром віддані істоти трохи заспокоїлися і стали згадувати свого господаря:

  - Все-таки він подарував нам життя.

  - Цього безтовкого скульптора ми повинні охороняти.

  - Так, за ним треба постійно наглядати.

  - Полетіли, захистимо нашого непутящого господаря.

  І знову дракони піднялися в небо. Шлях їх лежав на далекій-передавкій півночі.

  До тремтіння тих, хто ненавидить холод, вони летіли в напрямку суворих і вкритих кригою земель. А на Першому драконі сяяла блискуча золотом статуя, що бубнила собі під ніс:

  - Голь-голь!

*

  Північна експедиція!

  Майже армія з 1650 чоловік, очолювана лідерами Сталевої троянди.

  І зараз частина з них вже випробувала на собі все "перелесті" клімат північних територій.

  Тільки авангарду прибути на пагорб Корус, як люди потрапили в бурю з снігу і льоду - один із природних катаклізмів Версальського континенту!

  Коли Архітекатор Фабо побачив небезпеку, то відразу почав копати лопатою сніг. Це було нелегко, адже поверхня була суцільною крижаним брилом. І все ж він продовжував копати з останніх сил, адже це краще, ніж просто так загинути.

  Найчутливіші члени експедиції не розгубилися і теж наслідували його приклад, використовуючи зброю, що мішалась у них.

  Але незначна частина гравців залишилась непохитною, спостерігаючи за тим, що наближається.

  - Дивіться, це просто неймовірно. Вітер так швидко підносить сніг у небо!

  - Так-а, а потім все різко обрушується вниз.

  - Таке просте небо, і раптом - крижана буря... Це ж крижана буря?

  Вітер ставав дедалі сильнішим, як лезо ножа. І навіть відчуваючи це, гравці як ні в чому не бувало стежили за розвитком ситуації.

  - Гарячий вогонь, обігрій нас і не дай знизити температуру. Спротив до холоду! - Зробили маги авангарду захисним заклинанням.

  - Я і не думав, що особисто побачу коли-небудь крижану бурю - похитав головою один з обогрітих магічним захистом гравців.

  - Це стане чудовим спогадом про північ, - плескнув його по плечу товаришу.

  - Так, вийде класна історія про подорож, це вже точно.

  Ці гравці були настільки впевнені у своїх силах, що не робили жодних заходів для забезпечення власної безпеки!

  Тим часом переважна більшість авангарду, маючи бойові, ремісні та творчі професії, закопалася з головою в саморучно виритих ямах.

  - Ти, як холодно! - Майже в унісон тряслися Гастон і Фабо.

  Тепер вони могли відчути, що опинилися на півночі: стояв такий лютий мороз, щоб зуби самі стукали!

  Через деякий час глибоко в снігу люди почули, як через завивання вітру кричать.

  Спочатку захоплені:

  - О, ця буря... ніби не здається небезпечним? Вона ще не досягла свого розмаху, але її могутність незрівнянна! Навіть земля трясеться!

  Потім трохи схвильовані:

  - Вітер посилюється з шаленою швидкістю!

  - Температура падає.

  І наприкінці - відверті паничні:

  - Глиби льоду! А-а! Вони падають на нас!

  - Халюн! Халюн загинув!

  - А-а-А! Спасите!

  Крижана буря зі страшною силою накинулась на Корус.

  Свірепний вітер раз за разом підносив величезний кількість снігу лише для того, щоб через мить провалити все назад. І так тривало майже чотири години!

  Учасники авангарду, які сховалися у вирих притулках, просто сподівалися від холоду і голосно стукали зубами.

  Загалом, Гастон і Фабо займалися цим. Їм, як реміснику професії і тому малим запасом фізичних сил для гравців, навіть у спокійному північному кліматі, було всього кілька хвилин підхопити простуду. Що вже там говорити про бурхливу над головою бурю.

  Але не тільки вони опинилися в подібній ситуації. Переважна більшість експедиції, не знаючи нічого про північ, з’явилися перед землетрусами цілком беззахисними.

  - Сме... Смертельно х-холодно...

  - Невже у світі буває така погода?

  Але ось минуло якийсь час, і крижана буря повністю проминула пагорб Корус, залишивши після себе тільки товсту шапку снігу та льоду.

  У той же час по одному - іншому почали викопуватися люди.

  - Ух, невже ми дійсно вижили? - Хтось з воїнів висловив загальну думку. - Чортовски холодно. Таке відчуття, що моє тіло досі закопане у снігу.

  - І не кажи. У мене аж крапельки поту застигли і приклеїли до тіла.

  Гастон і Фабо вибралися з-під снігу зі сухими обличчями.

  Архітекктор тримав лопату в руках і ледве рухав замерзлими губами.

  - Майже всі загинули... - Прошепотів він, оглядаючись навколо.

  Гравці ремісників та творчих професій, з малою кількістю здоров'я, першими зрозуміли серйозність ситуації і стали ховатися в снігу. Проте більшість з них, або намерти замерзло через неймовірного холоду чи було вбито крижаними осколками.

  Але Гастон вижив завдяки Фабо, який викопав досить глибоку і більш-менш достовірну яму, яка пережила удар стихії.

  - Я більше не хочу страждати від цього холоду. Руки досі не рухаються, тремтячи всім тілом, шепотів художник і ховав крижинами, що повисали на його бороді.

  Після крижаної бурі на пагорбі Корус знову піднялася марнота.

  - Перевірте, скільки людей залишилося в живих, — роздавав один за іншим накази командир підрозділу. - Священики, всі сили на лікування поранених!

  Там і там лунали крики:

  - Сюди! Потрібна допомога!

  Спочатку до складу авангарду прийшло сім священиків. Тепер же лише двоє з них вижили. І саме вони, швидко перебігаючи від одного пораненого до іншого, як могли, лікували людей.

  Але тих, хто врятувався було небагато.

  Упевнені у своїй могутності гравці, які вирішили зустріти крижану бурю лоба в лобі, не змогли уникнути жахливої смерті: сніг падав на них великими кількістю, погрібаючи з головою, а гострі, як ніж, блоки льоду впивалися в тіла, розрізуючи на шматки.

  Укритися ж спробою подвоїлося близько ста тридцять людей!

  Але в поспішному і недбалому сховку перечекати бурю було не дуже вже й легко. Вітер дряпав спину, а крижані уламки як стріли впали з неба. Отже, майже у всіх випадках, коли викопана навіть глибоко в ямі не мала нахилу для захисту від стихії, люди гинули або опинилися на межі смерті.

  У той час було набагато краще зносити суворі умови, пов’язані з лицарством чи воїном. А люди творчих професій, за винятком Ґастона і Фабо, практично всі загинули. І вони не уникнули цієї долі, а також слабких форм життя чарівників.

  У результаті виявилося, що лише 65 осіб вижило з крижаної бурі!

  - Не може бути! Такі велетенські втрати вже на самому початку! - Вигукнув Верос.

  Його очі були розгублені. Але командир навіть і не думав занепадати духом.

  - Не сидімо на місці, рухаємося-порушимо ... Ми повинні протриматися до прибуття наступної групи, - голосно говорив він, замулюючи вибиті з сил залишки авангарду ворушитись.

  У цій ситуації нічого не залишалось, крім як об'єднатися.

  - Приблизно через чотири години вже прийде підкріплення, - підбагатив людей Верос. - Давайте трохи терпимо. Ассасини разом з рейнджерами, займіться розвідкою околиці.

  - Так, командире.

  - Тільки не провокуйте монстрів. Проведіть акуратну розвідку і відразу - назад.

  Загинуло дуже багато воїнів, отже слід було бути якомога обережнішим. Адже навіть групи монстрів повинні були б битися відкрито ослабленими силами.

  Та й оцей холод, голод і муки! Через стрес у організмі швидкість відновлення здоров'я та виживання не досягла навіть половини свого звичайного значення.

  Люди тільки чекали, щоб їх підкріпляли й не пролили безкровної краплі.

  Гравці авангарду дуже обережно займалися розвідкою місцевості: всі боялися появи монстрів. Однак час минув, і не відбувалося жодних жахливих подій.

  Завдяки даним від авантюристів стало відомо, що монстри північних територій сильні, безжалісні, і ще інші мають надзвичайний інтелект. Але, добре, поки можна було не турбуватися про їх скорого нападу, тому що вони зазвичай не з'являлися там, де проходила крижана буря.

  Через чотири відносно спокійних години прибув другий загін, і врешті-решт почалася робота з облагороджування табору.

  Архітектори розбивали намети і складали з крижаних брил тимчасові будинки. Багато хто вважав ці будівлі холодними. Але було варто розвести всередині вогнище, як повітря теплило, і місце стало цілком придатним для існування.

  - Складай ще вище! - Поквапували майстри взятих на допомогу воїнів.

  Вижилої члени авангарду, які на власній шкурі відчули всю 'радність' крижаної бурі, особливо сильно хотіли отримати безпечне для перебування місце.

  Холм Корус був відправною точкою експедиції. Іноді, якщо ви не бачите нічого дивного, загони будуть змушені відступити сюди і стримувати монстрів до останнього подиху. І, звичайно ж, для цього потрібно якомога краще озброїти та захистити табір.

  Ось тільки роботи просувалися з черепашкою швидкістю!

  Хоча гільдії Стальної троянди були дуже високорівними гравцями, на яких з заздрістю дивилися інші люди, вона не була звичною до такої роботи, як розрізнення і вкладання льоду. Воїни або рвали крижані брили, або ж будували на них зброю попри архітекторів, які були зовсім безглуздими.

  Вони також зіткнулися з не меншими проблемами під час копання землі лопатами. Через що архітектори без докорів сумління лаяли отриманих робітників.

  Хоча й справді, коли б воїни могли навчитися чогось подібного?

  Привочні полювати і битися з монстрами, вони в більшості своєму вперше у житті взялися за лопату або намагалися щось будувати.

  - Підсунься і дивися! - Потонув ще одного немоху прибулого в складі другого загону 364-й МЕЧ.

  - Що?

  - Слідкуй за мною і повторюй. И-иэх!

  МЕЧ встромив лопату у обледені ґрунти, заблокував її всім своїм вагою і з силою висихнув ногою.

  Як же легко лопата зайшла в землю! У цьому було щось диявольське. Вона рухалась, наче жива істота, і досягала чимраз більшої кількості землі. Жодного зайвого руху. Все відбувалося в одному ритмі, точно і максимально ефективно.

  Робота лопатою - це важлива праця, - зупинившись, сказав 364-й.

  Ті, хто дивився на нього з опаскою покидали головами.

  МЕЧУ копання було легкою справою. Тому що він уже займався подібними пірамідами.

  У той самий час під керівництвом Кадмоса кравець старанно шив одяг для експедиції.

  - Головне для нас - це тепло. Використовуйте тільки непромоклі тканини.

  При такому вищій всі розумні межі холоду люди не могли думати ні про що інше, крім як про необхідність хоч трохи зігрітися. Але одягнувши пошитий кравним одягом, побудувавшись в тільки побудованих будинках, члени експедиції нарешті трохи ожили.

  Настільки, що Барди взялися за інструменти і запелілі:

  Серед пронизливого північного вітру,

  У землях, що скуваво вічною льодом,

  Згадаймо різні легенди Корус,

  Що романтикою і ризиком так манять.

  Для того щоб надати гравцям додаткового заряду енергії і піднімання життя, це виявилося досить необхідним.

  - Танець чарівність!

  Внесли свою лепту танцюристи, одягнені в холод і у відкриті шати. Їхні палкі та чавові танці додавали воїнам бойового духу.

  Не відставали і кухаря, які поспішно блукали над каструлями.

  - Потрібна зелень?

  - Я взяв із собою дещо з Родіума.

  Через холод витривалість тут падає дуже швидко, тому готуйте багато. Щоб всі наїлися до відвала. М’яса не шкодуйте, поки воно є.

  Зварили кухарів густою, наваристим і трохи гіркуватим бульйоном, який, люди миттєво зігрівалися і могли хоч ненадовго забути про страшний мороз.

  Депс, тримаючи ніж для різьблення, пильно розглядав крижану брилу і намагався уявити собі, що з неї можна витіяти.

  У цей час до нього і підійшов тремтячий від холоду Фабо.

  - Це тебе звуть Депс?

  - Так, шановний, - шанобливо привітався хлопчина, тому що архітектор виявився йому досить дорослою людиною.

  - Скажи, а що ти збираєшся зараз робити?

  Усі члени експедиції були в стані здогадатися, що юний скульптор застиг перед крижаною брилою. Щоб задовольнити загальну цікавість, до нього і підійшов Фабо.

  - Я збираюся робити скульптуру, — відповів Депс.

  - Скульптуру? О, ось як...

  Бажання творити нове, займатися улюбленою справою, незважаючи на екстремальні умови, - це справжнє визначення творчої людини. Хоч Фабо і був архітектором, він повністю розумів почуття хлопця.

  - Ну, тоді успіхи. Мені б дуже хотілося постояти поруч і спостерігати, але тут так холодно, що піду-но я краще до інших.

  - Так, звичайно. Як вам завгодно.

  - Ти швидше роби скульптуру і теж приходь погрітися.

  - Добре, я міг би.

  Закінчивши розмову, Фабо повільно попрямував назад, розгрібаючи сугроби. Відстань сягала не більше 30 метрів, але в цьому місці на вершині пагорба дув пронизливий вітер. А через таку погоду архітектор ледве переносився.

  - Ну що ж, пора? - Розвернувся до крижаної брили Депс.

  Йому також було дуже холодно, але він не міг всидіти на місці так багато розкиданого по краях чудового матеріалу.

  'Ще питання, чи вийде у мене що-небудь з моїми здібностями ...'

  Депс вже дістався до Родіуми дещо відомості, але його скульптурна вправність елле-елі досяг восьмого початкового рівня.

  'Але не можна здаватися, так і не спробувавши щось зробити'.

  І хлопчина почав обережно обтісувати крижану брилу ножем.

  Більшість скульптур у світі мають певний образ: тварини, рослини та предмети. І всі твори, створені Депсом до цього моменту, були саме такими. Але те, що він робив зараз було іншим.

  Спочатку він видавав звичайного орла. Орла з живим і гострим поглядом та широко розкритим дзьобом. І, за словами письменника, птах не мав наміру хапати жертву. Навпаки, вона сама потрапила в нелегку ситуацію.

  Орел не міг стримати жару, який кипів у нього в середині. З його широко відкритого дзьоба почали вириватися язики полум’я!

  Отже, птах був лише одним із складових частин, які додали Dissa зюминку. Але насправді це був вогонь! Велетенські, велетенські язики полум’я!

  Скульптор вал полум'я, яке не тільки не згасне під поривом потужного вітру на пагорбі Корус, але ще більше розігориться і заповнює у цьому холодному 'аду". Від одного виду скульптури, здавалося, був такий жар, що піднесли гравці ближче руки, вони могли б миттєво обпектися.

  Образ вогню, зробленого з льоду!

  Дзинь!

  Депс, закінчивши створення скульптури, застиг знову, як зомбі, тільки тепер від шоку.

  - Я... Я зробив це!

  Це була його перша прекрасна робота. І вона вийшла такою вдалою за таких обставин, що інші гравці не могли стримати свого здивування:

  - Нічого собі, вона зроблена з льоду! Я вперше бачу таку скульптуру, це грандіозно!

  - Треба ж, від одного погляду на неї холод відразу же відступає.

  - Да-а! Ось тепер жити можна!

  - І сили... Сили також повертаються до тіла.

  Лише тепер, коли учасники експедиції страждали від диких холодів, вони змогли з полегшенням зітхнув.

  Коли люди вперше почули, що до експедиції примкне велика кількість гравців з ремісними професіями, особливо, пов'язаних із мистецтвом, ніхто великих надій не плекав.

  Краще хоч хтось, ніж взагалі нікого. Саме таке мислення вітав гравці. Адже навіть про недавно популярну професію скульптора можна було почути страшні і похмурі чутки. Те, що робота неймовірно важка, гроші заробити на ній практично неможливо, і взагалі в бою ці гравці - як воїна третя нога.

  А нещодавні візити Родіума, заповненого великою кількістю жебраків-попрошеок, ще більше переконало гравців у правильності складного в них погляду.

  Але це створіння аж ніяк не зневажалося.

  - А у хлопця, виявляється, є здібності!

  - Тепер варто по-іншому дивитися на скульпторів.

  - Що? Та хіба він чимось кращим за нас? - Бурчали під ніс деякі репрезентовані гравці.

  Скульптор, який зумів одну роботу подолати атмосферний клімат, одного разу отримав схвалення і повагу всіх учасників експедиції. Тож не дивно, що гравці інших професій теж почали з гордістю виявляти все, на що вони здатні.

*

  Оберон прибув на пагорб Корус до складу останнього загону.

  Зрештою, величезна сила з 1650 чоловік зібралася разом для дослідження Півночі і звільнення Версальського континенту від жаринки, що обв’язала його.

  За останні дні зміни у розумах гравців почали переоцінювати важливість усіх ремісованих професій. Тільки завдяки їм під час смертоносного холоду учасники експедиції могли почуватися більш-менш комфортно.

  Оберон, подивившись на зовсім змінивший настрій гравців та в оточенні навколо, ласкаво похитав головою:

  - Це була дійсно правильна порада, Верос.

  Обличчя помічника розплилося в рідкісній для нього усмішку.

  - Так. Хоча я й не думав, що коли ми візьмемо всіх цих людей, то отримаємо такий вражаючий ефект.

  Гравці ремісних професій, яких спочатку принижували або ігнорували, після створення скульптури виявляли надзвичайну активність.

  - На майбутнє, нагадуй мені, щоб ми завжди в усі походи включали у склад учасників хоча б парочку скульпторів, - різав дійсно дуже сильно уражений Оберон.

  Тепер, коли учасники експедиції зібралися і трохи відбудували тимчасовий табір, настав час почати досліджувати простори північних територій.

  Деякі з них долали по цілій землі невеликими загони складами близько десяти осіб. Авантюрісти, лицарі, рейнджери і, звичайно ж, священики відходили шукати будь-які поселення або фортеці. І на той випадок, якщо їм це вдасться, серед учасників обов'язково був хоча б один гравець з високим рівнем слави, здатний розмовляти НІПів і дізнатися якусь цінну інформацію.

  Це були небезпечні дослідження, де кожен з учасників жив на кону.

  Життя, яке пройшло після перших кроків за мури табору, було найтяжчим випробуванням.

  Через неймовірний холод сили гравців буквально таяли на очах. Крім того, від високих сніжних мімелів і однакових снігових пейзажів, які відрізнялись лише підлогою та льодом, багато заготів збиваються зі шляху й блукали по колу аж до смерті з голоду.

  Але були й ті, хто радів такій ситуації. Магі, які спеціалізуються на заклинанні льоду, входили у азартну гру.

  - Крижана стріла!

  Завдяки довколишній холод їхня сила дуже зросла!

  Ось тільки вони, несподівано для себе, зустрілися з незадоволенням інших гравців.

  - А ну, закінчуй використовувати магію Ляда!

  - Ти хочеш нас усіх до смерті заморозити?

  Що наступне заклинання знижувало температуру повітря навколо себе ще більше. І ті, що б'ються близько з монстрами, воїни і паладини від цього були просто на межі смерті. Крім того, всі монстри півночі мали природний захист від холоду і засичені закляття магів, як виявилося, наносили не більше урона, ніж під час битв в центральних королівстві.

  Отже, одна з надучених ставок на посилення магії льоду вже після перших годин полювання просто не справдилась.

  Ще деякі загони натикалися на північні підземелля!

  Вони виглядали як маленькі крижані гроти, з яких виривався жахливий по своєму холоду повітря. Щоб потрапити туди, гравцям потрібно було прорубувати тонкою кіркою льоду, яка перемагала прохід.

  - Здається, там щось є.

  - Ну, давайте підемо, подивимося.

  І навіть усвідомлюючи, що такі місця повинні кишіти великою кількістю монстрів, гравці спускалися вниз і швидко гинули.

  Хоча поступово найближчі до табору підземелля підкорилися, і в них навіть знаходили якісь скарби, але цього все одно не було недостатньо, щоб люди потішилися.

  Десь на десятий день такі постійні муки, гравці експедиції підірвали своє незадоволення:

  - Ми даремно сюди прийшли. Тут одні труднощі.

  - Я вже пару раз загинув.

  - Дуже холодно. Із-за снігу навіть ходити важко.

  Хоч би куди люди прямували, їм доводилось іти по коліна у снігу і розгрібати його на своєму шляху. Але що ще гірше, коні, яких приготувала експедиція, всі до одної намерти замерзли. А говорити, що після цього все вже було на межі фізичного виснаження, навіть не варто!

  - Ходімо, йдемо, а все сніг да один сніг.

  - І скільки нам ще так ходити? Ми навіть не знаємо місця розташування поселень!

  Дедалі більше з'являлося людей, яким набридала виснажлива і болісна експедиція.

  Вони чекали цікавих битв і пригод, але через проблеми з харчами всі голодували, і доводилося спеціально р шукати монстрів. А ті монстри, яких вони виявляли, ставали дуже сильними або ж слабкими.

  Відряди дослідників, які йшли в різні сторони для вивчення місцевості і збору даних, все частіше й більше без якоїсь видимої причини розривали сеанси зв'язку та зникали.

  - Так, в такому випадку кращим буде просто повернутися назад.

  - Сніг вже осточеряв.

  Всередині табору виникли розколи і хаос!

  Кожна гільдія створювала свій штаб і розвертала незалежну діяльність. Хоча Гільдія Стальна Роза заохочувала їх під одне крило експедиції, після кількох невдач вона майже зовсім втратила довір’я.

  Дуже швидко одне братство руйнувалося. Нестача, а якщо точніше, відсутність інформації поставила всю затію на межу провалу.

Глава 9. Долина смерті

  Яскравий спалах!

  І вже через мить Віід відкрив очі в печері.

  Ззовні завив пронизливий північний вітер.

  - Бр-р, холодно...

  До болю знайомі відчуття!

  Недавно йому довелося випробувати на своєму шкурі всю красу лютих морозів. Але тепер, завдяки своєму досвіду, Вікі став набагато спокійніше реагувати на майбутні погодні випробування.

  - Треба ж, в результаті я знову опинився тут.

  На півночі. Тільки тепер в цьому жахливому місці він не один, а разом з Союн.

  Щоб не застудитися, Віід швидко перевдягався в одяг зшитий із хутра. Хоча вона виглядала жахливо, проте була надійною.

  'Все-таки взимку немає нічого кращого цього!'

  Він не розумів людей, готових, в угоду мода, носити в мороз тонкі речі. І дивився на них, як на диваків, і всміхався:

  'І як взагалі в такому можна ходити?'

  Мода на тоненький і зшитих одяг постійно змінювалася. А ось практичні й сердечні речі, що захищають від вітру та холоду, завжди були на першому місці у виборі людей.

  Крім того, одежа була особливою. Вона складалася з кількох шарів шкіри і хутра - щось схоже воліло носити моряки в північних морях. Дуже товста жінка, яка прослужила кілька років, мала виняткову ваду — додавала людині віку!

  Звичка носити подібне і стала причиною того, що у 17 років Віід, який підробляє рознощиком молока, вперше почув по відношенню до себе « сідь ».

  Неприємний спогад все ще змушували передорятися. Це було дуже нецікаво.

  - Кхм-кxм! - намагався хтось поруч привернути увагу.

  Оглянувшись, Віід побачив Альберона і Союн.

  НІХТО не заспокоювало присутніх, які мали високий рівень священної магії і володіли нею. Без юного кандидата на титул Первосвященика ордену Фреї Віїд ні за що не зміг би перемогти клан вампірів. Тепер можна розраховувати на його допомогу. И Союн.

  - Тут холодно, - глянув Віїд на Альберона. - Разди швидше вогнище.

  - Добре.

  Вежливо кивнув той і почав збирати валяний навколо хворост. Добрий і щирий хлопець без заперечень виконав дані йому вказівки, і незабаром вогнища розпалилися.

  На той момент губи Союн вже посиніли.

  Спадкоємець престолу первосвященика носив сутану, яка не дозволяє проникнути холодним вітром. Вікід же зігрівся, одягнувши речі з шкур Єті. А ось Союн, який не мав теплого одягу і був повністю оточений холодом.

  Помітивши це, Віід витягнув з рюкзака інструменти кравця і шматки шкіри, які залишилися після виготовлення броні для MIDS. Незважаючи на бажання, наступні кілька днів йому доведеться провести з дівчиною. Тому зараз він збирався зшити для неї що-небудь, відповідно до сусідніх умов. На щастя, матеріал був достатній.

  Загорнувши роботу, Віід на своє здивування зробив все набагато краще, ніж зазвичай.

  Дзинь!

  Через деякий час Віід закінчив шити і простягнув створені предмети Союн.

  - Надінь... Будь ласка, - насилу видав він з себе шанобливе ставлення.

  Створені шкіряні речі були додатковим захистом. Тобто використовувалися в першу чергу для кріплення під доспехами. Для слабих силою магів і священиків вони, звичайно ж, не сприяли цьому. А ось гравці з бойовими професій були ідеальні.

  Крім того, Віід знав пропорцію союн після виготовлення її скульптур і зміг точно підгнати зшитий одяг.

  Але дівчина не прийняла його.

  - ...

  Вона просто дивилася на простягнуті речі і мовчала.

  'Кажається, їй незручно приймати подарунки від малознайомої людини', - припустив Віід.

  Соун не знала, що він протягом декількох днів супроводжував її у вигляді орки Карічі. Для неї єдина зустріч відбулася давно за столом у домі інструктора. Тому дівчина, можливо, почувалася незручно.

  Таким чином, Вікід, всміхнувся і спробував ще раз:

  - Нічого. Все нормально, можеш взяти. Я зробив це для тебе. Бери ж.

  Але Сун лише замочила головою.

  "Що не так?"

  Віід неуважно глянув їй в очі. З кам’яним виразом обличчя дівчина пильно дивилася на його одяг з шкури Єті.

  "Може?'

  Думка блискавкою мілинула в голові Віди.

  Він звернув, нарешті, увагу, що Союн встала прямо біля багаття. Так близько, що здавалося, посунься дівчина ще трохи - обожнюється.

  "Холод їй не за вдачею. Отже, і причина, по якій вона не приймає одяг ...'

  Здається, що поведінка Суун не була відмовою від подарунка через почуття незручності. Воно було всього-навсього безмовної прохання про більш теплі речі.

  Адже одяг вийшов по-жінці досить відкритим. Крім того, Віід зробив його одношаровим, намагаючись зекономити на шкірі. Вона не хотіла носити таке.

  Віід змушений був знову взятися за голку. Зклавши більшість позосталих шкур у кілька шарів, він зробив товстий, повністю закритий костюм. Тільки тоді Союн легко одягнулася і переодяглася, сховавшись за стіною.

  Після приготування до наступних морозів він звернувся до Альберону:

  Де Долина смерті?

  - Та, що називають долиною Сендейм? - Пояснював спадкоємець первосвященика.

  - Ага, виходить, у неї все ж є географічна назва. Це місце, випадково не пов'язане з безсмертям?

  Дуже часто в останні роки видавалося, що наступне складне завдання було продовженням попереднього. Тому у Вііда і виникли подібні підозри.

  Але Альберон негативно похитав головою.

  - Залишками Бессмертної армії, якою керував Берекен, зараз займається орден. Нова справа пов’язана з стародавньою імперією Ніфлхайм. Можливо, ми зможемо отримати інформацію про долину Сендейм біля старости села Мора.

  - Ось як...

  Загорнувши на цю розмову, Віід вийшов з печери і озирнувся. Здалеку виднілася величезна чорна фортеця. Те саме місце, де він бився з вампірами клана Джеоліо!

  Мешканці Дерів, які колись були більш порошиті на руїни, тепер відремонтували. А серед акуратних вуликів прогулювалися місцеві жителі.

  - Тоді підемо, - зітхнув Вінід і, втомився пересуваючи ноги, поплив у сторону поселення.

  Альберон і Союн тихо пішли за ним.

  Жителі Мори з великою радістю вітали Віада:

  - Мужній воїн! Ласкаво просимо. Ми ніколи не забудемо, як ти врятував наше життя.

  Винагорода вампірів дозволило відродитися життя в селі. І тепер у Віяда тут були найвищі окуляри розташування! Тому місцеві зустріли його дуже привітно.

  Спочатку Вікід з супутниками відразу ж вирушив до старого. Він жив у найбільшому будинку. І якщо колись споруда була розвалена і нічого не мала, крім фундаменту, тепер її повністю відновили. У пічці, переповненій теплою вісьмотою дровами, люди весело тремтіли і дім наповнював тепле повітря.

  - Хоробрий воїн, від усього серця дякую тобі, що знову прийшов до нас у таку важку годину! - зустрів Віїда старого.

  - Я в будь-якому випадку збирався заглянути сюди, - ввічливо відповів той. - І радий бачити, що ви і жителі села живете.

  - Все завдяки догляду паладинів і священиків Фреї.

  Монстри могли напасти на Мору в будь - яку хвилину. Як і було з селом Бран, вони б просто захопили й забрали людей в рабство. Але завдяки ордену Фреї поселення залишалося недоторканим.

  Тим часом старости приніс вихідний пором кошик, зверху набитий клубами бататат, і звернувся до героя:

  - Саме час перекусити. Приєднуйтесь до мене?

  - Не відмовлюся.

  Він почав зчищати його за обіднім столом. Союн, як завжди мовчав, приєдналася і теж стала чистити й їсти солодку картоплю. Що знову нагадало йому досить-таки давня вечеря в будинку інструктора.

  'Хм, кожен раз, коли з нею бачимося ми опиняємося за одним столом. Цікаво, що це можна вважати стосунками? "Бід подумав мимолетно і відкусив шматочок добре пропеченого на стовпі батату.

  'Який пряний і солодкий смак! Ех, сюди б ще кімчі, і взагалі смачноти була б'.

  У грі був кулінковий уміння готувати кімчі. Тому капусти та інші необхідні інгредієнти були схожі на капусту. Але рідко хто витрачає кілька днів на заквашування овочів щоразу, коли захоче. Тому такі особливі страви продавалися за дуже високі ціни.

  Крім того, коли кімчі отримало всесвітню популярність і іноземці також стали залежними від цієї їжі, то її легко було знайти в будь - якій забіговці. Коли кухарі бачили, як людям подобається страва, то намагались якомога раніше її приготувати.

  Роздумуючи про Вікіда, він старанно знімав шкірку і їв батат. Коли він прибув на північ, у нього не було макової росинки в роті, так що він встиг зголодніти.

  Проте Альберон спочатку обережно відправляв їжу до рота, але невдовзі після того почав сплітати солодку картоплю за обидві щоки. Він дізнався про смак справжньої їжі за час, який проводив з Віїдом.

  Тепер вони в основному з’їдали клубні, хоча й Сон нічого собі не відмовляла.

  Козина з бататом швидко пуста.

  Під час їжі Віід уважно спостерігав за старою людиною. Адже життя, в якому всі часто лягають на лестощі, дуже важливе для того, щоб розуміти душу співрозмовника.

  Зморщена переносница, похмурий погляд!

  Звичайно, господар був незадоволений тим, що бачить швидкість його обіду.

  Помітивши це, Віід відклав недоїданий клубок на стіл і вирішив відволікти старійшину розмовою.

  - Чи можете ви сказати що-небудь про долину Сендейм?

  У Долину смерті можна піти і так, наприклад, похотіти на монстрів або пошук скарбів. Але, все-таки найкращим варіантом серед гравців було розкопати додаткову інформацію і отримати будь-яке пов'язане завдання, щоб в кінці розраховувати на ще більшу винагороду.

  Старостиста, наче жалібне ставлення до присутніх на бататі, перевів свій погляд у вікно з білим снігом і сказав:

  - Ти щось знаєш про славу стародавньої імперії Ніфлхайм?

  - Ні, нічого.

  Вікід дуже цікавився історією Версальського континенту, вивчав опис розквіту і падіння кожної держави. Тому що знання часто залежало від того, чи людина отримує важливі завдання. Однак він вважав, що ліпше не виявляти власної обізнаності. Так можна почути набагато більше цікавих подробиць і, іноді, отримати найважливішу підказку для вирішення отриманого завдання.

  Перед тим як продовжити, старости влаштував сумне обличчя. Мабуть, велика частина цього сумного періоду з’явилася на батат, якого ставало чимраз менше! І хто знає, можливо тепер він остаточно пожалкував про те, що пригостив Віяда з товаришами.

  Імперія Ніфлхайм стала квітучою державою ще задовго до того, як ми зазнали поганого прокляття і звернулися в кам'яних бовванів - почав свою розповідь господар дому. - Тут була дійсно прекрасна для життя земля, та й клімат не був таким холодним, як зараз. Я ж був одним з аристократів прикордонних районів.

  Жителів провінції Морта можна назвати героями далекого минулого. В якомусь сенсі, відродження поселення просто не могло бути великою кількістю історичних завдань. Тому в майбутньому, коли дійсно почнеться навчання північних територій, село Мора буде кишети шукачами пригод.

  Тим часом старости продовжував:

  Коли я був ще юнаком, столиця імперії згоріла дотла і багато людей загинуло через раптовий напад монстрів. Імператор, який дав обітницю жити, дотримуючись честі, в останній момент несподівано стружив і втік зі свитою. Ходила молва, що монстри врешті-решт вистежили і нагнали їх. Саме в тому самому місці, долині Сендейм.

  - Значить, там і загинув імператор? - Припустив Виід.

  - Можливо. Через свою боягузливу поведінку він назавжди втратив довіру і владу, а розкололася аристократія просто себе виснажила в боротьбі за трон. Але це лише чутки! На жаль, правда залишилася невідомою. Буде чудово, якщо ти зможеш дізнатися, що саме там сталося.

  Дзинь!

  Незважаючи на ще одне важке завдання, він зітхнув з полегшенням.

  « Все ж, слава Богові, обмежилась рівнем А ».

  Він боявся, що наступне завдання виявиться вже рівня 'S', а про таких відомо тільки те що вони існують.

  Перевівши дух, Віід украдкою подивився на Союн.

  Ясні очі, чиста і ніжна шкіра... Вона була настільки вродливою, що вважала себе привабливою. Вона пробуджувала таємниче чарівність, яке важко передати словами. І виглядала елегантно навіть у простих шкіряних одежах, зробленому Відідом. Тому що вона була настільки вродливою, то будь - яка надітна річ перетворилася на дорогий бренд.

  Однак Віід бачив лише бійця.

  'Пусть і в цей раз справа буде важко, але тепер хоча б поруч є той, хто мені допоможе'.

  Він мав нагоду переконатися в її неперевершених рисах. Цінності, колосальна кількість здоров’я, неймовірні виживання і приголомшливий напад! Можна сказати, що вона була власником бойової професії однією з переваг.

  Хоча, на відміну від Віїда і МЕЧів, які показують не менш видатні здібності у бліжній битві, Союн дралася, в той час як головним заклопотаним гравієм став грайливий характер, а не сама майстерність.

  Вона рухалася з плавністю і грацією, властивою лише дівчатам. Своєчасно використовувала необхідні технології. І поки мав хоч невеликий запас мани, то залишалася в стократ швидше і небезпечнішою, ніж звичайно.

  Але в бою, Сюн-кун перетворювалась на інший момент. Її очі починали світитися червоним, що було характерною рисою основного вміння берсерків.

  Члени цього класу кожного разу, коли монстри вбивали його, поповнювався запас здоров’я і манівці. І нехай з одного ворога ефект отримувався незначним, бій із натовпом монстрів разюче змінювало всю ситуацію на полі бою.

  Якщо ж клас Майстра бою, який вибрали МЕЧі, можна вважати придатним для битви з невеликим загіном ворогів, то берсерк спецісувався саме на безперервному бої серед багатьох монстрів.

  Присутність у цій поході Союн допомогла Вії менше турбуватися про майбутнє завдання і твердо відповісти:

  - Я піду в долину Сендейм і виясню, що там сталося.

  Старійшина дуже зрадів, коли він охоче погодився піти в дорогу.

  - Дякую, що допомагаєш нам у такій складній справі.

  - Нет-нет. Це моя доля як героя. І ще я хочу вибачитися, що не прийшов сюди раніше. Якщо у вас виникнуть проблеми, будь-коли зв'яжіть мене.

  Полювання - справа, звичайно, добре, але і нагорода за завдання не варто було нехтувати. Умови виходили не такими вже й поганими, адже крім високорівневих предметів можна було отримати додатковий прибуток, виклавши відео в Зал слави або передавши його згідно контракту, телекомпанії.

  Вік робив усе можливе, щоб розвинути прихильність до себе. І це, як завжди, спрацювало: на обличчі господаря проявилася повага.

  - Так, і ще... Усі попередні спроби пізнати правду зазнали невдачі. Хоч би якою сильною загону ми збирались, ніхто так і не повернувся. Тоді це місце і стали називати Долина смерті.

  - ...

  Після таких слів Віду хотілося закричати.

  'Блін, хіба не прийнято заздалегідь попереджати про таке?'

  В принципі, чогось подібного і слід було очікувати від завдання складності 'А'. Проте і Віду не звикати до невідомості, тож нічого боятися й відмовлятися.

  А старости раптом спитав:

  - Ти йдеш з ним?

  Він звернувся до Союн.

  Але дівчина не відреагувала, бо в цих суворих північних краях її обличчя здавалося ще більш холодним і вирішеним!

  Однак для спільного проходу завдання вимагалося згоди. Тому Вікід, вирішивши, простяг руку.

  - Вступай до мене.

  Не так давно вона разом з Сечві вже приєднувалась до спільного полювання із загону, але ось особисте запрошення від незнайомця для неї виявилося в новинку. Союн все ще залишався нерухомою.

  'Це, випадково, не означає, що, прибувши сюди, вона передумала допомагати мені?', - затурбувався Віід.

  Видавалося, що дівчина не приймала завдання і як би говорила: 'Іди сам і мучися в одному!' Саме така картина з’явилася у уяві Вііда.

  Звичайно, Союн не була настільки бездушною людиною, як вона вважала. Вона обожнювала битви і не шукала користі в будь - якому іншому. Про це можна судити хоча б за тим, що дівчина не чіпала неагресивних монстрів, навіть якщо був шанс отримати якийсь дуже рідкісний предмет.

  Проте тепер Сун не цікавилась тим, що відбувається довкола.

  Як і неодноразово під час подорожі з орком Карічі, вона без жодних слів могла проігнорувати пропозицію Віїда.

  І ось коли він уже почав серйозно турбуватися, Союн плавно поклала свою руку поверх його.

*

  Союн не розуміла сама себе. Вона навіть не могла уявити, що ось так спокійно піде за кимось і ще до того ж малознайомим. Звичайно, все вийшло випадково через несподіваний поштовх Сечві, але ось вже далі Союн самостійно, пускай і без особливого бажання, пішла за Віїдом на північ.

  'Здивно, я не відчуваю ніяковості'.

  Вона відчувала себе дивно. І хоча цей чоловік Суун був єдиним у домі інструктора, з дивної причини він відчував до нього надзвичайну прихильність. Це відчуття з'явилося від моменту початку спільного полювання в загоні і перших почутих фраз:

  - Ірен, швидше підлічи Союн.

  Союн зазвичай не вимовляв ані звуку. Навіть коли здоров’я погіршилось, смерть наближалась і вона мовчала. Щоб уникнути таких ситуацій, Вікід намагався вчасно допомогти дівчині. А сам він, на додаток, після бою робив перев’язку і ремонтував її зброю або обладунки.

  Соун відчував таку ж турботу. Від орки Карічі, який супроводжував її в ущелі Юнот. Орка з жахливим обличчям, але якими ж добрими очима! І те, як він ремонтував її зброю і навіть про що доглядав - все було схоже на дію Віди.

  Будучи мовчазним, Сун багато часу приділяла спостереження за людьми, виразом їхнього обличчя, поглядам. Завдяки цьому люди набагато краще розуміли характер і настрій.

  Однак перебування біля Вііда викликало в неї відчуття дежавію. Коли вона дивилася на нього, у пам’яті з'являвся образ відданого орка, який розумів із півслова і завжди ненав’язно підтримував його.

  Вона довіряла своїм почуттям і серцю. Тому й пішла слідом за цією людиною.

  Вийшовши з дому старіост, Віі почав бродити по селі і збирати інформацію. Його метою стали не тільки місцеві жителі, а й паладини зі священиками ордену Фреї, які залишилися тут для захисту Мори.

  Але перш за все, купуючи речі для походу, Віід запитував про долину Сендейм власників торгових крамниць.

  - Сендейм? А, та, що більше відома як Долина смерті. Кажуть, там повно монстрів.

  - А можна дізнатися, яких?

  - Хм... Напевно є Льодові тролі. У схожих місцях вони часто з'являються...

  Льодові тролі! Деякі з найгірших ворогів - монстрів, які мають неймовірной регенерацію і надзвичайно хворобливий для гравців потенціал використовувати холод.

  Проте він ніколи не відступав перед небезпекою. Долина - не тісні підземелля. Там можна полювати на монстрів самотньо. Звичайно, мине багато часу для того, щоб виманити їх по одному і вбити. Але це не так вже й неможливе діло. Доведеться попотіти, але коли йому щось давали легко?

  "Кровь Крижаного троля піде за дуже хорошою ціною. Вона ефективніша від звичайних лікарських трав і як складник для зілля користується шаленою популярністю.

  Віід будь-якої справи оцінював перш за все з точки зору прибутку!

  Його не лякали сильні монстри. Найбільше він боявся монстрів, які залишають після себе всього лише шкури. Найжахливішим серед них було те, що їхні шкури продавалися дешевше за все!

  'І багато чого ще залежить від рельєфу місцевості...'

  Хто знає, може, якщо в долині вийде знайти місце, з якого він зможе пускати стріли і зручно обороняти ступні знизу, то полювання стане набагато легше, ніж думали зараз.

  'Але якщо пагорби вже облюбували Льодові тролі, все стане з точністю до навпаки: доведеться штурмувати пагорки, а це тільки ускладнить і так не легке завдання".

  Віід не мав досвіду, коли ворожих укріплень напали. Але він тисячі разів зачищав контрольні монстрами території, що насправді можна було назвати і захопленням!

  Але цей похід дуже відрізнявся від минулого, коли Віід з Альбероном та армією паладонів бився в замку із кланом вампірів. У той час кількість ворогів була меншою, і вони не думали, що штурмують фортецю.

  Тим часом селяни продовжували ділитися інформацією:

  Долина смерті знаходиться досить далеко звідси. Принаймні, в місяці пішохода. Ти питаєш, чому так далеко? Все просто - це територія імперії Ніфлхайм, а вже вони були дуже великі.

  - Льодові тролі? Звичайно, і вони там є. Але не тільки монстри загрожують подорожнім. Мені довелося почути від мого діда, що те місце спочатку було скарбницею імперії Ніфлхайм. Тому там заташовано велику кількість пасток.

  Долина смерті, повна страшних монстрів і смертельних пасток! Після розмови з кожним наступним жителем дедалі більше погіршувався

  - А я чув, що там щоранку в повітрі накопичується темна енергія, і через неї в околицях не ростуть ні єдиного рослини.

  - Є навіть люди, які твердять, що бачили щось сліпучо біле в небі. Я сам багато чого не знаю, але те, що там літає, просто величезне - більше трьохсот метрів! Бред, погоджуєтесь? Я думаю, їм здалося.

  Паладини ордену Фреї теж не залишилися осторонь від коментарів.

  - Долина смерті? Це дуже небезпечне місце. І не тільки через Льодяних тролей, але й безліч інших монстрів, позначених в книгах ордену.

  - Та одна річ, що в ній зібралося стільки монстрів, здається будь-якому ненормальним. Мабуть, їх усіх зібрав якийсь лідер. Тому я раджу вам бути дуже обережними: навряд чи це просто монстр, оскільки він протягом кількох століть запанував у Долині смерті. Уникайте його.

  Зібравши інформацію, Віід до певної міри зміг скласти уявлення про майбутні проблеми. Його найбільше наголошували священики і паладин ордену. Вони не бояться якихось монстрів. Отже сумнів у високому рівні боса не варто було, якщо вже він викликає побоювання в воїнів Фреї.

  'Так, нелегко буде'.

  Конкретику треба було дізнатися, відправившись туди особисто. А поки, на погляд Вііда, було краще просто так не турбуватися.

  "Речення завжди існує".

  Тим більше інформації, можливо навіть більш детальна, можна буде отримати в сусідньому селі поблизу Долини смерті. Тут, у такому віддаленому місці, вдалося зібрати лише чутки.

  Вііда, яка жила на уламках Мори з супутниками, незабаром зустрів дівчинку Фріну. Ту саму, що однією з перших звернув в статую лорд вампірів Торідо.

  Маленька і мила Фріна, повільно нарізуючи справжню герою, вволила за собою великий білий холшовий мішок

  - Дядьку, а дядя, це ж ви врятували мене?

  Як же Вуду не хотілося, щоб його так називали! Але він усміхнувся широко.

  - Так. І я дуже радий, що бачу тебе неушкодженою.

  - Дякую. Повірте, це так сумно - бути наверненою на камінь. Коли серце не стукає, кров не біжить, а ти стоїш і не можеш навіть поворухнути пальцями... Ой, до речі, а вас цікавлять квіти?

  - Квіти?

  Звичайно, Віяда ні крапельки ними не цікавився. Але зараз не той випадок, коли варто відповідати відверто. Тому він сказав:

  - У них чудовий аромат. Я відчуваю спокій, спостерігаючи за розпущеними квітами метелика та бджіл. А як приємно сидіти на квітучому луці і відчувати ніжне дотик вітру...

  Насправді пристрасть Віда була полювання на монстрів у дуже похмурих підземеллі з єдиним смолоскипом в руці. Сперте повітря, затхлий запах печер і відчуття боязкого очікування, коли не знаєш чого очікувати. У такому місці його дуже тішило безглузде полювання.

  Ось така у Вііда була натура.

  Однак він уважно відповідав на запитання. Йому не хотілося затьмарювати світ маленької дівчинки.

  Фріда радісно закрилася в долоні.

  - Правда? Як же мені пощастило! Тоді ви виконаєте моє маленьке прохання?

  - Так, будь-що, кажи, - кивнув Віід.

  - Я чула, ви вирушаєте в Долину смерті. Чи не могли б ви посіяти там ось ці насіння? Було б чудово, якби у місці зацарювання зла і смерті розцвітали квіти надії. З маленьких зерен треба добре виростити зрілі рослини. Але якщо квіти зацвітуть, мій друг, з яким я нещодавно познайомилася, дуже радітиме.

  Дзінь!

  Розгубившись від несподіваного здивування, він подивився на притащений Фріною холщовий мішок. Він лежав на землі, зверху наповнений насінням! Важко собі уявити, скільки їх там: навскідку, можна засіяти ціле поле в долині.

  Честолюбний задум дівчинки, яка хотіла покрити весь світ квітами!

  'Так, це дуже важке завдання'.

  Посадити кілька квітів - це хобі.

  Вага за десятками - хоча і складно, але можна. А ось сотні, тисячі, сотні тисяч кольорів - вже перебір.

  Виростити ці рослини і захистити їх від монстрів - не найпростіше завдання.

  "Недивно, що у завдання складність 'А'. Треба ж, посадити квіти в Долина смерті!'

  Вікід хотів покачати головою і відмовитися від доручення. На його думку, два завдання з високим рівнем складності принесуть більше проблем, ніж прибутки. Але раптом Союн, що тихо слідувала за ним, виступила вперед і мовчки взяла у щасливої скрикнулі 'Велике спасибі!' дівчинки мішок з насінням.

  Сун була вірна собі. Нехай вона не розмовляла з людьми, щоб отримати завдання, але все одно відповідала на прохання про допомогу.

  У результаті Віід сказав:

  - Я люблю квіти і з радістю допоможу тобі в такі чудовій справі.

  І хоча він був дуже засмучений, його обличчя сяяло трохи натягнута усмішка!

  З кожним разом Віід все більше і більше вдосконалював її.

*

  Лі Хаян, переповнена сподіваннями, підключилася до Королівської дороги і створила персонаж на ім'я Юрін.

  Здавалося б, гарне і ніжне ім'я не зовсім підходить надмірно активної дівчини. Але вона вважала його своєрідним скороченням.

  Від слів « порушення прав людини »!

  (Пр. Пер.: "Інгвон юрин", де 'юрін' - посягання)

  - Монстрики! Я вас усіх заму-учу-ю!

  Юрин хотіла заробити багато грошей. І, якщо можливо, отримати більше речей. Час перед тим, як вступити до університету, мав з запасом грошей, тому вона планувала добре підвищити рівні.

  Родіум вибрався на початку гри в Юрін, сподіваючись зустрітись з братом.

  Центральна площа міста, як і раніше, кишіла людьми.

  - Є люди, які хочуть похотіти з нами біля села?

  - Ищем священика!

  - Скульптор шукає групу. Маю ніж скульптора з уроном + 7.

  - Бард 35-го рівня, що володіє лікуючими піснями хоче приєднатися до групи. Бажаю, що вона має на меті зробити довге полювання.

  Незважаючи на велику кількість попрошень у Родіумі, не менша кількість гравців займалась формуванням груп для спільних подорожей. Натовп, який складався з кількох тисяч роздягальні в різні шати людини, був глибоко вражений. Там і там, де були одягнені новобранці, вони змогли вступити до університету поза конкурсом.

  Щоправда, Вікі вже покинув місто. Але це не засмутило Юрін.

  - Ладно. Неважливо. Я не хотіла турбувати брата раніше часу.

  І вона, засувши рукави, вирушила на пошуки відповідної роботи. Як гравець, що починає грати, вона не могла протягом чотирьох тижнів залишати місто і тому весь цей час вирішила присвятити підроблювачу.

  - Тим, хто шукає помічника в кафе, що проявляє інтерес до приготування їжі, - діяли пропозиції від НІПів.

  - Мій син любить книжки. Чи знайдена людина, котра вважає її сміливими героями?

  - Хм. Останнім часом у моєму магазині з’явилося багато мух. Може, візьметеся позбавити мене від них хоча б на п'ять годин? Я заплачу 20 срібняків.

  Це були практично єдині місця, куди вона могла влаштуватися на роботу.

  Звичайно, як Віід, можна почати мовчки бити лякаючи, наскільки достатньо стійкості, але з огляду на це були лише фізичні дані.

  "Я повинна стати гарною дівчиною-магом".

  Юрін хотіла стати архімогом, щоб заклинати сотні монстрів, викликати дощ у посушливих землях, обпалювати навісні скелі і одним мановинням руки стирати в пил неприступні фортеці!

  Кінець 9-го розділу і 8 книги.

  ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ.

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor