Кусочок!
У величезного демона була відрубана голова. Лео прибрав меч в ножни і видихнув, він озирнувся на демона, коли той розсипався у попіл, і насупився.
Скільки ж таких тварів мені доведеться вбити? Минуло вже два дні з тих пір, як я увійшов у цей ліс, мій одяг просочена кров'ю і потім, я воняю, хоча моюся три рази на день. Тепер я більше схожий на звіра, ніж на людину.
Роздумуючи про те, як він мусив вбивати без сну дві ночі, Лео прокляв демонів вісім поколінь. За час, проведений тут, він припустив дві речі.
По-перше, весь цей ліс тепер схожий на лабіринт. По-друге, якщо він хоче вибратися, то повинен « скинути якір».
Можна було з упевненістю припустити, що ці демони тримають ключ до виходу звідси. Оскільки вони не були сильними, він міг їх вбити без особливих зусиль, але проблема була в наступному.
Їх, чорт візьми, занадто багато!
Включаючи того, якого я тільки що вбив, мій рахунок має двадцять шість вбивств. Перед боєм я відчув близько п’ятдесят двох демонів, і це не рахувалося з тими, яких мені було важко відчувати.
Фу... вони слабкі, і я міг би вбити їх без особливих зусиль, але якщо всі вони нападуть на мене, тоді мені хана.
Лео був засмучений. Він повинен був постійно перебувати в русі, убиваючи демонів, і це вимагало його витривалості.
Шалест...
Раптом він прокинувся від своїх думок. Коли Лео зрозумів, що до нього наближаються інші створіння, то кинувся на пошуки. Він зник у темному лісі і скоротив відстань між собою та цією групою демонів.
Як проворна мавпа, він блукав лісом і не спускав очей з самотніх демонів. Темний ліс загруз у кішки-думки.
...
- Брат, йди швидше. - У тому напрямку я знайшла кілька диких трав.
- Мей, заспокойся. - Ти забула, що сказав нам батько, ми повинні бути обережні, перебуваючи в лісі. - Останнім часом люди бачили тут демонів.
- Не бійся так, брате. - Демони не виходять вдень, з нами все буде гаразд.
Брат тільки зітхнув і пішов з сестрою. Вони обидва були з сусіднього села, іноді ходили в ліс за травами і дровами.
На відміну від своєї сестри, яка не звертала уваги на небезпеки дикої природи, він не був настільки неосвіченим. Їхнє село і раніше нападали демони, хоча напади припинилися місяць тому. Але більшість селян усе ще були обережними й не ходили до лісу без жодних труднощів.
Вони дуже потребували певних трав, і це коштувало їм надто дорого купити його. Тому брат та сестра пішли на вершину сонця, щоб зібрати трави, в яких вони були потрібні. І оскільки вони були знайомі з лісом, їм не потрібно було багато часу, щоб знайти те, що шукали.
- Вау, так багато!
Молодий хлопець похитав головою, спостерігаючи, як його бійка сестра бігає навколо, збираючи все, що могла. Поклавши трохи в кошик, який він ніс, він уже збирався покликати сестру, коли помітив тінь серед дерев.
Його тіло напружилося, коли він згадав чутки про демонів в цих краях.
- Мей! - Повертайся негайно!
- Ааа?
Дівчина подивилася на брата і побачила, що він кричить. Вона простежила за його поглядом і подивилася в ту сторону, в яку дивився її брат. Вона побачила вдалеку тінь, яка гойдалася вліво і праворуч вона наблизилась до неї.
Потрявшись, вона закричала і кинулася до брата.
Обидва з Опакою спостерігали, як тінь повільно вийшла на світло.
- Хм... не могли б ви сказати мені, де знаходиться найближче село?
Дул легкий вітерок...
- Ти ... Хіба ти не демон? - з сумнівом запитав хлопець.
Перед ним була повністю чорна фігура, він бачив засохлу кров на тілі та обличчі.
- Демон?
Цим чоловіком був, звичайно ж, Лео. Він був замкнений у цьому богом забутому більше місяця, спочатку він вбивав дюжину або близько того демонів щоночі, але потім ці істоти стали розумнішими. Вони ховалися, змушуючи його бігати по всьому лісі в пошуках їх.
Якщо б він не мав здатності відчувати духів, то був би впевнений, що зійшов з розуму або вбив би себе. На щастя, коли він вбив останнього демона, то відчув, як щось зникло навколо нього.
Він був так поза собою від радості, що ледь не заплакав, проте під час полювання зайшов занадто далеко в ліс і майже пів дня добирався до зовнішнього краю. Як тільки він дістався до місця, то побачив двох людей, які збирали трави.
За все своє життя він ніколи не був настільки радий бачити інших собі подібних. Але як тільки він вийшов, інша сторона закричала, він запитав дорогу, і йому поставили ще одне запитання.
Хоча він був зрілим і спокійним, Лео хотів вирубатися вголос. Витираючи бруд з обличчя Лео сказав
- Сер, я людина. - Я просто заблукав і мені трохи не пощастило. - Не могли б ви сказати мені, як пройти до найближчого села?
Молодий чоловік подивився на Лео і кивнув. Хоча він інстинктивно запитав, чи демон Лео, але відчув полегшення, коли вийшов на світ. Відомо, що демони не можуть вийти на світ.
- Якщо хочеш, можеш піти з нами. - Найближче село наше, але ти не міг би почекати, поки ми закінчимо збирати ці трави?
- Добре.
Лео відразу погодився. Він не заперечував проти того, щоб почекати, якщо він знайде місце, де можна буде привести себе в порядок і спокійно виспатися.
https://literna.net/uk/books/400-sorozhitel-demoniv-zavrshenii