***
Як тільки Лінь Мін згадав події тримісячної давності, Ван Ігао миттєво спалахнула від люті. Той випадок був для нього найбільшим ганьбою.
- Взяти його! Живо! Інакше вам усім не сподобається! — Зревел він до своїх прихвостників.
Ця шайка неробів звичайно закочувала біля Ван Ігао, роблячи всякі гулянки під його покровительством. Ван Іґао був їхнім щитом, але вони знали: якщо він вирішить позбутися їх, то не просто викине, а пригальмує старі грішки і здасть владі. Тоді в місті Небесної удачі вони не виживуть.
Скрепнувши серце, вони кинулися в атаку. Врешті-решт, вони вирішили, що хлопець навряд чи вирішиться на вбивство - максимум поб'є небагато, а синці і ссади пережити можна.
Погляд Ліни Міна похолодив. Він підкинув мискою правої ноги копальню, яка лежала на землі і міцно перехопив його в повітрі. У той момент, коли натовп був вже зовсім близько, він утримуючи копальню за наконечником різко помахнув деревою. Цей рух був потужний і широкий, ніби розганяв курей — п’ять чи шість чоловіків, які нападали.
Повітря наповнилось стонами й криками. Ці нікчемні бійці виявилися крихкими, наче з глини: слід було їх зачепити, як вони валилися на землю, малюючи передсмертні муки.
Коли Лінь Мін побачив цю сцену, то навіть трохи розгубився. Хоч би якою поганою була реакція, вона здавалася занадто перебільшеною. Але, хоча це були звичайні лодирі, а їхні страждання нагадували погану акторську гру, той факт, що Лінь Мін одним змахом списа побив майже десяток чоловік, справив враження на перехожих. Люди довкола почали з цікавістю перешіпатися, зважаючи на хлопця.
У мить він залишився сам. Його довір’я похитнулось. Побачивши Ліню Мін, що прямує до нього, він викрикнув і намагався приховати за брандою страх:
— Линь Мін, ти що задумав? Попереджаю, не смій і пальцем мене зворушити, інакше твоя смерть буде болісною!
Лінь Мін подивився на нього і холодно вимовив:
Навіть якщо лист зігнив, його жилети все ще видно. Як майстер бойових мистецтв може втратити свою гордість? Ти намагався завдати мені ще раз і знову. Я терпів двічі, але якщо я стерплю і втретє, то навіщо я взагалі займаюся бойовими мистецтвами?
З цими словами Лінь Мін рвався вперед і в мить ока опинився прямо перед Ван Ігао. У того волосся на потилиці встали дибки. У голові билася одна-єдина думка: «Линь Мін збожеволів! Він дійсно посмів підняти на мене руку?!"
- Ти не посмієш! Мій батько... а-а-ак!
Роздався жахливий крик. Лінь Мін вдарив Ван Ігао в живіт, поклав у удар приховану силу. Хоча він ще не досяг рівня « трансформації сили в нитках», але вже розвинувся „єдиність жорсткості і м'якості". Прихована сила удару передалась внутрішнім органам Ван Ігао, і той виплюнув згусток крові.
Відразу після цього Лінь Мін розгорнув кисть і наотма лише вліпив Ван Ігао ляпаса. Удар прийшов точно в праву щоку. Тіло Ван Ігао закрутилося вовчею, і він з глухим стуком впав на землю. Його губа була розорвана майже в клочику, а на землю разом з кров'ю вилетів зуб.
— Ты... Ты... — Ван Іґао, затискаючи рота, перекинувся і втупився на свою долоню, випаровану в крові. Його очі налились багрянцем. Він ніколи не знав такого ставлення, коли виростав у маєтку воєначальника. Він витягнув окрівлений палець, тремтів від люті і вказав на Лінь Міна: — Я... Я вб'ю тебе!
- Вб'єш мене? Боюся, тобі не вдасться зробити це. Лінь Мін зробив крок вперед і струшив коп'є. Наконечник описав у повітрі широку петлю, і в усі боки хлинула спрага крові.
Відчувши цей намір вбити і побачивши обстрілення списа менш ніж у півфуті від свого горла, Ван Ігао повністю зламався. Уся його напускна сміливість випарувалася. Він відповз назад, вопіючи на всю вулицю:
— Убивають! Допоможіть!
Однак, лінь Мін знав міру. Він розумів, що не можна вбивати сина воєначальника серед білого дня. Хоча удар у живіт містив приховану силу, Ван Ігао повільно завдає болю і не вбиває його. А рану на губі, хоч вона і була хворобливою, можна було легко вилікувати цілющими травами.
У цей момент на дорозі почувся частий стук копит. Лінь Мін підніс очі і побачив чоловіка років тридцяти з малими вусами, одягненого у форму вартового з важким тао на поясі. За ним слідували ще десятки півтора констеблей.
Побачивши в’язнів, Ван Іґао відчув знеохочення і наче зустрів рятувальників. Він відразу ж закричав:
- Допоможіть! Вбивають! — І, похитуючись, кинувся до загону.
Лінь Мін злегка нахмурився. Він відразу зрозумів справжню мету затії Ван Ігао. Той і не сподівався, що банда безробітників або той чоловік на коні зможуть його побити. План був у тому, щоб спровокувати потасовку для охоронців під час іспиту в Військову академію Семі Тайн арештували його.
У ліпшому випадку арешт означав пропуск вступного екзамену, а в найгіршій — тюремний термін і можлива розправа у камері.
- Що тут відбувається? — запитав начальник охоронців на ім’я Чжао Міншань. Йому було 35 років, він був на четвертому етапі Закалки Тела і займав посаду начальника підрозділу охорони міста Небесної удачі.
Варто було Чжао Міншаню запитати, як « жителі живого» безробітні, які щойно валялися на землі, миттєво заскочили на ноги. Саме те, що Линь Мін і передбачав. Вони навмисно почали вказувати на нього:
— Він накинувся на нас! Хотів убити нашого молодого пана!
- Пане начальнику, подивіться на наші рани! Це він своїм копам махав! Якби я не звернувся, він би мені всі кістки переломав! — Один з них задер рубаху, демонструючи величезний синець на грудях.
В руках Ліна Міна все ще була копальня - « незаперечний доказ».
- Брат Чжао, ти маєш відновити справедливість! — Ван Ігао сплюнув криваву піну. Він виглядав гірше за всіх: обличчя перетворилося на безформне місиво.
Чжао Міншань поспішно дав йому ліки. Будучи начальником в’язниці, він завжди носив цінні речі. Ван Ігао почав витирати мазь у розоровану губу. Ліки майже відразу розвіялись, і біль трохи вщухнув.
- Брат Чжао, ти зобов'язаний його покарати! — Ван Ігао з ненавистю подивився на Лінь Міна. Він не очікував, що той наважиться вдарити його, але тепер хлопець був приречений. Як тільки він опиниться за в'язницею, знайдеться багато способів розділитися з ним. Можна зробити його калікою або навіть прикінчити, списавши все на спробу втечі.
Ні, просто вбити його - занадто милосердно. Треба зробити так, щоб він благав про смерть!
Ван Іґао знав, що його батько не втручався в такі справи. Той випадок роздратував воєначальника Бена, бо син зганьбив ім’я сім'ї і змусив його прочитати прізвище задом наперед. Але його не цікавила звичайна розправа над простим людьми, що не торкався честі роду. Він не мав ні часу, ані бажань.
Завдяки цим думкам Ван Ігао стало легше. Хай він і отримав по заслугах, такий біль тимчасовий. Головне — вилити гнів. План брата Чжу спрацював ідеально: нехай сам він не міг привести сильних бійців, він міг використати закон і силу інших. Було б мудро створити « завод» і усунути ворога чужими руками!
Чжао Міншань, який багато років служив начальником в’язниці, не був дурнем. Одного погляду на місце події йому вистачило, щоб відновити картину подій на 80%. Цей нещасний юнець, ймовірно, перейшов дорогу молодому панові Вану, і той вирішив його підставити. Але хлопець виявився на винятково безглуздим: він не тільки побив людей Вана, але й також його змолотив до напівсмерті. Тепер його життя практично закінчилось.
Наглядачі в’язниці вимагали, щоб у них були різні сили міста Небесної Удачі. Чжао Міншань не займав високого становища, і майже будь - яка впливова фракція в місті була йому не по зубах. Тому протягом багатьох років він навчився виживати, дивлячись не на того, хто правий, а на винуватого.
Навіть якщо б Ван не зробив йому підвищення, Чжао Міншань все одно став би на його бік. Нехай Ван Ігао був непутним сином, якого батько часто порав, на людях честь сім'ї стоїть понад усе. Сьогоднішнє рішення Чжао Міншаня мало стати сигналом: чи він вірний воєначальник.
Зрозумівши це, Чжао Міншань прийняв рішення. За його знаком один з охоронців оглянув рани безробітників, потім перевірив коп'є Лінь Міна, порівняв сліди і протворив очережну річ:
— Все вірно, рани нанесені цим деревком.
Чжао Мишань кивнув і звернувся до Лінні Міну:
— Имя?
Лінь Мін вже здогадався, до чого все схилиться. Він прямо подивився Чо Міншаню в очі і спокійно відповів:
— Линь Мин.
Зустрівшись з ним, Чжао Міншань відчув у глибині цього погляду очевидне презирство. Це зачепило його.
— Докази незаперечні, — сухо сказав він. - Тобі є що сказати у своєму виправдання?
— Незаперечнимы? — Линь Мин посміхнувся. — А ви питали перехожих? Чи вірите тільки росіянам Ван Ігао?
Чжао Миншань нахмурився. У нього з'явилось відчуття, що перед ним зовсім не наївний дурень. Здавалося, хлопець з самого початку прорахував ситуацію і тепер дивився на нього як на учасника якогось фарса. Але якщо він все розуміє, чому так зухвало побив Ван Ігао? Невже він не знає, хто такий воєначальник Ван?
Той, хоч і карав сина сам, але не терпів, коли це робили інші. Це було те саме, що полагодити самого воєначальника.
« Може, цей Лінь Мін теж не такий простий? » — подумала Чжао Миншаня. Але, як видно з одягу, хлопець не був впливовим. Ван Ігао не мав би з ним зв’язку, якби це було правдою.
— Свідків я, звичайно ж, запитаю, — сказав Чжао Міншань. - Спочатку ти відправишся зі мною в управу для давати показань, а тут залишаться люди для ретельного розслідування.
Він знав, що люди не дурні і не будуть лізти в справи чиновників. А якщо і знайдеться якийсь правдоруб, з ним розберуться пізніше.
— Увести его! — скомандував Чжао Миншань.
Вартові тут же дістали мотузки. Ван Іґао, побачивши це, з гіркотою вигукнув: « Йди зі мною, ха! Побачимо, як ти підхопиш! "
Коли двоє вартових підійшли з мотузками, Лінь Мін лише струснув рукавицями і холодно кинув:
- Можете спробувати зв'язати. Але знайте: якщо зв’яжете, розв'язувати замки.