Томек 3

Розділ 1. Професія: Лунний Скульптор Легендар.

  Містечко Беран було переповнено великою кількістю гравців.

  - Унікальні скульптури! Пиріжки! Ремонт низької броні, швидко і не дорого!

  - Скульптури, чому?

  - 20 срібних за штуку! Дорого? Також дорого, як і гарно: подивіться на них.

  Жінки обступили гравця з ніком Віїд. Скульптури, які він робив одну за одною, здавалися живими.

  Великі кам'яні скульптури важче продати, ніж маленькі. Малі скульптури можна вирізати симпатичними парами, і інтерес до них зросте ще більше, особливо з боку дівчат.

  Віід продавав скульптури і одночасно готував їжу. Запах приваблював гравців, а натовп довкола Віада привертав ще більше людей. Люди в черзі за скульптурами не могли залишатися байдужими, вдихаючи чудовий запах тушевого м’яса.

  - Що ви готуєте?

  - Отрута? Ви намагаєтеся зробити отруту? Цей чудовий аромат, що йде від страви...

   - Так, ви помрете двічі, коли скуштуєте шматочок делікатесу, який змінить ваше уявлення про їжу! Спробуйте і налагодьтеся шматочком досконалості!

  Рука Віда з ложкою так і мікала, даючи гравцям можливість відчути смак тушевого м’яса.

  Перш за все, запах! Смачна страва була створена завдяки чистій родинній воді та диким травам, які були корисні для організму. Міг, коли гравець куштував страву, був схожий на смакового вибуху. Жодна дівчина, яка спробувала скуштувати шматочок страви, не залишилася спокійною.

  - Як смачно! Можна мені трохи купити?

  - Так! Ми теж хочемо купити дві порції, скільки коштує?

  - Всього лише 15 срібняків.

  - Але це дорого для однієї страви, чи ні?

  Хлопці стояли з незадоволеними обличчями. Ціна в 15 срібняків була висока навіть для доброї страви. Але саме в питанні ціни Віід не йшов ні на які-небудь компроміси.

  - Зрозумійте, я готую для того щоб якомога більше людей лось корисні та смачніші страви. Після довгої подорожі, ви особливо відчуєте це. Я думаю, чую скарги що блюдо дороге?

  - Так, занадто дорого!

  - Я хотів би продати його подешевлі, але вартість інгредієнтів майже 14 срібняків. Інша ціна - це праця, яку я вклав у розвиток навиків кулінарії. Коли ви зрозумієте це, то погодитесь, що ціна на їжу, яку я продаю, не завищена. "Хлюп". Я хочу приготувати корисну і смачну їжу, тому не можу використовувати дешеві інгредієнти лише для дешевої їжі. А добрі продукти дорого коштують! "Хлюп"

  Вікід плакав навіг, наче актор. Якби його вдарив і змусив стікати кров’ю, він не пролив би сльозинки. Але це були інвестиції. Інвестиції, вкладені у складники які нічого не коштували!

  - Хлопець!

  Одна дівчина, яка слухала цю історію плакала разом з Відом:

  - Ми можемо купити його їжу! Давайте, не жмоничайте! Щоб приготувати щось смачненьке, як казала моя мама: "Вкласти у цю справу своє серце". Приготування смачної їжі забирає багато часу і вимагає дорогих продуктів!

  - Так, я згоден. Пробач мені за мої різкі слова, готуйте більше і продай їжу тим, хто цінує.

  Одна пара підійшла і купила порцію на 20 срібняків. Ніхто більше не кричав, що ціна висока. І сумний вираз обличчя Віада змінився посмішкою.

  Кожен проданий обід - це додатково зароблені гроші!

  Вікід продав багато скульптур і порцій їжі. Фактично, складники до м’яса коштували йому лише 1 срібний. Оскільки майже все він зібрав самостійно під час подорожей. А що здобув, він купував у гірських селах, де ціни були значно нижчі, ніж в місті.

  Крім того, дешевих інгредієнтів він також дізнався багато різних рецептів.

  - Эй! Мені одну порцію, будь ласка.

  - З морськими водоростями.

  - Я повернувся за добавкою, ха-ха.

  Клієнти приходили без кінця. Навики кулінарії та скульптури значно підскочили, популярність страви була просто абсурдною. Через це навіть жарти заговорили, а бізнес з каплею брехні приніс неймовірні дивіденди. Віід відчував себе чудово і робив усе, щоб дати клієнтові найкраще обслуговування! Однак час від часу потрапляли люди, які сильно роздратовували Віїда.

  - Це ж той хлопець з телевізора! - Дві підігріті дівчата уважно вдивлялися у його обличчя з різних сторін.

  - Ти "Рицар принцеси", чи не так?

  Після гри в середній школі Віід отримав великий грошовий приз і до нього прізвисько! Відеопроходи були поширені скрізь в Інтернеті. Через це безліч людей тепер знали його в обличчя. Деякі люди намагаються бути популярними, але не Віід.

  - Та ні, подивися уважно, форма обличчя не така.

  Аби уникнути більшої уваги, він відвернувся від них. Хоч би як там було, підготовані їм страви вивищували вплив мани й життя. Тому безліч людей зібралося на пошуки їжі. Дехто, хто збирається на полювання групи спеціально приходили, щоб з'їсти або взяти із собою порцію-іншу.

  - Ціна в 15 срібних на смачні страви і 30 на їжу для полювання! Дякую за придбання, гарний вам полювання!

  Як альтернативу, якщо бонуси з’явилися в результаті добавки їжі, такий користувач отримував можливість взяти скульптуру або відремонтувати пошкоджене обладунки безкоштовно. Тому висока ціна на їжу нікого не відлякувала.

  Та й дістати 30 срібняків не було великою проблемою, і всі хотіли зробити це за межами міста. У той же час їжа, яка збільшувала кількість життів і манівців, дозволяла продовжити полювання та зробити його безпечнішим.

  До того ж важко було приготувати таку їжу. Інгредієнти були дорогими, небесним плодом — 15 срібняків, а десяток яєць Джойнк коштував 95 срібних. Крім того, коли їжа була неправильною, вона могла перетворитися на отруту і вбити кухаря.

  Дорогі страви та інгредієнти, які входили до нього зробили з страв народу назву "Королевий птах". Саме яйця в поєднанні з іншими компонентами дають такий чудовий ефект підвищування життів і мани у персонажа.

*

  Коли Манауе приєднався до Вііду, він мав великі сподівання щодо міста.

  "Сьогодні закінчаться старе життя бідного торгаша. І почнеться нова!"

  Життя торговця важке. Манауе мав у голові важкі спогади з минулого.

  "Це було дійсно важким час."

  Коли він вирішив стати торговцем, надії та мрії так і сяяли в його голові.

  Манауе був торговим центром, який подобався:

  Гроші!

  Влада і гроші!

  Відомість і гроші!

  Врешті-решт, це були гроші, які дозволяють керувати світом.

  Він спеціалізувався в економіці, капіталізм як філософія стала його я. З твердим переконанням він вирішив крок за кроком заробити величезне багатство.

  Версальський континент став місцем, де він міг би це зробити - здобути владу, репутацію і величезні гроші. А гроші в королівстві могли піднести до аристократа.

  Вирішивши стати торговцем, він вирішив здобути багатство. Але доля вирішила по-іншому.

  Спочатку дорога торговця важка. Ніхто не може залишати місто протягом перших чотирьох тижнів, тому йому довелося виконувати усі ці доручення. Таверни, лавоки, мінлы і т.д., важка робота зрошовою оплатою. Манауе бігав і крутився, як тільки міг. І ось:

  Дзинк!

  - Ураа, нарешті, гроші я за вами йду! - З радістю Манауе взявся за роботу.

  "Перший золотий і професія торговця!"

  Кролики жили в сусідніх землях. Це був низькорівний монстр, на якого полювали новачки. Ціна однієї тушки дорівнювала 10 міді, таким чином, для виконання завдання потрібно буде 3000 мідних монет. Отже, 30 срібняків буде достатньо. Щоб привабити якомога більше людей, потрібно зробити хорошу пропозицію:

  - Я доб'ю шкури кролика! 11 мідних монет за штуку!

  Манауе стояв перед воротами замку і голосно кричав у всі горло. Він сподівався, що величезна кількість гравців полює на кроликів, підійде продати свою здобич. Але тут він почув інший крик:

  - Шкури кролика по 30 міді за штуку!

  А люди, що стояли поряд з тим торговцем чули ще кращу пропозицію:

  - Куплю шкуру кролика по 50 міді! Скуплю все!

  "Чорт! Що тут діється..."

  Шкура кролика можна продати лише за 10 мед, звідки така висока ціна?

  "Що тут відбувається? Хто ці люди..."

  Манауе дуже розгубився, запитавши в одного з скупителів.

  - Хіба ви не знали? Спочатку шкури скупували лише пару торговців, щоб шити одяг. Але коли люди зрозуміли, що шкури потрібні ще й іншим людям, ціни швидко злетіли.

  Манауе знеохочувався. Ціни конкурентів перекрили його задумку багато разів! А часу було лише три дні. Скуштувавши на всі наявні гроші шкури, він пішов на полювання. Йому треба було набирати 300 шкур. І врешті-решт він залишився без копійки в кишені.

  - Дякую, тепер ви торговець!

  Міна дав стандартне завдання для торговця і відпустив його на всі чотири сторони. Так почався його шлях.

  Шлях до вершин торгівлі.

  Щоб поліпшити своє вміння торгувати, він мусив купувати і продавати якомога більше товарів. Через це він ігнорував бій з монстрами, але вів іншу війну, війну без крові та сліз. Манауе вирушив у віддалене село, сподіваючись, що він зможе купити й перепродувати військові трофеї.

  Він думав, що це буде не важко, потрібно лише почекати, коли люди дізнаються про нього і прийдуть продавати речі в кіосок. Люди приходили. Але вони просто заламували надто високі ціни.

  "Але його страждання закінчилися!"

  Відтоді як Манауе уклав партнерство з Віідом, його тривога і страх невдачі майже зникли. Тепер він довіряв тільки Вііду.

  "Я буду слідувати за ним куди завгодно. Довіряти як самому собі!"

  Манауе все твердо вирішив.

  Великий воїн! Авантюрист! Бог воїни! Манауе знав про це і був у ньому впевнений. Він думав про це поки вони не пішли з міста.

  - Манауе хотів кричати. Він тер, свої очі знову і знов, дивлячись, як Вікід готує їжу, продає скульптури та ремонтує обладунки!

  "Неймовірно!"

  Вікід готував, а поруч стоїть Манауе ридав про себе. Віід, якого він знав як великого воїна, тепер продавав їжу і скульптури.

  "Яка ж у нього професія..."

  Він не хотів віщувати і припускати. Він повинен був знати, напевно, але Манауе вагався. Я боявся знати відповідь, але не міг і в той самий час запитати.

  - Вііде, яка в тебе професія?

  - У мене? Ну, це ж очевидно - скульптор.

  - Як же так! Манауе був оглушений.

  "Якщо митці й скульптори такі успішні, то я в порівнянні з ними рівний зароблячому на життя прибиральнику!"

  Тоска обкутала його, тремтячи рукою, і він вказав на кип’яний казан.

  - А як же кулінарія?

  - Це хобі.

  - А ремонт....

  - Досить важко вивчити навички скульптора. Завдяки хисту, вправності та майстерності виготовляти зброю і броні можна підвищити й скульптурну майстерність при переході на середній рівень. Тому я їх і вивчив.

  З того часу як він став партнером Вііда, Манауе процвітав, але його думки так і бігали в голові.

  "Ну, так. Я не такий жалюгідний, як думаю, але що я роблю не так?"

  З його точки зору людина з характером Віда не могла досягнути того, що вона бачила. Недостатньо працює, щоб залишити свій слід в історії. Тільки той, хто знаходить своє покликання і намагається досягти своєї мети, зможе підкорити світ! Чи це його покликання?

  "Як вийшло, що людина з таким характером має такий успіх?"

  Манауе чогось не розумів.

  Жахливо важке становище. Він бив чучело у шкільному класі для новачків неймовірно довгий час, щоб отримати невелику перевагу в майбутньому. Для збільшення навичок скульптури він вирізав безліч фігур з дерева, аналогічним чином для підвищення навики кулінарії, він став кухарем для солдат НПЦ із карального загону. Десятки тисяч страв і скульптур. Він ріс, постійно працюючи як божевільний. Манауе дослідив усе, що відбулося від початку до цього моменту.

  "Його комерційний потенціал перевищує мій неодноразово. Одного разу Конфуцій сказав: "Якщо три людини йдуть, (серед них) обов'язково є мій вчитель". Боюся, він мій вчитель".

  Манауе не шкодував про свій вибір. Він орендував місце позаду Віїда і відкрив там свій кіосок.

  Він спостерігав за емоціями Віда, коли той продавав їжу та скульптури з великим інтересом.

  - Манауе був охайний.

  "Тільки п'яна людина могла не помітити обману з складниками."

  Деякі люди були дуже незадоволені.

  "Це був самий справжній пограбування."

  Віід з філиграно заспокоїв покупців і блискучим криком та красномовством переконав гравців купити товар. Усього завдяки багатьом фразам про Манауе він переконав людей заплатити 10 срібла за їжу і 15 доларів.

  Через два дні, Віід зібрав останки скульптури у свою сумку і звернувся до Манауе:

   - Знаєш, значною мірою вони всі однакові.

  Скульптури були вирізані під час подорожі по Небесному місту, і лише половина з них змогла продати. Проблема в тому, що якщо у вас є скульптура як подарунок, друга, на жаль, ви вже не будете купувати. Якщо ви не колекціонер. Раніше Вікід вважав, що якщо скульптури невисокі, то їх варто продавати вдвічі дорожче за них. Але тепер його думка змінилася, з підвищенням навики скульптора він перестав задиратися ціни і намагався зробити гроші на перевертанні, заодно підвищивши рівень майстерності художника ще більше.

  У цьому місті він продав скульптури майже всім гравцям, які хотіли б їх купити. Навіть коли люди, які готують їжу, залучають більше покупців, то це не матиме успіху. Навики кулінарії та ремонти за цей час підріс на 40%, і настав час зламати кіосок. Так він і зробив. Віід оглянувся назад, він дивився на сусідніх Манауе людей, які продавали йому товар.

  - Готуйся, скоро вирушаємо.

  - Куди? Зачем?

  - Я ж попереджав тебе, що ми підемо далі через гори Баркху.

  Віід мав повернути чашу Фреї в орден Фреї протягом трьох місяців, і до кінця строку залишилося не так багато часу. Тому навіть якби Віід хотів, він не міг би залишитися в місті. Крім того, щоб значно покращити навички скульптора, йому потрібно щось вати. Віід ставав сильнішим у різних навичках, але тільки не в скульптурі, яка була його головним професійним умінням. Вікід пройшовся по крамницях і лавках, швидко закупляючи необхідні інгредієнти.

  - Обережно! Мер міста і солдати вийшли проводити мандрівників.

  - Обов'язково навести нас ще пізніше.

  - Звичайно. Я ніколи не забуду вас трьох і вашу допомогу.

  Дейл, Бекер и Хосрам. Вони попрощалися з кожним і ще десятьом.

  - До зустрічі.

  - Так, сер! Нам потрібно завершити деякі справи, коли ми їх закінчимо ми обов'язково повернемося.

  Віід з Манауе закупили місцеві товари, які можна було продати далі. Вони добре розбиралися в специфікі товару перевертання у Розенхаймському королівстві. Жемчуг, нефрит, біло вино, сир, оливкова олія і міфріл добувалися в південних містах королівства.

  І хоча королівство не було занадто просунуто в плані технологій або торгових шляхів - їжа, коштовності і руда використовувалися великою популярністю. У центрі розміщувалися кілька міст і королів, які спеціалізувалися на виробництві зброї та броні. Звичайно, ця зброя перевершувала атаки і міцність королів на півдні.

  Тому гравці, які почали свій шлях у центрі континенту, мали перевагу. Проте з точки зору пригод і можливостей, Розенхаймське королівство було не поганим вибором.

  - 40 нефрита, будь ласка. Тільки Манауе міг купити коштовності. З його професією торговця, угода закуплянням коштовностей полягала на більш прибуткових умовах. Правда при спробі зменшити ціну занадто сильно, угода могла б бути відмінила. Якщо це станеться, то торговець, з яким ви торгуватиметесь, не матиме жодних справ протягом 10 днів.

  Віід спостерігав, як Манауе закінчує угоду.

  - Ціна на нефрит 760 золотих. Чи ви справді впевнені, що хочете укласти угоду?

  - Хм... Хіба ти не можеш збити ціну ще? - запитав він.

  - Не можу, це межа моїх навичок.

  Руки Віда тремтіли, коли він передавав 800 золотих. Манауе заплатив товар і віддав Вііду назад коштовності та здачу.

  - Куди ми тепер?

  - У містечку Сокола за перли.

  Там вони закупили 50 жемчужених за 690 золотих, після чого змоталися в інше містечко, щоб купити 3 кг міфрилу. Після всіх цих купівель кишені Вііда було спустошено. У нього залишилося тільки 50 золотих.

  Від попереднього нагромадження 1700.

  Гроші, які він копіював весь цей час закінчилися дуже швидко.

  У Великобританії, за горами Баракху, ціна коштовності була принаймні на 25% вища ніж тут. Навіть якщо ви не вмієте торгувати, це приносило добрі результати.

  - У тебе все відмінно?

  Кожного разу, коли Віід купував якийсь товар Манауе, він піддав сумніву його дії.

  - Так, все добре.

  Він спустився по одній з вулиць, зупинився і почав щось ретельно розглядати на землі. Після чого з'явилася посмішкою він викопав якийсь корінь і помістив його в свій рюкзак.

  - Гей, Вііде, що ти робиш? - Манауе не міг протистояти допитливості

  - А ти про це? Я викопав траву.

  - Це трава....?

  Я вивчив лікарські рослини, ландшафт тут дуже крутий і багато рослин з травами по дорозі.

  Манауе дуже зітхнув.

  - Ясно.

  Вікід, його ідол, зосереджено на кігті трави. А Манауе подумав:

  "Мені не варто було так сильно критикувати його, бо я знаю через що він пройшов".

  Коли Вікід продавав речі через Манауе, впевненість щодо подальшої співпраці не було. Йому не залишалося нічого крім як чекати і дивитися.

  Адже він лише людина.

  З бігом часу Манауе простив своєму кумирові. Він навіть зазнав багато користі від співпраці з Відом. Завдяки купівлям або продажам ювелірних виробів він значно поліпшився. І вигода була настільки великою, що він був готовий співпрацювати і надалі.

  "Як хтось колись сказав: якщо ви стали на шлях, не сходьте з нього поки не досягнете своєї мети."

  Манауе, професійний торговець, був досить важким. Оскільки у нього не було такого капіталу, як Уїда, то він мусив купувати такі продукти: оливкову олію чи сир.

  Він не отримував величезні гроші на перепродаж їжі, але мав стабільний невеликий прибуток практично без будь-якого ризику. Манауе, завдяки своїм торговим навичкам, купив велику кількість їжі за низькими цінами і потім розвозив їжу по містах королівства на купленій вантажі.

  Продавцю потрібно було возити як повітря. Але оскільки коні коштували жахливо дорого - цілих 100 золотих! Йому довелося купити напівживого мулу.

  Вікід позбувся численних сумок, які супроводжували його протягом усіх років. Завдяки навичку Манавей він придбав кілька рюкзаків, які могли тримати в 20 разів більше вантажу, ніж їх об’єм і при цьому зменшили вагу на чверть.

  Віід з Манауе, нарешті були зібрані як якісь мандрівні коробочки.

  Гори Баркху.

  Розенхайм і на сході британського королівства. Обидві країни визнали її нейтральною територією, через це величезна кількість монстрів заселила округу.

  Сотні монстрів на важкому проході! Обидві країни час від часу посилали групи рейнджерів або воїнів, щоб зачистити територію, але монстрів не ставало менше. Це лише знижувало кількість втрат, і тому країни могли не боятися нападу на прикордонні міста.

  - Ку-ха-Ха-хо! - тут і там роздавалася незрозумілі крики або рев монстрів. Гори розносили ехо на велику відстань, тому здавалося, що монстри оточують їх щільним кільцем. Так, просто так пройти через гори не вийде, доведеться дати бій. Зрештою, всі ці звуки були добре відведені героям і їхнім першим противникам.

  Лікантропи. Оборотні приблизно 100 або близько того рівня. Іноді, хоча й попадали монстри 150, але це скоріше виключення. У цих горах вони були внизу харчового ланцюга, тому їх можна було побачити на околиці гірського ланцюжка неподалік від центру.

  Лікантропи за своєю природою вовки, і тому мають стадний інстинкт. Перед героями з’явилося відразу 10 особин. Вожак зграї завивав, передавши сигнал про виявлену дичину кудись далі в гірський ланцюг.

  Манауе, який сидить на місці купра, був дуже стурбований.

  - Чорт, це ще не все з'явилися, що нам робити? Вікіде, ти ж казав, що впораєшся з проблемами по дорозі, так?

  Віід тоді сидів на пасажирському сидінні, вирізаючи скульптури ножем. Це був унікальний ніж Захаба. Влаштувати таким ножем - це те, що міг бажати у своїх мріях скульптор. Пару помахів ножем, що проходить через дерево, наче гарячий ніж крізь масло, і скульптури були готові.

  Лікантропи повільно наближалися. Коли вони тільки з'явилися, то були більш схожі на людей із вовчі обриси та людську голову, де розвивалися довге сиве волосся. Але тепер, наближаючись, вони все більше і більше ставали схожими на вовків або якихось моторошних звірів. Перед мандрівниками стояла зграя звірів, готових атакувати.

  Останнім часом Ремесло мав непогано покращення:

  Середній рівень ремесла дорівнював 4. Це давало можливість використовувати інші ручні інструменти і додатково дало 5% підвищення характеристик персонажа.

  Крім того, до переходу на середній рівень майстерності, новачки, давали ще 3 відсотки підвищення характеристик, які діяли окремо. Завдяки цьому характеристики підвищувалися на значну величину, а згодом з підвищенням навиків давалися ще більше бонусів, яких насправді було вже не так легко досягти.

  - Нам пощастило.

  Він відклав убік шматок деревини підібраного ним по дорозі. За весь цей час, він вирізав не так багато скульптур, як хотілося б. Навик піднявся тільки при створенні унікальних раніше не створених скульптур. І хоча скульптури отримувалися практично "живими", Віід зміг підвищити майстерність лише на 1,5%. Чим швидше він збільшить свої навички, тим швидшим буде його характеристики.

  - Гей, Вііде! - Манауе тремтів від страху, а з очей линули сльози.

  Віід глянув на нього, відклав в сторону ніж і винув з під сидіння чорний меч. Це був заморожений клинок, який колись належав привиду.

  - Мені здається, ми засидилися, робота це завжди добре, але вже справді час розслабитися і трохи потягнути тіло, адже так? Шкода, що ми пропустили момент перетворення їх на вовків. Але гори тільки почались, і ми обов'язково будемо задоволені цим наступного разу.

  Віід хотів закарбувати цей момент якомога краще. Далі було б непогано вирізати кілька скульптур для підвищення навичок. Якщо вийде вирізати сам процес переходу, уміння може піднятися досить сильно.

  Віід вийшов з фургона, тримаючи в руці глиняний меч. Побачивши це, Манауе не міг утриматися і крикнув:

  - Ти ж не хочеш битися з усіма лише цим мечем?

  Манауе дуже зворушився, коли побачив меч. Під час полювання в Лавіас міцність меча була майже до мінімуму знижена. І хоча Віід зібрав багато речей з нежитю в підземеллі, він не міг їх використовувати. Це були або не класові речі як сокири, булеві і т.д., які він не міг застосовувати через професію чи класику речей, що вимагають певних характеристик яких у Віїду не було.

  Тому щоразу, коли у Вііда ламається глиняний меч, він заміняв його іншим так само неміцно.

  Тим часом вони сходили на крик по одному чи двом, і тепер кількість ліканів складала вже понад 20 особин. Манауе бачив їх абсолютно чорні як ніч обличчя. Потомки вовків, лікантропи були дуже хоробрі. Ось один з них ударив по землі лапою і, заливаючись диким ревом, приготувався кинутись вперед.

  - Кха-а-айа! - Вирвався крик з рота Віда! Сила його голосу змітала пил і сухе листя, змушуючи їх танцювати в повітрі. Здавалося, земля затремтіла під ногами героя і лікантропів.

  Оглужені лікантрони трясли головами. Вікід не чекав, поки противник прийде до себе і тому кинувся вперед.

  - Коло ударів!

  Віід почав рухатися, наносячи удари по противнику.

  - Тяф, тяфе!

  Віід наносив удари голими руками. Після подорожі по землях Лавіаса і битви з Рицарем смерті, 100-го рівня лікантропи не становили для нього жодної загрози. Жахливі вовки повтікали (напали).

  - Сім зоряних кроків!

  Віід, йдучи по землі, відвернувся від усіх атак і задумів противника. Раніше він намагався не дозволяти противнику використовувати вміння, але зараз була інша ситуація. Пристосована здатність використовувалася для Королівської дороги.

  Посередині швидкого бігу з-за набраної швидкості було важко повернути, але здатність давала можливість зробити 90 градусний поворот. Закон інерції порушувався, і ви могли зробити неможливе. Змінюючи напрямок гравця, він не втратив швидкості і міг би майже раз помазатися для стороннього спостерігача.

  Назви уміння за себе говорили, як довго він діяв - всього 7 кроків. Але саме в ці сім кроків можна було обшарувати ворога, зробивши неймовірний кульбіт.

  Цінність здатності була в її ефективності, 1 рівень навичок відновився дуже швидко.

  - Сім зоряних кроків!

  Лікантрони відійшли від жахливого крику Вііда, але їм і далі не вдавалося зачепити противника.

  Мимо!

  Лікантропи намагалися потрапити, дуже старалися, але постійно запізнювалися на місці де Віід був кілька хвилин тому. Кожен же удар Віяда вибивав дух з вовків.

  - Кха-а-айа!

  - Уаф, Аафф!

  Гучний крик рознісся по всій гірській ланцюзі. Віід знову використав левчук.

  Щоб покращити володіння здатністю Віід випив кожен раз, коли бачив нову групу монстрів. Щодня і вночі крик розносився луною серед скель. Більшість людей боялися монстрів в Баркху, але для Віда це були досвід і гроші! І речі! Скільки б монстрів не було, Віід був готовий вбивати їх годинами. У битві він відчував себе як вдома.

  - А десь тут були ще і підземелля, - думав він.

  Південно-західна частина гір була не досліджена. Довкола міст і сіл довколишніх гірських ланцюжків була обжита територія, але ніхто не змів її вглиб.

  Але поки що під час подорожі, якщо не розважалися монстри, Віяда більше цікавився скульптурою. Виховуючи його, він покращував своє володіння мечем - технікою сіячого ножа! Вона калічила себе. Техніка дозволяла ігнорувати ворожий захист, і коли скульптурна майстерність підвищувалась, технологія ставала ще сильнішою.

  Але це ще не все! Імператор Гейхар залишив у своїх записах інструкцію до розуміння "Дихання життя" дозволяє оживити скульптури! Вживлені скульптури любитиму і захищатимуть свого творця. Але для того, щоб використовувати своє вміння, потрібно було значного значення уміння. Віяду залишилося зовсім мало до цього моменту.

  Саме ця здатність дозволила імператору Гейхару завоювати континент. Якщо він зможе дати скульптурі життя це змінить все.

  - Розумність. Дихання життя!

  Щоб здобути цю техніку, треба розвинути скульптурну майстерність. Це також важко зробити так, щоб ми йшли пішки від Гонконгу до Пхеньяна. І все заради того, щоб дати життя скульптурі. При цьому, витрачаються окуляри мистецтва і знижують рівень, що накладає певні обмеження на використання навичок.

  - Ці вимоги до розуму були безглузді і неймовірні. Напевно, ця техніка повинна бути корисною!

  Техніка сіячого ножа і дихання життя. Уявіть, наскільки вони сильні разом! А що буде, якщо використовувати їх з руйнуванням скульптур? Чи, може, навіть коли він повністю оволодіє скульптурною майстерністю і відкриватиме всі п’ять унікальних здібностей?

  Віід міг вибрати одну з професій у бойових мистецтвах, але після довгих роздумів він все кинув і поставив усе на заняття місячного скульптора.

  Він може швидко розвинути вміння через мистецтво та твори мистецтва, які зрештою принесуть користь володінню зброєю. Правда навіть при всіх цих бонусах Віід буде в значній мірі слабше у бойових уміннях, ніж простий воїн. Скульптури могли виправити це. Був шанс. Він повинен був його використовувати.

  - Руйнування скульптур, техніка сіяча ножа, дихання життя! Розвинувши і використовуючи їх, він повинен знайти й решту навичок. Потрібно отримати максимальний рівень у скульптурному мистецтві!

  Усі люди будуть зворушені викладанням мистецтва. Тому поки не було монстрів, Віід сидів поруч з Мануе і створював скульптури. Коли вони зустрілися перед горами, дерева стали для них чудовим матеріалом.

  Середній рівень скульптурної майстерності збільшився до трьох. Скульптури, навіть прості, стали вишуканими та деталізованими.

  Після цього він вийняв смарагди, перли та інші коштовності в царстві Розенхайм.

  - Що ти робиш? - запитав Манауе.

  Він не відповів і трохи подумав, витяг синій самоцвіт. Манауе не розумів. Що відбувається? Звичайно, це не вихваляння багатством і бажання подарувати все першому нещасному монстру.

  "Можливо, якщо він милується?"

  Але потім він був шокований! Він почав обережно різати камінь своїм важким ножем Захаба.

  Манауе просто кричала про себе. Він особисто купував усі коштовності і добре знав їхню цінність. Я знав дуже добре.

  Які ж дорогі коштовності!

  Хоча каміння не було оброблено, ціна все одно була величезною. Віід без вагання продовжував акуратно працювати з каменем.

  - Що, що ти робиш ...!

  За мить до того як він збирався зупинити Віїда, очі Манауе розширилися від здивування. Коштовний камінь поступово перетворюється на щось неймовірне. Степінь гравюри можна було помітити, тільки пильно на нього дивлячись. Після того як Віяда діяв, камінь став яскравішим і блискучим. Манауе заспокоївся і почав дивитися на мілини, які не були задоволені роботою Віїда.

  - Так чудово!

  Нож Захаба обережно рухався, вносячи невеликі зміни у форму каменю. Манауе спостерігав за захопленням. Легкими рухами від сумного кольору коштовний камінь став блискучим і сяючим.

  "Може й інші коштовності можуть стати такими ж величними."

   Середній рівень скульптурної майстерності, після підвищення, дозволив працювати з новими видами матеріалів. Було ще рано робити щось унікальне і тонке, але через відсутність матеріалу він вирішив ризикнути й спробувати. Ніж гравюри Захаба унікальна річ, якою він вже втомився хвалити. За допомогою нього можна було працювати з коштовностями, використовуючи властивості мистецтва навіть на його рівні.

  Мистецтво Вііда зараз було 300. Заняття скульптурою при світлі місяця давало додаткову +100 до характеристик, а за кожний шедевр, створений ним протягом весь час, це значення ще більше зросло.

  - Виглядає просто неймовірно...! - Манауе тремтів від захоплення, він намагався уявити наслідки дії Віїда. Купівля і продаж необроблених коштовностей з королівства Розенхайм у Великобританії дали б невеликий прибуток. Але грановані камені — зовсім інша справа. Камені, в які була вкладена душа грабіжника, скільки вони можуть коштувати ...?

  - Неможливо і уявити! - Вирвався з рота Манауе.

  Манауе був повністю спустошений, надто багато йому довелося пережити за останні хвилини. Він був обережним вести фургон, щоб не перешкоджати роботі.

  Віід ж зосередився на гравіруванні каміння.

  Глава 2. Камінь, який вбирає блискавки.

  Каравані та мандрівники рідко коли використовували шлях через гори Баркху, а якщо й вирішували на важкий перехід, то намагалися здолати його якомога швидше, роблячи лише короткі зупинки. Одинові часті гості в горах були рейнджери королівства Розенхайм.

  - Нормально идем. У такому темпі ще день-два і ми досягнемо пункту призначення.

  - Це було не просто, ледь не здохли.

  - Якби не ти, нічого б не було.

  - Міг би сказати і прямо, Маркус. Якби я не вбив того хлопця.

  Хелмен, Маркус, Льюїс і Грант. Чотири відомі вбивці з Об'єднаного королівства Британії. Група людей, що живе за рахунок вбивств і від'ємна власність в інших гравців. Найвідоміший квартет називається - Двічі.

  Ще місяць тому, вони обездумано трощили декількох членів Гільдії Хмаро. Одна з десяти найбільших гільдій із складом понад 6000 гравців і величезним впливом у королівстві Британії.

   А значить, що навіть такий загін як Двічі небезпечний у королівстві. Інакше кажучи, вони мусили втікати.

  Всі четверо, потрапили до списку найбільш розшукуваних людей через вбивство гравця гільдії Хлако.

  - Хлопці, йдіть. Це моє місце полювання, - сказав гравець.

  - Ти хто ваще, такий?

  - Ти що, хлопець, поплутав!

  Квартет прийшов розважатися. Щоб видаляти червоний колір у ніці pk*, потрібна була велика пожертва в храм або довга монотехнічна вбивство монстрів. Звичайно, ніхто з чотирьох не зробить цього.

  * убивця гравців (player killer)

  Хоча гравець бачив псевдоніми, він все одно намагався пояснити, що це не марна справа. Хлопці поспіхали, жарт сперечалися з ним. Люїсу 'забава' набридло першому. Він вибухнув.

  - Все, я його ща закапаю!

  - Та як ти зі мною говориш, поєдинок, один на один! - Викрикнув гравець.

  Прості люди ніколи б не стали учасниками цієї ситуації. Набагато краще розділити їжу біля вогнища, поголити або піти на полювання в інші місця, які ще існують. Але Двічи вбивці.

  Четверта людина обнажила зброю і почала атакувати. І хоча рівень у порівнянні з гравцем був значно нижчим, Двічі напали разом. У гравця не було шансів проти сиграної групи, яка набила руку на раптових нападах. Він помер. Вбивці обібрали його, і знайшли карту.

  - Що це?

  (Сміх) Вони знайшли карту скарбів, унікальний предмет.

  З того часу, за ними полює Хмаро. Квартату вже довелося вбити кілька осіб, які виявили їх гільдії.

  - Чорт! Ти ідіот, нахрен ти ваще завалив цього чола з Облака.

  - Ну, не повертати їм речі.

  - Всі помиляються!

  - Гаразд, доведеться залізти на дно хлопці.

  Протягом майже двох тижнів Двічі ховалися на околицях, уникаючи місць з великим числом гравців. Але Гільдія не полишала спроб знайти їх. Вони кілька разів чудом уникали смерті. Четверо гравців з високим рівнем 220, втомилися від погоні, треба було щось робити, знайти якийсь вихід.

  Хелмен сказав:

  - Дивно.

  - Ти про що?

  - Через вбивство одного хлопця за нами женеться ціла гільдія.

  - Ага. Ми задихаємося валити їх усіх.

  - Почекай, а що якщо всі через ту мапу, яку ми знайшли.

  - Забута могила карлика...

  - Так, карта-то була явно не проста. Ці виродки цілком можуть за нею ганятися.

  - Гы-ги.

  - Отже, ми повинні знайти цей скарб першими.

  З того часу Двічі намагалися розшифрувати таємницю карти. Вони відвідували інші королівства, досліджували старі книжки, манускрипти та карти. У результат тривалих пошуків, квартет прибув в гори Баркху.

  - Залишилося тільки увійти в могилу.

  - Ага, але хто ризикне? Серед нас немає авантюристів, але там можуть бути пастки.

  - Ммм...

  - Потрібно щось вирішувати.

  - Хто не ризикує, той не гуляє, навіть якщо доведеться здохнути. Так хто з нас піде?

  Ніхто не хотів. Двічі, що вбивали без докорів сумління гравців, свої шкури цінували, і померти в якійсь могилі не хотіли. Тоді Гран з усмішкою сказав:

  - Ось хто піде.

  - Хто?

  - Куди ти навчаєш?

  Палець Грана не звертав уваги на одного з них, і на себе. Гран вказував на основи гір. Вдалині, крипаючи, котилася візка з Відідом і Манауе. І хлопці їх швиденько догнали

  - Ох, ми не очікували зустріти тут когось з гравців. Привіт, мене звати Манауе.

  - Я Грант, а це Люїс, Хелмен і Маркус.

  - Приємно познайомитися.

  Двоє з усмішкою на обличчі дивилися на двох мандрівників.

  - Ви знаєте, гори Баркху не те місце, де люди зазвичай подорожують, що вас привело сюди? - запитав Гран.

  - Ну, ми їдемо торгувати, - відповів Манауе за двох.

  - Торгівля? Тоді, торговці ви, правда?

  Майже, я - торговець, а Віід - скульптор, — вказав він на супутника.

  - Ох, так, несподівано.

  Грана усміхається ще більше. Гелмен, Маркус і Луїс пішли назад, намагаючись з усіх сил стримати сміх.

  "Класс скульптора. Що за дурень вибрав таку професію в грі? - подумав кожен з Двічів.

  Однак, розмовляючи з Віідом і Манауе, квартет залишався дуже ввічливим. Через те, що ще мало вирішити. З четверки, саме Гран задавав питання, так як був 'мозгом' підрозділу, та й говорив він правиліше всіх. Після багатьох попок, хлопці давно помітили, що найкращим переговорником серед них був саме він.

  - Дивний вибір, ну добре. У нас ось було купа зіткнень з монстрами, гори просто заповнені ними. Торговець і скульптор, як же ви справилися з ними?

  - Ну, Віід коли зустрічав їх... - Манауе вже хотів розповісти, як хтось смикнув його за рукав в сторону.

  - Віід?

  Він обірвав історію Манауе. Вікід помітив, що мандрівники щось приховували, щось неправильне було в складених очах Грана.

  - Не соромтеся, розповідайте. Чи це таємниця? - запитав Гран.

  Але всередині Вініду було важко розслабитися. На широких просторах Версальського континенту, навіть незважаючи на кількість гравців, території з монстрами відрізнялися. І в горах за всю подорож вони нікого не зустріли.

  Так само, як і в таких віддалених територіях, люди зазвичай розділяли їжу й могли тимчасово подорожувати разом, якщо вони йшли однаковою дорогою. Але ця четвертка, була неприродно щаслива. А після вияснення їх класів, так і зовсім навісі.

  Відмітив Вінд та їхнє спорядження, становище в стосунках між собою і погляди.

  "Бандіти".

  Якщо ви думаєте, що монстри - єдина небезпека в Королівській дорозі, ви не праві. Зіткнення з іншими гравцями було набагато небезпечнішим.

  Він відповів якомога більш природною:

  - Я скульптор, і в мене є унікальна техніка.

  - Яка техніка? - Зацікавився Гран.

  - Крик. Почувши його, всі монстри тікають. Хочете подивитись?

  - Так, це цікаво.

  Віід подивився, скільки у нього мани, після чого використав Вопль.

  - Кха-а-айа!

  Коли Манауе був першим, він закрив вуха руками. Але ці двоє не очікували чогось такого і були захоплені зненацька.

  - Чорт! - крикнув хтось, з них похитнувся.

  - Че твориться - це голос ...! - Покрикнув інший.

  Гран заспокоїв запальних хлопців і, повернувшись, підмигнув Віїду знову широко посміхаючись.

  - Ось це рев! Хмм, він щось мені нагадує. І ви хочете сказати, що почувши крик, монстри розбігаються?

  На жаль, Двічі не були в групі і тому дія вміння була дуже ослаблена. Вони тільки почули гучний крик.

  - Так, монстри вагаються, коли чують мій крик, в цей момент ми подалі йдемо, - сказав Віід, під сміх Квартета.

  'Та він просто клоун.'

  'Прекрасна приманка для пасток. Піддослідні кролики.

  "Але, нам вистачить і одного ..."

  'Чому б і ні. Витратим торгаша, після смерті з нього можна постригти більше товару, а цього в витрати в могилу.'

  'Так, пара діяти,' - закінчився діалог поглядів бандитів. Грант, вже без усмішки, повернувся обличчям до Манауе та Вііду і сказав:

  - До цих пір це вміння допомагало вам в дорозі, але гори Баркху заповнені монстрами і рано чи пізно уміння не спрацює. Сьогодні доля на вашому боці, зустрівши нас, ви зловили удачу за хвіст, так як ми підемо з вами. Дорога, якою ми йдемо, підійде і вам, немає ніякої причини відмовлятися. Нас не затрудить супроводжувати вас, ха-ха.

  - Ха-ха! Це просто чудово і благородно з вашого боку, - сказав Манауе, посміяючись із бандитами. Як слабкий торговець, йому здавалося не поганою ідеєю обзавестися ще чотирма сильними компаньйонами.

  - Приємно працювати з вами, - спокійно погодився Віід. Він бачив їхні діалоги, хоча мало що зрозумів. Залишалося просто стежити за ситуацією і бути на сторожі.

   Усе це приваблювало людей до Королівської дороги. Похотівшись разом з незнайомою людиною, ви могли обмінятися контактами і згодом стати друзями. Недавно він зрозумів, що йому подобається полювати з іншими гравцями. Оскільки він грає весь час, йому здавалося немудрим бути одним, коли є багато інших гравців.

  Однак це не стосувалося кухаря, який супроводжував їх.

  Двічі розташувалися навколо воза, двоє спереду і двох ззаду та прийняли на себе відповідальність боротися з монстрами. Але навіть під час зіткнення Віід бачив, що вони завжди кружляють за возом.

  'Парниша дивний

  'Він точно скульптор?'

  'Так скульптор, тільки якийсь дивний.'

  Двічі супроводжували візу цілий день, і за цей час вони більш детально висловилися про торговців. Саме тоді він дістав з кишені коштовний камінь. Леіс помітив це і звернув увагу напарників, запитавши:

  - Ха! Це коштовний камінь?

  Побачивши їхню цікавість, Манауе з усмішкою відповів:

  - Так, Вікід зараз буде обробляти дорогоцінний камінь.

  - Ти ще й ювелір?

  - Ні.

  - Нічого собі, секйте який він ... Величезний! - Очі Маркуса були наповнені жадібністю.

  'Ось це кушей!'

  'Заберу, він буде моїм ...'

  Віід взяв у руки ніж Захаба і почав грабувати камінь. На жаль, каміння було недостатньо для того, щоб змусити працювати канвою.

  'Відимо їм немає сенсу нападати через простий коштовний камінь, вони надіються на щось більше.'

  Віід обдурив розбійників, видавши себе за простаків. Тепер я чекав на їхні вчинки, прикидаючись обманеними!

  - Пора зробити зупинку і перекусити.

  - Дякую за пропозицію хлопці, але... Їжа охолола.

  - Ладно. Тоді почекайте трохи.

  Бандит пішов і повернувся з речами.

  - Я знаю, що речі і їжа з цих монстрів не найвищі якості. Але хлопці, якщо ми йдемо одним шляхом разом, то і здобич вбитих монстрів розділимо на рівних.

  - Тримайте, це ваша частка.

  Манауе з радістю посміхнувся. Віід отримав ще один доказ « неприродних » намірів бандитів.

   'Щедрість без причини... У житті такого не буває. Якщо вони не збираються нападати на нас, то тоді що вони хочуть?'

  Як правило, будь-хто, хто дає щось, робить це або добре знайомої людини чи як заохочення. Тут не було ні того, ані іншого, тому щедрість була якоюсь неправильною, збоченою.

  Проте Манауе з радістю прийняв подарунок, на відміну від Віда він вважав себе новим знайомим і приємним людям.

  Через день вони досягли каньйону. Його ширина перевищувала десятки метрів, а глибина переховував густий білий туман. Поверху був перекинут міст, але через відсутність догляду він виглядав трохи обвішеним.

  - Він набагато міцніший, ніж здається, - сказав Манауе після перевірки переправи.

  Коли Манауе сів у візку, бажаючи почати рух через міст, що підійшов Ґран зупинив його і сказав:

  - Джентльмени, чи не хочете ви брати участь у примиканні?

  - Що?

  - Оглядаючи ці прекрасні місця, я помітив шлях вниз. Він достатньо широкий для візки. Можливо, вам теж буде цікаво пройти якийсь час. Як ви вважаєте?

  Після слів Грана, Манауе засміявся. Земля в Версальському континенті була добре організована. Ви можете піти в ліс або піднятися на гору. Не було потреби спускатися вниз каньйону. Здоровий глузд говорив, що пройти поверху набагато швидше, ніж спуститися вниз.

  Навіть довірливий Манауе почав думати, що пропозиція дещо дивно виглядає.

  - Ну, якщо це дійсно необхідно...

  Двічі були впевнені, що торговець відмовиться. Будь-який Таргаш визначає безпеку, невідомість. А квартити були ще потрібні.

  Гелмен, Льюїс і Маркус поклали руки на клини, очікуючи відповіді. Віід і Манауе опинилися в пастці.

  Торговець і скульптор. Не було причини чекати великого опору, але квартет був готовий. Коли всі сподівалися, що Вікі відмовиться, він погодився.

  - Їдемо. Хоча мені здається це якийсь забавний.

  Грант схвалив слова скульптора:

  - Ха-ха! Я знав, що ви погодитеся. Це буде цікаво, обіцяю.

  Троє вбивць забрали руки від зброї. Хелмен посміхався.

  Віід і Манауе разом з кварттетом каталися вниз. У каньйоні було досить круте колесо, тому колеса застряли кілька разів. Без допомоги загону їм було б важко вибратися, але Гран і Гелмен тягли в таких випадках спереду, а Люїс та Маркус штовхали ззаду, так вони й подолали дорогу.

  - Вибачте за всі ці незручності, - сказав Манауе.

  - Хаха! Не турбуйся, роботи всього нічого, та і ми цей шлях запропонували.

  Гран і Гелмен діяли, так ніби повозка належить їм. Вони вважали, що це сталося з ними, тому гра в щирість поступово припинилася.

  - О, здається там якийсь слід... - Сказав наступний попереду Гран. Він пройшовся туди-сюди і повернувся назад.

  - Та дорога мені здається більш гарною, та і пейзажі просто прекрасні. Давайте туди. Сам же він пішов перевірити інший напрямок.

  Поки Гран летів по околиці, Віід зістрибнув з воза і почав розглядати землю.

  - Стоп! Ось червона лікарська трава, а там виглядає синій Цейлон ...!

  Ходили чутки, що в горах Баркху росли лікарські рослини. Але по дорозі нічого не потрапляло. А тут унизу, більше світла дало траві комфортно рости. Віід нетерпляче витягнув сумку і почав швидко збирати знайдені рослини.

  - Що ти робиш?

  - А ти як думаєш? Зорянка викорчую.

  Збір травдоволеним Віідом дуже сповільнився рух загону.

  - Чорт забирай!

  - Я вб'ю його голими руками!

  Вени на чолах кожного в загоні вбивць пульсували від злості. Навіть Манауе, після кількох годин збирання трав був на взводі, чого ж очікувати від сторонніх людей.

  - Эй, Г Гран. Ти запам'ятав позицію?

  - Треба йти вперед?

  - Зачекайте хвилину, я зараз відволіку лахів. Цей Віід просто дурень, а ось торговець зводить з розуму, коли спостерігає за нашими діями. Хвилину.

  - Давай! Торопись!

  Маркус підійшов до воза:

  - Ей, Манауе, я ось цікавлюся скульптурою. Ти не знаєш, як Віід відреагує, якщо я попрошу вирізати щось для мене?

  Маркус із захопленням щось показував, Манауе в протилежній стороні від загону. Побачивши це, Ґран спокійно дістав карту і відтворив місце розташування могили.

  - Блін, ми поруч, просто пройшли трохи осторонь!

  - Треба йти тим шляхом.

  Квартет і воза товпилися по новому маршруту, який привів їх до кущів та дерев. Зрештою, обійшовши бар’єр, вони знайшли те, що шукали - пам'ятник і могилу. А поруч з пам'ятником вхід.

  Після такого довгого виснажливого шляху з чотирьох лише один знайшов у собі сили посміхатися.

  - Ха? Так могила, це ціле підземне?

  - Могила карлика?

  - Підсуньтеся! Нам пощастило, що ми знайшли її. Нам треба зайти, перебуваючи тут, ми не дізнаємося, що там всередині.

  - Манауе, Вііде! Підете туди першими?

  Глава 3. Змова і інструменти.

  - Вау!

  - Неймовірно.

  - Ми перші!

  Квартеттет радів як ніколи в житті. Їх рівень був вищий, ніж середній у грі, але більшість досвіду вони здобули, вбивали і грабували гравців. Тому, це був перший раз, коли вони вперше знайшли підземний підземелля.

  - Їдьте сюди!

  Двічі нетерпилися перед входом, поки Манауе організовував віз. Спочатку, вони хотіли тільки дослідити каньйон і знайти вхід, але після прибуття та здобичі їх ентузіазм горів неймовірно сильно.

  - Як добре, що ми сюди поїхали! Правда, Виід?

  Манауе теж радів. Як торговець він намагався отримати прибуток з будь-якої ситуації. Віід мовчки кивнув йому головою.

  "Бандіти хотіли заманити нас сюди".

  Тепер він почав розуміти дії бандитів. Це пояснювало все, і їхня дивна поведінка та домовленості спуститься в каньйон.

  'Вони не збиралися перетинати гори Баркху. Їхня дорога закінчилася тут, залишився одне питання: навіщо їм потрібні ми?'

  Це було дивно. Не було жодних причин приваблювати сторонніх людей. Мабуть все скоро само собою розкриється.

  - Дивовижне везіння, все завдяки вам всім, Грант. Скульптури важко здобути досвід, а тут ще й прибук...

   - Так, в це я можу повірити. Не дарма, саме задоволення від полювання і дослідження світу, приваблює так багато людей в гру, - сказав, посміхаючись Гран.

  Поїздка була створена, і квартет вирушив у глибину печери. Віід і Манауе повільно йшли позаду.

  - Риир! Ворог.

  - Виявлено ворог!

  - Люди в логіці, люди у лігві.

  Стая перевертнів!

  Біля підніжжя печери горів багаття, що освітлює обороті простори. Стая монстрів вибрала цю гробницю як логіку.

  Оборотні були широко розповсюджені по просторам Баркху, тому не дивно, що якась їх частина зробила лікку в простору печеру. Всі, хто був всередині, почали перетворення, готуючись до бою.

  - Що, всього лише шавки?

  - Яке розчарування.

  Коли мечи кидали, вони висунулися вперед. Рівень монстра був трохи вищим за 130. Гран і Луїс були розчаровані.

  'А вони сильні,' - думав Війд дивлячись на бійців.

  Це було не тільки заслуга рівня. Це були чудові рефлекси і тактика. Бандити володіли головним - знанням куди, як і головне коли вдарити. Звичайно, їхні дії проникли б у техніку, в іншому випадку вона була б програвена.

  - Чотири людини.... Чотири. Квартет. Двічі?

  Колись давно він дивився багато відео на веб-сайтах, збираючи інформацію про гру. Одне з таких відео було залито якимось гравцем в надії на помсту. До цього моменту він не пам'ятав про ролик, поки побачив рухи, манеру битви бандитів. Віід зітхнув, він впізнав їх.

  'Тому гравцеві бандити виявилися не по зубах.'

  Перший убитий монстр, при виявленні підземелля вперше, виведе найкращі речі, які в нього можуть бути. Тому було краще, уникнути або вигнати, не убиваючи, перевертнів і виманити монстра-боса. Квартеттет не думав про це, бандити просто билися і впивались своєю силою. Вигода першовідкривача була загублена.

  - Ну, давайте тварюка, нападайте!

  - Або встаньте раком, і ми вас можемо пощадити.

  Четвірка не мала жодного права на те, щоб впиватись своєю вищою позицією.

  Але, побачивши бій, Віід не міг віддати належне їхній військовій майстерності. Якщо порівняти їх з простими гравцями, вбивці були більш підготовленими. Постійні поєдинки з гравцями, іноді вище рівня, зажарювали і відточували їх. Вони вже не мають особливих здібностей.

  У той самий час, вони не розуміли цінності грошей. Ціна пляшки ману або здоров’я перевищувала 5 золотих, а бандити ковтали їх як просту воду навіть не в критичних ситуаціях. Пограбована здобич зруйнувала їхнє ставлення до золота.

  Коли простий гравець збирав і складував копію до копійки, він радів, коли накопичувався золото. Бандити навіть не піднімали мідних монет! Віда ще більше дратувався, що вони не підносять речей, які могли бути продані за срібло! Віід, стосовно добування, повністю відрізнявся від світу.

  "Чи може йому теж поміняти свою стратегію і стати вбивцею? Та він здобуде купу грошей, але ось репутація...'

  Манауе дуже здивувався, коли він зібрав після битви речі і мідь. Він нічого не розумів. У цей час квартет котком пройшовся по монстрах і виявився далеко попереду.

  - О господи! Оборотень.... - Він гукнув Манауе, коли побачив монстра, що наближався до них.

  Дивлячись на Віїда, він очікував порятунку з його боку, так як бачив багато боїв, де той убив монстрів.

  Оборотень наближався!

  Коли монстр ще трохи наблизиться, Віїд розрве його на клочику. Він видасть крик, і оглушений обертом стане легкою здобиччю.

  Коли меч ламався і його не можна було замінити, Віїд бився голими руками та головою. Не існувало ситуації, коли б він не міг битися. Можливо, це виглядало дивно з боку, але у монстрів була інша думка.

  Тому Манауе почувався в цілковитій безпеці. Його віра у Віда була непохитною.

  Але те, що сталося далі, приголомшило торговця!

  Вікід був настільки наляканий, що Манауе опритомнів. Тіло напарника тремтіло в якомусь неймовірному пориві страху, його обличчя придбали синьоватий відтінок блідості.

  - Ааа..., Виід?

  Змій руки зупинив його подальші слова.

  - Зроби щось чи ми помремо?

  - ....

  Манауе не мав слів. Він не розумів, що відбувається.

  Монстр атакував!

  - Кха-аа-айа!

  Оборотінь кинувся на продавця, і Манауе чудом втік від удару, впавши та кинувшись по землі. Йому пощастило, що монстр був збитий воплем. І в подвійному пощастило, що монстр для подальшої атаки вибрав Вііда.

  Лежа Манауе спостерігав за дивом живих Віїд. Він літав і катався по землі, робив неймовірні кульбіти, намагаючись уникнути атаки монстра. Однак оборотінь зосередився на поїміці, яка стрибає.

  Вікід, весь в багнюці, але не задітий жодного разу, втік зломаючи голову геть. На щастя, Дювічі повернулися і розібралися з несамовитим монстром.

  Вони навіть вибачилися:

  - Хлопці, вибачте нас. Ми занадто захопилися, і забули про вас. Це була велика помилка.

  - Не переживайте. Все ж ми вижили. Дякую вам за порятунок...

  Чула слова Віда, Хелмен посміхнувся.

  - Не хвилюйтеся, таких людей як ви багато.

  Будь-яка зброя, яку тримають ці хлопці марно, коли вони зустрічають справжню небезпеку, - тихо сказав Люїс напарникам, щоб торговці його не чули.

  - Ага, навіть якщо їх рівень високий, і вони тримають добру зброю, вони все одно не знаю, як його використовувати, - підтримав Хелмен.

  - Вони як діти з іграшками! - Увiрив за всіх Грант.

  Зрештою квартет перестав стежити за ними. Вони не знали, що Віід, як тільки запідозрив їх, намагався показати свою безпорадність. Він чекав цього моменту.

  Оборотень!

  Віід бачив, як один перевертень зі зграї втік бою.

  Здавалося, що один з них утік від бою і кинувся на беззахисних торговців. З огляду на навички квартету бойового руху, не було великої перешкоди зупинити всіх перевертнів. Отже, квартет навмисно упустив монстра.

  Вони оцінювали їхню реакцію. І Віід обдурив їх.

  Кварг!

  Бах!

  Вжык!

  - ААаа!

  Не зустрівши сильного опору з боку монстрів, загін зіткнувся із проблемою - пастками.

  Протягом подорожі вони вже зустріли їх з десяток. Ядра, стріли, пісок - пастки були всюди. Іноді вони стояли рядами, уникаючи однієї людини. Деякі з них були помітні заздалегідь, інших навіть не видно при уважному розгляді.

  - Чорт, не можу повірити, що мене зачепило, - кричав Хелмен, спостерігаючи, як потік крові виливається з тіла. Полоска життів повільно убыла.

  У могилі карлика було два поверхи. Після того як загін знайшов драбину вниз, Гран захоплений здобиччю вирушив уперед.

  - Ха-ха, удача посміхається нам, - хвалячись, кричав Гран.

  Вікід вважав сміх необгрунтованим.

  Другий поверх.

  У всіх підземельах було лише одне правило: чим далі, тим небезпечнішим був ворог. Хоча лікантропи з’являлися рідко, загін зіткнувся із великою кількістю пасток.

  Бах!

  Нафта полилася з стелі і в той же момент спалахнула пожежа. Коли Хелмен був поранений, він не міг швидко рухатись. Від вбивці лишився тільки попіл.

  Манауе та Віїд, які йшли позаду, були в безпеці.

  - Чорт. Це що була подвійна пастка?

  Двічі, що залишилися, не оплакували смерть свого товариша. Закони зграї, у таких ситуаціях, обулили лише більшу частину тих, хто вижив.

  'Стривалось. Я і пару конкурентів.'

  'Навіть, якщо ще хтось помре, я доберуся....'

  'Я буду єдиним, хто залишиться в живих.'

  Вони не дбали один про одного.

  Смерть Гелмена лише розпалила жадібність в решті. І пора було вже вводити торгущих в гру.

  - Але... - почав Гран, -- несправедливо, що тільки ми піддаємося небезпеці.

  Маркус і Луїс з подивом дивилися на нього.

  - Грант, ти взагалі про що?

  - Ти забув? Про удари блискавки. Або ти придумав спосіб уникнути цього?

  - Дивіться і вчіться. У мене є ідея, адже нам потрібен тільки один - вже тихіше сказав він, щоб його не почули торговці.

  - Перепрошую? - Недобре запитав Манауе.

  Гра з усмішкою відповіла.

  - Ви чули, що я говорив. Нам потрібно розділити ризики. Один з моїх друзів загинув. Хіба ви не відчуваєте відповідальності.

  - Тоді, що ви хочете від нас?

  - Я хочу, щоб один з вас йшов попереду. Так ми принаймні розділимо ризик навпіл.

  Манауе був заплутаний. Він думав, що краще взагалі звалити з підземелля або вони всі тут загинуть. Але сказати це після смерті Хелмена не повертається мова, його не зрозуміють. Не варто було взагалі з'явитися в це місце!

  "Але я так зобов'язаний Вії..."

  У цей момент Манауе вирішив вийти добровольцем.

  - Я піду попереду, - сказав Віід, знявши тягар вибору з торговця.

  Оскільки я скульптор, мої бойові навики низькі, але навіть у мене є життя. Ідіть за мною.

  - О, дякую за розуміння.

  З того часу Віід йшов на чолі групи. Але навіть у най строгіший спосіб їх не можна було назвати групою, оскільки вони були порізні!

  Їх з Манауе не взяли до групи, бо бандити навіть не хотіли давати толіки досвіду. Віду залишалось тільки піднімати дрібничку і речі, які квартує нехтував.

  Вбивці не могли відвідувати великі міста через погану репутацію. За дуже погану репутацію, навіть охоронці села могли напасти на вбивць. Крім того, був шанс зустріти когось із колишніх жертв нападів. Тому, коли вбивці грабували, вони брали все, крім тих які вони не могли продати.

  "Яке цікаве місце," - думав Віід. За час гри він обстежував безліч підземель з монстрами. Натовпи монстрів і небезпечні ватажки, такі як Рицарі смерті - все це було, але ось з пастками він зустрівся вперше.

  'Ну, можна бути дуже уважним і зосередженим або я помру.'

  Подорож попереду була сині та червоні плитки. Напевно пастка, а вміння для перевірки гіпотези не було, оскільки ні злодія, ані антастуриста в групі не спостерігалося.

  - Гей, Віід потрібно рухатися далі, - підготував його ззаду Гран.

  Віід пішов надзвичайно повільно, кожен крок ставив якомога м’якше, намагаючись в разі небезпеки швидко відреагувати на небезпеку.

  Крок на синю. Нічого не сталося. Полегшення.

  Крок на червону. Все тихо.

  Це лише початок, попереду ще понад 50 метрів шляху. Не було жодної підказки, звідки могла піти загроза.

  'Синя плитка. Червона плитка. Синя. Червона. Він крокував, нічого не відбувалося. Зробити кожен наступний крок на інший колір плитки, чи міг би це бути способом деактивувати пастку...?'

  Віід вирішив припинити чергування. Він наступив двічі поспіль на синю плитку. Однак, нічого не сталося.

  Він став ще обережнішим.

  'Теорія про чергування, зазнала краху. Ну, він і не сподівався, що все буде так просто. Але якщо все не так, значить..."

  Він ще більше вдивлявся.

  'Там...'

  Вікід побачив попереду, майже невидиму нитку, що простягається на рівні щиколотки. Якби не його надмірна концентрація, він би її ніколи не помітив. Червоний і синій тло плиток чудово маскував нитку, яка запускається.

  'Людина, яка зачепила її, явно не одужає.'

  Віід продовжував повільно рухатися вперед. Гран слідував п'ятам за ним, на невеликій відстані. У 10 кроках від нього, йшли інші. Манауе був в самому кінці і відповідно у більшій безпеці, ніж всі інші.

  Гран також побачив ту нитку. Хоча рух Вііда лише на мить змінився, цього вистачило Ґрану, щоб розшукати пастку. Віід спокійно перетнув нитку і рушив далі.

  'Хм, пастка. Завдяки чому він її уникнув? Или...'

  Гран перейшов нитку. Він нічого не сказав своїм колегам. Попередні бандити швидко дізнаються про неї.

  Хлоп!

  Льюїс недбало ступаючи, зачепив нитку. У той же момент, стіни по боках від бандита розкрилися, і загін побачив якісь трубки.

  - Квак! Квак! Квак!

  Люїс був шокований безліччю стріл! Єдине, що він міг робити, кричати.

  - Допоможіть, допоможіть!

  Поки Луїс кричав, всі стояли і дивилися. Тільки в кінці, коли він випустив останнє зітхання, що залишилися Двічі, сказали:

  - Дурень.

  - Дурень, що помер в такому місці.

  Маркус зняв з тіла компаньйона дорогоцінний нагрудний доспех. Після смерті, одним конкурентом на скарб стало менше. Маркус і Ґран зустрілися очима і посміхалися один одному.

  Чотири учасники групи Двічі зустрілися на початку гри. Група була сформована для розваги і вбивства простих гравців. Не було ні дружби, ні угод.

  Хлоп!

  Вибух! Вибух! Квак!

  Багато пасток довелося подолати загону, аж поки вони не дійшли до нового перешкод.

  Це місце в підземеллі не було захищене від небезпеки. Єдина дорога, у підземній впаді проходила під штормом блискавки. Розряди у повному безладі завалилися на стежку. Це було прекрасне і смертельне місце.

  Вікід не бачив ніякої закономірності в ударах. Він озирнувся назад:

  - Як, по-вашому, я тут можу пройти?

  Він витягнув маленький камінь.

  - Нам пощастило. У мене якраз є камінь, який притягує блискавки. З ним можна пройти. Держи.

  - Ага, - здивовано сказав Віід.

  Взявши камінь, він одразу ідентифікував його.

  Оскільки Вікід бачив опис роботи каменя, Гран і Маркус з гіркотою сміялись.

  'Ми пересічемо. А ось він уже здохне!'

  'Ссталася пройти трохи і там скарб.'

  Але жертва потрібна, щоб перетнути магічну пастку. І хоча камінь твердив про захист, при такій кількості розрядів, навіть відсоткам вистачило б померти.

  - Гей, Вііде, давай вже іди. Звичайно, ти помреш, але інші пройдуть цілі.

  Маски були повалені. Двічі зчинялися лихорадно.

  - Добре, я помру. Ви перетинуть дорогу. Ось тільки.... - Сказав Вікід.

  - Що?

  - Як ви повернетеся назад?

  - ....!

  Маркус і Ґран здивовано дивилися один на одного. Сподіваючись, що хтось відповість. Вони весь час думали лише про скарб. А їхнє запитання просто вислизнуло з їхньої уваги.

  - Ээе...

  - Чорт, не може бути.

  У них був тільки один камінь блискавиць! Отже, вони не зможуть повернутися і всі помруть.

  Гран дістав меч.

  - Ну, все. Мій терпець закінчився. Непольозні, брудні, виродки. Час померти!

  Гран кричав, бризза слиною. Його нерви здали і дах поїхав.

  - Брудні виродки.

  Після слів бандита Манауе кинувся назад. У нього все ще залишався туз в рукаві - Віід.

  Туз був готовий до бою. Побачення їхніх боїв вистачило йому, щоб все зрозуміти і виробити стратегію бою. Проте обличчя Віда все ще виражало страх. У цій ситуації, коли бандити стояли по боках від нього, він все ще не міг нічого зробити. Навіть витягнути меч.

  'Чому? Чому Вікід не працює. Він повинен розкатати їх як млинець з м'ясом...."

  Гран почав рух. Манауе та Віід були готові померти, але в бій втрутився ще один учасник. Це був Маркус!

  - Умри! Грант, ти знав, що рано чи пізно це станеться!

  Гран різко розвернувся на нову небезпеку.

  Маркус все продумав. Торговців він зможе вбити і пізніше, в будь-який час. Грана, як тільки треба було ліквідувати першу загрозу. Вони не довіряли одне одному і вдарили у спину найпростіше, що могло статися.

  Битва між Двічами почалася.

  Меч вогню!

  - Лезовия льоду!

  Вогонь і лід. Гран спеціалізувався на вогні, Маркус на льоді. Обидва вбивці віддавали перевагу навичкам нападу, захисним. Усі вміння підбиралися для швидкого або непомітного нападу.

  Бій був короток. Хитрим прийомом Гран відрізав меч ворога і поранив того в плече. Зброя впала на підлогу.

  - Гарна спроба Маркус, - сказав він.

  - Чорт забирай, я був близький! Ще мить і скарб дістався б мені...

  - Вже не дійдуться, - вдаривши мечем, Гран побив колишнього напарника в горло. - Ахаха! Тепер скарб мій!

  Мертвий Маркус впав під ноги ворога. Щит за його спиною видав прощальне, сумне дзинг.

  - Віід, Манауе. Ви двоє підете вперед. Один з вас триматиме камінь. Інший щит. Візьміть його з тіла Маркуса. Вимагати щита - це рівень 200 або вище. Той, хто помре з каменем. Той, хто виживе, візьме скарб і прикриває щитом назад. Вибирайте швидше хто, з чим піде. Я обіцяю залишити його живим.

  Гран закінчив обчислення в голові. Треба пожертвувати однією людиною і отримати скарб.

  Двіч вже радів, чекаючи нагороди.

  Вікід почав діяти. Глиняний меч, м'яко вийшов з піхви.

  Гран заткнувся, але ухмилка стала ще більшою. Він знаходив це кумедним, торгуші хотіли протистояти перед неминучими. Вони зневажали його!

  - Що. Плануєш боротися зі мною? Мені вистачить і Манауе. Звичайно, якщо мені доведеться піти з ним, мене може ранити, але скарб все одно буде мені. Отже, протидія марно. Давай, нападай. Даю тобі фору в три секунди.

  - Дякую.

  Три секунди форы. Ахаха. Вікіда не відмовляється від таких подарунків.

  - Твоє право Грен. Техніка секуючого клинка!

  Меч засвітився світлом, щось мигнуло в очах Грана.

  - Кажи марно?

  Віід легко вразив Грана мечем, оскільки Двіч навіть не здогадувався, що він має клинком.

  - Скульптор.... - Помираючи, сказав бандит.

  Лише один пропущений удар і смужка життів зменшилась до нуля.

  Манауе радісно зітхнув. Останнім часом він сильно хвилювався і зрештою все закінчилось.

  - Що тепер? Ми повертаємося? - запитав він.

  - Ми пройшли такий довгий шлях, щоб повернути назад? Ні, вам потрібно хоча б дізнатися про скарб. Хоча всі ці плітки про нього сумнівні.

  - Але як? Якщо зайдемо всередину назад вже не повернутися. Адже ці бандити спеціально вели нас, щоб ми померли за них!

  - Не обов'язково вмирати. Ці бандити були новачками в підземеллях, вони навіть по мапі плавали, поки шукали вхід. У кожному правилі є виняток. Навіть у проходженні цієї пастки.

  - Приклад?

  - Політ.

  Віід використовував закляття і з його спини почали з’являтися величезні білі крила. Секрет його впевненості в проході через гори полягав у цих крилах. Його таємна зброя.

  У вежі Міракена в Лавіас. За 10 золотих плату ви отримували закляття, яке дозволяє вам літати протягом місяця.

  Змахуючи крилами, він піднявся в повітря і кинувся вперед. Він з віртуозом втік від падаючих блискавиць і прилетів до кінця дороги. Там він побачив записку і музичний інструмент, арфу.

  - Дорожіть нею, - було написано на папері.

  Віід взяв арфу, і його наче вдарило струмом.

  Коли Вікід читав цей опис, його очі ставали дедалі більшими. В кінці, він не витримав і розсміявся.

  - Аха-ха-га-хо.

  Хелмен, Маркус, Льюїс і Грант. Всі ці схеми, інтриги, змови які призвели до смерті! І що в кінці? Просто арфа. Карта, яка веде не до великої зброї чи броні, а до засобу, який приваблює жінок. Приваблює жінок!

  Глава 4. Приниження Ван Хока.

  Лі Ген сидів за комп'ютером і вивчав ігровий аукціон. Як завжди він перевіряв лоти інших гравців, шукав вигідні пропозиції. Правда цього разу була ще одна причина відстежувати аукціон.

  'Неймовірно...'

  Популярність Королівської дороги збільшувалась сьогодні. За минулий тиждень, коли було 16 мільйонів пропозицій на торговому майданчику, з’явилося ще 5000 лотів.

  Статистика тривала кілька тижнів. І хоча більшість речей, проданих протягом доби, наступного дня не ставалося менше речень.

  Звичайно, ці слова не стосувалися просто безглуздих пропозицій з перевищеною ціною. Але Хена вони і не цікавилися, він шукав щось особливе.

  "На цьому тижні є кілька цікавих речей".

  Речі з такими характеристиками були бажаними для будь-якого гравця рідкою. Навіть жадоба Хена замовила нас про такі цінні речі.

  "Скільки?"

  Меч Мелака стартував з 1500 доларів. Проте час гальмування ще не закінчився, і ціна вже підскочила до 2500. Ажіотаж був викликаний низькими вимогами щодо зброї і обмеженням на клас. Можна було продати за гроші, які вони видавали.

  Брастети Кракова також були унікальним предметом. Стартова ціна в 3000 доларів, жадібними гравцями було доведена до 5 тисяч.

  'Благословення неба.'

  Лі Хен облизнув губи.

  Спершу він закупував кілька речей з чудовими характеристиками, які допоможуть йому полювати. Для цього він відклав приблизно 30 тисяч. $.

  Але якщо ви почали щось шукати, зупинитися не так просто. Шукаючи гарні речі, ви рано чи пізно натикаєтеся на більш і кращі предмети, ніж планували, і ціна для вас зникла.

  Хен вирішив шукати до кінця, поки аукціон не закінчиться.

  Паралельно він продавав свої речі, нагромаджені за час полювання в Лавіасі. В основному зброя з Рицарями смерті, яку мали добрі якості, не була продана торговцям у місті.

  Ще були речі, необхідні для виконання різних завдань, їх можна було продати задорого. Простий гравець продав би їх НІПам або поставив на аукціоні за зниженими цінами, Генн стежив за цим і, якщо можливо, передавав.

  Обмеження часу на аукціоні дорівнювали одному справдіму тижні або чотирьом тижням у грі.

  Зброя і броню з Рицаря смерті Ген поставив зі стартової ціни в 10 доларів. Аукціон приваблював багатьох гравців, які билися за лоти. Оскільки людей було багато, ціна на речі іноді значно зростала. Але в той час стартова ціна гарантувала, що майно за безцінь продані не будуть.

  Лі Хен видавав речі, які можна було продати за три або більше долара. Все інше він продавав НІПам так як не було сенсу заморочуватися. Тепер Хеном було зареєстровано понад 30 ліків, які він щодня перевіряв.

  'Ну будь ласка, ще трохи, піднімися в ціни.'

  Ген хвилювався, тому що це було вперше, коли він виклав хороші речі на сайт-аукці.

  "Наскільки високі ціни можуть підвищитися?"

  Він розумів, що нічого не може вплинути на ціну, але це зменшує тривогу.

  На аукціоні Лі Ген мав найвищий рейтинг - діамантовий. Протягом одного місяця 100 речей не знімалися, а товар виокремлював червоним кольором і показувався у спеціально виділених місцях.

  'Благодаря цьому товар точно не загублюється в купі інших речень.'

  Ціни на речі Рицарів смерті піднялися з 10 до 20 доларів, а деяка зброя навіть до 30$! До кінця тижня залишалося кілька днів і можливо ціни ще декілька разів стрибнуть.

  У стародавні часи на просторах Версальського континенту лежала Арпенська імперія. Після 300 років процвітання країна розвалилася на численні держави, а від імперії залишилися лише записи в стародавніх рукописах.

  Подальша історія писалася тільки кров’ю і смертю!

  У добу розбрату і бітів маленькі країни об'єдналися, щоб пережити цей важкий час. Так з’явилося Великобританія. У перші роки сім королів жили в атмосфері недовір’я та підозр. Але тепер завдяки одним законам і традиціям - це було одне сильне королівство.

  Географічно королівство розташоване на центральній східній частині континенту. Вільна торгівля, подорожі та розвинені технології привернули увагу багатьох гравців до того, що вони вирішили розпочати свою подорож у Сполучених Штатах Америки.

  Місто Томлін. Перлина на східному кордоні С.К. Британії.

  - Купую кролячі шкури!

  - Потрібно компаньйон для полювання в печерах Перчеріа.

  - Ием Клерика. Рівня 50 або більше. Увесь лут розподіляється лідером групи.

  Великий натовп бурила на головній площі. Вдягнутися в барвистий одяг і різне обмундирування солдати, яскраві та веселі менстрелі, ну й звичайно пузані, дружні торговці. Останні були особливо багато.

  - Хто хоче купити ароматичні спеції?

  - Дешеві речі, купуємо, економимо!

  Місток Томлін був місцем дислокації гравців низького рівня і торгівля була спрямована саме на них.

  Поїзд повільно наближався до східних воріт міста, привертаючи увагу гравців.

  - Ух. Що там?

  - Так, виглядає погано...

  Колеса хиталися і були готові відвалитися в будь-який момент, навісом фургон був вирішений до стану рваної ганчірки. Однак не стан вагона привернуло увагу людей, а пасажири всередині.

  Віід сидів на місці візника, вирізаючи щось з дерева, Манауе ж сидів поруч і в голові підрахував витрати.

  Навколо голови торговця було обмотано шматок тканини, що робить його схожим на небезпечного моджаха. Пов’язка мала захистити вуха торговця від постійних криків Вііда під час подорожі Баркху. Манауе так часто чув крик партнера, що перебував на грані нервового зриву.

  Віід був дуже задоволений, він мав досвід тиску на ворогів і в той же час підвищив мотивацію союзників. Через таку двонаправленість, майстерність підвищилася досить швидко. Під кінець шляху рівень володіння у Вііда досяг найвищого 3 рівня.

  Через такі часті крики Манауе дав собі зарок ніколи більше не погоджуватися на ці подорожі з Віадом, навіть у супроводі інших воїнів.

  - Дивись. А тут дійсно багато людей, - сказав Віід, розглядаючи натовпи гравців.

  Незважаючи на те, що місто лежало в самому східній точці королівства, людей тут було темно. Гравецьів з'єднаного Королівства, а не провідних гравців наприклад Розенхайма. Пересіч гори було досить нелегко, оскільки шлях до тривалого місяця таїл гігантських павуків, василісків, людоїдів і безліч інших монстрів з нетерпінням чекають на тих, хто потрапив у гору азартних гравців.

  Одного разу Віід чудом втік від водяного, коли він схопив його на березі озера своїми руками-корнями.

  Гори були раєм для монстрів. Іноді доводилось годинами битись без перепочинку, щоб вижити у такому суворому місці.

  У короткій миті він обробляв коштовні камені. Гравування давало у два, а іноді й втричі більше досвіду, ніж валення скульптур. Завдяки цьому всі ці коштовні камені вже були оброблені, а навички скульптури зросли до середніх чотирьох рівнів. Ще більш чудовим було те, що вміння ремесла зросло до середніх шести рівнів. Ремесло мало вплив майже на всі інші навички і було другим за пріоритетом, після скульптури.

  - Вікід, а ти виходить, в перший раз покинув кордон Розенхайма?

  - Так.

  - А я пошматував кілька країн. Зустрічався з друзями. Все ж королівство Розенхайм не найпопулярніше місце для початку гри, навіть у царстві Брента початківців гравців більше.

  - Зате є багато людей, що витягають з цієї ситуації прибуток.

  У грі діяло просте правило: хто перший, того і бонуси. Однак у випадку спеціальних підземель або територій існувало поняття власності. Коли гільдія бере під контроль таку область, вона отримує спеціальні бонуси: 20% збільшення досвіду, можливість обмежити відвідування території іншим гравцям, призначити податки на проведення різної діяльності - все це було причиною війни між гільдією.

  Прикладом такої діяльності серед британських гільдій є битва за фортецю Одейн.

  'У мене є безліч інших справ, крім як воювати, вмирати, витрачати час на всі ці справи в гільдії,' - думав Віід.

  Минувши ворота, Віід і Манауе вирушили в торговий магазин. У маленьких містах речі можна продати лише спеціальним мінам. В Томліні це був милий староторгівець.

  - Ми прибули продати кілька речей.

  Після того як Манауе сказав, що я посміхаюся з радістю.

  - Да? Багато людей приїжджає торгувати в цей час. Що у вас за товари?

  Одну за одною Манауе витягнув весь сир і пляшки оливкової олії з возівки.

  - Все це.

  - Ох! З королівства Розенхайм, чи не так? Приїхали з такою дали. Я заплачу 4 і 8 срібла за кожен товар відповідно.

  Манауе закрив очі від полегшення. Фургон був з головою забитий їжею і від запаху його вже мутіло. Кожного разу, коли підстригав гнойовик на горняті, запах масла з сиром ставав особливо сильним. Іноді реалізм був більшим мінусом, ніж плюс в грі.

  - Дякую. До іншого міста я вже нічого не довезу, 470 золотих буде достатньо.

  - Держите. З вами приємно мати справу.

  Манауе отримав 200 золотих прибутків і невелике підвищення слави. Зрештою, довга подорож підійшла до кінця і він радіючи відступив.

  Але навіть радість не могла зачепити почуття заздрості, коли до торговця підійшов Віід, відкрив свою сумку і почав викладати всі коштовні камені та особисті браслети й брошки.

  - Скільки ви дасте за них?

  У цей момент гравці, які чекають ззаду:

  - Це нефрит!

  - Стільки коштовностей. Он смарагд,... а там, якщо не помиляюся, сапфір!

  - Де ви знайшли стільки дорогоцінних каменів?

  - Такі гарні.

  Тож не дивно, що гравці так реагували. Більшість торговців у Томліні були низькорівними гравцями, які ніколи не бачили коштовного каміння в грі.

  Старик міняла знехтувано дивився на розкладені перед ним коштовності.

  - Шкода, але в Томліні заборонено проводити угоди на такі великі суми! Вам потрібно продати цей товар у великому місті.

  Манауе, який краще знався на торговельних справах, зробив припущення:

  - Мабуть в королівстві коштовності класифікуються як розкіш і заборонені для продажу у маленьких містах. Доведеться продати їх у великому місті, можливо навіть в ювелірній лавці за хорошу ціну.

  - Це так?

  Міняла кивнув. Тоді він знову зібрав усі коштовності в сумку. У всякому разі, не було жодної причини негайно позбуватися їх.

  У кожному місті ціни різнилися, тому варто було знайти кращу пропозицію.

  Навіть після того, як покрипляюча воза сховалася в західному напрямку, місто бурили і обговорювали двоє гравців.

  Ти не можеш собі уявити, скільки грошей вони тоді коштують?

  - Ті браслети ручної роботи, тримаю парі, коштують неймовірно дорого!

  - Звідки вони взялися?

  - Схід! Але там тільки гори Баркху...

  - Вони що перетнули гори?

  - Королівство Розенхайм! Коштовності звідти, але хто їх обробив ...

  Після кількох днів подорожі Віід і Манауе досягли столиці королівства Кеурона. Одна з країн, що вступають із Сполученим Королівством Британії.

  У широкій рівнині перед замком Регус бігали кролики, лисиці і початківці.

  - Так спокійно все виглядає.

  - Так, кивнув Віід напарнику.

  Після постійних зіткнень в горах Баркху, кролі та лисиці виглядали гарними і невинними.

  Збільшилося враження блакитного неба, білого повітряного хмарами, гарячого сонця, що зливає золоті колоски пшениці та червоної цегли замку Реґус.

  На відміну від могутності Серабурга, Реґус брав витончену красу. Влаштовуючись у замок, Віід відчував спонуку виконати вірш.

  Тринька!

  Мистецтво збільшувалося не тільки після створення різних речей, але й під час подорожі по нових і чудових місцях.

  Королівство Кеурон є найпопулярнішим місцем для мандрівників! Місто-курорт неймовірної краси, приваблював безліч гравців.

  Герої сиділи в возі і розслаблено споглядали пейзаж. Поки Манауе відпочивав, Віід аналізував замок.

  "Вповне можливо створити скульптуру, зменшену копію замку. Думаю, це буде цікаво іншим гравцям і моя популярність зросте. Правда, наскільки сильно підвищиться?"

  Віїд виміряв висоту стін, розмір бойниць і твердих валів. Зробив маленький грубий ескіз у себе в голові.

  Свого роду це був інстинкт скульптора - все, що він бачив, зберігалося в пам'яті у надії на подальше застосування.

  Зрештою вони рушили вперед і досягли головної брами замку.

  - Я пройду вперед, - сказав Манауе.

  Він зупинив фургон і попрямував до воріт. Він повинен проїхати тільки через головні ворота! Рішення прийнято, шляху назад немає.

  Озброєні охоронці зупинили торговця.

  - Проїзд тільки по дозволах або за плату.

  Манауе без розмов кинув пару золотих одному з них. Після операції в Томліні два золотих не були тією сумою, через яку варто було вбиватися.

  - Ласкаво просимо, торговець.

  Охоронці поклонилися, і один з них дав відмашку солдатам на стіні. Головні ворота завжди закриті, неквапливо і велично почали відкриватися перед героями. Це було захопливо!

  - Нічого собі!

  - Той хлопець просто кинув пару золотих, без роздумів!

  Ці викрики інших гравців, що відволіклися від полювання, просто потиснули йому плечі.

  - Гей Вііде, давай вперед!

  Візка рушила, Вііда вже хотів перейти межу міста, як його зупинили підскочилі охоронці. Ще десяток осіб, які вийшли з дверей у фортеці, приєдналися до чотирьох перед брамами.

  - Стояти! Ви не є жителем Сполученого Королівства Британії. Хто ви і що привело вас в замок Регус? - крикнув старший з них.

  Лише коли охоронці кинули погляд на гравця, то вже знали звідки він був. І хоча Віід був з Розенхайма, з яким у С.К. Хоча в Британії були добрі стосунки, вона все ще мала відвідувати чужу столицю при заздалегідь отриманому розв’язанні. Якщо розв’язання немає, то влада може мати серйозні проблеми.

  - Торгувати, я скульптор і хочу продати деякі товари ручної роботи, шановані охоронці!

  - Да? Тоді за законами нашої країни ви повинні оплатити збирання.

  - Збір для проходу?

  Віід відразу підтягнувся і змінив стратегію розмови.

  - Чудово, що така сторожа охороняє замок Реґус. Такі суворі заходи безпеки допоможуть захистити чесних громадян від усілякого лиходійства.

  - Хм, хм, да! Ви абсолютно праві, - відповів командир.

  Прості охоронці ззаду посміхалися.

  Вікід за час гри накопичив достатньо досвіду, щоб знати як правильно вести розмову з військовими. Він також товаришував з викладачем навчального центру і солдатами, для яких готував їжу.

  - Складна, напевно робота? Я вважаю, що велика честь захищати цей великий замок. Вам доводиться зупиняти всіх і вся заради безпеки Регуса?

  - Так, не легка робота. Отже, вам доведеться заплатити за торговий збір.

  - А який збір? На жаль, у мене на руках тільки 7 срібняків.

  - Цього достатньо. Зібрано 5 срібняків.

  Обличчя Вііда застигла на кілька секунд. Після чого, пориваючись у кишені, він витягнув срібло.

  - Ох! У мене, виявляється, залишилося тільки 4 монети...

  - ....

  Манауе та Віїд проїхали в Регус і вирішили розділитися.

  - Я зайду до мене, подивлюся, може можна щось вигідно прикупити. Або знайду, яке завдання. Через день я чекатиму тебе тут Вііде.

  Торговцям у грі було притаманно свої власні виняткові завдання. Звичайно, в основному вони були пов’язані з продажем, купівлею або доставкою різних товарів.

  - Добре... - Сказав Вікід і попрямував у свою чергу шукати ювелірний магазин. Коштовності все ще треба продати.

  Хоча всередині замку було велике, шумне місто. Знайти лавку було не важко. Це була двоповерхова будівля, яка кричала про свою коштовність і добробут.

  Гравці купували коштовні камені переважно для речей з сокетами. Якщо вставляти камінь у такий спосіб, характеристики персонажа підвищувалися.

  - Що вас цікавить, хочете прикупити пару каменів? - Віда продавець жінка. Вишукана красуня-ніП.

  - Я прийшов сюди, щоб запропонувати вам товар.

  Вііда швидко витягнув з сумки всі коштовності. На прилавку, радіючи очей, сяяли зелені смарагди, темно-сині сапфіри і білі перлинки.

  - Ох, чудові камені. Я ніколи раніше не бачила такої цікавої огранки.

  Реакція корінних дівчат відрізнялась від реакції Томліна. Вона відразу почала рахувати вагу, розмір і якість обробки. Після всіх цих вимірів, зробила пропозицію:

  - Я оцінила всі камені в 2900 золотих! Але оскільки ви відомий мандрівник і ваша професія пов'язана з ювелірною справою, я підніму для вас ціну до 3200.

  Ух! Купівля коштовностей обійшлася Віїду в 1700 золотих, які вже через місяць огорнулись у понад 3000. Коштовні камені з Розенхайму, після обробки і продажу принесли гарні дивіденди в королівстві Кеурон.

  "Так, виходить, місячний прибуток в 1500 золотих? Потрібно, правда відняти з суми час на транспортування і обробку каміння.'

  Хоча після місяця полювання можна було отримати той самий прибуток за рахунок речей, а також до того самого досвіду! А так виходило багато грошей і крапля досвіду. Якби він був торговцем, і в залежності від його навичок можна було б торгуватися, отримувати великий прибуток, а також досвід за угоди ... Вікід не був торговцем, тому замість того щоб мріяти він витягнув арфу.

  Триньк, Дзинк, Донг.

  Музика також може поліпшити враження людей. Барди цим в основному і займалися. Завдяки своїм пісням вони могли підвищити характеристики союзників, викликати доброзичливість у НІПів і навіть поліпшити прибутковість угоди. Високорівневі барди набули такої любові в людей, що могли жити й їсти на заїжджих дворах.

  - Вау! Хлопець грає на арфі.

  - Приємна музика.

  - Мені теж подобається, - чулися голоси сусідніх Віїда гравців.

  Віід володів тільки основами арфи, але і цього виявилося достатньо, щоб зіграти більш-менш пристойно. Під час подорожі він свідомо тренувався для розширення своєї майстерності.

  Рот Віда зігнувся в усмішку - мета була досягнута.

  Проте, слухаючи виступ Вііда, дівчина-торговець відкрила очі і сказала:

  - Хороша музика, але знаєте, не вистачає пісні.

  - Пісні?

  - Так. Не могли б ви заспівати що-небудь, якщо вам не важко.

  Вікід не хотів образити дівчину. Доведеться співати, співати РОК!

  У дитинстві він хотів стати рокером, бо йому здавалося, що це круто і легко досяжно. Треба лише кричати. Громко! Без ритму! Без сенсу!

  Хтось колись йому казав, що у нього немає слуху. Лише Вікід навіть не підтвердив цього факту. Тому, коли він зробив кілька акордів на арфі, подумки він вже був у країні року:

  - Яркоое! Сооолцеея піднімається! Повертається! Сооолцее! Даа! Знято! Деєнь наастаал!

  - Ааая бляю!

  - Чорт, я збожеволів.

  - Біжимо звідси! - кричали навколишні Віїда гравці.

  Віід, очевидно, використовував вмінняопль під час співу пісень. Так, якщо подумати про різницю між його співом і вмінням.

  Загалом спів Віда оглушував і наганяв страх на кожного гравця, який чув його крики. Кожен, хто намагався слухати співу, відчував такий удар по голові, що ноги підкаялися, тіло тремтіло і хотів померти лише не чути цього пекла.

  - Деєнь! Дуумаайтее! Идииитее! Смооотаріїе! А-а! Днієм!

  Віід ревел не переставав. Він не дбав про мелодію, тільки створював якомога більше шуму! У його уяві, чим голосніше пісня - тим краще від неї буде враження.

  Коли, нарешті, він закінчив співати, нікого в ювелірній лавці і навіть на вулиці не було! Дівчина-торговець дивилася на нього з кам'яним виразом на обличчі.

  - То скільки ви дасте за всі ці коштовності? - запитав Віід.

  Дівчина лише похитала головою. Віка не розуміющого на неї втупився.

  - Угода не буде.

  - ...

  - Убирайтесь. Або я викличу охоронців!

  - Не гнівайтеся. Я зіграю вам знову...

  Цього разу Віід не співав. Він тільки грав, багато грав і дещо зміг виправити ставлення продавці до себе.

  - Я куплю все за 3240 золотих.

  - Те, що треба спасибі вам.

  Вікід віддав каміння і відбув з заробленим золотом геть.

  Репутація Вііда знову зросла.

  'Непогана все ж вийшла угода.'

  Чим більше ви знаєте гру, тим легше вам знайти цікавіші та прибутковіші завдання. Ви також отримували знижки в торгівлі з НІПами. І навіть приємніші речі, ви ставали відомими.

  - Чули про короля? Цей воїн зробив неймовірне! Виразив сам двоголовий огра в горах Доджа.

  - А про Батуна? Ні? Він зробив кілька дорогоцінних послуг герцогові Семілу. За це його віддали в лицарі і дали високу посаду у збройних силах!

  Це була сила видатного становища. Іноді при виконанні особливих завдань ви могли потрапити в історію світу Королівської Дороги.

  Навіть торговці, які мали добрі контракти, могли стати відомими серед НІПів. І вони б розповідали про них іншим гравцям.

  - Зустрічали чоловіка на ім'я Бенсон? Якщо побачите його, будьте обережні. Він вбиває людей після того, як втирається їм у довіру! Тому тримайте очі в обидва.

  Деколи слава мала і зворотній бік. Якщо ваша слава дуже негативна, то НІПи попереджать усіх присутніх про небезпеку зустрічі з вами.

  Приклад такої знаменитості у випадку з Віїдом був історією зі статуєю Фреї.

  Віід неквапливо крокував містом, у нього залишилося ще одне невирішене справу. Серед коштовностей була одна річ, яку він не почав продавати.

  Темно-червоно намисто життя, добуте їм в Лавіасі. Його властивості були невідомі Віїду, оскільки ідентифікація через низький навик йому не вдалося зробити.

  Коли він вперше дістав його, намисто було білим. Але назва була, чомусь - Темно-червоне намисто життя. Під час зустрічі з Манауе колір залишався білим. Але коли вони перетнули гори Баркху, воно почало поступово темніти. І тепер по-справжньому набуло темно-червоного відтінку.

  Продавати, не знаючи чим володієш, якось не хотілося. Чи там мало щось особливе. Тому він хотів ідентифікувати його спочатку.

  'Якщо це буде мотлох, навіть продавати не буду, просто рознесу на шматочки,' - думав він, прямуючи до видного вдалеку будівлі з лавкою ідентифікації.

  Усередині будинку виявилося просто переповнене натовп гравців бажаючих знати, що за речі вони йшли.

  - Подивіться на цю обручку, яку я отримав.

  - Ага, такс, це кільце володіє....

  Ідентифікація подібна до лотереї. Ви не знаєте, що за предмет у вас на руках і чи він виявиться мотлохом, за який ви заплатили гроші. Але була і зворотна сторона, ви могли зірвати джек-пот.

  Вікід швидко оглянув перший поверх і попрямував вгору сходами. Перший поверх був призначений для перевірки простих речей, з невеликим рівнем вимогою. Ідентифікація, яку він міг зробити сам, могла мати таку ж ідентичність.

  На другому поверсі було також досить багато користувачів. Подивившись на них, він завагався. Він міг бути чимось дійсно унікальним, і йому не хотілося зайвої шумі навколо себе. Видимий на третій поверх, Вііда вирішив.

  Це був останній поверх будівлі. На ньому був хол з диванами для тих, хто чекав і мав кілька дверей. Всі процедури проходили за закритими дверима, що гарантувало конфіденційність розпізнавання. Не побачивши нікого, Віід відкрив перші пошкоджені двері.

  - Ласкаво просимо! - З радістю привітала Віда білокрудна дівчина чарівниця.

  'Вона - теж гравець.'

  Взагалі-то, коли у перші чотири тижні ви не можете покинути замок, вам доводиться виконати велику кількість дрібних завдань. Віід правда з цього правила був винятком, але крім нього було мало гравців весь цей час бити манекен.

   Тому багато гравців перебирають робочі місця від реєстратора в готелях до продавця у магазинах. Це було зроблено для того, щоб початківець гравець познайомився з світом гри і почав розвивати якісь виробничі навички.

  Але гравців класу чарівника було дуже важко зустріти в якості ідентифікатора. Визнання речей давало мало досвіду й грошей.

  'Ох! Цілий день роботи, натовпу людей і всього 3 золотих в кишені!' - думала чарівна Ліндел, дивлячись на нового відвідувача.

  Вона вже досягла 200 - го рівня і закінчила другий тур навчання. Тепер вона могла вивчити нові потужні заклинання, що налягають на область. Спеціалізацією чарівної жінки були блискавки, тому вона збиралася вивчити 'Шторм блискавки' - гарне заклинання, що створює хмару в небі з якого у землю били жахливі розряди, які носять величезний монстрам. Загалом, дуже корисне вміння. Однак ціна книжки дорівнювала 540 золотим!

  Навіть після закінчення другого туру у чаклунки не було таких грошей. На початкових рівнях їй довелося купувати безліч підсилювачів, реактивів і книжок, боб та навіть палиці.

  Можливо, на полі бою чарівник - це найгарніша професія в житті, але це один з найбідніших класів. Тому вона мусила сидіти і працювати ідентифікатором.

  "Клиент? - Вона думала, що треба цьому жебракові?

  'Пішов би, хоч руки помив що чи.'

  Ліндел не вірила своїм очам. Гравець був одягнений в якесь рвань. Дерявий плащ, потертая і в кількох місцях пробиває броня, яка через маленьку міцність виглядала просто вбого. Вона за всю гру не бачила більш сумних речей на гравцеві.

  До всього цього за плечима в гравця була якась сумка, з якої йшов сильний, відштовхуючи запах лікарських трав.

  Щоб погасити погані думки в голові, вона почала розмовляти з клієнтом. Все ж, яка їй різниця як клієнт виглядає, тільки б заплатив гроші.

  - Шкода, але це місце для просування ідентифікації речей. Спільну ідентифікацію можна знайти на другому й першому поверсі.

  Як і в реальному житті, люди ставили одні одних на перше місце за зовнішнім виглядом. Тільки НІПи могли відразу зрозуміти, хто перед ними поглянув на популярність гравця.

  Проігнорував її першу фразу, Війд витягни намисто з сумки і простягнув його чари.

  - Будь ласка, ідентифікуйте його.

  - Хм, у мене високі ціни. Якщо ви хочете зареєструватися, вам доведеться заплатити 50 срібняків.

  І хоча Віда була для нього ціннішою, він вже все вирішив.

  - Тримайте, тут 50 монет.

  - Ви готові заплатити. Ну що ж, не пошкодуйте потім про свій вибір, коли річ виявиться мотлохом.

  Ліндел попереджала клієнта. Під час її роботи вона побачила багато людей, які чекали на автентифікацію відмінних речей і зрештою отримали якусь дрібницю. Можна навіть не згадувати, що після цього вони дуже сварилися і деколи взагалі не платили за виконання роботи. Саме після таких випадків вона почала брати гроші вперед.

  Ліндел взяла намисто і направила потік сили через руки, для ідентифікації.

  Нічого не сталося! Застереження не ідентифікувалися! Це означало, що він належить до четвертого або навіть вищого рівня. Для таких речей була інша методика розпізнавання.

  - Ідентифікація!

  На мить спалахнула та намисто Ліндел. Інформація про річ з'явилася перед чарівницею:

  Очі Ліндел були відкриті від подиву.

  - Эт.. Це унікальний предмет, жоден з гравців ще не оприлюднений...

  - Заспокойтесь і поверніть його мені назад, - сказав дивний 'нічого' і кивнувши, покинув приміщення.

  Наступного дня Віід і Манауе покинули замок Регус, коли закінчили всі свої справи. Їх шлях лежав на захід в вільне місто Смурен.

  Коли фургон досяг пустельних місць без гравців, Віід попросив зупинитися.

  - Що відбувається? - запитав Манауе.

  - Просто сиди, зараз все побачиш.

  Віід стрибнув на землю, дістав з кишені намисто і використав закляття.

  - Визиваю Рыцаря смерті!

  Густий чорний дим поширився з намиста і коли він розсіявся, перед героями постав сам Ван Хок - бос із гробниці Берекена!

  - Аргхх!

  Це був саме той Рицар смерті, з яким довелося Віду битися за намисто Фреї. Щоправда, заміси цих унікальних речей на ньому були стандартним набором зброї.

  Не дивно. Всі хороші речі Віід зняв після першого бою.

  Тіло Рицаря смерті трясало через яскравого світла, але скоро він прийшов в себе. На відміну від простої безбожності, це був монстр 200го рівня, який міг битися навіть під променями палючого сонця.

  Покинувши короткий погляд на Манауе і не знайшовши небезпеки, Ван Хок зосередив увагу на Віяді.

  - Ти!

  Ненависть так і зійшла з рота монстра. Він явно не забув, хто його вбив.

  - Ти викликав мене! Поважаєш, я предам свого пана Берекена? Грр! Скульптор! Цього разу я тебе вб'ю!

  Ван Хок негайно кинувся в сторону Віяда і завдав нищівного удару.

  Віід не чинив опору! Він отримував один удар за іншим! Дочекавшись спустошення життів на 20%, він вихопив свій меч:

  - Техніка сідаючого ножа!

  Клинок Віяда пройшов крізь броню Рицарю смерті, ніби вона була зроблена з шкаралупи. І той, перекинувшись знов у дим, сховався в абсолютно білому намисто.

  Тепер, коли сили повернуться до переможеного монстра і намисто знову налиться червоним кольором.

  З того часу на шляху до Смурену, він викликав Ван Хока.

  - Техніка сідаючого ножа!

  - Сім небесних кроків!

  Не поспішаючи він використовував усі свої навики, щоб перемогти Рів'ярця смерті.

  Здавалося, Віід хотів встановити якийсь рекорд, убиваючи Рицаря знову, знову і знову! Ван - Хок лише раз кричав на ворога.

  Між битвами, Віід вирізав скульптури, збирав трави для зеленого ману і життів. Оскільки він боровся сам, Віід завжди старався мати при собі достатньо мікстур для відновлення сил.

  Але він ніколи не забував викликати Рицаря смерті і провести ще один бій. Навіть не маючи досвіду в бою, він міг тренуватись у уміннях!

  Після десятої смерті Ван Хок дав першу слабину:

  - Аргх, ти сильний.

  Після 50-ти смертей Ван Хок зітхнув і гумував, що він починає забувати як виглядав лорд Берекен.

  І знову Віід вбивав його відразу ж після відновлення. Після автентифікації намисто стало заряджатися швидше.

  Коли кількість смертей сягнула двохсот, Ван Хок почав визнавати можливість влади Віди. Нічого не відповівши, той убив Рицаря смерті ще раз двадцять і нарешті, досяг свого!

  - Майстер!

  Ван Хок повністю визнав силу Віїда. Він стояв і очікував подальших наказів.

  Але відповідь Віда була несподіваною:

  - Ні, я не можу довіряти тобі. Не можна довіряти хитрим народженням чорної магії. Ти щось задумав!

  - Ні, це не та...

  Недослухувавши, Віід ще раз убив монстра. Після чого довела кількість вбивств до трьохсот.

  - Я буду служити вам майстер. Тепер вам не потрібно мене вбивати ...'

  Навіть після того як Ви це почули, вбивства не припинилися. Кількість їх перевалила за 500. І тепер кожного разу, коли лицар з'являвся, він відчайдушно намагався переконати майстра у своїй чесності.

  Але все було марно. Віід просто тренував свої навички.

  Глава 5. Повернення святині і ...

  Продані на аукціоні речі з Рицарами смерті продали за суму від 10 до 150 доларів.

  - Я думав, вони виростуть більше. Можна було очікувати і велика ціна...

  Для зброї 200 рівня.

  У Королівській дорозі зброя зав’язувалася на роботі. Якщо ви вбиваєте монстрів, то можете придбати нову зброю або срібло для того, щоб купити його.

  Загалом, як і в інших іграх.

  Чим вищий рівень монстра, тим сильніша зброя падає і його ціна на ринку вища. Іноді з монстрів міг випасти унікальний магічний предмет, але це траплялося дуже рідко.

  Для аукціону Лі Ген відклав всі речі, на його погляд, гідні для продажу. Були там прості, не магічні речі, які на диво продалися за хорошу ціну від 30 до 50 доларів.

  У Королівській дорозі все було реалістичним. Це стосувалося запахів, переможених монстри розкладалися і вистоювали гнилий сморад. Іноді і живі монстри неприємно насуплювали, наприклад:

  Не жити!

  Зустрічалися особливо небезпечні види, яких слід було уникати. Правда і речі з таких монстрів випадали більш кращі.

  '2960 доларів за всі продані речі ...'

  Думка Гена привернуло блимання повідомлення пошти.

  Запрошення темних гравців!

  У повідомленні говорилося, що Лі Ген запросили на зустріч з товаром для торгівлі безпосередньо. На фоні скелета, який тримає в руках золоті монети, був написаний напис.

  'Це...'

  Союз темних гравців.

  Народна молва містила багато історій про них, здебільшого нерозбірливі та незрозумілі. Єдине на чому вони сходилися це на великій організації темних гравців.

  'Б'юся об заклад, ні, це помилка, яка не має до мене ніякого відношення ..."

  Лі Ген клацнув кнопкою мишки, і лист відіслався назад з підтвердженням зустрічі. Торгівля пройшла досить непогано.

  Вільне місто Смурен.

  Вільне місто - не просто слова, а характеристика відсутності мита, податків та інших побірів з продавцями. Завдяки цьому багато торговців знайшли тут свій дім. Торговці приваблювали ковалів, ті ж зібрали навколо себе гравців.

  Місто росло. У будь - якому іншому місці товар входили податки, але тільки не тут, тому золото лилося рікою.

  Це справді райське місто для торговців.

  Віід і Манауе прибули в місто точно за планом.

  - Тут варто торгувати.

  Манауе перший увірвався в кругообіг торгівлі. За місяць подорожей у візку не було багато товару, і місце де десять тисяч торговців пропонували дешеві товари - була махкою торгівлі.

  Манауе знав смак торгівлі.

  Вікід попрощався з ними і домовився зустрітися пізніше.

  'Ну, не так вже погано, у всякому разі, свобода в місті відчувається,' - Віід підтвердив думки кивком.

  Він досяг міста, залишилося знайти храм Фреї і повернути реліквію.

  Після призначеної зустрічі він зробить це.

  Віід вирушив до місця зустрічі, повз фонтану б'ючого в центрі площі.

  У вільний час місто було переповнене торговцями. Човни, кіоски, возки - зустрічалися на кожному кроці. Не дивно, що округу заповнив гомон:

  - Ремонт! Полагоджу, дешево, швидко, до максимальної міцності.

  - Продукти, корисні і смачні.

  - Дивовижний шовк, який дає опір електриці і +15 магії. Шью одяг на замовлення.

  - Броня, зброя, всі види, підходимо, дивимося, купуємо.

  Площа навколо фонтану була просто заповнена гравцями, які шукали найкращу пропозицію і додаючи нові ноти в гомон.

  - Скільки?

  - Я за замовлення одягу.

  - Хліб за 100, будь ласка.

  Життя било ключом, конкуренція змушувала робити більш прибуткові пропозиції для залучення клієнтів. Але дехто не брав участі в гонці за споживачем: рибалки, шахтарі та інші маленькі сімейні справи. Вони мали постійних клієнтів і тому тихо сиділи у своїх лавках схованих тут та там.

  "Забавно, б'ються за кожного покупця..." - думав Віід, спостерігаючи, як коваль переманює, біля налаштованого ювеліра, покупців.

  Віід не звик бачити таку конкурацію, через спеціфіки його професії він ніколи не відчував проблем в продажу скульптур. У Розенхаймі він був єдиним скульптором.

  Наприклад, роздумуючи про те, що він непомітно вийшов на іншу площу, де росли маленькі червоні дерева. Місце зустрічі з темними гравцями. Віід пішов до столика, довкола якого зібрався десять чоловік.

  - Я прийшов продати речі.

  Один з десяти відгукнувся на це. Він дізнався ім'я у Вііда і номер угоди, після чого перейшов до справи.

  Торгівля пройшла швидко. Багато речей і зброї з Рицарів смерті було продано. Тоді вони попрощалися і розлучилися.

   'Мій перший реальний прибуток в Королівській дорозі.'

  Після розриву стосунків рюкзак став набагато легшим.

  Віід з спокійною душею поїхав до храму Фреї. Знайти його було легко. Він лежав у центрі міста біля річки.

  Храм, збудований з блоків білого мармуру, символізував Фрею - богиню краси та добробуту. Арковий міст, який перекинувся через зелені води річки, був заповнений людьми, які хотіли купити щось на передхрамовій площі або просто робили паломництво.

  У натовпі часто зустрічались священики і паладини, які хотіли підвищити рівень навичок або отримати завдання від церкви.

  Віід повільно проштовхнувся через натовп і попрямував до головного входу в храм.

  Сбоку від входу, стояла коробка для пожертв. На той час тут, як правило, було потрібно 10 або більше срібних виробів.

  Віід зітхнув, відрахував 10 монет і пройшов всередину.

  - Так, буде з тобою благословення Фреї.

  Священик звертався до гравця, який стояв перед ним. Благословення діяло певний час, і воно мало в собі підвищення захисту, життів та інших характеристик персонажа. Крім того, під час відпочинку швидкість відновлення життів зросла на 5%.

  Це були головні джерела прибутку для церков і храмів.

  - Скоро мені доведеться відправитися в дорогу.

  - Так, прийде з тобою благословення...

  Вікід стояв у невеликій черзі, і чекав коли прийде його черга. Люди в основному просили благословень або проблем.

  Коли підійшла його черга, Віід витягнув чашу і звернувся до священика з запитанням:

  - Ось це треба було повернути.

  - Да?

  Очі священика сфокусувалися на чаші в руці, не вірячи, він перевів погляд на обличчя Віди і радісно закричав:

  - Святыня! Святиня богині повернулася назад! Чудо! Це просто неймовірно!

  На шум стікалося багато людей. Навколо Віїда стовпилися всі священики храму, вони радісно галелі і танцювали, під сумнівними поглядами гравців.

  Які у них були обличчя.

  Коли священики втомилися і шумно спали, вони почали випрошувати гравців назовні, готуючись провести церемонію.

  - До первосвященика його...

  Всередині зали палили вогні. Спокійна музика заповнила приміщення.

  Фрески та скульптури, які символізують богиню, урочисто стояли навколо.

  Він з чашею стояв перед будовою храму. Як лицар середньовіччя, він опустився на коліно і простягнув чашу:

  - Я тут, щоб повернути назад скарб Фреї.

  - Ах! Цей день прийшов! - Так, первосвященик сказав. Морщина була надзвичайно щасливою. Він простягнув руку і взяв чашу.

  Тринк!

  Він стояв на коліні і тремтів.

  "Сказово."

  - У нагороду за твій подвиг, тобі буде вручено зброю ордену - меч Агати, - продовжив старий первосвященик.

  - Неймовірно, той меч, - розступилися перешіптування навколо.

  Ті, хто володів цим мечем, отримали тисячі перемог. Первосвященик прийняв зброю у помічника і простягнув його Віїду.

  - Прийми свою нагороду.

  Вікід зворушився до сліз. Щастя переповнило його так сильно, що він не міг вимолувати слова.

  "Як же мені пощастило. Наткнутися на цей квіст в грі. Неймовірно пощастило!'

  Віід прийняв меч і вирішив не відкладати справу в сторону. Він завжди вважав, що краще зробити сьогодні, ніж залишити на завтра.

  Прості старі ножини приємно лежали в руці.

  - Визнання.

  Святий меч паладинів.

  'Але все ж, меч Рицаря смерті краще.'

  Високорівневі предмети обмежують використання цих предметів.

  Наприклад, коли гравець заробляє багато грошей, йому важко продати свій меч. Проте оскільки є багато гравців, які не мають характеристик для використання потужної зброї, Ґліняні мечі продавалися за велику ціну.

  Священик, який носив меч настоятелю, поставив подушку з речами перед Віндом.

   'Це ще не все!'

  У нього перехопило дихання.

  'Ось це характеристики... джекпот..."

  Старі рукавички, вже давно потрібно було заміни. Але тепер ця проблема вирішена.

  Разом з шоломом Ван Хока 200 рівня все зміниться. Захист буде неймовірною.

  'Все так добре завершилось'

  Віід встав з коліна і притиснув руку до грудей злегка вклонився.

  - Це було моє призначення, і я доклав всіх сил, щоб повернути чашу назад.

  Віід глибоко зітхнув і підняв очі. Люди плакали від щастя.

  - Благородний воїн, завдяки своїй мужності і силі, ти переміг злого прибічника Бека і повернув чашу назад, - продовжував говорити первосвященик.

  - ...?

  Замість того щоб завершити огорожу, первосвященик почав говорити про час бою з силами темряви. Священики і паладини уважно слухали настоятеля.

  - Чи чули ви про той час? - звернувся він до Віїда.

  Вікід поспішно знову опустився на коліно і сказав:

  - Так.

  - Може тоді ви знаєте? Ми втратили в храмі, ще один артефакт, корону Фарґо.

  - Да? - Розгублено сказав він.

  Коли Вікід дістав чашу Фреї, він провів невелике розслідування про історію чаші в Королівській дорозі. Протягом століть у храмі Фреї було три святині: чаша, меч Фарґо і корона — символ процвітання, сили й життя.

  - Але...

  Віід здивовано втупився настоятеля, наскільки він знав, не один з святих не носив корону, на всіх статуях Фарґо зображалися у білій капелюсі.

  Невіруючий натовп вдерся у часи хаосу до храму і вкрав життя корони. Вони не боялися кари божественної, за що і поплатилися. Нежити вбила і відібрала артефакт.

  Первосвященик пильно дивився на нього.

  Вікід кивнув і поклав руку до серця.

  - Ви маєте рацію, сили і шлях богів незбагненні.

  - Так, так і було! Нежити завжди було небезпечно для простих людей.

  - Я не дуже знайомий з історією та небезпекою континенту.

  Найкращий рецепт у житті — це визнати свою некомпетентність одразу, ніж водити співрозмовника за ніс! Це створює атмосферу відкритості і сприяє подальшим стосункам з людиною.

  - Версальський континент завжди був повний будь-який можливий неживий. Але завдяки богині Фреї, держави завжди мали підтримку в боротьбі з неживою і монстрами.

  - Ця підтримка виконується і зараз!

  Віід розповів свою історію про те, як богиня допомогла відбити вторгнення ящерів у місто. І як тепер він розцвів під захистом божественного боввана.

  - О, до нас дійшли чутки про цю історію! Невідомий скульптор, посланий богинею, захистив місто!

  Первосвященик на короткий час умкнув, підкресливши важливість останніх слів докажених силу Фреї і продовжив:

  На щастя, нам вдалося дізнатися, де була корона. Так от.

  Завдання виглядало з біса цікавим, так як було продовженням минулого, і нагорода повинна була бути ще більш високою, ніж зараз.

  Віід намагався розібратися в ситуації, читаючи розгорнуту інформацію про завдання. З читанням, обличчя його все більше виражало непорозуміння.

  Берекан зібрав величезну армію під час війни. Королівствам і церкві довелося протистояти цій армії всі існуючі сили. Нежити, примари, Рицарі смерті і вампіри обрушилися на людей. Вампіри були в основному з клану Джеліо, вампи-наемники.

  Вампіри зустрічалися на 270 рівнях і аж до 1002. Крім того, на місці поширення клана завжди було понад 400 особин, не враховуючи надзвичайної сили голови.

  Вікід не мав жодної думки, як він може виконати це завдання.

  'Неймовірної сили клан вампірів Джеліо охороняє корону життя. І йому потрібно її повернути? Абсурд...'

  Очі Віїда зупинилися на рівні складності завдання:

  "Складність B! Розраховано на групу з трьох-чотирьох високих гравців... Одному пройти неможливо.'

  До цього найскладніше завдання, яке він брав було складності С, а тут B.

  Незалежно від того, наскільки великою буде нагорода за завдання, вона не має значення, якщо ви її не можете отримати.

  Віід похитав головою.

  - Достопочений первосвященик. Мої скромні здібності не вистачить, щоб виконати це завдання.

  Вікід не міг знайти слів, щоб відмовитися і втратити зароблену нагороду, а також образити настоятеля.

  Замість того, первосвященик м’яко посміхався.

  - Ви занадто скромні. Вам потрібно більше вірити в себе.

  - Ні, складність занадто висока, я не впевнений чи виконаємо це завдання.

  - Ваша смиренність художника надмірно. Ви відомий герой, ми б не звернулися з проханням, якби не вірили, що ви можете повернути корону.

  Добрі очі настоятеля, покірно дивилися на сумнівного Віїда.

  Вікід був на роздоріжжі.

  - У нашому ордені ходить легенда. Легенда про героя, який поверне всі скарби Фреї назад. І одне з скарбів повернулося, тобою! Ти, той герой! - Він сказав первосвященику.

  Чи можна довіряти цим словам.

  Вікід більше не слухає настоятеля, а натискав кнопку.

  Тринк!

  Віід так до кінця не повірив, що він зробив це. Завдання B-класа висіло у вікні виконання завдань.

  - Повернувши чашу назад, я не можу відмовитися від цього завдання. Мені залишається тільки набрати сили і завершити неможливе. Як тільки я зрозумію як відправитися в лого противника, я поверну корону!

  Вікід думав, що знайшов кращий вихід. Він не втрачає добутих речей, а завдання відкладе на потім, поки не підросте в рівні. Хитро и просто.

  Ось лише наступні слова настоятелю, загнали його в кут:

  - Двадцять років тому, між церквою і замком лицарів тамплiєрів у Мавританії був закладений телепорт. За допомогою цієї програми ви зможете не витрачати багато часу на виконання завдання.

  Губи Віяда тремтіли.

  - Завтра через ці ворота з вами відреагує один із наших священиків. Він допоможе вам і, якщо брати й сестри пропали на вас, він звільнить їх від цієї проклятої долі. Але ваша роль, безсумнівно, буде головною!

  Глава 6. Простуда.

  Один день.

  Більшість часу було витрачено на підготовку.

  - У сумці броня, зброя і золото, також купа трави та здорова їжа в інший. Начебто все закупив.

  Вікід було зібрано.

  Манауе не був здивований, бо звик до усіх історій.

  - Для виконання завдання мені доведеться телепортуватися в далекі краї, - почав говорити Віід.

  - Здорово! Коли ми рухаємося?

  - Ну, я думав, що мені доведеться виконувати його одному і ...

  - Шкода. Я хотів усюди тебе супроводжувати Віід...

  - Завдання складності B.

  - ... Ее, тоді, гаразд, до зустрічі.

  Манауе вирішив, що поки Вікд виконає своє завдання, він займеться торгівлею і стане кваліфікованим та допоможе видобути здобич. Місце для цього було чудовим. На тому і розпрощалися.

  Того ж дня, після розмови Віід відправився до храму Фреї. Усередині його чекав первосвященик в оточенні паладників і священиків, все було підготовлено.

  - Проходь. Це хороший знак, що ти прийшов так рано.

  Віід замовк, але його губи трохи здригнулися.

  Тоді чому він йде поодинці? Йому здавалося, що він змарнував своє прохання первосвященика. Вікід погодився на завдання, сподіваючись відкласти його до найліпших часів. На початку розмови я вирішив відмовитися.

  Але після вчора слів первосвященика, він не зміг відповісти ні

  - Це дуже важливо. Ніхто не може передбачити долю людини. Наприклад, завтрашнє бій буде повністю залежати від тебе, - продовжував первосвященик.

  Віід кивнув.

  Залежить від нього!

  Чи це добре? Віід просто не уявляв, що за ситуацію складеться під час виконання завдання.

  Первосвященик перебив його сумні думки:

  - Вашими силами орден Фреї повернув частину втраченого потуги. І раз ти герой з легенди, ми хочемо попросити у тебе продовження.

  - Тобто?

  - Не починай звільнення захоплених паладинів і священиків до завтра. Нам потрібен цей час, щоб приготуватися до прийому звільнених людей.

  - ...

  У нього просто не було слів, яка насмішка.

  Виід волі не відчував, коли він був у Самуренському Вільному місті! Він потрапив у пастку завдання. Орден Фреї нав’язав йому пошуки корони і порятунок зниклих паладонів. Цікаво, як первосвященик це собі представляє...

  - Щоб звільнити паладників тобі потрібна допомога.

  Настоятель покликав хлопчика в білій сутані і капелюха з великими полями.

  - Це твій супутник під час майбутньої подорожі. До речі, в майбутньому кандидат на титул папи. Альберон, познайомся з нашим героєм.

  - Я радий зустрічі, пане Вііде.

  Альберон був не гравцем, а НІПом.

  Віід привітався і разом з друзями вирушив углиб храму Фреї. Вони прийшли на територію периметра, де викарбувано з в’язи рун. У центрі лежала арка воріт.

  Шлях до невідомого!

  Віід глянув.

  Вперше пройти через ворота телепорту і потрапити на невідомі території заповнені вампірами. Дослідження версальського континенту ще не було завершено.

  Зокрема на північному континенті було декілька гравців. Вони казали, що ці монстри надто сильні. Гравці помирали вже на вході від високорівневої монстри.

  Тому віду дуже подобалося бути обраним - одним з перших мандрівників на півночі.

  - Ви повинні врятувати їх, - на прощання навантажив первосвященик, майбутні герої.

  Силами ордену Фреї було зібрано велику кількість манів для запуску воріт. Синій світло, що б’є з воріт, пожер Віїда та Альберон на зустріч пригоди.

  Імперія, яка існувала 150 років тому, була зруйнована. Орден лицарів, церква та армія були розбиті нашестям монстрів. Мало хто вижив, біжучи в південному королівстві. Тепер на імперії панували монстри.

  І діяв тут тільки один закон.

  Закон джунглів: хто сильніший, той і правий.

  Віід з супутником з'явився десь в області Мора.

  Телепорт Фреї був розташований у глибокій темній печері.

  - У-уф, як холодно!

  Коли Віід залишив печеру, то зрозумів, що його пропустили.

  Насправді гра досить точно передавала різниця клімату. Мавританія лежала на півночі, і майже завжди була покрита снігом. Лише кілька місяців у році, сили сонця набирали достатньо сил для рівної боротьби з крижаним королівством.

  - Так холодно...

  Віада блювала тремтіння. Окрім низької температури, на просторах Мовітані бушував крижаний вітер закидаючий позаду коміра сніг.

  Читаючи повідомлення Віяда, я почала ще більше тремтіти. Варто швидко закінчити працю!

  Віід вибрався розвідати територію.

  Його очі відкрились на гірському схилі, який простягався на схід. Вдалині, за частково зруйнований мур, були оточені руїни старого міста. Ближче до центру, через стіни виглядали двох- і трьохповерхові будівлі знаті. У більшості будинків були проломлені дахи і завалилися снігом.

  Мабуть, всередині них нічого не було. Як би люди не поспішали, цінності забрали або сховали так, що їх не знайти. Та і небезпечно там було що або шукати, здалека здавалося, що все ось-ось розвалиться.

  "Руїни міста Мора".

  Вдалеку, за будинками знаті, виднілася висока стіна фортеці, обнесена по периметру вежами. Бойні в вежах були забиті дошками.

  І над цим спустошеним, пустельним ландшафтом кружляла велика зграя чорних ворон. Було в цьому щось містичне, лютий холод, і чорні ворони у навколишньому білому снігу. Як вони взагалі виживають в цьому лютому холоді, але тут .. Одна з них впала на стіну і, занурившись у туман, перетворилася в вампір.

  - Пройти в це лігво монстрів буде ох як не легко.

  Вікід, підрогуючи, повернувся в печеру.

  Після телепортації печера заповнилась теплим повітрям, але холодний вітер вже вривався всередину, щоб вигнати незапрошених гостей.

  - Місто наповнене монстрами.

  У давні часи це місто було під захистом герцога Морта. Це було квітуче місце, яке гордилось високоякісними тканинами та шкірою. Тепер же, на порожніх вулицях міста блукає тільки вітер, та смертоносні монстри!

  'І мені, поодинці, доведеться пройти через місто, після чого штурмувати фортецю, заповнену вампірами і все для того, щоб знайти корону Фарго. Жесть. Як це взагалі можна зробити.'

  Але не час відступати. Він Легендарний місячний Скульптор! Доведеться зробити неймовірно важку роботу, сподіваючись на хорошу нагороду.

  - Що тепер?

  Він подумав про це і повернувся до свого партнера. Він ввів у курс Альберон відносно ситуації, після чого сховався під дорожні одеяла, сподіваючись хоч трохи відігрітися. Потрібно було намітити план дій.

  Перш за все, нам треба дізнатися про наші можливості. - звернувся він до свого партнера. - Почнемо з самого початку. Я Віід. Ти виглядаєш не занадто дорослим Альберон.

  - Так.

  Через низький ріст супутника Віда виникла вкрай небезпечна ситуація.

  Насправді Альберон виглядав як маленький хлопчик, який не мав місця в майбутньому.

  'Дитина. ...'

  Потрібно було, заздалегідь, розставити все на свої місця в майбутній битві.

  - Це завдання буде дуже важким, тобі доведеться точно слідувати моїм командам. А я навіть не знаю твого рівня...

  - 320.

  - ....

  У хлопця був просто великий рівень для НІПа. Але це ще не все, бо священик може добувати рівень не в бою.

  Значно більше про бойові риси розповідала слава. Віід заробив понад дві тисячі окулярів слави.

  - Досить високий рівень, але чи не заробив ти його біготою по службових сходах. Який рівень твоєї слави?

  - Секунду, так це 15 0002.

  - ....

  Просто неймовірно. Альберон був грізно сильним, і первосвященик пролив його в Папи.

  - Але чому ти тут?

  - Ммм. Розслабитися, відпочити, - відповів Альберон, після чого, немов дитина, прострибував в кут і сів, очікуючи подальших дій Віди. У своїй білій одязі він, здавалося, ось-ось почне молитися.

  - Первосвященик попросив почати діяти завтра, тому спершу займемося підготовкою.

  Віід відкинув ковдру в сторону. Холод був несподіваною і серйозною проблемою, яку треба було вирішити.

  'Зимний одяг, напевно єдине, що я не захопив,' - сумно, думав він.

  Віід вперше зіткнувся з проблемою виживання в холодному кліматі гри, оскільки всі попередні подорожі не вимагали теплого одягу.

  Дрозжаними руками він відкрив сумку, викликав вікно з інформацією про предмети в ній і почав перебирати речі. Коли він вибирав речі у вікні, його руки автоматично брали якийсь предмет. Це було цілком природно для магічної сумки, яка вміщала більше предметів ніж дозволяли закони фізики.

  Сумка була забита золотом, зброєю і речами вибиті з монстрів. Там також лежали добуті за останній запис речі. Але тільки не теплий одяг.

  - Чорт!

  Віід вдарив кулаком так сильно, що один з нагрудників зламався. Однак більшість матеріальних речей були надзвичайно крихкими.

  - Ну що ж тепер, заповним очікування справою.

  Віід дістав кузнічний молот, куплений ним у вільному місті, і заніс над пошкодженим нагруднником. Його кузнічні навички дозволяли відновити міцність брони на 10%.

  - Ремонт!

  Він кілька разів вдарив молотком і відремонтував нагрудник, після чого ще раз долбанув по ньому кулаком. Альберон з цікавістю спостерігав, як Віід протягом десяти хвилин зосереджено ламляв і ремонтував 'бідний' нагруднник. За цей час у меню Віди вистрибнуло декілька повідомлень:

  Переламаний і розодраний Віїдом нагрудник полетів в кут печери. За ці десять хвилин Віі зміг трохи підвищити навички Ремонта і на цьому він не збирався зупинятися. Він встав трохи розмив ноги, потім витягнув шолом і кілька разів вдарив його об підлогу печери.

  Приблизно через вісім годин!

  За цей час Віід переламав купу речей і підняв навички Ремонта на 10%, при цьому втративши приблизно 100 золотих на остаточно зруйнованих речах.

  Нічого до наступного рівня ремонту. Добути 11% і тоді він зможе лагодити речі до їхньої максимальної міцності.

  - КХА-Кха!

  Під час роботи Віід кашляв без перерви. Також у нього боліло горло і з'явився насморк.

  - ....

  Віада не мала слів. Він весь продриг, ноги погано слухалися.

  - Чорт!

  Щоб бути найбільш нещасним, потрібно лише три речі: зголоднітися, замерзнути і захворіти!

  Ячмінний хліб, ніжний і м'який, за час перебування в печері закріпив до стану каменю. Тремтячими руками Віід намагався відломити шматочок, але нічого не виходило. Холод, все через чортового холоду!

  Віід зітхнув.

  Ситуація в грі складалась важкою. Щоб виплутатися з перестрілки, потрібно сили й витривалості. Добре вже те, що він тут не один.

  Хоча це не дуже потішило Віда.

  "Теоретично разом з Альберон."

  Віід кинув погляд на супутника, який у своїй білій сутані був схожий на персонажа з якоїсь релігійної картини.

  'А він чомусь не замерзає, у своїй тонкої сутані ...'

  Вікід був настільки незадоволений, що почав прокидатися і зриватись на супутника. Хворі з заздрістю дивляться на тих, хто здоровий і повний сил. Мантія Альберон, мабуть, мала захист від холоду.

  Пора втекти з цього проклятого холоду.

  Він вийшов з капсули і почав прибирати будинок.

  Він помив всі вікна, кожен кут мушлі і ванної, так, щоб світло сяяло.

  Навіть коли бабці не виберуться, вони залишаться чистими. - бурмотів Ген, протираючи шваброю підлогу.

  Бабуся лежала в лікарні з діагнозом артроз. Немолоді суглоби підвели її і лікарі виписали повний спокій.

  - Сучасна медицина вирішила проблему з суглобами. Якщо, звичайно, немає ускладнень.

  Лі Ген без запитань оплачував лікування в лікарні. Дорогі ліки мали допомогти подолати хворобу.

  Однак, ступінь запущеності хвороби вимагала більш точної діагностики. Під час його проведення тіло зазнало радіації. Внаслідок цього у бабці розвинувся рак.

  Сьогодні люди вже не хворіли на рак. Хірургія перемагала хворобу, а після цього їй залишалося лише кілька місяців стаціонарного відновлення.

  'Деньги просто випаровуються з моїх рук'

  Але дохід був лише за фестивальом, а також з продажу ігрових речей. Хоча продажі принесли більше грошей, ніж Хен сподівався на початку. Можна сказати "дякую" вдалого полювання в Королівській дорозі.

  До повернення сестри з занять, прибирання була повністю завершена.

  - Ох, дивись, весь будинок сяє чисто! Чи ж ти не сам його прибрав?

  - Ага. Ходімо Хайан, бабуся нас чекає сьогодні.

  Лі Хен з сестрою поїхав до лікарні.

  - Прошу, проходьте.

  - Бабусю, ми так сумуємо!

  Поки Хен сидів у капсулі, сестра займалася вступом до університету. У вихідні не було медсестер, тому Хен був зайнятий прибиранням дому і доглядом за бабусею. Під час сьогоднішнього прибирання її руки були поруч з бабусею, і вона вхопилася за них.

  - Мені дуже шкода, любий, що тобі доводиться цим займатися.

  - ....

  - Може тобі варто закінчити навчання і отримати атестат про середню освіту?

  - Вже пізно повертатися до школи, ба.

  - Мабуть ти правий. Немає сенсу повертатися до школи... Але для отримання атестату можна просто здати всі іспити.

  Бабуся пам’ятала, як Хен намагався вчитися.

  Коли Хен покинув школу, сестра плакала. Але нічого не можна було вдіяти. Коли Хен покинув школу, він прагнув заробити більше грошей і вважав, що не зможе нормально закінчити навчання, оскільки позикодавці жили й вимагали ще більших коштів. Уникати їх було просто неможливо.

  Лі Ген відповів.

  - Добре, я подивлюся що за іспити потрібно здати.

  Сестра залишилася в лікарні, а Хен пішов додому сам.

  Наступного дня, вона заявила що сьогодні свято і йому потрібно відпочити.

  Хен ж після вчорашньої розмови з бабусею був на взводі. Його думки крутилися навколо шансу продовжити освіту.

  'Сідня школа... Як отримати атестат?

  Коли Хен вчився в школі оцінки у нього були хороші.

  "Подивитися в магазині книгу з іспитами минулого року... Ні, краще відразу купити в свою власність," - вирішив він і покинув будинок.

  По дорозі до магазину, Хен йшов давно знайомою вулицею. На стіні будинку висіла табличка з мечем.

  - Хааат!

  - Тааах!

  Захоплюючі викрики роздавалися через стіни.

  Ноги Хена самі повели його до входу в двір.

  - Бездарно, навколо тільки бездяні, Х'юн Су не переставав бурчати через відсутність гідного спадкоємця.

  'Пропали... Пропали учні, тільки і можуть, що тримати меч.'

  Х'юн Су задумливо дивився на клинок в стіні, коли за його спиною грюкала двері. Це був Чанг Хун, один з старших учнів у школі понад десять років.

  - Учителю!

  - Що сталося. У тебе повинна бути серйозна причина, вдертися сюди без стуку.

  - Він повернувся!

  - Той хлопець...

  Новина була такою несподіваною, що Х'юн Су не міг її зрозуміти. Думки стрибали з одного на інше.

  'Сильний хлопець! Ось були б мої учні, такими як він!'

  Лі Хен повернувся.

  З весни він не відвідував бойову школу. За цей час Х'юн Су так і не зустрів нікого такого обдарованого як Хен.

  - Виходить він повернувся?

  - Так.

  - Тоді підемо швидше!

  У супроводі учня вчитель залишив зал. Думки Х'юн Су вертілися навколо можливості отримати гідного спадкоємця його справи!

  - Але є проблема вчитель.

  - Яка?

  - Ген, в додзі, викликав на поєдинок учня.

  - Тому ти ввірвався до мене без стуку? Тобі треба було подивитися, наскільки він готовий, а потім вже вирішувати про допуск.

  - Так я вирішив точно також, поєдинок відбувся і Хен переміг.

  - Ох!

  Протягом тієї години, в додзі, тренувалося тільки дванадцять досвідчених учнів. Кожен з них протягом понад трьох років був вправним власником клинок. Це були серйозні противники, які мали пройти тільки початкове навчання Хена.

  Навколо татами зібралися всі люди, які були в приміщенні школи, набрали їх під сотню і вони активно обговорювали цю подію.

  - Я не можу повірити, така поразка...

  - Ага. Бой не зайняв і двох хвилин.

  - Шкода, але до біса цікаво, як він це зробив? - запитав, не звертаючись ні до кого, що підійшов з учителем Чанг Гун.

  Х'юн Су закрив очі на безлад, останнє питання його займав не менше ніж Чанг Хуна

  - Що, тут відбувається? - звернувся Х'юн до одного з провідних інструкторів.

  - Прийнято хлопець переміг одного з учнів, після чого кинув виклик іншим і Акью викликався.

  - І що сталося? Акуї вже понад шість років тренується. Чи не було б надто легковажним дозволити йому битися з новачком?

  - Я намагався застерегти, але самі розумієте, на його очах перемогли одного з друзів. Честь вимагала помсти...

  - Сильно він покалічив хлопця?

  - Ні. Хен переміг і вдруге.

  - О! - Х'юн Сук недовірливо дивився на інструктора.

  'Цего просто не може бути, так як Акью був на голову досвідченіше і сильніше хлопця ... Як це могло статися?"

  - Але проблема в тому, що після перемоги над Акью інші учні кинули виклик Хену.

  - Інші?

  - Так, зараз він б'ється з шостим.

  - Шостим, хочеш сказати він поспіль переміг п'ять суперників?

  - Так, кожен сильніший за попередній.

  - Давай, давай! - Роздалися викрики учнів, які підтримували свого.

  У додзі люди з цікавістю спостерігали за головними поєдинками.

  - Дивовижна витривалість.

  - Він б'ється вже з дев'ятим!

  - Як він витримає... Хоч би скільки сил він мав на початку, його вести дев’ятий бій у раз важче.

  - Так і до цього, як він зміг перемогти вісім разів підряд?

  - Він знайшов компроміс між силою і технікою. Звел до мінімуму всі зайві рухи. Дивіться, як працює нижня і верхня частина тіла! Вони незалежні, точні і швидкі.

  - Але що змушує його битися?

  Х’юн Су і Чанг Гун уважно стежили за розмовою інструкторів.

  - Я знаю чому він б'ється, - сказав Хьюн Су.

  - І чому ж, вчитель?

  Коли ти відчуваєш біль і думки, потрібно відпустити ситуацію.

  - Тобто, він б'ється щоб зняти стрес?

  Коли ти береш меч, всі твої думки зосереджені на обстризі клинка. Чи не так?

  - Ну взагалі так, але...

  - Все так і є. Взяв у руки клинок, ти дисциплінуєш себе, повністю контролюєш в собі інстинкт хижака. Якщо ти цього не зробиш, якщо хижак тобі виграєш, то обов’язково програєш.

  Кварк!

  Хен вразив противника, і той впав на коліна. Але Хен встав у стійку, очікуючи наступного опонента.

  - Зупиніть поєдинок! - Я сказав Х'юн Су.

  Лі Ген, протеривши рукав лоб, зупинився і опустив дерев'яний меч вниз.

  - Що далі?

  Пульсація серця, громом віддавалася в голові Хена. Каплі піта стікали дерев’яними мечами, тихо падали на татами.

  Не варто було і говорити, що Хен був сильно вимотаний. Але його погляд був настільки сильним, що лісові пожежі могли гасити.

  Нелюдські очі!

  Самотній вовк, який вся позі виразив готовність до подальшого бою, стояв у центрі приміщення. Стояв і чекав, дивлячись на довколишніх людей.

  - Я викличу його на поєдинок.

  - Мене, вчителье, допустите мене!

  Учні з жаром доказали вчителю, що готові запристроювати хлопця. Але Хьюн Су лише похитав головою.

  - Хлопці, ви... Нет.

  - Майстер!

  - Скільки людей йому ще потрібно перемогти, щоб почали поширюватися чутки? Немає честі перемагати учнів слабше за себе, я особисто буду з ним! - Сказав Чанг Хун.

  Чанг Гун - кращих фехтовальників Кореї. Він двічі, підряд брав срібну медаль на світовому чемпіонаті з фехтування.

  Правда, він тільки навчав людей ніколи не тримати меча в руці.

  'Батися з самим майстром. - Хен не очікував такого повороту подій. Він з тривогою дивився на своїх учнів, що оточували його. Він не міг відмовитися від цього бою, правила додзе говорив про це однозначно.

  Ситуація виглядала несправедливою.

  Чанг Гун зняв клинок зі стіни і теж приготувався до бою.

  Побачивши це Х'юн Су вигукнув:

  - Стій!

  - Вчитель, ви ж бачили, цей хлопець зраджений честь школи...

  - Я бачив. Але цей хлопець навчався клинком саме в нашій школі, тому честь не заплямована.

  - Хмм...

  - Та й велика відвага перемогти втомленого суперника?

  Х’юн Су уважно дивився на свого найліпшого учня. Для Чанг Хуна фехтування - сенс життя. Якщо Ген скаже, що він втомився, Чанг Гун готовий відступити.

  Але Хен не був готовий відступити, він широко посміхнувся і сказав:

  - Я не так втомився як здається старий, хоча мені і не здається наступний поєдинок справедливих, я його проведу.

  У залі розпочалося нарікання.

  - Учителю!

  - Як ти смієш...

  Хьюн Су не засмутився на прізвисько старий, оскільки це була чиста правда. Протягом років він здобув багато успіху, наприклад чотири рази перемагав фехтування. І тепер він хотів лише одного, знайти гідного собі спадкоємця.

  Лі Хен спокійно стояв у центрі розігрітого натовпу.

  "Вибачте, щоб це було так поєдино..."

  "Можливо така можливість представляється один раз у житті!"

  Лі Хен стояв справа, а зліва — Чанг Гун. Цей момент Х'юн Су подобався не менше, ніж сам поєдинок. Хоча декого він дратує (нервує).

  'Не важливо хто з них зараз правий, правда вирішиться в бою.'

  Історія поєдинок у Кореї довела до досконалості переможця.

  Лі Хен переміг дев'ять суперників підряд, нехай і учнів. Це вже показує його обдарованість, яка містить у ньому потенціал. Але наступний бій буде непростим, оскільки розрив у майстерні, між учнем і майстром — величезний. Хьюн Су знав це напевно.

  Як би не завершився бій, Хена вже заслуговує поваги. Сьогодні він виявляє надзвичайну витривалість, силу і майстерність.

  Два воїни стояли один навпроти одного.

  Чанг Хун похитав головою і зручніше перехопив меч. Цей хлопчина ще не доріс, і він повинен взяти для себе урок. У особі противника він бачив лише рішучість перемішати з розпачем і страхом.

  'Я не стану піддаватися, викладуся на максимум. Провчаю, цього зазнаного хлопця...."

  Чанг Гун був спокійний як крижана гордощі.

  У тілі ж Лі Гена бушувала спека пустелі. М'язи постійно скорочувалися, наче кажучи: "ще трохи і ми вибухаємо". Від ударів, дерев’яного меча все тіло було вкрите синцями. Хоч дев’ятеро колишніх суперників не були надто сильними, то вони таки мали свої сили.

  А тепер мали іти не просто з учнем, а зі найкращим мечем школи.

  "Паренек приголомшений, боїться майбутнього бою", - думав Чанг Гун.

  Тим не менш, він помилявся...

  Було зворушливо бачити його обличчя, коли Лі Гена сказав: - Давай кинемо ці дерев'яні палиці? Хоча я й досі тримав лише дерев’яний меч, проте пропоную поєдинок на справжніх клинках.

  Глава 7. Невігластво новачків.

  - Це смішно! - Він вигукнув Чанг Хун.

  Х'юн Су смішного в цьому нічого не бачив, жартом тут і не пахло.

  - Він не новачок, Чанг. Ген довів, що вміє володіти клинкою.

  - Гаразд, вчитель! Я проведу поєдинок так чи інакше, ця витівка нічого не змінить!

  Лі Хен заціпенів.

  Він не вірив, що Х'юн Су серйозно сприйме його абсурдну пропозицію. Жоден вчитель не погодиться провести бійню у своєму домі і замалювати своє ім’я.

  Але поглянувши на Х'юн Су, Хен прочитав свою долю.

  Страта.

  Хоч би як володів мечем, він був найліпшим мілководцем школи. Відступати було нікуди, тому просто стояти і чекати чуда.

  - Добре. Я не проти. У моїй кімнаті два клинки, принеси їх - звернувся Х'юн Су до Чанг Гуну. - Цього ти хотів?

  - Вчитель....

  Найгірше сталося.

  Чанг Гун швидким кроком відправився за клинками. Не минуло й хвилини, як він повернувся.

  - Тримай.

  Лі Ген взяв відданий йому клинок. Думки в нього у голові зовсім заплуталися.

  'Чому я тут?'

  Він пам'ятав, що ходив в лікарню до бабусі, а потім чомусь пішов у книжковий магазин. По дорозі звернув до школи бойових мистецтв.

  Він не збирався боротися ... Думав тільки про одне, про продовження освіти.

  Іноді, коли вас поглинає якась проблема. Так було і з Геном, він робив все на автоматі.

  Лі Ген не заперечував, він поводився грубо. Покарання, за пиху, було справедливим, його викликали на поєдинок.

  Перший противник виявився слабоватним.

  Він скористався знаннями з гри і зрозумів, що має сильніший характер. Для нього стало відкриттям, що вміння з гри посперечатися зі тренуваннями у реальному житті.

  Фізично він був розвіє добре, залишалося тільки контролювати дихання і рівновагу. І це виявилося не так вже й складно.

  Можна сказати на першому противникі... Хен обкочував те, на що він здатний.

  І коли Хен увійшов в ритм, перший противник був переможений.

  Проаналізувавши бій, Ген намагався зрозуміти, які вміння можна застосувати в реальному житті і що він зрозумів. Вивела своєрідну техніку захисного фехтування.

  Хоча, до кінця не розібрався. Щось він упускав, відчував це, шукав, але не знаходив. Можливо, розуміння прийде з великим досвідом. Поки Лі Хен не аналізував швидкість меча, рух руки намагався вловити моменти, коли можна вдарити противника.

  'Все як у Королівській дорозі. А там я вів бійки десятки тисяч разів.

  Гра в віртуальну реальність.

  Гра переповнена людьми, які вміють користуватися зброєю. Успіх у якій залежить від ваших бойових навичок. Знайте гравці принципи реального фехтування, вони могли б, як Лі Ген, проаналізувати техніку і почати застосовувати її в реальному житті.

  Роздумуючи над цим, він також досяг успіху другого противника.

  Але ж він усе ще прагнув бою.

  'Чому я не хочу перемагати? Чому я намагаюся програти?

  Він був злий.

  Його палаючі очі, наче голодний вовк, провокували людей.

  Жорсткий нелюдський погляд затягував учнів у кут, аж поки їм нічого залишалось тільки як схопитися за клинок.

  "Класс".

  Звісивши меч у руці, Хен похитав головою.

  Навіть після всіх цих поєдинків він не міг залишитися безстрашним. Здавалося, кожна частинка вібрувала і кликала до клинку.

  Якщо до цих пір, з дерев'яним клинку, ці відчуття були не занадто сильними, то тепер вони посилилися п"ять разів. Все його тіло напружилося.

  Лі Хен глибоко зітхнув.

  За короткий час, через серця та кровоносні судини, які відсвіжують кисень, поширились по організму. Напруження спали, а тіло здавалося запіло.

  "Благодаря клинку, я відчуваю що живу?"

  Але він і далі не знав, чому тут перебуває. Навіщо проводить небезпечнішу поєдинку з реальною зброєю.

  'Здатися ...'

  Не выходи. І хоча він не має репутації, яку міг би втратити, коли б відмовився од бою, йому вже було пізно бігти. Чанг Гун спостерігав за всіма митниками Хена, не міг сказати:

  - Страшно? Чи ти маєш мужність? Немає честі бити слабих, а побачивши сильного, бігти підбігаючи хвоста...

  Лі Ген смолчав.

  Він просто зробив крок вперед і підняв меч.

  Минулі перемоги додали впевненості у своїх силах. Залишалося тільки перевірити - чи були ця впевненість обґрунтована.

  Перший удар!

  Полу пронеслося неймовірно чисте звучання металу. Хену довелося відступити на крок, щоб втримати рівновагу.

  - Визнай свою поразку. Перший удар ледь не звалив тебе, що ж буде після другого? - Знущався Чанг Хун.

  Лі Хен відповів не словом, а справою. Він повернув клинок фронтом, приблизно на 60%, приймаючи наступний удар.

  Дзинг!

  Кліньки зіткнулись і колиска розкололася з кінчиків пальців по всьому тілу. Як і в перший раз, Лі Хен почув прекрасний чистий звук метала, такий приємний, що на душі стало легко.

  'Прекрасна зброя'.

  Хен відчував клинок продовженням своєї руки. Ви можете не знати наскільки меч гострий, але за його вагою і балансу, легко визначити чи хороший він.

  Опускаючи меч, Лі Хен прискорився. Хоч і залишалися моменти, коли Хен був відкритий, Чанг з деякою опасковою поглядав на ці удари завдяки високій швидкості Ген легко ширяв усі атаки.

  На середині помаху противника, Хен відніс удар... і меч противника зіскочив! Хен блискавично відповів, наче дикий звір намагається вижити.

  Клінки, знову, зіткнулися!

  'Я не хочу вмирати.'

  Лі Ген скинув маску. Вся награнність зникла. Дикий звір, що б'ється за виживання стояв навпроти Чанг Хуна.

  По вухах бив звук розсікаючого повітря.

  Клинки постійно зносили випробування, шукаючи найменшої голки у захисті ворога. Атаки були такі швидкі й жорстокі, що учні заволодівали довкола.

  - Учителю! Може, варто зупинити бою?

  Х'юн Су теж почав турбуватися. Чанг Хуну ставало дедалі важче відбивати ворожі напади. Сила і швидкість атаки настільки досягли межі, що будь-який пропущений удар міг призвести до сумних наслідків.

  Так і Лі Хен почав втомлюватися. Пот стікав по лобі, тримаючи клинок від утомливості м’язів. Але незважаючи на цю швидкість, яку демонстрував Хен, була просто неймовірною...

  Тіло Лі повністю покрилося мурашками, він відчайдушно боровся за можливість вижити і побачити наступний схід сонця.

  "Чи я думав про це раніше? Не знаю... Здається ні. Але звідки ця тривога?

  Коли Ген виходила на поєдинок проти Чанг Хуна, він боявся. Був навіть момент коли він майже вирішив втекти і таким чином уникнути битви.

  Але тепер він отримував задоволення від битви. Дзвін клинків був кращим за будь-яку музику.

  Щоб протистояти ворогу, Хену довелося зібрати всі сили разом і стати енергійнішим, швидше. Єдине, що залишалося йому непідвладним - думки, які безладно гавалися в його голові. Але він був під повною владою Гена, хоча це не так легко давалося. Але Хен зумів, і отримав зброю більш потужною, ніж будь-який з мечів існуючих на світі.

  Він почав відчувати себе чимось більшим, ніж просто людиною.

  - Що це?

  - Щось непомітне, але важливе змінилося?

  - Але що ж саме?

  Хен зробив крок вперед, унось корпус і вислизаючи від випаду.

  Ворожий клинок просвистів буквально в міліметрі.

  Він не думав про рухи, все робилося інстинктивно.

  'Чому ж мені весело, коли життя висить на волосинці?'

  На його обличчі з’явилася широка усмішка. Відкинувши всі сумніви, він зосередився на самоті. Противник був дуже сильним, і йому це подобалося. Це був чудовий бій.

  "Я все ще втрачаю в вирі думок і почуттів, а мені треба повністю зосередитися на схопленці ..."

  Як би не почав поєдинок Хен, удари його почали втрачати силу і точність. Змахи ставали дедалі слабшими. Занадто багато поєдинок довелося йому провести.

  Спалах страшного болю охопила все тіло, ноги підторгнулися і Хен знепритомнів.

  - Пий, це допоможе відновитися.

  Х'юн Су простягнув склянку з рідиною, яка пахне травами.

  - Добре, - простягнув Хен. - Холодна.

  - Так. Горні трави з женьшенем.

  - Напевно, жахливо дорого...

  Гроші нічого не коштують, коли справа стосується здоров'я. Чи не так?

  - Так, кивнув Лі. - Ви маєте рацію.

  Хен жодного разу в житті не пив щось ліпше за це. Певно, що вода є найвищою! Прекрасний напій, що не спить.

  - Дякую, - подякував він, повертаючи чашку. - Я так втомився...

  Хену почулося, ніби це перший раз коли він напився за п'ять років.

  Х'юн Су чудово розумів це, але не міг задовольнити свою цікавість.

  - Я розумію, - почав він. - Але є кілька питань, на які я хотів би дізнатися відповідь. Ти тримав справжній меч вперше в житті, чи не так?

  - Так, - не став заперечувати Хен.

  - Мої учні дуже засмучені. Вони тренувалися роками і ось незнайома самоучка зміг перемогти підряд дев'ять разів. Крім того, варто протистояти ліпшому мечу школи. Чи була минула відповідь щирою? - З легким прищуром запитав Су.

  - Не зовсім. Я освыв меч....

  І Хен розповів свою історію про Королівську Дорога, він розповідав про тренування з полохом, багатомісячне полювання на монстрів і ще більше. Мало хто повірив би йому.

  Хен ніколи і нікому не розповідав про своє життя, але чомусь вчитель хотів довіритися.

  Хен нічого не приховував, слова, що так довго були замкнені глибоко всередині, линули нескінченним потоком. Він розповідав про все, що стояло на шляху вдосконалення в мистецтві володіння мечем.

  - Б'юся об заклад, це було нелегко! - Захитався Х'юн Су. - Так розвинути фехтування за допомогою боротьби з монстрами в грі ...

  - Так, погодився Хен і злегка посміхнувся. - Але це було не так складно, адже дещо я вже умів.

  - Ти кажеш, що бився з справжніми монстрами? Як у житті, рухався, використовував зброю, добував речі і гроші .... набирався досвід, - наставник повністю захопив світ віртуальної реальності. - А дракони там є?

  - Дракони, так? Має бути, - відповів Хен, позіхаючи. - Я так втомився, піду відпочину. Можливо, пізніше я загляну.

  - До побачення Хен, - попрощався майстер.

  Похитуючись від слабкості, Хен сховався за дверима.

  Чанг Гун, був здивований:

  - Учителю, чому ви не зупинили його? Адже ви так часто казали, що в майбутньому хлопець може стати вашим приймачем.

  - Не зараз... - відмахнувся вчитель. - Але хлопець да чудовий.

  - Чому не зараз? - Не розумів Чанг.

  - Попереду ще багато часу. Кожна страва повинна бути приготовлена і готова в точно визначений час. А поки, Королівська дорога.

  Коли Х’юн Су був дитиною, фентезі та фантастика займали весь його час. Читаючи книжки, він потрапляв у дивовижний світ! Тепер же Х'юн Су міг потрапити туди по-справжньому. Фехтувати, вести лицарське життя, як він завжди мріяв у дитинстві.

  - Там є монстри... І дракони! Він казав, що там є навіть дракони?

  - Так, говорив. Але люди можуть і помилятися.

  - Мир з драконами та героями, які б'ються із орками. Імператор? Тут навіть можна стати імператором... Гм! - Радість переповнювала серце Х'юн Су.

  Його дитячі мрії були в одному крокі. Те, про що він тільки мріяв, було тут поруч. Можливість здобути славу і багатство через меч.

  - Простим людям доступно бій з небезпечними монстрами.

  - Так, вчитель, - кивнув Чанг, вже розуміючи, до чого клонує наставник.

  - Щоб потрапити туди, потрібна капсула?

  - Так.

  - Закажи!

  - Так!

  Заказ, доставка і встановлення капсули зазвичай займали два-три дні, але наполегливість Чанг Гуна, слава вчителя та гроші дозволили організувати всю процедуру за добу.

  Технік, який встановлював установку, прощаючись простягнув Су п'ять імпантійних талонов.

  - Твоїх рук справа? - запитав вчитель, пильно дивлячись на Чанга.

  - Якщо вчитель здійснює подорож, обов'язок учнів супроводжувати його, чи не так?

  - Так ти і інші інструктори... Готові поїхати зі мною до Королівської дороги?

  - Так.

  Він почув спокійну чоловічу відповідь.

  - Ви не боїтеся ризикнути?

  - Разом з тобою вчитель? - Здивував Чанг. - Звичайно ж ні. З тобою ми готові поїхати хоч в іншу країну.

  Почувши відповідь Х'юн Су посміхнувся.

  - Чудово, але це гра і мені доведеться вибрати ім'я.

  - Учителю, ви вирішили самі дати нам імена! - Він вигукнув Чанг.

  - Всі ми живемо тільки мечем і імена повинні бути пов'язані з ним. Ти Чанг, будеш Тугамн. Що значить другий меч.

  - Так, вчитель.

  - А ти, - вказав вчитель на іншого інструктора - буде Сентугамн. Ні, дивно звучить? Давай скоротимо до Сегамн - третій меч.

  - Дякую, пане.

  - Сегамн... - Роздався тихе перешіптування інструкторів.

  - Ну і слідуємо старшийству... Ти, Віл Хан ти будеш четвертим мечем, Негамн.

  - ... Дякую за ім'я вчитель! - витягнувся по струнці іменинник. - Негамн вітає тебе!

  Учні радісно кивали майстра тільки після кожного імені, і їм було важко зберігати спокій.

  'Що за дурне ім'я...." - думали вони. - 'Але раз інші мовчить, я теж замовкну!'

  Повантажилися в капсулу Х'юн Су створив обліковий запис і персонажа Хамгамн. Після розповіді Лі Гена, розпочати свою подорож, він вирішив в Розенхаймському королівстві.

  Як і всі гравці Хамгамн, що почали гратися в замку.

  - Дивно!

  Хамгамн був зачарований життям середньовічного замку.

  - Все настільки реалістично.

  Він відчував все: бачив справжній світ, відчув запахи, чув шум. Таке відчуття, ніби він знову опинився в колись поселеному місті Різі.

  - Шукаю людей, мого рівня, - кричали з площі.

  - Продам сталевої сокири, не дорого! - Доносилося з переулків.

  - Як вийдіть з замку, поверніть на південь! У південному місті можна непогано підвищити рівень, - говорив один гравець іншому.

  А запах!

  Хамгамн наволожив нюх. Такий смачний запах, що вчитель повернув голову, шукаючи хто і де готує.

  - Заходите, купуйте! - Я замовляв хлопця біля будинку, що стоїть. - Починаючий кухар приготував чудову страву, сім бобів мунг!

  Хамгамн сковтнув. Були б гроші.

  Тут його хтось гукнув.

  Це були Тугамн, Сеґамна, Негман і Тасгамон.

  - Майстер, ви швидше нас підключилися! - Вигукнули учні.

  - О, хлопці, ви всі тут!

  Хамгамн та його учні з радістю усміхалися.

  Завжди приємно зустріти когось або щось знайоме в новому місці.

  Поки всі раділи, один з учнів покропив у своїх кишенях і знайшов щось дивовижне.

  - О, вчитель!

  - Да? - Прихиляв голову на бік Хамгамн

  - Подивіться, хліб в кишені як з нашої їдальні. Пошукайте у себе, може і ви маєте!

  - Ух, дійсно, дивись-но. У всіх є? Давайте тоді, разом пробуємо.

  Хамгамн, покрутивши в руках знайдений хліб, відкупив шматочок. Жувати було досить важко, хліб був жорстким, наче камінь.

  - Ням, ням! Як смачно. І що, всі їдять такі продукти, а полювання? - Він вигукнув Сегамн.

  - Я трохи ознайомився в інтернеті, їжі тут дуже багато. Ця, найпростіша, тому і тверда, а делікатеси прям тануть в роті.

  - Ха, тобі йде це прізвисько, Тугамн, ти такий розумний!

  - Хи-хи, ну може бути.

  Всі з радістю засміялися.

  Від самого початку навчання учні вдосконалювалися. Всі діалоги велися в суворому і спокійному темпі. Але візит до Королівської дороги змінив їх. Не дивно, що вони відчували легкий і безтурботний настрій.

  - Правда, незвичайний смак? Здається, на твердій печінці.

  - Ага, виглядає як ячмінь. Хоча він це і зробив? - сказав Тугамн запхаючи водою з фляга.

  - Може тепер кудись підемо?

  - Наприклад, у навчальному центрі.

  - Ага, Лі Хен говорив, що перші чотири тижні він не виходячи провів в ньому.

  Нам теж буде корисно відвідати навчальний центр. Давайте підемо туди разом!

  Майстер та чотири інструктори були змушені пройти через замок Серабург. Занадто широко розтягнувся на просторах Розенхайма, у скількох б людей вони не запитували, ті вказували все нове. Але будь - які пошуки підходять до кінця.

  За дверима навчального центру очім п'ятірки відкрили простір заповнений тисячами тренірових лякало.

  І тільки стук декількох користувачів порушував спокій центру.

  - О, було б все так у нас! - Вигукнув Тугамн.

  - Ми не настільки багаті, та й навіщо нам стільки лякати? - сказав вчитель. - Не такі важливі всі ці манекени, Тігамін. Важливим є те, що в розумі й серці той, хто тримає меч.

  На знак згоди всі п’ятеро схопили дерев'яним клинку і почали бити лякаючи. Вони намагалися пройти шлях Віди.

  - Хаа!

  - Бум!

  Як і у старі часи, коли учні починали ходити на роботу, вони били дерев’яним ляпасом. Хамгамн стояв і керував:

  - Занадто тихо! Голосніше! Голосніше крик!

  - Так! Один мільйон двадцять один! Один мільйон двадцять два!

  Після стількох років навчання вчителю було важко бити жахав. У нього було таке відчуття, як-будто він повернувся в дитинство. За своє життя, приблизно з 12 років, він побив тисячі таких тренірових лякав. Але ніколи це не було так цікаво. Тепер у нього був стимул.

  'Скоро монстри Королівської дороги, випробують мій меч.'

  Його очі яскраво палали.

  - Давно я так не втомлювався, зголоднів як вовк, - сказав Хамгамн, утираючи зі лоба піт.

  - Залишилося два шматочки хліба, вчитель! - відповів Тугамн.

  - Чи можу я їх з'їсти?

  - Тримайте!

  Хамгамн із задоволенням з'їв останні два куски.

  - Смачно і поживно, так що я готовий до нових подій! - Він вигукнув.

  - Я теж зголоднів, вчитель. - Сегамн сказав.

  - Так, ми всі відчуваємо голод. 　

  - Але хлопці ми з'їли весь хліб, що у нас був. Треба щось придумати, - зробив висновок Хамгамн.

  - ...

  Всі задумливо замовкли. У навчальному центрі не було жодного звуку. Поки один з інструкторів, Тасгамн, не порушив тишу:

  - Ну що, у кого яка думка, хлопці?

  - Я скажу.

  - Тугамн, давай говори, - дозволив вчитель.

  - Тут є полювання, чи не так? Давайте займемося нею, всі добуті речі будемо продавати, а на гроші купити ячмний хліб. Він такий смачний, що я не уявляю чи зможу щось інше.

  - О, цікаве рішення...

  Гравці з радістю засміялися, ось тільки вчитель вказав на пропущений момент:

  - Не вийде. Ми ж чотири тижні не можемо залишати замок.

  - ....

  Гамени сумно повісили голови. Їм не вдавалося знайти вихід з цієї ситуації.

  Звичайні гравці б виконували завдання НІПів в грі. Але Гамини були новачками, які не розбиралися в іграх. Полювання було одним з найпростіших рішень, які вони розуміли, але не могли скористатися.

  - Зможемо! Ми витримаємо ці тижні голоду для нашого майбутнього! - Він вигукнув Хамгамн.

  - Так, вчитель правий! Ми і не через таке пройдемо.

  - Дааа! З нами вчитель, ми всі зможемо!

  Гамени радісно аплодували. Вони витримують бій або помруть.

  З того часу, п'ять чоловік, з усіх сил били дерев'яних противників. А голод лише додавав їм сил і злості.

  - Хаа!

  Інструктор навчального центру з радістю спостерігав за такою саможертовною працею. Кожен вчитель з радістю знаходить наполегливого і сердечного учня.

  - Гей, хлопці. Чи не хочете скласти мені компанію, у мене є хліб і рис.

  Інструктор намагався розділити обід, але на всі його спроби не було жодного результату. Хлопці просто згладили слину, та відкидалися:

  - Ні! Наша честь і гідність не дозволяють нам приєднатися до вашої вечері.

  - Але я впевнений, ви теж майстра клинка!

  - Так, ви праві! Але нам нічого поставити на стіл, у нас в руках тільки дерев'яні клинки...

  Вони продовжували бій.

  П’ять гравців з усієї сили, нехтуючи журчанням живота, почали побоюватися.

  Те, що не могло залишитися непоміченим для інших.

  - Подивіться на них! Вони не їдять нічого, а тільки б’ють безмозке лякало.

  - Пам'ятайте, колись був такий хлопець. Він теж боявся.

  - А ці, ожиріння що бояться?

  Гравці, що кружляли, засміялися.

  Гамени, хоч і відчували голод, але думки про майбутній ячмяний хліб змушували їх працювати ще більше й краще.

  Усі вони мали надзвичайну витривалість, але жити стільки часу без їжі було неможливо. Їх бій закінчився, коли маса тіла складала 3% від початкової. Усі вони загинули від голоду.

  Після смерті не можна було входити в гру протягом 24 годин. Однак, оскільки всі вони були новачками, то не втратили і відсотка від рівня.

  Тільки загинули, як покинуті собаки, від голоду.

  Протягом перших чотирьох тижнів у грі було дуже важко загинути. Але безрозсудність Гаменів не мала меж. Звичайні гравці вважали таку смерть принизливою. Вчитель і інструктори були однаково.

  Вони просто зібралися і провели розбір подій.

  - Королівська дорога.... Думаю всіх нас захопила багатство гри... - почав Х'юн Су.

  - Так.

  - А що, якщо ми застосовуватимемо її до навчання? Наші учні зможуть безпосередньо бачити користь від вдосконалення своєї майстерності, адже це вплине на їхнє життя в боротьбі з монстрами.

  - Я вважаю, що це чудова ідея. Боротьба з монстрами змусить по-іншому подивитися на їхнє навчання. Монстри та інші випробування закаять їхній дух і перевірать на міцність...

  Всі інструктори були згідні, вони палали ентузіазмом випробувати нову методику.

  - У справжніх битвах вони зможуть виявити всі вміння яким володіють.

  - Ага, ми будемо першими добровольцями, а учням буде легше досягти просвітлення!

  - Так! З мечем у руці наші учні покажуть всю силу, мужність і майстерність! Гра об'єднає нас і прославить нашу школу.

  У цей момент єдина жінка, секретарка і племінниця Х’юн Су, вдерлася до кімнати. Піхтя і тримаючи руки на поясі, вона сказала:

  - Дядя! Що ви тут влаштували? 'Міч - зброя, що загарбає дух, якому не потрібен противник.' Адже це твої слова?

  - Мои! І я не відмовляюся від них. А раз ти така розумна, організація установок капсул займешся особисто.

  - Я...!

  - Добре, не панікуй, давай по конскретиці. Скільки учнів зараз проживають у школі?

  - 500 чоловік.

  - Значить потрібна сума на 500 капсул, з урахуванням знижки звичайно ... плюс одна, адже ти будеш брати участь?

  - Ладно. Я все зроблю, не пізніше ніж післязавтра в найкращому вигляді - вже впевнено відповіла племінниця.

  Загалом школа могла насхрестити суму для встановлення таких капсул. Давні історії та репутація вчителя підтримували її: уряд, міжнародна федерація Кендо, спортивне товариство і інші приватні спонсори. Так само й учні, які живуть у школі, завжди вносили до своїх перших вступних заборговань.

  А з розміщенням 500 капсул, проблем взагалі не було, місця в школі навалом.

  Х'юн Су тихо пробурмотів на прощання:

  - Тільки ось нам потрібно загоїти ячмінним хлібом заздалегідь, тисяч п'ять, думаю, буде достатньо.

  - ....

  - ....

  - Так, вчитель!

   Глава 8. Вампірова кров.

  Хен увійшов в гру. За відсутність нічого не змінилося - Альберон все також сидів у кутку і медитував. Проте інший Віід не сподівався, хоч він і НІП, але йому також потрібно повторювати певні дії для підвищення рівня та умінь.

  'Нічого не сталося'

  По правді кажучи, телепорт був встановлений в безпечному місці, розробленому так, щоб жоден монстр не міг навіть близько підійти.

  Побачивши Віїда, Альберон струшився, наче після довгого сну і піднявся й запитав:

  - Куди ти йдеш?

  - На розвідку, почекай мене тут.

  - Добре, я буду чекати тут. - Альберон сів назад, на своє місце, і занурився в себе.

  Вікід же, обережно, вибрався з печери. На відміну від Альберона, його рівень не давав відчуття безпеки.

  'Монстри...'

  Він вивчав Територію навколо печери минулого разу. Тепер треба було провести більш тривалу і небезпечну розвідку, наприклад до міста.

  У світлі дня навколишнє середовище було добре видно. Далеко попереду був той самий чорний замок і порожні вулиці міста. Монстрів не було видно. Це заспокоювало. Безпечне місце тільки одне - печера, і з неї він щойно вийшов.

  'Рядом з печерою не повинно бути багато монстрів.'

  Віід обережно виглянув вниз з майданчика. Попереду, кудись поспішає зграя вовків.

  'Е-е, хлопці, мені з вами точно не по дорозі.'

  Через кілька годин Вікіда, перебираючись від одного сховку до іншого, часто зупиняючись і навіть затримуючи дихання, добрався до міста.

  Більшість будинків було зруйновано. Побиті двері, розбиті віконниці та сміття на вулиці ясно говорили, що власників тут давно немає і всередині шукати нічого.

  "Нда, схоже поживитися нічим"

  Коли він дізнався, що їде в провінцію Морта, то заздалегідь підготував усе необхідне. Купив більше харчів і лікарських рослин, а все це залишив у печері. Мешок отримав великий, але за перший час можна було не хвилюватися, що чогось бракує.

  Вікід хотів глибше дослідити місто, але, на жаль, час проти нього працював.

  Від лютого холоду Віяда захищали тільки обладунки, які не змінювалися.

  Щоб зігрітися, можна було б розвести вогнище, ось тільки сидіти під стовпом диму в саме небо це чиста вода самогубство.

  Віід обережно перебігав від одного будинку до іншого. Така обережність була винагороджена виявленням вампірського патруля. Вони виглядали як люди в темному обтягуючого манто з дуже блідими обличчями.

  Після недовгого переслідування удача повернулася до Вії обличчям, один з вампірів відділився від групи. Прийшов час діяти.

  Віід підняв руку з кільцем і тихо сказав:

  - Благословення.

  Кільце неясно блищало і хвиля тепла пробігла по тілу.

  Після того як Віід перевірив вікно властивостей, він був приємно вражений результатами. Сила, спритність, живучість, витривалість і стійкість зросли на 150%, здоров'я та мана на 30 відсотків від максимального значення. Тепер у Віяда було більше 7 тисяч. Людей і шість тыс. маны.

  Майже завжди, після отримання нового рівня Віід вкладав всі окуляри у спритність і силу. Для нього сила була мало не головною характеристикою, а витривалість і живучість майже підвищували його. І хоча запаси життя невеликі, Віід компенсував це за допомогою боїв, що автоматично призвело до того, щоб запобігти пропущенню ударів. Тому було б чудово отримати понад 7000 життів. Мана також зросла, але її можливості не захищені від смерті, коли смужка здоров'я досягне позначки 0.

  "Відмінно"

  І хоча благословення діяло лише 20 хвилин, вплив Віяда був вражаючий.

  - Перев'язка!

  Оскільки кількість життів і манів зросла, а фактичне залишилося незмінним, Віід старанно перев’язував пов’язки, щоб поліпшити своє здоров’я.

  Оскільки перев’язок вже наближався до найвищого рівня, він робив усе швидко і зміг повністю відновити здоров’я.

  Крім того, на пальцях у нього було сім кілець від Перта, які збільшують відновлення мани на 10%.

  Залишалося ще один засіб, щоб поліпшити своє здоров’я.

  'Поїм поєдино'

  Сказано - зроблено.

  Це була одна з заповідей геймера - 'В Королівській Дороге день почніть свій з яєць Джойнг, для здоров'я корисні вони".

  Віід швидко проковтнув яйце і отримав додаткові 500 мани та здоров'я.

  Але це ще не все. Він витягнув меч, який отримав від первосвященика і сказав:

  - Святе благословення.

  Тіло окутав м’яке біле світло.

  Таж захисна здатність, яку в грі використовували клірики. Правда від меча має значно більший вплив, ніж тоді, коли Ірен застосовувала це вміння.

  За цей час вампір міг піти вже далеко. Однак він не розумів, про що думав.

  - Що за неприємне жування, виходить через той будинок... - Вона тихо бурмотіла не жити.

  Вампір почав обережно обхідити будівлю, бажаючи дізнатися що ж там...

  - Техніка сідаючого ножа!

  Загорнувши підготовку, Віід раптово атакував вампір.

  Він вийшов з дому, в якому ховався, і застосував свої вміння.

  - Ворог! Людина!

  Вампір не дронякувала рукою закрився від меча Віда.

  Але техніка сіячого ножа має жахливу особливість - байдуже, що використовує противник, технологія проб'є будь-який захист, хоч би який він був.

  Якщо ворог низького рівня, наприклад вовк, особливу різницю ви не побачите. Але коли ворог, який захищає тебе від небезпеки, як - от вампір, відразу впаде.

  - Кияля!

  Полоска життів біля атакованого вампіра відчутно зменшилась.

  Але, оскільки він був значно вищим від рівня, то від однієї атаки навіть не поворухнувся. Вампір стояв, як ні в чому не бувало, ніби його просто укусив комар.

  - Чолов'ячішка! Я вип'ю тебе до суха!

  Вампір простягнув руки вперед і напав.

  Це була проста і безсердечна атака - коли він схоплював ворога, то прокусував на шиї 2 дірочки. Тоді жертва зазнала чогось неприємного.

  Вікід, нахиливши голову, сильно вдарив вампіра в груди мечем і відскочив.

  Він кусався на покритій снігом землі і подивився на вампіра.

  'Похоже, на цей раз атака пройшла успішніше.'

  Ця схопака відрізнялася від бітів з лицарями смерті.

  Тепер не можна було спеціально поступатися, щоб поліпшити свої здібності й можливості.

  Віід закрив вікна, де висвітлювалася інформація про його здоров'я і ману.

  Збільшивши увагу на противника, він почав оцінювати ворога очима і пробувати відчути його тіло.

  Граючи в "Страну Магії" він був менш досвідченим ніж зараз.

  Тоді він менше знав про ігри. Невмілий орієнтуватися за картою і не запам’ятав усіх назв. Просто, так він знімав стрес і отримував задоволення щоразу як герой ставав сильнішим. Йому подобалося працювати над чимось новим і поступово шукати все могутніших ворогів. Як сказано - 'Краще один раз побачити, ніж сто разів почути'.

  Були помилки, і програші.

  І помирав Віід частіше, ніж інші.

  Але він став кращим!

  Тому що не опускав рук, не здавався, а завжди пробував щось нове і потихеньку знайшов свій шлях. Він йшов дорогами, які ніхто не вибирав, полював, коли це набридало всім іншим. І отримував неймовірне задоволення.

  Грати тільки з мишкою і клавіатурою, було неймовірно цікаво.

  Тепер гра стала роботою, і Віяде мав відповідальність.

  Чим більше ти отримуєш і чим швидше зростаєш, тим менше втрачаєшся. Якщо ви кидаєте виклик і кожного разу, коли помираєте, втрачаєте досвід та навики, то можете відчувати тривогу й страх.

  Коли він бився з монстрами, ставало дедалі важче вигадувати варіанти для підвищення характеристик.

  Йому не подобалася сама битва.

  Битися з сильнішими, виконувати квістки - це було цікаво. Але те, що гра стала роботою, Віід був не дуже радий.

  - Кияля!

  Здавалося, обличчя вампіра ще сильніше зблідло. Він почав атакувати швидше і лютіше.

  - Сім небесних кроків!

  Віди були на висоті!

  Він не продумував нічого наперед, все виходило само собою, наче автоматично з голови.

  'Якщо він мене не дійде - перемога за мною!'

  Вікід рухався навколо васпір і застосовував Техніку сіячого ножа. І тут....

  - Виклик кажанів!

  Мабуть вампіру не сподобався противник, який ухилявся від усіх атак, тому монстр простягнув і розкрив руки. Між ними з'явилося чорне коло і звідти стали вилітати кажани.

  - Вбийте його!

  Стала миша-кровосів злетіла і закрутила в повітрі. Вони сідали Війду на голову, спину і пили теплу кров.

  Еліта серед монстрів - Вампіри!

  Вони вміли використовувати магію.

  - Щит. Сила. Лікування, - вигукнув Вампір.

  Монстр відновив свої здібності і здоров’я. Всі попередні атаки пройшли дармо, вампір знову став сильним і його життя були наповнені довір’я. А рана на руці затягнулася, наче її і не було.

  - Блін.

  Розбудований Вікід проколов мишом ніж і атакував вампіра.

  Щоб кинути мишей на спині, йому довелося кусатися по землі.

  Але, незважаючи на дії вампіра і його мишей, перевага залишалася за Віїдом

  Однак його здібності використовувалися дуже сильно, а бій затягувався.

  Через деякий час мана закінчилася, і Віід став наносити прості удари мечем, намагаючись викликати критичний удар. Але нічого не виходило. Вампір заговорив рани раніше, ніж це призводило до якогось ефекту.

  Однак боротьба йшла і поступово вампір почав використовувати магію дедалі рідше.

  'Ага! У нього теж закінчилася мана.

  Нарешті і у вампіра поступово стала литися кров.

  Його обличчя ще сильніше поблідло. Монстр стомився, рух почав сповільнюватися.

  У цей момент, Війду прийшло нове повідомлення.

  Сила почала швидко зменшуватися

  Меч став важчим, і кроки сповільнилися.

  Після зменшення захисту з кожним укусом кажанів він швидко ослаб. Кровотеча посилилась, а смужка здоров’я швидко зменшилась і рух ставав повільнішим.

  - Людина!

  Нарешті вампір схопив Віди. На той момент здоров'я самого вампіра знизилися до оцінки нижче 10%.

  Коли вампір потягнувся зубами до шиї, Віід що є сили вдарив його ногами.

  - Ще не кінець!

  Віід посміхнувся дивлячись на убитого вампіра.

  У монстра теж майже не залишилося сил.

  Але стан Віїда був ще гіршим

  Кров хлестала з ран і нічого не можна було зробити, крім як закрити очі й померти!

  А потім Вікід покинув гру.

  Лі Хен вибрався з капсули підрощуючи від злості.

  Він бився з вампіром. З монстром 270 рівня!

  Вампір був сильний. Дуже сильний.

  Вікід змінив меч, використовував святі благословення та захист і все одно програв.

  Різниця була така велика, як між небом і землею, навіть більше, ніж коли він з дешевою зброєю та доспехами полював на лицарів смерті.

  Так, вампір показав силу гідно монстрів високого рівня. Проте, Віїда не відчувала себе монстром, якого неможливо перемогти.

  Хен міцно стиснув кулаки, і зло закричав:

  - Прокляті вампіри! Чортові мерці!

  Пейл, Ірен і Ромона, Сурка грали в фортеці Серабург з батьками.

  Вони не могли залишити батьків і поїхати в подорож, тому полювали у поблизьких підземель.

  У цей момент надійшов повідомлення від Вііда.

  - Знайомі Віїда знову приєдналися до гри, може сходи і познайомимося з ними? - запитав Пейл.

  - А, так? Ну раз заговорили про це, то підемо зараз.

  - Вони прямо, як Віїд.

  - Ага, вже два тижні не виходять з тренувального залу, відбивають удари з дерев'яним мечем - це круто! - вигукнула Ромона.

  Пейл і Сурка м'яко усміхнулися.

  Щоразу, коли вони бачили монстрів, то пригадували собі образ Віди, що б'ється як божевільний.

  Хоча він і скульптор, але його вміння володіння мечем було краще ніж у багатьох інших гравців. Монстри, які вважали, що їх неможливо перемогти, завжди дивувались несподіваними прийомами, якими користувався Віід кожного разу, коли він їх убивав.

  Друзі Віїда, вже були в очікуванні зустрічі.

  - Поки вони новачки, оскільки нещодавно почали грати, але повинні вже добре розуміти гру.

  - Звичайно, це ж знайомі Віїда.

  Коли друзі підійшли до навчального центру, то побачили багато людей.

  - Що це? Щось сталося всередині?

  - Подивіться самі. І не дивуйтеся потім, - донісся з натовпу.

  Пейл з друзями впевнено відсунули глядачів і зайшли до залу.

  Як тільки вони ступили на поріг, їхні очі за округли від подиву.

  Там, близько 500 чоловіків з дерев’яними мечами нападали на тренірові лякала.

  - Один, два, три!

  Під командою, одного з гравців, вони одночасно виконували рухи.

  500 чоловіків синхронно нападали з дерев’яними мечами на страх.

  Одинакові рухи з однаковою швидкістю, наче одне ціле.

  Однак найбільше їх здивувала Пейла та інші.

  "Будто наповнені силою."

  Погляди наповнені прихованими почуттями, які змушують серце тремтіти від хвилювання.

  І не в одного-двох людей, а у всіх 500! І всі одночасно були сповнені лютості.

  "Зрозуміло, чому тут зібралося стільки народу," - тихо вимовив Пейл.

  Коли такі люди займаються тренувальними залами, це природно, що у залі накопичується величезна кількість гравців.

  - Ах, як же бути! - вигукнула тендітна Ірен.

  Віїда, яка була знайома з цією грізною групою людей.

  - Нічого. Незважаючи на такі тренування, рівень у них ще низький. Вони нам нічого не зроблять. Я знаю, що робити.

  Пейл набрався сміливості закричав:

  - Чи є тут знайомі Віїда?

  500 людей одночасно повернулися в його сторону.

  Бумс!

  Душа у Пейла пішла в п'ятки.

  Але бійці знову взялися до занять з дерев'яними мечами.

  - Нічого. Ми прийшли, щоб допомогти вам. Не знаю, що з вами сталося, але ми вам у всьому допоможемо. Не бійтеся, підійдіть сюди.

  Упс.

  Бійці, які нападали на лякаючи з дерев’яними мечами, одночасно зупинилися.

  Всі разом, всі 500 людей підбігли до них.

  Вони повисли на Пейлі і закричали:

  - Будь ласка, дайте нам ячмінного хліба. Нагодуйте нас

  Коли в реальному житті пройшов день, Лі Хен приєднався до гри.

  Він стояв біля воріт телепорту.

  "Ех, характеристики знизилися".

  Майже всі характеристики знизилися на 5-7%. Скульптура на 7%. Кулінрія на 6%. Інші навички, майстерність меча, ремесла, полагодження на 5%. Це було дуже болісно, але після смерті предмети не набирали й одного золотого.

  'Нужно почекати з вампірами.'

  Віід знову присів лагодити спорядження і обладунки.

  - Починка!

  Зрештою, все розбите спорядження, яке лежало в рюкзаку було полагоджено.

  - Вийшло!

  Радісний Вікід почав лагодити все по другому.

  Ті речі, які через втрату міцності пом'ялися і втратили свій вигляд, тепер були як нові. Шкіра лозила, змащена обладунки випросталися. Меч, який покритий тріщинами і іржавим наповнився силою й таким чином розрізався чугуном.

  - Чудово. Пора і на полювання.

  Коли він зібрався назовні, Альберон рішуче встав.

  - Я допоможу тобі в боротьбі з вампірами.

  - Не зараз. Я все ще проводжу розвідку, почекай небагато.

  - Добре.

  Віід обігнув усю провінцію Морта. Коли на горизонті з’являлися монстри, він ховався і чекав поки ті проминуть та оглядають їх тили.

  Так він дізнався багато речей.

  По-перше в цій провінції багато монстрів, яких він легко міг перемогти.

  Наприклад, якщо ви підете паралельно до міста і чорного замка, то побачите отруйних вовків. Вони були приблизно 170, але блукали групами. Іноді навіть зграями в 100 голів.

  У небезпечні моменти він використовував свої здібності, в’язані у мечі і за допомогою святого благословення та захисту винищував вовків.

  Завдяки полюванню Віід відновив свої знання і досяг 182 рівня.

  - Загалом, звичайне місце для полювання.

  Прості гравці, полювання часто проводять у селах або великих містах. Оскільки там можна багато чим пожити і легше врятувати своїх товаришів. Однак для таких самотніх, як Віід, місце полювання було всюди, де багато монстрів.

  Віід підмітав все: особливості місцевості, шляхи пересування монстрів, їхній рівень і потім брав Альберона та йшов на полювання.

  - Підлічи мене.

  - Так.

  За допомогою святої сили рани Віда очищалися і затягувалися. Можна було обійтися без пов'язку.

  Альберон, який був наступником Папи, сказав, що його рівень перевищує 320. Але він, який мав своє ім’я, коли помирав один раз, не відновлювався. Отже, якщо Альберон помре, то це кінець.

  Якщо він помре, то наречений Віід не виконав його і через нього загинув наступник на ім'я Папи. І тоді відносини з орденом Фреї більше не будуть дружніми, а стануть поганими. Тому він намагався брати з собою Альберона якомога рідше.

  Однак...

  - Чарівність захисту.

  - Так. Якщо укус отруйних істот зменшується, то нехай це зменшиться. Благословляю!

  - Підвись мою силу.

  - Хай підвищиться твоя сила воїн, що вбиває жахливих тварів. Благословляю!

  Альберон був найкращим з НІПів яких зустрічав Віід. Не тому, що у нього високий рівень, а через добрий характер.

  Не думайте, що НІПи повинні розповідати гравцям лише корисні історії і роздавати наречені. Були і такі, як Мудрець Родріґес, які глузують з гравців - що в цілому було незвично для гри.

  Проте Альберон смиренно виконував усі свої обов’язки і не знеохочувався. Подорожувати з ним було дуже зручно.

  Простодушний і добрий НІП

  Віід потягл Альберона за собою туди-сюди по всій провінції Морта і активно полював. Ніби початкова ціль змінилася.

  Вікід онімів від здивування!

  З допомогою Альберона він отримав 200.

  'Нарешті!'

  У Королівській дорозі 200-ий рівень був одним з переломних моментів.

  Вже минуло рік і чотири місяці, як відкрився сервер. Тепер можна сказати, що ти не новачок лише після того, як подолаєш 100 - річний рівень.

  Торговці або ремісники мали різні рівні, а прості гравці з нижчого 100 рівня були поділені на класи.

  Сьогодні в Королівській дорозі більшість гравців були новачками.

  Гра стала настільки популярною по цілому світі, що так багато нових людей привертало до себе увагу. Кожне містечко чи замка було великим натовпом новачків, які мріяли про пригоди.

  Після того, як ми закінчили цю країну і переступили 130 рівня, можна було отримати будь-яке визнання. Встати в гільдію, поїхати у подорож, покинути стартовий замок або фортецю.

  Менестрейлі, трубадури і барди вже після 50 - го рівня могли бродити по світлу. Але і їм, зазвичай, треба було спочатку підвищити свій рівень, щоб вміти битися з монстрами та безпечно подорожувати по дорозі.

  Після 150 - го рівня стає більш досвідченим і відомим.

  А коли ти переходиш 200 рівня, то входите до числа ветеранів.

  Існує друга можливість змінити, продовжити професію.

  Воїн міг стати лицарем, лучником, залежно від вибору, або вступити в загін арбалетчиків.

  Чарівники могли вибрати одну з спеціалізаторів. Такі класи, як клірик, злодій і торговець також могли змінити професію.

  Можна було використовувати меч!

  Атакові здібності значно розширялися, що автоматично впливало на зміну пов’язаних з ними здібностей.

  Тому з 200 рівнях усіх називали ветеранами.

  Хоч би як багато людей не бавилося в Королівську дорогу, серед них було небагато гравців, яких можна назвати ветеранами. Всього-то 20%.

  Звичайно, персонаж Віяда особливий, його важко підгнати. Він був з класу тих, які вміли щось створювати, його незвичайна сила виникла як за магією.

  Загалом, важко порівнювати його з іншими.

  Вікід не знав, як усе виглядатиме під час вибору другої професії. У будь - якому разі, коли рівень Вііда піднявся, він змінив усе одяг.

  На голові з'явився магічний шолом Ван Хока, на руках рукавиці із зображенням троянди. Доспехи поповнилися предметами лицарів смерті. Тепер він був схожий на темного воїна-царя. Але його рукавички і меч зрадниці біліли.

  Зовнішній вигляд не був вдало підібраний, але Віда не хвилювалася за зовнішність, його особливості та риси.

  - Альберон, давай потихеньку за мною.

  - Іду.

  Віід і Альберон попрямували до міста. На те місце, де він помер від рук вампіра.

  Мені було не важко мітитися.

  По місту проходило близько 300 вампірів, але уникнути зустрічі з ними нескладно.

  Вікід чекав самотніх вампірів.

  І, почекавши, напав на них.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Меч Вііда засяяв білим світлом, і він атакував вампіра.

  Але, на диво, вампір легко відхилив удар рукою.

  І дивлячись на Віїда, обнаживши ікла, сказав:

  - Знову ти?

  Як не дивно, але це був той самий вампір, що вбив його минулого разу!

  Віід сів у засідку на тому ж місці, і зустрів там того самого вампіра.

  - Чудово! - Виід вигукнув і атакував.

  Осліпливий меч наносив порізи по всьому тілу вампіра.

  - Після того як ти помер, ти ще не прийшов в себе. Кия!

  Вампір, підлещуючи себе, почав атакувати людину.

  Вікід відразу настроївся на тривалий бій. У нього не було іншого вибору, оскільки він не міг за один-два удару вбити ворога.

  Він мав здібності, які їли багато манів. Але в ворога був 270 рівень!

  Особливою рисою вампірів були чорна магія, виклик допомоги, перетворення, які діють на жіночих персонажів обалення і дуже велика кількість життів. Якщо порівнювати з іншими, то вони переважили всіх монстрів такого ж рівня.

  Плюс, цей вампірський клан був особливим. Сильніше, ніж інші клани.

  Через деякий час дії благословення і святий захист закінчилися. Мана зникла. Але і вампір був у такій же ситуації, правда від цього він тільки посмів.

  - І цього разу ти помреш від моєї руки. Тупий придурок!

  Але Вікід не здавався, а просто крикнув у бік стіни:

  - Лікування, захист, поглинання!

  - Так, зрозумів.

  Альберон, що просувався в нього, встав і додав сил Вііду. Його різноманітна охорона стала для нього великою.

  Тепер ситуація докорінно змінилася.

  Він усміхнувся, коли побачив розгублене обличчя вампіра. Він не забував монстрів, які його вбивали.

  Вампір визнав свою безсилість і вигукнув:

  - Наступного разу зустрінемося. Туман!

  Невіруюча сила вампіра, завдяки якій монстр проходив через стіни та предмети.

  Тіло вампіра перетворилося на білий туман. Туман, який не розтікався, а зібрався в одному місці і звиваючись прагнув втекти.

  Але Віід не міг нічого зробити, щоб дивитися.

  - Техніка сідаючого ножа!

  За допомогою техніки він міг вразити цілі, які не були доступні для простої зброї.

  - Кияю!

  Вампір-туман знайшов свою смерть.

  Віід, не без допомоги Альберона, зміг гідно помститися.

  Відтоді він полював лише вночі в горах і долинах, а вдень перебирався до міста.

  Вночі здатність Місяця збільшувалася на 30%, не тільки характеристики технологій бою, такі, як сила і спритність, але й якості мистецтва.

  Поки інші гравці спали, він працював у поті обличчя і полював не знаючи страху.

  Але не тільки Віяда мала силу.

  Коли з'являвся місяць, монстри отримували темну силу і ставали сильнішими в півтора рази. Настільки підвищився досвід і можливість випадання хороших речей.

  Залишилося багато монстрів, що ходять по самоті, а не групами як вовки. Тому навіть вночі, коли монстри ставали сильнішими, можна було продовжувати полювання.

  Тепер, коли рівень піднявся і поруч допомагав Альберон, Віід міг легко боротися з самотнім вампіром, правда тільки вдень, поки не доживеться нічних бонусів.

  Не маючи впевненості в битвах, він вирішив поводитися дуже обережно.

  - Визиваю Рыцаря Смерті!

  Рыцарь Смерті Ван Хок.

  Він викликав його, щоб битися разом.

  Рицар смерті, який багато разів помирав від рук Віда, не показував своєї жорстокості, гордості чи чогось на зразок цього, а лише чітко виконував усі команди.

  Прагнучи стати якомога кориснішим господареві.

  Віід і Ван - Хок разом билися проти зграї скажених вовків та підвищили свій рівень. А коли ставало небезпечніше, то зверталися до допомоги Альберона.

  - Господарю, мій рівень підвищився. - Ван Хок з повагою звернувся до Віїду.

  Тепер доля Ван Хока залежала від господаря. Завдяки йому НІП підвищив свій рівень.

  - ОК.

  Віїд суворо подивився на Ван Хока.

  Рицаря Смерті мала стільки досвіду, скільки він провів бітів.

  Але ще 20% досвіду від всіх боїв, що вів тільки Віід, також йшли до Ван Хоку. І це триватиме доти, доки він не продасть намисто.

  "Піявка!"

  Але не можна заперечити, що допомога Рицаря смерті була своєчасною.

  З ним боротися проти вампірів стало значно легше.

  Двоє на одного - в реальних боях це значна перевага.

  Сила атаки і захист подвоювалися.

  Віід почувався безпечно і не хвилювався, тепер у особливо напружені моменти попереду йшов Ван Хок.

  Час, який він витрачав на поїмку вампірів скоротився наполовину, а отриманий урон знизився до однієї четвертої.

  Вампірів, які бродили містом було близько 300. Всього вампірів клана приблизно з 1000. Мабуть, інші були в чорному замку.

  Віід розходився з вамипірами - одинокими.

  Коли кількість вбитих вампірів досягла 49.

  Він почав пробувати битися з парами.

  Елітні вампіри, які вже один раз помирали, відновилися простими приблизно 250 рівнях.

  Неймовірно!

  Мистецтво володіти мечем не було основною можливістю професії, ніж мечниками, і результат був нижчий та повільніший.

  Але Вікід все одно зміг перевести цю здатність на середній рівень. Зумів пройти через важкі випробування.

  А через кілька днів. Всі інші здібності також перейшли на середній рівень

  Глава 9. Чудові скульптури

  Добре, що вампіри йшли на відстані один від одного.

  Коли загін зупинився на відпочинок серед кам'яних статуй, на нього напала пара вампірів.

  Вікід схопився з одним, а Рицар Смерті с іншим.

  - Кияю!

  - Зрадник Ван Хок!

  - Я лише слідую наказам хазяїна.

  Після запеклого бою, кілька разів мало не померши, Віїд нарешті попокоїв двох монстрів і без сил звалився на землю.

  - Зніми прокляття, - звернувся він до Альберону, вказавши на статуї.

  НІП кивнув і підійшов до пари кам'яних статуй, серед яких відбувався бій, почав вимовляти заклинання:

  - Священне світло, знищуючи темні сили спотворюючі і утримують цих чад.

  Білий, яскраве світло опустилося з неба і накрило кам’яні статуї. Чорна поверхня, наче чорнило скла вниз звільнивши з полону двох паладин у доспеках Ордена Фреї.

  - Ва..Вампи!

  Паладини замахнулися мечами, але побачивши Альберона, здивувавшись зупинились.

  - Ми не відчуваємо ніякого зла. Ви, випадково, не з ордену?

  - Паладини! Ми прийшли звільнити вас. Тепер ваші муки закінчилися! - Він вигукнув Альберон, а потім НІПи почали радісно переговорюватися.

  Коли всі заспокоїлися, зростаючий загін повернувся в печеру.

  Пасажири жадібно накинулися на їжу.

  Так, їм було з чого голодувати.

  Швидко з'ївши все, паладини зі вибачливими особами простягли тарілки і сказали:

  - Дякую за їжу.

  - Ви прийшли до нас на допомогу за проханням первосвященика, тепер ми ваші боржники.

  - Ні, що ви. Тут залишилася ще, ось поїжте, - Віїд простягнув одному з паладин тарілку зі своєю порцією.

  Паладини сковтнули слину.

  Голод збуджує апетит набагато краще приправ. А страва, приготована Віїдом, була найсмачнішою для них.

  Оскільки кулінарії та ремісники також підвищилися до середнього рівня, страва їла такий привабливий запах, що паладини не могли втриматися.

  - Якщо ми це з'їмо, ви не залишитеся голодним?

  - Їжа потрібна, щоб її їсти. Зараз я не голодний. Тож їжте. Ось, тут ще залишилося твоєму другові...

  Вікід не обманював, оскільки насправді був ситий.

  Він спеціально приготував і роздав усім, у тому числі себе, маленькі порції. Ті, хто не підозрював про такий хитрий вчинок і не зовсім порядний учинок, паладини з вдячністю прийняли від нього тарілки.

  А потім почали їсти, аж тремтіло за вухами.

  Поки паладини наїдалися, Альберон сів медитувати, а Віід дістав ніж Захаба.

  - Вжик-вжик. - Продавалися звуки обробки скульптури.

  Коли паладини закінчили їсти, то побачили в руках Віїда готову статуетку паладину з злим духом.

  - Дивовижний талант. Дуже красиво, - заворожено дивлячись, сказав один з них.

  - Це моє хобі, - скромно вимовив Вікід.

  Богиня Фрея символізувала родючість, багатство і красу. Тому від самого початку паладини добре відгукувалися на Віїду. Він був скульптором, який славив красу і кухарем, чия їжа символізує багатство.

  Коли Віід зустрічався про професійну роботу, він не отримував схвалення від інших гравців. Але йому з легкістю вдалося отримати шанобливі відгуки від паладонів. А коли він сказав:

  - Давайте всі помолимося, - паладини взагалі стали без розуму від цього чоловіка!

  За останній час, після полювання чи їжі, Віід почав молитися до Бога і схилив голову перед статуї Богині Фреї.

  - Дякую тобі, Пресвітеля Фрея, за їжу і здоров'я наше. З твоєю підтримкою, утримаємо вияв сили злих на землі цій...

  Ця звичка з'явилася після того, як Альберон приєднався до бойових вилазків. Молитву він читав лише для того, щоб зміцнити дружні стосунки зі священиком і паладинами. Свого роду підготовчі заходи перед тим, як почати командувати паладинами, так само як колись Віїд керував солдатами Королівству Розенхайм.

  По всьому місту, тут і там стояло 159 статуй паладинів та 38 священиків.

  Усі місця, де розташовувалися зачаровані статуї, охоронялись вампірами.

  - Спочатку, нам потрібно зміцнити наші сили - пояснював Віід паладинам, заговоривши піти на полювання.

  У провінції Морта жило багато різних монстрів. Серед них було достатньо таких, щоб загін міг швидко підняти рівень. І все ж іноді паладини починали протестувати.

  - Навіщо ми витрачаємо дорогоцінний час! Наші друзі зазнають нестерпних мук, а ми і пальцем не рухаємося для їхнього порятунку, як же так?

  З допомогою мечів паладини кинулися на бік міста, щоб врятувати своїх товаришів. Як і вважалося лицарями святого ордену, вони зовсім не боялися монстрів.

  Вампірський клан, ха!

  Та орден всю свою історію бився з вампірами.

  Але, Вікід трохи ризикував і став на шляху воїнів. Він стільки вклав у їх порятунок, що не міг дозволити паладинам знову потрапити в лапи вампірів.

  - Якщо ми наберемося сил, то зможемо звільнити ваших друзів. Вони можуть покладатися тільки на нас.. Отже, якщо ми поспішаємо і помремо, то ваші друзі так само залишатимуться предметом для жартів вампірів. Ви дійсно цього хочете?

  Віід зміг утримати воїнів, коли вони закоряли і приготували паладонів. Але, навіть добившись цієї маленької перемоги, всередині залишилося якесь невдоволення.

  Гроші. Потрібні гроші. Не золото, яке використовують у Королівській дорозі, а справжні гроші. Тому що навіть якщо ви маєте добрі речі, то в провінції Морта ніхто не може продати товар. Якщо розвернути тут торгівлю, то ніхто не поїде в таку даль торгувати. А якби і знайшовся хоробрий, як він подолає зграї монстрів на шляху?

  Залишалося порозкинути головою і подумати, як можна пройти завдання якнайшвидше. Ми навіть не можемо припустити, скільки б часу зайяло перебування в самоті. Тому Віід вирішив об'єднати сили з паладинами і спробувати якомога більше прокачати скульптурну майстерність.

  - Дерево не підійде, доведеться, для підвищення здібностей, використовувати камінь.

  Вікід почав шукати великі камені. Як не дивно, але в горах вкритих снігом снігами це було нелегко зробити. Він думав про те, щоб почати вирізати в самій скелі, але вважав, що це небезпечно і займе надто багато часу. Крім того, працюючи під холодним вітром, легко заробити простуду.

  - З яким же матеріалом мені працювати?

  Сила атаки Вііда накреслена з скульптурними здібностями і закидати створення скульптури йому не під силу.

  - Камінь не підійде. Потрібно інший міцний матеріал, де ж його взяти...

  Віід знову уважно оглянув очі снігове місто і гори.

  Світ вкритий снігом і переливаючись у світлі дня брили льоду.

  - Лід! Я робитиму статуї з льоду!.

  Лід - прекрасний матеріал для роботи. Його легко нарізати і обробити. Та й знайти не проблема. Крім того, у холодних провінціях він не танув і тому був ідеальним для роботи.

  З того часу, коли паладини відпочивали, Віід працював над скульптурами.

  Брав ніж Захаба і різав крижані брили.

  Дуже швидко він створив першу скульптуру.

  Хоробрі паладини під керівництвом Вііда, які б'ються з вампірами.

  Тепер у провінції Морта був образ загону.

  Щоб освіжити пам’ять, він вирізав фігурки людей. Вона була моделькою для дівчат. Вона так його зачарувала, що у Віяда просто не було іншого вибору.

  Майстерність скульптора зростала. Поява над скульптурами. Вікід зрозумів, що робота безпосередньо впливає на його роботу. Наприклад, винагорода за роботу над скульптурами жінок набагато більша, ніж за скульптури сіл, фортів чи інших об’єктів.

  Як і в реальному світі, багато жіночих скульптур стали шедеврами. Щоправда, працювати над ними важче.

  Богіні, яка живе в селі Беран, усміхалася. Тому в провінції Морта Віїд вирішив надати їй інший настрій.

  Холодний, і гордий вигляд.

  Скульптура з криги має бути такою холодною.

  Крім того, обличчя в пам’яті Віда було таким холодним.

  Він не міг повторюватися, тому вирішив створити справжній образ Сойн.

  Але під час роботи над скульптурою, Віяда мала погане передчуття.

  'Це через матеріал?'

  Можливо через лід скульптура отримувала ніжну і крихку.

  'Плохо. Якщо і далі так працювати нічого путного не вийде'.

  Вікід почав думати, що робота закінчиться невдачею.

  Поганий твір!

  Невдача для скульптора - це дуже болісно. Слава і репутація знизяться.

  Саме тому різьбарська праця була такою складною, і всі твори доводилось робити з натхненою.

  "Може краще відмовитися?"

  'Ні. Кинути все на півдорозі це не вихід.'

  Віід зібрав залишок сил і почав ще ретельніше працювати, намагаючись створити статую максимально схожу на Союн.

  'Ще холодніше, ще ... Вбивця! Так. Думка, що постійно породжує недовір’я і ненависть до людей. Треба спробувати передати'.

  Він відсвіжив пам’ять і несподівано вирішив змінити одяг на важкі обладунки.

  Тіло вкрите доспехами, і воно має виглядати грозно.

  Зразком для роботи стали обладунки паладників.

  Вікід переживав, що вийде безглуздо, але його обладунки вдались до образа Сон.

  Залишалося тільки довести до ідеалу очі.

  Вікід намагався зробити якомога холодніший погляд.

  'Говорять, що очі - це дзеркало душі. Якщо очі будуть добре, то скульптура точно вийде.

  Гординя, безсердечність і жорстокість гідні вбивці.

  У праці над очима Віід намагався якомога точніше передати ці почуття.

  Але хоч би що він робив, очі залишалися такими ж чудовими.

  Його погляд був ніжним, чистим і наївним.

  'Матеріал. Це все через матеріал. Тупица! Робиш з льоду, тому так і виходить'.

  Він важко зітхнув.

  Робота закінчилася глибоко за полудень.

  Під променями сонця скульптура яскраво зачісувалась.

  Прекрасна дівчина в облозі божественного світла.

  Здавалося, промені первісних статуй обіймали і зігрівали глядачів

  - Брр... - Вибивали чочетки зубами тремтять від холоду паладини.

  Від них не відставав і Віід!

  Відбудований серед темних земель, ховався від нічного холоду в печері.

  У провінції Морта частенько гостем були снігові бурі.

  Дуже низька температура і жахливі сильні вітри створили таку густу мімелину з снігу та льоду, що здавалося на землі наступив крижаний вогонь. Незліченна кількість осколків і снігу падала з неба на землю лише для того, щоб через мить попрямував вітер знову до небес. Дивовижні та жахливі сцени.

  Північ, одне з найзагадковіших місць на Версальському континенті.

  Коли з'явився рекламний ролик Королівської дороги під назвою "Фантастичні Землі", жодна людина не залишилася байдужою.

  Нескінченні снігові північні землі над якими бушують холодні вітри. Виклик для людей, які шукають слави і адреналіну.

  Ці люди знали б, що бути серед цього галасу — це самогубство. Від жахливого холоду руки й ноги замерзали, а уламки льоду жорстоко били і ви помирали.

  Як би Вінд не радів, коли пропускав удари і підвищив свої характеристики, то це було йому зовсім не по плечу. Довелося ховатися в печері.

  З усього видно, що ці снігові бурі піднімалися на північ лише 30 разів у рік.

  Віід думав, що це прокляття Богів. Вночі температура опускалася ще нижче, а через шалений вітер сніг літав по печері, намагаючись загасити рятівний багаття. Багато паладини дуже застудилися.

  - Охо-хо, якби я знав, навчився б шити ... - бормотал Виід.

  Він вже кілька разів, за цей короткий годинник, пожалкував про це.

  Довкола було багато невикористованих предметів та трофеїв з полюванням. Наприклад, якби вовки мали здатність зшити теплу одежу, щоб зігрітися і відігнати холод, вони могли б зробити це. Але Віада не мала такої здатності, тож нічого робити, як тільки тремтіти від холоду.

  Вжик-вжик

  Віід підійшов ближче до багаття. Удень вони зібрали дрова і цілу ніч підтримували вогонь. І все одно в печері був собачий холод. Костру вдалося лише утримувати температуру, при якій не замерзнеш.

  - Апчхи!

  Тепер і Віід, застудився.

  Пора б поїсти.

  У таку погоду не було жодних проблем з куулінією. Гаряче м’ясо гріло й тимчасово підвищило стійкість до холоду.

  Коли буря спала, Віід з паладинами вилізли із вкритої снігом печери.

  У світлі нового дня їх зустрічала красуня.

  І хоча вона була вся побита, але все ж таки статуя не розбилась.

  Завдяки цьому він ще трохи згрішив. Правда, очевидно тому, що статуя була пошкоджена, ефективність зменшилась до 20%.

  Віід взяв ніж Захаба і підійшов до крижаної статуї.

  - Цікаво, а це вийде? Ремонт!

  Він викововував уламки льоду, і забивав отвори маленькими ровими шматочками. Коли Вікід закінчив, статуя стала такою ж, як колись.

  - О, ремонт статуй теж можливий!

  Вікід дізнався щось нове для себе. Те, чого немає на веб - сайтах, те що потрібно вчитися самостійно, вивчаючи свою професію. Нові знання.

  Тут у голові Віїда промайнула ще одна думка.

  - А якщо... Цілком можливо, що так і буде!

  Вікід покинув гру.

  Лі Хен лазив по сайтах.

  Іскав відомості про легенди Північного полюсу про монстрів, які живуть в холодних регіонах. Якщо створити їх скульптури, то можна поліпшити навички.

  Так, він міг швидко копіювати створені скульптури, тільки ось досвід давали копійки.

  'Ні. Не можна ж весь час копіювати монстрів. Такі речі не будуть мати цінності і навіть на 2% уміння не підростуть.

  Кожне підвищення майстерності, ремесла або володіння мечем займало багато часу. І в цей час потрібно багато і важко працювати.

  Якщо на початкових рівнях можна було обійтися лише важкою фізичною працею, то середні вже потребували натхнення. Тепер для підвищення рівня Хену потрібно було виходити за звичайні рамки, вигадувати щось нове.

  Досвідчені гравці кажуть, що коли ви переходите зі середнього рівня на вищий, то витрачаєте 50% більше часу та праці.

  І навіть якщо це ремісне вміння, не варто недооцінювати його. У ремісних професій більш складний і важкий шлях, ніж у бойових, але й бонусів дають вони іноді більше.

  'Надо якось підвищити досвід за скульптури. Зробити щось таке, щоб за один раз дали новий рівень..."

  Лі Хен зайшов на сайт зв'язаний з 'Страною Магії".

  Найсильніший монстр у грі був драконом.

  Коли Хен грав у Магію, то й сам вбив кілька драконів. Це було далеко не просто, монстри мали чудовий захист, різноманітні прийоми і жахливі магічні атаки, наприклад, дихання вогнем.

  Хоча він дійшов до найвищого рівня в країні Магії, без магічних предметів і секретних приймачів, Хен ніколи б не справився з драконами самотужки. Серед них був і крижаний дракон Кайдес! Його довжина перевищувала 150 метрів, а крижане дихання вбило на місці.

  Хен пам'ятав, що довелося провести дуже важкий і довгий бій, щоб перемогти дракона.

  'Хвост... Так, голову можна приєднати потім. Почну з ніг, потім перейду до тіла.

  Віід увійшов у гру і відразу почав збирати уламки льоду.

  Після снігової бурі в окрузі їх було дуже багато. Навіть можна було побачити, як брили завбільшки з будинок, міцно вбиті на землю. Коли душа Віяда дивилась на них, то йшла в п’ятки.

  'Якби не печера, то ми б безсумнівно загинули.'

  Умерли від холоду або крижаних уламків!

  На півночі міста й села будували лише біля високих гір. Оскільки гори захищали від снігових буранів. Якби не кам’яні гіганти, то не було б міст чи сіл.

  Ось такий він небезпечний - Північ.

  - Кажуть, що раніше армія Північного Королівства кликалася однією з найсильніших. І це не дивно, адже в таких умовах неможливо залишатися сильним.

  Віід почав працювати над скульптурою, використовуючи довколишні брили льоду. Спочатку він створив контур дракона, потім став ставити блоки один на одного, шар за шаром.

  - Пристойний час...

  Віід кілька разів сходив з лицарями на полювання.

  Протягом цього періоду брили льоду твердили і склеювалися між собою. Не було потрібно ніяких додаткових матеріалів, холод робив все сам.

  Віід за допомогою паладників побудував величезну крижану гору. Гора з льоду! Вони збирали величезні уламки, розміром з машину і складали їх один на одного. Вийшла гора заввишки в кілька поверхів. Але Вікід не зупинявся і продовжував тягати лід.

  Через кілька днів знову почалася сніжна буря. Під холодним вітром, вкритими вогнестійкими брилами, скріпилися ще міцніші.

  Минуло ще два бура, і Віяду вже довелося піднімати голову вгору, щоб побачити макушку крижаної гори. Фізична праця людей і сила живої природи! Коли вони зустрічаються, то немає нічого нездоланного.

  - Тепер пора і попрацювати, - сказав Віід і дістав ніж Захаба.

  Після роботи над статуями красуня, він не міг дозволити собі допуститися помилки. Крім того, Віід відмовився від детальної та тонкої проробки. Занадто вже масштаб вражав. Якщо робити все дуже детально, то роботу вистачило б на цілий рік і може й більше.

  Віід з упевненістю взявся нарізати лід, іноді, навпаки, скрепаючи якісь частини. Завдяки тому що скульптор працював на скульптурах, він міг вільно почуватися. Тепер він міг робити такі скульптури, які хотів. Щоправда, до того часу, коли рівень майстерності скульптора не досяг найвищого рівня, застосовувати особливі ефекти при роботі над скульптурою було неможливо.

  Віід старався не впасти. Для роботи довелося залізти на вершину гори льоду і спускатися вниз по канаті, ніби він займався скелелазінням.

  - Стук-Тук! - Відрізані шматки льоду дзвонили і розбивалися на дрібні уламки.

  Коли він дивився вниз, йому здавалося, що до землі дуже далеко.

  - О-о...!

  Якщо впасти, то кісток не зібрати!

  Заради роботи над скульптурою довелося подолати цей страх.

  Коли Вікід був на такій висоті, він почувався дуже мерзним і не міг передати як було холодно. Крім того, дув сильний вітер і часто чіплявся за мотузку та замирати.

  По-перше, Віід створив контур тіла з льоду. Середня частина гори стала величезним тілом. Її об'єм перевищував 100 метрів. Грандіозний розмір.

  Далі йшов хвіст. Він виходив з тулуба і витягувався далеко в сторону. Довжина хвоста сягає десятків метрів.

  Ноги Віід зробив непропорційно маленькими, але товстими, щоб вони змогли витримати вагу тіла. Коротки і товсті ноги.

  Остання була голова. На товстій шиї є довга й велика шия.

  І рот, наче крокодил.

  Довгі вуса, що ростуть пучками.

  І злий, грізний погляд.

  У той момент, коли Вікід закінчив свою скульптуру, все навколо осяяло світлом.

  З брили льоду Віід створив дивовижну скульптуру Крижаного Дракона.

  Скульптура повністю повторює справжні розміри і вигляд дракона з гри країни магії. Використовуючи лід як матеріал, він створив найсприятливішу за духом скульптуру Крижаного Дракона.

  Швидкість відновлення здоров'я та мани зросла на 30%, тому полювання прискорилося на третину. Завдяки підвищенням захисту від холоду на півночі зникла найбільша проблема. Протидія магії та додаткового здоров'я досягли максимальних показників.

  Усі характеристики підвищились.

  Це сильно вплинуло на виживання в бою Альберона і паладинів, які не відновилися раз після смерті.

  Віід, як міг допомогти їм. Разом з Рыцарем Смерті Ван Хоком.

  'Але, що б лицар ні говорив, паладинам все не подобається!' - думав він.

  Паладини відчували антипатію до Ріцаря Смітри.

  Їм було важко прийняти Ван Хока своїм колегою. Ван Хока, який служив самому Бекену. Вікід зрозумів, що в цих випадках марно вставати на руку Ван Хока, але намагався змінити свої стосунки з лицарем:

  - Рицарі Смерті? Вони використовуються для цього.

  Він вдарив лицаря з усієї сили. Навіть на думку паладінів це було боляче. Ван Хоку ж все було нічим, якщо він помирав, то переміщався в намисто, щоб через деякий час знову з'явитися.

  - Попереду патруль, доніс назад з розвідки Рицарь смерті.

  - Ми це вирішимо, - сказав один з паладинів.

  Коли на горизонті з’являлися монстри, паладини швидко вступали у бій. Монстри швидко загинули.

  'Сільні, однак,' - похитав Віїд головою.

  Коли він полював з солдатами Королівства Розенхайм, то стріляв із цибулі, використовував меч і деколи влаштовував пастки на гоблінів.

  Проте спільні напади паладників були жахливими. Атака настільки сильна, що бере сили у святих духів, щоб монстри нічого не встигали зробити. Віід мечем наносив важкі удари по недобитих ворогах і отримував 20% досвіду. Завдяки такій стратегії він здобув досвід як при полюванні в Лавіасі. А за допомогою Альберона полювання стало безпечнішим і швидшим.

  Пройшов приблизно місяць.

  Рівень Віїда став 202-им. Паладин 270.

  Завдяки довгому і важкому дорученню вони порівнялися з вампірами.

  Без статуї Крижаного Дракона досягти такого чудового результату так швидко просто не вийшло. Пару раз паладини могли б навіть померти.

  Віід уважно подивився на тих, що чекають його паладинів, і трохи подумав:

  - Час рятувати ваших друзів.

  Вчитель, інструктори і 500 учнів зібралися в залі.

  Вони товпилися маленькими групами і перешіптувалися.

  Робити вправи і покращувати вміння володіти мечем - звичайне й добре знайоме їм діло. Правда не тоді, коли все це доводиться робити в віртуальній грі.

  - О, так класно. З'їв хліб і сит.

  - А я випив воду і спрага пройшла.

  - Ага, а коли скажеш 'Окно характеристик" то з'являється віконце!

  Дивовижні і голодні учні!

  Вони, як і інструктори, увійшли в гру й з’їли весь хліб, що мав, та голодували. Перший і другий меч дуже переглянулися.

  - Як взагалі таке може бути, щоб серед стількох учнів не було жодного знайомого з комп'ютерними іграми!

  - Та вже, дивлячись на це можна сказати, що це диво, чи не так?

  - ...

  Інструктори отримали від кожного учня як підношення, трохи ячмінного хліба, і тепер могли не турбуватися про голод. А учні просто постійно б’ють по страху і вмирають від голоду чи ні.

  У цей момент прийшли Пейл і його друзі.

  - Купіть нам хліба.

  - Будь ласка.

  Вчитель і інструктори закривали очі на прохання учнів.

  - Прокидайся в інших не по-чоловікськи. Але Вікід стане моїм наступником, і якщо його друзі прийшли до нього й запропонували допомогу, то як я можу їм у цьому відмовити? - Сказав перший меч.

  Однак для Пейла та друзів цей вчинок набув зовсім іншого значення.

  500 дужих хлопців з голодним оком підбігли до них і попросили купити хліба! Є від чого боятися.

  Пейл та його друзі шкодували, що прийшли, і вони розбіглися на 50 000 ячмінних буханок. 50 000 буханок хліба, одна шпилька коштує 3 медяки. На один срібний можна купити 33 буханки, на одну золоту 300 бухти.

  Начебто не такі вже й великі розратки, але для Сурки, Іріен і Ромуни опинитися в колі 500 розізлених хлопців стало досвідом, який вони більше ніколи не забудуть.

  Так, методом спроб і помилок інструктори та учні тренувалися в залі у биття лякали.

  Чотири тижні!

  Майже не спати, а тільки довбати лякається чотири тижні підряд - ненормальна поведінка для звичайної людини.

  Тільки Віід вирішив здійснити цю подвигу, а тепер, його слідами і ще 505 чоловік.

  'Е-хе-хе, набридло!' - випливало в голові то у одного, то в іншого учня.

  Якщо б учні діяли самі, то мало хто дійшов би до кінця.

  Інструктори, так, могли б, але серед учнів навряд чи знайшовся один-два з настільки загартованою волею.

  Більшості вже через кілька днів все так набридло. що хотів тільки одне - завершити ці нудні вправи. Але інструктори заявили, що поки всі не пройдуть цей етап, ніхто не буде сміятися вийти з залу.

  Якщо хтось один не пройде, то всі інші 504 людини будуть його чекати.

  'Ось таке жорстоке рішення'.

  Муки совісті - це одне! Але коли від твоїх вчинків залежить доля багатьох людей, ніхто не міг собі дозволити відпочивати.

  - Один мільйон шістьсот дев'яносто сім тисяч двісті тридцять 9!

  - 1 697 240!

  - 1 697 241!

  Всі погляди в залі схрестилися на одному учневі. Вчитель, інструктори та 499 учнів закінчили навчання і тепер чекали останнього.

  Нарешті останній учень завершив підготовку.

  - Моя підготовка завершена, Вчитель, - похинувши, вимовив він.

  - Ти добре потрудився, - радісно посміхаючись, сказав вчитель.

  - Він був трохи напруженим, — додав один із інструкторів.

  Інструктори та учні, як би багато їх не було, згуртувалися разом, поки чекали останнього учня.

  Інструктор - НІП з радістю підійшов до нього і простягнув меч:

  Цей меч - нагорода тим, хто зміг пройти базову тренувальну програму. Візьми, він твій.

  - Я знаю, дякую.

  Учень на ім'я 459-ий меч прийняв від Інструктора клинок.

  Усі учні дотримувалися простих правил: за порядком, в якому вони зайшли до Тренірового залу! Починаючи від ніка Першого мечника і далі по черзі.

  Інструктор залу з радістю посміхнувся.

  - Чи є у тебе питання? Для довідки, ти 522 учень, минулий тут базову тренувальну програму.

  - Ні. Не потрібно пояснень. Ходімо!

  Інструктор вже 504 рази підходив до тренуючих і завважив, що повторював ті самі слова. Ці фрази намертво запам’ятали усі. Крім того, 504 особи чекали на нього весь цей час, і 459 чоловік хотів закінчити з формальністю.

  Але інструктор залу на цей раз, вимовив інший.

  - Ви всі пройшли підготовку в цьому залі, завдяки вам я зробив великий внесок у розвиток королівства Розенхайм і тепер зможу знову стати лицарем.

  - Як скажете, це не моя справа. Ще раз, спасибі за роботу - сказав на прощання учень.

  Всі МЕЧІ вийшли з залу.

  Вони були новачками в грі, але під час тренування дещо дізналися.

  - Тепер треба вибрати професію. Підемо в Гільдію Воїнів, - оголосив перший меч.

  - Вчитель, ми тепер всі станемо воїнами?

  - О! Правда?

  - Навіть не віриться, що ми станемо війнами. Ми так раді. Вчитель.

  Перший меч та решта 504 гравців впевнено йшли головною вулицею міста.

  Натовпи людей, в однаковому одязі, дуже цікавилися звичайними гравцями:

  - Хто ці люди?

  - Буде якесь уявлення?

  - Подивися на це. У них навіть мечі однакові.

  - О! Це ті з тренувального залу!

  - Вони?

  - Пам'ятаєш ті дивні люди...

  МЕЧІ стали відомими в королівстві, під час тренування у залі побували майже всі гравці Розенхайма. Тому учні знехтували поглядами івожника. Всі їхні думки крутилися навколо того, що вони нарешті почали грати і скоро отримають професію, з таким радісним настрійом вони зайшли в Гільдію Воїнів.

  Трохи пізніше вони почали з усмішками виходити звідти.

  - Ловити лис?

  - 300 лис, кажете...

  - Всього-то зловити лис, зібрати шкури і вибір професії закінчиться.

  - Щоб стати офіційним учнем в додзі, потрібно було щодня протягом двох років мити підлогу. А тут, всього-то? Це ж так легко.

  - Ха-ха-хо. Лише лисиці!

  Учні голосно сміялися.

  Перший меч та інші сміялись ще голосніше.

  - Бу-га-ха! Вони недооцінюють нас.

  - Учителю, вам не треба в цьому брати участь. Ми самі з усім впораємося і зіберемо шкури, - сказав один із інструкторів.

  - Ні, П'ятий меч. Адже тут за полювання дають окуляри досвіду, треба їх копити, щоб перейти на інший рівень. А потім це наше перше завдання, не можу ж я залишитися осторонь.

  - Якщо так. Ходімо ловити лис.

  - Хо-хо-го! Не думав, що мені доведеться витягнути меч для полювання на лис.

  - Лиси повинні гордитися.

  Люди, які чули розмови інструкторів та учнів, були німі від їхнього нахабства. Ці незнайомці начебто прийшли з іншого світу.

  - Та вони хоча б знають, які лисиці сильні!

  - Схоже, що це новачки, щойно отримавши завдання на професію ...

  - Та вони навіть єнота не зловлять!

  Особливо обурювалися гравці з низькими рівнями. Вони бачили себе на початку шляху, коли вважали, що їх легко переловлять лисиці. Але реальність показала, що це не так вже й просте діло.

  - Ось помруть по-різному і зрозуміють що чому.

  - Ага, рідко хто проходить початкове завдання в Гільдії Воїнів з першого разу. Це надто складне завдання для початківців, зібрати шкури лис.

  - Біля стін фортеці буде груди трупів. - сказав один з гравців, дивлячись на натовп.

  У той час, за цим галасливим здалеку спостерігали Пейл, Сурка та інші.

  - Нещасні... - Прошепотіла Ромуна.

  - Да, уж.

  - Лиси...

  - ....

  Пейл і дівчата добре знали Вііда, були знайомі з МЕЧАМи, тому вони чудово уявляли, що станеться. Так, будуть гори трупів. Вони погоджувались з іншими гравцями. Але це будуть трупи не МЕЧЕЙ...

  - Ого! Вони виходять з фортеці.

  - Ходімо слідом і поглянемо.

  Перший меч і учні вийшли з східних воріт.

  За мурами бігали лисиці, кролики, єноти, їжаки та інші тварини. Також, було багато гравців-новачків.

  Тут, вони побачили, як проминула одна лисиця.

  - Ого!

  - Мы идем!

  Перший меч та натовп побігли за нею!

  Ліза віталась, піднімала хвіст і схрещувала кігтями. Але, на її біду, супротивниками були МЕЧІ. Так, новоприбулий гравець вперше бився з лисою, але вони билися на справжніх мечах зі спортсменами в інших країнах! Вони рухалися, наче вода, і уникнули нападу лисиці. Потім швидко прокололи мечами незахищену тварину.

  Ліза зникла в сірій спалахі.

  - Хе, і що це було? Так просто?

  МЕЧІ та спостерігачі були незадоволені.

  - Вони впіймали лисицю? - запитав один зевок у іншого.

  - Так. Напевно, це була поранена лисиця. Тому вона потрапила на меч.

  - Так, ні. Вона не виглядала ослабленою. Начебто нормальна.

  - Це неможливо! Ти просто не помітив.

  - Ну... цілком можливо.

  Але те саме сталося з іншими лисами.

  Монстри намагалися битися, але учні з упевненістю махали мечами і легко уникали будь - яких нападів. Вибравши професію воїна їх сила атаки зросла на 50 відсотків.

  МЕЧІ дуже сильно розходилися з лисами.

  І не тільки з ними, але й з білками, зайцями, єнотами та іншими людьми. Під кінець дня вони дісталися до вовків.

  Вжику!

  Вовк хотів жити, скеляв гострі клинки, але це його не врятувало.

  На землях біля фортеці Серабург Меган знищували монстрів.

  Зоряне створіння тільки - но розійшлося, і щелепи могли побачити це.

  - Я не можу в це повірити!

  - Як так може бути...

  Тільки Пейл з друзями кивали головою і усміхалися.

  - Справді...

  - Так і вийшло.

  - Проте, страшно.

  - Що саме Іріен?

  - Що таких, як Віід стало на 500 більше.

  - .......

  Вовки, зайці та інші монстри настали важкі часи.

  Клинки, з якими щоденно тренувалися учні, легко всмирували монстрів. Вони з захопленням махали мечами і продовжували полювання. Іноді також з’являлися вовчі зграї.

  Ого!

  Заволок з срібною шкірою.

  Його срібна шерсть йшла хвилями під поривами вітру.

  Граціозні ноги, міцні ляжки.

  П’ятий меч і другий Меч оцінили його.

  - Якщо його зловити, то нарахують багато досвіду.

  - Вчитель, якщо ми його впіймаємо, то можемо отримати хороші речі.

  - Правда?

  - Так!

  Перший меч спокійно підійшов до вовка.

  Тадамц!

  Срібний вовк переможеться!

  Вчитель і учні оточили фортеці Серабург, яка була смертельною.

  Ось результати вправ з мечем! Очки досвіду! Преметы!

  Протягом кількох років учні думали лише про меча, заклали в справу всю свою душу. Тепер їхня праця була винагороджена. Тут чоловік, який володів клинком, мав багато можливостей. Зловиш монстра, отримаєш окуляри досвіду, піднімеш рівень і станеш сильніше.

  Їм подобалося ставати сильнішими і одягати нові речі.

  - Ти виглядаєш круто! - роздавалися часто вигуки після прикладу речей.

  Вони не зносили слабкості!

  Не для цього вони так наполегливо працювали над собою.

  Після стількох тижнів голоду учні отримували гроші за вовків і в’язнів. Вони наче опинилися в казці і тепер просто не могли зупинитися!

  - Ха-ха-хо!

  - Всіх вб'ємо!

  Глядачі, які спостерігали за полюванням з цікавості через таке жорстоке побиття монстрів, відчували, як мурашки біжать по тілу.

*

  Завдяки підвищення рівня і співпраці з паладинами та Альбероном, групи 4-5 вампірів, що охороняють статуї, перестали бути проблемою.

  Відряди потихеньку нападали вдень, поки вампіри не виснажувались.

  Так вони врятували 30 паладонів і тепер Вііду треба було більше готувати.

  З одного боку, це добре для підвищення якості Кулінарії, але з іншого почались проблеми із продуктами. Нам потрібні складники, яких не було доставлено в звичайний мисливський посуд. Крім того, ми мусили витрачати час на пошуки їжі, готувати та купати за всіма речами. Потім ремонтувати обладунки, показувати гарні місця для полювання. Це призвело до значного зросту, і Віід перестав полювати особисто.

  Але мистецтво скульптора та інші навички він досить добре виліковував. Тому, хай і не набагато, його бойові навички збільшилися. Крім того, прогрес у репрезентованих навичках майбутнього давав нові приховані можливості для наступного рівня.

  Не існувало роботи, яку не зміг би виконати Віід. Тепер найкращим для нього було просто перебувати поряд з паладинами під час бою. Командування, ремонт і по іншому допомагає святим воїнам.

  "Слава богу. Що немає обмеження за часом... - думав Віід.

  За дорученням, потрібно добути корону Фарґо і звільнити зачарованих паладонів. Не було строків виконання завдання. Але якби інші гравці отримали завдання, то не мали б часу на полювання.

  Через продукти.

  Вони не могли б прогодувати стільки паладінів, тому мусили б вийти на бій якомога раніше, поки їжі вже немає.

  З Віідом виникла зовсім інша ситуація, він прихопив із собою запаси приправ і мав прокачаний вміння готувати, тому міг добре підготуватися.

  Коли його вміння приготування перейшов на середній рівень, то тепер все, що він знаходив в лісі і горах, ставало їжею. Трава, збираючись нею по дорозі, ставала хорошим складником для супу, м’яса тварин і т.д.

  Віід також використовував лікарську рослину, щоб підтримати сили.

  Вміння пристосовуватися до змін!

  Навики, яким він вчився то тут, то там тепер стали його зброєю.

  Паладінів стало все більше, і печера тепер була заповнена до відмови.

  Чим далі, тим більше користі приносила статуя Крижаного Дракона.

  Через збільшення кількості загону, Вікіда почав збільшуватися іншими характеристиками. Віід намагався командувати паладинами і продумувати все так, щоб вони вбивали якомога більше монстрів.

  Вікід тішився, що ці риси зрештою зростають. Хоча рівні не підвищувалися, але досвід був стабільним і це було добре, адже дані характеристики не збільшилися самостійно навіть якщо забажаєш.

  Віід дивився на це, як на інвестування.

  Навички приготування їжі також швидко зростали.

  Щоб зменшити споживання продуктів, він використовував усе що знаходив у лісі. Іноді це було нелегко. Але експериментуючи, Віід придумував нові страви і набув більшого досвіду. Для нових рецептів навіть використовували кору дерев і просту траву. І все ж смак залишався таким, що хотілося з'їсти і померти попри всі кулінові таланти Вііда.

  'Але результати тим не менш були'

  І тут, після одного з привалів, сталося щось неймовірне.

  Секрет навики кулінарії!

  Віід знайшов один з них.

  Коли знаєш про це, то здається, що все просто і навіть не можна назвати секретом, але ефект був повною несподіванкою.

  Щоб поліпшити стосунки з паладдинами, Віід як завжди молився перед статуї Богини Фреї. І тут....

  У Віїда з’явилася характеристика, яка зазвичай була лише у паладинів або священиків - віри.

  Кажуть, що Віра - це магічна сила. Але для Віїда, який не міг використовувати священну магію, це просто марна характеристика.

  - Вікно властивостей

  Характерики Вііда були до біса заплутаними.

  І хоча іноді, як зараз, він не полював, але навіть у цей час прагнув підвищити характеристики за допомогою Скульптури, Кулінарії та інших навичок. Саме тому значення характеристик було вищим і різнішим, ніж у інших гравців схожого рівня.

  Особливо це помітно, якщо взяти до уваги важливість витривалості або бойового духу. Понад 300 балів, а це характеристики які без важкої праці підняти просто неможливо.

  Окрім праці, внесок у роль властивостей зробили навички, що переросли на середній рівень та різноманітні надеті речі. Саме завдяки їм - сила, спритність і здоров'я отримали додаткові бали.

  Хоча паладінам поступався за рівнем Вііда, він мав значення бути рівним або навіть сильнішим від воїнів. Звичайно, більшість з них стали в пригоді завдяки тому, що знають.

  До того ж тепер з’явилась ще одна характеристика Вери.

  З її появою Віід сподівався, що рано чи пізно з’являться додаткові ефекти.

  'На перший погляд, здається, що це даремна характеристика. Але, якщо дивитися в перспективі, то колись прийде час і вона мені знадобиться,' - думав він.

  І перші відгоміни цього вже стали помітні. З появою поглядів, вірувань і священиків щодо Вії змінився погляд на це місто. Всі накази, виконувалися негайно і іноді з особливою повагою.

  - Пане Скульптор, спочатку отримуючи ваші накази, я сумнівався, але тепер я вірю і буду старанно виконувати будь-які розпорядження. Ви ж той, кого нам прислали з Ордена врятувати наших друзів!

  - Просимо вас, направляйте нас своєю твердою вірою.

  Це стало можливим лише тому, що Віяда характеристика віри була значно вищою від паладників.

  У залежності від того, що відбувалося в Паладіні - НІПи, надавалося по 6 характеристик.

  Оскільки їхня професія була пов’язана з вправністю меча, сила, спритність і здоров'я були особливо важливими для них, вони також могли використовувати магію, тому на другому місці стояли мудрість та інтелект. У такій ситуації ще треба було вивищувати віру, тому часто їхня риса віри мала значення між 200 і 300.

  Але характеристика віри Віяда наближалася до 400-х, тому паладини його поважали.

  Крім паладини, священики також стали уважнішими.

  Так проходили дні.

  Може комусь і здається дивним, що людина висвітлив весь свій час на возьму з НІПами, але тільки не Війду. Він ходив на полювання, ремонтував обладунки, готував їжу - день за днем, без хвилини відпочинку.

  Чортовски тяжко труд.

  Минали дні, і біля підніжжя чорного замку став Вотчий вік та паладин. І нарешті, настав момент, коли вони знищили всіх вампірів у місті, і залишилося звільнити останніх паладинів.

  - Священне світло, знищуючи темні сили спотворюючі і утримують цих чад.

  З неба зійшов світло і накрив кам’яні статуї.

  - Ви прийшли за наказом Понтіфіка, щоб звільнити нас? - звернувся один з паладонів до Вііду.

  - Так, і щоб повернути корону Фарґо. Нам доведеться знищити вампиров, заради порятунку миру.

  - Зрозуміло. Ми з честю підемо за вами і будемо виконувати ваші накази, командире.

  Паладини відразу почали слухатися Віїда, через його зростаючі якості лідерства і віри.

  Вони почали домінувати в місті, а за минулий час і загін значно зріс.

  159 паладників і 38 священиків.

  Разом з Віїдом і Альбероном їх було 199.

  Віід набув сили, з якою можна штурмувати замок нежитю.

  Будівельний марш вони вирушили до чорного замку.

  Коли круки тихо завивали вітер, перед брамами стояли тверді стіни. Павутини почувалися незручно.

  - Лише п'ять поверхів.

  Вікід оглянув чорний замок.

  Всі вікна дещо заколоні, у щілинах між дошками були видно чорні штори.

  - Добре. Давайте спробуємо.

  Віід і паладини зі священиками обережно попрямували до замку.

  Курын! - З скрипом відчинилися величезні двері.

  - ......

  Вікід повільно зробив перший крок і обернувся прокричав:

  - Вперед, воїни! Давайте знищимо вампиров, і в ім'я Богині Фреї, звільнимо провінцію Морта!

  - Урраа! - З радістю криком, святі воїни кинулися всередину замку.

  Двері за останнім паладином самі собі закрилися, і кожному спостерігачеві здавалося б, що нічого не сталося.

  Глава 10. Битва в Чорному замку.

  - Ожилі статуї?

  - Паладини!

  - Вони зняли закляття і звільнилися з кам'яних кайданів!

  Загін відразу зіткнувся з 50 вампірами. У очах монстрів билися кров'яні жилети, кігтисті руки загрозливо витяглися вперед, а плащі грозно розвіялись - з усіх боків вони швидко наближалися до паладинів.

  Частина монстрів перетворилася на кажана і пішла до загону по повітряному мишку. І хоча тіла вампірів-думок стали значно менше, сила атаки залишилася такою ж!

  - Божене світло, прожени темряву! Святої ночі! - Альберон і священики одночасно застосували божественну магію.

  Бух!

  - Так світло! - Закричали в паніці вампіри.

  Ті, хто стояв на землі і намагався врятуватися від світла, закрили очі. Летючі миші-кровосики плювали кров'ю і каменем падали вниз.

  У повсякденному житті священики зазвичай використовували магію для підсилення та лікування азартних ігор. Але коли справа стосувалася нестатків, то всі ці ліки перетворилися на бойові.

  Після застосування закляття світла, на дезорієнтованих вампірів з лютим криком налетіли паладини. Тут і там лилася вампірська кров.

  Відряд Вііда повністю домінував. У паладинів була велика перевага і 50 вампірів просто нічого не могли зробити. Навіть коли одному з вампірів вдавалося вдарити або зачаровувати паладину, священики відразу ж вступали у бій. Вони вживали чарівних ліків і розвіювали темні заклинання.

  Віїд на рівні з усіма бився в перших рядах.

  - Танець мечей!

  Одна з чотирьох умінь, якими послуговувались імператорські безформні мечи.

  Серед тих, хто бавився він почав танцювати витієвий танець з клинком, але насправді Вінд рухався як зазвичай, шукав слабкі місця ворога і атакував, а танцюючі зображення були проявом здатності. Монстри думали, що атакують Віїда, а насправді вони або напали один одного чи били по порожньому місці, ставлячи незахищені боки під клінок.

  Віід вбив вампіра і відразу підняв рівень. Коли він припинив полювання, до отримання рівня залишалося набрати 56% досвіду, але Віід не сидів на місці, а займався приготуванням, ремонткою та іншою діяльністю, тому 30 відсотків експериментів взялися пасивно за всі ці роботи.

  'Ех ... так шкода.

  Тепер Віїд, згадуючи про те, що довелося припинити полювання заради підтримки паладінів, почувався ображеним. Коли паладин набрав більше 50 і вони без проблем могли впоратися з вампірами в місті, Віід зайнявся тільки організаційними справами: готував, ремонтував, показував добрі місця для полювання та т.д., загалом робив все можливе, щоб НІПи швидше набули досвіду й змогли досягти рівних із вамипирками.

  А він потребував полювання не менше паладин, як мінімум через речі які падали з монстрів:

  Крім того, з кожного вампіру випадали 3 золотих і 25 срібних монет.

  Можна сказати, що вампіри багаті серед монстрів.

  Віід забрав випали предмети і озирнувся навколо. Бой був закінчений і паладини чекали подальших наказів. Оскільки воїни мали значно вищий рівень, ніж Віід, то їм вдалося подолати набагато швидше.

  - Отже так, оглядаємо і зачищуємо перший поверх будівлі. Альберон, на тобі звільнення кам'яних статуй, - дав вказівки Віід.

  На першому поверсі, тут і там стояло близько 50 статуй зачарованих паладинів. Поки Альберон займався звільненням, Віід з паладдинами оглядав приміщення.

  - Помріть! - Крича вискочила кілька вампірів.

  Це була їхня помилка. Загін паладників залагодив атаку монстрів і різко перейшов у контратаку. Кілька змахів добре озброєних і підготовлених паладин та монстрів просто не стало.

  Так вони перевірили всі кімнати першого поверху, і хоча тих вампірів більше ніде не було, все ж загін дещо виявив.

  Статуї.

  У кожній кімнаті першого поверху стояло безліч мирних статуй, які колись жили в місті та замку.

  - Альберон, їх теж потрібно звільнити.

  - Добре.

  Після того як священна магія звільнила стегон, більшість з них були виснажені на підлогу. Серед тих, хто зміг встати, був старий чоловік з довгою бородою. Він яро кілька разів вклонився Віїду і сказав:

  - Слава богам, визволитель!

  - Визволитель? - Не розуміющі сказав Віід.

  - Так. Ми жителі провінції Морта. Перед приходом темних сил нам передували передречення: якщо ми не зможемо рухатися і не будемо розуміти живих чи мертвих, то варто лише сподіватися й чекати. Чекати й терпіти, поки не з'явиться визволитель...

  - ....

  - Довгий час ми чекали цього дня. Тут у чорному замку, навернені на статую, знаходяться всі мешканці провінції Морта. Це наші сім'ї та друзі. Визволитель, ми нещасні і бідні люди. Нам потрібна допомога. Допоможи звільнити всіх і ми віддамо все, що зможемо.

  Дзинк...

  Віід не думав ні хвилини.

  У замку він був оточений безліччю священиків. Майже будь-який з них міг розвіяти заклинання прокаменя. До того ж, за дорученням, він з Альбероном прийшов сюди за короною Фарґо і завдання старого було частиною вже призначеного завдання.

  Складність В?

  Складність також така, що й виконання завдання. Загалом причини відмовлятися Вікід не бачив.

  - Я виконаю ваше прохання.

  Віід з паладинами піднявся на другий поверх.

  Там їх було 150 вищих вампірів! Крім того, там ще було близько сотні молодших. У цілому група зустріла силу з 250 вампірів!

  Оскільки група Віда поповнилась паладинами звільненими на першому поверсі, то кількість загонів була різною.

  - В атаку!

  - Урра!

  - Знищимо проклятих тварів!

  Паладини, під благословенням і захистом священиків, атакували вампірів. Святий захист не давав великого привілею паладинам, бо вампіри використовували темні заклинання:

  - Чорний бар'єр!

  - Чорні стріли!

  - Вилікуюча довбань!

  Здавалося, закляття ведуть свою власну, окрему битву. Там, де чорна магія зачепила паладинів, в бій уступала магія священиків, звільняючи і лікуючи світлолих воїнів.

  Віід не брав участі у війні. У такій великій битві можна легко загинути від випадкової довгої атаки.

  - Альберон, не лінуватися і частіше заклинання.

  - Добре, пане Вііде.

  - Зібралися! Ті, хто залізе на лівий фланг! Паладини, зі здоров'ям пониженим на половину, повільно відступати назад!

  Віід взяв командування боєм у свої руки. Будова за будовою паладини вривалася у скупчення вампірів. Завдяки яскравому захисту священиків броня воїнів не поступалася танку з реального життя.

  Віід вибудував фронт. Розділив сили на умовні два підрозділи - атакуючий і охороняючий. До того ж священики могли швидко й ефективно лікувати своїх товаришів. Віід використовував силу духівництва, щоб не втратити жодної паладини.

  Коли небезпека загрожувала захисту, загін налетів несподівано і намагався привернути увагу ворогів до себе. Коли видавалася передишка під прикриттям охороняючого загону, священики засипали васпірами світлим закляттям.

  Дуже гарна стратегія, яка дозволяє організувати з паладників і священиків сильний бойовий загін.

  - Атака!

  - Командир наказав атакувати! - Рознеслося наказ від одного паладина до іншого.

  Бій був важкий, але його воїни перемогли.

  Усе це завдяки затраченому часу. Рівень паладінів був набагато більше ніж у вампірів. Крім того, завдяки письменній підтримці священиків не було шансів перемогти монстрів.

  На другому поверсі Альберона було звільнено ще 30 паладонів і 40 священиків, а також мешканців села. Після довгого і важкого бою Віід наказав відпочити.

  - Відпочинок хлопці, потрібно перекусити.

  Він дістав котел і почав готувати.

  Зазвичай паладини з цікавістю стежили за процесом приготування, але сьогодні всі вони відступили якомога далі. У Вііда не було вибору, він сидів і лив сльози в каструлю.

  - Ми обов'язково повинні це їсти?

  - Будь ласка, не дає....

  - Перебудьте з божественною допомогою.

  Вікід дав кожному тарілку з їжею. Цього разу інгредієнтами для їжі стали яйця Джойн і небесні плоди.

  Щоб успішно виконати завдання, Віід намагався зменшити ймовірність втрати паладників. Плоди збільшували магічну силу та удачу, що робило закляття священиків сильнішим. Крім того, збільшена удача дозволяла отримувати більше предметів після смерті противників. Яйця Джонк на добу збільшували запас здоров'я і мани.

  Усе це Вінд поклав у котел і зварив похлібку. Не забувайте додати більше часнику.

  З того часу, як Кулінарія досягла середніх рівнів, він почав помічати вплив інгредієнтів у приготовленій страві.

  Ченок, який Віід з головою накинув у похлебку, повинен був зменшити атакуючі здібності вампірів і не дозволити монстрам занадто близько підійти до паладинів.

  - Аауx.

  - Щипить очі.

  Приготують і ридаючи паладини доїли похлебку.

  Але це ще не все, що вони мусили витримати на привалі. Вікід, вже вовсю, їла сльозами, готувала маринований часник, салат із часником і соендів. А слухняні паладини сиділи поруч, плакали й допомагали чистити нову порцію часника.

  Але рано чи пізно все погане минає, закінчилося і привали.

  На третьому поверсі фортеці група чекала 200 вампірів.

  - Дурні! Сили темряви, покажіть їм справжнього ворога, затьмарення розуму!

  - Рицарі, йдіть до нас. До наших лав, давайте разом керувати цими землями. Обдарування! - І почали творити свої закляття королеви вампірів.

  Після використанняментальній магії частина паладин стала битися між собою.

  - Зрадник! Служитель вампиров!

  - Та ти сам!

  Паладини атакували один одного, деякі навіть накинулися на священиків, які всього-то пару годин тому їх лікували. Не уникнули заклинання і священики. Тепер вони тільки стояли і спостерігали за розхресними діями.

  Чорний замок не те місце, куди можна просто зайти і вийти.

  Під заклинанням вампірш потрапили тільки ті священики і паладини, що були звільнені вже в замку. Велика частина загону завдяки дії дракона, що стояв на чолі, зберегла розум.

  - Зрадники! Огидні створіння! Ви пішли проти наших панів-вампірів і повинні померти!

  - Так! Світ повинен зануритися в темряву!- кричали попадали під заклинання паладини.

  - Богиня Фрея, направь на шлях істинний, віруючих в тебе. Очищення! - Альберон та інші священики, вступили у бій за розум товаришів.

  Вікід реалістично оцінив ситуацію:

  "Спочатку треба вбити вампірш інакше будуть проблеми".

  Тільки ось королеви знаходилися в середині під захистом інших вампірів. Нападком на них було ще більше проблем.

  - Альберон, залиш поки паладинів, лікуйте в першу чергу священиків.

  - Так, я зрозумів.

  Альберон направив очищальну магію на священиків. Священики, які потрапили під закляття, почали приходити в себе і лікувати паладинів. Правда, королеви не стояли на місці, а робили закляття і знову брали звільнених НІПів під свій контроль.

  І все це відбувалося під час бою паладонів з простими вампірами. Він, по суті, тренував загін, як протистояти більшому впливу ворога. Якщо коротко, то головне: не піддаватися ворожим чарам, не руйнувати будівельних споруд і вчасно лікувати поранених воїнів.

  Тільки ось ситуація виходила з під контролю. Вампіри нападали з усіх боків, паладини в центрі билися між собою і що було найгірше, священики відмовлялися лікувати своїх товаришів.

  Якщо б не концентрація часнику, загін був би повністю зруйнований. Але і з ним здавалося все ось-ось розвалиться, потрібно було терміново щось робити.

  Вікід набрав якомога більше повітря і крикнув:

  - Д! А! В! И! Т! Е! В! А! М! П! И! Р! О! В!

  Рев лев - це вміння, яке Віїд натренував під час переходу через гори Баркху!

  Оглушливий крик вирвався з його уст і всі заклинання вампірш відразу розвіялись.

  Рівень лідерства Вііда дозволив звільнити всіх зачарованих НІПів і ефективно роздавати накази. Крім того, крик оглушив велику частину вампірів і настав ідеальний час для контратаки.

  - Помріть!

  Паладини почали люто рубати ослаблених вампірів. Королеви гинули однією з перших, оскільки хоч їх магія і була дуже сильною, але захисту вони майже не мали.

  Після того як він почав використовувати Реву, Віду був на сторожі. Усі вампіри, які під силу майстерності, намагалися пробитися до нього, тому він як угорий біг і куврикався між борцями паладинами, намагаючись зберегти голову на плечах.

  Був у цьому і плюс, поки Віід носився туди-сюди, паладини розправилися з вампірами та зачистили 3й поверх. Після цього звільнили всіх переміщених у статуї воїнів.

  300 паладінів і 100 священиків!

  Це був останній загін відправлений орденом Фреї почистити замок.

  Четвертий поверх!

  На ньому чекали останні сили ворога, близько 300 вампірів.

  Але загін Вііда настільки розрісся, що вони не представляли проблем. Залагоджені дії паладників і священиків покінчили з власництвом нежиті у замку.

  Тепер у всьому замку залишився тільки один живий вампір.

  Лорд вампиров Торидо!

  Казали, що він має владу над життям і смертю, а це понад 400 років тому. Корона Фарґо була у нього.

  - Благаю вас. Рятуйте її...

  До того ж виявилося, що перетворена на статую дочка одного з мешканців стоїть десь на 5-му поверсі.

  Її звали Фріна.

  Краса її була настільки чарівною, що чутки про дівчину поширилися далеко за межі провінції. І саме тому вона стала головним прикрасою спокійності Лорда вампірів.

  'Звичайно, було б просто відмінно до фінальній битви завершити хоч одне завдання. Але мабуть не доля і все вирішиться в останній битві.'

  Вік оглянув паладників і священиків. З новим звільненим послідовниками Фреї, загін можна було називати армією.

  "Добре би зробити з них свою армію ..." - замітався Віід на мить.

  В принципі з такою силою зайняти замок і керувати провінцією Морта не так вже й складно. За існування гри, на Версальському континенті не існувало так багато зв’язків рівних або переважних за силою натовпу паладонів і священиків.

  По суті, коли після спілкування з лицарями чи солдатами вони підвищилися до максимуму, то їх можна було вважати підлеглими.

  Однак, паладини й священики належали до ордену Фреї і тому, хоч би як вони поклонялися Вііда, після виконання завдання повернуться назад.

  У будь - якому разі, це була сильна сила. Віяду дуже допомагає, бо під час бою люди переймали риси командувача. Вікід не любив безглуздих жертв і дурних поранень. Битва повинна вестися якомога ефективніше.

  Саме так і робили паладини. Якщо воїни мали впевненість у перемозі, то несамовито вступали до бою. І навіть коли здобували перемогу, намагалися обійтися без втрат.

  Під час підготовки і очищення міста, Віід з загони добре підвищили рівні та виробили стратегію ведення бою. Кожна битва була максимально обережною, а не широкомасштабними атаками. Нехай бої живуть довше, але були безпечними для воїнів.

  Віід став найактивнішою під час управління загострою, але він був сміливим і необґрунтованим. Одне, що Віід взявся за виконання завдання складності В, вже багато говорили про нього.

  Армія воїнів піднялася на 5-й поверх.

  Там у великому приміщенні з колонами, на золотій троні сидів молодий аристократ.

  Лорд вампиров!

  З довгими, іссіня-черним волоссям та сліпучо білою шкірою. Чудове, струнке тіло не залишала б байдужою жодна жінка. Він мав чудову корону зі блискучими дорогоцінним камінням. У його красі було щось страшне. БЛИЗЬКО і темного одягу ще більше наголошували на цьому.

  Вікід уважно оглянув вампіра і подумав:

  "Напевне, це і є корона Фарґо".

  Він відчув, що наступає остання, найскладніша битва. Скоро все вирішиться.

  Лорд Торідо спокійно оглянув військо паладінів і звернув увагу на прекрасну статую, яка лежала біля трону.

  - Ах! Краса! Чи бачили ви колись таку прекрасну статую... - Він говорив чаруючим голосом.

  - ....

  Коли паладини побачили лорда, вони застигли.

  У битвах паладини були відомі страшною і рішучою атакою, але солдати злякалися, відчувши силу від васпіру.

  В армії дуже важливий бойовий дух і хоча його не підрахуєш, але якщо він падає, то й боєздатність війська також різко погіршується.

  - Я бачив, - сказав Віід, і щоб не загубитися серед паладонів, зробив крок вперед.

  - Ти бачив ще більш прекрасну статую, ніж ця? - з сумнівом запитав вампір.

  - Так.

  - Де? - Лорд сказав це так, що здавалося після відповіді відразу ж помчиться за статуями.

  - На півдні королівства Розенхайм, у селі Бен.

  - Не у палаці і не в ордену. Та я вперше чую назву цього села. Як я можу вірити, що там стоїть статуя красивої цієї!

  - Хочеш вір чи не повір, це твоя справа. Ту статую створив я. Як і інші, що стоять біля Чорного замку. Статуя Крижаної Красави.

  Лорд посміхнувся.

  - Твоя професія?

  - Скульптор.

  - Мистецтво! Воно робить життя багатшим. Мені подобається це слово - багатство. Є досита і насолоджуватися красою - ось це життя! Саме тому я не люблю орден Фреї. Такі безглузді погляди вказують на те, що багатство треба розвивати і створювати самому. Ні! Багатство потрібно відбирати! Тільки завдяки жертвам можливе вічне життя і краса. Без жертв нічого не буває. Чому люди цього не знають! Не розуміють! Мистецтво - це те, що доступно для розуміння тільки вампірам, правителям ночі!

  Ставши на стілець, Торідо поступово змінювався до найбільшого. Його кігті збільшилися, ікла висунулись. Перед загоним постав вампір, готовий до бою.

  - Кров! Я дуже хочу сп'яніти і п'яніти. Це і є багатство для васпіра.

  Ласкаво просимо до мого замку!

  - Пародони, вперед!

  Священики відразу ж наклали захисні заклинання, а паладини почали оборонятися.

  Лорду це не сподобалося. Він змахнув рукою і тіло воїнів почало поступово застигати й перетворюватися на камінь.

  Найжахливіша здатність Лорда - навернення на камінь! Близько 200 паладонів і 100 священиків звернулися до каменя.

  - Альберон!

  Коли він закричав, Альберон почав використовувати закляття очищення.

  У цей момент і почалася вирішальна битва.

  Торідо наче блискавка мікав тут і там, атакуючи паладонів. Кігті по гостроті не поступалися найкращими клінками континенту, після кожного удару кров лилася струмками. Але священики не дрімали, і застосовували могутні лікувальні заклинання.

  "Добре. Держимся. Ми можемо перемогти.'

  Очі Віїда блищили.

  Він дуже хвилювався, адже це бос із 400м рівнем. Вікід готувався до найгіршого, що від кожного удару вмиратиме по паладину, але священики тяжко і все ж таки встигали рятувати павуків та воїни трималися.

  Бій затягався. Армія паладників противилася одному вампірові, поступово вимочуючи його. І ця стратегія принесла свої плоди.

  Коли мана і здоров’я лорда стали зменшуватися, це сталося лише тоді, коли вони почали падати!

  Здавалося, ось-ось паладини з легкістю переможуть.

  Але бос на відміну від простих монстрів завжди має туза в рукаві.

  - Вихор Клінков! - Викрикнув Торідо помахуючи рукою в сторону паладонів.

  Пориви сильного вітру порізали і розкинули багато паладонів. Здоров’я воїнів, які були під впливом сили, відразу зменшилось до третини.

  - Вилікуюча довбань!

  - Заживлення!

  - Відновлення!

  Священики розкидали закляття на цілу землю. Але тут просто не встигали, там спалахував сірий колір заклинань і паладини помирали.

  - Вихор Клінков!

  Ще 20 паладонів пішли на відпочинок.

  Лорд же не зупинявся ні на мить. Гострі, довгі кігті міликали і різали одного воїна за іншим.

  - Вихор Клінков!

  - Насвіта Фрея!

  Ще одна група паладинів назавжди покинула бій.

  Але й Торіда вже не мала сили. Він зупинився.

  Віід подумав, що настав момент фінального нападу. Але не тут було. Раптом лорд стрибнув уперед, схопив одного паладина і прокусив його шию й почав пити кров.

  - Фу!

  Схвальний паладин різко зблід.

  Торідо майже повністю відновив свої сили і відкинувши тіло мертвого паладина, знову почав атакувати пошарпаних воїнів.

  - Захищайтеся, нещасні тварини!

  Вампір знову використовував широкомасштабні заклинання, а коли його здоров’я або мана значно зменшилися, то вихоплював і випивав ще одного воїна.

  Паладини намагалися не дати себе схопити, але вже занадто Торідо був швидким і у них нічого не виходило. Лорд поступово, по трохи зніяковів армію Віїда.

  'Я так багато вклав в них, а він ...'

  Віід мало не плакав від розпачу. Він провів стільки часу з паладинами, що можна сказати вбивали його друзів. І нічого зробити не виходило.

  Ситуація стала ще похмурішою, коли паладини почали вставати і битися на боці Лорда. Вони стали вампірами!

  Хоча вони вже не мали божественної сили, проте залишалися добрими фехтуваннями.

  Сила Торідо збільшилася.

  - Каая! - Застосував Віт Рев лева.

  Але він не діяв на новонавернених слуг-вампірів. Навіть не було звичного замішання.

  - Вилікуюча довбань!

  - Заживлення!

  Слава богині, священики трималися. Без них бій був би програний у перші десять хвилин. Але навіть з ними час працював проти послідовників Фреї, паладини втомлювалися і незабаром почнуть віддавати позиції.

  - Ахахха! - Веселився Торідо.

  Але у Віяда ще було дещо в запасі.

  - Я правда не хотів цього робити, але доведеться! Священики припиніть лікувати паладинів, всі заклинання в Лорда з поплічниками!

  Ситуація докорінно змінилася.

  Священики залишили паладин і зосереджувалися на поливанні Лорда світлими заклинаннями. Святе лікування для паладинів - видужання, а вампірів - отрута!

  Ситуація паладників дуже погіршилась. Вони намагалися лікуватися його магією, але без підтримки священиків втрати різко зросли.

  - Ааа!

  Але ситуація Торідо погіршилась. Під час лавини заклинань здоров’я швидко зменшилось.

  Вампір почав шукати наступну жертву.

  Швидко визнавши, він схопив одного з паладинів і почав пити кров.

  Віід весь цей час шукав слабке місце Торидо. Абсолютно у всіх монстрів є 'ахиллесова пята'. Лорд не був винятком. Вікід зрозумів, що коли вампір п'є кров, він абсолютно беззахисний.

  - Техніка сідаючого ножа!

  Меч Вііда засвітився блакитним неясним світлом. Мечі під заклинанням часто сяяли червоним або чорним кольором, але у Віїда колір був синім. Раніше він був світло сірим, але після переходу можливості на середній рівень змінився.

  - Меч Цезаря! - Прокричав Віід у стрибку і завалив жахливий удар.

  За паладину який знаходився в руках Лорда!

  Слабке місце вампіра - це серце!

  Віід проколов приреченого паладина і дістав серце Торидо. Меч Агати збільшив урон по нежиті в два рази.

  Лорд був серйозно поранений!

  Але Вікіда і я опинилися в скрутному становищі. Для того щоб використовувати свої здібності, довелося витрачати всю ману і частину свого здоров’я. І тепер один на один, без мани, він стояв поруч з вампіром.

  - Ах ти гад...

  Лорд відкинув у сторону вбитого паладина і схопив Вінди.

  - Я вб'ю тебе! Вип'ю досуха!

  Торідо висунув клинки і потягнувся до шиї, збираючись прокусити горло. У цей час Віід дивлячись в обличчя вампіра широко відкрив рот і видихнув.

  - Ааа! Поганий запах часнику! - Захитаючись і випустивши Віїда, крикнув вампір.

  - Ну, як тобі моє мистецтво?

  - Я вб'ю тебе!

  Але Вікід вже втік.

  Без мани він не міг застосувати техніки сіячого ножа, а критичні удари по боса просто не проходили. Залишалося тільки рятувати своє життя.

  - Підлікуйте мене! Паладини в атаку!

  Той, хто втікав від Вііда, отримав підтримку від Альберона та інших священиків і його життя швидко прийшли в норму, а лордові довелося погано - десятки роздратованих паладинів атакували вампіри. У відповідь монстр вбив декількох нападників, але сили були занадто нерівні, без відновлення сил і застосування заклинань Торідо став легкою здобиччю для ворога. Воїни накочували одну хвилю за іншою. Кількість пропущених ударів перевалило за сто і відчайдушно змахнувши востаннє кігтистою рукою, Торідо впав на підлогу й помер.

  У ту ж мить всі паладини, що наверталися, пішли за Торідо. На відміну від простих вампірів, життя в них підтримували тільки завдяки магії, і коли її не стало вони теж тихенько упокоїли.

  Серед священиків втрати не було, але серед паладників загинуло 178 чоловік.

  - Шкода... - Тише сказав Віід, компенсуючи ману.

  Він не вбив Лорда своїми руками і тепер не міг отримати багато досвіду. Смерть боса гарантовано підняла б 4-5 рівнів. Але тепер залишалося тільки шкодувати.

  На місці, де помер вампір, лежала блискуча корона і намисто.

  Віід підхопив предмети і дуже здивувався тяжкою короною.

  - Ідентифікація!

  Скарб ордену Фреї.

  Ще одна звістка, яку розповів Віід, була в захопленні від того, що він дивився на корону.

  Тож не дивно, що за простий огляд корони підняли характеристику мистецтва. Коштовні камені на короні яскраво сяяли, а деталі Віїди могли лише позаздрити

  - Тепер намисто. Ідентифікація!

  - Ухх, - Вінд глибоко видихнув.

  Він не дізнався про це, але якщо він помилявся, то зможе керувати Торідо так само як і Ван Хоком. Але, у випадку з Рцарем смерті, його треба було перемогти десятки разів, щоб той почав підкорятися. А тут Лорд ...

  - Краще поки сховати.

  Він забрав намисто в сумку.

  Після смерті Лорда вампірів замок перемінився.

  Закрите вікно почало попадати промені світла. Темні та похмурі стіни, підлогу і стеля сяяли, атмосфера змінилася на легшу, наче поверталася до часів колишньої слави й розкоші.

  - Священне світло, знищуючи темні сили спотворюючі і стримувальні чадо.

  Остання кам’яна статуя перетворилася на дівчинку.

  Мешканці села з радістю зустріли колишніх переможців.

  - Дякую, дякую! Тепер ми зможемо зажити вільно.

  Мешканці села тримали в руках кілька маленьких свертів.

  - Прийміть наш скромний подарунок.

  Радісна тканина, шукаючи всі майстри шиття, була тканиною першого класу для виготовлення одягу. Як і знамениту Шкуру оленя.

  - Та навіщо ви ... Я зробив так, як мені веліло серце - скромно сказав Віід, але акуратно скинув у рюкзак тканину не тільки шматочків.

  Усі справи в провінції Морта були, фактично, завершені.

  Коли Вікід пішов до виходу з замку, його зупинили і сказали:

  - Командире, ми тут подумали. Якщо ми підемо звідси, то у них не буде сил протистояти монстрам. Тому ми вирішили залишитися тут і захищати мешканців від зла.

  Паладини і священики вирішили залишитися.

  Віід і Альберон тепло попрощалися з хоробрими воїнами та увійшли в печеру, де було дуже багато людей. Натовп священиків ордену Фреї чекала на героїв.

  Ми отримали божественне об'явлення, про те, що ваша місія успішно завершилась і тому чекали вас. Будь ласка, піднімайтеся.

  - Так.

  Віід і Альберон піднялися до воріт телепорту й зараз же зникли в променях сліпучого світла.

   Глава 11. Дивний виступ на ТБ.

  Хен зайшов на сайт-аукціон і розмістив інформацію про їхні предмети.

  - І цього разу треба отримати добрий прибуток...

  Він провів у провінції Морта понад три місяці. Для успішного завершення завдання рівня « В », воля не була затрачена багато часу та сил.

  Тепер у нього були:

  2 пари манто.

  4 пари чобіт і рукавичок.

  Крім того, Хен накопичував багато предметів, які випадали з вбитих паладинами монстрів. Хоча протягом трьох місяців він полював у провінції Морта, насправді не було так багато речей, як хотів би.

  Коли він сам полював на себе, всі предмети після смерті монстрів лишалися собі. Але коли палади прийшли до нього, їхня частка значно зменшилась. Крім того, він вилаяв усі яйця Джойн і плоди на небі. Тому і хотілося продати речі дорожче.

  Він думав, що запрацює приблизно 5500 доларів.

  Отримати стільки з продажу предметів, було б непогано. Адже на полювання він витратив три місяці, і єдине що залишилося - заробити!

  'Мені треба заробляти на місяць близько 1800 доларів. І через пів року доповзти до оцінки в 2700 $ - думав він.

  Бабуся, сестра і Хен.

  Для забезпечення сім'ї за підрахунком Хена потрібно 1800 доларів місяць. Тоді можна буде заплатити за страховку і почати відкладати.

  Тільки через рік сестра піде до університету. Плата за два семестри дорівнювала приблизно 9000 доларів, плюс якісь гроші на підручники, одяг і інше.

  Якщо взяти до уваги все це, то коли сестра піде в університет, потрібно буде заробляти приблизно 3180 доларів на місяць.

  Тому, поки інші живуть у своє задоволення, зустрічаються з друзями, Хену потрібно полювати і працювати над підвищенням рівнянь та здібностей.

  Королівська дорога!

  Вона вже щільно закріпилася на сайті-аукціоне.

  Багато гравців, таких як Хен, почали гратися для того, щоб заробити більше грошей. Зазвичай, це найбільш наполегливі і найзавзятіші гравці. Вони будують гільдії, набирають силу та розподіляють мисливські поля. Для того щоб конкурувати з ними, Генн мусить ще більше старатися.

  - Їх результати мене не хвилюють. Я роблю все, що можу. Ех, вигідно б продати предмети.

  Віід з упевненістю дивився в майбутнє. На веб - сайті було знайдено багато приємних бонусів. Завдяки йому Хен розмістив предмети на самому видному місці аукціону.

  - Добре, - простягнув Ген, спостерігаючи свої предмети на головній сторінці сайту.

  У цей момент Гайана заскочила в кімнату.

  - Братику, настав час гризти граніт науки.

  - ....

  До екзамену залишався всього місяць.

  Щоб здати його, Хен готувався щодня по дві години під керівництвом сестрички.

  Дин-дон!

  Під час занять задзвонив телефон.

  Хен швидко підняв трубку, оскільки могли дзвонити з аукціону.

  - Доброго дня. Це телекомпанія CTS, - почувся енергійний, впевнений жіночий голос.

  Хен вже чув його, коли продавав персонажа з країни магії.

  "З чого б їй дзвонити. Невже вони щось купили? - затаїв надію хлопець.

  Трохи раніше на раді директорів телекомпанії пройшов жаркий диспут.

  - Доля телебачення на ринку зменшується! Наш ігровий канал займає лише 7%.

  - Може це тому, що ми занадто багато розповідали про ігри, які нікому не цікаві? Так, за них непогано платили замовники, плюс з реклами перепродали, але глядачам це не сподобалося. Ми занадто багато думаємо про фінанси. Настав час розповісти про популярні ігри і підвищити рейтинг.

  - Згоден! Нам необхідно зробити докорінні зміни. На інших ігрових каналах справи не кращі, і найпопулярнішою передачею, як у нас, є випуски про гру « Крулева дорога », чи не так?

  90% корейських геймерів грає в Королівську дорогу.

  Гра, зібрала безглузду аудиторію по всьому світі і мало хто критикував цей шедевр особливо в Кореї.

  Не тільки кабельними каналами, але й загальнонаціональними новинками розповідають про гру. Майже всі телеканали присвятили їй окрему програму.

  Останнім часом багато офісних працівників, замість відпочивати на курортах, залишаються вдома і переріжуться в Дорогу. Кажуть, що це стає соціальною проблемою.

  - Все могло б бути набагато краще. Наша передача про 'Королеву дорогу' не найбільш популярна на ТБ.

  - І в чому ж причина? Ми запросили відомих акторів і шоуменів, навіть показували, як вони граються.

  Начальники всіх відділів засмутилися.

  Актери отримували шалені гонорари, але передачі з їхньою участю не використовувалися популярністю.

  - Може запросити якихось перших знаменитостей?

  - Затрачити ще більше грошей? Ми вже це проходили, такий метод не працює. Рейтинги продовжують падати.

  - Ходять чутки, що актори стали уникати наші передачі.

  Через багато років начальники так і не знайшли виходу.

  Працівники телекомупанії CTS проаналізували популярні передачі на своєму каналі.

  Спочатку популярними акторами користувалися передачі. Особливо, якщо ці актори давно не знімалися, то рейтинг різко злітав. Завдяки їм вдалося покращити показники. Тому й досі використовують цей метод.

  Ця конференція перейшла до більш конкретних дискусій, висунулися пропозиції як підняти рейтинг.

  Актори гри - це вже приєдналося.

  Молода акторка, яка зловила кролика, робить нещасливе личко і шкодує його.

  Інші, навіть не знаючи правил, сперечаються з НІПами, а іноді не пам’ятають як називається королівство або місто в якому вони знаходяться.

  Зірки, одягнувши потужне озброєння і зброю надана компанією просто й нудно вбивали безліччю монстрів. Окрім того, за допомогою своєї слави зорі бралися командувати запеклими гравцями і часто безпідставно приписували перемоги загону.

  Це викликало велике обурення.

  Королівська дорога, сама назва гри, говорить про її цінності.

  Хто завгодно може стати королем, люди вступають у гру, щоб задовольнити свої амбіції, ставлять метою одягти королівську корону. Гравцям подобається мріяти і вирушати в пригоди. Хоча всі мають різні цілі, світ гри стає частиною їхнього життя і вони надзвичайно люблять його.

  Щасливе життя, повне пригод і нових випробувань.

  Кажуть, що після появи Королівської дороги рівень самогубств знизився.

  Саме тому невмілі спроби акторів грати ролі в віртуальній реальності, не цікавились глядачами.

  - По-моєму ми знайшли першопричину і спосіб вийти з цієї ситуації. Перш за все, потрібно збільшити кількість передач про Королівську дорогу.

  Усі присутні погодилися з думкою одного директора.

  - Це само собою.

  - Так, так і зробимо.

  - Далі ми більше не приваблюємо до участі акторів. На деякий час рейтинг зменшиться, але ми повинні зробити цей крок.

  - Так!

  Представники бухгалтерії та відділу планування яро підтримували такий маневр.

  - І останнє. Для підрахунку рейтингу нам потрібно зробити конкретні кроки. Ми створимо нову передачу!

  - Нова передача?

  - Працювати по такій же схемі, як і раніше ми не будемо. Всі ці короткі випускки новин з кожного міста і королівства вже не так ефективні як колись. Ми ж не є каналом новин. Наша мета — стати ближче до гравців.

  - Поблизу...

  - Відберемо 8 гравців і покажемо їх життя в грі. Як ви всі знаєте, в капсулі все гра записується на відео і зберігається.

  - Так, так.

  Для віртуальної гри вона створила компанію Юнікон.

  Ціна на капсули була трохи більша за 9000 доларів. За таку ціну гравець отримував безліч різних пристроїв, для комфортної гри. Серед них була і записуючий блок. Якщо вам не надати спеціальних команд, він працює у стандартному режимі: все записує і зберігає.

  - Ми розповімо про них. Покажемо їхні секрети. Це буде ноу-хау в Королівській дорозі. Мені здається, що для гравців найцікавіше є інформація про інших гравцях, розповіді про них, чи не так?

  - Так, розповім про справжніх героїв.

  Телекомпанія CTS Media почала відбирати гравців. Перш за все вони вирішили зв’язатися з найвідомішими фігурами в Королівській дорозі.

  Якщо розповісти про їхній зріст, труднощі на шляху до мети та секретних фішок, то рейтинг повинен злетіти. Звичайно, гравці не погодяться розповісти про всі секрети, але навіть деякі з них притягують увагу гравців.

  У лицарських романах сильні воїни були вище грошових питань, але в двох книгах безтселлерів 'Дух воїна' і "Пут меча" вони виявили жадібність. Гравці Королівської дороги будуть цікавими секретами топових гравців.

  Телекомпаній домовився з лідерами кожної сильної гільдії та організації. З людьми, які мають великий вплив і владу в королівстві або містах.

  Ще одного гравця обрали ковалем, Тор.

  Про цього учасника вже кілька разів згадували на ТБ. Доспіхи, які виходили з під молота, мали удосконалений захист. Він був ремісником усіх майстрів.

  Залишилося вибору ще одного...

  - Ви пане Лі Ген?

  - Так.

  - Доброго дня. Рада чути вас. Я секретар генерального директора каналу CTS Media, Юн На-Хі.

  - Доброго дня.

  - Хочу ще раз подякувати вам за минулу угоду. На нашому каналі CTS Media, завдяки вашому герої багато гравців згадали 'Страну Магії'. Ми показали карту всіх районів, полювання на монстрів і навіть битву з босів. Ви дивилися?

  CTS Media. Рік тому Хен заробив 3 мільйони 90 тисяч доларів, саме за таку суму купили його старий акаунт. Завдяки цьому він зміг сплатити свої борги і почати нове життя.

  - Може і зараз..

  Він якраз розмістив оголошення про продаж на сайті-аукціон! Проте коли почули перші слова, Хен був надзвичайно здивований.

  'Вони що, просто подзвонили, щоб привітатися?'

  Лі Ген відповів прямо:

  - Ні, не дивився.

  - Не... подивилися?

   -Я был занят.

  Лі Хен не обманював.

  В той момент, він, як раз, був дуже зайнятий. Будуючи плани і готуючись брати участь у Королівській дорозі, ми не мали часу дивитися передачу.

  - Ааа.., зрозуміло.

  Юн На-Хі якийсь час замовкла. А потім повела про мету дзвінка.

  Насправді, ми плануємо випустити новий цикл передач на каналі і хочемо запросити вас до нього, пане Лі. Але, спочатку я хотіла у вас дещо запитати. Пане Лі Ген, ви граєте в Королівську дорогу?

  На CTS Media підготувалися до різних варіантів.

  Один з них - вибір відомих людей, які грають в Королівську дорогу. Відомі, не в реальному житті, а у грі. Запрошувати людей, чиї імена на слух. Людей, які представляють будь-які сили.

  Тих у кого найвищий рейтинг.

  Якщо ви показуєте передачі про них, то можете тримати їх у постійному напруженні глядачів. А одна людина вирішила вибрати з гравців, чиї рейтинги та ім'я ще не настільки поширені в грі, але він міг би зацікавити публіку.

  Герой, який би своїми діями викликав тремтіння.

  Вони приблизно представили хто їм потрібен, але вони не могли штучно створити такий персонаж з нізвідки. Довелося серйозно задуматися, де ж взяти такого чоловіка. Відділ планування занурився в роздуми.

  Коли вони переглядали минулі передачі, то наткнулися на програму про 'Страну Магії'.

  Виід.

  Персонаж, який піднявся на вершину в одній грі.

  Загадковий персонаж, що став легендою

  Персонаж, якому подобалося битися з монстрами, персонаж, здатний здолати будь-якого ворога.

  Всі, хто грав у Магії знають Віди.

  А що, якщо зараз він теж грає в Королівську Дорога? Як розвиватиметься його персонаж, адже він вже став героєм в одній грі, що буде в іншій?.

  Можливо, він зацікавить глядачів.

  Відділ планування здався.

  - Нам потрібна така людина!

  Минув рік з того часу.

  Вони думали, що як і 'риба не може жити без води', так і Віід, напевно, вже грає в Королівську дорогу.

  - А можна поцікавитися, який у вас рівень?

  Юн На-Хі обережно запитала Віїда. Було не дуже етично питати у маловідомих людей їх рівень в грі.

  - 209-ий.

  - 209-ий? О, ти молодець.

  Проте, у голосі Юн На-Хи чулася розчарування.

  Людина, яка стала героєм в країні Магії, добрався там до самих висот. Минув рік, а він все ще на 219-му рівні, це було нижче її очікувань. Так, це не низький рівень, але гравці з подібним рівнем багато.

  Але, хіба ж вона знала, що Лі Ген вклав у підготовку до гри цілий рік. А насправді, почав до гри нещодавно.

  Юн На-Хі пояснила Лі Хену, що від нього вимагається.

  - Ми підготували нову передачу, нам знадобиться ваша допомога пан Лі.

  - Ви пропонуєте мені зніматися на ТБ?

  Юн На-Хі люб'язно відповіла на питання:

  - Ні. Якщо ви відправите нам відео про те, як ви грали до цього часу, то на основі цього ми зробимо передачу. Звичайно, ми заплатимо за це.

  - Виходить, якщо я передам вам відео про те, як грався, то ви мені за це заплатите?

  - Так, можете відправити будь-який короткий оглядний ролик. Як ви виконували кест. Як, де і на скільки підняли рівень. І якщо можна про свої секрети і хитрощі. Але не варто відкривати всі таємниці, ми нікого не змушуємо.

  - А скільки ви заплатите?

  - За кожну передачу по 500 доларів. Передача буде виходити два рази на тиждень. Поки ми припускаємо співпрацю протягом 20 серій, але в залежності від рейтингу контракт можна і переглянути.

  Зовсім непогано. Гроші, які вони принесли самі несподівано, йшли до Хени і він погодився.

  Того ж дня уклав офіційний контракт з CTS Media, через адвоката який прийшов до нього додому. Лі Ген уважно прочитав контракт, але не знайшов нічого підозрілого.

  Навіть якщо рейтинг передачі низький і його скасують, а також якщо він не буде популярним та смішним, то все одно отримає гроші за всі 20 передач.

  Лі Ген поставив друк (У Кореї всі мають особистий відбиток). Тепер, цієї ночі, він мав серйозно подумати.

  - Що ж їм відправити!

  Він уклав контракт і тепер треба відправити матеріали. Але з чого почати?. З першого ж речення він застиг у нерішучості. Так, тепер він розумів почуття письменників.

  - Сильно заморочуватися не варто. Я ж не режисер, врешті-решт, а простий гравець, тому так і буду поводитися як гравець. Покажу всю правду.

  Отже, Хен швидко готував матеріали.

  Інструктор підготовки нової передачі з CTS Media, отримавши матеріали Гена за тиждень гри, був просто вражений. Вони вже переглянули матеріали від інших гравців. Деякі дуже ретельно підготовлені, з детальними описами. Але все одно, відчуття, що це писали не професійні сценаристи, а гравці. Тут минали порожні розмови з друзями, які не могли використовувати в програмі. Ці матеріали були необхідні навіть для того, щоб виставити їх. Але цей сценарій був іншим.

  Навіть якщо захочеш, то не напишеш ще трохи:

  - День перший.

  Королівство Розенхайм, фортеця Серабург. Початок.

  Пішов до тренувального центру і цілий день бив чучело.

  - День другий.

  Цілий день бив опудало.

  - День третій.

  Цілий день бив опудало.

  - День четвертий.

  Цілий день бив панчоло

  - .......

  Протягом тижня не сталося нічого, крім цього.

  - Що це? Він що, насміхається з нас? - Режисер Хан Ен-Чол був у люті.

  Помічники сховалися від страху. Коли режисер злився, то кидав усе, що потрапляло під руку. Скільки камер він вже так розбив.

  Хан Ен-Чоль зло видихнув і сказав:

  - Ну нехай знущається. Його сценарій "дерьмо", але у нас же є відео. Сценаристи зберіться і подивіться матеріал, потім на основі цього ми відберемо частини для передачі.

  Експерти переглядали відео матеріал і переписували сценарії. В кінці, підійшла черга і матеріалів Хена.

  Всі замерли, відкривши рот...

  '8 героїв'

  На каналі CTS Media почалася нова передача.

  У ній розповідали про гравців, які стали лідерами в грі "Королева дорога".

  Унікальне інтерв'ю, розповіді про перешкоди зустрічних на шляху до вершини слави і важких прийнятих рішень. Завдяки цьому перша передача пройшла успішно, рейтинги швидко зростали.

  Успіхом стали не актори, а розповіді про найсильніших гравців! Вони зацікавили людей більше, ніж будь-що інше.

  7 гравців, починаючи з перших моментів гри, разом із друзями створювали гільдії або виконували завдання. І тільки один гравець бив чучело.

  Після першої передачі в інтернеті пішли дебати:

  - Хто це?

  - Вони що знущаються над глядачами? Як так можна.

  - Небеса вони ще й зарплату отримують... ая-яй!

  Сторінки з коментарями на сайті телекомпанії були готові підірватися.

  Так пройшла 1а передача, 2a, 3я.

  В Інтернеті обговорювалися особливості та хитрість кожного гравця.

  У передачах розповідали відразу про події тижня, але один гравець все ще бив опудало кожного разу. Зловмисники почали захоплювати цей таємничий персонаж. Їм стало цікаво, хто він і чому так грає. Вони сподівалися, що далі відбудеться щось цікаве.

  Однак після 4-ої програми на ТБ більше нічого не показували про цього гравця. Вони зняли його з передачі, оскільки завжди було одне і те ж.

  Кінець 11 розділу і 3 книги.

  ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ

https://literna.net/uk/books/417-lihendarnii-linivii-skulptor