Приблизно через десять хвилин Лю Чен сповільнився і впав на землю. Він вичерпав всю свою нагромаджену кінетичну енергію. Він обернувся назад і зрозумів, що Хан Сяо слідував за ним, як демон.
- Вбий мене.
Ожог на обличчі Лю Чена виглядав ще трагічніше, коли він сумно посміхнувся.
- Мені не потрібно твоє схвалення, щоб зробити це. — Обличчя Хан Сяо було байдуже. Він широко розкрив долоні і схопив Лю Чена за голову, пальці Хан Сяо встромилися глибоко в череп Лу Чена.
Лю Чен замочив від нестерпного болю, і нарешті перестав дихати.
« Він був грізним противником, я навіть мало не зазнав поразки».
Він кинув останній погляд на труп Лю Чена і вистрілив у нього запалювальної кулі, щоб захистити його тіло від падач. Потім він пішов за звуками стрілянини і повернувся на поле бою.
До того часу, коли він відсутнє, битва стала ще більш напруженою. Ворота села Зеленої Долини були підірвані, танки проносилися повз вулиці і йшла запекла перестрілка з кулеметів. Мешканці Зеленої Долини закрили двері й вікна, закривали вуха і тремтіли від страху у своїх домах. Войска Лу Чена не чіпали простих людей, уникаючи їх.
Оскільки Лю Чен вже втягнув його у битву, Хан Сіо вирішив швидко завершити війну. Він шукав командира села Зеленої Долини. Хан Сяо шукав чоловіка, який давав накази, але невдовзі зрозумів, що ніхто не керує військовими військами.
У далекому кінці Зеленої Долини були сліди транспортних засобів, на яких очевидно поїхали Бальзас і Сяо Жуй.
« Вони втекли? »
...
Зовнішній мандрівник їхав крізь похмурий ліс і звуки пострілів у селі Зеленої Долини поступово ставали дедалі слабшими. Сяо Жуй, який сидів на задньому сидінні, бачив спалахи полум'я позаду, що проглядають через дерева.
— Лю Чен умер... — Сяо Жуй стиснув кулаки і вставив їх у коліна. Він ледве міг стримати тремтіння.
Лю Чен служив своїй сім’ї десять років. Він був вірний і відданий. Крім того, він був найкращим бойцем у ряді сімей. У нього було багато надзвичайних військових досягнень. Сяо Жуй завжди вважав його сильним прихильником — тільки подумати, що він помре від рук Чорного Привидака!
Сяо Жуй спочатку думав, що навіть якщо Лю Чен не зможе зупинити Чорного Привидака, він все ж може відступити. Однак, незважаючи на те що Лю Чен не розумів останніх слів у навушниках, які він втік, то знав, що його охоронець помирає!
Бальзас та інші чотири озброєні охоронники також були в машині. Бальзас виглядав досить нервовим.
— Чорний Привид - монстр. Я ж казав вам раніше, що не варто провокувати його! Але ви не почали мене слухати! — Бальзас сильно потел.
Колір обличчя Сяо Жуй був попільничим. - Досить тріпатися, принаймні, ми втекли!
— Він же не дожене нас, правда? — Бальсас кілька разів дивився у дзеркало заднього виду, його серце тремтіло.
Сяо Жуй сковтнув. — Лу Чен зараз нападає на село Долини, армії оборони допоможуть нам зупинити ворога; так що у нього не залишиться часу.
Він тільки закінчив говорити, коли у дзеркалі заднього виду з'явилася примарна фігура, що спостерігає за машиною, як тінь. Усі в машині були настільки приголомшені, що кричали!
- Він тут!
- Їдь швидше!
— На повну, не дай йому наздогнати нас!
Усі в машині були у паніці, а позадорожник нагадував безпритульну собаку, яка відчайдушно прискорювалася. Їм вдалося на мить позбутися Хана Сяо, але рано було відчувати полегшення. Як тільки транспортний засіб трохи уповільнювався, привид чорного кольору знову з'явився у дзеркалі заднього виду, ніби за ними слідував сам Король Ада.
У всіх підскочив адреналін, їхні серця готові були вистрибнути з грудей. Вони так нервувалися, що їхні тіла сильно напружувались. Атмосфера, подібна до фільму жахів, зрештою змусила водія зробити помилку. У паніці він не впорався з керуванням і по схилу впав на дно автомобіль.
Голова Сяо Жуй кружляла, він намагався вилізти з вікна. Раптом у його видінні з'явилася пара чобіт із мерехтливими блакитними вогниками. Він підняв голову і побачив, що Чорний Привид здіймається над ним, байдуже дивлячись на нього.
- Не вбивай...
Бэнг! Бeнг! Бeнг! Бейнг!*
Було чотири постріли. Сяо Жуй був настільки наляканий, що закрив очі, але не відчував болю. Він відкрив очі і зрозумів, що всі чотири охоронники були застрелені — залишилися тільки Бальзас і він сам.
Сяо Жуй здригнувся. Він знав, що мусить зберігати спокій у цій ситуації. Однак під страхом смерті він не міг заспокоїтись. Емоції накочували на нього припливами, знову і знов заливаючи його серце настільки, що він не смів дивитися прямо в очі Хан Сяо.
— Чорний... Чорний Призрак, пробач моє життя. Я дам тобі все що завгодно.
Брові Хан Сяо підскочили. Тому що Сяо Жуй був затисканий між охоронцями. Тому він вважав себе важливим персонажем.
Бальсас жалкував, що у нього стався конфлікт з Чорним Привидом, але ще більше шкодував тому, як він реагував на думку Сяо Джуа. Він підняв голову і подивився прямо в очі Хан Сяо.
Ти брехун, ти був на стороні Лу Чена. Ти точно не просто проходив повз!
Чорний Привид сказав, що не шукає проблем — це брехня!
Хан Сяо погладив пістолет і посміхнувся. - Якби я сказав, що це збіг, ти б повірив?
- Попавши до тебе в руки, я вже знаю, що не мешканець. Убий мене! — Бальзас раптово випростав хребет і струшив руку Сяо Жуй, яка з тривогою потягнула подуло його сорочки.
— Я не знаю, чи ти просиш про смерть або навмисно демонструєш свою мужність, але я виконаю твою волю.
*Бум!
Куля потрапила в висок Бальзаса. Він впав, і лужа крові під його головою повільно збільшилася.
Хан Сяо підняв брову. Бальзас, здається, не прикидався; він дійсно втратив всяку надію і побажав швидкої смерті. Справді гідний полководець, хоча зазвичай він боявся смерті, коли він дійсно зіткнувся з нею, він спокійно прийняв свою долю.
З іншого боку, хтось був набагато слабшим. Хан Сяо озирнувся, Сіо Жуй був настільки наляканий, що не сміявся дихати. Його обличчя було блідим, а спина промокла від холодного поту.
Хан Сяо присів на кісточки і привезнув пістолет до обличчя Сіо Жуй. — Не хочеш вмирати?
Сяо Жуй відчайдушно похитав головою.
— Дай мне причину.
— Я... Я можу дати тобі багато грошей. Я можу представити тебе сім'ї Алумера!
— Я схожий на того, хто потребує цього? — Хан Сяо звернув на себе дулом пістолета.
Сяо Жуй з тривогою проковтнув слину, ламаючи голову і роздумуючи над тим, чим можна задобрити Хана Сайо. Очі Хан Сяо були гострими, і він раптово побачив опуклий кишені Cayo Жуй набитий чимось. Він простягнув руку і видув стопку листівок. Це були портрети розшукуваного Зеро - його.
"Навіщо комусь з сім'ї Алумера потрібні листівки з моїм портретом?"
Хан Сяо підняв брови, пограв з папером в руках і мовчки витріщився на Сіо Жуй. Сяо Жуй нарешті побачив щось, що викликало зацікавлення Хана Сіо. Сяо Жуй відразу відчув себе розслабленим і поспішно пролив все, що знав, нічого не тая.
« Хан Сяо? Зеро? Сім'я Альумера? "
Коли Ган Сіо чує інформацію, він напружується.
Він і не знав, що його походження з родини Алумера!
- Ти не брешеш мені, вірно?
Сяо Жуй знову і знов гойдав головою. Чорний Привид, здається, зацікавився Зеро; Сіо Жуй не занепокоїлася причина. Все, що він знав, так це те що тепер у нього з'явився шанс вижити. Отже, він не наважувався нічого приховувати і ледве витягнув комп'ютер з автомобіля, щоб показати кілька фотографій.
На фотографії було показано, як молодий Хан Сяо прибирала з собою організацію Герміна. На всіх фотографіях сім’ї Алумера були конкретні докази. Хан Сяо не сумнівався в його особистості.
« У мене є вітчим і група братів та сестер?»
У Хана Сяо були складні почуття. Він завжди думав, що у нього немає ніяких зв'язків в цьому світі і йому не про кого турбуватися; він не очікував що в нього з’явиться рідня.
Алумера була його сім’єю. Хан Сяо глянув на Cayo Жуя. — « Ця людина теж моя сім’я? »
« Сім’я Алумера, найбільший полководець Північної континенти. Другий голова сім'ї, Сяо Цзінь, був біологічним батьком мого первинного тіла. Їхня сім'я вважалася сильною...»
Хан Сяо замислився в тиші.
Серце Сяо Жуя було майже біля його горла; він відчував, що був в’язнем на суд. Це була найдовша хвилина його життя.
— Можеш йти, — не сказав Хан Сяо.
Сяо Жуй не сміявся вірити своїм вухам. Він встав, тремтячи, і побіг у кроках в протилежному напрямку. Він повернув голову і побачив байдуже стоїть Ган Сяо. Тільки тоді він зміг заспокоїти свій страх.
Його життя врятовано!
Він навіть не думав про помсту. Він взагалі не хотів більше мати справу з Чорним Привидом. Він витягнув ноги і побіг геть, рятуючи своє життя.
Раптом він відчув гострий біль у затиллі!
Сяо Жуй втратив контроль над своїм тілом. Він впав обличчям вниз, нагадуючи собаку, який поїдав їжу. Його зіниці розширилися, а обличчя виглядало збитим з пантелику.
"Що зі мною сталося?"
"Так холодно..."
Це була остання думка Сяо Жуйа у цьому світі.
У задній частині голови Сіо Жуя була глибока дірка від кулі, і звідти лилася кров.
Хан Сяо поклав Берсерк Ігл назад у кобру, його обличчя не виражало емоцій. Подумавши трохи, він все ж вирішив вбити Сяо Жую.
« Алумера була родичем першого власника цього тіла, але цей нещасний чоловік уже помер. Той Хан Сяо не був мною, а іншою людиною. Навіть якщо в минулому Хан Сяо залишалися кровні родичі, він не ставився до сім’ї Альмемара як до своєї родини. У всякому разі, минулого Хана Сяо був убитий своїм старшим братом."
Він не успадковує відносини, які були в старого Хана Сяо. Для нього сім’я Алумера була чужинкою, і його доля не турбувалася.
« Я вб'ю будь-кого, якщо виникне потреба! »
Можливо, Хан Сяо міг би отримати деяку підтримку від сім’ї Альміра за допомогою своєї початкової особистості. Але йому не потрібно було поступатися і покладатися на цю силу з огляду на теперішнє становище свого народу.
Найважливішим моментом було те, що він не хотів робити це таким чином.
« Моя сім’я... не в цьому світі."
Він спалив тіло, обернувся і пішов. У полум’яному вогні його безмовна тінь ставала все довшою і довше.