Глава 645 - Вона померла. Частина - 2
« Його Величність... Навіть якщо Його Величність ненавидить Рашту... Рашта дуже любила Його Величність... Рашта дійсно любила Його Величність..." з жалем подумала Рашта.
Хоча Совішу зненавидів її за справжню особистість, Рашта все ще думала про нього як про кохану людину.
Він був тим чоловіком, який любив її найбільше хоч і недовго, і Рашта так само любила його.
Він був тим чоловіком, який зробив її найщасливішою на світі, але вона сама все зіпсувала.
У своїй затуманливій свідомості вона раптово опинилася в темній і тісному кімнаті.
Віконт Ротешу простягнув їй мертву дитину, але ця дитина не була мертва.
Дитина була абсолютно здорова, він був повний сил і посміхався.
Коли вона дала ляпасу віконту Ротешу за брехливість, Сувеш прийшов шукати її.
Він сказав їй, що вірить в її невинність, і шкодує про те, наскільки несправедливо замкнув її тут, а вона виходить на свободу і відтепер завжди буде поруч з ним.
Як тільки вона спустилася по сходах і вийшла з вежі, Рашта зіткнулася з Деліз.
Аріан була поруч з нею.
Мова Деліз була повністю вціліла, а Аріан — весела і гарна.
Коли Рашта розплакалась, вони обидві підійшли до неї з посмішкою, щоб заспокоїти і обійняти її.
Витеривши сльози, вона запитала, хто ці двоє дітей, які грали разом, на що вони їй відповіли, що це Ан і Ґлорім.
Вони обоє були дуже дорослі, а діти — щасливі і вже кілька років.
Рашта пішла за дітьми в сад, повний квітів, і побачила там імператрицю Навіє у своїй фрейліні.
Вона злякалася і ковтнула спуху, а страх запанував.
Це імператриця Навіє, яку дуже любила Ріветті.
Можливо, тому вона здавалася героїною казки, а не реальною людиною.
Рашта, набравшись сміливості, гукнула її.
- Сестра...!"
Імператриця Навіе подивилася на неї у відповідь холодними очима.
- Це я, Рашта..."
Напій нахмурився, ніби не знала хто це.
- Я Рашта!" крізь сльози сказала Рашта.
Ріветті була тією, якою дуже хотіла бути Рашта.
Перед нею був чоловік, який так захоплювався Ріветі.
- Я Рашта.
Легка усмішка з’явилася на холодному обличчі Навіє.
Вона не впізнала Рашту, але обняла її так тепло, як це було з Ріветті.
Це обійми були втішним і дуже теплішим, воно було останнім у її житті...
Не закривши повністю очей, Рашта перестала рухатися, ляга на підлозі своєї кімнати.
Вітер, який вдерся у маленьке віконце, змусив її срібне волосся розвіятися в повітрі, ніби вона ожила.
Її безжиттєве тіло було знайдено через тиждень після того дня.
***
У цей час йшов такий сильний дощ, що навіть якби людина використовувала парасольку, її плечі і край пальто промокали б наскрізь, від цього дощу неможливо було врятуватися.
Тому ніхто не хотів покидати свої домівки чи магазини, ніхто б не захотів захворіти, промокнувши до нитки під крижаним дощем.
У таку погоду рідко можна було побачити дворецьську карету.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr