***
Через годину І Юнь разом з Цзян Сяжу, Чжоу Сіоке та багатьма слугами прибув у свої нові володіння в супроводі провідника Гвардії Парчового дракона.
Місто Тяньду підкоряло правителю провінції Цзінчжоу і було його особистим управителем, тоді як помети аристократів розташовувалися за міськими мурами. Влади І Юнья були в сторонні чи від міста, а розташування було найприємніше. Як тільки вони досягли мети, співплемінники з племені Лева не могли стримати вигуків.
Удел І Юню не був покинутим пустирем. На цій землі розкинулась величезна садиба. Точніше сказати, це було справжнє маєток. Помісина була приблизно в колі. Площа здавалась не такою вже й великою на словах, але насправді відкривалася велична панорама: житлові ряди жили поблизу штучних гірок, ставків, розмовок біля води та вишуканих павільйонів. Усе це нагадало класичні сади півдня. У такому великому маєтку могли б розміститися не те, що сто чоловік, а кілька тисяч.
І Юнь знав, що у світі смертних імператорів іноді займали лише кілька чи навіть десятки тисяч кімнат. Слугам-євнухам навіть доводилося їздити верхи, щоб запалити ліхтар біля кожного будинку.
« Чоловік, який дуже добре ставиться до справи в Англії, — хай і нижчий двоянський. Але навіть у цьому титулі має велике значення! » — думав Юнь. Територія королівства була настільки велика, що її неможливо було виміряти, тому кожен аристократ володів землею. Однак титули тут не передавалися у спадок. Спадкоємці одержували майно, але не дворянське звання. Без титулу право володіння землею втратилося, і якщо нащадки були бездарними, то землі швидко переходили іншим. Тому діти високопоставлених урядовців і вельмож зазвичай з усіх сил тренувалися. На них зміцняло суспільство більше, ніж на простих людей. Вони злякалися втратити все це, оскільки були розкошовані і добре харчувалися та почестилися. Втрата статусу означала не лише матеріальні втрати, але й нестерпні психологічні страждання від ганьби.
Головні ворота пометь були настільки широкими, що в них могли проїхати у ряд чотирьох або п’яти кінних екіпажів. Аті двері прикрашали мідні заклепки розміром з кулак. Біля входу застигли два масивні кам’яні леви, а поруч з ними стояли камені для посадки на коня.
І Юнь повів своїх людей всередину. Стіни з сірої цегли, червоні огорожі, очурена черепиця на дахах, давні дерева, які неможливо було обхопити руками, павільйони, величні тереми, просторні майданчики для тренування і ставки, чисті, наче яшма... Дух захоплювався від об’єднаних видів, що відкривалися. Люди з племені Лянь застигли з відкритими ротами. Вони ніколи не бачили таких будівель, навіть про них нічого й не чули. У Великій Дикоші всі жили в хатинах з соломи зі стінами самиць. Якщо хтось мав будинок з цегли, то це вже вважалося верхом розкоші.
Тут цеглу спалили з найліпшої глини і старанно відшліфували. Вона була не тільки міцною, але й надзвичайно гладкою на дотик. Для будівництва використовували добірну витриману сосну. Сніжний кедр або золотий наньму, ранг і Юня поки що не дозволяли використовувати такі матеріали — це було не за ціни, а в сульних обмеженнях.
Співплеменники І Юню не могли уявити, скільки коштувало будівництво цих споруд. Дізнайся про ціну, яка в них була б повною мірою відвислою щелепою. Це був світ воїнів. Матеріали, які смертні люди вважали цінними, нічого не коштували в порівнянні з небесним скарбом і земними дарами. Кожне з двох оружищ і Юня - Лук Небесної Лазурі або Саба тисячі Армій — зокрема коштувало набагато більше, ніж будь-яке інше!
Люди з племені Лянь відчували себе селючками, які потрапили в імператорський сад. Все навколо викликало у них цікавість і захоплення. Їм хотілося все потребувати, але в той же час вони боялися що-небудь зіпсувати.
- Як красиво тут! І як багато місця! — Чжоу Сяоке сяяла від щастя. Побачивши прозорий ставок, вона не втримувалася: закочувала штанини, скинула взуття і плюскалася у воді. Її маленькі босині ніжки так і мили в бризках. Вона бігала по саду за метеликами, дражнила золоті карпови у воді і розтягнулася в цілковитій самотності.
Інші діти з племені дивилися на неї із заздрістю. І Юнь взяв із собою багато дітей, вважаючи їх найбезчеснішими. Їхні думки були чисті, і якщо виростити їх тут, вони щиро полюблять це місце. І Юню не було настільки важливою рисою їхньої відданості, щоб в їхніх серцях не затаїлося зло.
По дорозі до Середніх Рівліни батьки навчали дітей, що в домі І Юня хлопці стануть слугами, а дівчата — покоївками. Вони повинні були дотримуватися суворого правила і забути про те, що було в племені. Згідно з законами Божественного Королівства Тайу, люди, які переїхали в власність державного чоловіка, отримували статус « незалежних від пана». За винятком Цзян Сяожоу, яку називали Седжоу - сестра І Юна, всі інші — у тому числі Чжові Сіоке — офіційно були слугами. Тому зараз вони поводилися дуже обережно, не сміяючись грати так само безтурботно, як Сяоке.
Однак Юнь не ставився до них як до рабів. Перед тим як залишити Великий Дикий пустище, він перевірив характер кожного. Тих, хто був схильний до жорстокості, крадіжок або гнобив слабких, і Юнь залишив у пустелі, видавши їм трохи м’яса та постачав собі. Він зробив це спеціально, щоб уникнути зради в майбутньому. Люди з гнилою душею не знають вдячності. Поки Юнь поряд, вони вестимуть себе тихіше води нижче трави, але якщо він піде далі — справжня природа стане очевидною.
Коли Юн вступив до Гвардії Парчового Дракона, то розумів, що попереду його чекають тренування і походи. Його могло не бути вдома роками. Якщо залишити в маєток поганих людей, вони могли зрадити його, розвертати майно або завдати шкоди Цзян Сяжу і Чжоу Сіоке. Цього і Юнь не міг допустити. Зрештою з усього племені Лева він взяв із собою менше ніж сотні осіб.
— Відтепер вважайте це маєток своїм домом, як колись вважалося плем’я Лянь. Це наше нове село, просто вона трохи красивіша за попереднє. Грайте, відпочивайте і не соромтесь. Спочатку діти переглянулись, але Юнь усміхнувся і попросив кількох знайомих хлопців захопити інших.
Поступово скутість зникла. Діти почали ганятися один за одним галереями, грати в прятки серед штучних скель і плескатися у ставку. Стрибки води розлітались на всі боки, ніби перли. Для дітей Пустоші все тут було в новинку, викликаючи справжнє захоплення. Коли Юнь побачив усмішку і задоволення дорослих, то відчував глибоке задоволення. Бути щасливими цим добрим і простим людям було справді приємно.
— Нехай це місце зветься "Пометі Роу Юнь" - оголосив І Юні.
Цзян Сяжу здригнулася і обернулася до нього. У променях заходу сонця на її обличчі застиг ніжний рум'янець.
- Помести Роу Юнь... Звучить дуже красиво...
Вона відразу зрозуміла, що назва походить з ієрогліфів їхніх імен - її та Юні. « Непрозорі хмари в горах» — це назва поетичності та спокою, які народжували нескінченні образи у уяві.
***
Крім того, на території розкинулись тисячі рятів. Тут можна було вирощувати не тільки зернові, але й чай для шовку. Поруч протікала велика річка, з якої вода по каналах потрапляла в ставочки - її використовували і для рільництва та розведення риби. Неподалік розкинулись кошари для худоби та коней. Без перебільшення, це могло існувати в повній ізоляції від зовнішнього світу, забезпечуючи себе всім необхідним, крім що солі і заліза.
І Юнь доручив Цзян Сяжу розподіляти тисячі му землі між людьми. На кожному з них припадає приблизно десять му — оптимальне співвідношення між кількістю людей, яких він привіз. Співплеменники з племені Лев’ян тепер ставали його орендарами. Зазвичай господар забирав велику частину врожаю, але Юнь не хотів обмежувати своє життя цим пометелем і не потребував запасів зерна. Тому він вирішив не брати платні, а мати весь врожай у розпорядженні тих, хто його виростив.
За це люди були вдячні І Юню до глибини душі. Де ще знайдеш такого пана? Раніше в племені Левянь їм доводилося віддавати більшість важкої праці, яку вони отримували за рахунок крихти з верхівки племен. У той час земля належала всім, а тепер — особисто І Юні, який дозволив їм користуватися нею безкоштовно, забезпечити житлом і одягом. За таку людину вони готові були піти в вогонь і у воду.
Коли землю розподілили, старі землеробці не могли стримати сліз радості протягом життя в суворому Дикому Пустоші. Побачивши такі широкі й родючі поля, вони спускалися на коліна і цілували ґрунт. Для селянина земля — це життя. Мати своє поле і їжу на столі - найбільше благословення небес.
Як сестра І Юня, Цзян Сяожоу стала повноправною господинею. У великій садибі на сто чоловік треба було планувати все: хто буде виховувати рибу, хто орати землю, вести бухгалтерію і стежити за порядком. Це була наполеглива праця. І Юнь був зайнятий культивацією, тому всі турботи лягли на плечі Сіяжу. Вона мала мудрість, а не років розвиненої людини. І Юню варто було лише найняти на кілька днів досвідченого міського управителя, щоб той навчив її основам, і Цзян Сяжоу швидко привела всі справи в ідеальний порядок.
І Юнь дуже радів, що в цьому чужому світі він має сестру, яка піклується про нього і ділиться з ним усіма проблемами. Збудувавши сім’ю, він повернувся до міста Тяньду в табір Гвардії Парчового Дракона. Будучи воїном Божественного Королівства, він не міг постійно залишатися вдома; його чекав шлях військового...