Крім того, навіть найменші частинки людського тіла в Лінні Міну завжди мають мікроскопічний електричний імпульс. Вони дуже слабкі, але служать важливим зв’язком для всіх процесів. Без цієї внутрішньої електрики життя б просто зупинилося. Тому великі майстри, які виконували особливі процедури, спеціально вирушали до найкривавішого серця грозових хмар, щоб закачувати свої тіла ударами небесних блискавиць і долати межі можливого, часто збільшуючи свою силу.
Однак блискавка була не тільки силою збудування, але й потужним знаряддям руйнування. Вона могла в мить перетворити тіло на попіл або спалити прадавній ліс. Здатність оволодівати і контролювати енергію була залежна від майстерності самого воїна.
У Долині Гріма Бойної академії Семі Тайн одночасно діяли дві сили: грім тигрів і леопарда, а також електричний закоток. Такий суворий метод тренування не міг допомогти більшості, тому доступ до нього мали тільки найкращі учні. Але навіть майстри першої десятки років не наважувалися б зробити те, що зробив Лінь Мін - просто крокувати в гущу яростних розрядів, дозволяючи їм вільно проникати у своє тіло.
Спочатку Лінь Мін відчував лише болісне заніміння, але невдовзі воно змінилося дивним відчуттям збудження та припливу сил. Йому навіть захотілося, щоб удари стали ще потужнішими. У цій атмосфері Насіння лукавого Бога в його грудях, наче губка, жадібно поглинає енергію блискавок. Крохотне насіння почало повільно збільшуватися в розмірах, а на його поверхні проступили ледь помітні синє-фіолетові прожилки.
Линь Мін провів в кімнаті більше години. Поступово він помітив, що електрична активність навколо почала спадати. Грім тигра і леопарда теж затихав, оглушуючи.
« Що? Я проковтнув всю енергію в кімнаті?» — Лінь Мін відкрив очі і побачив, що від бурхливих фіолетових змій залишилося лише пара блідих вишкірок, які, очевидно, теж незабаром повинні були погаснути.
Долина Гріма відрізнялася від Каверни розплавленої лави. Там були резервуари, які прямо пов’язувалися з вулканом, і полум’я було невичерпним. Тут же кімнати надіялися на запаси, що накопичувались Глибоким Магнітним Залізником під час грози. Ці запаси були обмежені, і вони не могли витримати такого агресивного поглинання.
« Що ж, доведеться перейти на 12-й рівень складності», — вирішив Лінь Мін і вийшов з кімнати. Хоча йому було трохи незручно, що він « висушив» приміщення, він знав, ніби до наступної грози енергія все одно відновиться, тому не став страждати від мук сумління.
- Молодший брат Лінь, ти вже закінчив? Не минуло й години. Хочеш відпочити? — Управитель привітав його з усмішкою. Стан Ліни Міна був лише питанням часу, тому обслуговуючий намагався бути якомога послужливим. - У мене є кілька Пілюль чистого Сер серця, вони допоможуть зняти оніміння у всьому тілі.
Він простягнув Ліню Міну невеликий флакон, будучи впевненим, що той просто не витримав інтенсивного навантаження. Навіть ремісник Чжен Ґуаньюя не міг довго перебувати в магнітних кімнатах без перерв, постійного поповнення істинної сутності та прийому спеціальних ліків. Одинадцятий рівень Долини Гріму був набагато складнішим за рівні в інших тренірових зонах.
Лінь Мін ввічливо відмовився:
— Дякую за турботу, старший брате. Я хотів би змінити рівень складності.
— Э-э... Розумієш, в Долина Гріма їх всього два. Одинадцятий і дванадцятий. Енергія блискавки за своєю природою несприйнятлива, і майстриї формації не змогли зробити її більш м'якою. Якщо тобі важко на одинадцятому... І повір, з твоєю силою використовуючи пілюлі та камені істинної сутності ти зможеш там тренуватися.
Ліню Мін посміхнувся:
— Я знаю. Але я хочу перейти на 12-й рівень.
- Що? - Вправитель застиг на місці. - Ти хочеш відчинити 12-й рівень?
Лінь Мін підтвердив це кивком. Управитель втратив дар мови. Він знав, що Лінь Мін неймовірно талановитий і навіть переміг Чжен Ґуаньюя, але двобічний рівень Долини Гріму був справжнім божевіллям. На його пам’ять він міг відкриватися лише кілька разів. Одного разу Лін Сень спробував свою силу, але не протримався і часу горіння половину ароматичної палички, вийшовши звідти зовсім почорнілі від опіків. Інші основні учні, чиї таланти могли бути вищими за Лін Сенья, але бойова сила поступалася - вони йшли ще гірше -- вибігали через лічені миттєвості з обвугленим волоссям. У такій складній ситуації було дуже небезпечно співвідношення між м’ясистим розрядом і грому тигра та леопарда.
— Молодший брат Лінь, дванадцятий рівень не під силу навіть досвідченим майстрам згущання Пульса. До того ж там блискавки майже не стримуються формуванням, якщо ти отримаєш поранення... — Він замучився, боячись сказати прямо, що Лінь Міна може просто вбити на місці.
В інших шести зонах тренування формувалися незалежною долею і могли припинити роботу, якщо життя учня було під загрозою. У Долині Гріма випали хаотично, і якщо людина непритомніла від удару, то шанси вижити майже зникли. Такий геній замінив би його на майбутнього розпорядника катастрофою.
- Давай так: я просто спробую. Якщо я не витримую цього, то відразу піду », — запропонував Лінь Мін.
Управитель не мав іншого вибору, як погодитись. Нехай спробує, зрозуміє, що це неможливо і заспокоїться. Зрештою, Лінь Мін не дурний, щоб довести справу до загибелі. З цими думками він відкрив двері останньої магнітної кімнати.
Линь Мін зайшов у зал площею близько 100 квадратних метрів. Це був його перший досвід тренування на 12-му рівні складності. Навіть під охороною справжньої сутності вуха пронизала гостра біль від грюкоту, а по стінах пурхали величезні фіолетові змії завдовжки десятки метрів. Триск розрядів примушував шкіру покриватися мураками. Навіть Лінь Міну на мить стала нечутливою, і такі блискавки могли легко спопелити будь - кого.
Зробивши глибокий вдих, він активував Техніку Гаотичної істинної Сущності і крокнув назустріч розрядам.
Бум!
Могутній удар струму змусив Ліню Міна похитнутися, перед очима на мить затемніло. Але в той же момент насіння лукавого Бога немовби розбудило його серце. Світло, яке мили електричним світлом, видалося ледь чутним трепетом і нескінченні потоки енергії почали тягнутися до нього, наче величезний кит, що всмоктує воду.
Лінь Мін був вражений силою цієї енергії. Під її наступом Насіння почало вібрувати. Він постійно тримав його під контролем, боячись несподіваних наслідків духовної сили. Стиснення істинності, сила вогню та енергії блискавки співіснувало всередині Насіння в ідеальному балансі.
У цей час ззовні пролунав голос стурбованого обслуговуючого:
- Молодший брат Лінь, ти як? Живий?
Ліню Мін посміхнувся і крикнув у відповідь:
— Все в порядке!
Оскільки насіння само поглинало енергію, воно не було легко відволікатися на розмови. Через деякий час старший брат знову закричав, набираючи горло:
— Джуніор брат Линь! Ти там не згорів? Отзовись!
— Я в норме! - Знову відповів Ліню Мін.
Минуло ще 15 хвилин, і розпорядник знову подав голос:
виходь! Не треба геройствувати!
Лінь Мін лише похитав головою - цей хлопець був нестерпно балакучий. Час минув, і пролетів дві години непомітно.
Всередині кімнати дванадцятого рівня величезні електричні змії зникли. Залишилися лише крихітні іскорки, які ліниво пробігали по стінах. У серці Лінь Міна Боже Насіння лукавого виросло до розмірів соєвого бобу і придбало глибокий синьо-фіолетовий відтінок з хрустальним блиском. Навколо нього тепер мерехтіла хмара електричних іскра, а всередині, серед цього туману, швидко металася крихітна фіолетова блискавиця, тонка, як людська волосся. Вона кружляла навколо насіння, гралася з вогняною іскраю, наче жива істота.
Голосовий дух!
Вся сила магнітної кімнати конденсувалася в цю єдину нитку! Линь Мін був в захваті. Громовий дух дорожив тим, що він був вищий від вогняної ессенції. Поява духу в Насіння лукавого Бога означала безконечні можливості для росту. Звичайно, блискавки з магнітної кімнати були лише звичайними природними розрядами, їх вистачило тільки на народження духу, але не для його подальшого розвитку.
Коли Лінь Мін дивився на іскри полум’я та блискавку, то відчував гордість. Насіння лукавого Бога виявилося справді чудовим артефактом. Хто знає, які зміни чекають його в майбутньому у міру еволюції цих двох віршів?
У той час за дверима староста з жахом дивився на пісковий годинник.
— Бути не може... Дві години!
Він просто не міг повірити своїм очам. Навіть майстер на піку Прильса не міг би так довго залишатися тут!