- Всім негайно зупинитися.
У той же час, герцог, який знаходився зараз на середині шляху з столиці в свій особняк, раптово зупинив свого коня.
Чорний кінь герцога з нетерпінням заіржав, коли його вершник різко натягнув поводи.
- Ваша Величносте, що сталося?
Природно, що всі хто слідував за ним негайно зупинилися, почувши наказ пана.
Герцог Карлайл на якийсь час замовк і втупився у темряву, як ніби задумався про щось або намагався розгледіти щось у темряві.
Рицарі збентежено переглянулися, а потім втупилися на спину свого пана.
- Ви що, не чуєте це?
- Про що ви говорите?
- Цей звук.
- Що... Який звук?
І тільки тоді вони дійсно звернули увагу на нього. Це був слабкий, монотонний звук, ніби хтось плакав.
- Я теж чую його!
Першим, хто почув його після Карлайла був Джуд Хейон, наймолодший лицар в його загоні.
Джуд в поспіху витягнув з ніжки меч.
Цей слабкий звук виходив від магічного каменя, вмонтованого у його меч.
- Це резонанс.
Хардін кивнув головою, підтверджуючи його слова.
- Чи може воно поруч?
- Найімовірніше, що звідкись із столиці надходить колосальна кількість мани. - Пояснив Хардін Джуду, оскільки він також був тим, хто першим вловив відголос цього резонанса.
Він чув, що таке можливо, але це траплялося дуже рідко. Більш того, щоб викликати резонанс, має відбутися неймовірно потужний магічний вибух. Тільки в цьому випадку найближчі камені мани могли задзвонити.
Тоді всі лицарі почали перевіряти свої мечі.
Але, як міг відбутися такий потужний магічний вибух в цей час доби, у центрі столиці?
- Що могло викликати його?
- Можливо, підземні відкрилися.
- Не жартуй так, ідіоте! - Вигукнув перелякано Джуд.
Якби підземелля було відкрито в центрі столиці, як сказав один з лицарів, це була б справжня катастрофа.
- Їдемо туди.
Леннокс, прислухаючись до цього каміння у своєму мечі, вивів їх з столиці.
Коли він підійшов до лісу поблизу свого призначення, вуха вже боліли від плачу чарівного каменя.
Місцем, до якого його привів голос каменя, було покинуте кам’яне приміщення на околиці столиці. Подібні напівзруйновані стародавні храми були розтягнені по цілій імперії, і їх вже давно ніхто не відвідував.
Чому саме тут?
- А?
Саме Джуд першим виявив Джульєтту.
- Гей, там хтось є!
Здійснюючи місячні, руїни стародавнього храму були настільки ж яскравими, як і сьогодні.
Як і сказав Джуд, в середині напівзруйнованого кам'яного будинку стояла жінка, яка, потім м'яко осіла на підлогу.
- От чорт....!
Джуд поспішно сліз з коня і став пробратися, через зарослі кущами руїни храму, до неї, але раптово він зупинився.
Кам'яний підлогу стародавнього храму був вкритий чимось чорним і липким на вигляд. Це виглядало так, ніби хтось безладно розбризкував олійні фарби по ньому.
- .......
Звичайно, це не була фарба.
Це була висохла кров.
***
- Ну і бардак!
Чесно кажучи, це було ще досить скромний вислів.
У куті храму лежали чотири трупи, але не вони мали крові.
Це були тіла добре одягнених чоловіки і жінки середнього віку, які на перший погляд виглядали, як подружня пара, а також їх слуги та кучера.
Всі четверо були мертві.
« Чи ця жінка донька цієї пари? »
Леннокс подивився на жінку, що лежала на підлозі, глибоким і напруженим поглядом.
Вона виглядала досить незвично.
Підол блакитного одягу, яке, мабуть, виглядало дуже красиво в початковому вигляді, був просочений кров'ю. Але це не її кров.
Вона не могла б вижити, якби втратила так багато крові, більше того, на її тілі він не помітив жодної рани.
- Ваша Светлость, може нам забрати всі тіла? - Запитав Хардін.
Коли він уже зібрався відповісти, з губ жінки зірвався розпачливий стогін.
- Умм...
« Не торкайся мене! »
Ось що збиралася сказати Джульєтта.
Відверто кажучи, після того як цей чоловік опинився поруч з нею, вона вже захотіла закричати.
Проте, на відміну від того, що вона дійсно хотіла сказати, звук, який вирвав з її рота, був схожий більше на панатичний крик, ніби він задихалася.
Джульєтта втупилася на нього очима, у яких палав похмурий вогонь.
Чоловік же, з легкою цікавістю дивлячись на неї зверху вниз, здавалося, злегка посміхнувся, зауваживши її реакцію.
- Не чіпай тіла, Хардін.
- Ваша Светлость?
- Нічого не чіпай. І нехай всі відступлять на десять кроків назад.
Зрештою лицарі відступили назад, виконуючи його наказ.
Коли всі його люди зникли з поля зору, Леннокс знову змінив погляд на Джульєтта.
- Ти.
Він опустився на одне коліно, зовсім не звертаючи уваги на закривавлений підлогу, і нахилився до неї так низько, ніби, хотів знаходитися на одному рівні з очима Джульєттти.
- Ти хоч розумієш, що накоїла? - Запитав чоловік.
Судячи з його голосу, він відчував задоволення від цієї ситуації.
Джульєтта люто подивилася на нього замість того, щоб відповісти. Але навіть якби вона могла зараз говорити, то не змогла б відповісти на його запитання.
Вона не розуміла, що відбувається.
Коли Джульєтта прийшла в себе, вона залишилася сама посеред напівзруйнованого храму.
Хоча, говорити, що вона була одна, не було таким вже й правильним твердженням. Маленькі, розміром з кінчик пальця, мерехтіли по всьому храмі. Вони виглядали, зовсім як живі істоти.
<Ей господиня.>
<Ти мене чуєш?>
Ці мерехтливі метелики розміром з ніготь, які ширяли навколо них, безперервно розмовляли з нею, і, здавалося, їхні голоси були ідентичними тому, що говорили до неї раніше.
До того ж, всі ці щебечувальні голоси звучали набагато голосніше, ніж до того, як вона втратила свідомість. І всі спроби заглушити їх якось, були марні, оскільки вони продовжували надто голосно говорити.
Більше того, вона відчувала нестерпний жар у всьому тілі і біль, як ніби всі кістки були переломані, через що вона навіть не могла поворухнутися.
Вона не знала, що сталося і чому так почувалася.
Тому вона просто чекала, сподіваючись, що хтось допоможе їй...
Як раптом з'явився цей чоловік нізвідки.
Леннокс Карлайл - людина, зустрічі з яким вона так відчайдушно хотіла уникнути.
В минулому житті цей чоловік врятував Джульєтту, і вона пристрасно полюбила його.
Але також, життя Джульєтта обірвалося від руки цього чоловіка.
- Хмм...
Тим часом цей чоловік, який весь час з цікавістю дивився на безмозкову Джульєтта, раптово потягнувся до неї.
Коли його велика прохолодна рука доторкнулася щоки Джульєтти, вона миттєво захотіла відштовхнути його. Але, на жаль, у неї не було сил, навіть щоб поворухнутися без слів про відштовхування когось.
- Ах!
Проте, його дотик вплинуло на неї дуже незвично.
Голоси, які вона чула у своїй голові раптово зникли.
І в одну мить все навколо заспокоїлося.
Від одного цього дотику, біль, який розривав її голову миттєво, відступила. І хоча вона відчула себе краще, жар, що охопила її тіло, нікуди не зник. А запаморочення, що вона відчувала, ймовірно, було викликане саме ним.
- Ха.
Якого біса він сміється?
Ленокс, який пильно спостерігав за нею, раптом посміхнувся.
- Ви досить безглуздо використовуєте цю силу.
Про що він говорить?
- Але якщо вже на те пішло.
Очі чоловіка повільно перемістилися з неї на безліч блакитні вогників, що пурхають навколо них.
- Ти, схоже, навіть не знаєш, як відмінити закляття або керувати ним.
Можливо, це було через його слова, але стайка маленьких метеликів, які були за формою не більше кінчика пальця, здавалося, здригнулася в цей момент.
- І тепер ти втрачаєш всю свою ману.
Він усміхнувся, коли він сказав: « Усмішка — то пустий ».
- Тому ти скоро помреш.
.... Що?
"Ах ти червоноока сволота!"
У цей момент на очі Джульєтти навернулися сльози гніву.
- Але, дивлячись на тебе, я вирішив, що можу трохи тобі допомогти. Тож, слухай мене зараз дуже уважно.
Та що, з тобою не так? Тебе що, забавляє це видовище?
Потім Леннокс повільно наближав своє обличчя до Джульєтті, і ніжно прошепотів їй на вухо:
- Припини використовувати свою ману, інакше ти скоро помреш.
Судячи з його слів, було очевидно, що він знав, як припинити використання ману, але він явно не збирався розповідати їй про це.
Ні, може бути, він чекав, поки вона щось зробить?
Але Джульєтта була настільки слабкою, що не могла навіть пальцем поворухнути. Зрозумівши свою безпорадність, вона захотіла плакати.
- Кха...
Що не так з моїм горлом?
Навіть звук плачу не отримувався таким яким повинен був бути.
Потім він знову нахилився до неї і кінчиками пальців однієї руки злегка підвів її підборіддя, а іншою рукою він торкнувся її щоки.
Приємна прохолода його рук, знову змусила її відчути себе краще.
З боку це могло виглядати так, ніби він дійсно збирався їй допомогти, але Джульєтта відчувала, що це не так.
« Цей чоловік дозволить мені померти.»
Тому що Леннокс Карлайл, якого вона знала, був не з тих, хто став би вам допомагати без причини.
Навіть його холодний погляд підтверджував це. Хоча його червоні очі дивилися на неї з відтінком легкої цікавості, вираз його обличчя виглядало так, як ніби йому було нудно. Він дивився на неї так, ніби вона була слабким маленькою твариною, що стояли на порозі смерті, не більше.
Він завжди був таким.
Я знала це.
У попередньому житті він теж поводився так само. Він не виявляв милосердя і завжди залишався холоднокровним, за винятком однієї людини.
Тим не менш, чомусь я не могла так просто здатися.
Якщо все так закінчиться, тоді навіщо я так відчайдушно його уникала?
Її дихання поступово стало сповільнюватися, і вона відчула оніміння у всьому тілі, після чого свідомість почала згасати. Веки Джульєтти почали поволі опускатися, прикриваючи очі і закриваючи їх.
Але прямо перед тим, як вона зовсім втратила свідомість, вона відчула чийсь легкий дотик до своїх губ. Це було скороминуще і дуже ніжне дотикання губ до її уст.
- Я допоможу тобі лише один раз.
У цей момент Джульєтті здалося, що вона почула чийсь приглушений сміх, за мить до того, як втратила свідомість.