Розділ 357 - Як довго буде жити любов? Частина - 1
Це був лише легкий поцілунок. Але в мить ока він диким чином взяв ситуацію під контроль.
Не встигла я опам’ятатися, як опинилася у нього на стегнах, не встигала я огадатись, коли вже лежала на столі, і ще не забула про те, що він мене підібрав...
У мене перехопило дихання. Коли я побачила його шию, вкритий червоними відмітками, то подумала, що збожеволіла...
Як тільки Гейнлі помітив, куди спрямований мій погляд, він посміхнувся і підтримав мене.
- Мені здалося, я чув, що ми не повинні залишати сліди там де їх можна побачити?- запитав Хейнлі.
Хейнлі, який зазвичай залишав на мені сотню відмітин, перш ніж помітив першу, здавалося, був дуже акуратний, незважаючи на те, що цілував мене вкрай інтенсивно.
Коли він зганьбив мої вуха, я намагалася піднятися з його грудей, але він обійняв мене і притягнув ближче до себе.
- Вибач. Ти можеш залишати сліди і далі, так що продовжуй.» - сказав Гайнлі.
Провівши пальцями по його носі, губам і шиї, я похитала головою та встала.
- Ми ще не вечеряли.
- Ти хочеш повечеряти зараз?
- Вставай.»,- сказала Навіє.
Гайнлі взяв його за руку, щоб допомогти йому піднятися.
Хейнлі з'явився через деякий час зі пригніченим виразом обличчя, я вже сиділа за столом.
Мені це здалося кумедним, але я не стала його дражнити. Я могла частково зрозуміти почуття Гайнлі.
- Моя Імператриця, іноді ти виглядаєш голим богом, який тримає мене на долоні, просто щоб спостерігати за моєю реакцією. Ти це знаєш?
Якби Верховний жерець міг почути тебе, він би негайно прийшов, щоб розірвати шлюб.
Хоча це було не дуже жартома, Гайнлі розхвилювався. Коли я витерла рот серветкою і втупилася на нього, я не могла не відчувати себе трохи безглуздо.
Мені сподобалось, що він розсміявся над моїм жартом. Мало хто розумів і реагував на мої жарти.
Коли він перестав сміятися, Гайнлі посміхнувся.
- Моя Імператриця. Те, що ти сказала раніше... Ти можеш повторити це?» - запитав Гайнлі.
Якби Верховний жерець міг почути тебе, він би негайно прийшов, щоб розірвати шлюб.
- Ні, не це..."- сказав Хейнлі.
Цього разу я не жартувала. Гейнлі знову похолодив. Його плечі затряслися, коли він притиснув кулак до губ, а очі зігнулися у формі півмісьця.
- Я мав на увазі слова до поцілунки.»,- сказав Хейнлі.
Я думаю, він мав на увазі, що я пробурмотіла: « Ти мій.
Я поспішно взяла виделку і злегка поковсувала їй в їжу. Я сказала це під впливом хвилювання моменту. Мені було ніяково говорити це свідомо.
- Моя імператриця?
- Я не пам'ятаю...»,- збрехала Нав’є.
Ти сказала, що я твій.
О, дуже люб'язно з його боку. Гайнлі, який охоче освіжив мою пам'ять, знову наполягав на своєму.
- Тепер, коли я нагадав тобі, скажи мені це знову.»,- попросив Хейнлі.
Чому мені так важко повторити ці слова? Але коли я бачив його такі яскраві очі, мені було дуже важко сказати йому про це.
Коли я знову зніяковіла в їжу, Гайнлі змінив своє питання.
- Тепер ти готова прийняти моє серце?
- Я не впевнена...», багатозначним тоном відповіла Навіє.
- ...»,- Хейнлі мовчав.
- Але я дійсно думаю, що неправильно залишатися у стосунках з кимось, кого ти не хочеш ..."- сказала Нав'є.
Я збиралася сказати, що погано почуваюся.
Але перед цим наші погляди зустрілися. Хейнлі, здавалося, був задоволений цим зауваженням. Він дуже посміхнувся, мабуть, вияснивши мої слова як позитивний знак.
Коли я побачила цей приємний вираз обличчя, то дійсно зацікавився. Я навіть не була з ним дуже мила. Як мені вдалося отримати такого чоловіка?
Однак...
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr