Розділ 2535. Втрата пам’ яті
***
Лондонський Собор Святого Павла.
Дзвін, що слухав годинники по сусідству, звучав не велично, а надто різко і різали вуха.
У середині собору була ціла група магів в білих одеях, особи їх були якимись лютими, і вони ніби щось безрывно шукали.
- Вона, мабуть, зовні і вже змішувалася з натовпом!
На вулиці було багато людей, серед них були тисячі туристів і ніхто не міг знайти потрібну людину.
З натовпу з’явився чоловік середніх років у старому жакеті, який прослідкував на боці собору.
- Ти чого? - Він строго запитав маг у білому одязі.
- Я просто оглядаю пам'ятки, - посміхнувся чоловік.
- Чи не бачиш, що тут закрито? Зробиш ще крок, і я тобі заарештую! – крикнув маг.
Чоловік не мав вибору, він п'яний назад. Він думав, що всі англійці дуже ввічливі і поводяться як справжні джентльмени, але обличчя чарівника говорило про протилежне.
Мо Цзя Сін дістав телефон і загорнув у вузький отвір, сподіваючись в тиші шукати визначні пам’ятки.
Це Му Чжо Юн порадив йому поїхати за кордон розлучатися. Хто ж знав, що всього через кілька днів після його відльоту в країні почнеться справжнє лихо, і всі рейси будуть скасовано? Мо Цзя Сіну нічого не залишалось, крім того, що відсиджуватися в Англії у очікуванні повернення авіалінії до місця свого призначення.
Добре, що Му Чжо Юна в Англії мав торговий представник, який зайнявся експортом руди з копалень Фань-Сюе. Мо Цзя Сін не цікавиться бізнесом, та і допомогти він нічим не міг, тому просто прогулювався по британських пам'ятках.
За його спиною почувся стук високих підборів, і Мо Цзян Сін не надав цьому жодного значення, навіть якщо незнайомка йшла до нього на каблуках.
Від жінки донісся не аромат дорогих парфумів, а запах крові. Тільки після цього чоловік звернув увагу на те, що за довгим подулом тягнеться кривавий слід.
- Що з тобою? - зупинив її Мо Цзя Сін.
- Дехто... хоче мені зла, я ледве змогла втекти від нього, але ця людина встиг ранити мене, - жіночий голос звучав дуже слабо.
- Я допоможу тобі викликати поліцію.
- Ні! Цей чоловік сам з поліції... просто, поможи мені піти звідси.
Мо Цзя Сін навіть не звернув уваги на те, що жінка розмовляла з ним китайською.
Він повів її з перевулку, і коли вони вийшли на вулицю, жінка різко витягнулася, ніби у неї нічого не боліло, а вона просто прогулюється, при цьому руку чоловіка вона щільно стискала.
Вона підняла капелюхи: « Я не повинна потрапити на очі поліції».
Мо Цзя Сін обгорнув очі округу і помітив, що в натовпі людей рикали маги у білих одягах, які з виду походили на поліцейських.
Ці маги шукали в натовпі одиноку жінку, тому зовсім не звернули уваги на пару.
***
Мо Цзя Сін, пішовши від переслідування, все ж таки вирішив запитати свою подругу.
Він побачив, що очі її були закриті, ніби вона померла, тільки ось при цьому вона продовжувала свій тихий крок.
Як вона може це зробити?
Мо Цзія Сін похитнувся деякий час, але вирішив відвести її в торгове управління.
***
Він попросив дівчину з рекомендації надати їй медичну допомогу, але незнайомка ще довго не приходила в себе.
На ранок другого дня дівчина сказала йому, що незнайомка прокинулася і Мо Цзя Сін поспішив до її кімнати.
На жінці більше не було капелюха, а обличчя її було мито.
- Ен Чан? - Емоції переповнювали Мо Цзя Сіна.
Коли він зустрів її в переулці, то не дізнався, так як обличчя її було прикрито капелюхом, з під якою виглядав тільки товстий шар макіяжу. Без косметики обличчя жінки виглядало набагато молодшим.
- Ти ...знаєш мене? - Поглянула на нього Ен Чан.
- Звичайно, я ж твій ... ех, гаразд, справа минуле. Я тебе ні в чому не звинувачую, бо тоді у мене зовсім нічого не було і я не міг тобі дати. До речі, Сінь Ся вже виросла і багато в чому схожа на тебе. Після твого відходу в Бо сталося справжнє лихо... ох, навіть не знаю, з чого почати тобі все розповідати. Минуло стільки років! Я навіть не думав, що зустріч тебе тут... як ти жила всі ці роки? - Починає Мо Цзя Сін.
Насправді, він не думав, що вони коли-небудь зустрінуться знову.
Я не пам'ятаю... ніби вона навіть сама себе не пригадує. - я тільки пригадую, як зустріла тебе на вулиці і відчула щось знайоме ... але ось я не знаю хто ти.
Чоловік здивовано подивився на неї.
Невже у неї амнезія? Прямо як в серіалах?
Вона не хоче зустрітися з ним або дійсно втратила пам'ять?
- Може...ти ще недостатньо відновилася. - Мо Цзя Сін не думав, що вона прикидалася.
- Мабуть, - кивнула головою Ен Чан.
- Я покличу чоловіка, який може тебе зцілити, так твоя пам'ять швидше повернеться до тебе, - мовчав чоловік.
- Ні! – хутко крикнула Е Чан.
- Ти ще дуже слабка.
- Я...я не хочу, щоб ще хтось мене бачив і, будь ласка, більше не кажи нікому, що я тут.
Мо Цзя Сін подивився на неї.
- Стільки років пройшло, а ти все та ж, - видихнув він.
- Да? Я нічого не пам'ятаю.
- Гаразд, відпочивай. Якщо щось знадобиться, поклич мене.
- Дякую.
- Ти справді мене не пам'ятаєш?
- Я ніби знаю тебе, але не можу згадати....
- У тебе є дочка, її звуть І Сінь Ся.
- А? - Ен, я не пам'ятала нічого.
- Як і тоді, ти нічого не пам'ятаєш... - сказав протяжною Мо Цзя Сін.
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku