Країна Небесної удачі, Військова академія Семи Тайн.
Відтоді як Лінь Мін покинув місто Небесної удачі, пройшов вже місяць. Був зимовий день. Недавно випав легкий сніг, але невдовзі хмари розсіялися і сяяло яскраве сонце. Повільно підтаїли, наповнюючи повітря вологістю і свіжістю.
У північно-західному кутку Воєнської академії Семі Тайн черговий реєстратор Сунь Лян з сумом спостерігав за тим, що ліниво переглянули сторінки приключеного роману. Його робота в реєстраторі була неймовірно монотонною: він повинен був записувати час і місце, куди відправлялися учні академії для закалки або виконання завдань. Це робилося для захисту їх безпеки - якщо хтось був на надто довгий термін без пояснення причин, академія починала офіційне розслідування.
Оскільки учні військової академії Семі Тайн не так часто залишали її стіни заради тренування у диких землях, то за весь день журнал з'являвся від сили три-п'яти записів. На таку нудну і безкоштовну посаду не погодився б жоден майстер з мало-мальською гідними здібності.
Сам Сунь Леян мав талант другого рангу високого сорту. Його сім’я не могла лізти на великі клани, але була цілком заможною. У свій час, завдяки зв'язку, він пробрався в академію, протренувався там більше десяти років і, ледь досягши стадії Закарли Внутрішньостей, остаточно облінився. Тепер він просто "питував штани" в посаді чергового реєстратора.
Сюжет роману якраз підійшов до найзахопливішого моменту, і на обличчі Сунь Льона відпала ціла буря емоцій: він то нерозумно хіхікав, то важко замирав, керуючись хибністю долі головного героя. Але саме тоді, коли читання раптово застигло - чиясь тінь захлинула сонце.
Вирішивши, що прийшов ще один учень для реєстрації, Сунь Лян, незадоволений тим, щоб його перервали, підняв голову. Він вже збирався сухо запитати про цілі і строки походу, але раптово заніміла.
Перед ним стояв чоловік середніх років у білих одягах, що стирчать. За його спиною була закріплена довга цитра. Будівельний, з густими бровами і глибоким поглядом, він мав аурой небесного спокою, наче хмара, що пливе у вишині.
Книга з глухим стуком випала з рук Сунь Ляяна. Він тремтячими ногами піднявся зі стільця і, насилу ковтнувши, проліз:
— Майстер... Майстер Академії...
У цю мить Сунь Лан був готовий провалитися крізь землю. Що ж робить Цинь Цзия, голова Військової академії Семі Тайн?
Цинь Цзия лише злегка посміхнувся, очевидно не збираючись відчитувати чергового за читання на роботі.
- Місяць тому Лінь Мін залишав тут запис про свій відхід? — запитав він.
Сунь Лан часто закивав. Запис був мало, а Ліня Мін була видатною і тому забути його було неможливо.
— Дозвольте глянути.
— Да... Звичайно.
Сунь Леян, тремтячими руками, знайшов потрібну книжку. На щастя, він підтримував хоч якийсь порядок у архіві, інакше від сорому йому залишилося б тільки розминути лоба про стіну.
Цинь Цзия проглянув запис, де стояла дата догляду і особисте підпис Лінні Міна, і злегка нахмурився.
« Час відсутності — два місяці, місце не визначено...»
— Я зрозумів, — Цінь Цзия м’яким закрив реєстраційний журнал і розвернувся, щоб піти.
Ліню Мін не було вже місяць. Хоча в журналі було чітко сказано, що він пішов з власної волі для закалки, Цінь Цзия відчував, ніби тут щось не так. У той час Лінь Мін нажив собі багатьох ворогів, і вкрай немудро було залишати академію. Його місце призначення було відкрите, як він міг зіткнутися зі смертельною небезпекою.
Крім того, в околицях Небесної удачі не було підхожих місць для ефективних тренувань. Практика в диких землях не могла порівнятися з швидкістю у стінах академії, де Лінь Міну будь-коли були доступні сім Великих Убивств. Єдине, чого бракувало в академії, — це справжні битви не на життя, а смерть. Але якщо б Ліню Мін шукав саме цього, він міг би податися до армії. Цинь Цзия вже наводив довідки, але у списку військових юнак не значився.
В голові Майстра Академії ролися сумніви. Що ж він задумав?
Цинь Цзия повернувся в академію, щоб почати підготовку до екзамену головної секції. Через два місяці Секта Семі Тайн пришле своїх представників для перевірки основних учнів найближчих академій. Буде проведено Чайне зібрання Боєвих мистецтва. Ця подія відбулася раз на три роки: найкращі учні з різних країн збиралися разом, щоб пити чай і робити все можливе. Це була перевірка не тільки для учнів, але й звіт про роботу самих академій. Навіть Цинь Цзия, який зазвичай мало вдивлявся у внутрішні справи, приділяв цій події великого значення.
Коли він видав Лінь Міну Жетон Семі Тайн і обіцяв стільки привілеїв, то сподівався, що цей юнак зможе швидко вирости й блиснути на цьому зборі. У разі успіху нагороду отримував не тільки відмінні учень, але й Майстер Академії. Найважливішою нагородою для голови була Пілюля Входження в небо.
Цю пігулку приймали майстри на піку Ховтян, коли намагалися пробитися на рівень Сяньжня. Вона була призначена для очищення тіла від нечистої енергії Хоутянь, промивання меридіанів і спорожнення кісткового мозку, щоб відновити первинне дихання Сянґа й повернутися до правдивого походження, зробивши крок у вищу сферу. Хоч би якими чудовими були твої таланти, переходи від Хоутяна до Сяньян практично не можуть без цієї пігулки.
Різниця між ними полягала у « внутрішньому диханні Сяньтян". Воно дало душі можливість увійти в стан абсолютної ясності і спокою, полегшуючи спілкування з Юань-це неба та Землі, дозволяючи зрозуміти закони всесвіту і керувати силами природи за допомогою справжньої сутності. Поки немовлятко лежить в утробі матері, воно дихає через пуповину — це і є первісне дихання Сяньтя. Але після народження людина починає дихати ротом і носом, коли контактує з нечистотою світу. Щоб її повернути, потрібно позбутися світської нечистості.
Теоретично існували генії, які могли здійснити цей прорив самостійно без ліків. Але на практиці це залишалося лише теорією — ніхто не міг цього зробити.
Навіть для Секти Семи Тайн Пілюля перебування в небі було надзвичайно цінною цінністю. Матеріали для її створення надзвичайно рідкісні, а процес лехімім пов'язаний з високим ризиком невдачі. Секта виплавляла одну партію таких пилюку раз у три роки, і на виході виходило лише близько двадцяти-тридцяти штук. На величезну кількість учнів цього явно не вистачало. Тому пігулки давалися лише найвидатнішим майстрам на піку Хоутян, але навіть їм не гарантувала успіху.
Талант самого Цінь Цзиї колись захоплювався уявою: він почав практикувати тільки в двадцять років, а до сорока п'яти вже досяг піку Хоутань. У свій час він отримав таку пілюльку і намагався пробити бар'єр Сяньтян, але виникли проблеми з його "дружиною цитри" - йому не вистачило буквально одного кроку! В результаті він застряг на стадії півкуля до Сяньтя. Всі ці роки він викинувся по горах і долинах, заколюючи своє мистецтво, і тепер, коли його майстерність досягла досконалості, йому відчайдушно потрібна була друга спроба та нова Пілюля Входження в небо.
На кожному Чайновому Зібранні було виділено лише дві таких пігулки: одна для найкращого учня, інша для кращого Майстра Академії. Нагорода була лише за перше місце. Звичайно, учень може скористатися своєю нагородою лише тоді, коли досягне піку Хоутян — інакше це буде порожній тратій цінного ресурсу. Крім того, були й інші призи: скарби високого рівня людського організму, рідкісні медикаменти та глибокі методи культивації.
Цинь Цзия прагнув отримати пілюль, але не сподівався, що Ліні Мін займе перше місце вже зараз. Це було дуже малоймовірно: Воєнна академія Семи Тайн країни Небесної удачі не була найсильнішою, коли вступали до академії країн Холо чи Дунья. Але якщо не цього разу, то наступного або навіть через 15 - ти — Лінь Міну лише п’ятнадцять разів — він зможе брати участь у трьох таких зборах. Навіть якщо він не стане першим, його успіхи підуть в зарахування досягнень Цінь Цзиї. Але тепер Ліню Мін зник у невідомому напрямку.
***
Південні Землі, Чорне Водне Болото.
Лінь Мін і Вогняний хлопчик переслідували один одного вже цілу годину! За цей час вони вступали у сутичку більше десяти разів, але жоден не міг здолати іншого.
Запаси справжньої сутності в тілі Лінь Міна зменшилися ще на 30 відсотків. Столь тривалого польоту і напружені бої виснажували його, і навіть попри сильну життєву енергію та Канон істинної Сущності Хаоса, який допомагав відновлювати сили він почав здавати. Якщо так піде і далі, ще через годину його резерви вичерпаються повністю.
Проте хлопчик не виявляв ознак втоми. По-перше, його культивація була глибше, а по-друге - він не був істотою з плоті та крові. Це був вогненний дух, сутність полум'я, вічно жива і необізнана змора.
Лінь Мін відчував, як у грудях наростає тривога. Якщо він зупиниться для бою, то не зможе перемогти швидко, і тоді його наздоженуть сам Патріарх Хочі. Якщо він і далі бігтиме, то через годину зможе стати легкою здобиччю для цього хлопця. Тупик...
Ні, вихід повинен бути, він просто його ще не побачив! Потрібно заспокоїтися!
Дихання Лінь Міна стало гладким і тихим, його розум увійшов в стан, близько до Божественного наміру. Йому потрібен був план, щоб розірвати цю обручку приреченості.
У той самий час, за триста кілометрів від нього лисий чоловік середніх років в чорних одязі сидів медитуючи на спині Орел Божественного Відра. Його обличчя було холодним і безстрашним, це був патріарх Чі Юе. Він уже більше години гнався за тим, щоб використати полум'я духа для замикання, але відстань все ще сягала трьох сотень кілометрів.
Однак Чі Юе не квапився. Він зберігав силу, тимчасом як його видобуток постійно їх витратила. Ще годину - і перемога дістанеться йому майже без бою. Він був вражений тим, наскільки сильний цей противник.
- Які б секрети ти не приховував, вони стануть моїми! — На губах Чі Юе заграла холодна висмішка. Його метою було підкорити Південних Земель, і ніхто не міг стати на його шляху.
Але несподівано усмішка застила на його обличчі, змінивши вираз крайнього шоку.
— Це... Це ж... Чжуцюе?
Десь за триста кілометрів від нього Лінь Мін, розкриті очима, дивився на червоно - червону пташку, яка пролетіла в небі. Він не міг повірити своїм очам. Невже це Чжуцюе? Чи Легенда Святої Звіри дійсно з’явилася перед ним?