Глава 1964. Виклик.
З десятими ворогами Мо Фань вирішив розділитися за допомогою руйнівної магії.
Тепер ніхто не використовував захист, всі атакували відкритою. Подивимося, хто першим впаде!
У цей момент, зрештою виявилася справжня сила блискавки й вогню. По обидва боки арени всі заволокло димом і протікалася диханням руйнівної магії. Після атаки елементів льоду та вітру на тілі Мо Фаня з’явилися численні рани. Чим далі, тим менш упевнено він стояв на ногах.
Але лицарі були набагато гіршими. Перш ніж у 12 разів посилився гроза тирана, будь - який захист був безпідставним. Захисні ковчуги та магічні щити швидко знищилися. Під натиском двох сил лицарі падали на землю один за одним.
Мо Фань був магічним королем, що стояв серед хвиль природних сил. Рука тихого грому була його єдиним захистом, перетворюючи всі атаки на блискавицю енергію.
Саме тому, чим більше лицарів атакували, тим сильніше ставала магія Мо Фаня. Після кількох спільних атак противники повністю втратили здоров’я!
На арені панував хаос. Адже це була битва високого рівня. Якби арена Парфенона не була такою надійною, а захисний бар’єр був настільки міцним, то в знищенні цілої гори було б зовсім нічого дивного.
Дим бою повільно розсіявся. На вузькій поверхні арени виднілися тіла лицарів. Деякі з них непритомніли, дехто не міг піднятися на ноги від поранень. Парочка магів все ще залишалася на ногах, але вони нічим не відрізнялися від стовпів і повністю втратили волю до бою.
Мо Фань стояв на арені з широко відкритими очима, ніби він ще не наситився битвою. Він припинив свої атаки, але навколо нього все також витікав густе дихання руйнівної магії, переважна противників.
Зовсім недавно, коли лицарі виявляли відважність і почали величати небо як яскраве священне сяйво, але тепер вони були скоріше схожі на військовополонених. В їхніх очах більше не було мужності і непогрішного світла, на їх обличчях був написаний страх, як ніби вони опинилися в кошмарному сні і не могли прокинутися.
Програли!
Цілий загін лицарів синій зірки програв одному магу їх віку!
Від самого початку кожен з них був упевнений, що зможе битися з Мо Фанем один на один і розбити його в чесному бою. Щоб світ дізнався, що хоча вони й не брали участі в змаганнях, але найсильніші молоді маги є лицарями, а у майбутньому — головними силами магічного суспільства.
Але в результаті...
Якщо б у разі поразки вони повинні були зробити харакірі, як це роблять японські самураї, то навіть самогубство сорока лицарів не змити цього ганьби!
- Бойовий командир Лідіо, здається вашим лицарам варто наполегливо вчитися, - усміхнувся Мо Фань, глянувши на застиглу як статуї Лідіо.
Побачивши усмішку Мо Фаня, Лідіо побачив демона.
Легше вчитися, твою мать? Якщо це справа проспатися, то він ненадовго затримається в Парфеноні!
Все виявилося набагато гірше, ніж він міг собі уявити. Мо Фань не просто побив найсильнішого лицаря синьої зірки, він розбив цілий загін!
- Чесно кажучи, я навіть не втомився. Може ви, Лідіо, удостоїте мене своєю увагою і підете на тренування? - сказав Мо Фань.
Серед глядачів лунали здивовані вигуки.
Переможець, а тепер хоче битися з командиром!
У світі є хтось більш божевільний, ніж цей хлопець?
Обличчя Лідіо закрилося. Чесно кажучи, він і сам був не впевнений, чи зможе він здолати того, хто побив весь його загін?
- Емм... Думаю на сьогодні вистачить. Сьогоднішня битва була дуже... - Недобре відповів Лідіо.
- Подивися, я розбив весь твій загін, залишився тільки ти сам. Вам пощастило, що сьогодні я делікатний, - заявив Мо Фань.
Лідіо весь почервонів, але змусив себе посміхнутися:
- Мені вже майже сорок, у ряди молодих магів більше не годжуся.
- У наші часи вже стерлися всі вікові кордони. Ми всі дорослі і повинні відповідати за свої вчинки. Я думала, що ти найбільше хотів воювати зі мною з усіх лицарів. У тебе з самого початку був такий вигляд, ніби тобі не терпиться розібратися самому. - Мо Фань запросив Лідіо на арену.
Після такого тиску на обличчі Лідіо відобразилася буря емоцій: гнів, сором, провал. Він зібрав всі свої сили, щоб тримати себе в руках.
Звичайно він не наважиться кинутися на Мо Фаня. Якщо сицарій синьої зірки можна вважати учнями, то він сам є повноцінним представником Парфенона. Він підбурив своїх учнів проти Мо Фаня, тому що вони ще молоді студенти і в змаганнях між молодими магами немає нічого такого. Але якщо він, бойовий командир, почне битися з молодим хлопцем, це зовсім інша справа. Якщо найсвятіша вижене всю його сім'ю з Парфенону - це буде милістю!
Найважливіше питання.
Навіть якщо він дозволить собі зробити це, якщо програє?
Лідіо уважно спостерігав за всім, що сталося. Мо Фань мав жахливу силу. Якщо він програє, то від сорому взагалі піде з магічного шляху!
- Мо Фань, твої рани варто обробити, - раптом пролунав низький голос.
Мо Фань подивився на трибуни і побачив знайомого чоловіка. Мабуть він весь час був тут.
- Пане Нормане!
- Старший командир Нормане!
На арені зібрався натовп членів храму лицарів.
Стан бойового командира можна прирівняти до статусу інструктора або вчителя, вони поважають лицарів усіх рангів. Лідіо був бойовим командиром лицарів блакитної зірки і стояв приблизно на одному рівні з лицарями золотого сонця. Але й лицарі золотого сонця мали свого командира.
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku