Розділ 214 - Тривога Рашти. Частина - 2
На жаль, Гайнлі був дуже ввічливим.
- Ні. Це не те, що ти сказала хвилину назад.
- Ти мене неправильно зрозумів...»,- знову збрехала Нав'є.
Але він був наполегливий і знову запитав, не звертаючи уваги на мої слова:
- Мій образ весь час виринає у тебе в голові."
- Я сказала, що ні.»- знову повторила Нав'є.
- Королева...»,- сказав Хейнлі.
- ...?»,- Навіе втупилася на нього запитанням.
- Після нашого весілля я зможу щодня показувати тобі своє тіло.
Хоч я випила ще води, щоб не задихнутися, але це було неминуче, коли я почула його слова. Сльози навернулись до мене, коли я закашлялась.
Я різко глянула йому в очі. Хейнлі відповів сором’язливо і простягнув мені свою носову хустинку.
Але він відразу ж пожалкував про це, відчувши на собі мій кривавий погляд і прибрав його.
Але я встигла дізнатися, що це за хустка.
Це був хустинок, який був пов'язаний навколо шиї Королеви.
Я запитала його:
- Хіба це не моє?"
Почувши мій впевнений тон, Гайнлі неохоче простягнув мені хустинку і на свій захист додав:
- Ти не просила мене повернути його назад."
- Тому що я віддала його птицю, а не тобі.»,- сказала Навіє.
- Я і є та птиця. Тому можна вважати, що королева дала його мені. "» - сказав Гайнлі.
Я хотіла заперечити, але раптом мені спало на думку думка про Хайнлі.
Хейнлі оголений, коли стає королевою. Чи це означає, що в той момент він був голий з пов'язаним на шиї хусткою?
Просто не думай про це...
Це був дуже незручний образ, тому я повернула йому хустку замість того, щоб сперечатися.
- Королева?" запитав Хейнлі, що не розуміють.
- Я ні про що такого не думала...»,- відповіла Нав'ята.
Хейнлі, який складав хустинку, прикусив нижню губу.
Через свої думки я врешті сказала те, чого не повинна була говорити. Тому я свідомо зробив холодний вираз обличчя.
Але замість того, щоб зупинитися, Хейнлі з ухмілля прошепотів:
- Якщо хочеш побачити щось ще, ти можеш просто сказати мені. "
- ...!"
- Я можу втілити в життя будь-які мрії моєї королеви.
- ...!»,- Навіє мовчала, на її обличчі було збентеження.
***
Усю ніч Совешу кілька разів складав і розвертував ту саму газету.
Він перечитував інтерв’ю від початку до кінця. Він поняття не мав, скільки разів вже зробив це.
Навіть згадавши інтерв’ю, Совішу не міг відірвати очей від газети.
Він відчував, як його серце стиснулося і біль був такий сильний, що не міг заснути.
- Вона чула, як я обіцяв Раште розлучитися з нею? Навіле чула це власними вухами? ", вголос роздумував Совішу.
Важко було припустити, як сильно це вплинуло на неї через її гордого характеру.
Йому було важко дихати, наче він задихався. Йому здавалося, що його голова ось-ось вибухне, а серце немов скотилося в трубочку.
Я кілька разів стукнув кулаком у серце. Чомусь навіть думати про це йому було боляче.
Він повторював цю дію всю ніч. Коли сонце зійшло, навіть просте дотик до цієї місцевості заважало йому.
Слуги помітили його синці, коли допомагали йому переодягнутися. Проінструктирувавши стривожених слуг, він наказав покликати марки Карла. Він сів на ліжко і закрив очі.
З часом він почав думати, що це повинно бути якесь непорозуміння.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr