Глава 240 - Ми знову зустрілися, Совешу. Частина - 1
Королева моргнула своїми пурпурними очима.
Її тіло обікрало його руками, не пошиючи жодної мускули.
Королева, нерухома як лялька, украдкою підняла голову.
Вона побачила підборіддя Нав'є, її акуратний ніс, за яким слідували прикриті очі і пишні вії.
Тіло Нав'є на мить прокинулося.
"Вона заснула?" - подумав Хейнлі.
Очі Королеви звузилися, вона швидко оглядала Нав’є і обережно витягла одне зі своїх крил з її обіймів.
Потім вона ще раз переконалася, що Навай спить і спробувала звільнити інше крило.
Королева, в останній раз переконавшись, що Нав’ята все ще спить, радісно защебетала, звільнивши обидва крила.
Звичайно, вона повинна була бути обережною, щоб не видати ні звуку.
- Гу! Гу!»,- дрихнула Королева і відразу ж завернула Навіле у свої м'які крила.
Хоча вона обкутала її своїми крилами, але їй навряд чи вдасться відчути контакт. Але їй стане дуже затишно і тепло через її пір'я.
Королева залишилася лежати на м'якій грудях Нав’є, прикривши очі.
Вона хотіла спати поруч з нею ось так, як можна довше, якби існувала така річ, яка була щастя, спати разом, так зараз, було б самим...
(Стук!)
Але раптовий поштовх спонукав тіло Нав’є впасти на бік.
Королева розкрила крила, щоб захистити Нав'є, але її крила були недостатньо великими, аби покрити все тіло Навоті.
***
Я відчула гострий біль у голові.
Я розплющила очі від подиву і виявила, що впала на підлогу карети та придала своїм тілом Королеві.
- Королева!»,- вигукнула Нав'ята.
Я пошкодила їй крило!
Запанікувавши, я швидко встала і почала оглядати її.
На щастя, з нею все було в порядку.
Королева розправила крила і злегка доторкнулася до моєї голови, ніби питаючи:
- Як ти?»
- Я в порядку.»,- відповіла Навіле.
Насправді в мене сильно боліла голова, але я збрехала, щоб приховати збентеження.
Потім вона почала незрозуміло озиратися.
- Щось сталося?
Хейнлі став Королевою, тому, природно, він нічого не міг сказати.
При уважному огляді я помітила, що карета накренилася.
Мабуть, щось сталося.
Відчинивши вікно, я почула голос Юніма.
- Ваша Величність Хейнлі, з Вами все гаразд?- запитав Юнім.
Але Гайнлі, який мав відповісти на це запитання, був у своїй пташиній формі.
- З Його Величністю все гаразд.»,- відповіла за нього Навієві.
Коли я нарешті відповіла замість Гейнлі, Юнім на мить замовк, перш ніж заговорити знову:
- Ваша Величносте Хейнлі, я думаю, вам слід поглянути на це."
Уважно слухаючи, я почула стукіт коліс екіпажу.
Потім Королева подивилася на мене.
- Повертайся до своєї людської форми. ... швидко прошепотіла Нав'є, відклавши його одяг в сторону і закрив очі.
Незабаром я почула тихий голос:
- Не хвилюйся.
З заплющеними очима я тихо посміхнулась і кивнула.
Мій чоловік - птах. Хіба це не мило?
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr