Ю Жубін, занурившись у шию Тан Ханьцьов, слухняно виплакалася під її ніжною, мовчазною втіхою, немов весняний дощ. Її ридання ставали все тихішими, єдине, що залишалося незмінним, — це смуток, який злився з її голосом.
Вона не вважала себе тендітною людиною.
Якби вона була такої, то не стала б тоді, відкинувши гордість, жорстоко розправлятися з сім'єю тітки-товстушки.
Вона аж ніяк не тендітна людина.
Якби вона такою була, то зараз не стояла б тут, плачучи в обіймах Тан Ханьцьов, а давно вже возз'єдналася б зі Лао Ю на небесах.
Вона сильна й уперта, тому вона жива, і дожила до сьогодні.
Протягом більше ніж десяти років вона майже ніколи не плакала. По-перше, тому, що вона вже була дорослою і навчилася приховувати свої рани. По-друге, тому, що боялася плакати, боялася, що після сліз не буде знайомих льодяників, що зберігалися в її спогадах.
Аж поки не прийшла в цей світ, де зустріла здорових батьків колишньої власниці тіла.
Рана на її серці раптом відкрилася. Незалежно від того, скільки років вона її приховувала, ця рана все ще була кривавою, і навіть легкий дотик до неї завдавав нестерпного болю, від якого хотілося плакати й щоб хтось втішив цукеркою.
Раніше цією людиною був Лао Ю, а тепер...
Це Тан Ханьцьов.
Ю Жубін ледь розплющила затуманені слізьми очі, її рожевий кінчик носа тремтів.
Вона бачила довге, пухнасте волосся Тан Ханьцьов, яке вилося, наче хвилі. Вона відчула аромат парфумів Тан Ханьцьов, не могла визначити марку, але він був дуже приємним, як весняний вітер, що приносить із собою ніжність.
Зовсім як Тан Ханьцьов зараз.
Така ж ніжна.
Заспокійливі погладжування по спині, одне за одним, легкі та м'які, супроводжували її, поки вона повністю не виплеснула свої емоції.
Вона обіймала Тан Ханьцьов, думаючи: Вона така ніжна.
Вона почала цікавитися: Чому вона приїхала так далеко сюди? Вона справді приїхала лише для того, щоб побачити її?
Вона заспокоїла хвилювання і повільно почала говорити: «Ти… гик».
Ця клята гикавка!
Тан Ханьцьов помітно зупинилася.
Ю Жубін, ніяковіючи, сказала: «За плач... гик, мені так ніяково... гик»
Тан Ханьцьов: «...»
Тан Ханьцьов не втрималася і тихо засміялася, її теплий подих торкнувся білосніжного вуха Ю Жубін, лоскочучи її, і та несвідомо здригнулася.
Ю Жубін: «Не... гик, не смійся, дай мені... гик, дай мені зберегти обличчя!»
Тан Ханьцьов більше не сміялася вголос, але усмішка на її яскраво-червоних губах стала помітно глибшою.
Ю Жубін, побачивши це, зневірено притулилася до її плеча, немов солона риба, яку зарізали: «Гей, якщо хочеш сміятися... гик... то смійся».
Тан Ханьцьов не соромлячись засміялася кілька разів. Ю Жубін все ще обіймала її, головним чином тому, що її було так приємно обіймати: вона була запашна, м'яка і комфортна.
Від неї віяло приємним ароматом, її обійми були м'якими, і її було так зручно обіймати!
Рука Ю Жубін лежала на спині Тан Ханьцьов. Вона несвідомо гладила її, а потім не втрималася і почала терти.
Головне, що чорна сорочка Тан Ханьцьов з V-подібним вирізом була справді такою приємною на дотик. Цей матеріал на дотик мов вода, ніжний і м'який, надзвичайно комфортний.
Її обидві руки почали неспокійно хаотично терти.
Ця текстура багатства, вона справді, клянусь, просто неймовірна!
Продовжуючи терти, її погляд впав на талію Тан Ханьцьов.
Вона була справді тонкою, зі стандартною S-подібною фігурою. Обійняти її однією рукою було абсолютно не проблемою.
Що мається на увазі під «стрункою талією, обхват якої ледь досягає ширини долоні»? Ось це!
Раптом її тіло несвідомо напружилося і мимоволі врізалося в обійми Тан Ханьцьов.
Тан Ханьцьов, немов гора, стояла нерухомо, обхопивши талію Ю Жубін двома руками, ніби тримаючи її за «ворота життя»1, і з фальшивою посмішкою запитала: «Що ти там торкаєшся? Ти хочеш, щоб тебе побили?»
Ю Жубін одразу ж вдала з себе невинну, скиглячи й вдаючи жертву: «Ой-ой-ой, пані Тан, не будьте такою суворою, я ж досі плачу».
Вона навіть перестала гикати, бо, мабуть, одяг Тан Ханьцьов був настільки приємним на дотик, що навіть гикавка пройшла.
Гроші, звісно, лікують усі хвороби!
Тан Хань Цю протягнула «о», а потім сказала: «Тоді я поб'ю тебе, а ти продовжиш плакати, здається, це теж не проблема?»
Яка різниця? Все одно ж плакати?
Бажання жити змусило Ю Жубін швидко відсторонитися і серйозно сказати: «У цьому немає необхідності».
Вона змінилася! Наша Сяо Тан змінилася, вона вже може дати відсіч!
Тан Ханьцьов хмикнула, не стала більше до неї чіплятися, і, обернувшись, покликала Хань Вей. Коли та підійшла ближче, Тан Ханьцьов легким тоном вимовила два слова: «Дай їй».
Ю Жубін побачила, як помічниця Хань, немов фокусник, дістала з-під білого плаща Тан Ханьцьов, що висів у неї на руці, пакетик цукерок і мовчки вклала його їй у долоню.
Рожевий сітчастий мішечок, ні великий, ні маленький, завбільшки з долоню, всередині містив різні цукерки, поміж якими траплялися й кілька льодяників.
Це Тан Ханьцьов попросила Хань Вей заїхати й купити це, перш ніж приїхати до тренувального табору.
Тан Ханьцьов не купувала багато, зважаючи на те, що Ю Жубін до приїзду вже отримала від неї великий мішок цукерок, і Тан Ханьцьов вважала, що вона ще не доїла їх. Тому вона придбала лише маленький пакетик як звичайний подарунок.
Але це неабияк зворушило Ю Жубін.
Цукерки, надіслані за тисячі кілометрів – подарунок незначний, але почуття, блін, які ж сильні!
Як же круто, коли у твого бойового товариша є гроші!
Вона зворушено подивилася на Тан Ханьцьов і сказала: «Сяо Тан, у мене немає можливості віддячити тобі за цукерки, тому я віддам себе тобі».
Навіть якби зараз Тан Ханьцьов запропонувала провести з нею ніч, вона б негайно погодилася. Вона б могла це зробити, без проблем!
Тан Ханьцьов самовпевнено подивилася на неї: «Ти завжди була моєю, тобі не потрібно нічого обіцяти».
Ю Жубін кліпнула очима.
Тан Ханьцьов: «Чорним по білому написано, твоя голова вже моя, куди ж твоє тіло збирається втекти?»
Ю Жубін відчула холод на потилиці: «Ця розмова нагадує фільм жахів».
Вона погладила себе по потилиці, намагаючись позбутися цього моторошного відчуття, потім підкинула цукерки в руці й запитала: «Ви приїхали здалеку лише для того, щоб побачитися зі мною?»
Тан Ханьцьов сказала: «Так».
Ю Жубін засоромилася: «Ой, як ніяково!»
Їхати так далеко – це справді вражає.
Тан Ханьцьов не звернула на неї уваги, повернула голову, взяла з рук Хань Вей плащ і сказала: «Помічнице Хань, мені ще потрібно дещо їй сказати, тож прошу вас взяти на себе справи з режисером знімальної групи».
«Дякую за вашу працю».
Хань Вей без зайвих слів кивнула і розвернулася, щоб піти.
Вона раніше працювала над багатьма проєктами для родини Тан, і особисті зустрічі й переговори з керівниками були для неї звичайною справою, яка давалася їй дуже легко. Крім того, зараз вона віцепрезидентка «Хваяо», тож піти на зустріч з режисером — дрібниця.
Щойно Хань Вей залишила їх, Ю Жубін одразу ж запитала: «Ти й справді приїхала таку далечінь лише заради мене?»
Тан Ханьцьов байдуже глянула на неї, потім повернулася до листя, що кружляло за вікном, і спокійним, як вода, голосом сказала: «Так».
Ю Жубін тихо дивилася на неї, чекаючи, що та скаже далі.
Очі Тан Ханьцьов ледь блиснули, випромінюючи щирість: «Стосовно твого оцінювання, я побоялася, що ти неправильно зрозумієш, тому приїхала пояснити».
«Безпідставне заниження твого рейтингу більше не повториться, я тобі обіцяю».
Ю Жубін ледь розтулила вуста, на мить приголомшена, а потім повільно, але впевнено усміхнулася. Вона сказала: «Ти така мила».
Так, мила.
Приїхати так здалеку, і все це лише для того, щоб роз'яснити їй ситуацію, щоб вона не мала жодних непорозумінь.
Ю Жубін дивилася на обличчя Тан Ханьцьов, це обличчя було незрівнянно гарним, елегантним і вишуканим, довершеним, але точно не милим.
Кожен, хто її бачив, хвалив її за красу і гарний вигляд, але ніхто ніколи не хвалив її за милоту. Адже переважну більшість часу вона поводилась, як королева, що володіє безмежними землями:рішуча, незворушна, велична та недосяжна, і зовсім не мала нічого спільного з милістю.
Але сьогодні Ю Жубін розгледіла в ній трохи милоти.
Вона могла б пояснити через когось або зателефонувати, але замість цього вона вирішила особисто стояти перед нею і дати пояснення та гарантію.
Така зайнята президентка, така пані, на яку всі дивляться, як на зірку, змогла для однієї людини зробити такий жест. Її вчинок був настільки чистим і щирим, як у дитини, що аж серце стискалося від теплоти.
Як це може бути не мило?
Вона миліша за всіх, кого Ю Жубін коли-небудь бачила.
Тан Ханьцьов вперше почула від сторонньої людини, що вона мила, і не могла не здивуватися. Дві ледь помітні червоні плями тихенько з'явилися на її білосніжних щоках, викликаючи якесь дивне почуття сором’язливості.
Слово, що зовсім їй не личило, раптом було застосовано до неї, і чомусь це збентежило її.
Ю Жубін була пильною й одразу ж помітила її ледь почервоніле обличчя. Після моменту подиву, посмішка засяяла в її очах.
Хто б міг подумати, що королева Тан Ханьцьов соромиться, коли її називають «милою»?
Кінець, вона відчула, що ця королева перед нею стала, чорт забирай, ще милішою!
Вона підійшла ближче до королеви, чиє обличчя злегка почервоніло, її очі яскраво сяяли, і вона сміливо сказала: «Ти дійсно дуже мила».
Тан Ханьцьов підняла руку, прикриваючи губи, але це більше було схоже на приховування сорому. Її погляд блукав, і вона низьким голосом сказала: «Не кажи дурниць».
«Я просто думала, що ти занадто самотня в цьому світі, а оскільки ми з тобою заодно, я вирішила, що маю бути до тебе добрішою».
Саме тому я й захотіла стати твоєю опорою в цьому світі.
Ми всі дорослі, багато слів не потрібно промовляти вголос, щоб зрозуміти.
Ю Жубін, звичайно, швидко розгадала щирий намір Тан Ханьцьов і сказала «о» з розумінням. Потім, знахабнівши, обійняла її, поклала голову їй на плече і, посміхаючись, продовжила: «Так, я страшенно нещасна, зовсім одна прийшла сюди, без жодної близької людини, ой, як же мені сумно».
Тан Ханьцьов: «……»
Твоя посмішка на обличчі говорить про інше.
Ю Жубін почала нахабно і навмисне прикидатися милою: «Я ж така супер-пупер біднесенька, Сяо Тантан має бути до мене дуже доброю, не розчаровуй мене, бо інакше я буду плакати-плакати-плакати-плакати-плакати~»
Цим своїм надзвичайним і дуже сильним наміром прикинутися милою вона викликала в Тан Ханьцьов сильний озноб. Та мовчки підняла свій міцний кулак: «Якщо я вдарю тебе, ти, напевно, плакатимеш дуже довго?»
Коли вона плакала і не могла говорити, вона була набагато приємнішою.
Ю Жубін швидко обхопила її кулак, миттєво ставши серйозною: «Цього точно не потрібно, у нас правова держава, будь ласка, заспокойся».
Після такого удару я не тільки довго плакатиму, а й довго лежатиму в лікарні.
Тан Ханьцьов зверхньо подивилася на неї, розтиснувши кулак.
Раптом у свідомості пролунав тріск «дзз-зз-зз», і нерозбірливо почулися слова «система», «підключення», «процес».
Зіниці Ю Жубін затремтіли. Її п'ять пальців зі швидкістю блискавки прослизнули між пальцями Тан Ханьцьов,міцно зчепивши їх. Вона притиснула свою голову до її плеча, намагаючись максимально скоротити відстань між ними.
Ю Жубін схвильовано сказала: «Слухай, я знову стану батьком!»
Тан Ханьцьов: «???»
Яким ще батьком ти станеш???
Неподалік А Те йшов з чашкою кави, попиваючи її на ходу. Він мав зустрітися зі своїм братом Цьов Юньлі, який раптово приїхав. Випадково він побачив, як вони двоє міцно тримаються за руки і тісно обіймаються.
Як пара закоханих, які давно не бачилися.
А Те одразу ж виплюнув повний рот кави, його голова мало не злетіла від шоку.
------(Перекладач має що сказати)------
Ой, я не можу! Вони обидві такі милі, такі милі! Це так солодко, але це ідеально солодко — саме враз. Я не можу, ну це просто... МИЛО! І навіть неочікуване, небажане батьківство не може зменшити їхньої миловидності!
1. 命門 (mìngmén) «Ворота життя» — у китайській медицині це точка на тілі, яка вважається центром життєвої енергії.