Сім днів потому, десь у світлі і душному лісі, тендітний людина все ще намагався знайти вихід з здавалося б нескінченної чайки.
Хан Сяо відчайдушно потребував їжі і води. Його рюкзак був заповнений, але тільки спорядженням. Сім днів тому він з відносною легкістю переміг Срібного Кліна, пожертвувавши механічною рукою.
Втрата руки була не настільки важливою, у Хан Сяо все ще малися креслення і він завжди міг створити іншу.
Незважаючи на те, що ліс не був ідеальним місцем для одужання, висока Виносливість Хана Сяо зробила його стійким до інфекцій. Однак йому довелося боротися з жахливою болем, витягаючи кулі зі свого тіла. Біль від захоплення снайперської кулі, яка впала в його лопатку, була настільки болісною, що вона майже на годину знешкоджувала Хан Сяо.
Принаймні, йому пощастило, що він не зустрів ніяких диких звірів, хоча він зловив кількох зайців. Аквамарин був надзвичайно лютим звірем, а деякі з них були навіть розумними. У Галактиці вони час від часу атакували міста. Деякі тварини, такі як слон-амфібія, були настільки масивні, що звичайна зброя була зовсім неефективно проти них.
Хоча Ган Сяо добре знав географію землі Аквамарин, нині ця інформація не була зрозумілою для нього, оскільки він не знав, де саме вона. Хан Сяо спав на вершині дерев у нічний час, і якщо останні сім ночей навчили його чомусь, так це тільки тому, що комарі були найбільш огидними істотами в світі.
« Чи зможу я коли-небудь вибратися з цього лісу?»
Як і його молитви, табір чужинців невдовзі з’явився перед Ханом Сіо.
Раптом вираз Хан Сяо змінився, і він різко відскочив назад. У той же момент, як він зреагував, з-під піску виникла величезна мережа. В сітку були вбудовані металеві гачі.
- Ублюдок уклонився!
Через дерево вийшов довговолосий молодий чоловік з рушницею. Його одяг був обірваний і вкритий шкірою тварин.
— Стой спокійно! - Він гукнув.
Молодий чоловік, мабуть, був одним з мешканців табору, а Хан Сяо не хотів створювати непотрібних неприємностей і підняв руки над головою.
— Я просто перехожий.
— Прохожий?
Набитий рюкзак Хан Сяо звернув увагу молодого чоловіка.
- Що в сумці? Витягни все!
Хан Сяво зітхнув. Не дивно, що пастка була такою великою; її було призначено ловити людей. Мораль завжди розмивається під час неприємностей. Більшість з них були вціліли жителями старих країн, які вирішили не вступити до шести націй. Оскільки життя в дикій природі було суворим, вбивства і крадіжки могли бути неприємними та непередбачувані явища.
- Ти глухий? Я сказав, все витягнути! — Заволокло довге волосся, коли він рушив уперед, щоб вдарити Хана Сяо по голові прикладом дробовика.
Хан Сяо був роздратований. Його єдиним складовим рюкзаком були гармати, боєприпаси і спорядження організації Герміна. Як він це пояснить?
- Ти мене не зрозумів? Ти хочеш, щоб я тебе скрутив?
Довгов’язаний молодий чоловік загрозливо підняв дробовик. Раптом Хан Сяо вдарив ліктем у груди нічого не підозрюючий хлопця, відкинувши його назад і вихопивши з його рук дробовик.
Молодий чоловік важко приземлився на землю, і з жахом схопився за груди, намагаючись незграбно поповзти.
Хан Сяо відрізав трохи шнурівки від пастки і прив'язав хнокаючого молодого хлопця до дерева. Оглянувши дробовик, він зрозумів, що його дуло викривлено і похитав головою.
Принаймні це означало, що юнак ніколи раніше не вбивав і він тільки прикидався.
Тим не менш, молодий чоловік був так наляканий, що, побачивши дробовик в руках Хан Сяо, ще сильніше запаникував.
- Великий брат, будь ласка, змилуйся! Пробач мені за те, що я не дізнався гору Тай.
Хан Сяо вдарив його по обличчю, дорікаючи: « То ти помилявся? »
— Я помилявся, помилився, — без сорому випалив молодий чоловік.
— И в чём же?
Хлопець на мить подумав, перш ніж обережно відповісти: « Я... Треба було принести ще один пістолет?
Хан Сяо розсміявся.
- Ти жартівник, так?
помилуйте мене, містере Святий. Просто уявіть собі, що я лише трохи газу, який ви видали, схлипнув юнак зі сльозами.
— Исчезни! Я ніколи раніше не випускав такий великий потік газу.
Хан Сяо підняв дробовик і вдарив молодого чоловіка по обличчю, щоб той знепритомнів. Зрештою молодий чоловік, мабуть, був жителем табору. І Хан Сіо все ще потребував їжі та води від них.
- Вважай, що тобі пощастило.
Через півгодини Хан Сяо зрештою дістався до табору. Його зовнішній вигляд, здавалося, занепокоїв скітальців.
Життя в дикій природі було сповнене багатьма небезпеками, і мандрівники часто не вітали сторонніх людей. Їхній спосіб життя був схожий на циган, і вони часто мандрували. Поруч з наметом вишикувалися пікапи. Більшість з них були іржаві, а деякі навіть не мали фарби.
Хан Сяо помітив, що тут всього кілька десятків наметів, які робить це спільнотою відносно невеликим. Тим не менш, це було самостійне мініатюрне товариство, незабаром Хан Сіо знайшов торговця табору: бородатий західний чоловік, який вів свій бізнес на своєму пікапі.
"Чужак?" — запитав він. Бородатий підняв брову.
- Правила знаєш? — запитав він.
- Які правила?
— Тільки бартер.
« Ну, це прекрасно». — подумал Хан Сяо, — У мене немає копійки.
— Я хочу карту, три каністри води і п’ять кілограмів їжі. Хліб або сухе м'ясо підійдуть. — Хан Сяо, витягши зі своєї сумки кілька патронів і поклавши їх на вантажівку.
— Я заплачу этим.
— Порох? — Очі бородатого торговця виблискували від пожадливості.
Порох був надзвичайно цінним серед мандрівних мандрівників, оскільки полювання було головним джерелом їжі.
— 150 патронів, — сказав бородатий купець.
Обличчя Хан Сяо потемніло.
"Горобство серед білого дня!"
Речі, які він просив, були предметами основного споживання. Не було можливості, щоб вони могли коштувати стільки.
Плорони Хан Сяо були високоякісними і їх легко можна було продати за 10 доларів, але торговець просив 150 штук, що еквівалентно 1500 $!
— Сам вирішуй, — сказав він з недбалістю торговець і відвернувся від своїх нігтів.