Кенічі з усмішкою слухав думки Міу, а потім сказав:
- Гаразд, сьогодні вже пізно, так що я збираюся повернутися і лягти спати. Бувай, Кенічі-кун. - Міу вистрибнула з даху.
- Бувай, Міу. - Кенічі теж зістрибнув вниз.
Наступного ранку в старшій школі Коре.
Кенічі і Міу добралися до школи і сиділи на першому уроці, коли в клас увійшов їхній крутий керівник та оголосив:
- Сьогодні у нас новий учень, який приєднається до вас. Саеко, будь ласка, підійди і уявися.
Почувши це ім’я, Міу дуже зраділа і поглянула на двері. У класі увійшла дівчина з пурпурним волоссям, і Міу посміхнувся їй у відповідь на її привітний погляд.
- Привіт, мене звати Саеко Бусудіма і з сьогоднішнього дня я буду вчитися з вами. Будь ласка, підтримуйте мене. — Саеко говорила спокійно і впевнено.
- Добре, Саеко, ти можеш сісти позаду Кенічі. - Вчитель вказав на місце.
Саеко посміхнулась, кивнула і зайняла своє місце. Кожен з учнів у класі почав заздрити Кенічі, бо перед ним сиділа Міу, а позаду — Саеко і обидві красуні. Але Кенічі не приділяв цьому великого значення. Він знав, що якщо це стане відомо, то буде ворогом для всіх самотніх хлопців у школі.
Заняття пройшли як звичайно, нудно. Але найцікавіше сталося на перерві, коли в клас увірвався Харуо, кричачи ім'я Кеничі:
- Кенічі! Кенічи!
- Що з тобою, Харуо? Ти так розхвилювався! - Кенічі здивувався.
– Э-э... - Харуо запнувся, помітивши Саеко, і замовк, очевидно злякавшись її присутності.
Кенічі зрозумів причину його страху і похитав головою:
- Не хвилюйся, вона тобі нічого не зробить. Просто скажи, що хотів.
- Коли я прогулювався з нашими новими дітьми навколо школи, до нас підійшов хлопець і поставив якесь дивне запитання. Ти не уявляєш, як я всіх врятував! - Зітхнув Харуо.
- Отже, ти все ще зв'язаний з групою НІЇШИРА? - Він запитав Кенічі, хоча знав відповідь.
- Звичайно, Кенічі! Ця група створена нашою кров'ю і слізьми, як ми можемо просто все кинути? - Гаруо відповів щиро.
- Кров і сльози, кажеш? - Втрутилася Саеко, її голос пролунав іронічно.
– Э-э... Я піду, Кенічі. - Харуо кинувся до дверей, наче блискавка.
- Що б там не говорили, але швидкість, з якою він біжить, є чимось неймовірним. Ніхто його не дожене. - Кенічі посміхнувся.
Міу і Саеко кивнули у відповідь.
- Кенічі, моя сестра хотіла б зустрітися з тобою коли у тебе буде час. - Саеко подивилась на нього.
- Добре, Саеко, я зустрінуся з нею в ці вихідні після мого наступного зібрання. - Кенічі відповів.
- Яка ще зустріч, Кенічі? - З цікавістю запитала Міу.
- Нічого особливого. Просто зустрічаюся з однією дівчинкою раз на місяць.
- Цей хлопець дійсно добросердий. Він зустрічається з хворою дівчиною, щоб прикрасити її нудьгу. - Так, я пояснила Саеко.
- Ух ти, хто ця дівчинка, Кенічі? Я теж хочу з нею познайомитися! - Очі Міу загорілися.
- Я познайомився з нею, коли був молодшим і відтоді продовжую відвідувати її. Якщо хочеш, можеш поїхати зі мною в ці вихідні. Ти теж, Саеко.
- Так, Кенічі. - Так, Міу.
- Звичайно. - Саеко посміхнулась.
- Добре, і ще одне: у неї єдиний брат, так що не згадуй про її сім'ю, гаразд? - Він попередив Кенічі.
Обличчя Міу стало серйозним, коли вона почула це. Вона кивнула разом з Саеко, і Кенічі продовжував насолоджуватися товариством дівчат.
Пізніше Міу та Саеко пішли до своїх клубів, а Кенічі — в клуб садівництва, де його чекали такіда і Укіта.
- Що сталося, хлопці? - Він запитав Кенічі.
- Нічого особливого, Кенічі. Укита просто хотів тебе подякувати, от і все. - Такеда відповів.
- Заткнись! Я кажу це тільки тому, що ти сказав, це правильно в такий момент. - Роздратований відповів Укіта.
- Все гаразд, Укита. Я вже зрозумів, що ти вдячний, так що не переживай.
- Колись я тобі віддам! Дивись в обидва! - Випалив Укита.
- Насправді, у нього немає недоліків в цьому, так що слідуй за ним. - Такеда додав.
Кенічі засміявся:
- Зрозумів.
Після школи, в базі Рангарёк, у притулок Кисари...
- Чорт забирай! - Кізара вдарила боксерську грушу, розбивши її одним ударом. - Ця Молкова корова... Я не залишу її в спокої наступного разу.
– Ха-ха... Кесара-сама, схоже, дійсно розлютилася після програшу тій блондинці. - Смішно помітив Кога, сидячи осторонь.
- Так, це не смішно, Кога. - Спокійно відповів хлопець поруч з ним.
Але перш ніж Кога встиг щось додати, Кізара вдарила його ногою по обличчю:
- Заткнись! Ти тільки й робиш те, що вбиваєш.
- Кісара-сама, зробив наказ від Отшельника- Сама: з цього моменту залишити групу НІЇШИРА в спокої. – повідомив Сораторі.
- Що? Чому? - Яка здивована.
- Не знаю, але це наказ зверху.
- Гаразд, але знайдіть мені цю молочну корову. Він нічого не сказав про конкретну корову Молгі, так?
- Так, напевно.
Кісара кивнула:
- Добре, тоді я подам їй урок і потім доберуся до Сирахами Кенічі. Цього покидька я виб'ю з нього всю дурь...
https://literna.net/uk/books/336-reinkarnatsiya-nai-bilshoho-uchnya