Потім мандрівник дізнається важливу інформацію на рахунок « Кривди стародавніх Богів».
Дізнавшись про все це, він залишає церкву і вирушає до Бюргенверта, щоб дізнатися всю правду про кров.
Пав з рук дивних істот під два метри ростом, мандрівник прокидається не у « Сні мисливця», а в « Поземлій тюрмі ».
Багато викрадених мешканців Ярнама тримали в цій підземній тюрмі.
Переможець Паарла повертається до Старого Ярнама.
Цього разу він зміг повернутися до потрібного місця і зустріти Альфреда, який все ще шукав замок і хотів завершити свою місію.
Мандрівник же спокійно перетинає заборонений ліс і по дорозі перемагає різних злих та хаотичних істот. Наприкінці лісу він зустрічає трьох таємничих людей у плащах, які називаються « Тіней Ярнама».
На цих трьох таємничих особистостіх паразитували змії, і мандрівник повинен перемогти їх трьох в одному, щоб пройти далі.
У Бюргенверті його очікували більш химерні монстри.
Після численних битв мандрівник нарешті досягає Майстра Вілема в кріслі-качалці. Він намагається заговорити з ним, бажаючи отримати більше інформації, але Майстер Вільєм лише вказує на озеро.
З багатьох підказок мандрівник зрозумів, що Віллем провів експеримент над однією зі своїх учениць - Ром. Експеримент одночасно і провалився, тому що Ром дійсно стала "Великою", але вона виявилася„ пустою" та цілком відірвана від світу. Через свою природу Ром стала щитом, що почав утримувати "Красну Луку".
Майстер Вілем же ув'язнив її, з якої вона не могла вийти, але через це ніч не змогла закінчитися, і мандрівник не міг уникнути жаху.
У результаті цей мандрівник потрапляє в озеро і вбиває Ром, який має форму павука. Він зупиняє нескінченну ніч та безконечну петлю.
Після смерті Ром було розкрито залишки таємниці.
У небі з’явився великий червоний місяць, а на озері біля мандрівника була жінка в білому весільному платті з кров'ю на животі.
Почувши плач малюка, мандрівник знепритомнів і знову оглянувся, то опинився у Соборному Округі.
Велика кількість божевільних людей блукала під світлом Червоного Місяця, і всі вони були дуже сильними та витривалими.
Коли мандрівник повернувся до червоного місця, то побачив, що всі мешканці світу страждали від головного болю, який з кожним хвилином тільки нарощували.
Врешті - решт він виконує останнє бажання Ейлін і, подивившись на ліжечку в небі, розуміє, чому Майстер Віллем позбавив Ярнам час.
Раніше він думав, що не було нічого страшнішого від кошмару, який ніколи не закінчувався. Але тепер він зрозумів: Майстер Віллем боявся жаху Кривавого Місяця.
Мандрівник, зрозумівши це, повертається до клініки і з жахом помічає, що люди, які прийшли сюди шукати притулку, перестали бути людьми.
Прокинувшись вглиб будинку, він розуміє, що в певний момент дійсна Йозефа замінила самозванка.
Вона намагалася зробити це з маленької дівчинки, свого чергового "творіння" і він у гніві вбиває її. Після цього виявляє ще одну третину дивної пуповини.
Коли мандрівник повернувся в Соборний Округ, він побачив дивну істоту на ім'я "Амігдала" яка у випадку « Глазової крові мисливця» і « Мінідеподібного каменю » могла перенести її до « Лакційної корпусі".
Що стосується Майстра Вілема, Лоуренса і Міколаша - ці три фігури були лідерами університету Бюргенверта, Церкви зцілення та школи Менсіса але їхні способи ведення справ були різними.
Але вони всі по-своєму прагнули того, що було недоступним для звичайних людей. Вони грали в небезпечну гру, ставлячи на кон весь Ярнам.
Міколаш, відомий як « Хозяїн Кошмара », занурив усю школу Менсіс у сон. Вони надіялися на « Священний обряд », через який "сон" став би“ реальністю.
Мандрівник же, вбивши одну з Аміґдал на «Границі кошмарів» отримує дуже важливий предмет для просування і отримає підказку до подальшого шляху.
Разом з цим він приходить до першої зустрічі Аміколи і втягує його у особливий кошмар.
Виявилося, що ключем до всього була не « проклята і забруднена чаша», а істота, яка прокляла цю чашу. У кошмарі, створеному цим істотам, мандрівник бачить найтаємніше минуле Ярнама.
І разом з тим, що він побачив і почув раніше, все почало прояснюватися...
https://literna.net/uk/books/337-vsemohutnii-hei-mdizai-nerha