Глава 3102. Чорний Пангуань.
Це було схоже на величезний чорний водоспад, який міг поглинути десятки тисяч живих істот. Але всі ці голодні кігті разом вчепилися у душу Мо Фаня. Вони з нетерпінням і сприяючи цьому, намагалися притягнути його до себе.
Один погляд вниз міг привести в жах.
Мо Фань вперше в житті не знайшов у собі хоробрості подивитися прямо. Він хотів більше бачити цей світ, щоб побачити тих, хто прийшов за ним...
Він давно був готовий віддати своє життя, але боявся побачити смерть в очі.
Нарешті його погляд побляк ...
Його тіло втратило сили, він втратив душу. Тепер його чекає лише зловісний темний вимір!
Він занурився все глибше.
Подібно до крижаного озера, яке льодом скувало його серце, кров зупинялася у венах. Напевно, це останнє, що зможе відчути його душа. Смерть вже тут.
Кажуть, що коли ви вперше потрапляєте в пекло, то ніби постійно падаєте через рівні.
Хоча ці рівні різні, страждання і смерть чекають на тебе всюди. Кожного разу, коли тобі здається, що ти досяг самого дна ти опускається ще нижче...
Мо Фань закрив очі.
Він хотів переконати себе, що в нього ще залишилася мужність зустрітися з майбутнім.
Але раптом в його голові почали виринати сцени з минулого. Теплі, спокійні та незабутні хвилини, коли я хотіла плакати від щастя.
Ці картини були спотворені і блеклі.
Він забував їх!
Він забував своє життя!
Мо Фань різко відкрив очі. Він буде боротися до кінця!
Темне вимірювання може забрати все, що завгодно. Може перетворити його в живого скелета або жалюгідного біса, але не відбирати його спогади ...
Він не забуде жодної людини!
І не забуде жодного миттю, проведеного з ними.
Він хотів тільки цього!
Мо Фань вже був готовий до будь-яких випробувань шеолу, але навіть цей перший крок надламав його!
Це лише початок. Попереду сотні, тисячі років. Якщо він забуде своє життя, то забуде усмішки на обличчях, які можуть зцілити будь - який біль і як йому вдасться пережити вічність в темряві?
Мо Фань став люто чинити опір.
Він виявився таким слабким.
Якщо тільки добре зникнути з його голови, він не витримає.
Він повинен плисти нагору. Але, хоч би як він намагався, все глибше занурювався. Перед ним з’являлися люті хижі обличчя, а в голові чувся злісний сміх...
Мо Фань відчув гнів до цих сущень, які сміються з нього...
На секунду вони зникли, але швидко з'явилися, про продовження посміхатися.
Мо Фань відчував біль і безпорадність.
Він забув усе. Він забув навіщо жив, забуваючи себе...
Він втратив усі духовні сили.
Він знову закрив очі.
Він відчував себе маленьким брудним каменем, що падає на дно озера.
*бум!
Раптом щось уперлося в його спину.
Мо Фань зрозумів, що він досяг дна одного з рівнів шеолу.
Він не міг стримати очей. Хоча якась його частина все ще не хотіла впокоритися, він вже не пам'ятав чому. Залишився тільки страх...
Він все ще в пучині?
Чому він не занурюється нижче?
Коли він уже був повний сумнівів, раптом відчув, що ззаду щось штовхає його вперед.
Він почав повільно підніматися вгору. До того він постійно занурювався, незважаючи на всі свої перешкоди. Але тепер щось піднімало його вгору!
Він не міг перевернутися, а лише крутив головою, намагаючись заглянути собі за спину, щоб подивитися, що ж штовхає його.
Яка сила на це?
Рука!
Мо Фань побачив руку!
Все його тіло було наче роз’єднане брудом, але він наполегливо продовжував штовхати рукою Мо Фаня нагору!
У нього була лише одна рука, друга була зламана.
В голові Мо Фаня задзвенено. Він з усіх сил намагався згадати, що в останні хвилини бачив чоловіка, якому відрубали руку у бою... Але він не міг згадати його імені.
- Це мені вирішувати опинишся ти в шеолі чи ні!
- Тільки я чорний Пангуань! - Закричав чоловік.
Його очі були єдиним проблиском серед темної пучини.
Від його обличчя залишилися одні кістки, а за спиною стирчали огілі від крил ...
Він піднімав Мо Фаня все вище і вище...
У-у-ху-х!
Хильні біси не хотіли відпускати Мо Фаня.
Вони почали вгризатися у тіло людини без руки.
- Отвали!
Людина заричав, продовжую штовхати Мо Фаня нагору.
Дедалі більше демонів гризло в тіло грішного ангела. Рідко з’являється нагода скуштувати висококровного темного створіння!
Серед бездонної темної трясовини однорукий чоловік тягнув вгору того, хто ще мав можливість на порятунок.
В його тіло вгризалися натовп бісів. Але вони були все вище...
Му Бай...
Зрештою Мо Фань згадав.
- Це і є мій справжній вигляд. Моя душа давно прогнила, - Му Бай підняв голову.
Це був скелет, в якому все ще були органи.
- Ти проходив все це? — запитав Мо Фань.
Му Бай нічого не відвели, продовжуючи штовхати його нагору.
Світ людей уже був близько. Вхід у пучіну був найскладнішим.
- Це ми винні, ми не оживили тебе по-справжньому, - Мо Фань почав задихатися.
- То поживи за мене!
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku