Розділ 461 - Віра. Частина - 1
- Ні.»
Я говорила так твердо, як тільки могла.
- У такому випадку, Нав'яте ..."
- Я сказала "ні".
- Ти можеш повернутися до мене, коли захочеш. "
Але Совішу продовжував говорити те, що хотів.
- Послухай мене. Я сказала "ні". Я сказала "ні".
Хоча я говорила трохи роздратовано, вона була такою самою.
- Не будь такою гордою."
- Совішу.
Чому він так себе поводиться? Хоча на моєму весіллі він зізнався мені, що любить мене...
Я думала, він змирився з тим, що я буду щаслива поруч із Гейнлі.
Ці останні слова застрягли у мене в горлі, як комок. Було душно і покалічило, тому я кілька разів облизнулася губами.
- Я піду. "
Але врешті-решт я проковтнула все це, зробила крок вперед і сказала на прощання:
- Здається, мені більше нічого тобі сказати."
Але Солешу ще не закінчив:
- Я це вже чув."
Що тепер?
- Про що ти говориш?
- Твій чоловік змусив тебе страждати."
- Хто тобі це сказав?
- Дуже багато людей.
- Я не знаю, хто тобі це сказав але ти повинен його звільнити. Він або доносить тобі дуже погану інформацію, або вірить необгрунтованим чуткам."
- Наяве. Відкинь свою гордість."
Ах... Боже мой! Совішу...
Подавши бажання вирвати його волосся голими руками, я сказала, малюючи ще одну лінію:
- Ваша Величносте Совішу. Зараз я щасливіший, ніж будь-коли. Я не знаю, що Ви чули, але це не стосується Вашої Величності. Ви мій колишній чоловік. З того моменту, як ми розлучилися, те, що відбувається в моєму житті, Вас не стосується."
- Ви щасливіші, ніж будь-коли? Щасливіше, ніж коли у нас були хороші стосунки?»
Тон Совешу і мій, природно, змінювалися як між друзями, які виросли разом, як у подружжі, що розлучилися, і як серед володарів могутніх країн.
Я мовчки подивилася на нього.
Чи я була щасливішою в дитинстві?
Звичайно, найщасливіші часи були в моєму дитинстві перед тим, як мені завдали болю. Я ніколи не переживала нічого поганого. Надія на майбутнє сяяла яскраво. Мене оточували тільки люди, які любили мене.
Коли я не пережила жодної зради, коли мій брат жив із моїми батьками, батьки Совішу обожнювали мене, Рашти не існувало, а Солешу був моїм найкращим другом.
Мої батьки були здоровішими і молодшими. Коли я приходила додому після важкого шкільного дня, то трималася за батьків так міцно, як тільки могла забути про втому.
Да. Це був дуже щасливий час. Але хіба не та людина, що стояла переді мною, відважилася зруйнувати ті дні?
- Моє дитинство теж було щасливим. "
Вираз обличчя Свешу ясно прояснилося:
- Але я була щаслива тільки через своє дитинство, а не тому, що ваша Величність було поруч зі мною. Ви розумієте? Якби я могла вирізати ножицями моменти, коли я стояла поруч з Вашою Величністю в ті дні, я б давно вирізала їх всі."
Але його обличчя знову потемніло, як тільки він почув ці слова.
Я зимно подивилася на нього, як би кажучи:
« Цього достатньо? Тепер я можу йти? "
- Я дізнався про те, що сталося між Імператором Хейнлі і колишній Королевою Крістою.
Коли він щойно сказав, я нарешті змогла зрозуміти чому Совешу так наполягав сьогодні, щоб я повернулася.
Совешу боявся, що Гайнлі кине мене, як він це зробив.
- Це всього лише слух."
- Ти впевнена?
- Так. Навіть якщо б це було правдою, це не стосується вашої Величності.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr