Розділ 2704. Демони-тирани.
Це був не його мертвий образ, і не спотворений труп Чжао Цзина ...
Просто у воді крижаного озера було повно трупів!
На поверхні води плавали різні рештки. Вони були розрубані, спалені, опалені блискавками, обезголовлені або затоплені.
Трупи плавали у верхньому шарі озера. Мо Фаня відділяв від них лише тонкий шар льоду. Закочені трупи були розкидані по всьому озеру.
Але це не було найстрашнішим. Мо Фань бачив багато мертвих у своєму житті.
У проміжках між трупами були видно інші, які лежали глибше в озері. Хоча здавалося, що вони були в пастці, все ж було видно розподіл по шарах.
Труп Чжао Цзина був на тій глибині. Навколо нього плавало багато інших мерців. Їх пози були дуже дивними, і жодна не повторювалася!
Тисячі різних поз!
Як примхливий дух вирішив зібрати колекцію всіх способів смерті.
Самі ж трупи не бояться, і гори мертвих не страшать. На жаль, ці тіла були розставлені в озері як експонати! Навіть у Мо Фаня, який завжди був сміливим, підсмажилися ноги і він опустився на лід.
Як це робиться?
Скільки людей потрібно було, щоб заповнити ціле озеро?
Страшно подумати!
Дихай, диши...
Мо Фань глибоко дихав, намагаючись заспокоїтись. Тепер він зрозумів, чому темна жилетка так сильно пульсувала, коли він тільки увійшов сюди.
Багрові демони збирають вісім світових душевних втілень, щоб зміцнити себе і стати справжніми правителями. Тому то їхнє справжнє тіло блукає по сьвітлї, і не має певного місця.
Всі ці трупи колись були світськими. Але яка сила могла зібрати їх тут?
Крім того, в озері жили не звичайні люди. Усі вони мали високе культивування.
Мо Фань не хотів дивитися вниз. Але крижане озеро мало силу, якої неможливо чинити.
Мо Фань не міг відвести очей і не зміг піти.
Ніби щось зливало його голову і насильно відкривало йому очі, заставляючи дивитися!
Мо Фаню залишалося лише дивитися на цей музей воскових фігур.
Людські фігури, які полювали на нього і збуджували його серце, показували майстерню. Мо Фань не міг показати їм свого нетерплячня. Він лише міг тремтіти від страху, і йому було приємно спостерігати за ним.
Ще нижче шара Чжао Цзину виднілися інші трупи. Вони вже були близькі до дна.
Нижній шар був не такий щільний, як середній і верхній.
Раптом на очі Мо Фаню потрапив до болю знайомий силует. Він ледве втримався, щоб не кинутись розламувати лід і спробувати витягнути його звідти!
- Командире!
З губ Мо Фаня зірвався крик. Він не міг дістатися до нього, сподіваючись, що крижаний труп відповість.
Тиша.
У тиші чувся відлуння його крику.
Чжань Кон.
Це був Чжань Кон!
Поряд з ним виднілася сніжно-біла рука. Верхні рештки загороджували огляд, але Мо Фань знав, хто це.
Цинь Юер!
Чжань Кон и Цин Юер.
Вони були майже біля дна!
Мо Фань добре пам’ятав, як у Чінґ Кон і Цін Юер покинули цей світ разом. Від них нічого не залишилося, крім душі Чжань Кона, яку впивався темний талісман. Вони зникли без сліду.
Але він точно бачив їх у озері.
Вони залишали цей світ спокійно і впевнено. Інші мертві люди мали гнів, страх, мир та збентеження. Але вони двоє виглядали спокійними, наче самі захотіли опинитися тут...
Серце Мо Фаня закололося.
Він не розумів, що це за місце.
Чи це кладовище духів? Чи вони спостерігають за світськими справами, процвітанням і занепадом раси й занурюються у цю священну криницю?
Не так давно він бачив себе.
Мокрого и холодного.
Чи це означає, що після своєї смерті він піде сюди і стане одним з експонатів?
Мо Фань намагався згадати мертвого себе. Був він старшим чи таким же молодим, як зараз?
Але цей образ ставав все туманнішим. Як кадр зі сну, який поступово зникає з пам'яті. Як би ти не намагався згадати, в голові тільки туман.
В лісі почувся шорх. Мо Фань обережно озирнувся.
Йому найменше хотілося бути в озері.
Ліс навколо став зменшуватися. Змикаючі гілки, що зм’якшуються в небі, наче почали рости назад. Коренасті стовбури зменшились, а коріння заховалося в землю.
Крижане озеро зменшилося. Спочатку священна криниця росла, але тепер вона змінилася. Все поверталося до свого первісного вигляду.
Мо Фань стояв посеред озера. Силаети мертвих ставали незрозумілими.
Хлопець не відірвав очей від Чжань Кона. Навпаки, його спокійний вигляд спонукав Мо Фаня розладнати лід.
Очі Чжань Кона були відкриті. Він ніби теж дивився на Мо Фаня.
Мо Фань не встиг попрощатися з ним у Святому місті. А зараз ніби бачив його той самий останній вигляд. Чжань Кон тримав білосніжну руку, наче це все, до чого він прагнув. Його не цікавило добро та зло цього світу, а демони-тирани. Він не лежав на твердому дні, і не розгойдувався біля поверхні.
.........
Священний колодязь зник.
Мо Фань не розумів, чи сталося це через смерть Чжао Цзіна, або просто його смертну годину ще не настав.
Все стало як раніше.
Мо Фань повернувся в Фан-Сюе. Він більше не відчував того страху, але був схвильований.
Те, що сталося здавалося йому поганим сном. Уві сні ти віриш всьому, а опритомнівши швидко забуваєш. І сон здається сміхотворним.
Якщо подумати, то не всі мертві люди мали вигляд.
Мо Фань згадав себе. Він теж не страждав, швидше був у змішаних почуттях. Можливо, чоловік, який помер на своїй коханій жінці, мав саме такий вираз.
Після цих думок Мо Фаню стало краще. Адже він має дві дружини!
Поки він ще молодий, то може подолати свою спрагу. Але з роками, хто знає...
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku