Глава 155 - Вони Лґут. Частина - 2
Рашта сиділа з білою тетрадою на білому столі. Перо в її руці теж було білим, і коли вона зосереджено опустила голову, її волосся кольору чистого срібла розсипалися в сторони. Її плаття також було білим, що робило її досконалим образом ангела.
Але вираз обличчя Совішу був далеко не захоплений, коли він дивився вниз на ангела Рашту. Він виглядав незадоволеним, вивчаючи її записи. Рашта заламала руки і кинула на нього нервовий погляд, а коли їх очі зустрілися, вона подарувала його своїм найжахливішим, подібним до лані виразом. Але обличчя Совішу залишалось незмінним:
- Продовжуй писати.
На очах у Рашти виступили сльози:
- Ваша Величність...
Я нахмурився, дивлячись на неї:
- Раште, ти навіть не заповнила її на третину. Продовжуй. - Голос його звучав надзвичайно суворо.
Рашта врешті відклала ручку і подивилася на нього, шмигнувши носом:
- Я, не знаю. Я ще не все запам'ятала. Це занадто багато, Ваша Величносте.
- Рашта. Це всього лише основи. Ти повинна запам'ятати імена чиновників країни, голів сім"ї, їхні титули, їх родичів, їхню характеристику, кількість людей у департаменті та завдання, які встановлені державою.5
- Да знаю я, знаю... - Рашта була вся у сльозах. Вона не знала, як взагалі зможе все це запам'ятати...
- Я отримала цю книжку тільки чотири дні тому, Ваша Величносте.
Книга була товщиною в половині долоні, і вона отримала її від вчителя з наказом вивчити напам’ять. Вона до деякої міри вже навчилася читати і писати, але ще недостатньо досвідчена, проте вона очікували, що вивчить цілу книгу абсолютно нудною інформацією. Її наставник навіть не дав їй достатньо часу, щоб попрацювати над нею - червоний термін був лише тиждень.
Раште здавалося, що вона ось-ось досягне своєї межі. Він прийшов провідати її, сподіваючись, що вона вивчить цілу книжку напам’ять до четвертого дня. Хіба не буде краще, якщо він задасть їй кілька запитань, а вона відповість на них? Совешу не зробив навіть цього. Він просто попросив її відкрити порожній запис і записати все, що вона запам’ятовувала.
- Минуло вже чотири дні, чи не так? - Але ще більш божевільними були очікування Совешу: - Чотири дні!
- ...
- Рашта, на те, щоб все це запам'ятати, достатньо один-два дня.
- Хіба це можливо?
- Я вивчив її напам'ять за один день.
- Ви - це ви, Ваша Величносте! Ніхто не зможе цього зробити!
Імператриця теж запам'ятовувала за один день.
Рашта закусила губу. Сумління не висміювало її, але вона була ще більш збентежена і присоромлена наслідками своєї неповноцінності:
- Навіть зараз я швидко вчуся, Ваша Величносте.
- Рашта. Це могло бути прекрасно за звичайних обставин, але не зараз. Ти мене розумієш?
- Я все розумію...
- Тобі не обов'язково проходити ґрунтовний курс навчання. Тільки найголовніше.
- ...
- Запам'ятай книгу в день. Тоді, коли ти будеш імператрицею, то зможеш виконувати просту роботу.
- По одній книзі в день?
- Це можливо, якщо ти будеш займатися весь день.
Його очі наповнились слізьми розпачу, і вона нарешті розплакалась. Сумління було приголомшене.
- Я тільки навчилась писати, Ваша Величносте! Я не така, як імператриця, вона вчиться з самого дитинства!
Свешу втомився зітхнув. Якби Рашта лишилася наложницею, він не мусив би змушувати її вчитися таких речей. Але їй доведеться цілий рік грати роль імператриці. Він не очікував від неї нічого доброго, але вона повинна була зробити хоча б найбільш основне.
- Завтра я знову все перевірю, так що не плач.
Ридання Рашти стали голосніше згадувати про завтрашній день, і служниця Деліз швидко простягнула їй носовичок. Суму взяв його і витер Раште сльози. Коли Рашта перестала плакати, він відклав хустинку і похвалив Деліз.
- Цього разу твоя покоївка дуже уважна.
Рашта тихо іхнула та подивилася на Деліз, вражена похвалою Совешу. Горнича почервоніла і негативно розхитала головою. Коли Рашта побачила це, її ридання швидко припинилося і вона затурбувалася.
Вона і раніше була такою. Чому вона весь час червоніє, коли бачить мого чоловіка?
У цей момент до Совешу підійшов слуга:
- Ваша величність, імператриця вирушила в Західну вежу.
Суму дивився на частково заповнений блокнот, але невдовзі нахмурився, почувши згадку про Західну вежу. Саме там перебували фальшиві батьки, куплені бароном Лантом. Імператриця, мабуть вже чула, що саме Кошар підкупив цю пару. Якщо вона буде говорити з ними протягом певного часу, то зможе зрозуміти, що за всім цим стоїть він.
Совішу негайно покинув кімнату.
***
Коли я підійшла до Західної вежі, охоронці раптово прокинулися і забігли зі своїх дерев’яних стільців. Вони дивилися на мене і один на одного з боязким збентеженням.
- Ви можете продовжувати спати.
- Ні, прошу вибачення.
- Де та пара, яку привів барон Лант?
- Вони он там, Ваша Величносте.
Охоронець вказав на далекий кінець коридору. Я підійшла до дверей і відкрила оглядове вікно. Парочка почула мої кроки, і їх обличчя вже визирали через решітки. Побачивши мене, вони переглянулися. Може бути, вони чекали когось ще?
Їхній вигляд розлютив мене. Можливо, вони опинилися в небезпеці, бо Рашта сказала, що інша пара її реальні батьки, але вони залучили у це мого брата, який зовсім не пов'язаний з цією справою.
- Хай живе імператриця!
- Вітаю вас, Ваша Величносте.
Парочка привіталася зі мною, але я не відповіла на їхню люб’язність.
- Це мій брат наказав вам удавати з себе несправжніх батьків?
Їхні обличчя збліднули, і вони опустили очі. Вони навіть не дивилися мені в очі, коли говорили - Так, так.
- Він так і зробив.
- Так, Ваша Величносте. Брат Вашої Величності, лорд Кошаре, погрожував нам.
- У нас не було вибору.
Я підвела гнів і говорила так спокійно, як тільки могла:
- Ви знаєте, як виглядає мій брат?
Дружина швидко відповіла:
- У нього зелені очі.
Я сказала - Нет, І тоді вони в замішанні подивилися один на одного.
- Але я впевнена в цьому....
- У нього темно-сині очі. Ви навіть не знаєте, якого кольору очі у мого брата? Ви дійсно зустрічалися з ним?
Вони недовірливо подивилися один на одного, але тільки на мить. Чоловік швидко виправив її:
- Якщо подумати, то вони блакитні. Ми були збиті з пантелику, тому що бачили його в темряві.
- ... Колір волосся?
- Це був блондин.
- Він брюне. - Я знизила голос і втупилася на них: - Невже там було настільки темно, що ви помилилися?
Цього разу вона поспішно сказала:
- Я думаю, волосся чорне. Ми не могли побачити його як слід, тому що він був у капелюсі!
Спостерігати за їхніми балачками було абсолютно абсурдним заняттям. У мого брата зелені очі і темно-росе волосся, як у мене. Але це? Блакитні очі і чорне волосся? Вони ніколи не зустрічалися з моїм братом. Якби вони бачили його на власні очі, то навряд чи так легко піддалися б мені.
Замість того щоб поправити їх, я повернулася до стоячого поруч Совешу. Він дивився, як я ставлюся до них. Наші очі зустрілися, але на відміну від цієї пари ми були хороші в управлінні виразом обличчя. Коли я заговорила до нього, він дивився на мене з невимовним виразом обличчя.
- Ви чули це, Ваше Високосте? Вони ніколи не бачили мого брата.
- Ти дав на них, тому вони говорять дурощі.
- Давлю на них?
- Так. Ти стояла там і підказала їм неправильний колір волосся, щоб збити їх із пантелику.
Я озирнулася на чоловіка і дружину. Пара, яка спочатку не підозрювала про присутність Совішу через вузького вікна несподівано злякалася, почувши його голос.
- У мого брата руде волосся і червоні очі, так ви говорите, що збрехали, тому що боїтеся мене?
Чоловік і дружина раптом знову закричали, витріщившись на Сувешу.
- Так, Ваша Величносте.
- Ми злякалися і сказали неправду. Лорд Кошар має руде волосся і червоні очі!
Дивись. Вони зустрічалися з моїм братом?
Я підняв очі на Совешу, чиє обличчя було нерухомо, як біля кам'яної статуї.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr