Кенічі і Міу нарешті добралися до Редзонпаку після невеликої події. Кенічі підійшов до Сакаки і з гордістю розповів, що застосував ті навички, які той навчав його вранці. Він уважно спостерігав за реакцією вчителя.
- Ха, я знав, що ти швидко освоїш це. Таким і повинен бути мій учень, - посміхнувся Сакаки.
— Звичайно, сенсей, — відповів Кенічі.
- Ах, до речі, Апачай... він дихає, бо ти не прийшов вчасно на його урок! - Сказав Сакакі, вказуючи на Апачая.
- Мені дуже шкода, Апачай-сан, — намагався підбадьорити його Кенічі.
- Забудь про це. Апачай просто гратиме з кольоровими олівцями, — сказав апачів у книжці креветками біля Сігуре.
- Але це не моя провина, Апачай-сан! Масенсей відправив мене на тренування, де я зіткнувся з тими панками, - пояснив Кенічі, вказуючи на Ма-сіна, який у боці листав порножурнал.
Апачай різко встав:
- Так це він відібрав у Апачай час для навчання! - Його обличчя виражало сильне незадоволення.
Сігуре теж піднялася, щоб допомогти Апачу зловити Масенсея, який вже почав здирати.
Тим часом, у базі "Рагнархо" - притулок Кисари:
– У-ух! - Розповідав гучний звук, коли Кога отримав удар по обличчю і відлетів назад, вдарившись об шафку.
- Хіба я не казала тобі повернути Кенічі? - Кісарка запитала, як зручно сидить у своєму кріслі.
- Почекай, дай мені пояснити, Кісара! — Затиснувши окрівлений рот, закричав Кога. - Я випадково зустрів його і збирався привести сюди! Але потім я побачив його подругу, ревнував і хотів взяти її з собою. Він розлютився, бо я дивився на неї з неправильними намірами і побив усіх нас!
- Так ти кажеш, що він побив вас так сильно тільки тому, щоб ви побажали його подруги? – уточнила Кисара.
- Так, він навіть зламав мені палець, яким я показував на неї! - Показав палець Кога.
Кісара задумливо прикусила ніготь:
– Хм... Отже, він з тих, хто захищатиме свою дівчину, незважаючи на силу противників.
- У будь-якому разі, ваша кара за непідкорення наказам і відправку всіх ваших підлеглих в лікарню буде суворо! Вам не варто з'являтися в "Рагнареї" деякий час! - Сораторі, старший лейтенант Кисари.
— Гаразд, — відповів Укіта, закривши рот Коге рукою і йдучи за Такедою, який вже йшов до дверей.
- Сирахама Кенічі... Він, здається, сильніший за мене — пробурмотала Кісара.
У школі, в садівничому клубі:
-Кеничі, навіщо ти вступив в садівницький клуб? Адже я тут єдиний член, - здивовано запитала Ізумі Юка, президент клубу і першокурсниця.
– Ах... Ну, я люблю рослини. Коли я дивлюся на них, вони мене заспокоюють. Я мрію про великий дім з власним садом, де зможу проводити час зі своєю сім’єю.
- Про тебе ходять чутки. Я думала, ти мускулистий хлопець, раз зміг побити Цубаку-семпая, - сказала Ізумі.
- А-а, цей слух? Це не вся правда, яку поширював диявол у масці приходька! - Кенічі розсердився.
- Правда? Ви не можете бути найсильнішим злочинцем у школі, — сумнівалася Ізумі.
« Найбільшим я можу бути, але злочинцем - ніколи!» — подумав Кенічі. Але вголос нічого не сказав, щоб не налякати її.
Несподівано з'явився Ніідіма:
- Йо, Кенічі! Я шукав тебе. Ти дійсно вступив у клуб садівництва? Я вперше за довгий час шокований твоїми діями!
Кенічі схопив Ніидзіму за шиор:
- Припини вже поширювати ці чутки, а?
- Це не чутки! Я створюю тобі такий крутий образ, чому ти сердишся? - Захищався Ніідім.
- До речі, хто це? - Він запитав, дивлячись на Ізумі.
— Ух ти, він справді схожий на інопланетянина, — здивувалась Ізумі, вказуючи на Ніидзіму.
- Навіщо ти тут? – запитав Кенічі, відпустуючи Ніидзіму.
- У мене є інформація про тих трьох хлопців, — почав Ніідімати, але Кенічі зупинив:
- Мені потрібно побути самому. Розповіси мені пізніше.
Кенічі повернувся до поливу рослин.
- Твій "король Сніговиків" сильно виріс? - Вона запитала Ізумі, спостерігаючи за ним.
- Поки ні, але я знаю, що він виросте, — посміхнувся Кенічі, дивлячись на маленьку рослину.
- Ти дійсно віриш у це, — сказала Ізумі.
- Так, бо він ростиме доти, доки ми не втратимо надії, — відповів Кенічі з усмішкою.
Побачивши його посмішку, Ізі на мить замерла, але швидко прийшла в себе.
- У мене теж є до нього почуття, тому що я недотепа... Що б я не робила, я нижче середнього, — зізналася вона.
- Ні, я знаю, ти можеш досягти всього, що захочеш. Я вірю в тебе, - сказав Кенічі посміхаючись. Ісумі почервоніла.
- Кенічі, дякую. Прошепотіла вона.
Після школи:
- Ти йдеш, Кенічі? – запитала Міу.
— Почекай мене біля воріт, я прийду, як тільки полю кілька рослин, — відповів Кенічі.
- Гаразд, — сказала Міу.
Кенічі повернувся в клуб садівництва, але виявив, що більшість квіткових горщиків розбита.
- Якого біса? - Пробурмотів він, роздратовано оглядаючи руйнування.
– К-Кеничи! - Покликала його Ізумі, яку тримав хлопець у формі каратиста.
- Так ти і є Кенічі, — сказав хлопець.
- Ти Даймондджі, першокурсник і член клубу карате, — впізнав його Кенічі.
- О, ти мене знаєш? Отже, я досить відомий, — самовдоволено сказав Даймондджі.
« Знаменитий тільки тому, що ти був першим, кого я побив у манзі, ідіот" — подумав Кенічі.
- Чого ти хочеш? - Він запитав, дивлячись на Даймондджі та його двох друзів.
- Ти побив капітана Цубаку, і всі називають тебе найсильнішим. Я хочу дати тобі урок, щоб ти не заносився, — заявив Даймонджі.
- Тоді скажи, навіщо ти знищив всі ці рослини? - обличчя Кенічі перекосилося від гніву.
— Поки я чекав на тебе, мені стало нудно, ось я і розбив їх, - байдуже відповів Даймондджі, а його друг розтрощив ще один горщик.
— Але не хвилюйся, твій дорогий саженець був зі мною, — сказав Даймондджі, тримаючи в руці рослину Кенічі, «король Сніговиків».
Він вже готовий був кинути його, але Кенічі негайно схопив його руку, стискаючи так сильно, що той закричав. Кенічі піймав рослину і притягнув її до себе, готуючись до схоплення.
- Вибачте за занепокоєння, президенте, але не могли б ви потримати його на секунду? - Кенічі простягнув свою рослину Імумі і повернувся до Даймондджі. - Я дійсно не хотів бити другорядного персонажа, як ти, але якщо вже ти такий мудак, я зіграю твоє бажання.
- Що ти сказав, сопляк? - Даймондджі закричав, намагаючись вдарити кулаком.
Кенічі легко ступив в сторону, схилившись від удару. У ту ж мить його нога різко знеслася вгору, вдаривши Даймондджі в груди з такою силою, що той відлетів на кілька метрів назад. Кенічі доклав більше зусиль, ніж потрібно, але це був його спосіб навчити урок. Удар, якщо і не зламав ребра то вже точно залишив би на них тріщину.
Коли двоє його друзів спробували втекти, Кенічі кинув на них холодний погляд і крикнув: « Не забудьте винести звідси це сміття.
Вони слухняно підкорилися, підхопили Даймондджі і пішли.
https://literna.net/uk/books/336-reinkarnatsiya-nai-bilshoho-uchnya