Лео, добиваючи свого противника, перевірив його тіло і виявив дещо. Очі демона в якийсь момент змінилися, на них були вирізані літери.
Друга Низший Місяць...
Лео прочитав написане, щось згадав і занурився в роздуми. Сабіно підійшов до нього і з цікавістю запитав:
- Що сталося?
- Нічого. - А інші? - запитав Лео похитав головою.
- Вони в порядку, просто втомилися і втратили свідомість. - До речі, ти тільки що вбив Місяць.
- Ну і що?
- Ти не розумієш, що це означає? - Ти виконав умову, щоб стати Гаширою.
Лео встав і поплескав його по плечу. Він похитав головою і серйозно пояснив: - Не будь засліплений славою, Сабіно. Так, зараз я можу перемогти Найнижчий Місяць, але це не означає, що я зможу протистояти Вищому Луні. - З того, що я чув, принаймні дві або більше Хаші потрібні для боротьби з Місяцем.
Наша мета - стати сильними, достатньо міцними, щоб зустрітися обличчям до обличчя з цими монстрами. - Без достатньої сили стати Хаширою - все одно що намалювати мішень на спині.
Сабито на секунду замислився і кивнув. Він був молодий і енергійний, але не дурень, він розумів міркування Лео. Коли Лео побачив, що Сабіно зрозумів свою помилку, то був задоволений і перевірив інших людей та відчув полегшення. Після смерті демона всі були звільнені від його боїв.
Вони обидва мовчки покинули це місце, так як ніхто не знав, що тут був демон, тому краще не втручатися, коли стільки людей втратили пам'ять про те, як вони туди потрапили.
Повертаючись додому, Лео запитав: « А де ж Ґій? - Я не міг запитати, коли все це відбувалося.
Сабіно посміхнувся і сказав: - цього хлопця б'ють, я маю на увазі, навчають.
- Чувак, його розуміння форм дихання водою краще ніж моє, просто здатність ефективно використовувати їх майже задовільна.
Лео кивнув. В останньому відбірі, хоча душа Гію була частково пофарбована, вона мала набагато глибший синій колір. Це показує, що його розуміння техніки досить глибоке, але він не опанував її ефективно.
Він раптом подумав і запитав: "О, я ніколи не питав, а хто твій вчитель?
Сабито зачепив губами: - Ах так, я ніколи не говорив тобі. - Нашого господаря звуть урокодавці. - У мене теж є молодша сестра Макомо. - Більшість часу вона мовчить, але привітна.
Лео знав минуле Сабіто. Його господар усиновив Макомо і його самого, коли вони були зовсім малими. Він виростив їх і навчив своїм прийомам. Гій прийшов пізніше, але всі троє були добрими друзями.
- Якщо у тебе більше немає термінових справ, підемо до господаря.
Лео на секунду замислився і кивнув. Не кожен день він зустрічає когось досконалого, так чому б і ні.
Вони зупинились на ніч і пішли рано - вранці. Їм знадобилося два дні, щоб добратися до місця призначення. Це була висока гора з довгою нерівною стежкою, яка веде до вершини. Сабіно ступив вперед з видимим хвилюванням на обличчі.
Лео похитав головою. Він все ще дитина.
Через деякий час вони пішли до одного будинку. Перед будинком стояли три чоловіки, один з них був хлопчик, покритий синцями, тримаючи в руках дерев'яний меч, це був, звичайно ж, Гій
Другим був чоловік з білим волоссям, він носив червону маску тенгу, і, здавалося, спаррингував з Гію, якщо це можна назвати Спарінгом. Це більше схоже на те, що він бив його.
Останніми роками була дівчинка років тринадцять. У неї були темно-зелені очі і спокійна мирна усмішка на обличчі. На ній був червоний юкат з рожевим і білим кольоровими візерунками. Вона з цікавістю спостерігала за їхнім спарінгом.
- Пане! - Гю! - Макомо! - Я повернувся!
Його крик привернув їхню увагу. Макомо посміхнулася, тоді як Гій втік з тренування і підбіг до Сабіто. Побачивши це, урокодавці похитав головою.
- О! -Лео! - Чому ти тут?
Сабіто шлепнув Гію по голові і нахмурився: - Можеш хоч раз подумати, перш ніж говорити, не дивно, що у тебе немає інших друзів.
Ґію схопився за голову і присів на котточки від болю. Вираз обличчя Урокодавки було приховано за маскою, коли він підійшов до них, він уважно подивився на Лео і кивнув.
- Чудово. - У такому юному віці ти вже досяг того, чого не зміг би зробити більшість дорослих.
Лео вклонився і серйозно сказав: - Ви занадто добрі, старійшина, сподіваюся, я не перешкодив.
Урокодавці махнув рукою і сказав: - Все гаразд. - Залишайся, скільки захочеш. - Макомо, приготуй чай, я зараз повернуся.
З цими словами Урокодавець пішов. Сабито представив Макомо, і той посміхнувся у відповідь.
Вона сильна.
У сприйняття Лео душа Макому була повністю пофарбована в синій колір, але її душу було спокійною і невгасимою. Він просто мовчки горів з натяком на лють, приховану глибоко всередині.
Він подивився на Ґію і виявив, що його душа майже повністю розмальована. Він сподівався, що Ґій повністю оволодіє своєю технікою приблизно через місяць або близько того, і тоді він зможе стати обличчям до обличчя з Сабіно та Макомо.
Сабито та інші запросили його в будинок, Макомо заварила чай і дістала фрукти. Оскільки всі вони були приблизно одного віку, їм не потрібно було багато часу, щоб зблизитися одне з одним.
- Макомо візьме участь у фінальному відбору через кілька місяців? - запитав Лео, почувши голос Сабіто.
Він кивнув головою, оскільки вона була сильною, для неї не буде проблемою пройти його.
- Макомо, перш за все, що б не трапилося, завжди будь спокійною, спокійний розум може охопить усе. - Не роби тієї ж помилки, що зробив Сабіто, і він майже заплатив за свою помилку.
Сабито злякався і крикнув Лео: - Ей! - Ти можеш не згадувати про це? - Що було, те було! - Цей демон збив мене з пантелику!
На обличчі Лео відображалося презирство, коли він почув це. Деякий час вони обидва сперечалися, Гій намагався розрядити ситуацію, але він, здавалося, просто виливав масло своїми словами.
Коли Урокодавець повернувся, перше, що кинувся йому в очі, було похмуре настрій всередині, хоча його обличчя було приховано маскою, і Макомо змогла побачити, як він посміхається.
Вона також озирнулась і не могла стриматися від усмішки, будучи вихованою на горі з невідомим майбутнім та метою, яка мала забрати її життя в будь - який час. Сабіто і урокодавці були єдиним кольором її життя, пізніше до них приєднався Ґю, додавши ще трохи кольору в це життя.
Зараз... Тепер уже не мало значення, яке у неї майбутнє. Принаймні тепер вона була щаслива.
https://literna.net/uk/books/400-sorozhitel-demoniv-zavrshenii