Глава 617 - Я Не Умру одна. Частина - 3
Вираз обличчя Свешу став жорстким, наче камінь.
Граф Пірну зробив вигляд, що зайнятий, швидко зібрав свої речі і вийшов з кабінету.
Маркіз Карл опустив очі, дорікаючи себе.
« Я не повинен був так відповідати... Потрібно було підібрати інші слова...."
Губи Совешу кілька разів шевкли, але зрештою він не зміг вимовити жодного слова.
Незабаром він раптово запитав, нахмурившись.
- А як же герцог Елгі? Він все ще у столиці? "
Як тільки справу про порт стало широкою справою, Совішу офіційно повідомив герцога Елгі покинути Імператорський палац.
У минулому він дозволяв йому залишатися в південному палаці через звичаї і репутацію могутньої країни, але тепер, коли вони відкрито розгнівалися, не було потреби зберігати видимість вірності.
Проте герцог Елгі залишився у столиці після того, як він залишив імператорський палац.
Незважаючи на весь безлад, який він влаштував, Совішу не розумів чого насправді хоче добитися герцог Елгі.
Поки він залишався у Східній Імперії, то не отримував добрих відгуків ні від двірян, ані від простолюдників. Хто ж перекладач? Квант!
- Так, він був спокійний з тих пір, як зустрівся з віконцею Верді. "
- З віконтезою Верді..."
Совішу прищурився.
Кілька днів тому шпигун Совішу повідомив йому, що герцог Елгі зустрівся з віконтесою Верді і запропонував їй "бігти в іншу країну з принцесою Ґлорім".
Совешу не довіряв герцогу Елгі, але його пропозиція здалося йому цікавим, тому він залишив його в спокої.
Якщо герцог Елгі допоміг би втекти віконтесі Верді, він збирався замінити підлеглих герцога Елґі своїми підлеглими, щоб доставити Ґлорім у відповідне місце.
Глорим була занадто схожа на Рашту, щоб її виховували як дворик у Східній Імперії.
"Я не витримую, якщо побачу Глорім в іншій родині Східної Імперії, і я не витримаю, коли побачимо, як її обличчя стане обличчям Рашти у майбутньому..."
Він не був упевнений, що любить її так, як колись.
Однак їй нелегко стерти з його серця моменти, які вона провела поряд.
Свешу відчував глибоку прихильність до цієї дитини.
Він справді любив Ґлорім. Він любив чудового маленького ангела, який усміхався йому, промовляючи незнайоме:
"Абу, абу...".
Оскільки батьки Ґлорім-злочинці, Гларим був приречений стати рабинею, як і А.
Це був сумний результат для двох ні в чому невинних дітей.
Вони не були зобов’язані відповідати за гріхи своїх батьків, але батьки не вибирають їх.
Хоча система працювала саме так, він не міг дозволити дитині, яку вважав своєю рідною дочкою, навернутися в неволю або використовувати для тілесних утіх.
Оскільки він глибоко співчував їй, то міг зробити виняток, щоб змусити її жити як звичайна простолюдинка, але чи зможе дівчинка витримати зневажливий погляд інших людей, коли виросте?
Ось чому він збирався дати їй особистість дочки з невеликої аристократської родини і гроші, необхідні для того, щоб вона могла безжурно прожити решту свого життя.
Це був досить щедрий і благородний жест з боку Совешу.
Таким чином він докладе всі зусилля для її благополуччя, і біль, який він відчував кожного разу, коли думав про цю дитину, зникне. Принаймні, так вважав Совешу.
- Скільки залишилося до початку судового розгляду?
- Залишилося близько двох годин, Ваша Величносте.
- Добре, я піду і відпочину півгодини. "
З важким зітханням Совешу вийшов з кабінету і піднявся в свою спальню.
Опинившись всередині, він сів на ліжко і подивився повні сліз очима на картину Навіе та картину своєї дочки.
Коли він заплющила очі, сльози потекли по його щоках.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr