Глава 741 - Ти можеш бути слухняною? Частина - 3
Коли я згадую наші щасливі моменти, мій гнів дуже зростає.
Саме він викинув усі ці моменти у смітник.
Поки я зимно дивилася на нього, склавши губи, Совешу обережно підняв руку і провів нею по моїх очах.
Сльози, які я пролила, вислизнули з його пальців.
Я рішуче зробила крок назад і повторила якомога холодніше:
"Не бреши мені..."
Совешу слабо посміхнувся і опустив погляд.
По правді кажучи, він не брехав.
- Я знаю, що ніхто не скаже про мене нічого хорошого за те, щоб я приїхав сюди...."
- ..."... У Наві був похмурий вираз обличчя.
- Але я повинен був приїхати щоб ...",- продовжував говорити Совешу.
- Досить!»,- гнівним тоном спробувала перервати його Нав'єрі.
- Персики впали на тебе ...»,- не звернувши уваги на її протест продовжив Совешу.
- ...!»,-Наві дивилася на Совешу холодними очима.
- Я повинен був переконатися, що з тобою все гаразд, я переживав ...»,- стурбованим тоном сказав Совешу.
- Досить!»- знову вигукнула Нав'ята, вона втомилася від цієї розмови.
Зрештою на мій крик Солешу закрив рот.
Я подивилася на нього зі стиснутими кулаками, потім вказувала пальцем на двері і знову закричала розлюченим тоном.
- Убирайся...!»
Це були не ті слова, які Імператриця Західної імперії мала сказати імператору Східної Німеччини.
Зовсім ні.
Це було грубо і нешанобливо.
Але я не могла більше дивитися на його обличчя, він розстроївся мої рани і мені хотілося, щоб він зник з моїх очей якомога швидше.
Я пообіцяла не виявляти йому будь - якої вразливості, але я дотримувалася цієї обіцянки.
Він розбудив наші приємні спогади, рани, які закрилися, відкрились знову, і я втратила самовладання, зірвавшись на нього, я загубила контроль над собою.
- Я піду ...»,- спокійним тоном сказав Совешу.
Я почув спокійний вираз обличчя, який підняв очі і сказав мені в очі.
- Я покірно послухаю тебе. "
Ці несподівані слова він відразу ж вийшов.
Він пішов, тому що я вимагала цього від нього, це викликало мене в ще більше замішання, коли він пішов.
Я стояла і дивилася на закриті двері з відкритим ротом.
Що я тільки що почула... Що він щойно сказав... « Я покірно прислухаюся до тебе»?
Чи справді ця горда людина вжив слово "корно послухаються"?
- Я втомився з тобою сперечатися... Хіба ти не можеш хоч раз бути слухняною...?]
У моїй свідомості почувся холодний голос, який зламав мою гордість і занурив мене в розпач.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr