Глава 674 - Боязна привидів. Частина - 3
- Як ваше одужання? ", раптово запитав Капмен.
"Похоже, ви щойно змінили тему..." - присоромилася Нав'є, подумавши це підозрілим тоном.
Великий Герцог Капмен міг чути мої думки, але проігнорував це і нічого не відповів.
Раптом я відчула, що щось проґавило мене.
Ще раніше, коли Великий Герцог Капмен тільки прокинувся... Щось з ним було не так... Він точно був сам не свій і це не було пов'язано з його травмами ...
- Ви гарно виглядаєте. Міс Евелін дуже талановита.
Думка, яку я збиралася досягти в своєму розумі була немов вирвана у мене з рук голосом Великого Герцога Капмана.
Це був сором, але врешті-решт я відмовилася копатися у своїх спогадах.
- Так, я в порядку. Я не можу робити різких рухів, але це краще, ніж нічого...», з посмішкою відповіла Навіе.
Капмен злегка посміхнувся і натягнув рукавичку, яку раніше зняв.
***
Капмен, який натягнув рукавичку так, ніби збирався йти, залишився в кімнаті навіть після того, як Навіє вийшла першою.
Дивлячись на сидіння, де сиділа Навіе, він пробурмотів, наче вона все ще сиділа там.
- Я зміг потримати тебе у своїх обіймах хоча б один раз... Це робить мене щасливим, що я врятував тебе ..."
Тон його голос був дуже низьким, щоб його ніхто не міг почути.
Капмен подивився на порожнє сидіння, зняв рукавичку і приклав руку до серця.
- Мені все ще боляче... Але тепер я можу це приховати... приховати свої справжні почуття до тебе ..." - все тим же низьким пробурмотів Капмен.
« Це все, що має значення. Принаймні, я на це сподіваюся...»,- подумав Капмен.
***
Погода до вечора була дуже неприємною, вона була холодна і сира.
Загорнувши в золоту простирадла, я підняла голову до вікна кожного разу, коли дув сильний вітер і дивилася у вікно.
Мені дуже хотілося спати в обіймах Хейнлі, але палацовий лікар наполягав на тому, щоб я могла користуватися окремою ліжком аж поки не одужаю.
З цієї причини сьогодні я лежала одна на ліжку у своїй кімнаті, як і в останні кілька днів, і дивилася у вікно, більше нічого не роблячи.
Раптом у мою кімнату зайшов Гайнлі.
Хейнли...
Він старанно почав робити щось дивне.
- Чим ти займаєшся?
У руці він мав золотий баночка розміром з дві долоні, якою щось розкидала по моєму ліжку, віконним рамам, одвірках і тому подібне.
- Гейнлі...? Хейнли...? Хейнлі!»,- сердитим тоном покликала його Нав'є.
Я покликала його три рази підряд, поки я була загорнута в простирадла, Гайнлі, який був зайнятий тим, що робив, підняв голову і як ні в чому не бувало сказав.
- Так?
Я висунула руку з-під простирадла і показала на золотій банці, яку Гайнлі виконував різні маніпуляції.
- Що ти всюди поширюєш тут?
- Хм...",- замислився Хейнлі.
Хейнлі відповів не відразу і однією рукою вигравав білими кристаликами з золотистої баночки.
Якщо ти мені не відповіси, я все тут заморозу.
- Я збираюся відповісти. Крім того, чому ти така жорстока? Цими словами ти змушуєш моє серце битися частіше...»,- ігривим тоном сказав Хейнлі.
*
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr