Час: неможливо визначити.
Місце: десь поза межами простору, за межі горизонту Збутій.
Знання поверталося повільно. Грудь зливало, неначе була під великою товстою водою. Вона боролася з безсиллям, намагалася дістатися до поверхні і нарешті свідомість зачепила світло вдалині. Доклавши останніх зусиль, вона змарнувала.
Сумне дихання виривалося з рота, голова гудела, як дзвін, але Таня ледве розліпила очі. Яскраве світло вдарив сітківкою, але через кілька секунд звикла. Тіло було важким, наче перетягала вагон картоплі, але також невагомим — дивне відчуття.
Таня рухала рукою, і на здивування, легко це зробила, навіть занадто легко. Не було опору, неначе рука складалася з повітря. Я придивлялася, намагаючись зрозуміти причину феномену. Рука виявилася... Прозорий. І не тільки рука, все тіло було таке ж.
« Що... відбувається?»
Таня озирнулась. На мить здалося, ніби вона все ще спить. Світло, яке вдивлялось у вічі після пробудження, наче іскоре на тлі ночі, заблукав у чорному просторі. Навколо темноти й пустота не видно ні зги. Куди б не падав погляд, все було вкрите мороком. Дивлячись на нього, здавалося, що він матеріалізований; чорні щупальця тіней, наче відповідають на думки, тягнулися назустріч. Чим більше вдивлялася у них, тим більша свідомість провалилася до безодні порожнечі...
Таня тряхнула головою, скинувши на манашку.
« Що за нісенітниця... Звідки тоді походить світло?»
Відповідь прийшла майже відразу — світло виходило від неї сама. Вона була його єдиним джерелом. Золоте сяйво, подібне до мантії на шиї, окутало тіло. Звичайно, джерелом був... Магнітний перетворювач, розробка гребеняного геніального маніяка - Елініум-95.
Стояло Тане відвести погляд від світла пристрою, як тіні знову, наче живі, тягнулися до неї. Здавалося, що єдиним наміром їхнього існування було затягнути її до безодні, але вони лише згорнулися в агонії.
Таню перекрутило. В якому третьомусортному трилер вона потрапила? Вона спробувала згадати останнє перед тим, як відключилася, але це давалося важко; голова ще гудела і думки були наче кисіль. У цей момент знову відбулося щось дивне.
Тінь, що оточували себе, закрутилася і стала морською водою. Перед очима з'явилася картина, як на полотні в кінотеатрі. Миттєвість, і з'явилася сцена: порожній простір, вкутане білим світлом, де один навпроти одного стояли дівчинка та сьомий старий чоловік з бородою до пояса.
Тільки побачивши старого, всередині спалахнула гарячка, а пальці стискалися в кулаки. Звичайно, ця вухляюча рома не можна забути — Істота Х! Паразит, який виганяв її ідеальне життя! Однак вона розуміла, що тепер не час покривати його прокляттями.
Так, це ж її спогади. Останнє, що вона пам'ятала перед тим, як опинилася тут...
Світлолоса дівчинка пропалювала очі старого в тозі, але той лише з насмішкою спостерігав за її діями. Дівчинка викинула в його бік чорний дископодібний предмет розміром з кулак. Дід легко піймав його і з погордою подивився. Але через мить насмішка розтанулася без сліду, і в очах прослизнулось подив, який змінювався шоком. Чорний диск скипнувся в одну точку, ніби під дією великого тиску, а слідом само простір стало викриватися. Точка простору, наче ненасичена безодня, почала поглинути все навколо. На обличчі старого здавався дуже потворний вираз: погляд готовий був спопеліти, ось тільки йому було не до того, адже тіло старенького ... Швидко затягнулося в лійку спотворень. Дівчинка, спостерігаючи за цим, почала сміятися. Через мить все було скінчено, і дівчинка розвернулась, збираючись піти, а точніше спробувала, але ... Щось не могло зсунутися. Її обличчя, як і в старого чоловіка, стало дуже потворним: подив змінився шоком, на лобі виступив піт — вона відчула, що її тягне слідом! Вона відчайдушно кричала, коли її тягнуло до воронки, чіпляючись нігтями за підлогу, сльози струмками обкручували ніжне обличчя, а різноманітність нецензурних виразів вразило для леді її віку. Тим не менш, все було марно, і дівчинка, як і старий, зникла всередині просторової воронки.
У Тані по спині пробігли мурашки.
Зображення розвіялось, і вона знову опинилася в темряві наодинці з думками. Використовуючи знання 20-го століття - час першого життя, вона розповіла доктору про концепцію ідеї, на основі якої працює Великий Адронний Коллайдер. Це пристрій, який може розганяти елементарні частинки близько до швидкості світла і потім скидати їх; таким чином можна багато чого дізнатися про принципи роботи всесвіту. Але вона також пам'ятала, що за допомогою нього теоретично можна створювати мікро-черні діри. Звичайно, Таня не була ученою, а тому формули нічого не знали. Але навіть загальна інформація, яку він йому розповів, виявилася достатньою. Фізичні закони, на яких основується його робота вже були відомі в той час, включаючи і теорію відносності, хоча місцевий Ейнштейн її тоді тільки відкрив. Тому проблема була лише в самій конструкції. Цей маніяк так загорівся ідеєю, що забув про все на світі. В результаті, він реально зміг це зробити... на пару с самим Енштейном. Виявляється, вони були друзями.
У цьому і вся суть у тому, щоб позбутися надокучливого паразита — Сущості Г. Хоч цим-то його повинно було проняти! Це хоча й мікро, але чорна діра. Що ж, підсумовуючи підсумки, можна сміливо заявити, що план увінчався успіхом. Майже...
« Доктор, виродку! Адже він згадував, що через брак енергії вона не протримається і секунди, так якого чорта виявилася такий стабільний? Ні, це зараз не важливо. Важливо лише...»
Таня знову окинула поглядом оточення, що призвело до того, щоб холодок проколов аж до хребців. Їй не подобалося те, що вона бачила. Пустоти. Темрява. Нічого. Невже вона...
... внутри чорну діру?
***
Скільки вона вже тут? Без поняття. Час перестав мати значення. Секунди, хвилини, години, дні... Може навіть роки? Всі вони зливаються в один потік і проносяться повз. Ні, чи таке міркування правильне? Час і простір в цьому місці вивернені навиворіт. Чи тут взагалі є концепція простору-часу? Це, мабуть, так званий Горизонт Збиття — явище нескінченного викривлення простору-часу - сингулярність. Що відбувається - "внутрі" - це точно дізнатися « деталі» неможливо, тому що нічого не може залишити з його кордонів через шалену гравітацію. Кажуть, що теоретично за допомогою цього феномену можливо подорож у часі. І Таня зараз дуже хотіла б знати, яким чином... вона б спеціально повернулася, щоб влаштувати паросток геніальних маньяків персональний пекло.
Ці "гіння" напевно віддали б будь-яку з кінцівок лише за те, щоб отримати хоч якісь достовірні дані звідси - навіть свої геніальні голови. Але вона не збиралася робити їм такий подарунок! Щоб полегшити їх кончину? Жирно буде! Доктор... Як же вона була дурою, коли довірилася йому. Я думала, що другий геній допоможе зменшити ймовірність несподіваних сюрпризів - шанований вчений, як-от він не є шарлатаном. І мінус - це плюс. Так, плюс, як же, на справі мінус пішов у нескінченність! І як вона не помітила схожої маніакальний блиск в очах другого генія?
У темряві без кінця проникало кілька ішкорків золотого покриву.
Яка іронія долі, через Доктора та Сущі Х вона потрапила сюди, але завдяки їм досі жива. Магічний перетворювач використовує енергію божественного проклятня Существа Х. Мабуть, вона й досі жива, якщо таке існує. Невідомо, чи була якась крапля матерії в тілі вже за межами її знань, але не важливо, навіть якщо вона більше нагадує привида, вона все ще думає, значить існує - тільки це має значення. Здаватися не має наміру! Залишається тільки вирішити питання, як же вибратися звідси? Але ось проблема, навіть приблизних ідей немає...
Золоте сяйво знову злегка потьмяніло, і Таня закрила очі відганяючи погані думки.
Це дійсно дивне місце. Тут нічого немає. Зовсім. Тільки темрява і порожнеча. Темрява, яку ми споживаємо як матеріальну форму, облітає своїми джгутами все навколо. У тому числі її; тільки золотий бар’єр дає їм можливість не пробитися, але вони залишаються живими. Здається, що саме це місце не дозволяє існувати світу. Це закон цього місця, а вона ... Порушитель.
Час від часу виринають образи, формуючи їх у повноцінні малюнки. Теж дивний феномен, ніби сидиш в кінотеатрі. Вона могла спостерігати за життям інших людей, іноді сімей, деколи навіть країн, а інколи цілих світів. Вона ніби переживала за все, що з ними сталося, спостерігаючи за їхньою долею, від народження і аж до смерті. Їхні долі починалися як світанок, але зрештою всі вони розсипалися в порох і гасили наче захід сонця. Я чітко усвідомлював, що ніщо у світі не є вічним. Усвідомлення того, що її чекає та сама доля. Це неминуче...
Тіло частково зникло, і лише тьмяний покрив світла міг розрізняти фігуру. Через холод у нашому організмі посилювався страх перед костяною рукою.
Стараючись вирватися з цього пекла, вона проклинала Істоту Х, адже саме через нього їй пройшло піти на це. Якби не він, чи стала б вона робити щось таке шалене? Я б хотів, щоб ти з головою поринув у цю гру і не ліз би куди треба!
Вона проклинала Доктора — виродка, який ще раз не врахував наслідків своїх винаходів. Велику довіру та кричущу, однак, її добили.
Щоб звільнитися від холодного життя, вона проклинала тупорилих хом-сапієнсів, які як отара баранів йшли на рахунок Сущі Х, все більше затягуючи людей у світову війну, або краще сказати - світову м'ясорубку.
Щоразу, коли вона прокидалась у віконечку від гусла розоряних снарядів і свисту куль, то брала в руки рушницю тільки з наміром повернути спокійне життя. Тільки тому вона поводилася, як місцеві варвари. Вона лише хотіла миру. Чи вона прохала забагато? Ні, дурість. Все, чого вона хотіла - це хороше і гідне життя. Що поганого в цьому? Може сам Світ покарав її, тому що він вирішив виступити проти "безбожної адміністрації"? Ні, маячня. Вона лише хотіла спокою.
Бессиле. Безпорадність. Немилість. Вона відчувала, ніби якийсь маніяк прикував її до гільйотини і дав можливість спостерігати, як з кожним мить лезо опускається все нижче; відчуття крижаного металу у шиї сходило з розуму.
Мабуть, після зникнення Суходя Х, ситуація стабілізується. Можливо не відразу. Ціну за дурість доведеться заплатити. Але, безсумнівно, рано чи пізно божевілля закінчиться і настане світ. Мир, да?
Та пішов він, цей "Світ"! Якого хріна? Чому вона так терпіла? Навіщо ти це робиш? Навіщо стільки зусиль? Чого добилася? Мир? Так, він дійсно прийде! З зникненням головного кукловода — неминуче. Тільки їй-то, що з того? Що вона отримає? Зникне, як пилкова піщинка невідомо де! Навіть спогади не залишаться від неї! На який чорт їй потрібен « Мір, по всьому світу?» якщо в ньому не буде ЕЙо! Ну ні, в мученики вона не напрошувалася! Чому вона повинна платити таку ціну? Її зовсім не влаштовують умови цієї угоди! Чорт, чорт! Якого хріна?
Вона могла лише проклинати свою долю, не в силах поворухнутися. Тіло наче атрофувалося і вже не прислухалося. Воно стало настільки прозорим, що воно ледве вловило власні обриси у темряві. Кінець неминучий. Вона вже могла відчувати сморід дихання « Свободи» в чорному балахоні позаду; крижаної холод лізвія коси, чорна тінь відрізаюча від світу живих...
"Чорт..."
Капля вологи скочувалась по щоці. У серці щось тріснуло.
« Не хочу... Смерть..."
Вона пильно стежила за останнім, що гасило іскри.
- Чого нюні розпустила, маленька? - ...як зверху пролунав голос.
https://literna.net/uk/books/365-tanya-dxd-molodsha-sestra-odnoho-izrashchentsya