Глава 472 - Страх Совешу. Частина - 4
Імператриця Навіє? "
Священик у замішанні покликав мене. Замість відповіді я простягнула руку в сторону Хейнлі.
Хейнлі, здавалося, зрозумів мене і швидко схопив мене за руку. Потім він підняв її, поцілував тильний бік і осліпливо посміхнувся священику.
Особа священика, якій заборонялося вступати у любовні стосунки, почала червоніти. Незалежно від того, наскільки ми одружені, будь - хто може запитати себе: « Що я зараз роблю перед священиком, який не міг ні з ким зустрічатись у своєму житті? »
Хейнлі повернув голову, щоб подивитися на двір. Палкани не були збентежені, але здавалося, вони розгубилися, коли побачили Імператора і Імператриця так люб’язно один з одним, не ївши того, що їм дали.
З широкою посмішкою Гейнлі нахилився до мене, злегка поклав руку мені на живіт і голосно сказав:
- Цього разу мені доведеться їсти самому. Бог не захоче, щоб його дитина захворіла від цього ...."
Дворяни не відразу зрозуміли. Потім я посміхнулася їм з переповним щастям.
Якщо ця їжа з'явилася тут не випадково, значить, це був чийсь дурний план.
- Вже минуло два місяці..."
Цього було достатньо, щоб сказати правду.
***
- Кто... Хто вагітна?»
У нього на колінах сиділа Ґлорім, і він упустив дитячу іграшку, яку тримав в одній руці, почувши звіт марки Карла. Внаслідок цього принцеса розплакалася.
Сумілий взяв дитину на руки, похлеснув її по спині і запитав маркиза Карла.
- Цього не може бути. Повтори те, що ти щойно сказав. "
- Навіле вагітна, Ваша Величносте. "
Маркіз Карл знову заговорив глибоким голосом.
Свешу схопився на ноги. Його очі розширилися від шоку.
- Хто тобі сказав? Це хтось, кому ти довіряєш?"
- Нав'єрі розкрила це перед палацами Західної Імперії на одному заході.
Очі Сувешу засохли, як рослина без води.
Принцеса забилася в його обіймах і вдарила по засистій особі своїми маленькими ручками. Коли принцеса почала смикати його за волосся, Совешу нарешті прийшов у себе.
Але він все ще мав спотворений вираз обличчя. Руки Совішу так тремтіли, що маркс Карл кілька разів піднімав свої руки. Він боявся, що Імператор упустить дитину.
На щастя, Совішу не упустив дитини і відкинувся на спинку дивана.
Він міцно обійняв принцесу, наче вона була його останньою надією, і зітхнув.
Після того, як маркіз Карл пішов, Совешу заплутався погладив принцесу по волосах. Його голова шаленіла в бурхливих бурях.
« Виховате вагітна. Тимчасовий... Хіба Не була бездітна?»
За роки подружнього життя вони так і не змогли завести дитину.
« Вона завагітніла менше ніж через рік після того, як поїхала в цю країну...? »
Совешу похитав головою.
« Ні, ні... Цього не може бути..."
Він не хотів приймати це. Він не хотів визнавати, що Навот не був неплідним. У цей момент він подивився на картину, що висіла на стіні.
Завдяки нахилу, зробленому для її очей, Нав’є тепер дивилася на нього.
Сумно випорожнювся.
« Якщо Навот не був безплідним, то хіба ж усі плани й розлучення були даремні? Я кинув Навіле заради дитини, але виявилося, що вона не була неплідною.
Усі його рухи і думки зупинились. Він навіть перестав дихати.
Руки Совішу, які загострили дитину, напружилися. Совешу подивився вниз повні страху очима.
Він побачив красиві срібне волосся, подібне до обличчя Рашти.
Срібні волосся на її маленькій голівці були м’якими, як вовна ягняти.
Совешу ніколи раніше не бачив такого шовкового волосся. Але в його очах був страх.
« Що, коли людина безсила... Це була не Нав'ята, а я?"
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr