Голову 779 - Совешу було спіткано. Частина - 3
Можливо, його денна особистість турбувалася, що він не зможе побачити аркуш менших розмірів, тому він приготував досить великий листочок паперу і поклав його на найбільш видному місці.
Якщо б це написав хтось інший, наприклад, один з його підлеглих, природно, Совешу відразу би це зрозумів, почерк на цьому клаптику паперу належав Совішу.
Ніхто інший крім Совішу не міг би написати щось почерком Совеша, безсумнівно, це було тому, що його почерк був особливим і його неможливо так просто підробити.
Зрештою він підняв брови, схопив папір і почав повністю читати написане на ньому.
- Місце таке... Ти повинен піти туди вночі, так що я не зможу зробити це сам ...."
Хоча він вже давно дізнався про існування свого другого "я" від Маркіза Карла, Совешу ніколи не намагався спілкуватися зі своїм "Я" того часу.
Він просто не бачив у цьому необхідності, йому нічого було говорити з самим собою з того часу або ж про щось його просити.
Тепер його денна особистість була першою, хто почала спілкуватися, і навіть попросила його про щось, це було для Совешу чимось новим та незвичайним, спілкуватись з самим собою таким дивним чином.
Совешу зітхнув, зім’яв папір, відклав його в сторону і провів рукою по лобі обдумуючи прочитане.
Насправді він не хотів нічого робити. Абсолютно нічого. Навіть думати йому не хотілося, не кажучи вже про те, щоб кудись йти посеред ночі на прохання своєї другої особистості.
У його затуманованої свідомості виник невиразний образ людини в білому жилеті, у якого на шиї був синій дорогоцінний камінь, і цей чоловік сидів поруч з нею ...
- Нав'яте...»,- задумливим тоном пробурмотів Совешу.
Совешу знову зітхнув, стримав з себе простирадла, встав і підійшов до вікна, кинувши свій погляд кудись в даль.
Той факт, що вона була недалеко, доставляв йому біль і потіху одночасно, він хотів помірятися з нею та повернути її до себе, але Совешу чудово розумів, наскільки це малоймовірно.
- Чи була в цьому світі більш жахлива надія...? .. ...- задумливим тоном Совешу поставив питання сам собі.
Закриваючи очі, Совешу притулився лобом до холодного вікна, щоб остудити свою розбовшею голову.
Через деякий час він, нарешті, знову взяв папір, перевірив місця свого пункту призначення і вийшов з кімнати поспішними кроками.
Якби це була просто звичайне прохання, з якоїсь незрозумілої для нього причини, він би звичайно не пішов і не став б допомагати своїй другій особистості.
Але його занепокоїло слово "ман", залишене в записці, Совішу в принципі турбувало все, що було пов'язано з маною або магією, тому що у Східній Імперії з недавніх пір з цим були деякі проблеми.
Маркіз Карл повідомив йому, що протягом дня він досліджував явище занепаду магів, тому запитав, чи не виявив він чогось цікавого.
Спрошений тільки командир лицарів, Совешу глибоко зітхнув і попрямував до місця, вказаного в папері, це була таємна місія, про яку ніхто не повинен був дізнатися.
Здавалося, це була одна з багатьох порожніх кімнат Імператорського палацу, порожня кімната без будь-якої конкретної мети.
Лицарі, що охороняли двері не було, навколо було абсолютно порожньо.
За наказом лицаря командирів залишатися на варті зовні, Совішу відчинив двері і увійшов всередину кімнати.
Всередині було темно, без єдиної лампи. Завіски не було, тому у вікно проникало тільки місячне світло.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr