- Ну, він був сильним і якби я не використав свою внутрішню енергію, перемогти його було б дуже складно, — відповів Кенічі.
- Внутрішня енергія? - Саккакі, Кенсей та Акисаме були здивовані.
- Це не випадковість? Ти вмієш її використовувати? – запитав Сакаки.
- Так, я завжди міг це робити з дитинства. Тому я завжди був сильніший за своїх однолітків. Це і стало причиною, чому я захотів стати майстром бойових мистецтв. Я думав, що зможу стати добрим майстром, — пояснив Кенічі.
У додзі запанувала тиша. Усі члени Редзанпаку переглянулися, не в силах вимовити ні слова. Навіть старий Фурініджі, який щойно зайшов і почув їхню розмову, був приголомшений та задумливо стояв у дверях.
- Схоже, нам доведеться переглянути твою програму навчання, — нарешті вимовив Акісаме.
[Тренування - це добре. Чим більше тренуєшся, тим сильніше стаєш. Хех, я просто повернувся з маленької подорожі. Здається, що я часто роблю їх.] — голосно оголосив Гаято Фуриніджі, заходячи в кімнату.
- О, дідусю! Ласкаво просимо назад! - З радістю сказала Міу.
- О, найстарший, ти повернувся, — вклонився Акисамі.
- Привіз сувеніри? - З надією запитав Апачай.
- Чому ти щойно повернувся з подорожі? - запитав Сакакі.
- Як там на півдні? – запитала Міу.
– Хм... Ха-ха-Ха, це було нелегко! - відповів Фурініджі, сідаючи поки Міу налила йому чай.
- Кенічі може використовувати внутрішню енергію з дитинства і застосовувати її проти тих, хто про неї не знає? Чим тут пишатися? - Хаято Фуриніджі помітив.
- Гей, я був зв'язаний і навіть не міг використовувати 50% своєї сили. Все, що я зробив - це використовував внутрішню енергію для боротьби з цим, — відповів Кенічі.
- Та вже, щодо цих наручників... Я дам тобі ключ від них, щоб, якщо ти знову опинишся в подібній ситуації, ти не використовував свою внутрішню енергію таким чином, - сказав Акісамі.
- О, це здорово, — сказав Кенічі.
- Але перед цим ми підемо на тренування. Твої літні канікули починаються прямо зараз! - Акісаме оголосив.
- Так, вони стартують з наступного тижня, — відповів Кенічі.
- Добре, тоді збери речі, бо ми переїдемо на день початку твоїх канікул, — додав Акісамі.
- Зрозумів! - Кенічі погодився.
Наступний тиждень. Літні канікули Кенічі та Міу почалися, і вони разом з Акисамою й Апачами вирушили на тренування. Піднімаючись по скелі, Кенічі запитав:
- Акісамісені, чого ти не можеш навчити мене в додзі що треба лізти у гори і дертися по скелях?
- Тренування в природному середовищі дуже корисне, так і тут живе одна людина, яка зможе допомогти тобі з навчанням, — відповів Акісаме.
Їм не було важко піднятися на скелясту скелю. Для них це було більше схоже на прогулянку, ніж на складний сходження, тому вони досягли вершини всього за кілька годин.
- А хто ця людина, про яку ти говорив, акісама-сенсей? — запитав Кенічі, поки вони йшли гірською стежкою.
- Ця людина зберігає знання майже забутої старої школи джіу-джицу, — пояснив Акісамі.
- Стара школа джиу-джицу? - Кенічі здивувався.
– Хм... Колись давно у стародавній Японії це був стиль рукопашного бою. Але в ньому є технології, які використовують невелику зброю, як коротких мечів. Він з'явився у епоху воюючих держав, але потім практично зник... - Він розповів Акісамі.
- Ти впевнений у цьому, Акісаме-сенсей? - з сумнівом запитав Кенічі.
- Ні, мій стиль вбрав у себе всі елементи джіу-джицу і став чимось новим. Тепер його називають Школой Коецудзі, з гордістю сказав Акісамі.
- Увага! - одночасно крикнули Кенічі та Міу, помітивши маленький ніж.
Нож був спійманий Акісамі між пальцями.
- Метальні ножі? - Покликала Міу, а Кенічі стояв поряд з нею.
Акісаме подивився в сторону, звідки прилетів ніж, і побачив, як з дерева на нього стрибнув чоловік, намагаючись вдарити ногою. Акисаме заблокував удар, і незнайомець відлетів назад, де його зустрів апачай з серією швидких ударів. Але чоловік вправно вклонився, перекатався по землі і знову опинився перед Акісаме.
Коли всі подумали, що зараз почнеться схоплення, чоловік замість цього простяг руку.
— Давно не бачились, — з усмішкою сказав Акісамі.
— Ласкаво просимо, - відповів незнайомець.
– Ээе... - Міу та Апачай обмінялися сумнівними поглядами, не розуміючи, що відбувається, а Кенічі просто похитав головою.
- Що це за вітання? - Він запитав Кенічі.
- Е? Ми завжди так вітаємося, — спокійно відповів Акісамі.
- О! То це той самий Кенічі, про який я чув? Учень Ріозанпаку... Я давно чекав на твоє прибуття, — сказав чоловік, потискаючи руку Кенічі.
- Твій син, так? - Він запитав Кенічі, міцно стискаючи руку чоловіка і використовуючи свою силу, щоб протистояти його спробам розчавити йому пальці.
- О! - Чоловік здивувався і відпустив руку.
- Це Ямамото Таки. Він зберіг знання школи джиу-джицу Ямамото. Хоча його син не може зрівнятися з тобою по силі, все ж його техніка, яку він відпрацював ще в дитинстві може бути корисною для тебе.
- Ну що, подивимося, що з цього вийде. Наш будинок зовсім поруч, давайте встигнемо до заходу — запропонував Ямамото Такі.
- Вибачте за турботу, — сказав Акісамі, коли всі пішли за ним.
З часом вони побачили дерев’яний будинок. Ямамото, що стоїть попереду, вигукнув:
- Наоки, я повернувся!
- Але навіщо Кенічі допомагати цьому хлопчику? Ти ж знаєш, що у нього є внутрішня енергія. Хіба ти не повинен навчити його цьому? – запитала Міу.
- Стародавнє джиу-джицу є одним з бойових мистецтв, де контроль внутрішньої енергії перевіряється найбільше, — пояснив Акісаме.
- Отже, Кенічі тут, щоб навчитися краще контролювати свою внутрішню енергію? - здогадалася Міу.
- Саме так, — підтвердив Акісаме.
Коли Кенічі почув це, він подумав: "Ні, цього не мало статися!"
https://literna.net/uk/books/336-reinkarnatsiya-nai-bilshoho-uchnya