Глава 1307: Мелодія душі - поховання
Сімкольорові жабронки відлетіли на далеку відстань, готуючись знову завдати удару.
- Добре, що ти поруч... - Видихнула Цін Шучжан, з любов'ю дивлячись на свого чоловіка — тільки поруч із ним вона відчувала себе в повній безпеці.
- Ха-ха! - На обличчі Дун Цзяли з'явилася простодушна усмішка, але в наступну секунду його обличчя застигло, він видав дивний звук.
Дун Цзяли повільно опустив голову, виявив довгий дзьоб, який стирчав з його грудей. Кров бризкала в різні сторони, лякаючи його пожирати, і він відчув невимовну жалість до своєї дружини.
- АааАа! - Цін Шу почала кричати, намагаючись дістати пташку, яка ранила її чоловіка.
Крила швидко запали, сила семиколірного жаворонка була заразливою. Дочекавшись, поки життя згасне в очах Дун Цзяли, птах злітає у повітря, спостерігаючи, як чоловік падає на землю...
Коли Цін Шу побачив, що її чоловік весь у крові лежить на землі, то розлютився. Знепритомніла і погналась за цією птахом, яка приїхала сюди.
Але коли Цін Шу добігла до коріння дерева, вона закричала. Відряди магів також набили кольоровими горобцями. Незчисленна кількість трупів з істерзаною грудьми валялися то там, то тут. Тому що маги не змайстрували захисту проти птахів, то кількість загиблих заскочила!
Цін Шу вже не могла відрізнити у великій зграї птахів ту, яка вбила її чоловіка. Жінка стояла там і не могла повірити, що птахи так жорстоко поділилися з людьми. Вона б і не подумала, що ще недавно птахи, які приносять щастя, стануть м’ясниками. Їхні методи розправи зовсім не відрізняються від брутальних горян. Мисливці та військові просто втратили пильність і понесли величезні жертви! А коли під деревом пурхали кров, жінки вигукували жахом від ехо по лісі!
......... ..... ... ...--.......
Під деревом декілька високопоставлених військових обговорювали майбутнє гір Куньюй. Раптом з’явився голос, який змусив їх здивуватися.
- Що сталося? - Холодно запитав командир Сунь
- Нам нанесли удар, - відразу ж пролунав голос по рації.
- Це яскравохвості горобці? Ви дуже сміливі хлопці, потім не кажіть, що ми вас не поважаємо! - Холодно засміяючись Тун Шан.
Спочатку військові вирішили не знищувати яскравохвостих горобців. Хто ж знав, що ці птахи атакують магів!
- Ні! Це... Це семиколірні жабронки атакували нас! - Голос в рації став голосніший, всі присутні почули слова людини.
Не Лэншань, командир Сун, Тун Шан і Ван Дако замерли в очепенні. Вони відразу побігли до кореня дерев. Там військові побачили жахливу картину — розправи над військовими й мисливцями!
Розчислюючи це місце, маги були раді знайти військові трофеї. Оскільки семиколірні жабронки були союзниками магів, вони не звертали уваги на птахів. Усі підсвідомо прийняли семиколірних жаворонків за привітний вид птахів, люди підпустили їх надто близько і поплатилися своїми життями!
Це місце під святою ліпоєю знову стало червоним, хоча раніше кров не висохла...
- Що взагалі відбувається? Чому ці семиколірні жабронки атакували нас?
- Чорт, чого застигли? Треба дати їм відповідь!
- Другий загін загинув!
- Офіцер, сьомий загін теж загинув!
- Яркохвості горобці теж налаштовані не люб'язно. У нас дедалі більше ворогів!
У повітрі силаети магічних горобців і семиколірних жаворонків постійно переплітаються між собою. Вони були сильні в атакі з піку. Магічні горобці рівня слуги і нічого боятися, вони не були суперниками чарівників. Але сім кольорів жавок не поступаються горцям.
Ще зовсім недавно люди й птахи почали воювати з горцями. Як же сім квіткових жаворонок стали нападати на магів?
- Як же так? Чи вони знали, що ми прогнати їх зі священної пурпурної ліги?
- Це неможливо, як же вони можуть зрозуміти людську мову? – обличчя Тун Шана було блідим.
- Йдемо! Йдемо звідси! - Я серйозно сказав не Люсінь.
Якщо бути обережним, то семиколірні жаброни навряд чи зможуть завдати магам серйозного удару. Але вже було запізно що-небудь робити, сотні магів уже загинули під безжалісними ударами цих птахів.
- Але...
- Треба забиратися звідси не дивлячись ні на що. Ці магічні горобці кружляють тут, перешкоджаючи нам застосувати магію. Незабаром вони з'являться пасткою і ми не виберемося звідси живими! - сказав Не Леншань.
В бою Не Леншань мав абсолютне право на прийняття рішень. Хоча Тун Шан не хотів з цим погодитись, йому таки довелося миритися із рішенням Не Леншаня.
- Ці чортові семиколірні жаброні! Зачекайте, ось повернуся в місто і відправлю сюди величезну армію для вашого знищення! - З гнівом сказав Тун Шан.
- Всі слухайте мій наказ! Проходь на схід! - Голос Не Леншаня.
Маючи такого лідера як маг звуку, військові та мисливці були більш організовані. Тепер їм доведеться сховатися, щоб витримати позиції під ударами семиколірних жаворонів.
Всі ці маги, які не встигли приєднатися до великого загону прорвалися сюди заради життя. Але раптом семиколірні жабронки наздогнали їх і люди падали один за одним. Ще недавно їм здавалося, що над ними нависла велика перемога, але вони помилялися!
...... ........ ... ...--.......
Під керівництвом Не Лэншаня маги і військові знову були готові йти в бій. Вони використовували різні чари, які знищили багато семи барвистих жаворонів. Але через таку складну ситуацію маги вирішили втекти!
- Мелодія душі – поховання!
Губи Не Леншаня швидко засувалися, він видавав дивні звуки, ніби це був барабан смерті. Ці барабанні звуки сягали душі семиколірних жаворонів, терзаючи духовну енергію птахів.
Не тільки Люсію, але й те, як люди поряд з ним жорстоко гинуть, Маг не міг змиритися і грати свою смертельну музичну виставку!
Мелодія душі розігнала цей різний шум птахів. Мертві птахи повільно падали на землю, а ті, хто потрапляв під вплив магії Не Лєншаня, кружляли в повітрі неначе п’яні. Після цього гинули й падали, заспокоєні його мелодією. З дзьобів, очей і вух птахів лилася кров, розмальовуючи їх тіла в алий колір...
Тіла семикольорових жавок падали на землю, наче дощ. Смертельна мелодія допомогла врятувати магам життя. Військові та мисливці навіть не уявляли, що магія не є кеншаня до такої межі. Масивна сила мелодійної мелодії була руйнівною силою найвищого рівня!
- Так тримати, Не Леншань! - Закричали командир Сунь і Тун Шан.
Мелодія душі знищила чимало птахів. Нехай собі знають, що не так-то просто здолати людей!
Закінчивши застосування цієї магії, Не Леншань мимовільно глибоко зітхнув...
Мелодія душі була дуже ефективною, але не змогла усунути критичний момент. Тому не Леншань, стиснувши зуби знову почав нашептувати ритм мелодії...
- Лэншань, нет... - зупинила його жінка - офіцер, побачивши, як він не щадить себе.
- Немає іншого виходу. Я не можу дозволити всім загинути тут! - Не Леншань не слухав порад інших, але цього разу його духовна енергія сильно постраждала. Адже у світі не знайдеться кілька магів елементу звуку, які зможуть декілька разів послідовно застосовувати цю магія. Це просто означало вбити себе!
Бац!
Раптом дуже довга і гостра гілка почала падати з дерева на землю, але в умовах битви ніхто не звернув на неї уваги...
Дерево було гігантським, і маги ще не встигли сховатися на одному з рівнів його стовбура. Гілка була наче списом смерті, які кинули боги. Вона впала прямо на макушку Не Леншаня...
- Лэншань! — Жінка - офіцер істосно кричала зі сльозами на очах.
Ця гілка піднялася вгору, забравши з собою Не Леншаня. Магі підняли голови, але не побачили Леншаня, тільки кілька крапель крові впали на їхні обличчя...
Магами обдуляв страх!.
Що це було?
Що, врешті-решт, це було?
Як же ці люди могли так легко загинути духовно, що не були такими простою опорою?...
Що його вбило?
Жінка - офіцер, яка була поруч з Не Леншанем теж пильно дивилася нагору і не відводячи свого погляду.
Коли вони тільки прибули сюди, жінка - офіцер була вражена містичною красою цього дерева. Вона б ніколи не подумала, що в реальному світі існують такі рослини, як зі світу снів. Крона лисиці немов торкалася неба...
Але тепер, подивившись на це дерево, жінка була просто шокована!
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku