***
Дівчина в білому спочатку хотіла піти до секти Байфена. Між сектою Ланюе та сектами Байфен підтримувалися добрі стосунки, і вона могла сподіватися притулку.
Але, звичайно ж, молодий жовтий не хотів цього робити. Як і ця жінка, завдяки своєму таланту швидко підвищилася б у білому ввійти до секти Байфена, тоді як він залишався би недосвідченим рядовим учнем. Хіба тоді у нього залишиться хоч найменший шанс завоювати її?
Тому він почав переконувати її, що секта Байфен може позаздритися на їх техніці спадщини і запаси еліксирів. Він розмалював усі небезпеки, і зрештою його слова завдавали шкоди. По суті, дівчина була лише вісімнадцять років.
Так юнак у жовтому забрав дівчину з Південних Земель, і невдовзі вони прибули до міста Цінсан. Це місто було дуже великим. Він мав на меті насолодитися комфортом свого життя і використати нагоду, щоб підбадьорити дівчину.
У цей момент дівчина в білому приймала ванну. Молодий чоловік мав чудовий слух і, стоячи за дверима, чітко чув плісняв води та голоси кількох служниць, що допомагали їй. Ці звуки розпалили в його серці зуд нетерпіння. Він якраз думав, який би привід знайти сьогодні ввечері, щоб залишитися в її кімнаті, як раптом забили тривожні дзвони - звірний приплив спалахнув з новою силою.
— Проклятье! — Выругся молодик.
Життя або смерть мешканців міста Цінса не турбували його, але шалені звіри зруйнували плани свого життя. Тепер, навіть якби він залишився в кімнаті, у цьому не було б ніякого сенсу.
***
Цієї ночі яскраво світила місяць. Зі стін міста Цінсан було видно, як далеко від чорної лавини несуться люті звірі. Більшість з них були членами першої чи другої ранги, зустрічались і рідкісні представники третього рангу. Кількість цих тварин перевищувала кількість днів, і здавалося, що на місто рухається щонайменше сто тисяч тварей.
Дівчина в білому щойно переодягнулась у білу сукню, зшитий із шовку снігового шовковика. Цей одяг, передбачливо підготовлений Чжу Піном, сидів на ній ідеально, підкреслюючи її вишуканість.
— Прошу вибачення, що потремтів спокій шанованих майстрів, — Чжу Пін поспішив їм назустріч з підобстошеною посмішкою.
— Я втрутилася тільки раз, — опумував юнак у жовтому. Він прийшов сюди лише для того, щоб пожити кілька днів у розкішному маєтку.
— Навіть одного разу достатньо, ми надзвичайно вдячні. Будь ласка, не хвилюйтеся, через кілька днів прибуде підкріплення. Чжу Пін на мить поспішав, але був змушений підлаштуватися під тон гостя.
— Сподіваюся на це. Не хочу, щоб мене знову відволікали через дрібниці!
З цими словами юнак повільно витягнув довгий меч з кільця Сумі. У цей момент він помітив біля Лінні Міна і насмішиво фиркнув:
— Эй, парень, не хочеш зі мною посперечатися? Подивимося, хто з нас уб'є більше тварів. Якщо зможеш прикінчити хоча б половину від мого числа, вважай, що ти переміг!
У очах хлопця промайнув азартний гравець. Поки його сила все ще перевищувала силу молодшої сестри, він хотів показати те, на що здатний, щоб завоювати її схвалення. А для демонстрації могутності завжди потрібен був гідний фон, і Лін Мін, на його думку, цілком підходив на роль цього статиста. Просто так винищувати тварин було б дуже нудно.
— Нецікаво, — кинув Лінь Мін навіть не обернувшись. Він стрімкнув своє Коп'є Пурпурного Міра і одним стрибком залишив межі військового табору.
Юнак у жовтому нахмурився. Він подумав: « Цей сопляк не цінує свого життя.
Чжу Пін, дивлячись після віддаляючого Ліню Міну, ледь помітно і загадково посміхнувся. У той же час у його вухах пролунав низький голос, що передавався через Істину:
— Ти впевнений, що він послав свого Небесного потопного дракона в інше місто?
— Да, я уверен. Прошу вас, пане, використовуйте будь-яку можливість для удару. Коли прийде підкріплення, такий шанс може більше не з'явитися, - із тривогою порадив Чжу Пін. Якщо Лінь Мін залишиться живий, сім'ї Чжу не одужає.
— Не тобі навчати, я знаю, - зимно хмикнув прихований у натовпі чоловік. Його губи зворушили кровожерну висмішку. Без підтримки дракона він був упевнений у успіху вбивства Лінь Міна на сімдесят-сімдесят відсотків.
***
На передових лютих звірів уже з’явилися пастки. Капкани, які відігравали важливу роль у денному бою, припинили своє існування лише частково. Мало хто з них був у такому стані, коли кубарем вештався на землю, де їх відразу затоптала решта орди.
Молодий чоловік з секти Ланюе вийшов назустріч зграї недбалих прогулянок. Скинувши меч, він наніс ледачий удар.
З’явився різкий свист, і синя хвиля енергії видима неозброєним оком подібно до повного місяця, досягла радіусу більше десяти джгутів. Земля під ногами тварин була розпорта, і цілий натовп монстрів у перших рядах впали замертво. Десятки тварей першого і другого рангів були розрубані навпіл розбурханим мечем.
- Розійде розгул меча!
Слідом за цим юнак змінив траєкторію удару. Енергія меча перетворилася на пучки, які нагадують змій, що звиваються. Хоч би куди попадали ці десятки променів, скрізь фонтаном била кров.
- Як потужно! — Викрикнув Ші Лінькай, який спостерігав за цим з невеличкої відстані. Коли він побачив, як хлопець лише двома рухами знищив понад сотню звірів, то злякався. Невже він такий сильний?
Така сила, мабуть, не поступилася б навіть прихованим від світу майстром пізньої стадії Хоутянь в країні Небесної удачі. Ші Лінькаю довелося визнати, що він мав право на це. Навіть якщо б на нього вийшли десятки таких, як Ші Лінкай, вони стали б для нього легкою здобиччю.
Неподалік від Шинька з подивом спостерігали Чжуан Фан і Ліня Ваньшань. Без меж досконалості — велич і глибина спадщини великих сект були поза їхньою фантазією.
Невдовзі цей молодий жовтий чоловік став центром уваги. Навіть дівчина в білому злегка посміхнулася. Звичайно, її усмішка не була викликана захопленням - в порівнянні з правдивими геніями стадії Ховтянь у секті Ланюе, цей рівень був посереднім. Вона посміхалася тому, що, опинившись серед цих простих смертних, відчула, як напруження останніх днів пагони нарешті почало відпускати її.
Дивлячись на цих безсердечних людей, вона раптом подумала: « Можливо, порада юнака була правдива — життя у світі може бути приємним. Повільно розвивайте розвиток, але життя стане легшим без вічної виснажливої праці.
Навколо нього з’явилися гори понівечених трупів. Сила меча змусила лютих звірів відступити, не сміючи наближатися.
У порівнянні з ним Лінь Мін виглядав набагато скромнішим. Навколо нього теж лежало кілька десятків тіл, але це було лише близько третини досягнень молодика в жовтому.
- Страшно подумати, що цей майстер вбиває в три-чотири більше тварин, ніж герой Лінь!
— Одним ударом є десятки тварів! І він бореться мечем. Хто казав, що меч не підходить для масових боїв? В руках цього чоловіка меч розтрощив більше списа героя Ліни.
— Так, не хочеться визнавати, але він дійсно сильніший...
— Тьху на вас, що ви несете? - Раптом хтось з натовпу відповів. — Скільки років нашому Ліню Міну, а скільки тому? Хіба можна порівнювати їх?
Люди відразу запам’яталися. Справді, Лінь Міну було лише 16 років. А юнак у жовтому - це не менше 20 п'яти. Солдати, більшість з яких були уродженцями міста Цінсан, в глибині душі все одно горою стояли за Лінь Міна.
— Верно сказал! Ось почекайте ще кілька років, коли наш герой Ліню виросте і він напевно досягне таких же висот, а то й перевершить їх.
У цей момент з глибини звірів донісся оглушливий рев — люті звіри четвертого рангу. І їх було відразу двоє. Обидва виявилися металевими бронвованими ячами: один покрупше, другий трохи менше. Ці створіння мали надзвичайну силу і неймовірно міцну охорону. Якщо не вбити їх зараз, падіння міського муру стане лише питанням часу.
— Розберемося з ними наодинці! — Похмулився юнак у жовтому і, виставивши меч, кинувся на того ящера, що був більше.
На його думку, Лінь Мін міг би і зміг убити залізного бронованого ящера, але зробити це посеред бурхливого моря тварин для нього було б вкрай важко й принизливо. Він навмисно хотів поставити Лінні Міна в незручне становище.
Роздався частенький ляж. Коли меч спав дощем, кожен удар залишав на шкурі ящера криваву рану. Чудовість верещало, затягнувши голову до неба.
Юнак дуже зрадів, коли наніс сильне поранення одним нападом. Він очікував, що Лінь Мін приєднається до нього і спробує атакувати другого ящера, але, обернувшись, побачив, як той вже врізався у саму гущу тваринної орди, пробиваючись все глибше.
Юнака презирливо посміхнувся. Оскільки у того не вистачило сміливості взятися за велику добування — ну й добре, він і сам без труднощів розділиться з обома. Пам’ятаючи, що молодша сестра спостерігає за ним, він відчув приплив бойового азарту. Розірвавшись, він використав потужну бойову здатність і другий ящір також отримав важке поранення.
Два удари - два важко поранених монстра. У очах звичайних солдатів він виглядав зараз як бог війни, що зійшов з неба. Навіть Ші Лінькай слухняно замовк. Континент Тяньань - це світ, де поважають силу. Якщо ворог сильніший, ти зобов’язаний терпіти навіть його презирство. Якби він тебе шукав, то мусив би і це прийняти як належне.
Тим часом Лінь Мін йшов все далі. Незважаючи на яскраве місячне світло, ніч приховувала деталі, і незабаром він немов розчинився у безкрайному морі лютих звірів.
— Линь Мин, не заходь так далеко! Повертайся! — Я чув, як Лінь Ваньшань кричав. Якщо з Ліною щось станеться, це стане несповненою втратою для сім'ї Лінь.
— Линь Мін? — Почувши це ім’я у військовому таборі, дівчина в білому здригнулася від несподіванки, але відразу похитала головою. Це не міг бути він. «Линь Мін» — ім'я дуже поширене, зустріти тезку зовсім не дивно.
Вона знову прийняла відмінний вид і замерла в нічній прохолоді, не збираючись втручатися. Вбивство цих нижчих тварей і долі простих людей її не торкалося.
Лінь Мін пробивався все глибше. Він рухався з надзвичайною швидкістю, і там, де він проходив, за його спиною простягнувся довгий джлейф із кривавого туману.
« Все-таки він ще дитина. Незважаючи на дивовижний талант, його характер ще не загартований. Сьогодні він почувався загартованим через те, що молодь в жовтому, здавалося, втратила обличчя і роїлася у саму гущу» - позаду Лінь Міна в натовпі тварин ледь помітна, розпливчаста тінь.
Линь Мін продовжував свої криваві жнива. Кожен рух списа змушували закидати кров.
"Нарешті ти вирішив здатися? Який витончений метод маскування... Навіть на такій близькому відстані я відчуваю тільки примарний, ледве вигадований намір вбивства».