Острів Колокол Смерті - секретна база, побудована разом шістьма Націями і вони контролюють її спільно. Координати острова тримаються у великій таємниці, і нікому ще не вдавалося втекти звідти. Усі злочинці, які в ній замкнені, є особливими злочинцями. Декотрі з них є політичними злочинцями, декотрі — зрадниками нації, а деякі були суперистами, які порушували закон. Тоді як люди, замкнені на острові є різні, всіх їх об'єднує одне. Вони вчинили серйозний злочин, і не є простими серійними вбивцями.
Іншими словами, не так просто стати ув'язненим Колокола Смерті.
Багато злочинців у цій місцевості вчинили безліч злочинів, і єдина причина чому шість націй покинули їх живими — це їхні здібності. Шість націй проводили над ними досліди, сподіваючись забрати їхні здібності.
Це також було місце, де шість націй ховали свої таланти.
Деякі злочинці погодилися з шістьма Націями, співпрацюючи з ними в обмін на ліпше поводження. Однак більшість злочинців відмовлялись підкоритися, висміюючи всіх переговорників шістьома Націями. Вони були надзвичайно жорстокі й небезпечні, а навіть в’язничні наглядачі боялися їх. До багатьох злочинців заборонялося навіть наближатися.
Буквально вчора шість націй втратили зв’язок з Колоколом смерті. Уся планета була охоплена лихом, і шість націй не мали сили навіть на свій захист, нічого й сказати про Колосу смерті.
Шість націй не знали, що Колокол смерті також постраждав від Мутаційної катастрофи. В’язничні наглядачі втекли від хвороби, не виконуючи своїх обов’язків.
Деякі в’язні навіть відкрили металеві ворота, звільнивши злочинців.
...
*Пучи.*
Сірий металевий коридор покрилася бризками крові. Кров’ю освітлювалась і лампочка в центрі кімнати, що призвело до того, щоб коридор видавався моторошним червоним світінням.
Двометровий шарнук кинув на землю труп наглядача, розорований навпіл.
Його м’язистим тілом наголені шрами, характерні для всіх шарнуків лінії, і він був лисим. Точніше кажучи, всіх в'язнів чоловіків голили налисо.
З руки висів шарнук. Позаду нього лежали трупи кількох десятків осіб, у тому числі наглядачів, які відповідальні за цей район. Підлога була наповнена гільзами від використаних патронів, і то тут, там валилися розчавлені гвинтівки. Запах крові заповнив всю кімнату.
Усі в’язні тримались у окремих камерах, і відстань між камерами становила кілька сотень метрів. У кінці металевого коридору з обох боків була товста залізні двері, і кожна камера знаходилась у закритому коридорі.
У коридорі не було жодного вікна, і коли цей жахливий чоловік намагався протаранити стіни кулаками, на ній залишалися невеликі вм’ятини. У нього було лише два варіанти: іти вперед або назад.
З моменту свого ув'язнення, він ніколи не повертався до своєї камери і, природно, не знав, як вибратися звідси. Одяг охоронників був йому малим, тому він навіть не намагався влізти до неї. Він подивився на камеру в кутку коридору.
— Несподівано відкрили камеру, випустивши мене, і ніхто не намагався зупинити мене. А? У повітрі витає якась небезпека. Що ж тут сталося? - Пробурмотів він собі під ніс.
Ніхто з в'язнів Колокола Смерті не мав доступу до будь-якої інформації і, природно, не знав, що відбувається зовні.
Не подумавши, він вирішив піти далі. Через кілька сотень метрів перед ним з’явилися металеві двері. Прикинувши товщину дверей, він зробив глибокий вдих і відтягнув правий кулак назад.
Вени на його м’язах роздулися, і він з усією силою вдарив велетенськими кулаками двері.
*Бум! Бум! Бум!*
Після двадцяти або близько того сильного удару на металеві двері виникла глибока кругла вм’ятина. Ще після кількох ударів плечима металеві двері розбилися, відкриваючи шлях вперед.
Пройшовши невелику відстань, він нарешті побачив тюремну камеру в цьому коридорі. Перед камерою лежали трупи декількох наглядачів, і ув’язнений вже втік з камери. Ніхто з в’язнів не бачив іншого ув’язненого, і цей тучний шарнук також був винятком. Він також не знав свого сусіда.
Шарнук продовжував йти вперед. Дуже швидко він побачив ще одну металеву двері, але в цих дверях вже було великий отвір. Очевидно, її створив сусід.
Таким чином, він подолав ще кілька камер. Біля деяких камер не було видно трупів, але всі вони були відкриті. Очевидно, їх врятував сусід. Всі позосталі двері були проб'ють, і він не зустрів ніяких перешкод.
Він прискорився, щоб нагнати людей перед ним.
Він подолав ще кілька дверей, аж поки не опинився у великому залі. У центрі залу стояла сірково-червона металева циліндрична трубка, що виходить у стелю. Це був колодязь ліфта, який зараз оточений в’язнями. Почувши кроки, що наближалися, в’язні повернулися до нього.
- Ще один щасливчик. Той, хто зміг втекти власними силами. — Худощавий чоловік середніх років вийшов з натовпу в’язнів і оцінив тунця, після чого продовжив: « Якщо я випадково не пропустив твою камеру, то напевно ти мій сусід по іншому боці. Дозволь мені представитися, мене звати Шіджак, верховний виконавчий директор організації Герміна. Схоплено одинадцять років тому.
- Член організації Герміна? Не дивно, що тебе замкнули сюди — кивнув шарнук. — Мене звати Тайн, і мене ув’язнили вже чотири роки. Що сталося? Чому нас несподівано звільнили? Більше того, ніхто не намагався зупинити нас.
- Я теж не знаю, що сталося, але раз за нами ніхто не прийшов, то зараз найкращий шанс втекти. — Шіджак звернув увагу на в’язнів позаду нього. « Усі ці люди мають різні здібності і навіть ті, хто знає географію Колокола Смерті. Вони можуть вивести нас звідси.
Худощастий чоловік вийшов з натовпу і вказав на свою голову. — Одного разу я зламав надсекретну базу даних шести Націй і побачив креслення Колокола смерті. Хоча мене виявили через кілька секунд, я зміг запам'ятати близько 60-сімідесяти відсотків інформації і можу використовувати її зараз. Хех, це і є причиною, по якій мене замкнули сюди.
— Хоч би як там було, Колокол смерті не є острівцем у морі і його назва зводить людей. Насправді ж він розміщений під гірським хребтом. Шість націй використовували природні підземні печери, щоб побудувати цю підземелля. Загалом тут тринадцять рівнів, і на кожному з них розміщений колій коридор зі безліччю камер. Зовнішня частина камер вкрита товстим шаром сталі та цементу, і навіть ядерна ракета не зможе її підірвати. Ні верхній, ні нижній шар не є виходом, і єдиний вихід знаходиться на одному з середніх рівнів. Крім того, його розташування ретельно сховане і підземна дорога надзвичайно довга.
Чому б нам не співпрацювати, якщо всі хочуть втекти звідси? — запропонував Сиджак.
Тайн кивнув і запитав: « Який наш план?
- Наглядачі не відреагували на втечу в'язнів з нашого рівня, і цілком ймовірно, що вони зіткнулися з чимось особливим. Якщо інші в'язні теж втекли, то надзвичайно ймовірно, що вони вийдуть на верхній рівень. - Шиджак люто злякався. — Після стількох років загони, настав час звести рахунки з нашими наглядачами.
Тайн нахмурився, але не сказав ні слова.
Всі вони піднялися на ліфті на верхній поверх, і як тільки двері ліфта відкрились їм в ніс вдарив сильний запах крові. Ліфт був оточений трупами наглядачів. Старий наглядач лежав у кутку з розрізаним животом і випорошеними кишками. Хтось обмотав йому шию його ж кишками і задушив, убивши вкрай жорстоким способом.
Однак Шіджак та інші залишилися невтомними. Ніхто з в’язнів не був привітним, і ніхто з них не вражений брутальним видовищем.
Інша група ув’язнених, покрита кров'ю, в даний час чекала прибуття ліфту. Очевидно, що перед ними була їхня справа.
- Тут є ще ті, хто втік? « У в’язниці був головний чоловік, який знешкодив шрамом від опіки. Поблизу він посміхнувся: - Хе-хе, ви, хлопці, пропустили веселощі. Тут не залишилося більше вижили, крім нас.
Шиджак впізнав цього новонародженого чоловіка. Він був надзвичайно жорстоким Супером, який вчинив багато злочинів, від яких волосся вставали дибки. Навіть Шіджак не хотів провокувати цю людину без причини, тому сказав: « Як щодо співпраці? » Ми знаємо, як втекти.
Зволікав якийсь час і збентежений чоловік неохоче відповів: « Хм, добре.
Обидві групи швидко згодилися, після чого пройшлися по всіх поверхах, щоб витягнути усіх позосталих в’язнів.
В’язні ставали дедалі численнішими. Після звільнення всіх в’язнів у тюрмі швидко просочилася кров. Наглядачі не мали шансу проти них.
У в’язниці було багато захисних механізмів, і навіть був механічний контроль за тим, щоб запобігти втечу ув’язнених. Однак коли в’язні прибули до кімнати управління, то зрозуміли, що диспетчерська була у повному безладі. Схоже, між наглядачами сталася перестрілка. Дюжина або ж наглядачі лежали вирішеними кулями.
Не дивно, що ніхто їх не зупинив.
« посеред наглядачів стався конфлікт?»
В’язні не могли повірити своїм очам.
Після стількох років ув'язнення, вони ось таким дивним способом знайшли свободу.
Чому наглядачі почали воювати між собою?
Це питання не давало їм спокою!
Через брак інформації в'язні не знали про Джерело мутації. Лише завдяки тому, що велика кількість наглядачів піддалася Мутаційному вірусу, вони змогли втекти. Хоч би наскільки міцним був замок, його легко зруйнувати зсередини.
Після звільнення від усіх наглядачів декілька сотень в’язнів вирішили відпочити у залі перед шахтою ліфта. Тільки тепер вони почали розслаблено оцінювати один одного.
Багато з них колись були ганебно відомими злочинцями, знаними на весь світ. Багато з них чули про славу одне одного і дивилися один на одного із спамом.
Ніхто з присутніх не міг провокувати.
Було також кілька нових злочинців, яких спіймали нещодавно і тому не визнаних іншими. Більшість ув’язнених були замкнені на острові Колокол смерті протягом багатьох років, деякі навіть від десяти до двадцяти. Вони були відокремлені від світу дуже довго, і не знали про зміни, які відбулися.
Тайн був одним з цих "новиків", і ніхто не знав про його походження.
Оскільки всі вони були обережними, багато брутальних в’язнів поводилися стримано. У цьому середовищі навіть найпідступніші злочинці опускали голови. Зрештою, хоча вони були жорстокими, але не безглуздими і не хотіли створювати собі проблем. Вони просто хотіли втекти з в’язниці, перш ніж піти і ніколи більше не зустрічатись.
Після недовгого пошуку в’язні нарешті знайшли тунель для втечі. Це був штучний тунель, який прорізав увесь гірський ланцюг.
Приблизно через дві години, коли всі в’язні почали втрачати терпіння, вони нарешті побачили світло наприкінці тунелю і відчули запах свіжого повітря зовнішнього світу.
— До виходу рукою подати!
Усі вони були в захваті і прискорилися до виходу з тунелю.
Тепер вони були на краю гірського хребта, і вихід був лише невеличкою печерою. Довкола печери були вкриті густою рослинністю, листя шуршували на вітрі.
Небо було чистим, і вони відчували тепло сонця, що падає на них. Почуття свободи заповнило їхнє серце, і багато людей жадібно ковтали чисте повітря. Усім їм здавалося, що вони знову переродилися.
Зрештою вони втекли, після довгого ув’язнення, і їхні емоції переливалися через край. Хоча вони й не знали про зміну у світі, багато злочинців прагнули повернутися до своїх старих доріг і спричинити безладдя в зовнішньому світі.
У цей момент в'язні почули незнайомий голос.
- Який збіг, зустріти всіх вас відразу після мого прибуття. Я думав, що ви вже втекли.
Хан Сяо стояв, притулившись до дерева, дивлячись на в'язнів.
В’язні обережно озирнулися, оцінюючи Хан Сяо. Ніхто з в’язнів не впізнав його.
— Хто ти? — Він заричав породжену опікою людину.
- Можете звати мене Чорним Привидом. Принаймні, так мене звали раніше. — Хан Сяо підняв брови.
— Чорний Привид? - Понівечений чоловік посміхнувся. - Хм, з якої діри ти виліз? Я ніколи не чув нікого з таким ім'ям.
*Бум!
Висихнув густим біле світло.
Наступного разу голова чоловіка зникла, і обезголовлений труп впав на землю.
Хан Сяо помахав пальцем, і всі побачили гармату, яка плавала біля нього, немов покірна тварина. Він не збирався брати участь у церемонії з цими злочинцями.
- Тепер почули?