Останнім часом його зупинкою став аукціонний будинок « Червоний клен». Лінь Мін вже ні на що не сподівався, і передчуття його не обманило: красуня-розрядниця ввічливо йому відмовила.
Але, помітивши, наскільки важко це дається молодим людям, вона дала дві поради Лінні Міну. По-перше, він міг заглянути в Асоціацію письма - можливо їх зацікавить його роботи для колекції або як навчальних посібників. Символи писання ученого типу були нечасто, оскільки шанс успіху в новачок був дуже низьким і чотири цілком ідентичні сувої — це велика рідкість. Друга порада була простішою: піти на звичайний ринок і продати їх там за низькими цінами.
Лінь Мін вирішив не йти до Асоціації рукопису. По-перше, у нього не було шансів зустрітися з справжнім майстром, а по-друге, навіть досвідчений майстер навряд чи зміг би роздивитися всю глибину і таїнство його робіт. Школа з зображенням країни Небесної удачі надто відрізнялася від того, що практикувалося в Божому Царстві.
Варіант, який отримав офіційний сертифікат майстра лінь Мін також відкинув. Щоб виконати іспит, потрібно було принести власний скарб і дорогі матеріали.
У результаті йому залишалось лише одне — залишити надії на елітні торгові майданчики і виставити свої роботи там, де продаються товари простіше, тобто на ринку. Це був вимушений крок. Свитки Лінь Міна підуть в продаж як звичайні учені символи, а отже про високу ціну не варто й мріяти.
Хоч ринок вважався місцем для простих людей, там був офіційний торговельний центр, де можна було виставити будь-який товар на комісію. За свої послуги центр забирав 5% від угоди, але його репутація була бездоганною і можна було не боятися обману. Саме тому багато людей вибирали цей метод продажу.
Коли Лінн Мін увійшов у торговельний центр, перед його очима з'явилось велике різноманіття товарів, але мало який із них коштував більше сотні лянов золота. Поріг входу тут був низьким: головне, щоб товар був правдивий. Те, що символи Лінні Міна справжні, сумніви не викликали в інших, але статус « учнівських» занижував їхню цінність.
Після того як оценщик закінчив огляд, товстий крамар озвучив початкову ціну: сто янів золота. Почувши цю цифру, Лінь Мін втратив дар мови. "Твою же наліво, ледве в нуль вийшов!"
Лише один символ сили коштував йому близько 70-8 тисяч лянів. Торговий центр пропонував сотню за штуку. Якщо він продасть усі чотири за таку ціну, то з огляду на витрати і навчання піде в мінус на 4ста лянів!
- То будеш продавати чи ні? — нетерпляче запитав товстяк.
Такі учені рідко використовували попит. Люди, здатні викласти кілька тисяч лянов за зброю-сохлу, воліли заплатити і купити роботу майстра, щоб втиснути зі свого клинка максимум ефективності.
Лінь Мін стиснув зуби і відповів:
— Продаю. Залишу поки два.
Останнім часом він зовсім втратив гроші. Якби не зарплатня з ресторану «Великий Фенікс », йому б вже не на що було купити їжу. Втратити частину прибутку, продавши лише два сувої, він міг усе ще собі дозволити. Продавати їх за сто янів було дуже боляче.
— Залиш адресу, — кинув крамар.
Торговий центр тільки приймав речі на комісію, і гроші платили лише після продажу. Чи хтось купить ці сувої - залишалося питанням.
— Оренда місця низького рангу — один лянець золота, середній - три яна, а найвищий — п’ять. Це був місяць. Якщо за місяць не продати, товар знімається з продажу і гроші не повертаються на оренду, — додав товстяк.
« Та ви знущаєтеся! » — подумав Лінь Мін. Брати гроші навіть за місце — це грабунку серед білого дня. Він озирнувся: вищі місця були на самому виду, середні трохи далі, а нижчі тягнулися по кутах, де їх і з ліхтарем не відразу знайдеш.
Лінь Мін витягнув з кишені п'ять останніх золотих слимаків, відрахував три і притиснув їх до столу:
- Середнє місце.
Це було безглуздо, адже його символи — якості нечутливих майстрів — продавалися всього за сто янів і також доводилося платити податок, орендувати й терпіти зневагу!
Линь Мин зітхнув. Кожен крок без імені й слави був дуже важким. Згорнувши на долоні два позосталі золоті злитки, він гірко посміхнувся. Про купівлю пілюль для тренування можна було забути, якщо на їжу вистачить їжі.
Без лікарських рослин і трав Лінь Міну було незручно просити грошей у Ліні Сяодун. Він сам тренував « Канон істинної Сущості Хаоса» на горі Дачжоу, і так день за днем літав час. Непомітно пройшов тиждень.
Торговий центр на ринку завжди процвітав. Люди з гострим оком любили приходити сюди не просто за покупками, а заради того, що вони називали « полюванням на скарби». Для таких знавців було щось цінне — знайти серед звичайного барахла якусь цінну річ. Однак їхні інтереси зазвичай обмежувалися рідкісними матеріалами або травою. Символи писання « охотники » обходилися стороною, оскільки їх ефект неможливо перевірити, не нанесись на зброю.
Тому сотні людей проходили повз, а символи Лінь Міна так і пилилися на полиці, не привертаючи жодної уваги.
Так продовжувалося доти, доки в центр не зайшов ролий здоров’я. Він був голим по поясу, його тіло покривали горби литих м'язів, а за спиною висів важкий чотирифутовий патичок. Кожен його крок був непохитним і впевненим. Його холодний, рішучий погляд і численні шрами на тілі видавали в ньому людину, незліченну кількість разів глянувших смерті в обличчя. Це був справжній воїн-вбивця, якого не можна було порівняти з виснаженими учнями військової академії.
Побачивши його, товстий лавочник замаскувався. Перед ним був майстер на піку Закалки Костей, п'ятого рівня Закарли Тела! Таким людям залишалося всього - на - всього крок до того, як Пульса прослизнулася вперед. Але саме цей крок багато хто не міг подолати за все своє життя.
- Що бажає поважний гість? — Вискочивши, привітався його крамар.
Чоловік нічого не відповів, але мовчки почав оглядати товари. Лавочник тактовно замовк.
Здоров'я уважно вивчав полицю за поличкою, але ніщо не чіпляло його погляд. Нарешті він вказав на два жовтих листки під склом і запитав:
— Це символи знамена?
- Саме так.
— І всього за сто янів золота? — Нажаль солдат. Зазвичай ціна на символи починалася від тисячі янів, сто — це було підозріло дешеве.
Лавочник чесно пояснив:
- Це робота учня. Автор знаходиться лише на третій стадії Закалки Тела, так що за ефект поручитися не можу. Мабуть, не більше як п’ять — десять відсотків прибутку.
— Від п’яти до десяти відсотків... — Нахмурився здоровяк. Ці числа були дуже скромними, але символи за тисячу янів просто не могли бути в кишені.
Воїна звали Те Фэн. Він був вихідцем з простих сімей і жив лише на своє армійське платні, де мав батьків та купував ліки для тренування. У нього ніколи не було зайвих грошей. Для нього навіть сто янів золота були великою сумою.
Місяць тому під час походу Те Фен вбив ворожого офіцера на стадії Закалки Костей і забрав його до ніг. Це був скарб низького рангу людського рівня! Усі трофеї, згідно з військовими законами, належали до переможця. Так у Тефана з’явилась добра зброя, але одна проблема полягала в тому, що він був пошкоджений і мав відломаний кінчик.
Пошкоджений скарб мав обмежену ефективність. Коли воїн влив у нього всю правду, через дефект зброї частина сили впала і сила удару значно зменшилась. До того ж, на розчарування Те Фена, не було письма, що робило його ще слабшим.
Ті Фен не думав про оригінал: по-перше, дорого, а ще раз - шкода витрачати гроші на ламаний клинок. Але коли він побачив цей учений символ, то затрясся. Зазвичай символ, який дає 30% зростання коштував півтори тисячі янів. Цей же давав в кращому випадку 10%, але коштував всього сотню. Він міг купити ціну й якість, а найважливіше — все це було вигідно.
Завтра мав відбутися третій тур армейських змагань. Він мав зіткнутися з дуже серйозним противником. Кожна більша сила могла спонукати чашу ваг на її користь. У цих змаганнях брали участь військові до тридцяти років, і переможці чекали на щедрі нагороди та підвищення у званні.
Ті Фен назбирав багато заслуг, і в разі успіху він міг претендувати на звання командира десяти тисяч воїнів. Але найголовніше — нагорода. Десять років тому його мати зірвалася зі скелі, збираючи трави для тренування, і відтоді була прикута до ліжка. Ті Фен поклявся купити Мазь чорного нефриту — чудовий засіб, який може відновити сухожилля та кістки. Але вона коштувала п’ять тисяч лянов — астрономічну суму для нього сьогодні.
При думці про це Те Фен стиснув кулаки. Завтра на трибунах буде присутній сам верховний маршал Цінь Сяо. Ті Фен вперше побачить цю легендарну особу, і він не мав права програти.
Ті Фен, висихаючи зуби, звернувся до крамниці:
— Я купую цей символ!
***
— Да ладно, серйозно? Тобі реально повернули дев'яносто п'ять янів? — Лінь Сяодун з недовірою втупився на золоті квитки у руках друга. Він ворожив, який ідіот купив у Ліні Міна цей "туалений папір" за такі гроші, але вголос цього не вимовив.
— Дев’яносто два ляна, — поправив його Лінь Мін. Торговий центр швидко спрацював: гроші передали вже наступного дня. З ста янів вирахували 5% комісії і три ляна за оренду місця.
Символ, дійсний вартість якого становила не менше тисячі лянів, пішов за безцінь, і Лінь Мін не знав, сміятися йому або плакати. Покупець, безперечно, залишився в виграші, але з іншого боку він ризикнув і купів у мішку, так що заслужив нагороду. І сам Лінь Міну вже буквально нічого було їсти.
На понад 90 янів не можна було купити елітні пігулки, але на лікарські трави вистачало достатньо. Лінь Мін потиснув плечима і пішов до аптекарської лавки. Він і не здогадувався, що за містом почалася велика подія на армейському плацу.
На величезному полі вибудували десятки тисяч солдатів у важких доспеках. Незважаючи на вантаж броні, вони не могли дихати. Від їхніх рядів, які бродять з - під землі, падала майже вся гостра аура битви. Це була еліта країни Небесної удачі, де кожен воїн коштував діток.
Навпаки, солдат тягнув ряд почесних місць. У самому центрі сидів чоловік у золотих доспеках. Незважаючи на зв'язок на скринях, його обличчя було благородним, а очі, подібні до соколінного, випромінювали неймовірну силу. Це був Цінь Сяо — головний марш, який вісімдесят років тому сам розгромив країну Дун’ян. Присутність Цінь Сяо підкреслила важливість цього турніру.
Біля нього були важливі члени сім’ї Цінь, у тому числі Цинь Сінсюань та її наставник, майстер Му І. Майстер Му І мав сто десять років, він був на середній стадії Хоутян і вважався одним з найсильніших експертів країни. Крім того, Му І був визнаним майстром письма, і навіть правитель країни Небесної удачі ставився до нього з глибокою повагою. Звичайно, була і вся військова верхівка.