***
Лінь Мін намагався втримати справжню сутність всередині символів і водночас запрацював « Техніку істинної Сущності Хаоса», щоб прискорити поглинання енергії ззовні. Спроба робити дві справи відразу призвела до того, що помилки посипалися градом. Після п’яти послідовних промахів, коли змарновано 5 порцій матеріалу, Лінь Мін зрозумів: зараз йому не закінчити.
Через деякий час безплідних зусиль він був змушений припинити подачу істинної сутності. Після того як енергетична підтримка зникла, ланцюг таємничих символів у повітрі вибухнув, наче феєрверк, залишивши після себе чергу яскравих іскра.
Коли Лінь Мін дивився на це гарне видовище, його серце обливалося кров’ю. Це були живі гроші! Хоча він і думав, що перша спроба може закінчитися провалом, втрата кількох десятків лянов золота раз у раз була болісною. Єдиною потіхою було те, що він не встиг використовувати небесний шовк — найцінніший матеріал.
Залишених запасів вистачило б приблизно на десять спроб. Якщо він не досягне успіху за цей час, то залишиться ні з чим. Будь-який інший майстер, почувши про такі плани, вважав би їх казкою. Під час першого навчання вважалося неможливим не те, що створити цілий символ за десять спроб, а навіть правильно накреслити одну лінію!
Збираючи залишки матеріалів, Лінь Мін почав аналізувати свої помилки. Він дійсно успадкував частину пам’яті великого майстра, але його власний запас справжньої природи був неповноцінним. Його не вистачало навіть на найпростіше знамено. Звичайно, «простим» воно було лише за мірками того майстра, а для континенту Тяньань це була складна техніка філігранної роботи. Якщо Ліню Міну вдасться її завершити, результат вразить навіть визнаних метрів.
Зрозумівши причину невдачі, Ліню Мін почав шукати вирішення проблеми. Неможливо було збільшити об’єм істинної сутності за короткий час. Єдиний спосіб звести кількість помилок до мінімуму. Кожен промах — це не лише втрата матеріалів, але й пустка енергії. Якщо він перестане помилятися, то зекономить і те й інше.
З цією думкою Лінь Мін на деякий час відклав матеріали і почав виснажливе тренування, використовуючи тільки справжню сутність. Його логіка була проста: справжня сутність безкоштовна. Якщо вона закінчиться, як пара циклів "Техніки істинної Сущності Хаоса" відновить її. Ніяких збитків, та ще й тренування основної техніки в додачу.
Оскільки це не вимагало грошей, Ліні Міну було нічого боятися. Якщо не вийде після сотні або тисячі разів, він повторить це десять тисяч раз, сто тисяч! Він тренуватиметься доти, доки процес створення символів не стане вродженим інстинктом і частиною м’язової пам'яті. Тоді успіх буде нездійсненним.
***
Місто Небесної удачі, маєток маршала.
У місті Небесної Вдачі було два найвеличніші архітектурні споруди: імператорський палац і марш. Ця територія займає величезну площу в північно-західній частині міста, розтягнувшись на півтора кілометра завдовжки і завширшки 500 метрів. У ньому не було нічого спільного з штучними горами, водоспадами, садами та розкішним павільйоном.
У той час у бібліотеці було пометья, старий чоловік з сивим волоссям, але моложачим обличчям. Він тримав золоту клітку з пташкою, а біля нього стояла спокійна дівчина в білих одязі — Цінь Сінсуань.
— О? Чи з’явилася людина, перед якою ти навіть визнала свою поразку?
— Так, — кивнула Цінь Сінсуань.
Старик поряд з нею був її наставником, найкращим майстром розпису в місті - пан Му І. Цінь Сінсуань, маючи феноменальну пам'ять, точно перевела всю їхню розмову з Ліням Міном. У міру того як вона розповідала про старого чоловіка, все більш серйозно. Спочатку він думав, що учениця просто соромиться. Але тепер зрозумів: хлопець справді вищий за неї. Його знання були настільки глибокі, що здавалося, ніби він належить не до школи країни Небесної удачі, а прибув з місць, де мистецтво вивозу розвинено набагато сильніше.
Після переказів Цінь Сінсуань детально описала, як Лінь Мін накреслити базові візерунки. Вона не могла досягти такої майстерності і плавності ліній.
— Начтал базові візерунки істинною сутністю без жодної запистки? І при цьому миттєво і ідеально сформулював щільність енергії? Так, ти говориш? — Му І був дуже здивований.
— Да. Коли він малював символ, це було схоже на рух води. Що ж стосується розподілу енергії... Здавалося, це віддруковано в його свідомості і стало інстинктом. Мені ще дуже далеко.
— Хм... — Му І глибоко зітхнув. Для того щоб привчити себе до рівня інстинкту, потрібні мільйони повторень. Невже цей хлопчик почав тренуватися ще в утробі матері? - Ти впевнена, що йому лише 15-16 років?
— Уверена, — підтвердила Цінь Сінсуань.
— Неймовірно! Неймовірно! — Му І не переставав захоплюватися. Я ніколи не зустрічав такого таланту. Но... Мені набагато цікавіше, хто його вчитель. — Старик погладив бороду, перебираючи в розумі всіх прихованих майстрів знамена у країні Небесної Удачі та сусідніх країнах. Однак кандидатур не був підхожим. У плані знань він вважав себе одним з кращих, і хоча в навколишніх землях були рівні йому, тих, хто перевищував його на голову, не було.
І подумавши, сказав:
— Я не знаю нікого, хто міг би виховати такого учня. Якщо я не помиляюся, його таємничий наставник може бути вихідцем з великої секти...
— З секти? — Цинь Синзюань здригнулася. Континент Тяньань був величезним, і на ньому існували давні секти з тисячолітньою історією. Їхня могутність і спадщина були невимовні.
Навіть найближча до них секта — Секта Семі Тайн, чиїй філіал був військовим академом, мала неймовірно багато майстрів. Дванадцять років тому, коли старійшина Семіти Тайн прибув у країну Небесної Удачі, навіть члени імператорської родини високо цінували його. Пан Му І вважався видатним майстром у широті країни, але він був лише одним з багатьох великих сект.
Му продовжив:
— Синсуань, якщо зустрінеш його знову, обов’язково запросіть до мене. Я хочу познайомитися з ним особисто. Цей юнак незвичайний, і навіть якщо за його спиною стоїть наставник з великої секти, його власні успіхи в такому віці просто неймовірні. Будь з ним ввічлива. Його вчитель може виявитися тим, з ким не захоче вражати всю нашу країну. Ми не повинні його образити.
- Слухаюсь, вчитель.
***
Дні летіли один за одним. Ліній Мін щодня відривав листки календаря. Весь цей час він присвячував практиці. Різні символи були відпрацьовані стільки разів, що він міг намалювати їх з закритими очима. Постійне використання сили душі виснажувало його: очі вічно були червоними від блощиць, а справжня сутність знаходилась на межі повного виснаження. Але результати були очевидними. Окрім того, що він зробив поступ у вимітці, Лінь Мін помітив, наскільки гострим був його сприйняття.
Він все ще працював майстром роздягання у "Даминсюань". Навіть якщо йому потраплялася хмара абсолютно незнайомого монстра 2-го рангу, Лінь Мін в процесі роботи відчув кожне зміна опору під лезом ножа. Він з легкістю обходив кістки і жили, а рухи нагадували танець. На повну частину великого звіра Лінь Міну тепер потрібно було лише 15 хвилин!
Спочатку люди, які працювали "Даминсюань", не могли повірити в таку швидкість, але з часом вони звикли і перестали дивуватися. Тепер Лінь Мін займав особливе становище: він міг приходити і йти будь - коли, а його зарплатня було не менш ніж головні кухарі. Ніхто з персоналу не заперечував проти таких привілеїв. Для Ліни Міна ця робота була своєрідною культивацією, розділка туш відмінно тренувала як силу душі, так і контроль над власним тілом.
Але поступово робота ставала дедалі меншою. В "Даминсюань" просто не вистачало монстрів! Всі запаси на складі були поділені Лінею Міном під чистою. Сестра Лана, яка керувала кухнею, побачила, що всі туші в крижаному сховищі перетворилися на ідеальні ровні шматки м’яса та кісток однакового розміру.
Цей хлопець був не людиною, а справжньою машиною!
Так пройшли перші три тижні. Протягом останніх десяти днів місяця Лінь Мін знову готував матеріали і взявся до нової спроби створити знак знамена.