Ю Жубін тримала телефон у заціпенінні. Під звуки ніжного голосу в слухравці вона нарешті згадала.
Справді була така крамниця солодощів — «Цукерка»!
Вона бувала там, і не раз.
Тан Ханьцьов теж там була, ба більше — сама її туди відвозила. Ю Жубін навіть розблокувала там два «досягнення»: «завзята рекомендація» та «дружба з багатою красунею».
Але після участі в шоу «Новий зірковий айдол» вона там більше не з'являлася — просто не мала часу їхати так далеко. Тож згодом вона геть забула про існування цієї крамниці.
Хто ж знав, що Тан Ханьцьов пам’ятає!
Та ще й купила її для неї!
Найголовніше… купити весь магазин — як це може бути не дорого?!
Оце так любов у стилі владного президента!
Ю Жубін поспіхом кинула в слухавку: «Тобі більше нічого не потрібно робити. У мене є справи, тому я зараз покладу слухавку». Потім вискочила з кімнати до президентки Тан, яка спокійно попивала каву у вітальні.
Вона вказала на телефон, її обличчя сповнилося здивування: «Ти справді її купила?!»
Тан Ханьцьов незворушно кивнула: «так, купила». Вона поставила горнятко, елегантно закинула ногу на ногу і повільно підняла на неї погляд. «Хіба ти не цього хотіла?»
Хоча Ю Жубін і була дуже економною, вона так сильно любила солодощі, що бажання мати власну крамницю виглядало цілком логічним.
Мріяти ж не шкідливо: багато дітей хочуть, щоб їхні батьки володіли супермаркетом — бери що хочеш і не плати, чисте задоволення.
Та й що таке маленька крамниця солодощів для доньки бізнес-магната, яка ніколи не знала фінансових труднощів?
Дрібниця, та й годі.
Тому цей подарунок повністю відповідав її власній умові: «недорого, вистачить однієї цукерки». Яка вбивча точність!
Тан Ханьцьов байдуже додала: «Зрештою, для мене це справді було недорого».
Ю Жубін заніміла з телефоном у руках.
У цю мить у її голові промайнуло питання: «цукерка», про яку просила вона, і «цукерка», яку дала Тан Ханьцьов — що з цього насправді дорожче?
Відповідь була очевидною: маленька крамниця не варта й мізинця Тан Ханьцьов.
Але коли вона це казала, у неї були свої таємні наміри.
Вона хотіла опинитися під опікою Тан Ханьцьов, і ціною мала бути ця сама «цукерка». Хто ж знав, що пані Тан сприйме це так буквально і так витратиться!
Ціла крамниця — це ж капець як дорого!
Невже у багатіїв завжди така логіка?
Вона аж зажурилася за витрачені гроші й тихо пробурмотіла: «Але цей магазин справді дорогий...»
Тан Ханьцьов почула її бубоніння й повільно промовила: «То ти не хочеш?» Вона вказала на щойно роздрукований контракт про утримання й вигнула брову: «І під мою опіку вже не хочеш?»
Почувши це, Ю Жубін миттю підсіла до неї, спритно вхопила ручку, що лежала на столі, і без вагань поставила свій підпис. Потім вона підняла голову й серйозно запитала: «Копія паспорта потрібна?»
«Можемо оформити все за протоколом, я на все згодна!»
Така раптова зміна настрою та шалений ентузіазм просто вражали.
Тан Ханьцьов була одночасно розважена і роздратована: «Хіба ти не скаржилася на ціну?»
Ю Жубін махнула рукою: «Ой, одне іншому не заважає! Те, що мені шкода твоїх грошей, ніяк не впливає на моє бажання опинитися під твоїм крильцем!»
«Але... це реально дорого, — додала вона з болем у серці. — Ти могла б просто пригостити мене цукеркою, навіщо цілу крамницю купувати».
Навіть якби вона взагалі нічого не дарувала, а просто підсунула контракт, Ю Жубін би підписала його із заплющеними очима.
Тан Ханьцьов взяла ручку й поставила свій підпис: «Не занижуй власну вартість. Ти дорожча за одну цукерку».
«Більше того, зараз ти дорожча за ту крамницю. Я насправді даю тобі менше, ніж ти заслуговуєш».
Популярність нової зірки-ідола вже давно перевищила вартість маленької кондитерської.
Коли батьки Тан звикнуть до Ю Жубін, Тан Ханьцьов передасть їй ще й рекламний контракт, який випросила у брата як подарунок на день народження. Це стане чудовим внеском у її блискучу кар’єру.
Ю Жубін кліпнула очима, знову відчуваючи легке запаморочення від сум.
У реальному світі вона звикла економити кожну копійку, і до такого рівня марнотратства їй було важко призвичаїтися.
Коли одним порухом руки витрачаються сотні тисяч чи мільйони — хіба звичайна людина-«лимон» може до цього звикнути?
Принаймні вона поки не могла. Залишалося тільки звикати або намагатися економити гроші Тан Ханьцьов.
Тан Ханьцьов віддала їй контракт: «Ти навіть не перевіриш, що підписуєш?»
Так же і в рабство продати можна...
Ю Жубін легко відказала: «Я — професіонал. Раз ти мене утримуєш, значить, ти і встановлюєш правила. Що написала — те і правда. Я на все згодна, мені все підходить».
Тан Ханьцьов усміхнулася й, вказавши на кілька пунктів у контракті, пояснила: «Не хвилюйся, загалом умови на твою користь. Оці кілька пунктів я написала, опираючись на твій робочий контракт».
Ю Жубін подивилася туди, куди вказував палець. Суть зводилася до наступного: заборона на романтичні стосунки та заборона на зраду свого «спонсора».
Тан Ханьцьов додала, аби уникнути непорозумінь: «Раз ти професіонал, то маєш виконувати обов’язки утримуванки. Це базові умови. Ти ж впораєшся?»
Ю Жубін прицмокнула язиком і потерла підборіддя: «Наша домовленість про утримання здається цілком законною?»
Вона думала, що Тан Ханьцьов просто потурає її мріям, а виявилося, що та підійшла до справи з усією суворістю бізнес-еліти — навіть контракт склала!
Як би це сказати...
Невже це бізнес-еліта?
Все має бути зроблено за контрактом?
Тан Ханьцьов виставила заздалегідь підготовлений аргумент: «Хіба ти не хотіла, щоб тебе утримували? Якщо ти цього не робиш, тебе все одно утримуватимуть? »
Ю Жубін миттю підлаштувалася: «Твоя правда, я була занадто легковажною, каюся». — А потім знову почала з фірмовим нахабством розстібати ґудзики піжами. — «Ну, раз так, дозволь продемонструвати мою професійну етику й виконати обов’язки утримуванки і дозволю тобі жадати мого тіла».
Вона розстебнула піжаму до самих грудей, оголивши білосніжну шкіру та витончені ключиці, а потім з томним виглядом провела по них пальцями, звабливо промовивши: «Не треба жаліти мене, я — ніжна квітка. Давай, не соромся!»
Тан Ханьцьов лише ледь помітно посміхнулася.
Груди миттю обпекло холодом. Ю Жубін заціпеніла, зціпила зуби, щоб не скрикнути від холоду, і не відсахнулася. Вона міцно стиснула губи, боячись знову все зіпсувати.
Але її напружений і жертовний вигляд настільки нагадував героїню, що йде на смерть заради великої мети, що в очах Тан Ханьцьов заіскрився сміх. Вона прибрала руку й дбайливо застебнула всі ґудзики піжами один за одним. «З твоєю професійною етикою все гаразд. Але якщо мерзнеш — будь слухняною дівчинкою і вдягайся, не треба тут роздягатися».
«І ще, — Тан Ханьцьов ніжно ляснула її по лобі, — поводься пристойно».
Якщо вона продовжуватиме в тому ж дусі, рано чи пізно у них виникнуть проблеми.
Якщо до цього дійде, їхні стосунки, ймовірно, будуть невідновлюваними, а Тан Ханьцьов цього не хотіла.
Ю Жубін зітхнула подумки — чорт забирай, що знову пішло не так!
Якби Тан Ханьцьов була хлопцем, вона б уже запідозрила її у безсиллі!
Тан Ханьцьов пішла в кабінет за телефоном, а коли повернулася, побачила Ю Жубін, яка розпласталася горілиць на дивані й кліпала очима. «Що таке?» — запитала вона.
Ю Жубін вмостилася зручніше: «Я просто хотіла запитати: раз ти дала мені пароль, я можу приходити сюди коли захочу?»
«Навіть коли тебе немає?»
Тан Ханьцьов спокійно глянула на неї: «А для чого, по-твоєму, я давала тобі код?»
Звісно, вона хотіла, щоб та вважала це місце своїм домом — тихим прихистком, куди можна повернутися будь-коли.
Очі Ю Жубін радісно звузилися: «Дякую, Цьовцьов! Ти найкраща, люблю тебе!»
Тан Ханьцьов усміхнулася, нахилилася й торкнулася пальцем кінчика її носа: «Не забудь зайти у Weibo й подякувати фанатам».
Ю Жубін: «?»
Тан Ханьцьов: «Перше січня — день народження справжньої Ю Жубін».
Дівчину раптом осяяло.
Крім Тан Ханьцьов ніхто не знав, що вона не з цього світу, тому всі вітатимуть її за місцевим календарем.
Ю Жубін погодилася й одразу відкрила застосунок. Тан Ханьцьов тим часом запитала: «Що хочеш на обід?»
Ю Жубін підвела голову з вогником у очах: «Цьовцьов, ти вмієш готувати?»
О боже, маленька принцеса Тан зараз буде куховарити для мене!
Тан Ханьцьов: «Ні, але я вмію замовляти доставку».
Ю Жубін: «...»
Пробачте, я переоцінила принцесу.
Ю Жубін підвелася й попрямувала до кухні, гортаючи стрічку новин: «Дай подивлюся, що там у тебе в холодильнику».
Вона стільки років жила одна, що від нудьги навчилася готувати все, що заманеться. Результати були непоганими. Її вимоги до власної кухні були простими: щоб було їстівним і щоб ніхто не отруївся.
Сама вона не скаржилася всі ці роки, тож була впевнена: Тан Ханьцьов теж виживе.
Вона зайшла на кухню — та була просторою, сяяла новизною і була укомплектована найсучаснішою технікою.
Звісно, нею ніхто ні разу не користувався.
Класика багатіїв — готувати не вмію, але дорогий посуд має бути!
Ю Жубін відкрила холодильник. Порожнеча. Аж луна іде. Вона мовчки закрила його, подивилася на сніг за вікном, потім на Тан Ханьцьов, що сперлася на одвірок, і всміхнулася: «Нічого страшного. Раз на рік можна поїсти й не надто корисну їжу».
Завдання було нездійсненним — вона не вміла смажити повітря.
Тан Ханьцьов посміхнулася та погодилася. Поки вони обирали страви, Ю Жубін переглядала привітання від фанатів і опублікувала новий пост.
@Дівчина-Першої-Мрії_Ю-Бужубін-AJMD: Дякую всім за привітання! Вітаю вас із Новим роком! Нехай у цьому році всі ваші мрії збуваються, а гаманці — товстішають!!! [Серденько]
Учасниці гурту одразу почали відповідати, а фанати засипали пост компліментами та любов'ю.
Вень Юлань як віддана фанатка теж не забула про свято й написала щирий коментар: «З днем народження! Будь щасливою кожного дня [Мило]».
Відклавши телефон, вона з надією подивилася на двері.
Хань Вей пішла. Хоча жар уже спав, вона все ще кашляла, що дуже непокоїло Вень Юлань.
Та намагалася її втримати, але Хань Вей вперто заявила, що мусить забрати з офісу якусь надважливу річ саме сьогодні. І заборонила йти з нею.
Пів години минуло в тиші.
Потім ще п'ять хвилин.
Ще десять.
Клац — двері відчинилися, почувся брязкіт ключів.
Хань Вей увійшла, червона від морозу, тримаючи в руках картонну коробку.
Вень Юлань миттю підскочила до неї з грілкою для рук, допомогла поставити коробку й засунула теплі пакунки в її замерзлі долоні. — «Що ж це за річ така, що не могла зачекати? А що, як ти знову захворієш?» — бурчала вона, розтираючи їй руки.
Чому ти така вперта у своєму віці?
Хань Вей ледь помітно всміхнулася й відкрила коробку прямо перед нею. Вона була вщент забита мерчем Ю Жубін, ще й з автографами.
Вень Юлань завмерла.
Хань Вей підняла на неї погляд і тихо мовила: «Пані Вень».
«З днем народження вас».
----------(Автор має що сказати)---------
Дехто хоче знати, коли закінчиться ця історія.
Звісно, тоді, коли всі вузли будуть розв'язані [ха-ха-ха-ха-ха-ха]!
Так, це залишиться з вами ще на певний час!
------(Перекладач має що сказати)------
У сьогоднішньому меню — смажене повітря)