Розділ 1367: колишній
Храм Парфенонського монастиря
Горний пік був оточений вологими пелюстками квітів, кількість яких була незрівнянно - ці квіти кружлялися в повітрі без певного напрямку і було невідомо, коли вони врешті опадуть на землю.
Хмари в небі висіли дуже низько, тому на подвір’я храму навіть не падало сонячне світло. Весь монастир від цього став якимось сірим, а храм феї ніби впивався у небо.
Тата стояла біля білої завіси в самому центрі афінського павільйону. Вона з важкою душею дивилася на цю кандидатку з Азії, навіть не знаючи, як краще потішити її.
Тата провела якийсь час поруч з феєю. Усвідомлюючи, що фея постійно під пристойною увагою людей, вона знала, наскільки важливо не дозволяти їй вступати у меланхолії та сентиментальності.
- Я бачила його. Він не з тих, чию долю можна легко змінити. Я ж вже казала, що йому призначено жити довге життя, тому Ви не повинні турбуватися про нього, - сказала Тата.
Раніше він жартував, говорячи, що є ще інший світ, в якому немає чарівних монстрів і тварин, а всі люди сліпо довіряють науці, яка допомагає їм змінювати своє життя. Хто зробив так, що мертві можуть мати такі здібності? - Ставлялися питання Сінь Сі.
В один з таких моментів, коли Мо Фан розповідав їй про цей світ, вона замислилася над тим, що може він сам видумав його. Але він говорив так правдоподібно, і в найменших подробицях не міг бути вигаданий.... Хоч би як там було, тепер він мечеться між життям і смертю, борючись з прибічниками Чорної церкви.
Він також завжди показує, що її життя є найціннішим. Але її ніколи немає поруч у найважчі для нього моменти, їй тільки доводиться спостерігати за тим, як він живий повертається з місії... Тільки тоді, під час лиха в місті Бо, коли вона заховалася у холодильнику, то бачила, як він воює з магічними істотами — а скільки інших небезпек залишається там, де її немає?
Тепер, коли в маленькій гетерці б'ється її серце, Сін Ся може відчувати його дихання, знати про їхні слабкості і моменти невимовної сили.
І саме зараз він дуже слабкий, його стан навіть гірший, ніж коли він боровся з майстром Беєм, і це навіть за допомогою гетерки.
Він не помер, але через гетерку Сін Сі знала, що він лежав серед гори трупів - якщо в якийсь момент з'являться поплічники Чорної церкви, то йому точно не жити.
Як же Сінь Сію не турбуватися про це?
Але вона не знає, де саме він.
Тата вважала, що Син Сінь Ші не має жодного пояснення: « Люди всі перевірили, коли вони воскресли і воскрешували Ідіші. Колись давно я відчувала, що від неї походить дивна аура, цілком можливо що її воскресіння якось пов'язане з джерелом фараона. Чи ж єгипетська збірна не показала чудових результатів на міжнародних змаганнях, постійно благаючи про своє життя? Це сила фараонового джерела, і Ідіша також могла використовувати цю єгипетську магію."
Пісні завжди кружляють у повітрі. А якщо подумати, то довгі роки саме з цих піщинок складалися камені, пустеля Гобі...
Поверхня землі на північному Синьцзяне нерівномірно покрита камінням, що зараз покроплені свіжою кров'ю, поступово просочується через жовті піски.
Понад сто трупів розкидані по землі, існують і окремі кінцівки. Також повно слідів використання магії вогню, блискавки і навіть льоду.
Стря грифів все ще крутиться по окрузі в очікуванні. Магія, що лютувала тут раніше, змусила їх покинути ці місця, але як усі заспокоїлися, вони повернулися назад, бажаючи пожити.
Покрутившись у повітрі якийсь час і зрозумівши, що люди внизу не шевелиться, вони поступово опустилися вниз.
Найсміливіший сірий гриф опустився на тіло хлопця в чорному одязі, на грудях якого вже фарбувалась рана. Коли інші птахи тягнулися сюди, запах свіжої крові посилився.
Бачачи, що з сородими нічого не відбувається, грифи в повітрі опускаються на землю і ковтають слинки від гулянок перед спокоєм.
Раптом один гриф закричав і різко піднявся в повітря.
Серед трупів хтось був живий, і цей гриф відчув цього чоловіка...
Однак інші грифи розуміли, що цей чоловік приречений на смерть.
Одна пташка сіла йому на обличчя, простромлюючи діру в шкірі, з якої потекла кров. Ще кілька грифів приєдналися до свого товариша.
Цей чоловік продовжував лежати на попередньому місці, поки кілька грифів розклювали в кров його обличчя.
Він ще міг рухати руками, але він не став розпуговувати птахів, він тільки схопив сіро-синю накидку з сусідого трупа і важко накинув її на себе, а потім почав випускати темну магію, роздряпавши нігтім груди....
Кров з рани на грудях зросла, і незабаром ще кілька птахів підлетіли до свіжої крові.
Грифам сподобалося їсти тіло ще не померлої людини, бо свіжа кров додавала їжі якомусь неповторному смаку.
Раптом знову пролунав пташиний крик, і гріфи, які обідали, поспішили змити в повітря.
Через деякий час на місце підійшли чоловік і жінка у знижках. Окинувши очі, чоловік у синьому сказав: « Я не думав, що це був магічний суд.
- Але якби не план головного провідника, без пастуха і яструба в синьому почалися б проблеми. Ці двоє вже мертві, і пан Лен Цзюе засмучений цим, - сказала жінка у синьому.
- Пастух помітно вирізнявся серед усіх провідників, але все одно виявився убитий. Цього разу магічний суд також добре підготувався, - відповів чоловік.
- Ага, а також багато вбитих серед наших товаришів, - вимовила жінка.
- Ходімо. Цього разу ми точно змогли позбутися людей магічного суду - мовчав чоловік у синьому.
- А що з цими трупами? – запитала жінка.
- Це вже не наші проблеми. Голодні грифи допоможуть нам все підчистити, а у нас є справа серйозніша, чи не так? - Чоловік сказав.
- Ага, цього разу сам Унас дав нам наказ...
- Коли вже Лен Цзюе особисто дасть нам завдання, то ми відразу станемо видатними, ха-ха.
Ці двоє ще деякий час подивилися на трупи. Вид загиблих колег і товаришів не викликав у них ані краплі співчуття.
Вони тільки зібралися йти, як серед трупів почувся дивний звук.
Слух у жінки був гострішим, тому вона відразу ж заступила в сторону окульованого грифами людини.
- Цей ще живий, - сказала жінка.
- А? - Чоловік теж підійшов, щоб подивитися.
Вони не допомагали йому, а лише почали розглядати його.
- Він один з адекватів у синьому, - сказала жінка. Вона відчинила накидку, щоб оглянути рану на грудях.
Хто ж знав, що там буде жахливе поранення, яке до того ще було покльовано грифами, але на самій рані була навіть друк тіні.
- Його печатка поклеїли птахи, але він точно з наших, тільки не знаю його покликуючого, - промовила жінка.
- Уверена? — запитав її напарник.
- Так, жінка кивнула головою.
- Тоді запитай його покличеної, - сказав чоловік.
- Ти так сильно поранений, можеш говорити? - Голос жінки.
Якщо він не зможе нічого сказати, нам краще вбити його, навіть головний провідник не сподівався, що тут будуть вижили, - посміхнувся чоловік.
Людина теж розкручувала птахів, тому її було неможливо розпізнати.
Людина, яка сказала, що коли не скаже свого поклику, то загине з останніх сил відкрив рот.
- Північний... Північний олень, зрештою людина змогла вимовити покликову.
- Північний олень! Пан Лен Цзуе згадував про нього, кажучи, що це дуже розумний і обдарований новачок, який протягом декількох років вже отримав синю накидку! - Пригадалася жінка.
- Значить, це він. Ніколи його не бачив... Його майже спалили ці грифи, хех, - посміхнувся чоловік.
- Спасимо його? - Жінка вагалася.
- Давай врятуємо, а то нам і так робочих рук не вистачає. Ми ж, як ніякі колеги, не можна кидати своїх на довільно, - сказав чоловік.
По суті цього чоловіка було зрозуміло, що він не особливо прагнув рятувати колегу, але сьогоднішня їх місія була занадто важкою, і ще один адпт у синьому вже точно не буде більше. Він не міг повірити, що отримав наказ особисто Унас, який є найближчим чоловіком Леном Цзюе.
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku